Коли батьки, які залишаються з дитиною сам на сам без фахівців, знають закони поведінки – значно легше формувати будь-які навички дитини.

Перший закон поведінки 

Насамперед, поведінка залежить від чинників довкілля, присутніх до та після поведінки. Тобто, коли ми навчаємо дитину, то не змінюємо саму дитину, а змінюємо довкілля – готуємо матеріали для навчання так, щоби вони були зручними та зрозумілими їй. Це може бути вдосконалення матеріалів, спрощення, адаптування до потреб дитини. Наприклад, якщо дитина не розмовляє, то це буде більш візуалізований матеріал. Якщо має порушення зору, то це може бути шрифт Брайля.

Другий закон поведінки – закон посилення

Поведінка всіх живих істот повністю визначається наслідками, до яких вона призводить. Я часто стикаюся з тим, що батьки, виховуючи дитину, хочуть її задовольнити й переймаються, щоби та не плакала. Це правильно, але якщо дитина тільки криком, плачем або якоюсь небажаною поведінкою досягає отримання чогось, ми навчаємо її соціально неприйнятної поведінки.

Ми хочемо, щоби дитина вміла поводитися в суспільстві, тож треба пам’ятати, що якщо дитина репетувала в магазині, удома або на дитячому майданчику і ми виконали все, що вона бажала – ми закріпили таку поведінку.

Тож якщо ми не хочемо, щоби дитина так робила, ми не повинні виконувати будь-які забаганки. Лише коли дитина заспокоїлася, ми маємо можливість підказати їй попросити гарним способом. І якщо дитина змогла  нам це продемонструвати – виконуємо те, що вона просить.

Третій закон поведінки – закон суб’єктивної цінності підкріплення

Для найбільшої ефективності потрібно враховувати, чи є це заохочення дійсно заохоченням для дитини. Багато батьків говорять, що дитина повинна займатися. Я ж відповідаю, що вона нікому нічого не винна, дитині має бути приємно займатися – тільки за гарних обставин, коли є дружня атмосфера, дитина буде це робити.

І, звісно, дитина потребує винагород, адже й ми, дорослі, теж потребуємо винагород за нашу діяльність. Коли ми йдемо в магазин, то винагородою є покупки; коли йдемо на роботу, то винагородою за нашу працю є зарплатня; коли ми спілкуємося з рідними, то винагородою є їхня любов.

Саме дитина визначає, що розглядати як винагороду. Тож ви маєте спостерігати, що їй цікаво.

Четвертий закон поведінки

Поведінка, яка відбувається часто, може розглядатися як заохочення для поведінки, яка відбувається рідше.

Наприклад, дитина любить гратися в комп’ютері або телефоні, а заохотити її виконати навчальні завдання – проблематично. Нам треба якось приватизувати цей ґаджет, поставити, мабуть, пароль і сказати: “Треба спочатку зробити вправи, а потім ти підеш гратися / гуляти зі своїми друзями”. І ось це буде закон.

П’ятий закон поведінки

Покарання будь-якої людини ніколи не навчає, як треба поводитися, а тільки зупиняє небажану поведінку. Карати дитину за небажану поведінку – звична річ, й іноді це потрібно, адже дитина повинна знати, що, наприклад, брати чуже – це неприйнятна дія. Але дитину треба, окрім цього, навчити, а як же треба.

Шостий закон поведінки

Коли небажана поведінка перестає отримувати своє заохочення, вона поступово припиняється.

ЩЕ ПРО ЗАОХОЧЕННЯ

1. Коли ми навчаємо, ми маєте знати, чим будемо заохочувати дитину за її працю. Якщо в дитини немає заохочення, то навички можуть не закріпитися.

2. Тільки тоді, коли дитина зробить якусь дію самостійно, ми потрошку відтерміновуємо, а потім і взагалі прибираємо штучне заохочення. Так залишається природне заохочення – наприклад, чисті руки після миття.

3. Заохочення збільшує впевненість дитини в собі. Якщо вона працювала й нічого не отримала, то думає: “Навіщо я буду працювати?”. А коли дитину заохотили, схвалювали її поведінку, вона подумає: “Мабуть, я молодець і ще раз зможу так зробити”.

4. Заохочення також допомагає встановити дружні й довірливі стосунки між дорослим та дитиною. Коли дитина буде вам довіряти, то буде впевнена, що ви не зробите їй боляче, не зробите нічого поганого. У такому випадку й дитина, і дорослий відчувають задоволення від навчання.

ЯК ПРАВИЛЬНО ПІДКАЗУВАТИ ДИТИНІ З ООП

Іноді дитина з особливими освітніми потребами потребує підказок у навчанні. Колись я чула, що не треба підказувати, бо дитина нібито “підсажується” на них. Так буває, коли ми не знаємо, як прибирати І як правильно вибрати ці підказки.

Для розвитку навичок самообслуговування, що важливо і зручно формувати вдома, ми можемо використовувати різні підказки:

·                            повна фізична допомога – коли дитина взагалі не може щось виконати й ви допомагаєте (наприклад, берете руки дитини у свої і робите);

·        часткова фізична допомога – коли ви якось підштовхуєте дитину (можливо, під лікоть) і допомагаєте виконати вправи;

·        жестова підказка – батьки використовують практично щодня (“Піди ось туди…”, “Іди сюди – я тобі щось покажу”);

Ми жестикулюємо, і це нормально, але якщо ми говоримо про самостійність дитини, то маємо відслідкувати, як це відбувається: чи не підказуємо ми дитині, чи вона самостійна, чи вона залежна від нас. Якщо ми постійно жестикулюємо, щоби дитина щось зробила, вона це не робить самостійно.

Складіть свої руки, скажіть, що зробити, дивіться тільки на обличчя дитини – і якщо вона може це виконати, то це означає, що вона може бути самостійною. Якщо ж дитина в ступорі, то це означає, що їй потрібна підказка і її цього треба навчати. Тобто, батьки мають визначити, чи вміє дитина, наприклад, викидати сміття або чистити зуби, чи батькам треба її спрямовувати.

Позиційна підказка – коли ми присуваємо предмет, щоби дитині було краще видно, або так, щоби дитина більше акцентувала увагу на чомусь. Зазвичай це використовуємо з дітьми з дуже низьким рівнем розвитку;

Мовна підказка – може використовуватися у формуванні навичок тих дітей, які розуміють мову. Нам треба пам’ятати, як вибирати мовну підказку:

·        чи може дитина повторити за вами кілька слів або, можливо, вона повторить лише одне? Скільки слів дитина може за вами повторити – такої ж довжини повинна бути ваша фраза.

·        для дітей, які не розмовляють узагалі (порушення слуху та мовлення), але мають збережений інтелект, треба ретельно підбирати слова.

·        з дитиною, яка взагалі не говорить і не розуміє мовлення, я рекомендую говорити одним словом. Якщо ви хочете, щоби дитина щось зробила – назвіть тільки цю дію; якщо ви хочете, щоби дитина щось взяла або щось сказала вам – назвіть одним словом цю річ, і так дитина буде від вас навчатися (“Йогурт” і вказати на нього замість “Йди до мене, я тобі дам йогурт”).

СПІВПРАЦЯ

Якщо ви правильно підібрали заохочення, довжину зверненої мови до дитини, правильно розрахували рівень складності завдань, то ви налаштовуєте з дитиною співпрацю. Наявність співпраці підвищує ймовірність, що дитина буде від вас навчатися.

Батьки часто мені говорять: “Ви – спеціалісти, робіть з нею щось, бо мені не вдається, дитина мене не сприймає як учителя”. Щоби дитина сприймала будь-яку людину як учителя, ця людина може використовувати протокол налагодження співпраці.

7 кроків налагодження співпраці Роберта Шрамма:

1 крок. Контроль над заохоченням

Нам треба взяти під свій контроль заохочення – тобто ми резервуємо кілька цікавих речей для дитини (або діяльностей) для навчання, і вона може отримати доступ до цього тільки з вашого дозволу. Іноді бувають діти, яким із предметів нічого не цікаво. Але для них однаково є щось цікаве – смаколики, фрукти.

2 крок. Сприйняти дорослого як заохочення

Коли дорослий починає дозволяти мати доступ до чогось бажаного, він робиться цікавим для дитини і стає її другом.

3 крок. Реальний вибір інструкцій і зверненої мови.

Ми пам’ятаємо, скількома словами ми маємо розмовляти з дитиною так, щоби вона нас зрозуміла. Дитина має розуміти кожне наше слово. Коли мама гукає дитину: “Матвійчику, Матвійчику”, а Матвійчик далі грається й не звертає уваги, то ви навчаєте дитину не слухати вас. Не робіть цього, а скажіть дитині один раз. Ще зверніть увагу, на якій ви відстані від дитини і якщо це далеко, то підійдіть і повторіть свої звернення.

4 крок. Використовувати мотиваційні ситуації для висування вимоги

Якщо ми хочемо, щоби дитина щось для нас зробила, навчилася чогось, ми, по-перше, допомагаємо їй це виконати і, по-друге, говоримо: “Ваааууу, ти зробив це, ти зробив це майже сам! Молодець!” і щось їй даємо – або ж це тільки наша увага й дитині достатньо цього.

Крок 5. Поступове зниження частоти заохочень

Крок 6. Постійне тестування мотиваційних стимулів

Треба тестувати і спостерігати, чи цікаво дитині те, що ми пропонуємо. Іноді дитина вже не цікавиться певною іграшкою, а ми все даємо і даємо.

Крок 7. Гасіння небажаної поведінки й чіткі правила обумовленості

Іноді дитина не любить навчатися, репетує і будь-яким способом намагається уникнути навчання. А чи достатньо заохочень і чи взагалі вони є? Чи ми допомагаємо іноді виконати вправу? Якщо дитина однаково демонструє небажану поведінку, то чи не робимо ми так, що після цього дитина отримує щось важливе для себе? Якщо я полежу на землі, а мама мені купить цукерку – я буду це робити частіше, бо хочу цукерочку. 

ЧОГО НАВЧАТИ ДИТИНУ ВДОМА

Коли ми працюємо з дитиною, то застосовуємо принцип соціальної значущості. Коли батьки мене запитують: “Що мені розвивати в дитині насамперед?” – я рекомендую спитати: “А що ви б хотіли, щоби дитина вміла продемонструвати в суспільстві? Що дитині необхідно знати й робити?”.

Коли ми розробляємо шляхи навчання дитини, то вибираємо методи, зручні для сім’ї і вчителів або вихователів дитячих садків. Проте, водночас, для цього вибору нам важливо, щоби результати задовольняли всіх членів суспільства, а не тільки батьків цієї дитини.

Отже, коли ми говоримо про те, чого навчати дитину на канікулах, подивіться на те, чого дитині не вистачає.

1.    Домашня програма в нас зазвичай складається з розвитку мовлення. Його дуже гарно робити на проханнях. Коли дитина щось хоче – вона що завгодно скаже, тільки б отримати бажане. Для цього, як я говорила, можемо використовувати мовленнєві підказки, жести.

2.    Гра. Вдома зазвичай є якісь іграшки. Чи вміє дитина гратися? Це – важливий етап формування особистості людини: якщо людина колись не навчилася грати, потім їй важко розуміти суспільні ролі.

3.    Займатися самообслуговуванням і розумінням зверненої мови: називати навколишні предмети, події, внутрішні відчуття. Адже коли дитина не може поскаржитися на те, що в неї болить, що вона роздратована, то може замість цього використовувати небажану поведінку.

4.    Розвивати інші мовленнєві навички, наприклад, ведення діалогу.

ВІЗУАЛЬНІ РОЗКЛАДИ

Візуальні розклади використовують, щоб:

·            налагодити співпрацю;

·            зменшити проблемну поведінку;

·            підвищити самостійність дитини, коли ми робимо візуальний розклад для виконання завдань (як для дому, так і навчальні);

·            організувати дозвілля.

Ми користуємося цим і в дорослому житті. Це і календарі, і щоденники для дітей ООП.

·            візуальний розклад для мандрівки – чи довгою вона буде (піктограмами чи словами розписати, що чекає на дитину, щоб вона не нервувала);

·            ми можемо навчати дитину, як писати те, що з нею сталося / станеться впродовж дня – тобто навчати використовувати різні часи;

·            навчити орієнтуватися хоч на один день, хоч на цілий тиждень;

·            навчати дитину, що спочатку, а що – потім.

Щоби навчити дитину користуватися візуальним розкладом, є принцип Прімака. Він полягає в тому, що на першому місці розташовується те, що дитина робить неохоче або рідко. На другому – те, що дитина дуже любить. Цей прийом дозволяє підвищити мотивацію для виконання того, що розміщено спочатку.

ПОВЕДІНКОВИЙ ДОГОВІР

Якщо у вас доросла дитина, і ви хочете, щоби вона робила якісь вправи, то можете укласти з нею поведінковий договір. У ньому має бути кілька важливих речей:

·            завдання (хто робить що, коли і як) і винагорода (хто видає, що конкретно, коли і як);

·            треба підписати договір, поставити дату;

·            звіт про виконання завдань (дитина має бачити, що щось зробила, а щось – ні);

·            треба розраховувати так, щоби дитина “не збанкрутувала”, тобто не залишилася без нагороди.

 Перший місяць  – це період адаптації для всіх: дитини – до світу, а батьків – до світу, в якому є малюк. Тому дуже важливо знати, як розвивається дитина в перший місяць життя.

Фізичний розвиток

• дитина до місяця майже весь час спить;

• рухи малюка в перший місяць життя хаотичні;

• малюк, лежачи на животі, намагається підняти голівку на кілька секунд;

• може ненадовго зупиняти погляд на одному предметі;

• впізнає маму по голосу і запаху;

• у дитини в 1 місяць починають проявлятися риси обличчя, проходить набряклість;

• плаче, коли голодний і відчуває дискомфорт від мокрого підгузку.

Другий місяць. У цей час малюк стає більш активним, ніж в перший місяць.

Фізичний розвиток

• дитина спить в середньому по 20 хвилин на годину;

• повертається з боків на спинку;

• реагує на звуки, піднімає і повертає голівку;

• може ненадовго підняти і утримати голову, лежачи на животі;

• тягне ручки до мами;

• агукає;

• смокче пальці рук і ніг, активно їх досліджуючи;

• намагається дотягнутися до іграшки;

• починає розрізняти кольори.

Малюк до третього місяця помітно підріс, у нього з’явилися нові навички.

Фізичний розвиток

• малюк спить меньше;

• впевнено тримає голівку;

• перевертається зі спинки на бочок;

• намагається спиратися на лікті, лежачи на животі;

• ловить свої ніжки і грає з ними;

• розуміє, звідки йде звук і повертає голову у цьому напрямку;

• тягне до рот все, що потрапляє в руки;

• хапає іграшки, до яких може дотягнутися, утримує їх у руці.

  Малюк дорослішає на очах. У 4 місяці він уже не просто пізнає вас, але і потроху розуміє звернену мову, вливається в режим сім’ї.

Фізичний розвиток

• малюк з легкість перевертається на бік, на спинку, спирається на руки;

• повзає на животі;

• намагається сісти;

• перевертається з живота на спинку;

• усвідомлено бере і кидає іграшки;

• намагається підтримувати пляшечку при годуванні.

Розвиток дитини в 5-6 місяців

У календарі розвитку дитини цей період надзвичайно цікавий. Малюк починає всім цікавитися, на прогулянці все привертає його увагу. Він дуже проявляє активність.

Фізичний розвиток

• дитина деякий час сидить, спираючись;

• грає з ногами, тягне їх до рота;

• починає потроху повзати;

• в цей період у деяких дітей вже починають прорізуватися зубки, тому придбайте безпечний прорізувач;

• в цей час можна починати потроху вводити прикорм.

Розвиток дитини у 7-8 місяців

Це період початку соціалізації малюка, він намагається у всьому копіювати батьків.

Фізичний розвиток

• дитина впевнено сидить;

• намагається встати на ніжки, тримаючись за бортик ліжечка;

• добре повзає, особливо за іграшкою;

• проявляє інтерес до їжі із загального столу, п’є з чашки за підтримки дорослого;

• продовжують прорізуватися зубки. За достатньої їх кількості, малюк може жувати м’яку їжу;

• встає на карачки

Розвиток дитини в 9-11 місяців

У цей час ваш малюк буде вас дивувати все більше і більше своїми досягненнями.

Фізичний розвиток

• малюк впевнено сидить, тримаючи рівно спинку;

• впевнено стоїть, тримаючись за ручку;

• ходить за допомогою дорослих;

• активно пробує нові продукти;

• прорізуються ще зуби, через що малюк може часто вередувати і погано спати;

• з’являється багато усвідомлених рухів.

Розвиток дитини в рік

Фізичний розвиток

• дитина впевнено сидить;

• сам встає і намагається ходити без підтримки;

• має близько 6-8 зубів;

• вага становить близько 10 кг, а зріст у межах 80 см;

• малюк активно їсть овочі, фрукти, м’ясо, рибу, яйця, зернові каші, молочні продукти, поєднуючи прикорм із грудним молоком матері або сумішшю. Після року, за відсутності протипоказань, дитини можна поступово переводити на “дорослий” стіл.

Ознаки, за яких може знадобитися консультація фахівця:

• дитина не реагує на джерело звуку або звернену мову;

• нерівномірний фізичний розвиток (наприклад, порушення моторики за нормального зростання та набору маси);

• регрес (зникнення) раніше надбаних фізичних навичок;

• дитина не підтримує зоровий контакт;

судоми (локальні або генералізовані). 

ПОРЯДОК

подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв

про випадки булінгу (цькуванню) в закладі освіти

Загальні питання

1. Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

2. Цей Порядок визначає процедуру подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькуванню).

3. Заявниками можуть бути здобувачі освіти, їх батьки/законні представники, працівники та педагогічні працівники закладу та інші особи.

4. Заявник забезпечує достовірність та повноту наданої інформації.

5. У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

-  систематичність (повторюваність) діяння;

-  наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

-  дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Подання заяви про випадки булінгу (цькуванню)

1. Здобувачі освіти, працівники та педагогічні працівники, батьки та інші учасники освітнього процесу, яким стало відомо про випадки булінгу (цькування), кібербулінгу учасниками або свідками якого стали, або підозрюють його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб зобов’язані повідомляти керівнику закладу.

2. Розгляд та неупереджене з’ясування обставин випадків булінгу (цькування), кібербулінгу здійснюється  відповідно до поданих заявниками заяв про випадки булінгу (цькування), кібербулінгу (далі – Заява).

3. Заяви, що надійшли на електронну пошту закладу або особисті звернення отримує секретар, яка зобов’язана терміново повідомити керівника закладу та відповідальну особу.

4. Прийом та реєстрацію поданих Заяв здійснює відповідальна особа, а в разі її відсутності – особисто керівник закладу або його заступник.

5. Заяви реєструються в окремому журналі реєстрації заяв про випадки булінгу (цькування).

6. Форма та примірний зміст Заяви оприлюднюється на офіційному веб-сайті закладу.

7. Датою подання заяв є дата їх прийняття.

8. Розгляд Заяв здійснює керівник закладу з дотриманням конфіденційності.

Відповідальна особа

1. Відповідальною особою призначається працівник закладу освіти з числа педагогічних працівників.

2. До функцій відповідальної особи відноситься прийом та реєстрація Заяв, повідомлення керівника закладу.

3. Відповідальна особа призначається наказом керівника закладу.

4. Інформація про відповідальну особу та її контактний телефон оприлюднюється на офіційному веб-сайті закладу.

Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування), кібербулінгу

1. За результатами розгляду Заяви керівник закладу видає рішення про проведення розслідування випадків булінгу (цькування), кібербулінгу із визначенням уповноважених осіб.

2. З метою розслідування випадків булінгу (цькування), кібербулінгу уповноважені особи мають право вимагати письмові пояснення та матеріали у сторін.

3. Для прийняття рішення за результатами розслідування керівник закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу (цькування), кібербулінгу (далі – Комісія) та скликає засідання.

4. Комісія створюється наказом керівника закладу.

5. До складу комісії можуть входити педагогічні працівники (у томі числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булера, керівник закладу та інші заінтересовані особи.

6. Комісія у своїй діяльності керується законодавством України та іншими нормативними актами.

7. Якщо Комісія визначила що це був булінг (цькування), кібербулінг, а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то керівник закладу освіти зобов’язаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна провенція) та службу у справах дітей.

8. У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), кібербулінг а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що керівник закладу освіти має повідомити постраждалого.

9. Рішення Комісії приймаються більшістю її членів та реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

10. Потерпілий чи його/її представник можуть звертатися відразу до уповноважених органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та службу у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

11. Батьки зобов’язані виконувати рішення та рекомендації Комісії.

Терміни подання та розгляду Заяв

1. Заявники зобов’язані терміново повідомляти керівнику закладу про випадки булінгу (цькування), кібербулінгу а також подати Заяву.

2. Рішення про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб видається протягом 1 робочого дня з дати подання Заяви.

3. Розслідування випадків булінгу (цькування) уповноваженими особами здійснюється протягом 3 робочих днів з дати видання рішення про проведення розслідування.

4. За результатами розслідування протягом 1 робочих дня створюється Комісія та призначається її засідання на визначену дату але не пізніше чим через 3 робочих дні після створення Комісії.

5. Керівник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна провенція) та службу у справах дітей про кваліфікований Комісією випадок булінгу (цькування), кібербулінгу протягом одного дня.

ПОРЯДОК

реагування на доведені випадки

булінгу (цькування), кібербулінгу в закладі

Загальні питання

1. Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню) та кібербулінгу »

2. Цей Порядок визначає процедуру реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі.

Реагування на доведені випадки булінгу

1. На основі рішення комісії з розгляду випадків булінгу (цькування), яка кваліфікувала випадок як булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, керівник закладу:

-   повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України (ювенальна провенція)  та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

-   забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування) (далі – Заходи).

2. Заходи здійснює соціальний педагог у взаємодії з практичним психологом закладу освіти та затверджуються керівником закладу.

3. З метою виконання Заходів можна запроваджувати консультаційні години у практичного психолога і соціального педагога, створювати скриньки довіри, оприлюднювати телефони довіри.

Відповідальність осіб причетних до булінгу (цькування)

1. Відповідальність за булінг (цькування) встановлена статтею 1734 Кодексу України про адміністративні правопорушення такого змісту:

"Стаття 1734. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, - тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку".

ЗРАЗОК ЗАЯВИ         https://dnz9.edu.vn.ua/uploads/tiger-1656426311.pdf