Concept smartphones

Цей смартфон спочатку не викликав у мене жодних емоцій, бо був просто збільшеним варіантом G2 (у випадку з першим G Flex), але потім я дізнався про нього трішки більше. Окрім цікавої форми корпусу і досить якісного і величезного на той час P-OLED екрану в нього була фішка, яка б зараз знадобилась левовій частині бюджетників - задня кришка, на якій самостійно зникали подряпини! Я не сильно вчитувався в технологію, але суть в тому, що через форму корпусу і достатньо гнучкий пластик подряпини самостійно ніби "затягувались", зберігаючи зовнішній вигляд апарату навіть якщо його юзали без чохлів. Вважаю цю технологію хоч і неідеальною, але несправедливо дропнутою після двох моделей з нею.

Лише моторола змогла дати світу настільки обширну модифікацію дизайнів своїх пристроїв серії Х. Звичайно, це відноситься до пристроїв до моменту покупки компанією Lenovo, проте це не заважає досягненням виробника в його майже золотий час. Отож, про що мова: в часи перших, здається, трьох генерацій Х серії у виробника була ідея дати користувачу дизайн, який він захоче сам, а не який запропонує завод. Найкраще це було втілено в Х2 (досі з теплом згадую саме цей мій апарат). Покупець за допомогою сервіса Moto Maker міг змінити матеріали задньої кришки (пластик, дерево, шкіра, і навіть гума від баскетбольного м'яча з характерною текстурою), колір (у випадку лише з пластиком та частково шкірою, а дерево можна було змінювати саме по назві дерева), також рамку навколо логотипа виробника і навіть можна було зробити напис на корпусі (наприклад, нікнейм чи ім'я).

Цей апарат і лінійка пристроїв Z Force після нього були феноменальними як з точки зору технічної, так і програмної. Почати варто з того, що всі мотороли починаючи з моделі мото Х постачались з мегастабільною і швидкою оболонкою, яка майже не відрізнялась від чистого відра за виключенням кількох програмних фіч типу Ambient Display (до того, як це стало мейнстрімом), струшування пристрою для увімкнення ліхтарика тощо. Але це, звичайно, не було тією причиною, чому б я виділив саме цей апарат. Незважаючи на дійсно провальний вибір начиння (Snapdragon 810 кип'ятив цей апарат під час зарядки настільки, що я буквально не міг втримати його в руках без чохла), технічна частина була феноменальною в іншому аспекті - корпусі. Металева рамка - до цього всі вже звикли. Але задня кришка з балістичного нейлону (!), котрій було буквально байдуже на умови експлуатації - вже створювала "вау" ефект. Проте найголовніше це екран. На цій штуці і його послідовниках з коробки стояв ShatterShield. Компанія рекламувала це як "екран, котрий неможливо розбити". Всі ми розуміємо, що це було не так, проте суть технології була в тому, що на екран зі скла з заводу була наклеєна дуже щільна,міцна і товста пластикова плівка. По ній можна було гатити молотком і екран не бився, а після цього цей самий ShatterShield (тобто ось цю товсту пластикову плівку) можна було замінити в офіційних магазинах мото, хоч і не дешево (якщо не помиляюсь, 60 баксів це коштувало). Проте сама фіча в тому, що ти купував флагманський смартфон в усіх розуміннях цього слова і міг взагалі не боятись, що він випаде в тебе буквально звідки завгодно, бо він б продовжив працювати. Звичайно, через те, що цей ShatterShield являв собою, в першу чергу, пластик, то дряпався він пречудово, проте, як на мене - плюси переважали мінуси.

Як не дивно, але це все ті ж мотори, тільки вже послідовники серії Х. На жаль, клята русня зіпсувала сенс чудової зручної латинської літери Z, проте я не можу, на жаль, назвати їх інакше, тут вибачте. Але піонером в цій області (як і, до речі, в багатьох інших, якщо хочете статтю на цю тему - маякуйте в коментарях в каналі) були саме LG. Загалом, суть - це, власне, підтримка модулів. Ця ідея з'явилась через зареєстрований концепт, котрий називався PhoneBloks, котрий набрав популярності, коли його викупили Motorola, котрі, в свою чергу, тоді ще були у власності Google, але проект не полетів через економічну і технічну невигідність (ідея була в тому, що в смартфоні можна було замінити все як у ПК не купуючи повністю новий апарат). Наближеним втіленням цієї ідеї спочатку став LG G5, і він мав всі шанси на успіх (в т.ч. тому, що мав відразу кілька цікавих модулів), проте через ненадійність конструкції і швидку її деградацію - апарат швидко зник з радарів, і його дуже сильно захейтили в різноманітних ЗМІ. В тому ж році вийшов перший пристрій серії Moto Z. Він був вже з цільним корпусом, але не втратив однієї з фішок виробника - матеріали задньої кришки могли бути будь-які. Проте досягалось це не через різні корпуси, а саме модулями. В комплекті з апаратом йшла кришка, котра кріпилась ззаду на магнітах і так само легко замінювалась. Окрім, власне, магнітів ззаду була ще й контакна група, котра дозволяла чіпляти модулі з додатковим функціоналом. По аналогії з лижою - був модуль для покращення звуку (у лижі - ЦАП від B&O, у мото - JBL колонка з підставкою), для покращення якості зйомки камерою (у лижі - тримач з додатковими кнопками і АКБ, у мото - буквально ціла окрема камера, котра чіплялась поверх основної), для покращення автономності (у лижі - замінювані акб, у мото - павербанка), але був один єдиний, через який я навіт зараз думаю замовити пристрій цієї лінійки - це клятий проектор! Тобто можна було буквально в кишені носити проектор. Це просто космос, як на мене, навіть зараз. І ні, це не аналог якогось старого самсунга чи китайских нонеймів цеглин на андроїді, тому що тут не втрачалась можливість повернення смартфону в сучасний тонкий і зручний дизайн.

Один з піонерів у пристроях з гнучкими екранами. Цей смартфон так і не надійшов у роздрібний продаж, проте навів шуму в ЗМІ, особливо в тих, кому вдалося його подивитись вживу. Суть проста - замість того, щоб мати лише частину корпусу, котру займатиме дисплей, китайці просто зайняли весь можливий простір з усіх боків одним екраном. Я уявляю, як цим було б незручно користуватись, аалея б навчився через зручність у багатозадачності.

Я думаю, пояснювати щось тут вже зайве. Апарат має все, щоб називатись флагманом, окрім заліза, на жаль. Суть же його "незвичності" в тому, що при бажаннні можна здвинути основний дисплей, він з'їде вгору і повернеться на 90 градусів, при цьому переходячи в ландшафтний режим і відкриваючи доступ до нижнього маленького екрану. Способів застосування навіть в рекламі показали достатньо (мапа в іграх на меншому екрані, віртуальний гімбал в камері, навігація з плеєром в автівці тощо). І реалізація мені дійсно сподобалась. Проте, апарат навіть не отримав 90гц екрану, як і топових зарактеристик в цілому, тому,будучи одним з останніх представників смартфонів цього бренду - я вважаю, він показав, що лижі все ще лишаються піонерами в інноваціях смартфонної індустрії, навіть покидаючи її.

Один з небагатьох концептів, що зміг вибратися зі статусу, власне, концепту. Все завдяки грацям типу самсунга і хуавея. Суть, я думаю, відома всім - залежно від реалізації, у пристрою або один екран, котри загинається назовні у складеному вигляді і розгинається,перетворюючи смартфон у невеликий планшет, або ж два екрани - зовнішній звичайний і внутрішній гнучкий. Ці пристрої собою фактично можуть замінити і смартфон, і планшет, проте технологія гнучких екранів досі має багато вад. Тим не менш - я б дуже хотів отримати апарат такого типу.