В рамках проєкту «ДОСТУП: Надання багатоцільової гуманітарної допомоги особам, які постраждали від конфлікту на сході України» Міжнародної неурядової організації «Людина в біді» є можливість отримання телефонних консультацій професійних психологів мешканцями громади.

Лінія психологічної підтримки «Телефон довіри» 

0-800-210-160 працює цілодобово, безкоштовно з усіх операторів, конфіденційно та анонімно.

Як подолати залежність дитини від гаджетів

Стрибок у розвитку технологій привів до того, що діти з малого віку використовують гаджети і, найчастіше, настільки швидко до них звикають, що не можуть уявити своє життя без смартфона, з яким не розлучаються ні на хвилину свого вільного часу.

З огляду на те, що основна діяльність дітей молодшого віку, це ігрова діяльність, ігри на телефоні стають важливою частиною життя дитини.

Коли дитина захоплено грає, батьки можуть не турбуватися, що вона може зробити щось непередбачене, дитина спокійно сидить і не заважає батькам займатися своїми справами, яких завжди дуже багато. А коли вони починають помічати, що дитина проводить з телефоном занадто багато часу, абсолютно перестала цікавитися реальністю і розвиватися, вони розуміють, що прийшов час приймати якісь заходи, але не завжди знають які саме.

Звичайно, багато що залежить від індивідуальних особливостей дитини, її способу життя, характеру, ступеня залежності. Я пропоную 3 способи, які можна застосувати до кожної дитини, але й вимагають певних зусиль з боку батьків.

Спосіб 1. Контакт довіри.

Якщо просто відібрати телефон у дитини, це не викличе нічого, крім агресії, так як будь-який вплив на дітей завжди викликає у них відповідну реакцію. Крім того, в знак протесту, дитина створить безліч конфліктних ситуацій, які тільки погіршать становище. Не забувайте, що залежність має дуже сильні механізми і боротися з ними потрібно поступово і мудро.

• Почніть цікавитися, що пізнавального дитина дізналась, використовуючи телефон. Чим їй подобається та чи інша гра, відео, які в них герої, як їх можна охарактеризувати. Ні в якому разі не засуджуйте, просто слухайте. Досить поцікавитися один раз в день, наприклад, перед сном.

• Спробуйте пограти разом з сином або донькою або попросіть дозволу поспостерігати як він або вона грає. Упускаючи всі негативні коментарі, які могли бути сказані, звертайте увагу тільки на реальні досягнення дитини і на цікаві для вас моменти.

• Спокійно і позитивно проаналізуйте разом з дитиною, чому для дітей і дорослих використання смартфона може бути таким захоплюючим і які ще захоплюючі події і заняття можуть бути в житті.

• Не намагайтеся відразу повністю відволікти дитину від телефону. Але поставте їй обмеження. Щоб пограти в телефон, вона повинна зробити певні, бажано цікаві для дітей, завдання, але навіть після цього, перш, ніж пограти в свою улюблену гру, нехай вибере гру на розвиток уваги, пам'яті, логічного мислення. Мотивуйте свої прохання не спробою відволікти дитину від телефону, а її відповідальністю відповідно до віку.

Спосіб 2. Рівноцінний обмін.

Щоб допомогти дитині подолати залежність від смартфона, необхідно запропонувати їй рівноцінний обмін. В іншому випадку, все що в підсумку отримає і дитина, і батьки, це невротичні розлади та зіпсовані на довгі роки відносини. Який же рівноцінний обмін батьки можуть запропонувати дитині, щоб відвернути її від телефону?

• Організуйте команду, залучаючи якомога більше знайомих дитині дорослих і дітей для спортивної гри на вулиці або придумайте квест для своїх дітей, в результаті якого вони отримають невеликий заохочувальний приз у вигляді ласощів або іграшки. Проводьте подібні заходи якомога частіше. А згодом постарайтеся переконати дітей записатися в спортивну секцію.

• Запросіть друзів дитини або зберіться сім'єю для гри в настільну гру. Обговоріть, що можна було б змінити в цій грі, щоб зробити сюжет більш цікавим. Спробуйте створити настільну гру разом. Для цього, звичайно, доведеться креслити, малювати, вирізати, клеїти. Допоможіть дитині зробити це, встановіть правила і пограйте разом в вашу спільно-створену гру.

• Запропонуйте дитині змагання, хто краще намалює його улюбленого, або актуального в цей момент, ігрового героя. Проведіть якийсь час, малюючи разом, а потім порівняйте, що вийшло. Це заняття може бути дійсно веселим і цікавим.

• Разом зліпите або виріжте з паперу кілька ігрових героїв і спробуйте пограти ними, використовуючи сюжет вже існуючої гри, або створюючи сюжет в ігровому процесі.

Спосіб 3. Асиміляція.

Як то кажуть, кращий вплив на дитину, це власний приклад. Якщо батьки проводять велику кількість часу за гаджетами, відучити дитину від телефону буде практично неможливо.

• Щодня укладайте парі з дитиною, хто довше протримається без гаджетів. Нервова система дитини дуже чутлива, тому, звичайно, для дитини виграти парі буде набагато складніше. Але ідея полягає якраз в тому, щоб дати їй можливість виграти. Якщо один з батьків програє парі і визнає свою залежність від телефону, дитині буде легше визнати свою, але в той же час вона відчує себе досить сильною, щоб впоратися з цим. Не забудьте знайти цікаві альтернативи для занять дитини в звільнившийся проміжок часу.

• Встановіть правила для всієї родини. У певний час, наприклад, під час їжі і перед сном, ніхто не використовує гаджети. Хто не втримається, повинен буде помити посуд, прибрати в будинку або зробити будь-яку іншу суспільно-корисну роботу. При цьому морально підтримуйте дитину, зробивши основний акцент на її досягненнях.

Існує ще один спосіб для тих батьків, які не в змозі, з певних причин, допомогти дитині впоратися із залежністю від гаджетів. В цьому випадку, вихід тільки один. Надіслати дитину до санаторію. На даний момент вже існують санаторії або табори, створені спеціально для дітей із залежністю від телефонів, де дитина отримає кваліфіковану допомогу. Там же можна проконсультуватися з фахівцями, яким чином вести себе з дитиною після повернення і як налагодити з нею відносини.

Відповідальність батьків щодо навчання дитини з особливими освітніми потребами

docs.google.com/document/d/1__LEAMfCZZPMXEYqQIUP6S0Rgw8yGYU0kNrw2H29_ZI/edit?usp=sharing 

Що таке соціальні послуги та як ними скористатись? 

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ 

Адреса: Україна, 85000, Донецька обл., місто Добропілля, ВУЛИЦЯ ПЕРШОТРАВНЕВА, будинок 83 

Телефон: 0627728063

ЩО ОЗНАЧАЄ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ. СЛОВНИК ДЛЯ БАТЬКІВ

Автор - Євгенія Забурдаєва 

Джерело сайт Дитячий психолог @dytyachyjpsyholog

Дитячі психологи розглядають різні проблеми дитини (хвороби, складнощі в поведінці, нав'язливі стани і т.д.) як мову, за допомогою якої дитина повідомляє родині про свої труднощі. Те, що дитина не може висловити словами вона завжди повідомить своїм тілом або проблемами в поведінці.

Сказати вона не може з кількох причин. Якщо дитина дуже маленька, то просто тому, що поки ще не опанувала мовлення. А якщо вже вміє говорити, то часто дитина просто не знає як сказати про важливе (боїться, соромиться, в сім'ї може існувати заборона на обговорення деяких болючих і важких тем).

Тоді дитина, немовля чи вже підліток, говорить сім'ї про те, що з нею відбувається за допомогою тіла або поведінки. Завдання психолога зрозуміти, що повідомляє дитина і допомогти їй висловити своє занепокоєння словами або іншими символічними знаками (малюнком, грою). Після чого проблема часто зникає.

Психологи свого роду перекладачі.

Тут я привожу короткий дитячо-дорослий словник. Не завжди зв'язок такий однозначний, для повного розуміння, психологу необхідно досліджувати проблему більш глибоко. Крім того один симптом може нести в собі набагато ширший  зміст. Тут лише короткий словничок, який, сподіваюся, допоможе задуматися і бути більш поблажливими до різних труднощів дітей, а можливо, і звернутися до психолога для їх вирішення.

• Агресивний. Мені дуже страшно і я не знаю як з цим впоратися.

• Занадто активний. Мені дуже страшно, я потребую правил і опори.

• Апатичний. Я боюсь помилитися. Я боюся, що дорослі засудять мою спонтанність і все, що я роблю.

• Безпорадний. Мені дуже зручно, коли дорослі все за мене роблять. Так я дбаю про маму і допомагаю їй відчувати себе потрібною.

• Б'є батьків. Так я висловлюю свою злість на них, тому що не знаю іншого способу. Так я повідомляю мамі, що потребую заборон від неї.

• Бачить страшні сни. Коли мені страшно, образи в моєму сні говорять мені про те чого я боюся в реальному житті.

• Краде.

1. Мені дуже не вистачає уваги і теплоти близьких.

2. Мені не вистачає якоїсь важливої інформації, що стосується історії сім'ї, мого народження.

3. Я так висловлюю свою злість.

• Висмикує волосся. Мені дуже страшно, я відчуваю сильний стрес.

• Говорить дуже тихо. Мені страшно проявляти себе, говорити про свої бажання, захищати себе. Боюся мене такою не приймуть.

• Погано говорить. Мені дуже зручно, коли дорослі говорять і роблять за мене багато речей. А ще я так допомагаю мамі бути завжди потрібною і не впасти, наприклад, в депресію.

• Говорить погані слова. Так я перевіряю що можна, а чого не можна в нашій родині.

• Гризе нігті. Мені дуже страшно, я переживаю, відчуваю сильний стрес, часто пов'язаний з розставанням з матір'ю.

• Не вміє дружити. Я не знаю як захистити себе в спілкуванні з іншими і як при цьому враховувати інших. Мені страшно.

• Їсть багато. Мені тривожно і їжа дозволяє мені з цим впоратися. Їжею я намагаюся замінити недолік емоційної близькості, якої дуже потребую.

• Їсть погано.

1. Я не готова прийняти, "переварити" щось в нашій родині (труднощі, з якими зіткнулася родина, зміни, нові сімейні ролі).

2. Таким чином я дистанціююся від сім'ї.

• Жадібна

1. Вважаю, що мої речі належать по праву мені.

2. Мені не вистачає емоційної теплоти і підтримки.

• Забуває. Див. Говорить погано, безпорадний, лінується.

• Заздрить. Боюся виявитися гірше, ніж інші і бути відкинутою.

• Задає багато питань.

1. Зараз такий час, коли я почала пізнавати світ.

2. Мені не вистачає вашої уваги.

3. Я потребую якоїсь важливої інформації про себе і мою сім'ю, яку від мене приховують.

• Заїкається.

1. Одного разу дуже важливі відносини для мене були перервані і я сильно злякалася.

2. Я відчуваю себе в чомусь винною.

3. Мене сильно пригнічують дорослі і я боюся висловлюватися.

• Мало грається. Боюся проявляти свою спонтанність, намагаюся бути зручною дитиною.

• Грає тільки в гаджети. Я не вмію грати з дітьми, мені страшно. Тільки в комп'ютерних іграх я відчуваю, що я щось можу, тільки тут я успішна.

• Вередує. Я не можу заявити про себе і свої бажання прямо, капризи допомагають мені домогтися своїх цілей.

• Кричить уві сні. Див. Бачить страшні сни.

• Лінується.

1. Мені не цікаво робити те, що мені пропонують.

2. Я боюся, що у мене не вийде і ніхто мене не підтримає.

3. Мені зручно, коли за мене все роблять інші.

• Мочиться в штани, в ліжко.

1. У родині відбувається щось, що мене дуже турбує.

2. Я хочу повернути мамину турботу.

• Нав'язливо рухається. Див. Гризе нігті, висмикує волосся.

• Не хоче йти до школи.

1. Я не отримую вдома достатньо підтримки, щоб впоратися зі своїми навчальними невдачами. У батьків занадто високі очікування з приводу моїх оцінок.

2. У мене труднощі в спілкуванні і я не знаю як з цим впоратися.

• Нікого не слухає.

1. Мені не вистачає в нашому будинку послідовних і несуперечливих правил.

2. Мені не вистачає уваги, я не знаю як по-іншому зробити так, щоб мене помітили.

• Відмовляється йти в дитячий сад. Я дуже боюся залишати маму одну. Я боюся, що мама не впорається одна. Я сам боюся залишатися без неї.

• Погано пахне. Мені страшно підпускати до себе близько інших, я боюся близьких відносин.

• Прив'язана до однієї іграшки. Відчуваю сильну тривогу. Іграшка мені замінює маму.

• Заподіює шкоду сама собі.

1. Мені нестерпно боляче душевно, і легше переживати цей біль тілом.

2. Я відчуваю себе нестерпно винною і намагаюся покарати себе сама.

• Дратується. Мені не дозволено злитися і це спосіб за допомогою якого я можу показати свою злість іншим.

• Нав*язливо дотримується порядку. Якщо я не буду дотримуватися жорсткого порядку, і послідовності дій, відбудеться щось жахливе. Так я всіх захищаю.

• Скрипить зубами уві сні.

1. Мені дуже страшно.

2. Я злюся і не можу висловити злість словами.

• Спить погано. Боюся, що одна не впораюся з темрявою і невідомістю, боюся що мама не прийде. Вважаю, що право спати з мамою належить тільки мені.

• Нав*язливо торкається своїх статевих органів.

1. Мені дуже тривожно.

2. Я була свідком сексуальності дорослих і не знаю як з цим впоратися (побачив як батьки займаються сексом, часто бачив маму оголеною).

• Торкається своїх фекалій. Я цікавлюсь своїм тілом і тим, що воно вміє.

• Фантазує занадто багато. Мені дуже страшно. Мій вигаданий світ допомагає мені впорається з моїми страхами.

Як відрізнити насильство в сім’ї від конфлікту

Часом доволі непросто відрізнити насильство (передусім психологічне) від конфліктних ситуацій, спорів, що виникають у кожній сім’ї та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків. У такому випадку для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак:

1.                  умисність (з наміром досягнення бажаного результату);

2.                  спричинення шкоди;

3.                  порушення прав і свобод людини;

4.                  значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов’язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.

Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.

Межу можна визначити так: якщо подружжя розв’язує конфлікти на засадах компетентності, тобто виходячи з того, хто краще розуміється на тому чи іншому питанні, про насильство не йдеться. Натомість ситуації, коли основним способом розв’язання спірних питань стає принцип «хто сильніший, той і має рацію», або коли головною метою є не так справжнє розв’язання проблеми, як доведення власної правоти за будь-яких умов і в будь-який спосіб, стають сприятливим підґрунтям для виникнення насильницьких стосунків.

Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв’язати спір. Для того щоб визначити, чи маємо справу саме з цим видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.

Масштаби та наслідки насильства в сім’ї

За даними міжнародних досліджень кількість дітей, які щодня потерпають від насильства в сім’ї, перевищує 10 мільйонів. Щоденно в Україні фіксують близько 348 випадків насильства в сім’ї, а близько 60% жінок страждають від домашнього насильства на постійній основі.

Фактично кожна третя жінка в Україні потерпає від домашнього насильства. Чоловіки також стають жертвами домашнього насильства. Утім, у них набагато вищий ризик зазнати насильства з боку незнайомців. Жінки та діти найчастіше стають жертвами насильства з боку тих, кого вони знають. Тому серед жертв домашнього насильства частка жінок непропорційно велика.

Щороку поліція реєструє близько 150 тисяч заяв про факти насильства в сім’ї. Проте лише частину випадків зафіксовано, тож це число можна сміливо помножити на 10.

БУЛІНГ: ЗА ДІТЕЙ ВІДПОВІДАЮТЬ БАТЬКИ

Традиційно причиною батьківських нарікань і не зовсім приємних виховних моментів для того, хто не вивчив урок і отримав низьку оцінку, є двійки-трійки у щоденнику. Причин для виховних моментів побільшало відтоді, як на законодавчому рівні у нашій країні введено відповідальність за булінг. І діти, і батьки повинні знати: булінг – не просто зло, яке зачіпає підліткове середовище, а ще й в окремих ситуаціях привід сплатити немалий штраф. І платити його будуть батьки того, хто дозволяє собі принижувати однокласника чи товариша по школі.

Реалізуючи Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!», Міністерство юстиції розпочало інформаційну кампанію #СтопБулінг,  орієнтовану на дітей та їх батьків. Питання стало наскільки актуальним, що поняття «булінг»  визначили на законодавчому рівні та прописали у Законі України «Про освіту» та в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Визначення зафіксовано так: «булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого».

У Кодекс додано статтю 1734 про відповідальність за вчинення булінгу, яка називається «Булінг (цькування) учасника освітнього процесу». В ній зазначено, що булерів (так назвали тих, хто здійснює булінг) або їх батьків варто штрафувати або виправляти громадськими роботи.

За булінг, вчинений дітьми до 16-ти років, відповідають батьки або опікуни. За перший випадок булінгу – від 850 до 1700 гривень штрафу або громадські роботи на термін від 20 до 40 годин. За повторне цькування або булінг, вчинене групою осіб від 1700 до 3400 гривень штрафу або громадські роботи терміном від 40 до 60 годин.

Справді ж, потрібно задуматися, перш ніж цькувати невисокого хлопчика чи знущатися із дівчинки з рудими кісками? «Не руйнуй невідомий світ, бо для когось і твій знайомий – невідомий»,- зазначила у своєму творі Мікус Марія, юна журналістка з Хмельниччини, одна з переможниць конкурсу Юстиції Сумщини #БулитиНеКруто.

До речі, в Україні вже є судові рішення щодо булінгу. Перше прийняте у лютому цього року на Київщині, за цькування батьків винної особи зобов’язали сплатити штраф.

Як говорити з дітьми про секс (Ольга Руднєва про секстинг, пропаганду безпечного сексу та подолання табу у освіті)

Причини появи соціального явища — "діти вулиці"

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема "дітей вулиці" з'явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному. Іноді важко навіть пояснити, що спонукує дітей залишати родину, шко­лу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, уже сьогодні можна стверд­жувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють усвідоми­ти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний спосіб життя. Як відзначається у матеріалах ЮНІСЕФ [1], феномен вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального й економічного иеблагополуччя у країні, а потім і в сім'ї.

1. Соціально-економічні умови появи "дітей вулиці"

— Погіршення матеріального становища значної частини населення України.

— Збільшення незайнятих дітей і підлітків.

— Економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до жебракування, крадіжок, махінацій тощо.).

— Послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання дітей.

— Загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми.

— Ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього проживання і навчання.

— Негативні тенденції у засобах масової інформації, пропаганда на­силля і легкого життя.

2. Причини відмежування дітей від сім'ї

— безробіття обох чи одного з батьків;

— відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до так званого "човникового бізнесу";

— відсутність постійного житла;

— розлучення батьків.

— асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків,.

— примус дітей дорослими членами родини до жебракування.

— злочинні дії батьків

— різноманітні форми насилля, спрямованого і на дітей

— раннє і/або позашлюбне материнство

— неповна родина

— новостворені родини

«Що робити, щоб дитина не обманювала ???» 

Як будувати міцні та довірливі стосунки зі своєю дитиною

Як визначити чи Ваша дитина наркоман, і що робити, якщо припущення правильне

5 чудових коротких мультиків, які вчать дітей робити