Конституція 1710 року чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.
Положення законодавчого документа, з одного боку, узагальнили весь накопичений у попередні роки державотворчий потенціал козацтва, а з іншого – стали невичерпним джерелом для подальшої боротьби українців за незалежність.
Принципи, закладені в Конституції Пилипа Орлика, свідчили про зародження поглядів на демократичний устрій організації війська та про його національну ідентифікацію у межах суверенної держави вже на початку XVIII сторіччя.
Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 року - також помітне явище в розвитку конституційного законодавства України. Робота над проектом Конституції розпочалася після проголошення Української Народної Республіки, оскільки ця історична подія поставила на порядок денний необхідність прийняття Основного Закону. Його принципові засади від імені конституційної комісії сформулював Микола Грушевський .
В основу Конституції було покладено ідею поділу влади з метою гарантувати демократичний розвиток Української держави. Проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність України, рівність прав. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами.
Вадами Конституції УНР історики називають, зокрема, декларативність положень, невизначеність функцій органів влади та їхніх взаємовідносин, невизначеність території УНР тощо.
Через гетьманський переворот Конституція УНР 1918 року не набрала чинності. Але зміст Основного Закону доби Центральної Ради дає підстави стверджувати, що з точки зору права він хоча й був недостатньо професіональним, проте важливим як документ часу, оформивши відродження державності України.