Наталія Миронівна Джура*, кандидат біологічних наук, доцент кафедри екології Львівського національного університету імені Івана Франка, є визнаним експертом у галузі екологічної освіти. 

Під час інтерв’ю Наталія Миронівна поділилася своїм баченням теперішнього і майбутнього екологічної освіти в Україні та розповіла про освітні виклики та досягнення у цій сфері. Ділимось з вами її  підходом до екологічного виховання та інтеграцією екологічних аспектів у всі сфери суспільного життя, оскільки вони є критично важливими для збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь і забезпечення сталого розвитку держави.

Питання екологічної освіти в Україні, звичайно, є на етапі реформування, тому що екологічна освіта це нескінченний процес набуття людиною екологічних знань, умінь, навичок поведінки в природі, в довкіллі, дбайливого ставлення до природних ресурсів. 

Чи належним чином в Україні поставлено питання екологічної освіти? Якщо коротко, то абсолютно ні. Станом на сьогодні в українських школах навіть немає такого предмета, як екологія, а у закладах вищої освіти далеко не всі спеціальності мають хоч якісь екологічні дисципліни. Тому, як на мене, питання класичної освіти потребує суттєвого реформування. І якщо розглянути усі ланки, наприклад, почнемо з дошкільної освіти, то  у 2021 році маємо оновлений базовий компонент дошкільної освіти, і один з його напрямів — це розвиток дитини у довкіллі. Це природно екологічна компетентність і навички, орієнтовані на сталий розвиток. Звучить дуже гарно, але питання – чи готові всі вихователі, педагоги забезпечити цю компетентність? Особисто я викладаю в нашому університеті таку дисципліну для фахівців дошкільної освіти, то я можу сказати, що у Львівській області Львівський університет надає такі можливості. Наступною ланкою в освіті, звичайно, є початкова школа, і далі  – середня школа.

І сьогодні, наприклад, п'яті класи, які навчаються за концепцією Нової української школи, мають дуже цікавий інтегрований курс “Пізнаємо природу”. Цей предмет продовжує розвивати природоорієнтовані рішення, навички сталого розвитку. Знову ж таки, питання полягає в тому, чи педагоги готові до виконання тих завдань, які прописують державні нормативні документи та освітні програми? 

Якщо говорити про університет, то всі спеціальності мали б слухати навчальний курс про екологію і охорону довкілля. Адже мета екологічної освіти – це забезпечення знаннями усіх верств населення. Тому, якщо людина не має можливості навчатися в університеті, то, відповідно, цю місію мають взяти на себе засоби масової інформації, громадські організації, інші просвітницькі заходи, які могли б для всіх верств населення максимально в доступній формі доносити необхідні знання.

І я думаю, що абсолютно всі вікові категорії мають бути зацікавлені в розумінні того, як гармонійно жити у нашому спільному домі. Адже ми спільно в одному човні пливемо, і ми залежимо від того, як буде поводити себе те чи інше покоління в будь-якій країні. Тому мені здається, що питаннями екологічної освіти мають бути зацікавлені абсолютно всі країни. Звичайно, у світі ці питання дуже гарно поставлені, а в Україні вони потребують ще належної системи підготовки фахівців як екологічних, так і неекологічних спеціальностей.

Навчати потрібно за принципом “від практики — до теорії”, тобто на конкретних прикладах, своєю життєвою позицією, яка базується на власній природоорієнтованій поведінці. І кожен студент, який залучений до освітнього процесу, під час формування екологічної свідомості, мислення, має навчитись бачити та аналізувати конкретні проблеми вже у своєму регіоні. Тобто не загально вчити, а дуже конкретно та орієнтовано на регіон студента. 

Загалом, якщо говорити про формування екологічної свідомості у молодих людей, я б запропонувала освітній процес будувати на основі чотирьох законів Баррі Коммонера. Хочу дуже коротко проговорити ці чотири закони:

Перший закон – все пов'язано з усім. Це закон про екосистему, про ті взаємозв'язки, процеси і явища, які відбуваються у природі та біосфері, які забезпечують її існування. 

Другий закон, який випливає з попереднього – все повинно кудись подітись. Ніщо не зникає безслідно. Звичайно, треба розуміти, що в нашій біосфері є дуже багато різноманітних речовин. Це речовини як природного походження, так і антропогенного походження, і вони нікуди не зникають. Вони можуть з однієї молекулярної форми переходити в іншу, але треба розуміти, що вони мігрують, зупиняються і впливають на живі організми, чи на цілу біосферу загалом. 

Третій закон – ніщо не дається задарма. Людина має розуміти, що якщо вона вирубала ліс, то внаслідок цього в неї дуже швидко зникне прісна вода. Важливо, щоб молодь бачила причинно-наслідкові зв'язки: яка поведінка сьогодні може відгукнутися для наступних поколінь. 

Четвертий закон – природа знає краще! Ми думаємо, що людина найрозумніша, і тільки людина може керувати всіма процесами на планеті, бо може створювати що завгодно. Проте насправді природа знає краще як все пов’язати між собою. Якщо в біосферу людина внесе багато різних сполук, синтезованих штучно, наприклад, пластик – в ґрунтових екосистемах не має таких ферментів, які можуть його розкладати,  – відповідно, це та речовина, яка буде забруднювати довкілля. 

Усе, що має природне походження, внаслідок колообігу, знову буде повертатися в природу. Усе, що штучно синтезовано, буде залишатися і створювати великі купи сміття. Якщо ми нормально подамо молодим людям цю концепцію: ми не ті, хто тільки здобуває ресурси, а й з екоцентричним світоглядом хочемо залишити нашу землю майбутнім поколінням, — то я думаю, що ми досягнемо цієї мети екологічної освіти.

Так, однозначно. Тому що економічний розвиток будь-якої країни буде залежати від освіченості громадян. Ми знаємо, що якісна екологічна освіта є інструментом для переходу країни до сталого розвитку. Що таке сталий розвиток? Це такий процес розбудови держави, коли нинішні покоління вже зараз думають, що ми залишимо для нащадків. 

Сталий розвиток включає три компоненти: соціальний, економічний, екологічний. Чи економічний компонент буде залежати від екологічної свідомості? Однозначно, що так. Розглянемо простий приклад. Ми з дошкільного віку вчимо дітей економити воду, берегти папір, берегти природні ресурси. Для чого? Тому, що в майбутньому, коли діти вже будуть дорослі, вони будуть розуміти, що за ці ресурси батьки платять кошти. Тому, коли ми економимо воду, ми розуміємо, що ми економимо й заощаджуємо свої кошти, бо кожен куб води має відповідну плату. Те ж саме стосується електроенергії, газу, інших ресурсів. 

Тобто ми можемо розглядати два сценарії – людина як господар на своїй землі, за якою вона доглядає і яку відновлює. Другий сценарій – людина-споживач, яка буде тільки втрачати та в результаті буде втрачати й планета. 

І тут варто згадати про сімнадцять цілей сталого розвитку. Чому так важливо зупинитися на одній із цілей? Бо саме четверта ціль так і називається – якісна освіта. Тобто, якщо якісна освіта прописана і є четвертою серед сімнадцяти цілей сталого розвитку, то ми розуміємо, наскільки важлива якісна освіта (і екологічна насамперед) для того, щоби функціонувала кожна країна і кожна держава на своєму рівні.

Усе починається з малого, тому виховувати свідомість потрібно, звичайно, з народження. І як я вже згадувала, в концепції екологічної освіти прописані кілька рівнів формальної екоосвіти. Тобто, звичайно, починати потрібно з дошкільного віку, адже це найсприятливіший час для закладання основ світогляду дитини та, відповідно, майбутнього особистості. 

Найкращим прикладом для дитини є поведінка її батьків. Тому я б згадала тут родинне виховання, материнську школу, про яку писало багато педагогів. Саме материнська школа це є тією першою ланкою, яку дитина отримує як зразок, як взірець для наслідування. А якщо в сім'ї не заклали цих основ? Тоді дитина в садочку не розуміє, що їй говорять і чому так чи інакше треба поводитися.  І тут велику місію відіграють заклади дошкільної освіти, тому що вони мають підготувати дитину до школи та надати їй належні знання, уміння, навички поведінки в природі, в соціумі. 

Проводили дуже гарний дослід,   як, наприклад, фантики від цукерок можуть завдати шкоди рослинам, якщо їх розкидати. У дошкільному віці можна якраз брати за основу емпатію, тобто співпереживання до всього живого. Діти дуже чутливі до того, що відбувається довкола, і вони на таких конкретних прикладах, завдяки добре організованій роботі вихователя, засвоїли як і чому потрібно завжди прибирати та дбайливо ставитися до дерев, до кущиків і прибирати за собою. 

Після вихідних батьки запитали вихователів: “Як ви змогли так вплинути на дітей? Ми в неділю відпочивали у лісі та перш ніж присісти та відпочити, дитина заставила всіх гостей прибрати значну ділянку лісу, тому що в лісі було дуже брудно. Хоч ми не смітили, але в лісі було багато сміття. Ми всі дружно встали та прибрали всі фантики, пляшки та інші залишки в спеціальний мішок. І потім мусили це разом з дитиною вивезти”.

Тобто на цьому рівні дошкільного виховання самі діти можуть бути добрими вчителями для своїх батьків, якщо належно організована робота в закладі дошкільної освіти.

Звичайно, якщо людина готова до змін, то я думаю, що тут вік – не перешкода. У будь-якому віці можна робити добрі справи. Для формування екологічного світогляду в дорослого, звичайно, форми й методи будуть зовсім інші, не такі, про які ми згадували для дошкільної освіти чи загальноосвітніх шкіл. Старші люди будуть радше реагувати на такі радикальні методи, як штрафи. Наприклад, коли йде масове спалювання сухої трави, то, звичайно, карати треба тільки штрафами, і тоді це працює. Проте треба також стимулювати такі ініціативи, коли старші люди будуть сортувати відходи, здавати у відповідні пункти й за це отримувати хоч якісь мінімальні кошти. Тому  обидва методи варто впроваджувати на рівні об'єднаних територіальних громад, на місцевому рівні. Це ті методи, які будуть дійсно стимулювати старше покоління і змінювати певні сталі норми поведінки, і формувати нові. 

Будь-яка війна це завжди екологічна проблема. Війна є деструктивною в першу чергу і до людських життів, і до довкілля, і до біосфери в цілому. Теперішній конфлікт за масштабами це військово-техногенна екологічна катастрофа. 

Чи ми розуміємо, що таке катастрофа? Це незворотні дії. І шкода, яка є завдана довкіллю під час бойових дій, це проблема не одного майбутнього покоління. Ми маємо говорити про те, що відбувається зараз, для того, щоб зупинити війни в майбутньому. 

Уявімо собі на хвилинку, що в зоні бойових дій є хімічні заводи, атомні станції, різні підприємства з найрізноманітнішими хімічними сполуками. І коли туди влучає ракета, відбувається пожежа. Вибух і всі токсичні речовини потрапляють в повітря, ґрунт і воду. Для відновлення такого забрудненого довкілля піде дуже багато часу. Але говорити про це потрібно саме зараз, тому що ми маємо знати, як ми будемо відновлювати території та чи вони взагалі підлягають відновленню. 

Дуже великі площі, де велися активні бойові дії, забруднені, та за вмістом важких металів у ґрунтах перевищили всі допустимі норми. Європейські аналітики кажуть, що ці території будуть понад сто років непридатними для життя.

Ми маємо розуміти, що якщо на таких ґрунтах вирощувати продукцію і потім  її вживати, то про ніяке здоров'я майбутніх поколінь не йтиметься. Тут варто згадати про такий злочин, як екоциди. Згідно зі ст. 441 ККУ екоцид – це масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Тому проведення активних бойових дій – це є нескінченний екоцид. 

Засоби масової інформації, можливо, не настільки приділяють зараз цьому увагу. Я розумію, що під час війни є дуже багато інших життєво важливих питань, але разом з тим ми маємо усвідомлювати й те, що зараз відбувається і на екологічному фронті. Тому що нам з цим жити, і з наслідками буде боротись ще не одне покоління.

Це питання я б розділила на кілька блоків. 

Перший блок – це той, що стосується екологічної освіти, зокрема в школах. Які екоініціативи у школах ми можемо впроваджувати, щоб формувати екологічний світогляд учнів? Адже там немає такого предмета, як екологія, але на школу покладаємо великі надії. 

Далі маємо розвиток екологічної освіти в університетах. Знову ж таки, цікава тема – “зелені” університети. Як зробити життя в університеті цікавим і залучати різні екоініціативи, зокрема для неекологічних спеціальностей?

Розвиток екоініціативи у громадах є не менш важливим. В об'єднаних територіальних громадах мають бути екологи! Але разом з тим, об'єднані територіальні громади повинні на своєму рівні проводити різні просвітницькі заходи для всіх верств населення, щоб привертати увагу не тільки молоді, але й старшого покоління. До старшого покоління можна “достукатися”, наприклад, через духовенство. Саме після слів священників старше покоління може задуматися і не діяти проти навколишнього середовища, не спалювати сухої трави чи соломи на городі.

Другий блок – це вплив війни на довкілля. Це тема дуже болюча, дуже глобальна, велика, широка. Як війна впливає на екосистеми: на ґрунт, на воду, на повітря, на зменшення біорізноманіття? 

Вплив війни на морські екосистеми – це окрема тема, тому що ми розуміємо, що море належить не тільки нам, українцям, ми його ділимо з сусідніми державами, тому це вже тема для міжнародного обговорення. 

Третій блок – інноваційна природоохоронна діяльність. Питання екологічних інновацій дуже важливе не тільки в Україні, а й у світі.  Ще до війни ми говорили про Європейський Зелений Союз. Проте, на жаль, під час війни говорити про сталий розвиток і екоінновації не завжди доречно, тому що є більш глобальні й болючі питання. Але разом з тим країна, яка під час війни говорить про відновлення і впровадження інновацій, це та країна, яка має майбутнє. 

Четвертий блок – зміна клімату та її наслідки. Не слід забувати про вирубування лісів і відповідні наслідки:. багато криниць залишилися без води, багато річок висихає. Тому екологічна грамотність  не менш важлива, аніж мовна.