Поезія душі: до Всесвітнього дня поезії

21 березня світ відзначає Всесвітній день поезії – день, коли ми святкуємо красу слова, силу образів і глибину емоцій, які поезія приносить у наше життя.

Поезія – це не просто рядки віршів, це відображення внутрішнього світу людини, її переживань, мрій і сподівань. Це спосіб висловити те, що неможливо сказати звичайними словами. Кожен вірш – це частинка душі автора, яка торкається душі читача, відкриваючи нові горизонти почуттів і роздумів.

Цей день – чудова нагода зануритись у світ поезії, відчути її магію та силу. Читати вірші, створювати власні, ділитися ними з іншими – усе це дозволяє нам знайти гармонію в серці та відчути єдність з усім світом.

📖 Рекомендуємо:
✨ Читайте улюблених поетів.
✨ Відкривайте нові поетичні шедеври.
✨ Пишіть власні вірші та даруйте їх світу.

Поезія здатна надихати, лікувати і давати нові сили. У цей день, як і щодня, нехай кожен знайде у словах поетів своє власне натхнення.

Світ поезії – це світ душі! ✨

130 років від дня народження Максима Рильського

19 березня 1895 року народився Максим Рильський – видатний український поет, перекладач, літературознавець і громадський діяч. Його творчість – це поєднання глибокої філософії, витонченої поетики та любові до рідного слова.

Рильський належав до угруповання "неокласиків", що прагнули гармонії в мистецтві, натхнення черпали у світовій культурі та традиціях. Його поезія вражає багатством образів, мелодійністю та глибокими роздумами про людину, природу і мистецтво.

🔹 Відомі твори:
📖 «Сині етюди» (1923) – рання лірика, сповнена символізму та експериментів.
📖 «Троянди й виноград» (1957) – філософські роздуми про працю, красу та сенс життя.
📖 «Голосіївська осінь» (1959) – пізня лірика, що поєднує спогади, мудрість і любов до природи.

Максим Рильський не лише творив поезію, а й зробив великий внесок у розвиток української культури, літературної критики та перекладу. Його спадщина залишається актуальною й сьогодні, надихаючи нові покоління.

🖋️ «Мистецтво – це світло, що вічно горить…» – ці слова поета нагадують, що справжня краса і мудрість залишаються непідвладними часу.

Вшановуймо великого митця! ✨

Сила нескорених: до дня українського добровольця

14 березня – День українського добровольця, день шани тим, хто за покликом серця став на захист України.

З перших днів війни добровольці стали символом мужності, патріотизму та незламності. У 2014 році вони першими взяли до рук зброю, щоб обороняти державу. Сьогодні вони продовжують боротьбу, відстоюючи свободу та незалежність країни.

Цей день – нагадування про подвиг людей, які, не чекаючи наказів, стали до лав захисників. Це історія про силу духу, відданість і незламність, що надихає та є взірцем для всіх поколінь.

Схиляємо голови перед героями та дякуємо кожному, хто став на захист України.

Слава Україні! Героям слава!

211 років від дня народження Тараса Шевченка

9 березня 2025 року виповнюється 211 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка – видатного поета, художника, мислителя, чиє слово стало символом боротьби за волю та справедливість. Його творчість надихає покоління українців, нагадуючи про силу духу, національну гідність і любов до рідної землі.

Його пророчі рядки актуальні й сьогодні, закликаючи нас берегти свою мову, культуру та незалежність. Вшануємо пам’ять Великого Кобзаря, читаючи його безсмертні твори та несучи його ідеї у серці! 📖🇺🇦

26 лютого – День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя

26 лютого Україна відзначає День спротиву окупації Криму – символ боротьби за територіальну цілісність і незалежність держави. Цю пам’ятну дату встановлено Указом Президента України у 2020 році на вшанування мужності громадян, які протистоять російській агресії.

26 лютого 2014 року в Сімферополі відбувся масовий мітинг кримських татар, українців та інших громадян, які виступили на підтримку єдності України. Попри спротив, вже 27 лютого російські військові захопили будівлі Верховної Ради та Ради міністрів Криму, а невдовзі розпочалася тимчасова окупація півострова.

Російська агресія, що почалася з Криму, триває досі. Але боротьба за відновлення територіальної цілісності України не припиняється. Ми пам’ятаємо героїчний спротив кримчан і віримо в повернення Криму!

120 років від дня народження Уласа Самчука

20 лютого виповнюється 120 років від дня народження Уласа Самчука – видатного українського письменника, публіциста, громадського діяча, якого називають «українським Гомером ХХ століття». Його творчість – це хроніка українського життя, боротьби, страждань і надій.

Найвідоміший твір Самчука – роман «Марія» (1934), присвячений жахіттям Голодомору. Це один із перших художніх творів, що показав цю трагедію у світовому контексті. Також значне місце в його доробку займає трилогія «Волинь», де автор змальовує життя українців на початку ХХ століття, їхню боротьбу за національну ідентичність.

За свої погляди та безкомпромісну позицію Улас Самчук зазнав переслідувань і був змушений емігрувати, проте до останніх днів залишався відданим Україні. Його слово і сьогодні залишається актуальним, нагадуючи нам про силу духу, любов до Батьківщини та відповідальність перед історією.

Вшановуємо пам’ять видатного письменника та знайомимося з його творами – літературною спадщиною, що продовжує жити та надихати.

Герої не вмирають

20 лютого – день, коли Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні. Це люди, які віддали своє життя за право жити у вільній, демократичній країні. Їхній подвиг – це не лише спогад про минуле, а й дороговказ у майбутнє, що нагадує нам про ціну свободи.

Революція Гідності стала випробуванням для всього українського народу. Вона показала, що сила духу, єдність та прагнення до справедливості здатні змінювати історію. Герої Небесної Сотні – це символ боротьби за правду, їхній подвиг неможливо забути.

Ми схиляємо голови перед тими, хто віддав своє життя, відстоюючи честь і гідність України. Їхні імена навіки закарбовані в нашій пам’яті, їхні справи живуть у наших серцях.

Світла пам’ять Героям. Вічна слава тим, хто боровся і продовжує боротися за нашу незалежність.

В єдності сила!

16 лютого – День єднання українського народу. Це свято нагадує нам про важливість згуртованості, патріотизму та спільної відповідальності за майбутнє нашої країни.

Єдність – це не просто слово. Це наша сила у важкі часи.
🔹 Разом ми здатні подолати будь-які виклики та труднощі.
🔹 Разом ми зберігаємо й розвиваємо нашу культуру, мову та традиції.
🔹 Разом ми будуємо незалежну, сильну та демократичну Україну.

Сьогодні, як ніколи, важливо підтримувати одне одного, діяти спільно та пам’ятати: лише у єдності – наша перемога, наша незалежність, наше майбутнє.

Будьмо сильними разом! Слава Україні!

Квіти у полі, там де Крути

До Дня пам’яті Героїв Крут (29 січня)

29 січня Україна вшановує пам’ять Героїв Крут – молодих захисників, які 1918 року ціною власного життя зупинили наступ більшовицьких військ на Київ. Ця битва стала символом мужності, патріотизму та самопожертви української молоді в боротьбі за незалежність.

Історія бою під Крутами

29 січня 1918 року неподалік станції Крути близько 500 курсантів, студентів і добровольців, маючи значно менші сили, стримували чисельно переважаючого ворога. Їхній героїчний опір дав змогу Уряду Української Народної Республіки укріпити оборону Києва та укласти Брест-Литовський мирний договір, що визнав незалежність України.

Символіка подвигу

Герої Крут стали уособленням непохитної віри у майбутнє своєї країни. Їхній подвиг нагадує нам, що за свободу треба боротися навіть у найважчі часи. Їхній приклад надихає нас зберігати єдність і відстоювати незалежність України.

Як вшановують Героїв Крут?

• Покладання квітів до пам’ятників і меморіалів.

• Проведення уроків пам’яті, тематичних виставок і лекцій.

• Хвилини мовчання та вшанування подвигу молодих героїв.

Герої не вмирають, їхні імена живуть у наших серцях і надихають нас берегти Україну. Вічна пам’ять Героям Крут!

Безсмертна сила людського духу

До Дня пам’яті жертв Голокосту (27 січня)

27 січня весь світ вшановує пам'ять жертв Голокосту – однієї з найтрагічніших сторінок в історії людства. У цей день ми згадуємо шість мільйонів євреїв, які загинули під час нацистського геноциду, а також мільйони інших невинних жертв, серед яких були українці, роми, люди з інвалідністю, політичні та релігійні в’язні.

Історична довідка

Дата обрана не випадково: саме 27 січня 1945 року радянські війська звільнили концентраційний табір Аушвіц-Біркенау – символ жахіть Голокосту. Цей табір став місцем масового знищення людей, де вони зазнавали нелюдських страждань, але навіть у найжорстокіших умовах проявляли незламну силу духу.

Голокост як урок людству

Голокост – це не лише трагедія, а й важливий урок для всього світу. Він нагадує про небезпеку ненависті, ксенофобії та дискримінації. Пам’ять про ці події закликає нас берегти людські цінності, поважати різноманіття та протистояти будь-яким проявам насильства.

Чому це важливо?

Збереження пам’яті про Голокост має на меті не допустити повторення подібних злочинів. Цей день є закликом до миру, взаємоповаги та людяності.

Вічна пам’ять жертвам. Нехай їхні страждання стануть попередженням для всіх поколінь.

Соборна мати Україна – одна для всіх, як оберіг

До Дня Соборності України (22 січня)

22 січня Україна відзначає День Соборності – свято єдності нашого народу, незалежно від регіональних чи культурних відмінностей. Саме цього дня у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), який став символом спільного прагнення до свободи та незалежності.

Історія Акту Злуки

22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбулася урочиста церемонія проголошення об’єднання українських земель. Цей день став визначним кроком на шляху до створення соборної, єдиної України.

Символіка Дня Соборності

День Соборності – це символ єдності, солідарності та незламності українського народу. Щороку українці об'єднуються в живі ланцюги, які нагадують про силу національної згуртованості. Це свято надихає нас зберігати і зміцнювати єдність країни, особливо у складні часи.

Вшанування та традиції

• Проведення урочистих заходів, покладання квітів до пам’ятників.

• Хвилини мовчання в пам'ять про тих, хто боровся за незалежність України.

Соборність – це наша сила. Єдність народу – запорука нашого майбутнього. Слава Україні!

10 років із часу завершення боїв за Донецький аеропорт

До Дня пам'яті кіборгів (21 січня)

21 січня Україна вшановує героїв, які захищали Донецький аеропорт під час російсько-української війни. Ці мужні воїни, яких вороги називали «кіборгами», стали символом незламності духу, мужності та сили.

Бої за Донецький аеропорт тривали 242 дні — з 26 травня 2014 року до 21 січня 2015 року. Ця стратегічна точка стала ареною жорстоких боїв, де українські захисники щодня боролися за кожен метр рідної землі.

Попри надскладні умови, постійні обстріли та атаки ворога, кіборги не здавалися. Їхній подвиг став одним із визначальних моментів сучасної історії України та нагадуванням про високу ціну, яку ми платимо за свободу.

Пам'ять, яку ми зберігаємо

Сьогодні, через 10 років після завершення боїв, ми згадуємо і вшановуємо всіх, хто віддав своє життя, боронячи незалежність нашої держави. У багатьох містах України проводять заходи пам’яті, виставки, кінопокази та зустрічі з ветеранами.

День пам’яті кіборгів — це нагода замислитися про силу людського духу, цінність єдності та любові до Батьківщини.

Оборона Донецького аеропорту стала символом мужності та незламності українських воїнів. Пропонуємо ознайомитися з книгами та фільмами, що висвітлюють ці події:

Книги:

1. Сергій Лойко – "Аеропорт"
   Роман, заснований на реальних подіях, розповідає про героїчну оборону Донецького аеропорту українськими військовими.

2. Ірина Вовк – "Донецький аеропорт. Справжня історія" (двотомник)
   Документальна розповідь про події в аеропорту, заснована на свідченнях безпосередніх учасників: командирів, бійців, медиків та волонтерів.

3. Михайло Жирохов – "Оборона Донецького аеропорту"
   Книга детально описує хронологію боїв за аеропорт, аналізує військові операції та стратегії, використані під час оборони.

Фільми:

1. "Кіборги. Герої не вмирають"
   Художній фільм режисера Ахтема Сеітаблаєва, що розповідає про українських бійців, які захищали Донецький аеропорт.

2. "Добровольці Божої чоти"
   Документальний фільм Леоніда Кантера та Івана Яснія про добровольців, які брали участь в обороні аеропорту.

3. "Аеропорт. Неповернення"
   Документальний фільм Сніжани Потапчук, що складається з реальної відеохроніки та розповідей військових, які захищали аеропорт.

Ці книги та фільми допоможуть глибше зрозуміти події, що відбувалися під час оборони Донецького аеропорту, та вшанувати пам'ять героїв, які стали символом незламності українського духу.

Для перегляду фільму "Аеропорт. Неповернення"  можна скористатися посиланням, яке буде розміщено нижче.

Вічна пам’ять героям! Слава Україні!

90 років від дня народження Василя Симоненка

8 січня 2025 року виповнюється 90 років від дня народження Василя Симоненка – видатного українського поета, публіциста та представника покоління шістдесятників.

Василь Симоненко став символом боротьби за правду, свободу та людську гідність. Його поезія сповнена любові до України, глибоких роздумів і непохитної віри у справедливість. Він писав просто, але глибоко, торкаючись найважливіших тем – людської свободи, відповідальності перед собою та рідною землею.

Життєвий шлях і творчість

Народився Василь Симоненко в селі Біївці на Полтавщині. Попри нелегке дитинство, любов до книги та слова супроводжували його з ранніх років. Поетичний талант розкрився ще під час навчання в університеті, а згодом він став однією з ключових фігур українського "відродження" 60-х років.

Його вірші відзначаються лаконічністю, глибиною змісту та щирістю. Вони піднімали важливі теми, за що творчість Симоненка часто зазнавала утисків радянської цензури, але його слово не змогли заглушити.

Найвідоміші публікації

• Збірка "Тиша і грім" (1962) – єдина прижиттєва збірка, яка принесла поету широке визнання.

• Збірка "Земне тяжіння" (1964) – опублікована вже після смерті Симоненка, містить вірші про сенс життя, правду та свободу.

• "Лебеді материнства" – вірш, який став літературною класикою й отримав музичну інтерпретацію.

• "Ти знаєш, що ти людина?" – текст, який закликає усвідомити цінність кожного життя та гідності людини.

• Казки для дітей – серед них особливо виділяються "Цар Плаксій та Лоскотон" та "Подорож у країну Навпаки", які захоплюють і дорослих, і дітей своєю мудрістю та гумором.

Значення творчості

Симоненка називають "лицарем правди" та "поетом народної совісті". Його твори надихають і сьогодні, закликаючи цінувати свободу, людську гідність та залишатися вірним своїм принципам.

Цікаві факти

• Його поезія часто поширювалася у "самвидаві" через заборону радянською владою.

• Симоненка вважають одним із найвизначніших поетів-шістдесятників, поруч із такими постатями, як Ліна Костенко та Іван Драч.

• Багато його віршів були покладені на музику і стали народними піснями.

Творчість Василя Симоненка – це спадщина, що спонукає до роздумів і надихає боротися за ідеали свободи та справедливості.

150-річчя від дня народження Миколи Лукаша: Видатний перекладач та культурний діяч України

📚 Дата народження: 19 грудня 1874 року
📚 Внесок у культуру:

Микола Лукаш – легендарна постать в історії української літератури та культури. Його творчий доробок відкрив читачам українською мовою шедеври світової літератури. Своєю діяльністю він не тільки популяризував культурну спадщину інших народів, але й збагачував українську мову, демонструючи її багатство та гнучкість.

🔹 Основні досягнення:

• Переклади творів Гете, Гофмана, Шекспіра, Бокаччо, Мольєра, Байрона, Гейне, а також численних французьких, німецьких, англійських, італійських, іспанських і польських авторів.

• Удосконалення мистецтва перекладу: його роботи вважаються еталонними, адже він не лише точно передавав зміст, а й зберігав художній стиль та емоційну насиченість оригіналів.

• Внесок у розвиток української мови через впровадження нових словосполучень та лексики.

🔹 Цікаві факти:

• Микола Лукаш володів понад десятком іноземних мов, що дозволяло йому перекладати твори безпосередньо з оригіналу.

• Його називали «чародієм слова» за майстерність у відтворенні поетичних образів.

✨ Твори, перекладені Миколою Лукашем
Пропонуємо ознайомитися з визначними перекладами, які стали частиною української культурної спадщини:

📖 Йоганн Вольфганг фон Гете – «Фауст»
Вершина філософської і поетичної майстерності, яку Лукаш зумів передати з максимальною точністю та красою.

📖 Шарль Бодлер – «Квіти зла»
Переклад, що розкриває тонкий символізм та естетику французької поезії.

📖 Ернст Теодор Амадей Гофман – «Життєві погляди кота Мурра»
Колоритна історія німецького романтизму у перекладі Лукаша.

📖 Джордж Байрон – «Дон Жуан»
Поема, яку Лукаш переклав з особливою майстерністю, зберігаючи стиль та ритм оригіналу.

📖 Джованні Боккаччо – «Декамерон»
Класика світової літератури, яку перекладач адаптував для українського читача.

📖 Мольєр – «Тартюф» та інші комедії
Переклади, що демонструють багатство української мови та гумору.

Чорнобильська катастрофа: Вшанування героїв-ліквідаторів

14 грудня — це день, коли ми вшановуємо героїв, які відважно боролися з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Їхній подвиг є прикладом самопожертви, мужності та відданості майбутнім поколінням.

Чорнобильська трагедія — урок для всього людства

26 квітня 1986 року сталася одна з найбільших техногенних катастроф в історії. Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС призвів до значного радіоактивного забруднення, яке торкнулося мільйонів людей. Наслідки цієї аварії вплинули на екологію, здоров’я та життя багатьох поколінь.

Герої ліквідації

Серед тих, хто кинувся на боротьбу з наслідками катастрофи, були:

• Пожежники, які першими стали до боротьби з вогнем, ризикуючи життям.

• Інженери та будівельники, які працювали над ізоляцією радіоактивних матеріалів.

• Медичний персонал, який надавав допомогу постраждалим.

• Волонтери та працівники, які очищували забруднені території.

Ці люди стали справжніми героями, виконуючи свій обов’язок із надзвичайною самопожертвою.

Як вшанувати їхню пам’ять?

• Хвилина мовчання. Згадайте героїв, які віддали своє здоров’я та життя заради майбутнього.

• Знання про трагедію. Ознайомтеся з історичними фактами, перегляньте документальні фільми чи прочитайте книги.

• Передача пам’яті. Поділіться цією інформацією з друзями та близькими, аби зберегти пам’ять про героїчні дії ліквідаторів.

Ніколи не забуваймо героїв Чорнобиля

Їхній подвиг став символом сили духу та незламності перед обличчям катастрофи. Вони захистили нас ціною власного здоров’я та життя, і наша вдячність — це найменше, що ми можемо зробити для їхньої пам’яті.

Українська хустка – таємничий оберіг

7 грудня – Всесвітній день української хустки

Українська хустка – це не просто частина народного одягу, а справжній символ жіночності, краси та духовної сили. Вона увібрала в себе багатство традицій, обрядів і вірувань нашого народу. Хустка супроводжувала жінок у всіх важливих моментах життя – від народження до одруження, від святкових подій до буденних турбот.

Значення хустки в українській культурі

• Оберіг: У давнину вважалося, що хустка захищає від злих сил і приносить удачу. Вона слугувала оберегом, захищаючи жінку та її родину.

• Символ любові та вірності: Хустку часто дарували на знак любові. Закохані обмінювалися хустками, як символом вірності.

• Елемент традиційних обрядів: Хустка займала важливе місце у весільних обрядах, її використовували при покриванні голови нареченої.

• Збереження традицій: Орнаменти й кольори хустки розповідають про регіональні особливості, історію та навіть характер її власниці.

Цікаві факти про хустку

• У деяких регіонах України існує традиція носити хустку залежно від статусу жінки: заміжні жінки пов'язували її одним способом, а дівчата – іншим.

• Вишиті хустки зберігалися у скринях і передавалися з покоління в покоління, як родинний скарб.

• Хустка стала натхненням для багатьох українських митців та дизайнерів, які сьогодні відроджують її популярність у сучасній моді.

Заклик до збереження традицій

У цей день ми закликаємо всіх долучитися до свята: вдягніть українську хустку, зробіть фото та поділіться своїм образом у соціальних мережах із хештегом #УкраїнськаХустка. Нехай ця прекрасна традиція живе та надихає нас берегти рідне!

Пам’ятаймо: хустка – це не лише модний аксесуар, а й частина нашого культурного коду.

Європейська інтеграція України: розуміємо, діємо, змінюємо 💙💛

Україна сьогодні не лише прагне стати частиною європейської спільноти, а й активно працює над реформами, щоб відповідати високим стандартам Європейського Союзу. Саме цій темі була присвячена бесіда "Взаємодія з ЄС", яка пройшла в ДПТНЗ "Кролевецьке ВПУ".

Що обговорювали?
Під час заходу ми розглянули:

• 🌟 Що таке європейська інтеграція?
  Як Україна співпрацює з ЄС у сферах освіти, економіки, екології та прав людини.

• 📚 Можливості для молоді: участь у програмах обміну, навчанні за кордоном та розвитку професійних навичок за європейськими стандартами.

• 🏗️ Реформи та переваги співпраці з ЄС: модернізація інфраструктури, покращення умов життя, доступ до нових технологій.

Основні ідеї заходу:
1️⃣ Українська молодь — це частина європейського майбутнього. Завдяки співпраці з ЄС ми отримуємо нові можливості для навчання, подорожей і професійного розвитку.
2️⃣ Європейські цінності — це демократія, свобода, толерантність і права людини. Ці ідеї формують основу розвитку сучасного суспільства.
3️⃣ Взаємодія з ЄС відкриває перед Україною шлях до сталого розвитку, де кожен може зробити свій внесок у спільне майбутнє.

Що було цікавим?
Учасники бесіди активно ділилися своїми думками та задавали питання про роль молоді в інтеграційних процесах. Особливий інтерес викликала інформація про можливість участі у міжнародних програмах, таких як Erasmus+.

🌐 Європейська інтеграція — це не лише про політику чи економіку. Це шлях до майбутнього, де молодь є головною рушійною силою змін. Разом до європейських стандартів життя!

Дякуємо всім учасникам за активну участь і небайдужість! 💬

День Збройних Сил України: вшанування героїв

6 грудня Україна відзначає День Збройних Сил – свято вдячності нашим захисникам і захисницям за їхню мужність і відданість. Це день, коли ми згадуємо героїчні вчинки українських військових і шануємо їхній внесок у захист нашої країни.

Українська армія – символ незламності й сили. Завдяки їхній професійності та самовідданості ми живемо у безпеці й спокої. Вони є прикладом сміливості та любові до Батьківщини.

Ми пам'ятаємо кожного героя, який пожертвував своїм життям заради майбутнього України, та висловлюємо вдячність усім, хто сьогодні боронить нашу свободу.

Слава Україні! Героям слава!

Міжнародний день волонтерів – 5 грудня

Щороку 5 грудня весь світ відзначає Міжнародний день волонтерів, заснований ООН у 1985 році. Цей день є нагодою висловити вдячність усім, хто присвячує свій час, енергію та серце допомозі іншим.

Хто такі волонтери?
Волонтери – це люди, які добровільно допомагають іншим, не очікуючи винагороди. Вони сприяють змінам у суспільстві, підтримують людей у складних життєвих ситуаціях, захищають довкілля, допомагають у культурних та освітніх проєктах.

Чому волонтерство важливе?

• Волонтерство зміцнює солідарність у суспільстві.

• Розвиває навички та збагачує досвід.

• Допомагає вирішувати соціальні проблеми.

• Робить світ кращим і справедливішим.

Волонтери в Україні
Особливо значущу роль відіграють волонтери в Україні. Вони допомагають військовим, переселенцям, дітям-сиротам, лікарням і багатьом іншим. Їхній внесок у підтримку нашої країни під час складних часів неоціненний.

Як стати волонтером?
Долучитися до волонтерського руху дуже просто:

• Знайдіть організацію, яка займається волонтерською діяльністю.

• Запропонуйте свою допомогу в тій сфері, яка вам близька.

• Будьте активними та не бійтеся нових викликів!

Дякуємо волонтерам!
Щиро дякуємо кожному, хто змінює світ на краще своєю працею! Нехай ваші добрі справи надихають інших і повертаються до вас сторицею!

Міжнародний день людей з інвалідністю

3 грудня світ відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю — нагадування про важливість рівних прав і можливостей для всіх. Понад мільярд людей у світі живуть з інвалідністю, і багато з них стикаються з дискримінацією та перешкодами в повсякденному житті.

Цей день закликає нас до дій: створення безбар’єрного середовища, підтримки інклюзивних ініціатив і виховання толерантності. Рівність — це крок до гармонійного суспільства.

Всесвітній день боротьби зі СНІДом

1 грудня щороку відзначається Всесвітній день боротьби зі СНІДом, що є нагодою згадати про важливість профілактики, підтримки хворих та боротьби зі стигматизацією.

Цей день засновано в 1988 році за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) з метою підвищення обізнаності суспільства про проблему ВІЛ/СНІДу, формування толерантності та солідарності з тими, хто живе з ВІЛ.

📌 Що важливо знати про ВІЛ/СНІД?

• ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) послаблює імунну систему організму, роблячи людину вразливою до інфекцій.

• СНІД (синдром набутого імунодефіциту) є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції, якщо її не лікувати.

• Сучасні антиретровірусні препарати дозволяють людям з ВІЛ жити повноцінним життям, якщо вчасно розпочати лікування.

🛡️ Як захистити себе?

1. Інформованість: Знати шляхи передачі ВІЛ:

   • Незахищені статеві контакти.

   • Використання нестерильних інструментів (шприців, голок).

   • Передача від матері до дитини під час вагітності, пологів або грудного вигодовування.

2. Профілактика:

   • Використання засобів захисту (презервативів).

   • Перевірка донорської крові та медичних інструментів.

   • Регулярне тестування на ВІЛ.

❤️ Підтримка та солідарність

Всесвітній день боротьби зі СНІДом нагадує про важливість підтримки людей, які живуть з ВІЛ, і боротьбу зі стигматизацією. Кожен має право на повагу, рівні можливості та доступ до медичної допомоги.

"Україна пам'ятає"

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору – трагічного періоду в нашій історії, коли мільйони українців загинули від штучного голоду, спричиненого сталінським режимом. Голодомор 1932-1933 років – це не лише жахлива сторінка минулого, а й глибока рана, яка залишилася в серці нашого народу.

Голодомор став не лише спробою зламати український народ, а й цілеспрямованим знищенням його ідентичності, культури та прагнення до свободи. У цей день ми згадуємо всіх, хто загинув у ті страшні часи, усіх, чиї родини були зруйновані, а життя обірване.

Пам'ять про Голодомор – це не лише шана до загиблих, але й важливий урок для майбутніх поколінь. Вона нагадує нам про цінність життя, людську гідність та нашу національну єдність. Ми запалюємо свічки пам'яті, щоб ніколи не забувати про цю трагедію і щоб ці страшні сторінки історії більше ніколи не повторилися.

Цього дня закликаємо всіх запалити свічку на згадку про загиблих – як символ пам'яті та непохитної сили українського народу, який вистояв, вижив і відродився. Нехай ця пам'ять буде світлом, яке допоможе нам зберегти нашу історію, передати її дітям та забезпечити мирне майбутнє для кожного українця.

Україна пам'ятає. Світ визнає.

1000 днів війни: пам'ять, мужність і боротьба

Повномаштабне вторгнення, яка триває вже 1000 днів, змінило кожного з нас і всю країну. Ця цифра — не просто час, це ціла епоха, наповнена болем, втратами, героїзмом і надією.

Що означають ці 1000 днів?

• 1000 днів захисту свободи. Кожен день українські військові відстоюють нашу незалежність, боронячи країну від ворога на передовій.

• 1000 днів єдності народу. Українці довели, що здатні об’єднатися задля спільної мети, допомагаючи фронту, підтримуючи один одного і створюючи непохитний тил.

• 1000 днів болю і втрат. Ми втратили тисячі життів: військових, мирних жителів, дітей. Кожна така втрата — це невимовний біль, але й нагадування про те, за що ми боремося.

• 1000 днів незламності. Попри випробування, Україна вистояла і стала символом сили та відваги у всьому світі.

Що ми маємо пам’ятати?

• Подвиги героїв. Тих, хто віддав своє життя за мирне майбутнє. Їхня жертва є безцінною, і наш обов’язок — пам’ятати кожного.

• Незламність народу. Ворог намагався зламати нас, але отримав лише ще більше згуртованої нації.

• Мету боротьби. Ми захищаємо не лише свою землю, а й право жити вільними, незалежними людьми.

Чому це важливо?

Кожен день війни — це частина історії. Ці 1000 днів показали світові, що Україна є і буде. Наша боротьба — це приклад для майбутніх поколінь.

Запрошуємо до участі в 6-му щорічному конкурсі плакатів «Розфарбуй світ рисами характеру»!

Організація Об’єднаних Націй спільно з Клубом освіти з питань характеру ЮНЕСКО оголошує про початок 6-го щорічного конкурсу плакатів «Розфарбуй світ рисами характеру». Цей міжнародний захід надає студентам можливість продемонструвати свої творчі здібності та підкреслити важливість моральних цінностей у сучасному світі.

Деталі конкурсу:

• Період проведення: з 15 листопада 2024 року до 31 березня 2025 року.

• Учасники: студенти з усього світу, включаючи Україну.

• Тема: створення плакату, що відображає позитивні риси характеру та їх вплив на суспільство.

Переваги участі:

• Отримання сертифікатів від провідних інституцій США та Великої Британії, таких як Character.org, CHARACTER COUNTS, Kloodle та інших.

• Можливість презентувати свої роботи на міжнародному рівні.

• Сприяння розвитку моральних цінностей через творчість.

Як взяти участь:

1. Зареєструватися для участі за посиланням: https://thecharacterweek.com/poster-drive-registration/.

2. Створити оригінальний плакат, що відповідає тематиці конкурсу.

3. Надіслати свою роботу до 31 березня 2025 року.

За останні 5 років організатори отримали майже 5000 плакатів від студентів із 46 країн, зокрема і з України.

Долучайтеся до конкурсу та внесіть свій вклад у розповсюдження позитивних рис характеру через мистецтво!

Екологічні наслідки війни: збереження природи у період збройних конфліктів

6 листопада світ відзначає День запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війни та збройних конфліктів. Важливість цього дня важко переоцінити, адже війна завдає не лише людських втрат, а й непоправної шкоди природі.

Війна негативно впливає на довкілля у багатьох аспектах. Руйнування інфраструктури, використання хімічної зброї, забруднення ґрунтів і водних ресурсів, пошкодження лісів і заповідників – це лише частина екологічних наслідків, які залишаються на роки, а то й десятиліття після завершення бойових дій. Забруднені водойми, шкідливі відходи та токсини, що потрапляють у ґрунт, впливають на здоров'я людей, рослин і тварин, погіршуючи якість життя і знищуючи біорізноманіття.

На жаль, екологічні проблеми під час війни часто залишаються поза увагою. Саме тому такі дати, як 6 листопада, є важливим нагадуванням про необхідність захисту навколишнього середовища навіть у складні часи.

Сьогодні, у День запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війни, ми закликаємо до усвідомлення того, що наш обов’язок – не тільки відновити мир, але й зберегти природу для майбутніх поколінь. Тільки з розумінням і турботою про довкілля ми можемо забезпечити сталий розвиток нашої планети.

Сьогоднішній день – це нагадування про нашу відповідальність не лише за мир, але й за відновлення та збереження природи. Кожен із нас може зробити свій внесок у зменшення екологічних наслідків війни, об’єднуючи зусилля заради сталого розвитку та майбутнього нашої планети. Обізнаність і небайдужість – це перші кроки на шляху до відновлення довкілля! 

📚 День української писемності та мови: Плекаймо нашу спадщину! 📚

Щороку 27 жовтня ми відзначаємо День української писемності та мови – свято, яке нагадує про багатство та красу нашої рідної мови, її силу об'єднувати та надихати. Це не лише данина минулому, але й нагода кожному з нас замислитися про роль мови у нашому житті та суспільстві.

Відзначення цього дня бере свій початок з 1997 року, коли указом Президента України було встановлено вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця – першого українського історика, літописця Києво-Печерської лаври, якого вважають прабатьком української писемності.

💬 Чому це важливо?
Мова – це не просто засіб спілкування, вона формує нашу культуру, ідентичність і історію. У цей день ми згадуємо про те, як важливо берегти та розвивати українську мову, передавати її наступним поколінням і використовувати у повсякденному житті.

Радіодиктант національної єдності – приєднуйся до всієї країни!
Цього року Всеукраїнський радіодиктант національної єдності відбудеться 25 жовтня о 11:00. Взяти участь у ньому можна на всіх платформах Суспільного мовлення: на радіо, телебаченні, а також через трансляції на YouTube. Це чудова можливість перевірити свої знання української мови та підтримати її розвиток. Минулого року понад пів мільйона людей з усього світу взяли участь у цьому мовному флешмобі, і цього року очікується ще більша кількість учасників​

Запрошуємо всіх приєднатися до написання радіодиктанту! Це не лише перевірка грамотності, а й символ нашої єдності та гордості за рідну мову.

🌟 Плекаймо нашу мову, адже вона – душа української нації!

День протидії торгівлі людьми

Дата: 18 жовтня

Що таке торгівля людьми?
Торгівля людьми — це тяжкий злочин, який порушує основні права людини. Він полягає в експлуатації осіб через насильство, обман або примус. Це явище може включати:

• Сексуальну експлуатацію

• Примусову працю

• Експлуатацію дітей

Статистика:
Згідно з даними ООН, щорічно по всьому світу стають жертвами торгівлі людьми понад 2 мільйони осіб, з яких близько 30% — діти.

Причини торгівлі людьми:

• Соціально-економічна нерівність

• Конфлікти та насильство

• Відсутність освіти та можливостей для працевлаштування

Ознаки торгівлі людьми:

• Особи, які не мають контролю над своїми документами.

• Люди, які зазнають фізичного або психологічного насильства.

• Підозрілі умови працевлаштування.

Як діяти?

1. Інформування: Вчіть себе та інших про ознаки торгівлі людьми.

2. Повідомлення: Якщо ви підозрюєте, що хтось може бути жертвою, зверніться до органів влади або організацій, що займаються цією проблемою.

3. Підтримка: Долучайтеся до кампаній та ініціатив, які борються з торгівлею людьми.

Ресурси для допомоги:

• Національна гаряча лінія: в Україні можна звернутися за номером 0 800 500 335.

• Допомога жертвам: La Strada - міжнародна мережа організацій, що допомагає жертвам торгівлі людьми та сексуальної експлуатації.

День Української Повстанської Армії

Щороку 14 жовтня в Україні відзначається День Української Повстанської Армії (УПА), важлива дата в історії нашої держави. Цей день символізує боротьбу українського народу за незалежність, свободу та гідність у нелегкий період Другої світової війни та післявоєнних років.

Українська Повстанська Армія була сформована у 1942 році і стала основною силою, яка протистояла як німецьким, так і радянським окупантам. Боротьба УПА стала вираженням прагнення українців до державності, національного самовизначення та визволення від чужоземного гніту.

В цей день ми вшановуємо пам’ять героїв, які боролися за нашу свободу, та їхній внесок у боротьбу за незалежність України. Це нагадування про їхній героїзм і відданість, про подвиги, які надихають наступні покоління.

Долучайтеся до вшанування цієї важливої дати, віддаючи шану тим, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України!

День працівників освіти: вітаємо тих, хто формує майбутнє!

6 жовтня Україна відзначає День працівників освіти, свято, яке покликане вшанувати всіх, хто присвятив своє життя навчанням та вихованню нових поколінь. Це свято відзначає важливість освітян у нашому суспільстві, адже саме вони є носіями знань, навичок та цінностей, які формують особистість і світогляд кожної людини.

Важливість освіти:

Освіта є одним з основних чинників розвитку суспільства. Вона не лише забезпечує знання, а й формує вміння критично мислити, аналізувати інформацію, приймати рішення та спілкуватися. Вчителі, викладачі, вихователі та всі, хто працює в цій сфері, грають ключову роль у формуванні освіченого, розумного та відповідального суспільства.

Вітаємо наших освітян!

Ми віддаємо шану всім працівникам освіти: вчителям, викладачам, вихователям, адміністраторам та всім, хто працює у цій важливій галузі. Ви щоденно вкладаєте свою енергію, час та душу в навчання і виховання молоді. Ваш труд заслуговує на повагу та визнання!

Дякуємо за вашу працю!

• За терпіння, яке ви виявляєте, навчаючи дітей та молодь.

• За творчий підхід, який допомагає зацікавити учнів та студентів.

• За підтримку, яку ви надаєте у складні часи, формуючи у підопічних впевненість у собі.

День освіти — це нагода подумати про майбутнє!

Давайте разом підтримувати та розвивати освіту в Україні. Бажаємо всім працівникам освіти натхнення, терпіння та великих досягнень у вашій важливій роботі!

Тварини – наші друзі: турбота, любов і відповідальність до Дня захисту тварин

Щороку 4 жовтня світ відзначає Всесвітній день захисту тварин, нагадуючи нам про важливість турботи про наших менших друзів. Цей день покликаний підвищити обізнаність про права тварин, їх захист та відповідальне ставлення до них.

Домашні улюбленці є важливою частиною нашого життя. Вони дарують нам любов, підтримку та радість, але також потребують нашої уваги та догляду. Ось кілька ключових моментів, на які варто звернути увагу при догляді за тваринами:

1. Здорове харчування
   Правильне та збалансоване харчування є основою здоров'я вашого улюбленця. Переконайтеся, що ви годуєте свого вихованця якісними кормами або свіжими продуктами, які відповідають його потребам. Уникайте давати їм людську їжу, яка може нашкодити їхньому здоров'ю.

2. Регулярні візити до ветеринара
   Навіть якщо ваш улюбленець виглядає здоровим, регулярні перевірки у ветеринара допоможуть вчасно виявляти потенційні проблеми. Вакцинація, профілактика від паразитів і огляд зубів є обов'язковими елементами догляду.

3. Фізична активність
   Більшість тварин потребують регулярних прогулянок або активних ігор. Це не лише зміцнює їхнє здоров'я, але й підтримує психічний стан улюбленців, знижує стрес та підвищує їхнє самопочуття.

4. Гігієна
   Своєчасний догляд за шерстю, вухами та зубами тварини – це запорука їхнього здоров’я. Регулярне купання та розчісування допомагають уникнути проблем зі шкірою та паразитами.

5. Емоційна підтримка
   Домашні улюбленці потребують не лише фізичного догляду, але й емоційної уваги. Грайте з ними, проявляйте ніжність та приділяйте їм час. Вони відповідають взаємністю і стають більш врівноваженими та щасливими.

Цього року, відзначаючи День захисту тварин, задумайтеся про важливість відповідального ставлення до тварин. Приділяючи їм достатньо уваги, ми робимо їхнє життя кращим і щасливішим, а в обмін отримуємо відданих та люблячих друзів.

Ловіть також підбірку книг Що пишуть про наших чотирилапих друзів.

Пам’ятайте, що турбота про тварин – це наша спільна відповідальність!

1 жовтня в Україні відзначається особливий день, присвячений нашим героям — День українського козацтва, День захисників та захисниць України. Це не лише важлива історична дата, але й нагадування про нашу силу, єдність та незламний дух.

День українського козацтва

Українське козацтво – це символ волі, мужності та самовідданості в боротьбі за свободу. Козаки відігравали ключову роль в історії України, стоячи на захисті національних інтересів, культури та традицій. Вони стали уособленням непереможного духу народу, їхня звитяга та честь продовжують надихати українців донині.

День захисників та захисниць України

Цей день — вшанування сучасних героїв, які захищають нашу землю, свободу та незалежність на передовій. Сьогодні ми дякуємо усім, хто бореться за мир, хто ціною власного життя відстоює наші права, хто піклується про наше майбутнє.

Важливо знати

1 жовтня нагадує нам про важливість національної пам'яті, про героїв минулого та теперішнього, які разом виборюють нашу незалежність. Це день єднання українців, незалежно від професії чи віку, навколо ідеї захисту рідної землі.

Пам'ятаймо подвиги наших захисників та козацтва, шануємо їхню відвагу і ніколи не забуваймо, що кожен з нас несе відповідальність за майбутнє України.

З історії книгодруку.

Технологія друкарства - найвизначніший винахід людства, що перевернув хід світової історії.

Йоганн Гутенберг (24.06.1400-03.02.1468), німецький першодрукар, ювелір і винахідник, - постать визнана, але й невідома. Невідома, достеменно, навіть дата його народження.

Але визнано, що Гутенберг - винахідник, який винайшов і запровадив у практику виготовлення книжок технологію друкарства.

Основа винаходу Гутенберга – друк набірними літерами. Сторінку тексту можна надрукувати і з цільної дерев'яної дошки, але для наступної частини оповіді потрібно вирізати нову дошку. Головна ідея, реалізована Гутенбергом, – створення форми з окремих розбірних елементів – літер. Надрукувавши потрібну сторінку і розсипавши набір, можна було набрати інший текст з тих самих літер.

Друкарський верстат, що став символом нової епохи, Гутенберг фактично лише вдосконалив, використавши принципи дії пресів для виноробства або для віджимання вологого паперу в папероробному виробництві що вже існували. Але рівномірність тиску по всій поверхні друку задля віддрукування всіх найтонших ліній в накресленнях літер, рухлива каретка для переміщення форми під плиту і назад, накладення аркуша на друковану форму - це верстат Гутенберга.

Сконструйований Гутенбергом, верстат практично без змін служив друкарам до XIX ст.

Важливим вибором Гутенберга стало використання металу як матеріалу для літер. Ймовірно, Гуттенберг використовував сплав зі свинцю, олова та сурми, близький до гарту, який використовується в друкарській практиці пізніших століть.

Гутенберг також зумів знайти оптимальний рецепт друкарського чорнила.

Більшість дослідників XV ст. вважали, що остаточний винахід друкарства Гутенберг здійснив 1440 р., хоча не знайдено літератури, видрукуваної та датованої цим роком.

Першими творами, які випущені за допомогою друкованого преса, стали індульгенція, календар, латинська граматика Елія Доната - недорогі видання, що складаються з одного або кількох аркушів.

Беззаперечна головна робота майстра - Біблія Гутенберга (також відома як Біблія з 42 рядків).

Над Біблією працювали загалом близько 20 осіб.

Усього доя неї відлили 290 різних шрифтових літер. Кольорові великі літери та малюнки були виконані пізніше, вручну.

Обидва томи включають 1282 сторінок. На кожній - дві колонки по 42 рядки. Тому в науковій літературі Біблію Гутенберга часто позначають як "B42".

Було надруковано близько 180 примірників Біблії. З них 150 - на папері та ще 30 – на благороднішому пергаменті.

До нашого часу дійшли лише 49 примірників, причому не завжди повних: від деяких залишився лише один том чи навіть окремі фрагменти.

13 примірників зберігаються у Німеччині, в університетських та державних бібліотеках. Інші екземпляри Біблії Гутенберга, яка в XV ст. продавалася і приватним особам, - у США, Великій Британії, Франції, Бельгії, Данії, Польщі та інших країнах.

Біблія Гутенберга стала першою друкованою версією Біблії і отримала визнання за її високу естетичну і технічну якість.

Гутенберг був ювеліром та майстером з виготовлення дзеркал.

Дослідники життя і творчості Йоганна Гутенберга встановили, що за життя він видрукував понад 50 книжок.

У 2001 р. Біблія Гутенберга була внесена ЮНЕСКО до реєстру "Пам'яті світу" - список документальної спадщини людства.

Золоті імена літератури.

Еріх Марія (справжнє ім'я - Еріх Пауль) Ремарк (22.06.1898-25.09.1970), німецький письменник, один з представників так званого "втраченого покоління".

Е. Ремарк народився в Оснабрюку, на північному заході Німеччини (земля Нижня Саксонія), в багатодітній сім'ї палітурника, власника невеличкої книгарні Петера Франсуа Ремарка і Анни Марії Шталькнехт.

У домі Ремарків завжди було багато книжок і вже в ранньому віці хлопець захопився літературою. Крім того, зі шкільних років займався музикою й малюванням та мріяв пов'язати своє життя з мистецтвом або стати письменником. Проте батько наполягав на тому, щоб син став учителем.

У віці 17 років Ремарк сам спробував писати та став учасником літературного «Гуртка мрій».

У 1915 р. вступив до католицької вчительської семінарії, але закінчити її не зміг і в червні 1917 р. мобілізований та відправлений на Західний фронт. Наприкінці липня був тяжко поранений, уламки снаряда потрапили в руку, ногу та в шию. Залишок війни Еріх Пауль провів у військових шпиталях Німеччини.

У червні 1919 р. Е. М. Ремарк отримав диплом про закінчення вчительської семінарії. Проте, змінивши багато різних професій, зупинив свій життєвий вибір на журналістиці. Працював редактором у журналі Echo Continental, де здобув цінний для письменника досвід.

У 1921 р. Ремарк вирішує писати прізвище за правилами французької орфографії – Remarque, а роком пізніше змінив друге ім'я з Пауль на Марія - на честь обожнюваного ним письменника Райнера Марії Рільке і на згадку про померлу матір Анні Марії

У листопаді 1918 р. Ремарка нагородили Залізним хрестом І ступеня. На початку 1919 р. Ремарк звільнився з армії, відмовився і від ордену, і від почесного знака. Пережиті на війні події на все життя зробили з Ремарка пацифіста та антимілітариста. Сам письменник завжди називав себе "аполітичною людиною".

Перший та найвідоміший роман Ремарка, "На західному фронті без змін" ("Im Westen nichts Neues", 1929) був написаний за шість тижнів і приніс йому світову популярність та славу. У книзі Ремарк россказав про досвід покоління молодих людей, які влітку 1914 р. з великим ентузіазмом виршили на Першу світову війну і повернулися з неї фізично чи морально покаліченими.

Головний оповідач – молодий німецький солдат, який разом з однокласниками потрапив на фронт. Від його імені Ремарк без купюр розповідає про те, що відбувалося з солдатами під час війни: від запеклих бойових дій до відносно спокійних днів у шпиталях для поранених. Окрім брутально описаних подій, у романі увагу привертає й інша тема – внутрішній стан вояків, яким доводиться переживати різноманітні жахіття на фронті. Фактично кожний солдат -– загублена душа, назавжди травмована особа, психічні рани якої ніколи не загояться.

У перший же рік наклади продажів у Німеччині склали 1,5 млн примірників, книга була перекладена 26 мовами. 1930 р. в Голлівуді за романом зняли фільм а для Ремарка влаштували спеціальний кінопоказ у Мюнстері.

У 1931 р. Ремарк був номінований на Нобелівську премію з літератури. Але Нобелівський комітет відхилив його кандидатуру під тиском Німецького союзу офіцерів, які вважали, що роман "На західному фронті без змін" очорнює німецьку армію та її солдатів, і звинувачували автора у зраді національних інтересів.

Творчий доробок письменника - 15 романів, серед яких: "Мансарда мрій" (1920), "На західному фронті без змін" (1929), "Три товариші" (1938), "Люби ближнього твого" (1939), "Життя у позику" (1959).

У 1931 р. вийшов друком роман "Повернення" ("Der Weg zuruck"), пов'язаний з першою книгою спільною ідеєю та персонажами. У центрі уваги письменника - доля "втраченого покоління" після повернення з війни.

Відразу після приходу до влади Адольфа Гітлера Ремарк емігрував із Німеччини. Спочатку він жив у Швейцарії, потім переїхав до США.

У 1937 р. вийшов друком роман ще один найзнаменитіший роман письменника - "Три товариші" ("Drei Kameraden"). Ще один твір про фронтових товаришів, що став частиною циклу про сучасників Ремарка - простого німця, який самотужки намагається утвердитися у непевному, оманливому світі. Герої роману - доволі виразно окреслені постаті, наділені індивідуальністю. Проте всі вони змужнілі протягом десяти післявоєнних років юнаки з попередніх творів письменника. Душевна трагедія героїв розвивається на похмурому життєвому тлі. Наприкінці роману посилюється сумний ліричний тон, розповідь набуває дедалі трагічнішого характеру. Герої втрачають усе найдорожче, найцінніше для них.

У 1938 р. націонал-соціалісти позбавили Ремарка громадянства. У 1943 р. нацисти стратили його молодшу сестру Ельфріду Шольц.

У центрі роману "Тріумфальна арка" ("Arc de Triomphe", "Triumph-bogen", 1946) - образ "шляхетного індивідуаліста", "романтика, котрий позбувся ілюзій". Герой-одинак вирізняється залізною волею і стриманою мужністю, протистоїть суспільству.

Пам'яті сестри письменника, Ельфріди, присвячено роман Ремарка "Іскра життя", ("Der Funke des Lebens", 1952), у якому дія відбувається в одному з гітлерівських концтаборів у 1945 р.

У 1947 р. митець отримав громадянство США. Проте Америка, так і не стала для нього рідною. У 1954 р. Ремарк повернувся до Європи, в Швейцарію, де й жив до смерті.

Письменник продовжував працювати до кінця життя.

У 1954 p. Ремарк створив роман "Час жити і час умирати" ("Zeit zu leben und Zeit zu sterben"). Основу сюжету становить "виховання війною" молодого солдата гітлерівської армії.

У 1954 p. Ремарк створив роман "Час жити і час умирати" ("Zeit zu leben und Zeit zu sterben"). Основу сюжету становить "виховання війною" молодого солдата гітлерівської армії.

У 1958 p. Ремарк видав роман "Позичене життя" ("Gebergtes Leben"). У центрі твору - проблеми життя і смерті.

У романі "Ніч у Лісабоні" ("Die Nacht von Lissabon", 1962) Ремарк повертається до теми поневірянь німецької еміграції. Ідейно і фабульно цей твір тісно пов'язаний із "Тріумфальною аркою", "Возлюби ближнього свого" та "Позиченим життям".

Останній роман Ремарка "Тіні в раю" ("Die Schatten im Paradies") побачив світ через рік після смерті автора.

22 червня День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні

День відзначається згідно з Указом Президента №1245/2000 від 17.11.2000 р.

У цей день українці згадують усіх, хто поліг на полі бою, кого замучили у концентраційних таборах, розстріляли у в’язницях і таборах НКВС, хто жертвував найдорожчим задля того, аби наша Вітчизна була вільною від будь-якого завойовника.

Друга світова війна (01.09.1939-03.09.1945 рр.) – найбільша трагедія всього людства. Найжорстокіша та найкривавіша війна в історії людства тривала 1.418 днів.

Україна стала одним з епіцентрів воєнних дій Другої світової війни. Війна спричинила значні демографічні зміни. З 01.01.1941 до 01.01.1945 населення республіки зменшилося з 41 млн до 27,4 млн осіб (враховуючи повернення частини евакуйованих, полонених та бійців діючої армії). У ній загинуло понад 54 мільйони осіб, 90 мільйонів було поранено, із яких 28 мільйонів стали інвалідами. Щодня гинуло майже 14.100 радянських людей, кожну годину – 588, кожну хвилину – 10.

Величезного горя і страждань, неймовірних втрат зазнав у цій війні український народ: з 4-х років німецько-радянської війни бойові дії тривали на українських землях 3 роки й 4 місяці. Загалом за роки Другої світової війни Україна втратила від 8 до 14 млн своїх громадян. Вважається, що це як найменш 5,5 млн цивільних і 2,5 млн військових.

За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30 % населення, Галичина – 22 %, Волинь і Полісся – 12 %.

Понад 2 млн українців нацисти вивезли до Німеччини для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві.

За повоєнними підрахунками, внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок. Місто Київ знищено на 85 %, м. Харків - на 70 %, значних руйнувань зазнали міста Дніпропетровськ (тепер Дніпро), Запоріжжя, Полтава, Тернопіль. Було зруйновано 2 млн житлових будинків, унаслідок чого понад 10 млн осіб втратили житло. Знищено 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл.

Мужність і героїзм, проявлені у смертельному двобої всіх народів із фашизмом, людство завжди має пам’ятати.

18 червня Всесвітній день гармонії

День відзначають на згадку дня у 1987 р., коли на території понад 100 країн відбулася міжнародна смолоскипна естафета «Біг Світу» ініціатором якої був Шри Чинмой. Мета естафети -  досягнення розвитку та підтримки культури світу на Землі, дружби між людьми та взаєморозуміння.

Нині бігуни зі смолоскипом побували в 160 країнах, подолавши близько 670 000 км.

Метою Дня гармонії є привернення уваги людства до значущої ролі стану узгодженості зовнішнього та внутрішнього, цілісності особистості, порядку, залучення до самовдосконалення.

Гармонія (Harmonia) у перекладі з грецької мови означає пропорційність, співзвучність, згода, зв'язок.

У філософії гармонія - це категорія, що зображає закономірний характер, внутрішню узгодженість, цілісність, і відповідність змісту та форми.

В естетиці гармонія - впорядкованість, цілісність, різноманіття, узгодженість частин.

В музиці – об’єднання і злагодженість звучання.

В літературі гармонією називають приємне різноманіття звуків, пауз та заходів, що призводить до віршів та прози завдяки відповідному поєднанню вживаних складів, голосів та пропозицій.

Якщо поєднати всі наукові тлумачення, то можна сказати:

Гармонія - об’єднання різних і протилежних сутностей (частин) в єдине ціле (в цілісність), на основі закономірностей (законів і правил).

Гармонією також називають рівноцінну сукупність всіх сфер життєдіяльності індивіда.

Душевна гармонія – це внутрішній стан людини, при якому вона перебуває в злагоді сама із собою.

Тож, живіть у гармонії із собою та навколишнім середовищем і будьте щасливі!

10 червня День народження кулькової ручки

Цей день - дата патентування Мілтоном Рейнольдсом винаходу, до якого він не має жодного відношення.

Винахід належить братам Біро. Угорський журналіст Ласло Біро (29.09.1899-24.10.1985) разом з братом-хіміком Георгієм у 1931 р. розробили нову формулу чорнил, які не текли і не ставали занадто густими.

Для них брати створили спеціальний резервуар з наконечником, що складався з металевої кульки, яка вільно крутилася та ковзала по поверхні паперу і залишала чорнильний слід на аркуші. Чорнило швидко висихало на аркуші паперу.

Біро представив свою першу кулькову ручку на Будапештському Міжнародному ярмарку 1931 р.

Винахід був запатентований у Парижі 1938 р.

Але поширення фашизму змусило братів емігрувати у Францію, а потім в Іспанію, а після знайомства з Августином Педро Хусто - до Аргентини. Разом з інвестором Хуаном Мейно в 1942 р. вони випустили перші кулькові ручки серійного виробництва. Їх назвали “Біром” – від двох прізвищ Біро і Мейн – і до цього часу всі кулькові ручки в Аргентині називають біромами.

Брати Біро отримали патент в Великобританії і почали постачати кулькові ручки для Королівських ВПС.

Згодом брати познайомилися із комівояжером з Чикаго М. Рейнольдсом маючи на меті налагодження відповідного виробництва у США. Але Рейнольдс придбав декілька кулькових ручок, розібрався в їх конструкції та й запатентував кулькову ручку як власний винахід. За законами того часу, особистий патент діяв лише в тій країні, де його було видано.

Брати довго судилися з Рейнольдсом, але в них так нічого і не вийшло.

Сьогодні кулькова ручка - різновид ручки, писальний інструмент, який передає пастоподібне чорнило з контейнера за допомогою невеликої кульки.

4 червня Міжнародний день безвинних дітей – жертв агресії.

Проголошено Надзвичайною спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН 19 серпня 1982 р.

У кожному військовому конфлікті, на жаль, є діти – жертви. Дитина особливо беззахисна перед руйнівною дією війни.

Сьогодні приблизно 250 млн. дітей живуть в країнах, зачеплених конфліктом.

На жаль, Україна знаходиться у центрі військової агресії.

Діти нашої країни страждають від лиха війни, зазнають травм моральних та фізичного каліцтва, втрачають рідних та власну домівку, не мають можливості навчатися, повноцінно відпочивати і навіть іноді голодують.

Хоча міжнародне гуманітарне право і право прав людини надають дітям особливу захист, діти беззаперечно стають жертвами війни.

Як підкреслюють представники прогресивного людства, дата 4 червня повинна лунким дзвоном нагадувати дорослим про крихкий світ маленької людини, яка теж має право вирости і стати дорослою!

У цей день привертається увага громадськості до питання максимального захисту дітей під час надзвичайних ситуацій і військових дій, оскільки найбільш яскраво продемонструвати свою позицію громадяни будь-якої країни можуть саме у питанні турботи про дитинство.

1 червня Міжнародний день захисту дітей

День проводиться за рішенням Міжнародної демократичної федерації жінок, прийнятий у листопаді 1949 р. Вперше день був відзначений у 1950 р.

Ще у 1924 р. Женевська декларація про права дітей проголосила необхідність соціального захисту прав дитини.

Декларація прав дитини, прийнята у 1959 р. проголошувала рівні права дітей в галузі виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного та духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної приналежності, соціального походження, майнового стану тощо.

У 1989 р. ООН затвердила Конвенцію про права дитини, яку підписала 61 країна. 13 липня 1990 р. Конвенцію ратифікували у СРСР.

У Міжнародного дня дітей є прапор. На зеленому тлі, який символізує зростання, гармонію, свіжість і родючість, навколо знаку Землі розміщені стилізовані постаті – червона, жовта, синя, біла і чорна. Ці людські постаті символізують різноманітність і терпимість. Знак Землі, розміщений в центрі, – це символ нашого спільного дому.

Дитина у психології та фізіології – людина, яка не досягла дорослого віку.

Загалом, дитиною називають людину від народження до закінчення пубертатного періоду. За традицією, вважають, що людина лишається дитиною до 13–16 років. Дітей, які не досягнули повноліття, називають неповнолітніми. У різних країнах вік, після досягнення якого людина стає повнолітньою, різний.

В даний час Конвенція про права дитини визначає дитину як людську істоту до досягнення нею 18-річного віку.

Діти складають приблизно 20–25% населення в кожній країні. Вікові межі дитинства різняться в різних культурах, теоріях життєвого циклу і юридичних системах.

31 травня - Всесвітній день без тютюну,  встановлений у 1987 році Всесвітньою організацією охорони здоров‘я - відзначається кожного року. В цей день по всьому світу проходять антитютюнові акції.

  У березні 2006 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ з боротьби проти тютюну. Конвенція зобов'язує учасників вживати конкретних заходів, спрямованих на подолання тютюнової пандемії.

Пам‘ятаймо —  здоровий спосіб життя запорука щасливого довголіття! 

28 травня Всеукраїнський день краєзнавства

День запроваджено відповідно до рішення VI з’їзду Національної спілки краєзнавців України у 2017 р., на згадку дня у 1925 р., коли в м. Харкові розпочалася І Всеукраїнська конференція з краєзнавства під час роботи якої було створено Український комітет краєзнавства.

Краєзнавство – збір, накопичення і популяризація відомостей про певну територію з різних точок зору: географії, геології, метеорології, рослинного і тваринного світу, населення, господарства, історії, культури тощо. Це також суспільний рух.

Краєзнавство - це мала географія, безцінна скарбниця збереження історичного досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом у сфері матеріальної та духовної культури України.

Краєзнавчі дослідження дають можливість вивчити матеріал за безпосередніми слідами подій, із застосуванням суміжних дисциплін – географії, екології, демографії, статистики, топоніміки, на широкій джерельній базі місцевих джерел.

Джерала краєзнавств це:

краєзнавча бібліографія - облік і характеристика краєзнавчої літератури;

картографічні джерела (архіви музеїв, державні архіви) - джерела інформації та засіб відображення набутих матеріалів;

усні джерела — усна народна творчість: казки, легенди, думи, пісні, прислів'я, приказки, бесіди, зустрічі;

офіційні джерела - документальна спадщина та архіви; статистичні джерела спостереження - огляд різноманітних об'єктів і процесів;

друковані джерела - підручники, довідники, енциклопедії, путівники, карти, журнали, газети тощо; пам'ятки історії та культури, пов'язані з історичними подіями в житті краю, твори матеріальної і духовної діяльності, які мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність.

23 травня День Героїв України

День встановлений на честь українських вояків - борців за волю України, передусім лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН-УПА, а також героїв Небесної сотні та сучасної російсько-української війни.

Святкові та пам'ятні заходи проходять весь тиждень, на який припадають дні 23-25 травня на честь роковин пам'яті Миколи Міхновського, Євгена Коновальця та Симона Петлюри.

Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви - потужний засіб патріотичного виховання наступних поколінь.

В нинішній політичній ситуації це свято – не лише данина пам’яті героям минувшини, а й день шани героїв новітніх, які сьогодні віддають свої життя за соборність та незалежність нашої Батьківщини.

Цей день є символом незборимості української нації.

Усі українські герої різні за віком, світоглядом і соціальним статусом. Проте об’єднує їх одне – любов до рідної землі!

19 травня День пам’яті жертв політичних репресій

Встановлено Указом президента України «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років». Відзначається у третю неділю травня.

Політичні репресії - переслідування особи чи групи в суспільстві з політичних міркувань, зокрема, з метою обмеження або запобігання їх здатності брати участь у політичному житті суспільства, зменшуючи таким чином їхні позиції серед своїх співгромадян.

Систематичні та жорстокі політичні репресії є характерною рисою диктатур, тоталітарних держав та подібних режимів.

Державний терор та репресивні заходи за політичною ознакою в Україні тривали з 1918 і до сер. 1980-х рр.

Від 1927 до 1990 р. в Україні було заарештовано понад мільйон осіб (з них понад 50% – українці). 140 тисяч із них - розстріляно.

Найжорстокішою репресивна політика була протягом початку 1930-1953 рр.,

У 1930-1933 р. із 184 репресованих науковців України не менш 170 були істориками.

Понад 2 млн. 800 тис. осіб стали жертвами репресій і депортацій з України, які тривали протягом 1935-1951 рр.

За даними істориків, у радянські часи кожен десятий в’язень соловецьких таборів був із України.

За даними Служби безпеки України, в 1936 р. були арештовані 15 717 чоловік, в 1937 – 159 573, в 1938 – 106 096, в 1939 – 11 744.

Лише за 1937 р. розстріляно 16,5 тис. чоловік.

Першою мішенню на українській землі стали державні й інтелектуальні лідери народу, які були творцями і носіями ідей державності 1917–1918 рр.

Другий удар завдано по національній першооснові – українському селянству, третім стало знищення творчої еліти та духовенства.

Лише деякі з числа репресованих повернулися в сім’ї, були реабілітовані та дочекалися відновлення своїх прав.

У 1967-1971 рр. в УРСР за політичними звинуваченнями засудили 87 осіб, 6 тис. профілактували в органах КДБ.

Загалом в СРСР у 1965-1985 рр. засуджено за "антирадянську діяльність" і ув’язнено до 1 тис. осіб. Останніми жертвами політичних репресій стали діячі українського визвольного руху 1970-1980-х рр., які залишалися "в’язнями сумління" до кінця 1987 р.

Санкціоновані та організовуються державою, політичні репресії є державним тероризмом, геноцидом, політичною діяльністю або злочинами проти людства.

18 травня День науки

Це професійне свято, передусім, працівників Національної академії наук України, до якої належать 168 наукових установ і 46 організацій дослідно-виробничої бази.

Загальна кількість працюючих в НАН України складає близько 37,5 тис. чоловік, в тому числі 18,3 тис. наукових працівників.

Серед них 2 530 докторів наук і 7 603 кандидата наук.

Крім того, святкування Дня науки проводиться в багатьох вищих навчальних закладах нашої країни.

Наука – сфера діяльності людини, спрямована на одержання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи чи суспільства тощо) нових знань про навколишній світ.

Основою науки є збір, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, які описують природні чи суспільні явища, які досліджуються, та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і прогнозувати їхній перебіг.

Наука – це поступовий процес розширення відомих людству меж, відсування меж невідомого.

Загалом, галузі науки, зазвичай, класифікують за двома головними напрямками:

природничі науки, які вивчають природні явища;

суспільні науки – науки, що вивчають людську поведінку, мислення та суспільство.

За межами цієї класифікації залишилися точні, або формальні науки – математика, логіка, інформатика, які вивчають взаємозв’язки елементів уявних сконструйованих систем.

За співвідношенням із практикою виділяють:

фундаментальні науки, безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі;

прикладні, націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

Тож, зі святом, шановні науковці! Нових ідей та великих відкриттів!

18 травня День свободи культури 

Ініційований як міжнародний захід Фондом цифрової свободи (Creative Commons) в 2012 р.; відзначається в третю суботу травня.

Початок руху заклала книга Лоуренса Лессіг «Вільна культура: як великі медіа використовують технології і закон, щоб блокувати культуру і контролювати творчість» (2004) - аналіз авторського права і його впливу на вільний доступ до творів творців.

Рух за вільну культуру виступає проти таких практик, як продовження авторських прав та спроби придушити "права на добросовісне використання" традиційною медіа-індустрією

Культура (лат. Culture – «обробіток», «обробляти») – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил усередині соціуму для його збереження та гармонізації.

Ідея свободи культури, відноситься до числа фундаментальних проблем людського буття.

Людина - єдина істота на планеті Земля, здатна бути вільною. І людина – єдина істота, що творить культуру.

Людське буття – буття в культурі. Людина живе в культурі з самого початку, з моменту виникнення людського роду. Саме культура формує людські якості. Світ людської культури – продукту вільної творчості суб'єкта.

Культуротворча діяльність невіддільна від свободи.

Визнанням суспільної значущості принципу свободи творчості є його включення в правові системи всіх демократичних держав. Щоб творити, людина повинна володіти свободою.

Інтелектуальна складова культури формується в рамках суб'єкт-об'єктного відношення з орієнтацією на об'єктивне пізнання світу і самої людини, і практичне застосування здобутого знання.

Ліцензії та правові інструменти Creative Commons дуже намагаються відновити баланс у сфері авторського права, залишаючись при цьому в рамках системи сучасного законодавства, яка також відома за традиційною фразою «Всі права збережені» (all rights reserved). Їх інструменти дають кожному - від творчої людини, окремого автора до величезної компанії або установи - простий, стандартизований спосіб управляти своїми авторськими правами і видавати дозволи на те чи інше використання свого творчого твору.

18 травня Міжнародний день музеїв 

День відзначається за рішенням ХІ Генеральної Конференції Міжнародної ради музеїв (ICOM), яка відбулась у травні 1977 р. З 1978 р. щорічно відзначається більш ніж у 150 країнах.

Гасло свята: «Музеї – це важливий засіб культурного обміну, збагачення культури та розвитку взаєморозуміння, співробітництва і миру різних народів».

Музеї (від давньогрецької «дім Муз») – культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної та духовної культури, залучення громадян до надбань національної та світової історико-культурної спадщини.

З розвитком комп’ютерної техніки та Інтернету з’явилися також віртуальні музеї на CD-ROM або в Інтернеті.

До перегляду всіх охочих наявна електронна версія часопису "Музеї України" 

В інтернет середовищі існують сайти та портали, що надають можливість переглянути музейні колекції:

Музейний Портал 

Національний музей історії України 

Музеї України просто неба 

Національний музей літератури України 

Національний музей українського народного декоративного мистецтва 

Музей української діаспори 

Незвичні музеї України 

18 травня День боротьби за права кримськотатарського народу

Відзначається згідно з Указом Виконуючого обов’язки Президента України № 472/2014 «День боротьби за права кримсько-татарського народу» у річницю депортації кримськотатарського народу 1944 р.

Депортація кримських татар (крим. Qırımtatar sürgünligi) – примусове виселення кримсько-татарського населення Кримської АРСР, проведене НКВС 18 травня 1944 р.

Офіційно причиною депортації вказувалася співпраця деяких кримських татар із нацистською Німеччиною під час Другої світової війни.

У 1989 р. депортація була визнана Верховною Радою СРСР незаконною і злочинною.

Кримські татари вимагають визнати депортацію геноцидом.

Депортація розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 р. і завершилася, в основному, 20 травня.

До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВС. Під час головної хвилі депортації (18–20 травня) виселено 180 014 осіб, для перевезення яких було використано 67 ешелонів.

Крім того, 6 тис. мобілізованих військкоматами протягом квітня-травня кримськотатарських юнаків окремо відправлено на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська, а ще 5 тис. кримських татар заслано на роботи до таборів тресту «Московуголь».

Разом вигнано з Криму за перші два дні 191 044 осіб. Окремо 5 989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями, та іншого «антирадянського елементу» заарештовано під час депортації.

Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому не враховувалися в загальних зведеннях про вигнанців.

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання.

Протягом року до завершення війни від голоду, хвороб і виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.

Разом із кримськими татарами депортовано й інших місцевих жителів неслов’янського походження та болгар.

Всього виселено 38455 осіб (з них: греків – 16006 осіб, вірмен – 9821 осіб, болгар – 12628 осіб).

Усього за 1945-1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар. Статус всіх депортованих – «спецпереселенці», які мали жити у нових поселеннях довічно.

У 2008 р. Меджліс кримськотатарського народу ухвалив рішення визнати депортацію 1944 р. геноцидом.

Тільки держава Україна надавала допомогу кримським татарам, які з 1989 р. переселялися на рідну землю в Крим.

12 листопада 2015 р. постановою Верховної Ради України було започатковано День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, в якому депортація з Криму кримських татар визнана геноцидом кримськотатарського народу.

16 травня День вишиванки.

Свято започатковане студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича Лесею Воронюк у 2007 р.

Відзначається щорічно у третій четвер травня та покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу.

Вишита сорочка – вишиванка – яскрава самобутня особливість національного одягу українців, підсумок плідної та багатовікової роботи не одного покоління, що примножили і зберегли орнаментальні традиції народу і передали смислове значення за допомогою вишитих символів.

Вишиванка – теперішня назва традиційної української вишиваної (вишитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків.

Здавна в Україні ставлення до одягу було дбайливим і шанобливим.

Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність. Матері, вишиваючи одяг своїм дітям, вкладали всю свою ніжність і молитву до Бога про збереження дорогих чад. Українська вишиванка служила як прикрасою, так і оберегом, а ще й своєрідним документом, за яким можна було визначити з яких країв родом власник вишиванки.

Композиція сорочки – чітко продумана й логічна конструктивно-декоративна система взаємозв’язку площин вишивки, поєднання ажурних швів і вільних частин білого тла, що підкреслює декоративність вишивки.

Традиційно вишивкою прикрашали ті частини одягу, через які, за уявленням наших предків, злі сили могли проникнути в душу людини. Вишивкою-оберегом вишивалися комір, манжети, поділ і розріз горловини. Сама тканина сорочки вважалася неприступною для злих духів, тому що при її виготовленні використовували інструменти на яких у великих кількостях був присутній заклинальний орнамент.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів завжди мають різноманітні вишивальні шви, так звані «техніки», яких в Україні відомо близько ста.

У вишиванці використовували традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважаються найдавнішими), рослинні, зооморфні (тваринні), орнітоморфні (птахи).

В орнаментах переважають чорний і червоний кольори (ознака хліборобської культури, любові, землі та сонця, печалі та радості, матеріального і духовного, життя і смерті) з украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Геометричні (абстрактні) орнаменти властиві всій слов’янській міфології. В основі рослинного орнаменту полягає прагнення принести у вишивку красу природи.

Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнічних районів України.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Головні кольори вишивок Київщини – білий, коралово-червоний, відтінений чорний.

Сорочки на Полтавщині вишивають, головним чином, білими нитками, дуже рідко червоними або сірими. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами.

Своєрідною вишивкою здавна славилася Волинь. Візерунки геометричні, чіткі та прості за композицією. Чіткість ритму підсилюється однобарвністю вишивок, виконаних червоною ниткою на білій-сірій полотнині.

Для Чернігівської області характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж із украпленнями червоного і чорного.

Вишивки Полісся – графічно чітка вишивка червоною ниткою на білому-сірому тлі льняної полотнини. У вишивці домінували прості геометричні візерунки червоного кольору з додаванням синього. На Поліссі жіночі сорочки не вишивають або вишивають тільки червоною заполоччю та дуже простим орнаментом.

В орнаментах подільських вишивок переважає один колір – чорний з великим або меншим украпленням червоного, синього, жовтого або зеленого. Найпоширеніші одноколірні (червоні і чорні) вишиванки, рідше – дво- і триколірні.

На Буковині користуються вишиваною гладдю (білою), дрібним хрестиком, штаповкою, крученим швом.

Традиційними кольорами вишиванок Покуття були світлий та темний зелений, жовтий, чорний, червоний. У заможних жінок і дівчат були вишиті цілі рукави спереду («вишивані рукави»). Гуцульські вишивки, головним чином, вишиті червоним із жовтим і зеленим, причому домінує червоний колір. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і додають їй золотавого відблиску.

Колірна гама Закарпатських вишиванок досить широка: червоний сполучається з чорним (при цьому виділяється один колір – чорний або червоний), застосовуються як білий, так і багатобарвний орнаменти.

Сорочки на кожен день вишивали звичайно ж простіше і скромніше, куди багатшим і ретельно вишитим був святковий одяг.

Композиція сорочки – чітко продумана й логічна конструктивно-декоративна система взаємозв’язку площин вишивки, поєднання ажурних швів і вільних частин білого тла, що підкреслює декоративність вишивки.

У центральних областях України були поширені так звані українки – сорочки з відкладним коміром і широким рукавом, який призбирувався.

У західних областях існувала «гуцулка» – тип сорочки, на якій вишивка розміщувалась уздовж пазухи й коміра, по низу рукава.

Чоловічі сорочки поділяються на сорочки з поликами («стрілкова», «вистіжкова») і сорочки без уставок – «чумачки» або «лоцманські» (останні побутували на Дніпропетровщині).

Вишиванка - символ єднання з душею своїх предків, свого народу.

Вишиванка - символ здоров’я, краси, чистоти помислів і єднання з душею своїх предків, свого народу. Які б складні часи не переживав український народ, але любов до традиційної вишивки у нього ніколи не згасала. За допомогою нитки і голки українські майстри створювали і створюють унікальні зразки впізнаваного у всьому світі українського вбрання.

15 травня Міжнародний день клімату 

Підставою цього свята стала відповідь на заклик метеорологів захищати клімат як важливий ресурс, який впливає на добробут нинішніх і майбутніх поколінь.

Клімат – режим погоди, який є характерним для конкретної місцевості та залежить від географічного розташування. Це один із найважливіших ресурсів, який якісно впливає на життя всіх живих істот у цілому і їх майбутніх поколінь.

Світ не стоїть на місці, все зазнає змін, і клімат не є винятком.

Всі зміни, котрі відбуваються в ньому, ретельно вивчають і аналізують палеокліматологи.

Про клімат судять за середньою температурою, кількістю опадів і сонячних днів, а також за іншими змінами, які можна отримати та виміряти в певному місці.

Клімат залежить від цілого комплексу зовнішніх і внутрішніх факторів. Збереження клімату – одна з глобальних проблем, які сьогодні стоять перед людством.

Глобальне потепління, підвищений вміст озону в атмосферному шарі, природні катаклізми, зміна погодних умов на планеті – все це веде до погіршення клімату Землі і, як наслідок, справляє негативний вплив на продовольчу, життєву і майнову безпеку людей, плачевно позначається на стані природних ресурсів в збалансованому розвитку держав.

Екологами встановлено, що за останні 15 років на Землі зникло близько 2 мільйонів кв. км. лісів. Це стало наслідком як негативного людського фактора, так і низки природних катаклізмів.

Як відомо, знищення вологих тропічних лісів є першопричиною аномального скупчення газів в атмосфері. Ще однією перешкодою на шляху стабілізації кліматичних показників є смог.

Особливо гостро стоїть питання про розвиток атомної енергетики. На тлі масових обмежень і заборон атомної сфери діяльності по всьому світу екологи закликають до розробки «безпечних ядерноенергетичних технологій». Збереження клімату Землі також залежить і від кожного жителя планети.

15 травня День сім’ї

«Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина», кажуть у народі.

Сім’я - одна з найбільших цінностей, створених людством за всю історію свого існування. Щасливий і безсмертний той народ, у якому не обривається святий зв’язок батьків і дітей.

Сім’я- соціальна група людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сім’я – це найближчі, найрідніші люди, які допомагають нам у складних ситуаціях, які дарують нам тепло, це безпечний і затишний рідний дім, наш маленький світ в якому все дороге, звичне і зрозуміле.

Саме у сім'ї формується особистість кожної людини й відбувається виховання.

Материнська любов – це найважливіший чинник у формуванні фізичного, емоційного і духовного життя.

Батькова наука, передача умінь від батька до сина, батькова суворість і вимогливість, батькова людяність і стриманість, ведуть дитину по життю впевнено і терпляче.

Сім'я, любов і вірність - стовпи, на яких тримається наше життя. Сім'я - це цеглинка у підмурку добробуту та спокою держави. Сім'я дає нам відчуття ґрунту під ногами. Сім'я - складова людського щастя. 

Панас Мирний (справжнє ім'я - Панас Якович Рудченко; 13.05.1849-28.01.1920), український письменник, драматург, громадський діяч.

Панас Рудченко народився в Миргороді на Полтавщині у родині повітового cкарбничого Якова Григоровича і його дружини Тетяни Іванівни Рудченків. Окрім Панаса в родині було ще четверо дітей – сестра Олександра, брати – Іван, Лука та Юрій. У родині шанували традиції, мову, християнську мораль та релігійні свята, дотримувалися постів. Дітям змалку прищеплювали віру в Бога, слухняність, чесність та порядність, не відгороджували їх від простих людей. Малеча полюбляла слухати казки своєї няньки баби Оришки, яка згодом стала прообразом бабусі Чіпки в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Обидва брати Рудченки, Іван (згодом фольклорист, літературний критик та письменник Іван Білик) та Афанасій навчались у Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому трикласному училищі. Обидва за старанність і відмінні успіхи у навчанні нагороджувалися «похвальними листами». На жаль, за браком коштів продовжити освіту вони не змогли.

Вже в 14 років А. Рудченко розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. Не маючи матеріальної змоги продовжувати освіту, Панас займався самоосвітою, самотужки опанував французьку мову.

Служив у канцеляріях, бухгалтером губернського казначейства у Полтаві, а згодом – на різних посадах у губернській казенній палаті. Панас Рудченко став чиновником високого рангу в губернському місті Полтаві, 41 рік служив у казенній палаті (із них 34 - начальником відділу), дослужився до звання цивільного генерала і був нагороджений сімома орденами - Станіслава й Анни усіх трьох ступенів та Володимира четвертого ступеня. Серед його нагород була й золота табакерка, отримана в травні 1910 р. За сумлінну службу на посаді начальника відділу казенної палати Рудченку надали звання надвірного, а згодом - колезького й статського радника, а як кавалера ордена Володимира в 1901 р. ввели у дворянство, що надавало найважливіший для нього привілей - можливість навчати своїх дітей в гімназії.

З 1871 р. працював і мешкав у Полтаві. Однак чиновницька кар’єра не приносила особливого задоволення, тож справжньою втіхою для Панаса Яковича стає літературна діяльність.

Перші його твори – вірш "Україні" та оповідання "Лихий попутав" – з'явилися у львівському журналі "Правда" (1872). Саме під ним уперше з’являється псевдонім – Панас Мирний.

Але на той час у доробку Панаса Мирного було вже кілька неопублікованих зразків малої прози, драматичних проб і перекладів (зокрема і «Слова о полку Ігоревім»).

Згодом друком вийшли нарис "Подоріжжя од Полтави до Гадячого" та оповідання "П'яниця", а 1877 р. у Женеві − повість "Лихі люди". У цьому ж місті опублікували і "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" – найвідоміший роман письменника.

Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу. Творчий доробок письменника - 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв - усього понад тисячу творів.

Найвідоміший роман письменника "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1872–1875) П. Мирний написав спільно зі старшим братом Іваном Біликом (Рудченком), який теж узяв собі псевдонім.

Письменник працював над романом чотири роки. Усього було 6 редакцій твору. У листопаді 1872 р. була написана повість «Чіпка». Остаточний варіант роману був опублікований під назвою «Пропаща сила» або «Хіба ревуть воли, як ясла повні» у 1880 р. в Женеві. Поштовхом для написання твору послужила історія про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи. Її розказав письменнику візник під час подорожі від Полтави до Гадяча.

Ця оповідь зосталася в пам'яті письменника, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». Найбільше враження справило на митця те, що візник не засуджував діяння розбійника, а співчував йому, називаючи нещасним чоловіком.

Твір став першою в українському письменстві монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням життя українського села. Автори сміливо утверджують важливу в усі віки ідею - народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення, і лише за допомогою насильства можливо змінити світ.

Другий відомий твір письменника - роман «Повія» став направду «художнім синтезом доби» (О. Гончар). У цьому творі письменник виявив себе як глибокий психолог-аналітик і знавець усіх сфер тогочасної дійсності - від побуту й проблем пореформеного села до хижості міщанського середовища, у якому саме тривав процес капіталізації: новоявлені власники капіталу, зневаживши будь-які норми моралі, гребли під себе добро, насамперед чуже, громадське. У романі, як і в багатьох прозових творах Панаса Мирного, навіть мальовничі пейзажні зарисовки суголосні до настроїв героїв, поглиблюють та увиразнюють їхній душевний стан. Можна тільки милуватися, як майстерно письменник вплітає в канву своєї оповіді сни персонажів, за їх допомоги тонко розкриваючи психічний стан й емоційну сферу людини. У другій половині ХХ ст. роман «Повія» став популярним не тільки в Україні, а й за кордоном. Його було видано в перекладах болгарською, латвійською, литовською, молдавською, російською, словацькою, чеською й іншими мовами. У 1961 р. видатний український кінорежисер І. Кавалерідзе екранізував цей твір на Київській кіностудії імені О. Довженка.

Поряд з епічними творами Мирний залишив у спадок блискучі зразки малих художніх форм – оповідання, нариси, новели ("Казка про Правду та Кривду", 1889; "Серед степів", 1900; "Морозенко", 1898 та ін.). Подіям революції 1905–1907 присвячено поетичні та прозові твори Мирного ("До сучасної музи", "На сорок четверті роковини смерті Т. Г. Шевченка", "Сон" – 1905, "У тюрмі", "Дурниця" – 1909). Помітне місце в творчості займали драматичні твори ("Перемудрив", 1884; "Згуба", 1896; "Лимерівна", 1883; "У черницях", 1884), філософська драма-містерія "Спокуса" (1901) та перекладацька справа.

Характерними рисами прози Панаса Мирного є масштабність реалістичних малюнків, достовірне відтворення побуту людей, соціальність та психологізм.

Панас Мирний захоплювався українською мовою та літературою з раннього дитинства і знав “Кобзаря” напам’ять. За ним та за книжкою “Українські приказки, прислів’я і таке інше” самотужки вивчив українську мову.

Письменник підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, серед яких М. Коцюбинський, Леся Українка, М. Старицький, М. Лисенко та ін., проводив активну громадську діяльність. П. Мирний був засновником часопису "Рідний край".

У житті Панас Якович був надзвичайно скромною людиною. Любив збирати гостей у своєму будинку в Полтаві, дуже любив театр.

У 40 років письменник одружився з німкенею Олександрою Шейдеман. Разом вони виростили трьох синів – Віктора, Михайла та Леоніда.

Жовтневий переворот і більшовицьку революцію письменник не сприйняв. Марксизм для нього, відданого ідеям народництва другої половини ХІХ ст., був абсолютно чужий і незрозумілий. Однак через хвороби, фінансову скруту і потребу утримувати сім’ю, після зайняття Полтави більшовиками змушений був працювати в Полтавському губернському фінвідділі.

В Полтаві працює Літературно-меморіальний музей Панаса Мирного, який є найбагатшим в Україні за кількістю меморіальних речей: хата, де з родиною жив Панас Мирний, рукописи, листи та фотографії. У 1951 р. у дворі перед будинком було врочисто встановлено пам'ятник П. Мирному.

9 травня День Європи в Україні

День відзначається згідно Указу Президента України №266/2023 «Про День Європи» з метою зміцнення єдності народів Європи, забезпечення миру, безпеки й стабільності на Європейському континенті, засвідчуючи відданість ідеалам та цінностям демократії, підтримуючи ініціативи молодіжних та інших громадських об’єднань.

День Європи для українців – це особливий день. Відзначення Дня Європи – це важливий крок у зміцненні самоідентифікації України як європейської держави, причетної до традицій і цінностей Європи.

Сьогодні наша держава межує з чотирма членами ЄС: Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією. Загальна довжина кордону з Європою – близько 1358 км (844 миль).

У 33 пунктах кордон перетинається автомобільним, залізничним, поромним, пішохідним та велосипедним шляхом.

Нашу країну та ЄС єднають спільні цінності, історія та культура, демократія і свобода. Європейський вибір України – це запорука її розвитку.

Україна пройшла довгий і тернистий шлях щоб довести ідею стати частиною Європейського Союзу до логічного завершення. Найважчі віхи європейської інтеграції України:

2013 р. Українці вийшли на Майдан, звершили Революцію гідності й відстояли підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

2014 р. Підписана Угода про асоціацію між Україною і ЄС, відбувся перехід від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції.

2017 р. Для громадян України було запроваджено безвізовий режим.

28 лютого 2022 р. За чотири доби після початку широкомасштабного вторгнення рф Україна звернулася до ЄС щодо невідкладного приєднання країни за новою спеціальною процедурою.

23 червня 2022 р. Розпочався новий етап європейської інтеграції нашої країни – Україна отримала статус кандидата у члени ЄС.

Нині Україна є частиною європейського співробітництва. Зі зброєю в руках, щоденно і повсякчасно наша країна доводить Україна – це Європа.

28 квітня Всесвітній день охорони праці

 або Всесвітній день безпеки і здоров’я на робочому місці

День заснований Міжнародною організацією праці (1989) з метою привернути увагу світової громадськості до масштабів проблеми, а також до того, яким чином створення і просування культури охорони праці можуть сприяти зниженню щорічної смертності на робочому місці.

Щороку Всесвітній день охорони праці присвячується проблемам, які стоять перед МОП, і проводяться під різними гаслами. Гасло 2023 р.: «Безпечне та здорове робоче середовище – основний принцип та право на роботі».

Ініціатива свята належить американським та канадським робітникам, які у 1989 р., вперше відзначили День пам’яті загиблих, травмованих, тяжко хворих товаришів по роботі.

В Україні День має назву «День охорони праці» і відзначається згідно до Указу Президента України № 685/2006 від 18 серпня 2006 р. щорічно 28 квітня.

Щорічно в світі реєструється близько 270 млн. випадків нещасних випадків на виробництві, які ведуть до відсутності на робочому місці протягом більше 3 днів, і від близько 160 млн. випадків хвороб без смертельного результату.

Кожен день в світі вмирають в результаті нещасних випадків і захворюваності на виробництві близько 5000 осіб, в рік - від 2 до 2,3 мільйона осіб. Економічні втрати внаслідок професійних захворювань складають близько 4% національного валового продукту.

За оцінкою МОП із 2,34 млн смертей на робочому місці 321 тис. відбувається внаслідок нещасного випадку. Причиною 2,02 млн смертельних випадків у світі (або 5 500 смертей на день) є різні види професійних захворювань.

Для запобігання нещасним випадкам на виробництві існують цілі інженерні системи з техніки безпеки. З урахуванням специфіки того чи іншого робочого процесу розробляються відповідні інструкції, приписи, правила з техніки безпеки, вводиться систематичний інструктаж працівників і всього персоналу, вводиться в штат інженер по техніці безпеки, а якщо це не є можливим, то його функції бере на себе або дублює начальник підрозділу, зміни, майстер або бригадир. На жаль, це різко знижує якість контролю за дотриманням техніки безпеки. Але навіть це не може повністю запобігти так званому "людському фактору". Статистика чітко показує, що найбільш часті випадки травматизму на виробництві відбуваються саме, коли знижується увага працівника. Це як правило відбувається наприкінці робочого дня, в кінці робочого тижня, рідше перед обідньою перервою. На жаль, через недбальство виконавця робіт, правила техніки безпеки, часто пишуться ціною здоров’я та життя працівників.

26 квітня виповнюється 38 років з часу аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Тоді, у квітні 1986 року радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення, біля півмільйона з них померли від наслідків радіації. До кінця літа 1986 року більше 90 тисяч осіб було евакуйовано із зони зараження, 81 населений пункт України став безлюдним.

Радянська влада робила все, щоб приховати від світу наслідки катастрофи. Два дні світ нічого не знав про вибух. 27 квітня різке зростання радіаційного фону зафіксували в Данії та Швеції, після чого шведська влада звернулася до Москви із вимогою надати пояснення. Натомість у радіоактивному Києві, щоб показати світові, що, мовляв, нічого не сталося, 1 травня на святкову демонстрацію вивели тисячі людей, в тому числі і дітей.

Паралельно КГБ організувало стеження ледь не за кожною людиною: що думає, що говорить. З «панікерами» проводилися «профілактичні бесіди». Усі ці документи в Україні є у вільному доступі –Інститут історії України НАНУ та Галузевий державний архів СБУ підготували двотомник «Чорнобильське досьє КГБ», який видав Український інститут національної пам’яті.

Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в «гуманність» комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників.

На жаль, у росії відбуваються зворотні процеси. Історичну правду тут давно замінила тотальна пропаганда, заснована на вірі у власну вищість і непогрішимість їхнього керівництва. Все це призводить до небезпечних ігор із захопленням атомних електростанцій (зокрема, Чорнобильської та Запорізької), які в перші дні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну стали полігоном бойових дій, чи спробами шантажу ядерною зброєю. Жертвами свідомого замовчування уроків історії та виправдання злочинів комуністичного тоталітаризму уже стали російські військові, які за наказом командування окопалися і місяць просиділи в Рудому лісі (одному із найбільш забруднених радіацією місць Зони відчуження), отримавши практично смертельну дозу опромінення. А заручниками цієї ситуації стає весь світ.

Чорнобильська катастрофа стала попередженням усьому людству, наскільки крихким може бути наше майбутнє з неконтрольованою радіацією. Нинішня поведінка росії знову ставить світ на межу катастрофи, і це треба зупинити. В день річниці Чорнобильської катастрофи про це варто нагадати усім світовим лідерам.

23 квітня Всесвітній день книги та авторського права

Букіністична книга (франц. bouquiniste – торговець старими книгами) – стара книга, яка з погляду бібліофіла чи фахівця літератури має неперебутню цінність, перетворюється на предмет книжкової торгівлі. У книгознавстві це видання періоду 1851-1960 рр. Букіністичною книгою називають також антикварну книгу.

Антикварна книга (лат. antiquus – давній) – у практиці книжкової торгівлі і книгоколекціонування – книга, видана від початку книгодрукування до 1850 р. включно.

Стародруки – видання, надруковані з середини XV ст., від початку запровадження друкарства в Європі (1452 р.), до 1830 р. включно, до запровадження машин у друкарській справі, на ручних верстатах, на ганчір’яному папері. Міжнарод. термін Hand Press Book – книги періоду ручного друку

Усі стародруки за хронологічною ознакою вважаються книжковими пам’ятками і мають бути зафіксовані в єдиному Державному реєстрі національного культурного надбання. Наука, що вивчає книгу як об’єктивне явище соціальної дійсності має назву книгознавство. Синонімом є термін бібліологія.

Популярні книги це: фастселлери – книги, до яких успіх приходить відразу. Крива продажу різко йде вгору, але швидко падає, оскільки успіх книги має нестійкий характер;

стедиселлери – книги, що мають успіх протягом тривалого часу, збут яких відрізняється лише сезонними коливаннями;

бестселлери – книги, що мають постійний успіх, під час зростання продажу відбувається їх перевидання, книги постійно завойовують нове коло читачів.

За типом книги бувають: художні книги, які за жанром розподіляються на: романи, повісті, оповідання, есе, комікси;

не художні: енциклопедія, довідник, словник, монографія, підручник, посібник.

Основні типи літератури:

політичні першоджерела (програми партій, заяви рухів, громадських організацій, офіційні виступи їх керівників тощо);

правові першоджерела (конституція, закони, постанови парламенту та уряду, укази президента, накази та розпорядження інших керівних адміністративних органів тощо);

науково-дослідна література (наукові монографії, наукові статті чи збірники статей, тези доповідей на наукових конференціях тощо.);

науково-популярна література (статті та нотатки, спрямовані на популяризацію наукових знань серед неспеціалістів; науково-популярні монографії тощо);

виробнича література (практичні посібники, інструктивні матеріали з виробництва тощо.);

навчальна література (підручники, навчальні посібники, навчально-методичні рекомендації, хрестоматії тощо.);

довідкова література (енциклопедії, довідники, словники);

рекламна література (об'яви, оголошення, проспекти, фірмові каталоги тощо.);

публіцистична література (публіцистичні статті, нариси, тексти промов тощо, з актуальних питань сучасності);

художня література (романи, повісті, оповідання, вірші, поеми, драматичні твори тощо.);

мемуарна література (спогади, щоденники, листування тощо);

літургійна (богослужбова) література (священні книги; книги, що забезпечують богослужіння);

науково-інформаційна література (видання органів науково-технічної інформації: аналітичні огляди, реферати та тощо.);

масово-інформаційна література (повідомлення засобів масової інформації, які не мають публіцистичного спрямування: репортажі, замітки).

Типи книжкових видань:

Монографія – це наукова праця у вигляді книги з поглибленим вивчанням однієї або декількох (тісно пов'язаних між собою) тем.

Енциклопедія – тип довідника, що містить сумарну інформацію з усіх галузей знань або з конкретної галузі.

Довідник – упорядкований предметний матеріал, книга, що містить узагальнені, стислі впорядковані відомості з певних галузей науки.

Словник – книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова, їх етимологію, значення та іншу інформацію.

Підручник – книга, у якій системно викладено інформацію з певної галузі знань і яку використовують в системі освіти на різних рівнях, а також для самостійного навчання.

Посібник – навчальне видання, яке доповнює або частково замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його розділу.

Хрестоматія – навчальне видання літературно-художніх, історичних, наукових чи інших творів або їх частин, які є об'єктом вивчення певного навчального предмета, курсу, дисципліни відповідно до офіційно затвердженої навчальної програми. Різновидом хрестоматії є книга для читання.

Рукопис, або манускрипт (лат. manuscriptum, від manus – рука і scribo – пишу) - писемний документ, написаний від руки, звідки й назва.

Авторський рукопис, авторський оригінал – рукописний чи машинописний текст документа, підготовлений автором для опублікування. Авторські рукописи є самоцінними документами.

23 квітня День "Говори як Шекспір"

Батьком англійської літератури і дідом англійської мови Вільяма Шекспіра (23.04.1564-23.04.1616) називають за його вміння знаходити десятки значень для одного слова.

У смисловому, поетичному і лінгвістичному багатстві мови Шекспіра дивно добре поєднуються складність і простота, глибина і дохідливість.

Лексичний словник творів Вільяма Шекспіра становить

15-20 тисяч різних слів. Це зовсім небагато, але англійська мова Шекспіра відрізняється приголомшливою багатозначністю і метафоричністю. Письменнику важливіше було вивудити з кожного слова якомога більше різних відтінків, ніж привнести в мову цілий словник.

Окрім англійської, Шекспір знав французьку, італійську, грецьку, латинську мови.

Також він добре був обізнаний з античною міфологією, творами Гомера, Овідія, Плавта, Сенеки, Монтеня, Рабле і багатьох інших.

Дуже часто, не знайшовши потрібних слів в лексиконі, Шекспір і зовсім сам вигадував слова.

Саме тому в New English Distionary (великий Оксфордський словник) так часто згадується ім'я письменника: він створював нові слова, вводив в мову неологізми своїх друзів, активно вживав розмовні вирази і запозичення.

Шекспір, як повідомляє Оксфордський словник, ввів в англійську мову близько 3200 нових слів - більше, ніж його літературні сучасники.

Шекспір подарував англійській мові чимало ідіом.

Ось найпопулярніші з них.

Що зроблене, те зроблене (Макбет); розчинитися в повітрі (Отелло); все в моїх руках (Віндзорські насмішниці); плоть від плоті (Отелло); зіниць не зімкнув (Цимбелін); любов сліпа (Венеціанський купець); залягти на дно (Багато шуму з нічого); чудовисько з зеленими очима [ревнощі] (Отелло); скатертиною дорога (Венеціанський купець); віддати належне противнику (Генріх IV); вічність і один день (Як вам це сподобається); заради всього святого (Генріх VIII); диявол у плоті (Тит Андронік); підхопити застуду (Цимбелін); розтопити лід (Приборкання норовливої); звідки не візьмися (Приборкання норовливої); жалюгідне видовище (Макбет).

23 квітня День англійської мови 

День відзначається щорічно з 2010 р. за ініціативою Департаменту зі зв’язків із громадськістю ООН із метою зміцнення традиції багатомовності.

Дата святкування обрана в день народження і смерті видатного англійський письменника і одного із засновників сучасної англійської мови Вільяма Шекспіра.

Сьогдні англійською мовою говорять близько 1,5 млрд. жителів планети.

Англійська мова (англ. English, the English language) – мова англійців (офіційна мова Великої Британії), жителів США (офіційна мова 31 штату), одна з двох офіційних мов Ірландії, Канади та Мальти, офіційна мова Австралії, Нової Зеландії.

Використовується як офіційна в деяких державах Азії (Індія, Пакистан та інших) і Африки, сьогодні є світовою універсальною.

Це мова 500 млн. людей у 12 країнах світу, а ще 600 млн. говорить англійською як другою мовою. Ще кілька сот мільйонів володіють певними знаннями з англійської мови.

Також має офіційний або напівофіційний статус приблизно в 62 країнах.

Тих, хто розмовляє англійською мовою в лінгвістиці називають англофонами; особливо цей термін поширений у Канаді (у тому числі в політичному контексті).

В англійській мові найбільша загальна кількість слів у порівнянні з будь-якою іншою мовою.

Жодна інша мова не має стільки синонімів як англійська.

Найдовше слово в англійській мові складається з 1909 літер і означає окрему частину ДНК.

Немає жодного слова в англійській мові, яке римується зі словами: «orange», «purple», «month» або «silver».

Найбільш використовувана літера англійської мови – «E», а найменше – «Q».

Англійська мова є найважливішою мовою міжнародного спілкування, торгівлі, співробітництва та бізнесу, що пояснюється колоніальною політикою Британської імперії у XIX ст. і світовим впливом Сполучених Штатів Америки в даний час.

Англійська – мова століття інформації.

Комп’ютери розмовляють один із одним англійською. Понад 80% всієї інформації в більш ніж 150 млн. комп’ютерах по всьому світові зберігається англійською мовою.

85% усіх міжнародних телефонних розмов відбуваються англійською мовою, також як і три чверті світової пошти, телексів і телеграм.

Інструкції до комп’ютерних програм і самі програми досить часто бувають лише англійською мовою.

Колись мовою науки була німецька, сьогодні 85% усіх наукових робіт публікуються спочатку англійською мовою. Понад половини світових технічних і наукових періодичних видань виходять англійською мовою, яка також є мовою медицини, електроніки та космічної технології.

Інтернет так само немислимий без англійської мови!

Тож, вивчаймо універсальну мову сьогодення - англійську мову!

23 квітня Всесвітній день книги та авторського права 

Відзначається ЮНЕСКО щорічно з 1996 р. у день смерті Шекспіра, Сервантеса і Інки Ґарсіласо де ла Веґи. Мета дня - поширення освіти, розвитку усвідомлення культурних традицій, а також з урахуванням того, що книги є найбільшим засобом поширення знання, найнадійнішим способом його збереження. Традиція святкування Дня книги народилася в Каталонії, де 23 квітня (у День Св. Георга) за кожну куплену книгу дарували троянду.

Ще одна традиція, яка виникла у 2001 р. – це присвоєння місту, у якому найбільш сприяли книговидавництву, звання Світової столиці книги. У 2023 р. Всесвітня столиця книги - місто Аккра (столиця Гани).

Книга, книжка – письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу, набір письмових, друкованих, ілюстрованих або порожніх аркушів, виготовлених із паперу, пергаменту або іншого матеріалу, як правило, скріплених з одного боку.

Книгою є видання, що має понад 48 сторінок. Тверда оправа книги - палітурка.

Паперова оправа книги - обкладинка – зовнішнє покриття видання, що з’єднується з книжковим блоком без форзаців. Паперова обкладинка, що надівається на палітурку або основну обкладинку – суперобкладинка. Перша сторінка книги - титул - сторінка, на якій надруковано заголовок, ім'я автора, рік і місце видання тощо. Перша сторінка видання чи його рубрики – початкова сторінка.

Закладка, що виготовляється при виданні книги – лясе. Сторони аркуша у книзі називаються сторінками. Сучасні книжки – нова книжкова продукція. Книга, що вийшла друком з 1851 по 1960 рр. – букіністична книга. Книга, видана до 1917 р. – антикварна книга.

Книга виготовлена в цифровому вигляді називається електронною книгою.

Озвучену й записану на матеріальному носії книгу називають аудіокнигою (звуковою книгою або книгою вголос).

Книга – це вікно у світ культурного різноманіття, міст, що з’єднує різні цивілізації в часі та просторі. Завдяки книзі, перш за все, ми отримуємо доступ до знань, ідей, духовних і моральних цінностей, до розуміння краси і творчих досягнень людини.

Книга також є об'єктом інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – у широкому розумінні термін, що означає закріплене законом тимчасове виняткове право, а також особисті немайнові права авторів на результат інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації.

Твір - основний об’єкт авторського права. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

Книга не просто носій інформації, вона фундамент і основа освіти та творчості, книга дає можливість кожній культурі розповісти про себе, знайомить зі звичаями і традиціями різних народів.

Книга – це найбільша в світі скарбниця, що зберігає в собі багатства всіх народів.

Книга – це машина часу, яка може повідати нам про минуле, розповісти про сьогодення, показати майбутнє.

Книга – це альбом художника, в якому замальовані гарні пейзажі і невідомі особи людей.

Книга – це щоденник мандрівника, в якому описані великі країни і міста.

Книга – це блокнот фантазера, в якому він створює фантастичні історії з вигаданими героями.

Книга – це нотатки вченого, який ставить різні експерименти, проводить досліди і відкриває нові закони.

Книга – це друг, порадник. Це джерело багатьох добрих думок, почуттів, знань.

Книга – це спосіб вивчення світу.

Книга – світове джерело знань усіх віків і народів.

Книга – це наше життя.

Тож, легко перегортайте сторінки свого життя, в радісному передчутті нової порції цікавої розповіді, і навіть коли щось не подобається на цій сторінці, дочитавши, її можна перегорнути, але вона потрібна для розповіді.

Насолоджуйтеся приємним читанням і створюйте свій, неповторний шедевр!

22 квітня День Землі 

Ініціатива події належить США, де цей день традиційно відзначається щорічно з 1970 р. У 1971 р. ООН прийняла декларацію «Прокламація Дня Землі», яка дала новий статус святу – міжнародний і позначила значимість будь-яких заходів, спрямованих на вирішення екологічних проблем, залучення молодого покоління до екологічного виховання

Вперше, як міжнародна подія, день відзначався у 1990 р. День став ще однією подією серед довготермінових зусиль вирішення глобальних проблем, пов’язаних із охороною навколишнього середовища.

День Землі – це день нагадування про страшні екологічні катастрофи та запобігання незворотним наслідкам діяльності людини, яка загрожує самому факту існування Землі.

Метою проведення святкових заходів є перетворення екологічної проблематики в невід’ємну частину загальної освіти та культури.

День Землі підкреслює, що дбайливе ставлення до нашої планети – справа всіх людей на Землі. Його головна мета – спонукати діяльність людей в регіонах, містах і селищах, щоб в межах захисту навколишнього середовища вони зробили будь-що конкретне.

17 квітня День поезії хокку (хайку) 

Поезія хокку (хайку) – це форма японської поезії, яка не римується і зазвичай складається з 3-х рядків із складовим малюнком 5-7-5. Тобто, хокку володіє стійким метром: п'ять складів в першому,

сім складів у другому, п'ять в третьому - всього сімнадцять складів.

Хайку виник в Японії. У 12 ст. почали використовувати вірші-ланцюги, в складі яких були двовірші і тривірші, що чергувалися один з одним. Така форма віршування отримала назву ренга.

Перший тривірш назвали хокку. Саме ця строфа відрізняється більш яскравим емоційним навантаженням. Її вважають найкращою у всьому ланцюзі. Все це посприяло тому, що хокку виокремився в якості окремого стилю віршування.

У 16 ст. хокку отримав широке розповсюдження. Існувало кілька шкіл: «Кофу» - «давня школа», пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» - «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо.

Мацуо Басьо підняв хокку на неперевершену художню висоту, став творцем не тільки поезії хокку, а й цілої естетичної школи японської поетики.

Він реформував хокку у новий жанр, де суб'єктивний ліризм поступився безпосередньому зображенню природи.

В основу створеної поетики Басьо поклав естетичний принцип «сабі». Приблизне значення цього поняття - «сум самотності», а в останні роки життя Басьо проголосив новий провідний принцип поетики - «карумі» (легкість) – коли вірші стають легкими, прозорими, текучими. Ці вірші сповнені тонкого, доброго гумору, теплого співчуття до людини, яка багато бачила, багато випробувала.

Поезія Басьо відрізняється піднесеним ладом почуттів і в той же час дивовижною простотою та життєвою правдою. Для нього не було низинних речей. Бідність, важка праця, побут Японії – все це відбивалося в його віршах. Але світ для нього залишався прекрасним.

Японський ліричний вірш хокку (хайку) відрізняється граничною стислістю і своєрідною поетикою.

Часто поет створює не зорові, а звукові образи. Виття вітру, стрекіт цикад, крики фазана, спів солов'я і жайворонка, голос зозулі - кожен звук сповнений особливого сенсу, народжує певні настрої і почуття.

Хокку нерідко писалися на сюжети картин і, в свою чергу, їми ж надихалися художники; часом вони перетворювалися на компонент картини у вигляді каліграфічно виконаного напису на ній.

Зазвичай елемент природи, пора року, мить краси чи індивідуальний досвід надихають на вірші хайку.

Сенсорна мова використовується для фіксації почуття, образу чи моменту.

Іноді поети вдавалися до способів зображення, споріднених мистецтву живопису.

У хокку є недомовленість. Іноді все хокку цілком – розгорнута метафора, але її пряме значення зазвичай приховано в підтексті. Але найчастіше хокку – конкретне зображення реального світу, що не вимагає і не допускає ніякого іншого тлумачення. У віршах хокку ми знаходимо нове, соціальне переосмислення цієї істини – утвердження краси в непомітному і буденному.

Сьогодні мистецтво писати хокку – це перш за все вміння сказати багато в небагатьох словах. Мінімум слів – максимум глибини, чіткий ритм, досконалість картинки.

Коли японська творчість стала доступною європейцям, а перші переклади стали з'являтися наприкінці 19 – на початку 20 ст., то викликали справжній фурор і з тих пір триумфально крокують планетою.

У кожній національній літературі тепер присутній цей жанр і впливає тим чи іншим чином на її традиції і філософію. Завдання поета – заразити читача ліричним хвилюванням, розбудити його уяву і для цього не обов'язково малювати картину у всіх її деталях.

15 квітня День екологічних знань

День відзначається з 1992 р., коли на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро, де обговорювалися проблеми навколишнього середовища, було підкреслено величезне значення екологічної освіти населення всіх країн світу в реалізації стратегії виживання і для сталого розвитку людства. В Україні відзначається з 1996 р. щорічно.

Головна мета дня – просування екологічних знань і формування екологічної культури населення, інформування громадськості про стан справ у галузі екологічної безпеки та стан довкілля, виховання і підготовка громадянина, який вміє мислити екологічно.

Екологія (від грецького – «житло», «будинок», «майно» і поняття, «вчення», «наука») – наука про взаємодії живих організмів і їхніх спільнот між собою та з навколишнім середовищем.

Навколишнє середовище – це все живе і неживе навколо нас.

Термін «екологія» вперше запропонував німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. у книзі «Загальна морфологія організмів» («Generelle Morphologie der Organismen»).

Сьогодні, коли спостерігається зміщення акценту терміну «екологія» у бік поняття «навколишнє середовище», необхідно розділяти поняття ecological («що належить до науки екології») і environmental («що належить до навколишнього середовища»).

У центрі уваги екології – те, що безпосередньо пов’язує організм із навколишнім середовищем, дозволяючи жити в тих чи інших умовах.

У своїх роботах фахівці-екологи намагаються зрозуміти, як влаштована біосфера, яка роль організмів у кругообігу різних хімічних елементів і процесах трансформації енергії, як різні організми взаємопов’язані між собою та з середовищем свого перебування, що визначає розподіл організмів у просторі та зміна їхньої кількості в часі.

Нині екологія розпадається на декілька напрямів і наукових дисциплін.

1. Екологія – галузь біологічної науки, яка вивчає взаємозв’язки організмів один із одним; середовище проживання і вплив діяльності людини на ці організми і середовище їхнього проживання.

2. Екологія популяції (демографічна екологія) – розділ екології, що вивчає закономірності функціонування популяцій організмів у середовищі їх проживання.

3. Аутекологія – розділ екології, що вивчає взаємовідносини організму (окремої особини, виду) з навколишнім середовищем.

4. Сінекологія – розділ екології, що вивчає взаємини популяцій, співтовариств і екосистем із середовищем.

5. Екологія людини – комплексна наука, що вивчає загальні закони взаємовідносин біосфери й антропосистеми, вплив природного середовища (в тому числі й соціального) на окрему людину та групи людей.

Це найбільш повне визначення екології людини, воно може бути віднесено і до екології окремої особистості, і до екології людських популяцій, зокрема, до екології різних етносів (народів, народностей).

Велику роль в екології людини відіграє соціальна екологія.

6. Соціальна екологія – багатозначне поняття, одне з яких таке: розділ екології, що вивчає взаємодії та взаємозв’язок людського суспільства з природним середовищем, який розробляє наукові основи раціонального природокористування, що передбачають охорону природи та оптимізацію життєвого середовища людини.

Розрізняють також прикладну, промислову, хімічну, онкологічну (канцерогенну), історичну, еволюційну екологію, екологію мікроорганізмів, грибів, тварин, рослин тощо.

15 квітня Міжнародний день культури 

Культура у перекладі із санскриту означає “шанування світла”.

Війна перекреслює все світле і гарне, що створило людство. Культура потерпає від воєнних дій. Гинуть шедеври архітектури та скульптури. Зникає величезна кількість художніх та матеріальних цінностей.

Культура та мистецтво є основою розвитку народу, нації, незримою силою, що формує унікальну особистість кожної людини. В складні моменти саме культура стає генератором сили, антидепресантом, вона лікує, надихає та дарує крила.

У 1914 р. М. К. Реріх звернувся до урядів країн, які вели військові дії, з пропозицією забезпечити збереження культурних цінностей шляхом укладення відповідної міжнародної угоди.

У 1929 р. Реріх опублікував проект договору про захист культурних цінностей, супроводивши його зверненням до урядів і народів усіх країн, який і було підписано у 1935 р.

Це перший в історії міжнародний договір про захист культурної спадщини, який встановив пріоритет захисту культурних цінностей перед військовою необхідністю.

Сьогоднішній день заснований за ініціативи Міжнародної Ліги захисту культури у 1998 р. саме на честь прийняття 15 квітня 1935 р. міжнародного договору «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток». Цей документ відомий у міжнародно-правовій практиці як Пакт Реріха.

М. К. Реріх сприймав культуру, як одну з основних рушійних сил людського суспільства на шляху до вдосконалення і вважав, що з її допомогою люди всього світу різних національностей і віри можуть об’єднатися в єдине ціле, але лише в тому випадку, якщо її берегтимуть і розвиватимуть.

На згадку події проводять різноманітні заходи і обов’язково піднімають Прапор Миру.

15 квітня День підтримки підліткової літератури 

Література "Young Adult" (скорочено – YA, дослівно - "молоді дорослі") - один з найбільш популярних літературних напрямків на Заході.

Підліток - юнак або дівчина (юнка) в перехідному від дитинства до юності віці.

Сучасна наука визначає підлітковий вік залежно від країни (регіону проживання) і культурно-національних особливостей, а також статі від 13 до 14-17 років.

Згідно з термінологією, яка застосовується в ООН, підлітки - це особи віком 10–19 років. Ранній підлітковий вік – 10–14 років; пізній підлітковий вік – 15–19 років.

Термін "молоді дорослі" стосовно літератури вперше використала британська письменниця і літературний критик Сара Триммер у 1802 р.

Триммер відокремила літературу для дітей (у віці до 14 років) і літературу для молодих дорослих (від 14 до 20 років). Справжнього розквіту напрямку Young Adult довелося чекати до шістдесятих років XX ст.

Сьогодні підліткова література – (young adult literature) - література для підлітків у віці від 12 до (приблизно) 20 років.

У 1967 р. вийшов знаковий роман С. Є. Хінтон «Ізгої». Це була перша книга, яка позиціонувалась саме на підлітків і піднімала темні і досі табуйовані теми підліткового віку.

Період з початку 1970-х і до середини 1980-х називають золотим століттям підліткової літератури.

Young Adult-література будується саме навколо читача-підлітка.

Підлітки хочуть читати про те, що їм цікаво, про те, як вижити в нашому світі.

Підлітки також люблять асоціювати себе з персонажами, знаходити в книгах свої переживання і свій досвід, а також щоб з ними говорили на рівних. Звідси й інша особливість - в підлітковій літературі в головній ролі майже завжди підлітки. При цьому герой або героїня не обов'язково яскраві, безгрішні і ідеальні, навпаки, у них є недоліки, дивацтва, а часом герой і зовсім здається ізгоєм, відщепенцєм або аутсайдером - такі персонажі викликають набагато більше співчуття і розташування аудиторії.

Особливостями літератури для підлітків є:

багатоплановий сюжет;

створення напруженості замість використання шокового ефекту;

яскраві персонажі;

еволюція головного героя/героїні;

точна і детальна передача фактів;

автентичні діалоги, зрозумілий стиль викладу, почуття гумору; інтрига у вступі і гарна кінцівка;

можливість персонажа існувати поза твором, в тому числі у творчості фанатів.

Існує низка тем і проблем, що відображають досвід підлітків і цікавлять їх. Серед популярних: любов, світ дорослих, вчинки і їх наслідки, прийняття себе, спілкування з однолітками та інші.

Книги для підлітків можуть бути будь-якого жанру, але є ряд особливо популярних - графічний роман, ранобе, манга, фентезі, антиутопія, кіберпанк, любовний роман, сплаттерпанк, технотрилер.

11 квітня Всесвітній день інформаційної етики 

або Міжнародний день спеціальних бібліотек 

День заснований у 1991 р. як Міжнародний день спеціальних бібліотек Радою директорів Асоціації спеціальних бібліотек. З 2009 р. подія має назву Всесвітній день інформаційної етики. Відзначається в четвер другого повного тижня квітня.

Бібліотечні фахівці спеціальних бібліотек є експертами в певній предметній сфері та надають спеціалізовані інформаційні послуги своїм організаціям, клієнтам або користувачам. Вони працюють у різних середовищах, включно з корпораціями, державними установами, дослідницькими установами, некомерційними організаціями та бібліотеками.

Інформаційна етика (Information ethics) - розділ прикладної етики, який має своїм предметом формування етичних стандартів та норм поведінки при створенні, поширенні та використанні інформації.

Бібліотекарі, архівісти та інші працівники інформаційної сфери повсякденно стикаються з реаліями, дотичними до цього питання. Розвиток інформаційних технологій, глобальна інформатизація сучасного життя є однією з домінуючих тенденцій сучасності. Створення сучасного світового інформаційного простору поступово висуває нові вимоги перед людиною як духовно-суспільною істотою, здатною приймати виклики інформаційної цивілізації і нести відповідальність за власні дії. Нагальною є також потреба аналізу інформаційного простору.

З огляду на це, сьогодення висуває вимогу підготувати фахівця

для роботи в сучасному інформаційному суспільстві, що володіє базовими інформаційно-аналітичними навичками та новими інформаційними технологіями, усталеними та інноваційними методами для роботи з інформацією, уміє приймати

правильні рішення та здатний передбачати кінцевий результат своїх дій.

11 квітня Міжнародний день звільнення в’язнів фашистських концтаборів 

День відзначається згідно з рішення Генеральної Асамблеї ООН з 1991 р. у день, коли в’язні концтабору Бухенвальд підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців, що стало початком звільнення концтаборів. Мета дня - збереження історичної пам'яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах, гетто та місцях примусового утримування.

Масове знищення за будь-якою ознакою супроводжує людство у всі часи.

Словосполучення концентраційний табір походить від іспанського campos de concentración. Саме так позначали іспанці місця ув’язнення супротивника й інтернування мирного населення у 1895 р. під час війни за незалежність Куби. Термін став сумновідомим під час англо-бурської війни 1899-1902 рр. Саме англійці створили низку таборів для цивільного бурського населення, де від голоду і хвороб умирали сотні людей.

На жаль, історія знає безліч засобів і методів катування. Головне завдання - пам'ятати і не допустити повторення.

Сьогодні Україна стала новим форпостом боротьби із насильницькою політикою. Громадяни потерпають від жорстокості і нелюдського ставлення. Тож, історія поповнюється новими сторінками боротьби.

Цей день - згадка про найважчі сторінки світової історії.

Саме в цей день у 1945 р. в’язні концтабору Бухенвальд («Буковий ліс») підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців. Концтабір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 р. За 8 років близько 239 тис. осіб із 33 країн світу були в’язнями Бухенвальда, приблизно 56 тис. із яких загинули. За роки Другої світової в Бухенвальді було страчено близько 10 тис. військовополонених, з них 8,5 тис. – радянські військові. Всього ж за роки існування у цьому концтаборі було замучено 56 тис. ув’язнених 18 національностей. Повсталі обеззброїли і захопили в полон більше 800 есесівців і солдатів охорони, взяли в свої руки керівництво табором, зуміли зібрати саморобний радіопередавач і зв’язатися з командуванням 3-ї армії союзників генерала Паттона. Тільки через дві доби передові частини американців увійшли в табір. Після цього хвиля звільнень досягла інших концтаборів – Дахау, Освенціма, Майданека тощо.

Страшна історія фашистських концентраційних таборів почалася у 1933 р. з міста Дахау поблизу Мюнхена, який функціонував аж до звільнення його американцями 29 квітня 1945 р. Був прийнятий указ про усунення всіх опозиційно налаштованих до нової влади людей, а з 1937 р. ув’язнювали всіх євреїв. Загонами SA, SS та поліцією створено близько 50 таборів масового ув’язнення, серед яких Дахау, Оранієнбург, Естервеген і Заксенбург.

У квітні 1934 р. ці табори перейшли повністю під контроль SS, судова влада втратила будь-яку можливість втручатися у справи гестапо.

За роки Другої світової війни на території Німеччини та окупованих нею країн діяло понад 14033 концтаборів.

Під час війни на території сучасної України існувало 367 нацистських таборів: 2 концтабори (Янівський у Львові та Сирецький у Києві), 78 виправно-трудових таборів і таборів примусової праці для євреїв, 7 виправно-трудових таборів, 15 таборів примусової праці, 23 пересильні табори, 242 табори для військовополонених.

Якщо на Заході діяли переважно трудові концтабори, де працю ув’язнених використовували німецькі промисловці, то в Східній Європі, зокрема на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті, призначені для масового знищення різних груп населення.

Через табори смерті пройшли 18 млн. чоловік із 30 країн, із них 5 млн. – громадяни Радянського Союзу.

2 млн. загиблих склали діти, а живими, але з покаліченими тілами і душами, залишилося 8 млн.

Система концтаборів у Німеччині була ліквідована разом з розгромом гітлеризму, засуджена вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, який визнав, що ув'язнення в неволі мирних громадян іноземних держав, так само як і використання в примусовому порядку їх праці в інтересах Німеччини, є не тільки військовим злочином, а й злочином проти людства.

7 квітня Всесвітній день здоров’я 

В цей день у 1948 р. вступив у дію Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я. Мета дня - привернення уваги кожного жителя нашої планети до проблем здоров'я та охорони здоров'я, з метою проведення спільних дій для захисту здоров'я людей.

Здоров'я - стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних вад (ВООЗ, 1948). Це стан живого організму, за якого всі органи здатні добре виконувати своє призначення.

Здоров’я є однією з головних цінностей і найдорожчим багатством людини. Охорона здоров'я громадян - одне з завдань держави.

Від стану здоров’я, в більшості своїй, залежить і все інше в житті людей. Цей подарунок природи є одночасно і системою з дивовижним запасом міцності, і вельми крихким даром.

Згідно зданими вчених, здоров'я залежить від багатьох чинників: більше ніж на 50% воно обумовлено способом життя людини, близько 40% - соціальними й природними умовами життя, 10% становить спадковість.

Боротьба з хворобами залежить не тільки від роботи лікарів.

Її успіх залежить від розуміння і бажання людей створити для себе більш здорове майбутнє, запобігти руйнуванню власного середовища проживання і змінити свою поведінку.

Основні складові здорового способу життя:

гігієна;

рух, який і є життя;

відмова від шкідливих звичок;

здоровий сон;

правильне харчування;

загартовування;

профілактика захворювань.

Поширення новин про здоров'я і загрози для здоров'я людей може бути відмінним способом відзначити це свято. Кожен з нас повинен бути стурбований своїм здоров'ям і здоров'ям оточуючих.

4 квітня 2004 р. було офіційно активовано український мовний розділ Вікіпедії. На той час в ньому налічувалось 1000 статей.

Відтоді українськомовний розділ Вікіпедії стрімко нарощував темпи свого зростання.

Сьогодні Українська Вікіпедія - українськомовний розділ Вікіпедії, багатомовного інтернет-проєкту зі створення вікі-енциклопедії, яку може редагувати кожний охочий користувач Інтернету.

До кінця 2004 р. кількість статей в українській Вікіпедії перевищила 10 тисяч. 23 березня 2020 р. була написана мільйонна стаття.

У 2023 р., за даними громадської організації «Вікімедіа Україна», в українській Вікіпедії найпопулярнішою стала стаття про Україну, її за рік переглянули 1 662 743 разів.

4 квітня Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки

 і допомоги в діяльності, пов’язаної з розмінуванням 

День проголошений 08.12. 2005 р. Генеральною Асамблеєю ООН.

Міни наземні – бойовий засіб (спеціальні боєприпаси), призначені для ураження живої сили і техніки противника, а також для руйнування доріг і різних споруд із метою зниження темпу просування і труднощів маневру.

Неможливо збагнути, але сьогодні цей день є актуальним для нашої країни. Дякуємо ЗСУ за професіоналізм і мужність.

У 2-й світовій війні 1939-1945 рр. міни застосовувалися в масових масштабах. Загальне число мін, встановлених сторонами що воювали тільки на радянсько-німецькому фронті, перевищило 200 млн штук.

Здавалося, що в століття високих технологій міни назавжди пішли в тінь більш високоточної зброї. Але для країн, які не володіють потужним військовим потенціалом, міни актуальні і сьогодні.

Головні причини популярності – простота конструкції та легкість їх експлуатації На них не впливають ні зміна концептуальних положень ведення війни на морі, ні зміна політичного курсу країни. Вони просто лежать і чекають свою жертву. Тому, цей день покликаний привернути увагу спільнот усього світу до даної проблеми.

2 квітня Міжнародний день дитячої книги 

Свято засноване у 1967 р. за ініціативи Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (IBBY) - організації, що пропагує книги для дітей, з метою підкреслити важливу роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального розвитку дитини, пропагувати любов до читання та привернути увагу до дитячих книг. Святкування присвячене і відбувається до дня народження датського письменника-казкаря Г. Х. Андерсена.

З 1956 р. IBBY започаткувала міжнародну Премію імені Ганса Крістіана Андерсена, яка присуджується з тих пір кожні два роки. Вища нагорода цієї премії - Золота медаль Г. Х. Андерсена – вища міжнародна нагорода в сучасній дитячій та юнацькій літературі. Цією медаллю нагороджують письменників, а з 1966 р. – художників, за внесок у дитячу літературу. Цієї премії удостоєні українські письменники Б. Чалий і В. Нестайко.

Дитяча література – це література, спеціально призначена для дітей до 15–16 років, що мовою художніх образів допомагає у вихованні та освіті дітей.

Існує поняття «дитяче читання», до сфери якого можуть входити твори, спочатку призначені авторами для дорослих.

Матеріальним утіленням літературних творів для дітей є дитячі книги.

Дитяча література розвивалася разом із літературою для дорослих. З двох творів Гомера – «Одіссея», появу якої історики відносять до VIII–VII ст. до н.е., безсумнівно, більш доступна і приваблива для дитячого сприйняття ніж «Іліада». Байки мудреця Езопа (VI ст. до н.е.) азартно сприймаються дітьми, бо надають їм можливість пізнання через гру.

Інтерес у безлічі поколінь дітей викликали і викликають «Легенди про короля Артура і лицарів Круглого столу», що створювалися і удосконалюються протягом XII–XIV ст.

XVII сторіччя характерне тим, що з першої його третини стали з’являтися твори, безпосередньо адресовані дітям.

Духовні витоки будь-якої нації лежать у її літературі. Перша книга, яку людина тримає в руках - дитяча книга. Саме вона вчить споконвічним цінностям, формує менталітет, виховує всі головні якості людини. Гарна дитяча книга - запорука виховання нації.

Українська дитяча література виникла порівняно пізно. Біля джерел її зародження були навчальні книги.

В середовищі дітей довго була популярною житійна та перекладна література світського змісту.

Низка поезій, байок, притч, що ввійшли в дитяче читання написав Г. Сковорода.

Біля джерел дитячої літератури стояв М. Шашкевич, який у 1836 р. уклав для дітей першу українську читанку (вийшла в 1850).

Культурний діяч і педагог О. Духнович у букварі «Книжиця читальная для начинающих» (1847) уклав великий розділ «Шкільні правила», що складався з віршів самого автора. «Буковинський соловей» Ю. Федькович, прагнучи, щоб навчання в школі було доступнішим і цікавішим, підготував декілька чита-нок і «Буквар».

Твори С. Руданського розширили коло дитячого читання. За мотивами народного тваринного епосу він написав цикл байок «Приказки про звірів».

Популярними серед дітей були вірші та байки Є. Гребінки («Сонце да вітер», «Школяр Денис», «Соловей»).

У дитячу літературу ввійшли обробки народних казок, переказів, приказок І. Манжури (поема-казка «Трьомсин-богатир»).

Вірші для дітей О. Олеся, зібрані у збірці «Від льоду до льоду» (1967), «З журбою радість обнялась» (1969), а такі, як «Ялинка», «Веснянка» стали хрестоматійними. Оригінальними творами, зокрема нарисами-казками «Новик», «Буряк», «Казка про сонце і його сина», «Дівчина-Чайка» поповнила дитячу літературу Дніпрова Чайка.

Як новий жанр, віршова літературна казка найпродуктивніше (23 твори) представлена П. Білецьким-Носенком.

Авторська настанова на комічний ефект, розважальність, натуралізм побутових сцен, згрубіла лексика, широке використання народної демонології, бурлескний стиль поєднуються в казках Білецького-Носенка з гуманістичними моральними ідеалами.

І. Нечуй-Левицькнй написав декілька творів спеціально для дітей – казки «Вдячний лев» та «Мавпа-злодюжка», гумористичні оповідання «Вітрогон», «Невинна», «Попались.

Дитячі різдвяні сцени». Б. Грінченко дав узагальнені картини життя школи, створив образи учнів із багатим своєрідним світом почуттів.

Одним із перших в українській літературі змалював каторжну працю малих дітей на промислах («Суєта про насущний», «Світ учить розуму») С. Ковалів.

Картини життя дітей описані в поезії Т. Шевченка, оповіданнях «Красне писання», «Отець гуморист» І. Франка, «Харитя», «Маленький грішник» М. Коцюбинського, в поезіях П. Грабовського, об'єднаних спільною назвою «Сироти», казці «Дев'ять братів і десята сестриця Галя» М. Вовчка.

Певну виховну і естетичну цінність мають окремі дитячі твори О. Пчілки, Г. Григоренка.

Найбільших успіхів у галузі дитячої літератури другої половини XIX – початку XX ст. досягли Л. Глібов, Л. Українка, П. Грабовський, С. Васильченко, В. Винниченко. Психологією дитини, багатством її внутрішнього світу цікавився творець української соціально-психологічної прози П. Мирний – оповідання «День на пастівнику», «Морозенко», повість «Лихі люди», «Казка про правду і кривду».

Оповідання А. Тесленка «Школяр» і «Наука» – цілий розділ дитячої літератури.

Найрізноманітніші образи дітей створив видатний письменник В.С. Стефаник у новелах «Новина», «Мамин синок», «Підпис», «Кленові листки», «Пістунка», «Діточа пригода», «Шкільник», «Лесева фамілія».

Проблеми дитинства що проходить серед безпросвітних злиднів, знайшли художнє втілення у творах (новели «Карби», «Чічка», «Злодія зловили») Марка Черемшини. На перший план питання морально-релігійного виховання ставили О. Кониський, Ганна Барвінок, І. Спілка, Ст. Горський.

Значний вклад у теорію й критику дитячої літератури вніс І. Я. Франко, який й виклав цілісну систему поглядів на те, якою по-винна бути література для дітей.

Українська дитяча література ХХ ст. пройшла чотири періоди розвитку:

І-й період - 1917 - 1934 рр. - період становлення і утвердження української дитячої літератури ХХ століття; ІІ-й період - 1935 - 1956 рр.;

ІІІ-й період - 1957 - 1990 рр. - періоди розвитку української дитячої літератури;

ІV-й період - від 1990 р. - розвиток української дитячої літератури на сучасному етапі.

Українська література для дітей і підлітків у XXI ст. вирізняється тематичним і жанровим різноманіттям. Дитяче читання

починають розглядати не лише як засіб навчання та виховання, а й як засіб розваги, відпочинку, емоційного розвантаження дитини.

Серед українських дитячих поетів сучасності вирізняються Іван Андрусяк, Юрій Бедрик, Василь Голобородько, Михайло Григорів, Роман Скиба, Сергій Пантюк, Григорій Фалькович, Галина Малик, Галина Кирпа, Мар’яна Савка.

Найвідоміші прозаїки сучасності, що пишуть для дітей: Леся Мовчун, Дзвінка Матіяш, Богдана Матіяш, Оксана Лущевська, Сашко Дерманський, Надійка Гербіш, Мар’яна та Тарас Прохаськи, Зірка Мензатюк, Галина Ткачук, Володимир Читай, Іван Андрусяк, Сашко Лірник, Марія Чумарна, Леся Воронина, Галина Пагутяк, Андрій Бачинський, Марина Павленко, Степан Процюк, Ірен Роздобудько, Валентин Бердт, Ніна Бічуя, Оксана Сайко, Володимир Рутківський, Андрій Кокотюха та нші.

1 квітня День їстівних книг 

"Деякі книги потрібно спробувати, інші проковтнути, а треті - розжувати і переварити», - сказав якось сер Френсіс Бекон. І в 2000 р. Джудіт А. Хоффберг і Беатріс Корон вигадали День їстівної книги.

Свято відзначається в день народження французького гастронома Жана Антельма Брийя-Саварена (01.04.1755-02.02.1826), кулінара, юриста, економіста, політичного діяча, музиканта, автора знаменитого трактату «Фізіологія смаку: дотепна медитація на їжу» (Physiologie du goût) - дискурса про задоволення смаку.

Повна назва книги - "Фізіологія смаку, або трансцендентна кулінарія; теоретична, історична і тематична робота, присвячена кулінарії Парижа професором, членом декількох літературних і вчених спільнот».

Книга була надрукована у 1825 р., складалася з 30 глав і була присвячена їжі та напоям.

Дві глави книги було присвячено проблемам ожиріння.

Відомий вислів: "Скажи мені, що ти їси і я скажу хто ти" - афоризм саме цього автора, саме з цієї книги.

Мета свята - насолодитися одночасно мистецтвом книжкової справи і майстерністю кулінарів і кондитерів.

Свято збирає любителів книги та любителів їжі.

Їстівні книги створюють, демонструють на невеликих заходах або конкурсах, фотографують а потім їдять.

Умова конкурсу - їстівні книги мають бути подібними до реальних книг за допомогою представленого тексту, літературного натхнення або форми.

Заходи дня проводяться в різних місцях по всьому світу, таких як музеї, центри книжкового мистецтва, книгарні, бібліотеки та культурні центри.

Існує офіційний сайт Дня їстівної книги - www.books2eat.com

1 квітня Міжнародний день птахів 

Щодо цього свята існує кілька офіційних документів: «Міжнародна конвенція про охорону птахів, корисних у сільському господарстві», прийнята 19 березня 1902 р., «Договір про перелітних птахів», принятий у 1918 р., «Міжнародна конвенція про охорону птахів», підписана в Парижі 18 жовтня 1950 р. Масово це свято стали відзначати з 1994 р. Та й дата проведення свята обрана не випадково: саме в цей час з теплих країв повертаються пернаті.

Головною метою проведених заходів цього свята є збереження видового різноманіття та кількості пернатих.

Птахи – клас хребетних, що об’єднує тварин, які відрізняються від всіх інших тварин наявністю пір’яного покриву. Ці високо-організовані істоти чутливі, сприйнятливі, багатобарвні, елегантні та володіють цікавими звичками. Здатність до польоту є найголовнішою особливістю птахів.

З давніх часів птахи відіграють різні, в тому числі і знакові ролі у фольклорі, міфології, релігії та масовій культурі різних народів світу.

Птахи в міфології багатьох народів є творцями всесвіту. Птахи символізують повітряну стихію, сполучають світ земний і небесний.

Птах символізують і людську душу, її свободу, її можливості, її міць.

Образи птахів – одні з найбільш поширених образів живих істот, які зустрічаються в мистецтві та літературі.

Птах - один з центральних образів української культури.

В українських вишиваних рушниках образи птахів посідають вагоме місце. Це трансформація від образу міфологічних птахів до птахів суто декоративних, від шитих у червоному кольорі птахів − творців Всесвіту до різноколірних птахів у барокових корзинах-гніздах, обвитих квітами й листям, вишитих у стилі рококо.

Птахи - центральні образи багатьох православних свят.

Пташині образи часто зустрічаються в ужитковому мистецтві.

Образи птахів часто використовуються в казках, байках та дитячих оповіданнях, де вони виступають головними або другорядними персонажами. Значне місце серед цих образів посідають також і фантастичні пернаті.

Художні зображення птахів із давніх часів існують у багатьох світових культурах. Ранні зображення птахів із сакральним змістом належать до верхнього палеоліту.

У XVII–XVIII ст. були видані ілюстровані праці з природознавства Джоном Реєм, Френсісом Віллобі, Томасом Бьюїком.

У XIX ст. Олександр Вілсон, Джон Гульд і Джон Одюбон досягли визначних успіхів у створенні зображень птахів. Саме роботи Гульда і Одюбона правдиво вважаються справжніми витворами мистецтва, а не просто ілюстраціями птахів.

Зображення птахів, у тому числі скульптурні, завжди були популярною темою в мистецтві порцеляни, розпису та вишивці тканин.

Птахи як центральні образи фігурують у цілій низці кінофільмів. Найбільш відомий, який став класичним, кінофільм Альфреда Хічкока «Птахи».

Зображення птахів в тій чи іншій інтерпретації часто з’являються на обкладинках наукових книг про природу і художніх творів.

Сьогодні святкування міжнародного Дня птахів актуальне, як ніколи. Кількість зниклих видів обчислюється сотнями, а повне знищення птахів може спричинити за собою непередбачувані наслідки для людства.

31березея День Ейфелевої вежі 

Вежа була побудована протягом 2-х років, 2-х місяців і 5 днів: спорудження розпочато 28 січня 1887 р. та закінчено 31 березня 1889 р. Її будували 300 робітників.

Ейфелева вежа (Tour Eiffel) - символ Парижа і найвідоміша його архітектурна пам'ятка, найвідвідуваніша пам'ятка у світі і сама фотографована архітектурна споруда.

Вежу спроектував французький інженер Олександр Густав Ейфель (15.12.1832-27.12.1923).

Густав Бенікгаузен (справжнє прізвище) народився в Діжоні, Кот-д'Ор, Франція. Родина мала німецьке коріння та узяла псевдонім Ейфель на честь місцевості в передгір'ї Айфель.

Гюстав закінчив ліцей з технічним ухилом, Паризьку школу мистецтв та ремесел, займався будівництвом мостів, заснував власний завод металоконструкцій у Леваллуа-Перре поблизу Парижу.

Г. Ейфель побудував більше ніж 200 споруд: мости, віадуки, вокзали, банки, школи, церкви, казино. Майже всі побудовані ним 36 мостів увійшли до підручників як приклади сміливих інженерних рішень.

2 травня 1886 р. французький уряд оголосив конкурс на найкращий проєкт: було запрошено французьких інженерів та архітекторів, щоб ті «визначили: чи можна на Марсовому полі спорудити залізну вежу з основою 125 метрів і заввишки 300 метрів».

У січні 1887 р. Ейфель підписав контракт з урядом Франції та адміністрацією Парижу. Його будівельна фірма погодилася вкласти 1,3 мільйона доларів з 1,6 мільйона доларів, які були необхідні для того, щоб побудувати вежу. Натомість Ейфель мав отримати всі прибутки, які дасть вежа під час виставки, а також за наступні 20 років. Уряд погодився не розбирати вежу після виставки. Після цих двадцяти років вежа мала перейти у повну власність міста Париж.

Цифри та факти Ейфелевої вежі:

Вежа складається з 18038 металевих деталей, зібраних за допомогою 2,5 млн. заклепок.

Спочатку Ейфелева вежа височіла на 300,65 м. над рівнем землі. Висота разом із новою антеною становить 324 метри (2010 р).

Повна маса вежі – 10 100 тонн.

Вежа ділиться на три яруси - 60 метрів, 140 метрів і 275 метрів. Чотири ліфти всередині ніг вежі піднімають відвідувачів на другу. П'ятий ліфт йде на третій рівень. На першому поверсі знаходиться ресторан, на другому - редакція газети, на третьому - кабінет Ейфеля.

На вежу ведуть сходи (1792 сходинки) та ліфти.

Вежа є власністю міста Париж.

24 березня Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на туберкульоз 

та Всесвітній день боротьби з туберкульозом.

Всесвітній день відзначається щорічно за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я в день, коли доктор Роберт Кох відкрив збуджувача туберкульозу – туберкульозну бацилу (1882).

Туберкульоз (від лат. Tuberculum «горбок») – хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є мікробактерія туберкульозу (паличка Коха), яка розповсюджується повітряно-крапельним шляхом та, рідше, контактно-побутовим.

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я вважають, що хвороба входить до переліку десяти найбільш смертельних хвороб. Існує думка, що зараз інфікована приблизно третина населення Землі, а майже щосекунди виникає новий випадок інфекції. Частка людей, які хворіють на туберкульоз, щороку в усьому світі не змінюється або знижується, однак через зростання кількості населення абсолютне число нових випадків продовжує зростати.

За оцінками медиків, у світі нараховуються більше десяти мільйонів людей хронічно хворих на туберкульоз. Щорічно від туберкульозу помирають близько 1,5 мільйонів людей. Більше 95 % випадків смерті від туберкульозу фіксуються у країнах з низьким та середнім рівнем доходів.

За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, у 2023 р. кількість уперше зареєстрованих в Україні захворювань на туберкульоз включно з його рецидивами, становила 19 851, або 48,4 випадків на 100 000 населення, що на 7,3% більше аналогічного показника 2022 р.

Показник захворюваності на туберкульоз серед дітей до 14 років склав 10,4 випадків на 100 000 дитячого населення, що більше на 40,5% порівняно з показником 2022. Збільшення захворюваності на туберкульоз серед дітей у 2023 р. тісно пов’язане з погіршенням епідемічної ситуації серед дорослих.

Показник захворюваності на туберкульоз серед підлітків 15–17 років збільшився на 55,3% порівняно з 2022 р. У Законі України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» зазначено:

«Протидія захворюванню на туберкульоз є складовою державної політики щодо забезпечення якісної і доступної медичної допомоги, реалізації державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров’я і життя людини захворювань, проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів з метою ранньої діагностики захворювань, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги.

Здійснення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину в разі захворювання на туберкульоз безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання відповідної медичної допомоги належать до завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування».

Боротьба з туберкульозом є пріоритетом державної політики; стратегічною проблемою, від якої залежать безпека країни та кожного її громадянина.

Гордість України.

Микола Віталійович Лисенко (22.03.1842-06.11.1912), український композитор, фольклорист, піаніст, педагог, хоровий диригент, музично-громадський діяч.

М. Лисенко - основоположник української класичної музики, засновник національної композиторської школи, українського оперного театру.

«Нашим Кобзарем», «українським соловейком» називали сучасники Миколу Віталійовича. Його значення в історії розвитку української музичної культури дослідники порівнюють зі значенням Тараса Григоровича Шевченка в розвитку української літератури.

М. Лисенко народився в с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської губернії у дворянській родині.

Батько, полковник Орденського кірасирського полку Віталій Романович Лисенко був людиною високо освіченою, удома розмовляв українською мовою.

Мати, Ольга Єреміївна, хоч родом із Полтавської губернії, випускниця петербурзького Смольного інституту шляхетних дівчат, рідної мови не знала, розмовляла французькою.

Початкову освіту Микола отримав від мами, яка вчила його семи мовам, музиці, танцям, гарним манерам. У 10 років вступив до приватного чоловічого пансіону в Києві, закінчив 2-гу Харківську гімназію.

Любов до українського побуту та народної мудрості йому змалку прищепили двоюрідні дід та бабуня за материнською лінією. Ще під час навчання Лисенко починає записувати народні пісні. Згодом успішно виступає у студентських концертах. Вивчає музичні твори. Навчався у Харківському університеті, перевівся на природничий відділ фізико-математичного факультету університету Св. Володимира, долучився до діяльності «Київської громади», брав участь у підготовці «Словаря української мови» Б. Грінченка, диригував студентським хором, був одним з організаторів недільних шкіл для робітників.

Навчався у Лейпцизької консерваторії, де видав підготовлену ще в Києві збірку українських народних пісень. Повернувся до Києва, працював у музичній школі, очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб» та першу всеукраїнську організацію «Об'єднаний комітет по спорудженню пам'ятника Т. Г. Шевченку в Києві», організував музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.

Перший музичний твір М. Лисенко написав у дев’ять років. Це була популярна в той час полька.

Творчий доробок композитора - 10 опер на українські теми. Найвідоміші – «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», 120 камерно-вокальних творів (більшість на тексти Тараса Шевченка – 88), 40 хорових творів, серед них чотири кантати для солістів, хору та симфонічного оркестру, симфонічні твори (симфонія, фантазія, увертюра), камерно-інструментальні, з них – 60 фортепіанних. За життя Микола Віталійович записав понад 1500 українських народних пісень та виконав понад 500 опрацювань пісень – або для голосу з фортепіано, або для хору.

У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка: музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо. Ці твори стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності.

Коли в травні 1861 р. було перепоховання Т. Шевченка, М. Лисенко разом з київськими студентами М. Драгомановим, П. Косачем, Т. Рильським, М. Старицьким упряглися в траурний віз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправили його до церкви Різдва на Подолі.

Композитор мав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості. В своїх численних хорах і солоспівах, написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів - І. Франко, Л. Українка, О. Олесь, О. Кониський тощо, а коли брав за основу вірші інших - наприклад, Г. Гейне чи А. Міцкевича, то завжди в перекладах, здійснених М. Старицьким, Л. Українкою, М. Славинським, Л. Старицькою-Черняхівською й іншими.

Загальноукраїнського характеру набула пісня на слова Тараса Шевченка «Заповіт», яку у 1868 р. Микола Лисенко поклав на музику. Цей спів з величезною повагою; українці слухали його завжди стоячи.

М. Лисенко автор музики до духовного гімну України “Боже великий, єдиний, нам Україну храни" на слова О. Кониського, який було створено у лютому-березні 1885 р.

Вперше духовний гімн прозвучав у Тернополі 1 серпня 1885 р. на літературно-мистецькому вечорі, присвяченому пам’яті відомого українського письменника та історика М. Костомарова. Духовний гімн одразу став дуже популярним у Галичині і на Буковині. На початку ХХ ст. він повернувся і на Велику Україну. Більшовицький тоталітаризм на нього наклав табу. Тільки за роки незалежності України він зазвучав з новою силою. У деяких громадах православних та католицьких церков України сьогодні існує традиція співати «Молитву за Україну» після відправи, зазвичай зі словами «Світлом Христової правди» замість рядка «Світлом науки і знання».

У 1904 р. Микола Лисенко відкрив власну Музично-драматичну школу (з 1913 р. його імені, з 1918 р. Музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка). У школі здобули освіту українські композитори К. Стеценко, Л. Ревуцький, хоровий диригент О. Ко­шиць та інші. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано.

М. Лисенко провів чотири великі гастрольні турне: 1892-1893 рр., 1897, 1899, 1902 рр. Гастрольна програма складалась із двох відділів - на початку Лисенко виступав як піаніст із виконанням власних творів. Потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Усю організаційну роботу також виконував композитор. Це була потужна пропаганда української музики.

Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики».

22 березня Всесвітній день водних ресурсів 

День відзначається щорічно за резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 22.02.1993 р.

«Вода – джерело і гробниця всього сущого у всесвіті. Символ непроявленого, первинної матерії. Рідина все перевіряє», – сказав Платон.

Винятково важлива роль води у виникненні та підтримці життя на Землі, в хімічній будові живих організмів, у формуванні клімату і погоди.

Вода є найважливішою речовиною для всіх живих істот на планеті Земля.

Вода (оксид водню) – бінарне неорганічне з’єднання, хімічна речовина у вигляді прозорої, безбарвної рідини без запаху і смаку, (в нормальних умовах). Хімічна формула води - H2O.

Молекула води складається з двох атомів водню і одного – кисню, з’єднаних між собою ковалентним зв’язком.

Близько 71% поверхні Землі, тобто 2/3 поверхні земної кулі, вкрито водою (океани, моря, озера, річки, льодовики) – 361.130.000 км2.

Значна її кількість у вигляді льоду і снігу вкриває високі гори й величезні простори Арктики та Антарктиди. Багато води в атмосфері - пара, туман і хмари. Значні кількості води містяться і в земній корі у вигляді підземних вод.

На Землі приблизно 96,5% води припадає на океани, 1,7% світових запасів становлять грунтові води, ще 1,7% – льодовики і крижані шапки Антарктиди і Гренландії. Невелика частина знаходиться в річках, озерах і болотах, і 0,001% - в хмарах.

Бережімо воду, бо кожна її крапля має величезне значення для життя!

17 березня Прощена неділя – останній день тижня Масниці й останній день перед Великим постом, що починається у Чистий понеділок і триває до Великодня.

В цей день всі православні просять один у одного вибачення, щоб почати піст з доброю душею.

В народі неділя має дві назви – «Прощена» та «Сиропусна».

Друга назва пов’язана з тим, що цієї неділі, яка є останнім днем Масниці, заговляються на піст та востаннє перед Великоднем споживають сир разом із іншими молочними продуктами, які ще попущені, тобто дозволені.

Увечорі на «постові заговини» люди ходили до рідних і знайомих «прощатися» – просити пробачення за «кривди» чи «гріхи», заподіяні протягом року.

В цей важливий день нікому не можна робити зла, всі почуті слова вибачення повинні бути прийняті й у жодному разі не можна тримати образи та злості в душі.

Потрібно з усіма примиритися і всіх пробачити від усього серця.

14 березня День українського добровольця

День встановлений на згадку подій 14 березня 2014 р., коли понад п’ять сотень бійців Самооборони Майдану прибули на полігон в Нові Петрівці Київської області.

Згодом з їхніх лав було сформовано Перший добровольчий батальйон Національної гвардії. Нині це Батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, який і сьогодні виборює право України на життя і суверинітет.

День українського добровольця – це день справжніх патріотів, людей, які свідомо, за покликом серця, у важкий для своєї країни час стають на захист суверенітету і територіальної цілісності. Нині це день всієї країни, бо тисячі українських добровольців виборюють життя та незалежність України.

Сьогодні добровольчі військові формування України, знані також як Добровольчі батальйони або Добробати – це військові, поліцейські та парамілітарні формування, вступ до яких відбувається на добровольчій основі.

Згідно призначення і підпорядкування розрізняються на такі групи:

під керівництвом Міністерства оборони України батальйони територіальної оборони;

під керівництвом Міністерства внутрішніх справ - добровольчі формування Національної гвардії України і патрульної служби поліції особливого призначення,

незалежні від державних силових структур добровольчі формування.

Юрій Ігорович Андрухович (13.03.1960), український поет, прозаїк, перекладач та есеїст, один із засновників постмодерністської течії в українській літературі.

Письменник посідає у сучасній українській літературі одну з центральних позицій, він класик «актуальної» украïнськоï лiтератури. Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму.

Ю. Андрухович народився в м. Івано-Франківську. По закінченні середньої школи навчався на редакторському відділенні Українського поліграфічного Інституту у Львові та Вищих літературних курсах при Літературному інституті.

Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-франківського часопису "Перевал" (1991-1995), був співредактором "часопису текстів і візій" "Четвер" (1991-1996), обіймав посаду віце-президента Асоціації українських письменників (1997-1999).

У 1994 р. письменник захистив кандидатську дисертацію по творчості Богдана-Ігоря Антонича. Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу ("Бурлеск-Балаган-Буфонада").

Ю. Андрухович - один із найяскравіших авторів Станіславського феномену – спільноти письменників і митців, що розвинулася на зламі 1980-1990-х рр. в Івано-Франківську й стала справжнім творчим вибухом того часу. Феномен засвідчив появу нової сучасної літератури європейського ґатунку. В авангарді тодішніх змін у літпроцесі разом із Т. Прохаськом, Ю. Іздриком, В. Єшкілєвим та іншими стояв Ю. Андрухович.

З 1991 р. Ю. Андрухович почав публікуватися у літературних журналах України, а у 1997 р. окремими виданнями вийшли разом чотири його книги: збірка поезій "Екзотичні птахи і рослини", книга прози, до якої входили романи "Рекреації" і "Московіада", роман "Перверзія", який невдовзі став культовим, та книга есе "Дезорієнтація на місцевості".

Творчий доробок письменника - романи "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993), "Перверзія" (1996), "Дванадцять обручів" (2003), "Таємниця" (2007); книги есеїв: "Дезорієнтація на місцевості" (1999), "Диявол ховається в сирі" (2006), "Лексикон інтимних міст" (2011), "Тут похований Фантомас" (2015), "Коханці Юстиції" (2018).

Героï романiв Ю. Андруховича живуть у свiтi, просякнутому культурними реалiями. Для його творів характерне також i часте вживання бiблiйних мотивiв та образiв, якi поєднуються з античними.

Усі романи письменника являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований.

Визначальний напрям творчостi Ю. Андруховича – постмодернiзм, для якого характерне руйнування iлюзiй, еклектика, потяг до архаïки, колективного пiдсвiдомого, iгровий стиль, iнтертекстуальнiсть тощо.

У творах письменника вiдбувається характерне для постмодернiзму змiшування дiйсностi та фантастики а простiр мiфологiзується.

Головні риси прозової творчість Андруховича: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного.

Домінантою поетичної картини Андруховича в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”, суттєво занижене тенденцією до примирення “вертикального з горизонтальним”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.

Твори Андруховича - поетичні та прозові, перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто.

Андрухович є автором перекладів з англійської (зокрема, він є автором 5-го українського перекладу шекспірівського «Гамлета» а також книжки перекладів американських поетів-бітників), польської (Т. Конвіцький), німецької (Райнер Марія Рільке, Ф. Ролер, Фріц фон Герцмановскі-Орландо) а також американських поетів-бітників «День смерті пані День» (2006).

Андрухович - лауреат багатьох престижних літературних нагород: літературної премії "Благовіст" (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), спеціальної премії в рамках нагородження Премією Світу ім. Е.-М. Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), нагороди "За європейське взаєморозуміння" (2006), літературної премії Центральної Європи "Angelus" (2006), премії ім. Х. Арендт (2014) та Медалі Гете (2016) за видатні заслуги у галузі міжнародного співробітництва та поширення взаємодії між німецькою та українською культурами.

11-17 березня свято Колодія

Свято Колодія сягає доби Трипільської культури.

Воно дещо змінилось під час впровадження християнства у часи Київської Русі. Як і всі народні свята та звичаї, воно набуло християнського релігійного змісту, але традиції святкування здебільшого залишились незмінними.

Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відомого як «Колодій», «Колодка», «Масниці», «Колодки», «Сиропусний тиждень», «Сирна неділя», «Пущення», «Загальниця», «Ніжкові заговини» тощо.

У цьому святі тісно переплетені елементи язичницької міфології і християнства. Це свято триває упродовж семи днів.

Колодій у наших пращурів – маленький Сонце-Божич, який від свого Різдва (22 грудня) уже підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм: Коло – Сонце, яке активно набирає сили - Діє.

За народним повір’ям, Колодій - стародавній Бог шлюбу, примирення і взаєморозуміння; опікун подружнього життя, який сприяє скріпленню нової родини, дбає про здоров'я і життєві радощі, охороняє від недуг. Він приходить до людей у цей тиждень, аби допомогти їм відновити втрачену за зиму енергію та пробудитися разом із першим подихом весни.

Свято Колодія – це прославляння Сонця.

Основною обрядовою стравою Колодія були вареники (або пироги) із сиром, які вживали з маслом чи сметаною. На козацьких землях це була головна ритуальна страва. Недарма ж козаки жартували, що на Масницю й турки вареники їдять. Вареники символізували молодий місяць, який своєю чергою був символом жіночої енергії.

Здавна випікали також і млинці. Звичай випікати млинці походить від стародавнього культу Сонця, яке народилося наприкінці грудня, відколи світловий день почав зростати.

Всі каші у цей тиждень також готувались виключно на молоці. Локшину та галушки теж варили у молоці.

Популярними були й сколотини (маслянка) від збивання масла: «Хай буде, – казали, – і маслянка, аби щоранку». Головним напоєм свята були наливки та трунки.

Сьогодні на Колодія готують вареники не лише із сиром, солоним і солодким, а й з картоплею, з капустою смаженою, з картоплею й капустою разом, із пшоняною кашею зі шкварками, з печінкою, з вишнями, з сушеними грушами, з маком. Смакують і налисники, й сирники, і пиріжки із сиром зі сметаною та маслом.