Розкажіть про план дій у разі небезпеки:

• складіть маршрут до укриття, проговоріть дитині, що за чим вона має робити (використовуйте короткі зрозумілі фрази);

• намалюйте карту укриття, зобразіть локації, наприклад,  що і де знаходиться, для чого потрібне, де вхід і вихід, де місце дитини та ваше, де будуть знаходитись рідні.

Реагуйте на потреби дитини та слідкуйте за її станом: ставте відкриті запитання, слідкуйте за емоційною реакцію та рівнем активності.

Якщо дитина впала в стан ступору, то важливо повернути її до вербальної комунікації та активної діяльності:

• поставте три прості запитання і чекайте відповіді, наприклад, «Тебе звати Наталя, так?», «Ти зараз стоїш, так?», «Ти одягнений в червону кофтину, так?»;

• можна масажувати кінчики пальців, мочки вух;

• запропонуйте дитині гру, або завдання, яке вимагає дії (принеси, подай, зроби);

• запропонуйте випити води, чаю, поїсти;

• обійми теж можуть зарадити.

Дозвольте дитині проявляти злість та інші емоції:

• фрази «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину;

• спробуйте сказати «Я бачу/мені здається, що ти налякана/злишся» — так дитина буде розуміти, що вона не одна зі своїми переживаннями;

Не давайте обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що б не сталось, головне — ми разом».

Якщо діти грають «у війну», не варто їм забороняти навіть у реаліях бойових дій в країні. Важливо програти, прокричати, озвучити емоції. Це допоможе дітям знизити тривожність, напругу та вивільнити емоції.

Тілесний контакт допомагає дітям знизити рівень напруги та заспокоїтись, тому не уникайте обіймів.