Український мовний етикет

На сьогоднішній день принципово важливу роль в оновленні змісту освіти має відіграти орієнтація на «Мовний етикет педагога», який надає можливість формувати мовну особистість педагога, допомагає педагогам оволодіти мистецтвом ґречності, «кодексом ввічливості». Етикет (у перекладі з французької мови це слово означає ярлик, етикетку) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості. Це поняття містить у собі обов’язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки у різних ситуаціях.

Додержання норм етикету пов’язане із загальною культурою людини, її самоусвідомленням, самоповагою та мірою ґречного ставлення до інших.

Культура поведінки – це вміння тримати себе в товаристві, знання, пов’язані з професійною етикою, навички правильного поводження за столом, форми звертання до старших, жінок, співробітників, друзів – ґречність і порядність у взаєминах із людьми. Нагадаємо педагогам найважливіші формули мовного етикету, використання яких допоможе їм у спілкуванні з учнями, їхніми батьками, колегами.

Відомо, що перше враження про людину складається з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на всю логіку, люди підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітанння. Тому, незалежно від настрою, людині треба вітатися завжди привітно. Відомо, що поганий настрій не слід поширювати на інших людей, оскільки їх можна спровокувати на зустрічну неприязнь.

Загальна і мовна культура людини виявляються у вмінні вибрати доречну форму привітання чи прощання. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника, від характеру стосунків між людьми, що вітаються, від того, де й коли це відбувається.

Формул привітання в українській мові порівняно небагато: Доброго ранку! Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! Здрастуйте!

Формул прощання є трохи більше: До побачення! Бувайте здорові! Ходіть здорові! Прощавайте! На все добре! Усього найкращого! Щасливої дороги! До зустрічі! До наступної зустрічі! Добраніч! На добраніч!

Хоч вибір і тут невеликий, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, з якою прощаємося. Не варто під час вітання чи прощання з людьми, старшими за віком, малознайомими чи незнайомими, вживати скорочені або усічені форми загальноприйнятих формул.

Кожна ситуація потребує певних мовних засобів. Згоду, наприклад, можна висловити так: Добре! Згода! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю! Є в мові ціла низка ввічливих форм відмови: Ні, дякую; Дякую, не треба; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але...; Шкодую, що не зміг... .

Подяку краще висловити продуманим, спеціально дібраним відповідно до ситуації словом. За дрібну послугу можна сказати: Дякую! Спасибі! Якщо зроблено щось значне: Сердечно Вам дякую! Щиро Вам дякую! Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Дуже вдячний за Вашу турботу! Це дуже люб’язно з Вашого боку, не знаю, як Вам дякувати!

Щоб вибрати форму подяки, треба знати форми ввічливості, враховувати значущість послуги, вік співрозмовника, характер стосунків, середовище. Відповідаючи на подяку, можна сказати: Немає за що; Прошу; Будь ласка.

Є вибір і серед форм висловлення прохання: Будь ласка! Будьте ласкаві! Коли Ваша ласка! Прошу Вас! Чи не могли б Ви ...; Якщо можете ...; Якщо Вам не важко ... . Слід розрізняти слова прошу з наголосом на першому складі (відповідь на подяку) і прошу з наголосом на другому складі (звертатися з проханням, клопотати).

Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету: Дозвольте відрекомендуватися ...; Мене звуть ...; Моє ім’я, моє прізвище ...; Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам ...; Дозвольте познайомити Вас із ...; Познайомтеся, це ...; Познайомте мене, будь ласка, з ...; Дуже радий із Вами познайомитися ...; Дуже приємно ... .

Звертання до співрозмовника на ім’я та по батькові звучить ввічливіше, ніж звертання за допомогою займенників ти, Ви. А тому слід пам’ятати, що звертання, правильно дібране за формою (ім’я та по батькові в кличному відмінку) та змістом (ім’я; імя + по батькові; ім’я + по батькові + прізвище) є важливим елементом мовної культури. В офіційних звертанннях використовуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Товаришко! Товариші! Дорогий друже! Дорогі друзі! Шановне товариство! Вельмишановне панство!

До незнайомого, малознайомого, старшого за віком або посадою співрозмовника прийнято звертатися на Ви, щоб висловити шанобливе ставлення. Використовуючи пошанну множину, потрібно узгоджувати присудок із підметом у числі: Ви обіцяли розглянути це питання; Ви не залишили своєї адреси.

Якщо присудок виражено прикметником, то він може стояти як у множині, так і в однині, залежно від обставин, проте висловлювання буде стриманішим, якщо присудок стоятиме у множині: Ви були відсутні на нараді; Ви вільні на сьогодні. Пошанна множина в українській мові виражається дієсловом та займенником у формі другої особи множини.

Таким чином, правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістовне спілкування. У чому полягає майстерність мовлення педагога, що сприяє її формуванню, як організувати роботу над самовдосконаленням професійної мовленнєвої підготовки вчителя? Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Це такий інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення – привабливим; створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе.

Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. Видатний педагог А.С.Макаренко вважав, що вчитель повинен так говорити, щоб учні відчули в його словах волю, культуру, особистість.