Ушу Іліцюань

 В першу чергу Іліцюань відрізняється наявністю докладної, ретельно відпрацьованої методики навчання, створеної Майстром. Якщо методики немає - мистецтва не буде, буде швидше за все техніка звичайної вуличної бійки, або в кращому випадку - рукопашний бій, де все вирішують сила, маса і досвід спарингів.

Згадаємо, що зацікавило нас колись у бойових мистецтвах, штовхнуло прийти "під похмурі склепіння додзьо" - як правило, це фільми, де герой - майстер кунг-фу з легкістю перемагає безліч сильних противників, демонструючи при цьому витонченість, швидкість і точність, абсолютну непереможність і впевненість в собі. І ми пішли тренуватися, щоб навчитися саме цього, тобто досягти майстерності бою.

І чому навчилися? Силові вправи, напрацювання спритності і координації - речі, без сумніву, корисні. Але досвід тренувальних і тим більше реальних поєдинків відразу показав, що напрацьовані тисячами повторень красиві прийоми і зв'язки, якими герой в кіно впевнено перемагає ворогів, чомусь не спрацьовують, скільки їх не тренуй. У бійці надійнішими виявляються техніки, запозичені з боксу, боротьби та звичайного рукопашного бою, без всяких східних "наворотів". Це одна з причин зниження цікавості до китайських та японських єдиноборств.

Справа у тому, що для вивчення мистецтва недостатньо просто старанно копіювати кимось показані рухи і чекати, коли "воно почне працювати". Основний секрет традиційного ушу - не таємні прийоми, а створені за століття методи, що вибудовують тіло, виявляють його якості, формують вміння правильно працювати із зусиллями, постійно підтримувати у тілі баланс інь і ян. В Іліцюань такі методи є, вони передаються безпосередньо від майстра - і тоді будь-які техніки стають зрозумілими і ефективними в поєдинку, а будь-який рух в контакті з противником стає прийомом, дією, що призводить до перемоги. Вже через місяць занять стає зрозуміло, як побудована система і до чого вона веде, яких висот мистецтва можна досягти - це ясно видно і не приховується. А далі, як завжди, усе залежить від людини, від її здатності зрозуміти і бажання тренуватися.

Прояв п'яти якостей, дотримання фізичних і ментальних принципів Іліцюань ведуть до появи балансу інь і ян у тілі. Щоб цього досягти, треба витратити час, процес це не миттєвий - за півроку-рік мистецтвом не оволодієш. Але висновок однозначний - якщо у людини немає хоча б чогось схожого на баланс інь-ян, на зв'язок "і" та "лі" - не буде результатів ні в боксі, ні в боротьбі, ні тим більше в східних стилях. Як правило, ні в спортивних секціях, ні в армії вищеописаних методів немає, там діє принцип відбору - якщо спортсмен, боєць показує результат (він здібний, баланс інь-ян, зв'язок і-лі непоганий від народження) - є сенс його тренувати, будуть успіхи, не показує - нездібний, нехай собі йде.

А якщо саме у вас того, що закладено природою - недостатньо, і успіхів немає? Що робити, кидати тренування через брак таланту? Нічого подібного - можливість сформувати і проявити в тілі необхідні якості є - є в Іліцюань, є і в інших правильних внутрішніх стилях.

У цілому, Іліцюань - це стиль для тих, хто дійсно глибоко цікавиться бойовими мистецтвами, скоріше як практикою і шляхом особистого зростання, ніж як способом швидко навчитися битися. На початкових рівнях тренування зовні нагадують швидше тайцзицюань, айкідо або йогу, ніж бокс і карате: немає фізичних навантажень, на початковому етапі вони не потрібні, навіть шкідливі, немає роботи на мішках, розтяжки і спарингів. Тому, коли в зал приходять новачки, особливо хлопці років 16-18, вони зазвичай надовго не затримуються - мета інша, хочеться фізичної сили, активності, швидко напрацювати потужний удар, стати крутим бійцем. Недарма на сході часто говорять, що внутрішніми стилями треба займатися після тридцяти років. З іншого боку, любителів екзотики Іліцюань не приваблює теж: їм нудно, бо немає нескінченних розмов про енергію ци, не треба "ганяти" її по "каналах" і займатися красивою хореографією в шовковому костюмі, а треба робити реальні, фізично відчутні дії, взаємодіяти з партнером для того, щоб практика згодом стала працюючим мистецтвом бою. "Езотерикам" ж, як правило, реальне бойове мистецтво не потрібно, їх дратує, коли щось не вдається і не працює.

Саме з цих причин практиків внутрішніх стилів ніколи не буває багато. Найчастіше ідею Іліцюань розуміють люди, які вже пройшли школу контактних єдиноборств, на собі відчули, що часто запорука перемоги на рингу - міцне здоров'я, фізична сила і маса, щоденні багатогодинні тренування ... а всього цього зазвичай не вистачає, особливо у людей старшого віку. У той же час правильний внутрішній стиль ушу дозволяє підвищити майстерність, рівень бійця за рахунок більш точного балансу в тілі і свідомості, правильної взаємодії з силою своєю і зовнішньою - діяти самому, не дати чужій силі діяти на себе, зберігати розслабленість і баланс, незважаючи на велику швидкість і силу противника... це вже треба показувати в залі, теоретично таке не поясниш.

В цілому потрібно тут сказати ще таку річ (просто щоб зберегти час і нам, і людям):  для багатьох, хто цікавиться бойовими мистецтвами, Іліцюань все-таки не підійде:

• для тих, хто шукає фізичні навантаження, силу м’язів і розтяжку: в Іліцюань такі речі практикують не відразу, після декількох років тренувань; на початку це вважається помилкою, тому що не дає "виростити" правильну структуру тіла і відчуття балансу.

• для тих, хто хоче швидко навчитися битися, або просто прагне відразу почати спарингувати: з тих же причин, така робота починається пізніше, далеко не зразу.

• для хлопців молодше 14-16 років; саме вони хочуть битися і змагатися, прагнуть результатів відразу. Іліцюань - не курси самооборони і фізпідготовки; це практика для людей, які прагнуть до самовдосконалення шляхом бойових мистецтв, готові оволодівати стилем як мистецтвом, досягати майстерності. Внутрішній стиль - це не "секція", це "практика", що вимагає терпіння і наполегливості.

• як правило, довго в групі не затримуються ті, хто орієнтований тільки на оздоровлення і підтримання фізичної форми. Звичайно, практика правильних методів зміцнює і здоров'я, і ​​психіку, але все-таки основна мета її - бойове застосування; нехай з часом, не відразу, але це так, Іліцюань це не танці і не гімнастика. Якщо людині мистецтво бою в принципі не цікаве, то з часом стане банально нудно розвивати непотрібні навички.

Методику тренувань в Іліцюань можна коротко описати наступним чином:

• Комплекси для базової роботи з тілом - це методи для того, щоб "зруйнувати" великі блоки і затиски в тілі, відкрити шляхи для більш тонкої роботи, для руху енергії.

• нейгун (внутрішня робота) - індивідуальна робота з якостями, фізичними і ментальними принципами. Саме нейгун стилю - основний інструмент для формування "тіла Іліцюань", вміння усвідомлювати зусилля і стан тіла. Нейгун розвиває тонкі відчуття, що в кінцевому підсумку призводить до вміння відчувати і працювати з енергією, з опорою на енергетичний центр. Крім цього, методи нейгун мають колосальний оздоровчий ефект.

• Парна робота - робота з партнером, який генерує зовнішні зусилля, може видавати силу у відповідь. Якщо в нейгун ми працюємо з силою тяжіння, з власною вагою і станом тіла, то в парній роботі з'являється зовнішня сила - це набагато складніше. Правильність того, що напрацьовано в нейгун, завжди перевіряється в парній роботі: здається, що робиш все правильно, а сили в точці контакту немає, противник не падає, а порушує твій баланс - значить, є серйозні недоліки.

 Бій починається тоді, коли з'являється точка контакту - і в точці контакту потрібно навчитися генерувати правильну силу, яка руйнує структуру тіла противника, розділяє його верхній і нижній центри, і при цьому зберігати свій баланс інь-ян, який противник прагне порушити. Для цього необхідно вчасно змінюватися - "змінюватися зі змінами", дотримуватися фізичних і ментальних принципів, і все це під дією зовнішньої сили, на реальній швидкості, не даючи противнику можливості використовувати його силу (а раптом він набагато важчий і сильніший?). Тоді це - не просто бійка, а вже щось схоже на бойове мистецтво.

Складність парної роботи в Іліцюань збільшується поступово - просте "перекладання" рук, робота з базовими зусиллями, вправа "обертання рук з базовими зусиллями", переміщення, туйшоу - вправа по виведенню партнера з рівноваги. Від туйшоу поступово відбувається перехід до саньшоу - вільного бою.

Основна мета практики - не тільки в тому, щоб стати непереможним бійцем. Іліцюань - це цілісна система бойового мистецтва, що допомагає зміцнити своє тіло і здоров'я, розвинути свідомість, відчути внутрішні ресурси тіла, сформувати філософію взаємодії з навколишнім світом і допомогти як в екстремальній ситуації, так і у повсякденному житті.

Більше інформації можна отримати  тут:

Сайт міжнародної федерації Іліцюань: https://iliqchuan.com/

Наша сторінка на Фейсбук: https://www.facebook.com/iliqchuanlviv/