Кафедра прикладної електродинаміки створена вперше в СРСР у розвиток однієї з перших кафедр радіофізичного факультету – кафедри електрорадіотехніки.

В історії радіофізичного факультету (див. О. І. Терещенко. Про час, про себе / О. І. Терещенко. – ХНУ імені В. М. Каразіна, 2009. – 151 с.) про існування кафедр згадується з 1955 р. У штатному розписі університету налічувалося 5 найперших кафедр: фізики НВЧ, радіофізики, електронної оптики, електрорадіотехніки та радіоспектроскопії. У штатному розкладі кафедри електрорадіотехніки було 5 викладачів: завідувач кафедри кандидат технічних наук, доцент Бесєдовський Олександр Іванович; асистент Волков Володимир Іванович; асистент Гетьманов Георгій Федорович; асистент Крикунова Олена Олексіївна; асистент Орлов Валентин Григорович.

Головним завданням кафедри було забезпечення навчального процесу – розробка лекційних курсів та створення лабораторних практикумів з радіотехніки, імпульсної техніки та електротехніки.

Основний лекційний курс «Теоретичні засади радіотехніки» розробляв та читав зав. кафедрою доцент О. І. Бесєдовський. Високий професійний рівень володіння матеріалом, ретельне методичне опрацювання всього курсу, високий культурний рівень, професійна чарівність, навіть артистизм зробили лекції О. І. Бесєдовського незабутніми для багатьох поколінь студентів. Для багатьох випускників радіофізичного факультету конспект лекцій О. І. Бесєдовського за курсом «Теоретичні основи радіотехніки» став настільною книгою на багато років.

Розробка та створення лабораторних макетів до лабораторного практикуму, забезпечення приладами та обладнанням – усі ці важкі турботи лягли на плечі помічників. Провідна роль у цій практичній роботі належала Г. Ф. Гетьманову. Спокійна, витримана і доброзичлива людина, чудовий фахівець і педагог, багато уваги приділяв студентам. Можливо, ці якості, особливо людська увага і доброта, домінували в його викладацькій роботі ще й тому, що він пройшов усю Велику Вітчизняну війну в діючій армії і ціну життя розумів зовсім не так, як багато хто, кого це лихо обійшло стороною. Колектив кафедри з усіма труднощами організації, становлення та проведення навчального процесу справлявся та забезпечував високий професійний рівень підготовки студентів за дуже дефіцитною та важливою для економіки та особливо важливою для оборони країни спеціальності – «радіофізика та електроніка».

У 1958 р. кафедру поповнили асистенти Володимир Петрович Гламаздін, Анатолій Гаврилович Кладковий та Юрій Павлович Денисов, а в 1959 р. – закінчивший радіофізичний факультет цього ж року Леонід Дмитрович Єна. У 1961 р. на кафедру був прийнятий асистент Олександр Євгенович Катков та перший випускник кафедри Вадим Іванович Чеботарьов. Ця традиція, що склалася - поповнювати колектив кафедри кращими випускниками радіофізичного факультету нашого університету підтримується всі роки і до теперішнього часу. За минулі роки на кафедру були прийняті за конкурсом як викладачі талановиті, працездатні та ініціативні випускники радіофізичного факультету Тетяна Георгіївна Шеїна (Назаренко), Валентина Олександрівна Лященко, Дмитро Ілліч Волчанецький, Людмила Прокопівна Яцук, Микола Миколайович Горобець, Володимир Іванович Холодов, Наталія Костянтинівна Блинова, Анатолій Федорович Ляховський, Віктор Олександрович Катрич, Олександр Миколайович Думін, Сергій Леонідович Бердник, Надія Петрівна Єлісєєва та інші. Найкращі випускники кафедри вступають до аспірантури та докторантури, розподіляються на роботу на кафедру як наукові співробітники науково-дослідних лабораторій кафедри.

У 1962 р. у зв'язку з реорганізацією кафедри електрорадіотехніки з радіофізичного факультету звільнився О. І. Бесєдовський і за конкурсом на посаду завідувача кафедри було обрано кандидата технічних наук доцента Юрія Васильовича Шубаріна. Штатний розклад на 1962–1963 навчальний рік був таким: завідувач кафедри кандидат технічних наук доцент Юрій Васильович Шубарін; асистент Георгій Федорович Гетьманов; асистент Леонід Дмитрович Єна; асистент Олександр Євгенович Катков; асистент Олена Олексіївна Крикунова; асистент Вадим Іванович Чеботарьов.

Ю. В. Шубарін реорганізував кафедру із загальної навчальної на спеціалізовану випускаючу зі спеціалізацією для студентів «Антени та поширення радіохвиль». Ще будучи доцентом кафедри фізики надвисоких частот, Ю. В. Шубарін підготував до видання навчальні посібники «Антени надвисоких частот» (Х.: Харків. держ. ун-т, 1960.– 284 с.) та «Антенні вимірювання на надвисоких частотах» (спільно з доцентом А. Ф. Зоркіним. Х. : Харків. держ. ун-т, 1962 р. – 170 с.). Ці книги стали основою методичного забезпечення нової такої необхідної для радіофізиків спеціалізації і дотепер використовуються у навчально-методичному забезпеченні загального курсу лекцій «Теорія хвильових процесів» для студентів 4-го курсу радіофізичного факультету. За словами випускника радіофізичного факультету видатного українського вченого-радіофізика, лауреата Державної премії України Віталія Михайловича Дмитрієва, прихід Ю. В. Шубаріна на радіофізичний факультет значно стимулював наукову роботу на факультеті. Його ентузіазм і самовідданість в науці, інтенсивна публікація результатів, залучення до НДР студентів були прикладом для багатьох, особливо молодих, викладачів та співробітників факультету.

У ті роки радіофізика як наука була зайнята значною мірою проблемою практичного освоєння електромагнітних хвиль діапазону надвисоких частот. Дещо пізніше – у 70-х роках цю проблему доповнили завдання практичного освоєння хвиль міліметрового та субміліметрового діапазонів. Багато теоретичних і технічних аспектів цих питань залишаються актуальними й у теперішній час. У плані вирішення зазначених проблем у всьому їх різноманітті для цілей радіозв'язку та телебачення, радіолокації та радіоастрономії, авіаційної та космічної техніки та багатьох, багатьох інших галузей науки і техніки питання розробки нових типів антен, методів їх розрахунку, теоретичних та експериментальних досліджень ефектів поширення електромагнітних хвиль у вільному просторі та каналізуючих системах були і залишаються гостро актуальними і для науки, і для техніки. Особливо важливими є вирішення цих проблем для науково-дослідних та промислових організацій, зайнятих розробкою та створенням нової радіоелектронної техніки. Власне для таких організацій в першу черга готував і готує спеціалістів радіофізичний факультет Харківського університету. Зрозуміло тому, що створення спеціалізації було підтримано і в університеті, і на вищих рівнях в Академії наук та галузевих науково-дослідних організаціях.

У традиціях радіофізичного факультету був високий науково-методичний та експериментальний рівень лабораторних робіт. У цьому ключі потрібно було створити новий лабораторний практикум як за загальним курсом лекцій «Антени та поширення радіохвиль», так і за всіма спеціальними курсами. Для кадрового забезпечення вирішення цих нагальних проблем у 1963–1964 навчальному році на кафедру були прийняті, крім В. І. Чеботарьова, інші талановиті випускники радіофізичного факультету Т. Г. Шеїна (Назаренко), В. А. Лященко та Д. І. Волчанецький. Цього ж року на кафедру було зараховано Миколу Дмитровича Жолондковського. Брали активну участь в організації та проведенні навчального процесу аспіранти Ю. В. Шубаріна, які вступили до аспірантури у 1962 р. – Людмила Прокопівна Яцук та Микола Миколайович Горобець. Зростанню авторитету кафедри та спеціалізації сприяла результативна науково-дослідна робота викладачів та аспірантів кафедри, зокрема, захист дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук першою ученицею Ю. В. Шубаріна – Тамарою Миколаївною Аніщенко. Тема дисертації «Дослідження щілинних випромінювачів з поляризацією, що обертається» відкривала один з основних напрямів науково-дослідної роботи кафедри.

Колектив викладачів, що склався таким чином, – ентузіастів своєї справи подолав усі труднощі та забезпечив високу якість навчального процесу. Вже в 1964 р. Т. Г. Шеїна підготувала до видання перший навчально-методичний посібник «Посібник до лабораторного практику з антени та поширення радіохвиль для студентів ХДУ» (Х. Г. Шеїна. : Ротапрінт ХДУ, 1964. - 51 с.). До цього видання увійшли описи 6 нових лабораторних робіт переважно з поширення радіохвиль. У передмові до цього випуску Ю. В. Шубарін та Т. Г. Шеїна підкреслили основне кредо кафедри: «Експериментальні точки мають бути чітко видні – вони є гордістю експериментатора».

У 1967 році 30 березня на 47 році пішов із життя Ю. В. Шубарін. До цього часу за сумою отриманих ним особисто нових знань у галузі теорії випромінювання та техніки антен, за рівнем та кількістю наукових публікацій (65 статей, 32 доповіді, 8 авторських свідоцтв на винаходи) Юрій Васильович виходив на рівень захисту докторської дисертації. Враховуючи підготовлені та видані ним три навчальні посібники, дві захищені під його керівництвом кандидатських дисертації (Т. Н. Аніщенко у 1962 р. та М. М. Горобець у 1966 р.) та дві практично завершені дисертації аспірантів Л. П. Яцук та В. І. Чеботарьова, легко представити його авторитет на факультеті та в університеті. Тому зрозуміло, що з його відходом із життя кафедра опинилася у складному становищі. На єдиного, до того ж наймолодшого на кафедрі та на факультеті кандидата наук М. М. Горобця тимчасово було покладено обов'язки завідувача кафедри, а керівництво факультету та університету шукало заміну Ю. В. Шубаріну. Таке становище зберігалося до 1970 р., коли М. М. Горобця було обрано на посаду завідувача кафедрою електрорадіотехніки за конкурсом. За ці три роки колектив кафедри напружено та успішно працював над удосконаленням навчальних дисциплін та лабораторних практикумів, створенням нових спеціальних курсів лекцій для студентів 4-го та 5-го курсів зі спеціалізації та лабораторних практикумів до них. У 1968 р. захистили кандидатські дисертації учні Ю. В. Шубаріна – Л. П. Яцук та В. І. Чеботарьов.

Було укладено і успішно виконано великий госпдоговір з розробки великих наземних антен для радіолокаційних станцій виявлення та визначення координат космічних об'єктів. Таким чином, кафедра довела свою працездатність та ефективність у продовженні та розвитку наукової школи в галузі електродинаміки випромінюючих систем, заснованої Ю. В. Шубаріним. Надалі кафедра завоювала та зміцнила провідні позиції у цьому науковому напрямку у світовому масштабі.

У 1973 р. кафедру електрорадіотехніки за фактичним становищем у навчальній та науковій роботі було реорганізовано на кафедру прикладної електродинаміки, першу в СРСР з такою назвою. Слід підкреслити, що першу назву «Кафедра прикладної електродинаміки» запропонував Я. С. Шифрін, який завжди дуже шанобливо і доброзичливо ставився до Ю. В. Шубаріна та його учнів.

Великою допомогою кафедрі було обрання за конкурсом на посаду професора кафедри за сумісництвом (на 0,5 ставки) у 1970 р. доктора фізико-математичних наук професора Миколи Антоновича Хижняка, лауреата Державної премії СРСР, двох Державних премій України, Заслуженого діяча науки та техніки України, автора та співавтора 5 монографій, понад 50 винаходів та багатьох сотень статей та доповідей. Визначний фізик-теоретик, талановитий педагог, чарівна та різнобічно обдарована людина, він узяв на себе читання загального лекційного курсу «Теорія хвильових процесів» зі спеціалізації кафедри, який і читав на дуже високому теоретичному та методичному рівні до своїх останніх днів життя. Виданий після його смерті навчальний посібник з цього курсу (див. Хижняк М. А. Теорія хвильових процесів / М. А. Хижняк. – Х. : Штрих, 2003. – 304 с.) відрізняється високим теоретичним рівнем, ясністю викладу та, безумовно, користю студентам старших курсів та аспірантам університетів. Підвищенню теоретичного рівня підготовки випускників радіофізичного факультету значно сприяло видання монографії М. А. Хижняка, присвяченої теорії інтегральних рівнянь електродинаміки (див. Хижняк М. А. Інтегральні рівняння макроскопічної електродинаміки / М. А. Хижняк. Київ: Наукова думка, 1986. - 278 с.).

Як зазначалося, крім забезпечення високого теоретичного рівня лекцій, кафедра велику увагу приділяла навчанню студентів техніці фізичного експерименту в області радіоелектроніки, передусім, на лабораторних роботах. У 60-70-х роках минулого століття дуже бурхливо розвивалися фізика та техніка напівпровідників, які дуже швидко стали основною елементною базою радіоелектроніки. Результатом цього розвитку стала кардинальна мініатюризація радіоелектронного обладнання, особливо електронно-обчислювальних машин. Природно виникла матеріально-технічна проблема модернізації лабораторних практикумів з радіоелектроніки відповідно до вимог часу – перехід від електронних ламп до напівпровідників. Ця робота і в ідейному, і в організаційному плані була покладена на доцента В. І. Чеботарьова, який після закінчення аспірантури у 1967 р. та захисту кандидатської дисертації повернувся на викладацьку роботу на кафедрі. Разом з викладачами Г. Ф. Гетьмановим, А. В. Проваловим, А. Є. Катковим, Л. Д. Єною, Н. Д. Жолондковським, Е. Г. Мізером та за підтримки всієї кафедри ця робота оперативно була виконана. У наступні роки В. І. Чеботарьов ефективно керував радіотехнічним циклом навчальних дисциплін, які забезпечуються кафедрою. Він особисто та із співавторами опублікував 36 навчальних та навчально-методичних посібників з цього циклу. Особливо слід відзначити оригінальний і в ідейному, і методологічному плані курс лекцій: В. І. Чеботарьов. Теоретичні основи радіотехніки: Частина 1: 1989. - 98 с., Частина 2: 1990. - 100 с., Частина 3: 1991. - 100 с. Цей курс лекцій високо цінують студенти і випускники радіофізичного факультету.

На даний час кафедра забезпечує наступні загальні курси лекцій радіотехнічного циклу для студентів-радіофізиків:

1. Основи радіоелектроніки (2-й курс).

2. Коливання та хвилі (3-й курс).

Для студентів-біофізиків:

3. Основи сучасної радіоелектроніки (3-й курс).

– Для студентів біомедичного профілю:

4. Теорія електричних кіл (2-й курс).

– Для студентів фізичного факультету:

5. Основи сучасної електроніки (4 курс).

Для підвищення рівня практичних знань та набуття досвіду практичної роботи студентів кафедра забезпечує проведення літньої радіотехнічної практики (після закінчення 3-го курсу).

Велику допомогу викладачам у забезпеченні високої якості підготовки студентів надає навчально-допоміжний персонал кафедри Віктор Іванович Кійко, Микола Олександрович Бандура, Лариса Петрівна Сафронова, Геннадій Михайлович Чекалін.

До навчальної роботи активно залучаються аспіранти та науковці кафедри. З 1962 р. на кафедрі захистили докторські дисертації 9 викладачів, співробітників та здобувачів кафедри та 51 особа – кандидатські дисертації.

Авторитету кафедри на всесоюзному рівні сприяла активна робота кафедри з атестації кадрів найвищої кваліфікації. Професор М. М. Горобець – з 1970 р. член Спеціалізованої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій у Харківському державному університеті імені О. М. Горького, був членом Експертної Ради Вищої Атестаційної Комісії України, заступником голови спеціалізованого поради Д 64.051.02 Харківського національного університету (голова проф. О. О. Третьяков), з 1982 р. по 1985 р. був вченим секретарем ради ССД 068.07.01 (голова проф. І. Є. Тарапов). У різні роки він був членом спеціалізованих вчених рад у Харківському національному університеті радіоелектроніки, Дніпропетровському національному університеті, Харківській державній академії залізничного транспорту, Харківському військовому університеті ім. І. Кожедуба. Професор Л. П. Яцук – член спеціалізованої ради Д 64.052.03 Харківського національного університету радіоелектроніки. Професор В. А. Катрич – член спеціалізованої ради Д 64.051.02 Харківського національного університету. Доцент В. І. Чеботарьов 18 років був вченим секретарем ради ССД 64.051.02 (голова проф. О. А. Третьяков). На цій посаді його змінив доцент кафедри А. Ф. Ляховський. Викладачі та співробітники кафедри виступали як офіційні опоненти, а кафедра виступала як провідна організація з понад 250 докторських та кандидатських дисертацій.

Велику увагу кафедра постійно приділяла роботі з дипломниками. Головним у цій роботі було не стільки постійні звіти дипломників про роботу (хоча і це дуже важливо), скільки спільна науково-дослідна робота студента та викладача або наукового співробітника. За підсумками можна сказати, що внесок студентів у науково-дослідну роботу кафедри вагомий та значний, про що свідчать понад 140 спільних друкованих наукових праць (статей та доповідей) студентів та викладачів. Практично всі студенти 4-го та 5-го курсів працювали з оплатою на 0,5 ставки з госпдоговірних науково-дослідних робіт, як правило, за тематикою своїх дипломних робіт. З 1962 р. до 2012 р. кафедра підготувала 570 спеціалістів-радіофізиків, серед яких лауреати Державних премій, Заслужені діячі науки і техніки, Заслужені винахідники, доктори та кандидати наук. При цьому чотири рази дипломники кафедри всі до єдиного здобували відмінні оцінки. В історії факультету це рідкісне явище і через складність самої спеціальності, і через вимогливість членів Державної Екзаменаційної Комісії. Самі студенти з ентузіазмом сприймали високі оцінки як справедливі підсумки їхньої праці та їх знань. Випускники кафедри працюють не лише в Україні, Росії та країнах СНД, а й у всьому світі. Кафедра підтримує творчі та дружні зв'язки з усіма випускниками. Багато випускників кафедри надали кафедрі неоціненну допомогу. Так, випускник 1965 р. Валерій Михайлович Бойко, який працював на Київському радіозаводі, запропонував нам госпдоговірну роботу зі створення малогабаритних слабоспрямованих антен для апаратури автоматичного стикування космічних апаратів. Ця робота призвела до розвитку теорії та практичної реалізації спіральних та конічних хвилеводно-щілинних антен з круговою поляризацією, що задовольняють високим технічним вимогам. У теоретичному плані це завдання відноситься до синтезу надспрямованих антен.

За минулі роки кафедра здобула високий авторитет на факультеті, університеті, місті Харкові, Україні та СНД. Наукова школа, заснована Ю. В. Шубаріним та розвинена творчою працею всього колективу кафедри, широко відома у всьому світі.

Підсумки роботи кафедри – 570 випускників-радіофізиків; 12 навчальних посібників; близько 50 навчально-методичних видань; 14 монографій (з них 5 англійською мовою); 1942 статей та доповідей (з них 486 англійською мовою); близько 150 винаходів; 9 захищених докторських дисертацій, 51 захищена кандидатська дисертація – є закономірною гордістю нашого колективу.