Тема уроку : Натхнення та окрилення у творчостi.Видатнi iконописцi ,розписувачi
церковних храмiв.
Алі́пій (Алімпій, Олімпій) Печерський (близько *1050 — † 1114) — православний святий, київський іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священник Києво-Печерського монастиря, перше відоме з літопису ім'я староруського художника іконопису, один з авторів Києво-Печерського патерика. Навчався у грецьких майстрів.
Ймовірно був учасником розпису Успенського собору Києво-Печерської лаври (підірваний комуністами 3 листопада 1941 р.). Зажив слави серед своїх сучасників написанням чудотворних ікон. За оцінками фахівців щонайменше дві з них, збереглися до наших днів, це «Печерська Богоматір з предстоящими Антонієм і Феодосієм» і «Богородиця Велика Панагія (Всесвята)» (обидві вивезені до Росії і зберігаються в Державній Третьяковській Галереї в Москві). Намалював сім ікон деісусного ряду, написаних для однієї з київських церков на Подолі. Вони вважались чудотворними, оскільки не згоріли під час пожежі.
Оповідь з житія преп. Алімпія в «Києво-Печерському Патерику» надає підстави вважати, що ікону Богородиці «Велика Панагія» виготовлено у Києві за князювання Всеволода Ярославовича (1073—1093 рр.). Існує припущення, що Аліпій виконував і мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві зруйнованого радянськими окупантами у 1933 році.
Києво-Печерський Патерик відзначає високу майстерність Аліпія: він намалював картину в мамки Димаря
«добре извык хитрости иконнѣй, иконы писати хитр бѣ зѣло».
Практикував також як лікар.
В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано:
«
«Радуйся, Аліпіє, тобі бо Ангели в трудах іконописання допомагали».
»
Домашнє завдання :вивчити бiографiю Алiпiя, пiдготувати усне повiдомлення про життя одного з українських iконописцiв {на вибiр учнiв}.
Тема уроку : Десятинна церква
Цього року виповнюється 1020 років від заснування першого кам’яного храму Київської Русі –Десятинної церкви, доля якої виявилася найбільш драматичною серед усіх інших відомих храмів України. Зведена наприкінці Х ст. ще за часів встановлення Древньоруської держави, вона майже два с половиною століття простояла на Старокиївській горі, будучи символом духовності і головною святинею давнього Києва. Та навіть і після руйнування, Богородиця Десятинна залишила по собі вічну пам’ять на всі прийдешні віки... За роки свого існування церква неодноразово зазнавала пожеж, руйнувань і наруги: вперше Десятинний храм горів ще 1017 під час великої пожежі у верхньому місті. Але після цього князь Ярослав Мудрий відбудував його, оточивши із трьох боків галереями та ще більше прикрасивши всередині. 1169 року церква була розграбована військами суздальського князя Андрія Боголюбського – „грабіша за два дні весь град: Поділля і Гору, і монастирі, і Софью, і Десятинну Богородицю,” – так про це записано в літопису. А 1203 року церква знову постраждала під час розгрому Києва Рюріком Ростіславічем, що „не тільки єдине Поділля взяша і пожгоша, іншу Гору взяша і митрополью святу Софью разграбіша, і Десятинну святу Богородицю разграбіша, і монастирі все, і ікони одраша, а інші поймаша, і хрести чесні і судини священния, і книги…” Але всі ці руйнування і грабежі позначалися, переважно, на внутрішньому оздобленні. А найбільш трагічним для Десятинної церкви став 1240 рік, коли Київ оточили полчища хана Батия. Кілька місяців відважні захисники Києва на чолі із воєводою Дмитром стримували нападників, не пускаючи їх у місто, але ворогам вдалося –таки вдертися всередину і перетворили його на суцільні руїни. „ А назавтра прийшли (татари) на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, од тягара повалилися з ними стіни церковні і так укріплення було взяте (татарськими) воями. Дмитра ж вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужність його”. Так загинула ця давня київська святиня, в стінах якої знайшли свій останній притулок герої-захисники Києва: "єдину чашу смертну пиша вси вкупе мертви лежаща” . Сталося це 6 грудня 1240 р. на Ніколін день. Але це ще не вся історія цього відомого храму..
Домашнє завдання : опрацювати даний матерiал,помiркувати над прочитаним.
Тема уроку : Софiя Київська
Софійський собор, або Софія Київська — визначна пам'ятка історії та архітектури України, розташована на Софійській площі міста Києва. Збудований 1037 року київським князем Ярославом. Названий на честь святої Мудрості Божої[en] (Софії). Мав статус катедрального собору. З перервами був резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). До ХІІІ століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638). Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (1990).
Домашнє завдання - опрацювати матерiал,записати основнi вiдомостi про Софiйський собор у зошит
Тема уроку : Свято - Успенський собор Києво - Печерської лаври
Успе́нський собо́р (Собо́р Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці) — головний соборний храм Успенської Києво-Печерської Лаври. Підірваний 3 листопада 1941 року в окупованому нацистами Києві. Винуватця руйнування встановлено у 2013 році після опублікування деяких документів - це Червона Армія. Відбудований 2000 року.
Побудований у 1073–1078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Початок будівництва — 1075 року, закінчення — 1 липня 1078.[1]
Ктиторами Великої церкви Печерської, зазвичай, називають великих київських князів Ізяслава і Святослава Ярославичів, які виділили землю й гроші на будівництво. При цьому є ще один активний учасник цієї історичної події — варяг Шимон Африканович. Він на виконання своєї обітниці зробив перший внесок у будівництво храму і його золотим поясом князь Святослав визначив розміри майбутньої споруди[2].
Відомості про Шимона Африкановича можна знайти в декількох історичних джерелах. Це «Києво-Печерський патерик», літописи і родовідна легенда бояр Воронцових-Вельяминових, які виводять від нього свій родовід.
Через деякий час у «Варязькій землі» помер його брат — Африкан. Скориставшись цією нагодою, Якун вигнав своїх небожів — Фрианда й Шимона з їхніх володінь. Під час утечі Шимон зняв зі скульптурного розп'яття Христа, виготовленого його батьком Африканом, святі реліквії — золоті вінець і пояс. Знімаючи, їх він почув «гласъ отъ образа»[3], що велів йому віднести ці реліквії преподобному Феодосію, на те місце, де буде створена церква в ім'я Пресвятої Богородиці.
Домашнє завдання - опрцювати матерiал
Тема уроку : Михайлiвський Золотоверхий собор
Історія Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 р. згадкою в літописі про закладення князем Святополком-Михаїлом храму в ім’я св. Архістратига Михаїла. Ця церква була на той час єдиною в Києві, яка мала золоту баню і через це одержала назву “Золотоверхої”.
Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині технікою “мішаної кладки” з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Мозаїкою був оздоблений тільки центральний вівтар. На інших стінах, склепіннях та передвівтарних стовпах розмістили фресковий розпис. Частина мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору збереглася.
У ХІІ столітті монастир був місцем поховання князів. Михайлівський Золотоверхий собор вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім’я Варвара. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия. За митрополита Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби.
У XVII столітті монастир став великим землевласником: йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка тощо. В кінці ХVIIІ ст. було відкрито скит Михайлівського монастиря, який здобув назву “Феофанія”. До початку ХХ ст. монастирський комплекс, незважаючи на різні негаразди, зокрема пожежі, ставав багатшим і ошатнішим. Повсякчасно тут було повно віруючих, у соборі проходили величні богослужіння. Після Печерської лаври це було друге місце у Києві за чисельністю відвідування паломників. Собор на цей час перетворився на семикупольну споруду, усі бані якого було вкрито червонним золотом. У першій половині XVIII століття на території монастиря відбулося велике будівництво в стилі українського (мазепинського) бароко: в 1713 році збудована трапезна церква, у 1716-20 – кам’яна дзвіниця.
Домашнє завдання - опрацювати матерiал, скласти короткий конспект даної статтi