мандрівка друкарнею
Щороку, в останню суботу травня працівники видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відмічають своє професійне свято. Уперше в незалежній Україні цей день відсвяткували в 1999 році.
Книгодрукування є однією з найважливіших сфер науково-технічного прогресу людства. Винайдення книгодрукування стало революційною подією в історії. В епоху цифрових технологій та Інтернету друкована книжка залишається важливим джерелом інформації та незамінним джерелом знань.
Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій 1491 року з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн.
Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров. Вона діяла протягом 1573—1575 рр. А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (1574), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.
Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена 1581 р. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».
У сучасній державі друкарні існують майже в кожному місті.
Український реєстр видавців становить близько 4132 суб`єктів видавничої справи. Рекордним роком для працівників цієї сфери став 2008 рік, коли загальне число виданих книг склало 12 444 екземпляри.
Видавнича справа, друковане слово стали одними з визначальних факторів формування національної свідомості українців.
З святом Вас, сіячі правди, мудрості й добра!
Радимо прочитати книгу «Книжка, яка допоможе полюбити книжки навіть тим, хто не любить читати».
Це книга рецептів, яка навчить тебе ковтати книжки і не гладшати!
Замість серйозних та нудних настанов — купа веселих малюнків та жартів. Ну що може бути краще?! Особливо, якщо йдеться про таку корисну справу, як заохочення дитини до читання. Чарівниця Франсуаза Буше покаже дітям магію книжок, розкаже, якими вони бувають та чому читати їх — корисно та весело!
Нарешті мрія всіх батьків здійсниться і дитину не можна буде відірвати від книг! Перед вами справжній помічник усіх небайдужих мам і тат.
Авторка бестселера наводить такі аргументи на користь читання, до яких ніколи не додумався б жоден дорослий. Тож навіть найвпертіші нечитайки сядуть за книжки, щоб і собі перевірити, що з описаного тут блискавична вигадка, а що — чистісінька правда.
Франсуаза Буше не лише відома французька письменниця та художниця. Вона також мама чотирьох дітей і на власному досвіді знає, як важливо навчити їх любити книги.
Франсуаза намагається говорити зі своїми юними читачами, як з дорослими, тільки простішими словами та у гумористичній формі.
Смачного, читачу!
22 травня 1859 році народився Конан Дойл, англійський письменник, автор оповідань про Шерлока Холмса і не тільки.
1. Вишиті візерунки на сорочці наносили на уразливі частини тіла - горло, груди і сонячне сплетення.
2. Було важливо, аби на зворотному боці вишитої сорочки не було вузликів. Вважалося, що ці вузлики можуть стати причинами помилок і нещасть в житті людини, яка носитиме вишиванку.
3. Вдавнину вишиту сорочку не можна було купити. Кожна дівчина, навіть знатного роду, повинна була уміти вишивати. А в селах кожна дівчина-наречена перед весіллям зобов'язана була вишити особливу святкову сорочку своєму женихові.
4. Вишиваючи весільну сорочку для коханого, дівчина нашіптувала старовинне заклинання-молитву на вірність. У народі вважалося, що якщо сорочка втратить свою білизну після прання, значить, «чоловік вскочив у гречку».
5. Вишиванку - вишиту сорочку з білого полотна (нехай латану, але обов'язково білу) і вишиту багатим традиційним візерунком українці носили тільки у свята. У будні носили так звані "буденки" - просто скроєні сорочки з небіленого полотна сірого кольору.
6. Першу сорочку новонародженому малюкові шили з ношених батьківських речей. Люди вірили, що в цьому одязі зберігається батьківська енергія, яка захистить дитину від пристріту і хвороб. Причому, дівчаткам робили сорочку з сорочки матері, а хлопчикам - з батьківських. Перші візерунки-оберіги були особливими: для дівчинки вишивали сорочку чорним візерунком, символом родючості, який, в майбутньому повинен захистити від безпліддя. На хлопчика надівали сорочку, вишиту синім і зеленим, захищаючи від природних стихій і травм.
7. Першу сорочку, зшиту з нової тканини, дитині дарували до триріччя. Мама створювала для чаду унікальну вишивку-оберіг червоними нитками - кольором родинного кровного зв'язку. На дитячих сорочках мами частенько вишивали тварин - собак, коней, курок з півнями або казкових птахів.
8. У кожному регіоні України для вишивки сорочки існує свій крій, візерунок і колір. Для центру України характерні чорно-білі сорочки, на Полтавщині носили сорочки білі з білою вишивкою, на Волині і Чернігівщині - сорочки з червоно-білою вишивкою. Самі різноколірні і яскраві вишиванки створювали умільці на півдні України, а також в Карпатах і Закарпатті, на Буковині і Гуцульщині.
9. Кожен колір у вишивці має своє символічне значення: червоний означав любов і пристрасть, чорний - втрату і тугу, білий - невинність і чистоту, жовтий - радість і надію, синій - воду, небо, спокій і жіноче начало.
10. Червоні макі як елемент візерунка сталі популярні тільки на початку ХХ століття, адже здавна макі були символом смерті і печалі. Чорні вишиті сорочки в Україні традиційно носили вдівці і літні чоловіки.
2 листопада 2015 року Верховна рада України визнала депортацію з Криму у 1944 році геноцидом кримських татар і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
✅18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.
✅Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року, до завершення війни, від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар.
🎥Фільм про депортації кримських татар та її справжні причини⬇️
З 2003 року третьої суботи травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. У 2020 році День Європи в Україні припадає на 16 травня.🌞 Для українців це особливий день.☝️ Ще з античних часів Україна є повноправною та невід’ємною частиною європейської спільноти – великої родини, об’єднаної прогресивними демократичними поглядами. Цей день – чудовий привід вкотре засвідчити прагнення України жити в мирі та злагоді, будувати своє майбутнє в колі країн об’єднаної Європи.🤝 Пам’ятаймо, що Європа починається не за кордоном, а в серці кожного з нас!
А чи знайомі ви із сучасною літературою про і для підлітків? Часто це питання є життєво важливим для батьків, які перестають розуміти свою дитину, її уподобання та інтереси.
11 травня 1904 - народився Сальвадор Далі, видатний іспанський художник-сюрреаліст
Сальвадор Далі окрім того, що був одним з найвизначніших сюрреалістів XX ст., був ще й винахідником (винайшов спектральні окуляри-калейдоскоп, туфлі на ресорах, щоб насолоджуватися ходьбою, грим, що приховує тіні, пластикове крісло, що змінює форму відповідно до фігури господаря тощо).
Сальвадора Далі найчастіше називають «загадковим», «таємничим», «містичним», «фантастичним», а життя і творчість метра представляють як виклик загальноприйнятим соціальним та естетичним нормам. Зовнішню екстравагантність і поведінку Далі у житті протиставляють глибинній загадковості його творів. Він був кусючим і скандальним, бідним і заможним, аполітичним і революційним. Різним. Але справа в тому, що без нього немає мистецтва ХХ століття.
Що читати влітку учням 5-11 класів
за рекомендацією МОН
Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів.
Українці воювали на боці антигітлерівської коаліції (Об’єднаних Націй) і зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати упродовж 1939–1945 років – українців та інших народів, які проживали на нашій землі й боролися проти тоталітарних режимів. Тоді загинуло понад вісім мільйонів осіб. Ми добре знаємо ціну війни, тому плекаємо мир.
Акцентуємо в ці дні на людське, а не лише на геополітику і військову стратегію й тактику. Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг ветеранів, котрі боролися з нацизмом і перемогли його. Але не менше заслуговують на увагу та пам’ять інші, кого торкнулась війна – військовополонені, остарбайтери, підпільники, діти війни, цивільні, які постраждали від окупації і бойових дій, що прокотилися через їхні міста і села. Війна це не лише танки, гармати і видовищні бої – війна це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками.
Зараз, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і потенційно загрожує миру у всій Європі. Ця боротьба триває щоденно вже шість років і ми не маємо права програти, бо, як і 75 років тому, захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно обирати майбутнє. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав та сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х, напередодні глобального конфлікту.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Саме тому ми обираємо європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом “Ніколи знову” замість екзальтованої маніпуляції під гаслом “Можєм повторіть”. Зважаймо, що у державах, де важливе кожне людське життя, де гуманність визнається найвищою цінністю, ідеї про «повторіть» не приживаються, адже повага до людської гідності – це свого роду «імунітет» від вірусів дегуманізації. В цьому контексті мир це не закляклий страх перед ворогом, не капітуляція, не просто відсутність військових дій, а ключова умова для гармонійного розвитку особистості та суспільства.
Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи (нацисти і комуністи), що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння використовувала у власних цілях “українське питання”. Однак єдиним справді українським політичним суб’єктом у роки війни був визвольний рух – люди і організації, що боролися за незалежність від обох тоталітарних систем. До таких організацій, зокрема, зараховують і Українську повстанську армію.
Історія нас вчить, що Український народ перемагає тоді, коли ми єдині, соборні, діємо разом і захищаємо те, що нам дороге. Коли ми разом, коли ми відчуваємо, що справедливість на нашому боці і стоїмо за свою землю, тоді ми непереможні.
Завершення Другої світової війни, на жаль, не звільнило світ від тоталітарних режимів. Наприклад, той самий комуністичний Радянський Союз скористався із перемоги над нацизмом і укріпив свої позиції у світі. Він проіснував аж до 1991 року і за цей час був ініціатором або причетним до численних злочинів (геноциди, військові інтервенції, каральна психіатрія, розробка та використання заборонених озброєнь тощо).
Гасло інформаційної кампанії: “1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
Книги, як і люди, мають свій день народження. Звісно, не завжди є змога чітко визначити час написання чи публікації літературного твору, але деякі дати нам чітко відомі. Бібліотека ІДГУ підготувала віртуальну виставку «Книги-ювіляри 2020», щоб познайомити з деякими виданнями, які святкуватимуть свій черговий ювілей цього року.
Сонце - найближча до Землі зірка, всі інші перебувають від нас незмірно далі. Наприклад, найближча до нас зірка Проксіма із системи a Центавра в 2500 разів далі Сонця.
Для Землі Сонце - могутнє джерело космічної енергії. Воно дає світло й тепло, необхідні для рослинного і тваринного світу, і формує найважливіші властивості атмосфери Землі.
В цілому Сонце визначає екологію планети. Без нього не було б і повітря, необхідного для життя: воно перетворився б на рідкий азотний океан навколо завмерлих вод і обледенілої суші. Для нас, землян, найважливіша властивість Сонця в тому, що біля нього виникла наша планета і на ній з’явилося життя. Завдяки сонячному світлу, що падає на сітківку наших очей, в організмі утворюється натуральний антидепресант - мелатонін, який забезпечує нам повноцінний сон. Не секрет, що сонячне світло виробляє ще й гормон щастя, тому не полінуйтеся погуляти в сонячний день.
Сонце, вітер, морські хвилі і біомаса є енергетичною сировиною, яка постійно оточує нас і яку легко використовувати. Її не треба видобувати з землі. Вона не призводить до утворення радіоактивних відходів, а токсичних не дає зовсім. Це відновлювальна енергія.
Щоб привернути увагу до можливостей використання поновлюваних джерел енергії європейське відділення Міжнародного товариства сонячної енергії (МОСЕ) (ISES-Europe), починаючи з 1994 р., на добровільній основі організовує щорічний День Сонця.
Ентузіасти і професіонали, громадські організації та фірми по всій Європі організовують різного роду заходи, пов’язані з демонстрацією можливостей сонячної енергетики.
Цікаво те, що Бог створив Сонце і Місяць з однаковими кутовими розмірами і зробив їх найбільшими небесними об’єктами (з точки зору їх видимості з Землі). Сонце знаходиться від Землі на відстані, яке в 400 разів перевищує відстань від Землі до Місяця. Вражає те, що сонячна куля за розмірами в 400 разів більше Місяця. Але візуально Сонце і Місяць мають однакові розміри і займають однаковий простір в небі, діаметр же Сонця в сотні разів перевищує діаметр Землі і якби воно було порожнім всередині, то могло б вмістити в себе більше 1 мільйона Земель.
У цій статті науково-популярного сайту SciTech розповідаються різні цікаві факти про Сонце. Підібрана нижче інформація буде пізнавальною як для дорослих, так і для дітей. Всі ці цікавинки є науково-достовірними, оскільки взяті з надійних джерел (сайту NASA та інтернет-енциклопедії Вікіпедія).
Найбільш цікаві наукові факти про Сонце:
Сонце — зоря, що є центром Сонячної системи. Як і всі зірки, Сонце не має твердої поверхні і являє собою гарячу плазму, сплетену магнітними полями.
Діаметр Сонця – близько 1,3 мільйона кілометрів. Це в 109 разів більше ніж діаметр Землі та у 18 разів більше ніж діаметр Юпітера (найбільшої планети Сонячної системи).
Маса Сонця приблизно в 333 000 разів більша за масу Землі та у 1047 разів більша за масу Юпітера. Загалом маса Сонця становить близько 99,87% від загальної маси всієї Сонячної системи.
З чого складається сонце? В основному з водню (~92% від об’єму і ~73% від маси) та гелію (~7% від об’єму та ~25 % від маси). Також присутні інші елементи – залізо, кисень, азот, нікель, сірка, магній, кремній, неон, вуглець, хром, кальцій, – але вони всі разом становлять менше 2% від загальної маси.
Об’єм Сонця настільки великий, що в ньому помістилося б 1 300 000 планет розміром з Землю. Однак існую набагато більші зорі. Наприклад, зоря R136a1 приблизно в 265 раз масивніша за наше Сонце та перевищує його за світністю в кілька мільйонів разів.
При порівнянні розмірів, Сонце проти R136a1 було б ще меншим, ніж Нептун проти Сонця на зображенні нижче.
Відстань від Сонця до Землі – близько 149,6 мільйонів кілометрів. Це настільки багато, що навіть світлу потрібно 8 хвилин щоб подолати цю відстань. Якби до Сонця можна було дістатися на автомобілі, то зі швидкістю 120 км/год довелося б їхати більше 52 тисяч років.
Температура поверхні Сонця становить близько 5700 °C, а в центрі зорі вона досягає приблизно 14 999 700 °C. Для порівняння, у центрі Землі температура досягає 6000 °C, тобто вона приблизно така, як на поверхні Сонця.
Сонце світить майже білим світлом, але через сильніше розсіювання і поглинання короткохвильової частини спектра атмосферою Землі пряме світло Сонця біля поверхні нашої планети набуває певного жовтого відтінку.
Поточний вік Сонця – приблизно 4,57 млрд років. Це вдалося з’ясувати за допомогою комп’ютерних моделей зоряної еволюції. Під “віком” мається на вазі час його існування на головній послідовності.
Через 4-5 млрд років Сонце перетвориться на червоного гіганта, а приблизно через 7,8 млрд років воно збільшиться настільки, що зовнішні шари досягнуть теперішньої орбіти Землі. Однак наша планета на той час перейде на більш віддалену орбіту, тож не буде поглинена зовнішніми шарами сонячної плазми.
Щосекунди Сонце випромінює в 100 000 разів більше енергії, ніж людство до сьогодні виробило за всю свою історію свого існування.
Орбітальна швидкість Сонця дорівнює 217 км/с. Тобто з такою швидкість воно обертається навколо центру галактики Чумацький Шлях. До речі, в центрі галактики знаходиться надмасивна чорна діра «Стрілець A» (її маса у 4,3 мільйони разів більша ніж маса Сонця).
Сонце є практично ідеальною сферою. Його полярний діаметр відрізняється від екваторіального діаметра лише на 10 кілометрів, це надзвичайно мало враховуючи величезні розміри зорі.
Навколо Сонця обертається вісім планет (4 земної групи – Меркурій, Венера, Земля, Марс; і 4 газових гіганти – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун), декілька карликових планет (Плутон, Ерида, Церера і т.д.), а також десятки тисяч астероїдів, сотні тисяч комет і крижаних тіл.
Сьогоднi ми розкажемо про книжки сучасних українських письменників для сучасної молоді.Філософські казки та пригодницькі романи від українських
До 100-річчя з дня народження Дмитра Білоуса
24 КВІТНЯ — 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА ДМИТРА БІЛОУСА
Маємо в літературі чимало прикладів, коли хороші твори написані, м’яко кажучи, неважними людьми… Все ж слово, якщо воно талановите, завжди бере верх над біографією автора, живе по його смерті, світить людям … Буває навпаки – людина хороша, а ось письменник ніякий. Тоді пам’ять про хорошу людину бережуть ті, хто його знав, а слабкі тексти швидко й назавжди «вивітрюються».
Але є в письменницькому середовищі приклади, коли гармонійно поєднані в добрі та любові автор та його слово. До таких письменників по праву належить Дмитро Григорович Білоус!
Бог дарував йому велике творче життя. Так вийшло, що родинна стезя Білоуса вглиблена найболючішою раною – Дмитро Григорович втратив свого єдиного сина, коли той був у розквіті сил. Звісно, цей батьківський сум супроводжував його всі подальші роки. З дружиною Оленою Тимофіївною багато літ тримались одне одного, зігріваючи серце біля серця… Та, втративши рідного сина, Дмитро Білоус на своєму шляху здобув не один десяток хлопців та дівчат, які готові були назвати його своїм батьком – літературним. Ліна Костенко, Іван Драч, Володимир Забаштанський… Білоус опікувався початкуючими авторами багато років, будучи керівником літстудії при видавництві «Молодь». Своїм літературним батьком називаю його і я. Адже саме з його напутнім словом вийшла моя перша поетична добірка в журналі «Дніпро».
Скількох молодих літераторів підтримав за своє життя Дмитро Григорович?! Скільком уселив віру в свої сили, як той чарівник, вдихнув енергію творення?! Важко назвати число літераторів, які в нетривкий час «оперення» прихилялися до потужного білоусівського крила. Правильніше їх вимірювати категорією кількох творчих поколінь.
У своїй же творчості Дмитро Григорович демонстрував аскетизм, лаконічність, грамотність. Це стосується його лірики, громадянських віршів, сатири. Я не можу пригадати із знайомих письменників більш відповідального до слова аніж Дмитро Білоус. Його слово – еталонне, виважене, без жодної легковажності та штукарства. Він не просто писав українськими словами, він їх реанімував, повертав до життя, як лікар. Важко поруч із Білоусом поставити письменника-сучасника, який би так наполегливо і вперто захищав українську мову. Не випадково Д.Г. Білоус, особливо для шкільництва, на довгі роки став мудрим порадником, помічником, своєрідним святим Літературним Миколаєм. Жодна «Читанка», жодна шкільна «Хрестоматія» не обходилася (й не обходиться) без дотепних, вміло складених, повчальних, філософськи вишуканих білоусівських строф. Вершиною мовно-просвітницького таланту Дмитра Білоуса є книги: «Диво калинове» та «Чари барвінкові», удостоєні найвищої національної літературно-мистецької премії імені Тараса Шевченка.
Великий внесок Д.Г. Білоуса в перекладі. Зокрема, він найбільше зблизив українську та болгарську літератури, досконало оволодівши болгарською мовою. Сотні творів болгарських письменників «заговорили» українською, а українських письменників – болгарською. За цей сподвижницький труд Дмитро Григорович (єдиний серед українських літераторів) удостоєний найвищої нагороди Болгарії – ордена «Мадарський вершник».
Особливість та колорит творів Білоуса у його неймовірному духовному зв’язку із місцем, де народився. Таке враження, що там, в Курманах, на Сумщині, його пуповину батьки не закопали, а лишень прикопали і вона проросла та пустила коріння. Інакше чим пояснити таку глибинну спорідненість соковитого слова цього письменника з його родючою землею?! Кожна книжка, мов золотим зерном, пересипана назвами сіл, міст, річок Посульського краю, а ще – його традиціями, прислів’ями, переказами. Свої вірші він ніби водою із Сули поливав…
У книзі «Хіба Ромен не родич Риму?!» Д. Г. Білоус пішов далі, майстерно обігравши назви сотень населених пунктів Сумської області. Окремі з присвятив своїм землякам, письменникам-побратимам. Є в тій збірочці й вірш (із білоусівською етимологією) назви мого рідного села Тимченки, що в Недригайлівському районі. Але, звісно, найбільшої уваги, можна сказати – осанни, здобули в його творчості рідні Курмани:
Моє село – ні гір, ні круч –
Рівнина-рівнина…
Пусти – покотиться обруч
до самого Ромна!..
І від стрімких роменських круч
дорога вздовж ланів:
пусти – покотиться обруч
до самих Курманів…
Він не просто любив своє село – він його обожнював! На заощаджені кошти (від книг, продажу дачі) Дмитро Білоус заповів збудувати в Курманах церкву, на місці зруйнованої більшовиками. Його заповіт виконано – Миколаївська церква заяскріла на горбочку золотим куполом. Але… небагатьох вона нині пригортає. Люди покидають Курмани (Сумщина за темпом спустошення сіл, серед сумних «лідерів» в Україні). Гіркою стала звістка про закриття минулого року Курманівської загальноосвітньої школи. Дві столітні цегляні споруди (середня й початкова школи) досі виглядають гідно. З їхніх стін «випурхнули» тисячі дітей, серед яких письменники Білоуси (Дмитро та Григорій), Іван Чумаченко, Михайло Осадчий… Нині немає вже кому «випурхувати», поодиноких курманівських діток возять шкільним автобусом у Недригайлів.
Аби зберегти добротні споруди Курманівської школи від руйнації свідома громадськість зініціювала створення на їх базі Сумського обласного літературного музею, який би став складовою Державного історико-культурного заповідника «Посулля». Тим паче, що Сумщина давно заслуговує на такий музей, адже цей край дарував світові багатьох письменників, серед яких: Пантелеймон Куліш, Олександр Олесь, Пилип Капельгородський, Павло Грабовський, Яків Щоголев, Іван Багряний, Микола Хвильовий, Давид Бурлюк, Остап Вишня, Володимир Затуливітер… Сотні літературних імен! Є надія, що такий музей все-таки відкриємо і Курманівська школа здобуде нове життя, літературне. Так само, віриться, що всі заплановані до 100-літнього ювілею письменника велелюдні заходи (на Сумщині та в Києві) цьогоріч також відбудуться. Справжнє добро і справжній талант не черствіють, вони заслуговують на щиру людську вдячність.
Чорнобильська катастрофа: надпотужний вибух
Витік радіації внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС прирівнюють до вибуху 500 атомних бомб, скинутих США у 1945 році на Хіросіму.
А поширення реактивного матеріалу було настільки масштабним, що радіоактивні дощі випали по всій Європі, і навіть в Ірландії.
За різними даними, від 600 до 800 тисяч осіб зі всього СРСР брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС. Від 4 000 до 10 000 осіб загинуло від наслідків вибуху. Понад 70 тисяч з них стали інвалідами.
Під радіоактивне випромінювання внаслідок вибуху у Чорнобилі потрапило 1,9 млн людей в Україні. Загалом – 8,4 млн осіб у Білорусі, Росії, Україні та інших країнах, зокрема, Європи.
Було евакуйовано 47 500 жителів Прип'яті. Зараз у зоні відчуження проживає 140 осіб – так званих самопоселенців.
Чорнобильська катастрофа настільки глобальна, що їй привласнили 7-й рівень небезпеки за Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) – події на Чорнобилі стали локальною катастрофою з глобальними наслідками.
До слова, 7-й рівень небезпеки також присвоїли аварії на АЕС "Фукусіма-1" у Японії, яка сталась у 2011 році внаслідок землетрусу.
Найбільше від катастрофи на ЧАЕС постраждала не Україна, а Білорусь, яка отримала 70% радіаційного забруднення з Чорнобиля. Наслідки для країни оцінили у майже 235 мільярдів доларів США.
Жителі країни на собі відчули дію радіаційного забруднення, п'ята частина земель вважається слабо зараженою радіацією, що зробило грунт непридатним для вирощування культур.
В країні почастішали випадки лейкемії і раку щитовидної залози, люди частіше звертаються до медиків з серцево-судинними захворюваннями.
Місто Чорнобиль у другій половині ХVIII століття було одним із головних центрів хасидизму, який за своєю значущістю не поступався Умані. Наприкінці ХІХ століття населення міста становило понад 10 тисяч осіб, з яких понад дві третини були євреями. У місті було близько 10 синагог.
Що таке хасидизм? Це містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України у першій половині XVIII століття як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії та швидко поширилося Східною Європою.
Потужний витік радіації "пофарбував" ліс неподалік Чорнобильської АЕС у яскраво рудий колір. З того часу він називається "Рудий ліс".
Радіація не поширюється рівномірно навколо ЧАЕС, а осідає острівцями. Деякі ділянки 10-кілометрової зони в десятки разів небезпечніші, ніж територія, прилегла до АЕС.
Зокрема, однією з таких зон є стела "ЧАЕС ім. В.І.Леніна" – тут радіаційний фон може сягати аж 1200 мікрорентген/год, коли біля самої станції фон не перевищує 300 мкР/год. Для порівняння, радіаційний фон Києва становить близько 11 мкР/год.
Спорудження "укриття" у вигляді арки над зруйнованим реактором Чорнобильської АЕС розпочалось у 2012 році.
Його ширина становить 257 метрів, довжина – 150 і висота 108 метрів. Вага конструкцій сягає 29 000 тонн. Щодня над будівництвом арки працювало близько 3000 осіб.
Ага, зараз будете здивовані або й взагалі не повірите, але дороги у зоні відчуження ідеально рівні, без єдиної вибоїни.
Рівне асфальтне покриття покладено, щоб не розкидати радіоактивні відходи, які перевозяться у вантажівках на дослідження або зберігання. Максимальна швидкість руху для вантажівки з відходами – 40 км/год.
Природа, позбавлена впливу людини протягом 30 років, завирувала у зоні ЧАЕС з новою силою Як відновилася природа в Чорнобилі: вражаючі факти – Чорнобиль кишить дикими тваринами.
Популяція та різноманіття видів у зоні відчуження можуть конкурувати із найвідомішими заповідниками та національними парками світу.
Тут процвітає популяція вовків, оленів, орлів, бобрів, лисиць та інших тварин. А також тут знову з’явились унікальні для нашої країни бурі ведмеді.
У зоні відчуження науковці також зафіксували рисей, диких кабанів, лосів, зайців, річкових видр, косуль, сов, журавлів та інших тварин.
Також у зоні відчуження є кілька видів кажанів, які занесені до міжнародної "Червоної книги".
Через пожежі в Чорнобильській зоні у квітні 2020 року, які тривали понад 10 днів, постраждало багато тварин. Найбільше від вогню постраждали амфібії, рептилії, мишоподібні гризуни. Адже вони не можуть швидко втекти від вогню та задимлення.
Також через пожежу чимало тварин втратили свої домівки. Під час пожежі згоріли також годівниці й солонці, куди приходили харчуватися копитні.
Шкоду, яку заподіяв вогонь тваринному світу, підрахувати поки не вдалося.
Комплект складається з двох книг:
«Детективи в Артеку» - історія про чотирьох героїв - Оленку, Антона, Сашка і Сергія, які під час відпочинку у таборі на березі Чорного моря випадково дізнаються про таємницю захованих неподалік коштовностей славнозвісної Міледі, героїні роману про трьох мушкетерів. Уночі друзі таємно вирушають на пошуки скарбу, але потрапляють у вир захоплюючих пригод. Їм доведеться здійснити небезпечну подорож у печеру контрабандистів, а також вступити у справжній двобій з викрадачами музейних цінностей. Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
У книзі «Детективи з Артеку. Таємниці Кам'яних Могил» пригоди наших добрих знайомих тривають! На героїв чекають захопливі несподіванки та справжні випробування. Спершу хлопці приїжджають в гості до Оленки – у славне місто Львів, вважаючи, що саме там заховані коштовності Міледі. А незабаром, на літніх канікулах, змушені вирушити до Кам’яних Могил – адже Оленчин тато у небезпеці! Чи зможуть діти знайти скарб, врятувати тата і при цьому зберегти дружбу?
Те, що книга – джерело знань, сьогодні знають навіть наймолодші читачі. Але, крім цього, книга є «Унікальним засобом самовираження, просвіти й комунікації». Так заявляє Генеральний директор ЮНЕСКО Коітіро Мацуурі у своєму посланні з приводу Всесвітнього дня книги і авторського права, яке відзначається 23 квітня.
Символічно день 23 квітня був обраний завдяки традиції святкування Дня книги у Каталонії, де 23 квітня на День Юрія дарували троянду за кожну куплену книжку. А для світової літератури цей день є символічним.
Свято, ідея організації якого належить Організації об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури, сьогодні відзначається в десятках країн світу.
23 квітня – знаковий день для світової літератури: в цей день окрім Сервантеса померли Шекспір, Інко Гарсіласо де ла Вега, Михайло Коцюбинський.
Цього дня народилися Моріс Дрюон, Володимир Набоков Андрій Курков, Григорій Тютюнник. Беручи до уваги цей факт, цілком природно, що Генеральна конференція ЮНЕСКО, яка проходила в Парижі в 1995 році, вирішила віддати в цей день данину уваги і шани книжкам і авторам, закликаючи молодь знаходити задоволення у читанні, поважати безцінний вклад тих, хто своєю творчістю сприяє соціальному і культурному розвитку і заснувала Всесвітній день книги і авторського права.
Звичайно, діяльність, пов’язана з популяризацією книг та читання, не може обмежитися лише одним днем. Але саме 23 квітня відбувається багато заходів, які привертають увагу до книжкової справи. Зокрема, відбувається проголошення Всесвітньої столиці книги, проводяться виставки, громадські читання, освітні заходи у навчальних закладах, симпозіуми, присвячені проблемам захисту інтелектуальної власності та книговидання.
Успіх Всесвітнього дня книги і авторського права залежить, в першу чергу від підтримки з боку всіх зацікавлених сторін – авторів, видавців, педагогів, бібліотекарів, громадських діячів і приватних осіб.
В усьому світі цього дня купують, дарують, читають книжки. До речі, на батьківщині Сервантеса цю дату святкують конкурсом – безперервним читанням «Дон Кіхота». Читці змінюють один одного протягом 48 годин.
В Україні вже п’ятий рік поспіль літератори відзначають цей день, проїжджаючи в екіпажах автомобілів із прапорами вулицями столиці.
Цього року до автопробігу долучаються такі письменники та поети: Брати Капранови, Максим Кідрук, Сергій Пантюк, Ксенія Ковальська, Антон Кушнір, Анатолій Дністровий, Олег Коцарев, Світлана Поваляєва, Артем Полежака та інші.
Писемність завжди була головним чинником у культурі кожного народу, відігравала провідну роль у його духовному розвитку, тісно поєднувала покоління. Книги покликані служити людям, а краса і мудрість, відтворена у друкованих рядках, неодмінно має стати на заваді жорстокості, несправедливості й насиллю, врятувати наш неповторний світ.
Сердечно вітаємо письменників, видавців, бібліотекарів книгорозповсюджувачів, усіх тих, хто шанує й розвиває друковане слово, із Всесвітнім днем книги і авторського права!
Бажаємо всім шанувальникам книги нових відкриттів, реалізації творчих задумів та натхнення! Сподіваємось, що придбана у цей день нова книжка стане її власнику справжнім другом і порадником на довгі літа.
Афоризми про книгу і читання
• Книга є альфа і омега усякого знання, початок початків кожної науки. Цвейг С.
• Хороша книга – це дарунок, заповіданий автором людському роду. Аддісон Д.
• Кращі книги ті, про які читачі думають, що вони могли б написати їх самi. Паскаль Б.
• Читання хороших книг відкриває нам приховані у наший власній душі думки. Пьєрмон Ш.
• Деякі книги слід тільки покуштувати, інші – проковтнути і лише небагато – пережувати і переварити. Маколей Т.
• Уміння читати хороші книги зовсім не рівносильно знанню грамоти. Герцен O.
• Погані книги можуть так само зіпсувати нас, як і погані товариші. Фiлдiнг Г.
• Вчасно прочитана книга – величезний успіх. Вона здатна змінити життя, як не змінить її кращий друг і наставник. Павленко П.
• Хороша та книга, яку відкриваєш, передчуваючи, а закриваєш, збагатившись. Олкотт А.
• Книга так захопила його, що він її захопив з собою. Кроткий Е.
• Я люблю час від часу відвідувати друзів, просто щоб поглянути на свою бібліотеку. Гезлітт У.
• Це ж як треба любити читати, щоб таке читати!
• Книги роблять людину розумною, а газети – нервовою.
36 дорослих і 6 маленьких котів оселилися в помешканні пані Крепової попри її бажання. Коли жінка нарешті виявила свою прихильність до тварин, вона навіть уявити не могла, чим обернеться таке сусідство. Книжка «36 і 6 котів» — це добра і весела історія, яка ненав’язливо підводить малюків до думки, що безвихідних ситуацій не буває. Розповідь написана простою мовою і доповнена яскравими ілюстраціями, які знайомлять читачів з кожним героєм. Книга розрахована на дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Кажуть, люди, які не люблять читати, просто не знайшли свою книжку. Якщо ваші діти ще не відкрили для себе чарівний світ літератури, то, можливо, якась із цих книг допоможе їм у цьому.
Коли говорять про Тютюнника, неодмінно згадують перше Григора — великого українського новеліста. А треба сказати, що Григір і Григорій були братами по батькові, Григорій – старший. За випадковим збігом обидва брати – Григорії.
Старшого насправді хотіли назвати Георгієм (Їгорем, як у селі казали), а чому так сталося, розповів його брат Григір у повісті-спогаді «Коріння», що її ми будемо тут час від часу цитувати: «Коли народився Григорій…його вирішили назвати Георгієм, або ж, як у нас кажуть, Їгором. Назвали. І послали Федота Йосиповича Буденного, Григорієвого діда по матері, записати онука в сільраду. Випивши на радощах удома — онук! – дід вирушив до сільської Ради. Але ж по дорозі була монополька славнозвісної на всю околицю Гузійки. Як не зайти ради такої нагоди ще й до неї! І він зайшов... Коли ж нарешті доплуганився туди, куди його було послано, то вже не тямив, як звелено йому записати онука. Став пригадувати -не пригадується, то сказав секретареві: «Пиши Грицьком... Воно, мо’, й не так, як казали, зате просто, по-нашому!»... Про дідову витівку довідалися аж тоді, коли 1935 року брали у райзагсі довідку про народження, щоб хлопець міг учитися в зіньківській десятирічці».
На той час у новій родині Михайла Тютюнника ріс другий син, якого, нічого не підозрюючи, батьки записали теж Григорієм. Щоб відрізняти братів, меншого рідня та односельці стали називати Григором.
Із першою дружиною, Ївгою Федорівною Буденною, батько Григорія не прожив і року. Невдовзі після народження сина (23 квітня 1920 р.) подружжя тихо і швидко розлучилося. Після розлучення батько Григорія не одружувався 10 років, мати 7 років не виходила заміж. Михайло Васильович не полишав старшого сина: допомагав, як міг, і багато чого навчив — скажімо, віршів Шевченка (сам знав напам’ять мало не всього «Кобзаря»).
Через 10 років одинакування Михайло одружився з майбутньою Григоровою мамою, Ганною Михайлівною Сивокінь — набагато за нього молодшою, народився Григір.
Потім настав Великий Голод. «Якось Григорій по дорозі в школу забіг до нас уранці й поклав перед татом, що пухлий сидів за столом, підперши голову долонею, окраєць хліба. Тато розломив той окраєць надвоє, половину дав Григорієві в школу, а другу ще раз розломив — шматочок собі й шматочок мені — й ледве вимовив: «Спасибі, сину. Любий ти в мене ростеш»,— і став помаленьку їсти, затуливши очі долонею…»
До школи Григорій пішов рано – у шість років. Учився легко й добре, хоча бешкетник був неабиякий. До перших спроб віршування вдався, навчаючись у Зіньківській десятирічці. Коли вперше надрукували в районці, прибіг із газетою до батька, і «тато, радий, мов дитина, обережненько вирізав той віршик ножицями й на долонях поніс його через усю хату до комода».
1937 р. Михайла Васильовича Тютюнника заарештували. Так він і згинув без сліду десь у «Сибіру несходимому».
Григора забрали тітка з дядьком на Донбас. Григорій 1938 р. вступив до Харківського університету. Навчання не завершив – почалася війна. Пішов добровольцем на фронт, двічі був тяжко поранений. Двічі втікав із полону, партизанив. По війні працював учителем; літературним співробітником, затим — редактором прози у львівському журналі «Жовтень». Власне, у Львові письменник залишився назавжди.
Перша збірка оповідань Григорія Тютюнника «Зоряні межі» вийшла друком 1950 р. Затим була надрукована повість «Хмарка сонця не заступить» (1957 р.) Збірка «Журавлині ключі» — поезії, написані під час війни — побачила світ по смерті автора, у 1963 р.
Роман Григорія Тютюнника «Вир» — без перебільшення, найталановитіший, найемоційніший повоєнний твір – своєю появою засвідчив, що репресоване українське слово вижило. Епічне полотно роману розгортається перед читачем, рясніючи колоритними персонажами, сяючи рідними авторові пейзажами, спонукаючи замислюватися над вічними питаннями людського буття.
Першодрук першої частини «Виру» побачив світ у журналі «Жовтень» 1959 р. Через рік у видавництві «Радянський письменник» вийшла друком перша книга роману. Друга частина була видана вже по смерті автора — в 1962 р.
За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською премією (посмертно).
Григорій Михайлович носив у легенях над серцем 20-грамовий уламок німецького снаряда. Згодом уламок вийняли, але операцій робили аж три, дві з них невдало, на спині залишилася рана, яка не загоїлася до кінця життя. Страждав на задишку та біль у грудях, часом нестерпні.
Мешкаючи у Львові, Григорій тужив за рідною Шилівкою, за мамою, за молодшим братом. Цілих 15 років брати майже не спілкувалися. Зрідка бачились, але давалася взнаки велика різниця у віці: без батька говорити не було про що.
Вперше Григір отримав листа від брата, коли служив на Тихоокеанському флоті. Григорій на той час уже мешкав у Львові, працював у «Жовтні».
Дуже нелегко йшли одне до одного два Григорії, але велика братня любов, що народилася між ними, осявала все подальше їхнє життя.
Григорій став Григорові за батька, наставника у творчості, друга і порадника і житті Щоб це відчути серцем, треба неодмінно прочитати «Коріння»…
А це останній лист Григорія Тютюнника братові: «Грицьку! Було б дуже добре, якби ти приїхав до Харкова, влаштувався з житлом, «замельдувався» в деканаті та й повернувся в Шилівку ще на тиждень. Вигадай що завгодно, аби вирватись... Григорій Тютюнник. 25.VIII.1961 року».
Через годину після того, як Григір отримав цього листа, надійшла телеграма: Григорій помер... «На столі в його кімнаті лишилася рівненько складена в потертій папці друга частина роману «Вир»...»
Григорій Тютюнник поховагний на Личаківському цвинтарі у Львові.
У рідному селі Шилівці є музей — невеличка кімната в школі. В центрі кімнати — погруддя Григорія, на стінах – фотознімки, під склом – книги, теки з матеріалами.
Давніше у музеї влаштовували зустрічі з матерями Григорія та Григора, з їхніми товаришами-літераторами.
На старенькій будівельці, де колись була школа, що в ній навчався Григорій, меморіальної дошки немає…
Завершити коротку оповідь про Григорія Тютюнника, мабуть, таки треба словами його молодшого брата, бо краще сказати про цього унікального письменника і його творчість не зміг би ніхто: «Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові»…
Книжки з історії сьогодні все більш нагадують відверту розмову з читачем про те, чого донедавна не вчили в школі та воліли не згадувати в родині.
Для українців Великдень – це не тільки різнокольорові писанки і смачна паска. Це особливе свято, коли слідують традиціям і вірять у диво. Існує безліч повір’їв і застережень на Великдень. Дотримуючись їх, усе бажане здійснюється.
а) Великий семитижневий піст – очищення думок, душі і тіла
Піст починається відразу після Масляної. Сім тижнів віруючі не їдять продукти тваринного походження, у певні дні повністю відмовляються від їжі або вживають лише сиру їжу. Вважається, що, дотримуючись міри в їжі, людина вчиться утримуватися від інших спокус і гріхів.
б) Великий або Чистий четвер – прибирання перед Великоднем
У цей день людина повинна повністю очистити себе і оселю: зробити прибирання у будинку, скупатися до сходу сонця у відкритій водоймі або прийняти контрастний душ. Тим, хто постує, дозволені хліб і червоне вино.
Згідно великодньої традиції, у цей день потрібно ставити тісто для пасок і фарбувати яйця. Заборонено шуміти, співати, веселитися, гадати і скандалити.
в) Страсна п’ятниця – день розп’яття і смерті Ісуса
Це найсуворіший і найсумніший день тижня. Люди моляться, відвідують церковні служби і утримуються від їжі. Під суворою забороною домашня робота, веселощі і пісні, кажуть: «хто пісні у Страсну П’ятницю співає – на Великдень сльози проллє».
Не можна брати у руки гострі і ріжучі предмети. Заборонено протикати землю залізом, тобто працювати на дачі – до біди. Згідно з повір’ям, білизна, випрана у цей день, покривається кров’ю. У п’ятницю дозволено лише пекти паски і хліб.
У ніч на неділю, після опівночі, дзвін сповіщає про Воскресіння Христове і початок великодньої служби. Богослужіння проводяться особливо урочисто й тривають вони до ранку.
Кульмінацією служби стає обряд освячення пасок, яєць, вина та ін. Частину принесених страв залишають у церкві для знедолених.
Деякі люди здійснюють паломництво до знаменитих храмів України. Послухати святкову службу та освятити продукти можна у чудовій Свято-Успенській Почаївській лаврі, навідатися до Києво-Печерської лаври або ж відправитися до золотоверхого Чернігова і відвідати Спасо-Преображенський собор або стародавню Катерининську церкву.
Святкування тривають тиждень, який називається Світлою великодньою седмицею, а кожен із днів носить назву світлого – світлий понеділок, світлий вівторок і т.д.
Традиції христування вже 2000 років: весь період святкування при зустрічі люди вітають один одного словами:
– «Христос воскрес!»
– «Воістину воскрес!», триразово цілуються і обмінюються писанками.
Обмін яйцями міцно увійшов у великодню традицію. З цим символом пов’язано таке повір’я: Марія Магдалина вирішила принести радісну звістку про воскресіння Ісуса римському імператору Тиверію. До нього не можна було приходити без дарів і Марія вибрала у подарунок куряче яйце, яке символізує життя. Почувши звістку, Тиверій розсміявся і сказав: «це так само неможливо, як і твоєму білому яйцю перетворитися на червоне»… але не встиг він закінчити фразу, як яйце стало червоним.
Вважається, на Великдень все стає видимим, навіть містичне; маленькі діти з чистою душею можуть побачити всі земні скарби, які у цю ніч світяться вогниками.
На Великдень можна просити у Бога все. Так, люди похилого віку розчісували своє волосся з думкою про онуків, щоб їх було стільки, скільки волосся на голові. Бажаючи розбагатіти, вмивалися зі срібного посуду. Дівчата просили нареченого.
З нетерпінням чекали першого удару дзвонів. Якщо з першим ударом перехреститися зі словами: «Христос воскрес, а рабу (ім’я) здоров’я», то одужає навіть важко хвора людина.
Вставали до світанку, щоб не проспати щастя.
Дівчата вмивалися водою з червоного яйця, щоб бути рум’яними.
На Великдень усі мають веселитися, інакше сумувати доведеться весь рік.
У Великдень не можна займатися домашньою роботою – з клопотами піде щастя.
Освячені продукти не можна викидати, їх потрібно з’їсти за святковим столом, поділитися з рідними та сусідами або роздати бідним.
Подружжя не повинно христосатися на людях – до розлуки.
Гріх проливати кров тварин протягом Світлого тижня, адже вони теж радіють Христовому Воскресінню і славлять Бога.
Не можна викидати шкаралупу за вікно, щоб не потрапити в Ісуса і апостолів, які весь тиждень ходять по землі у жебрацькому дранті.
Після церкви повертаються додому, вмиваються і всідаються за стіл. Сніданок починають з освячених продуктів, кожен повинен з’їсти по яйцю і покуштувати інші принесені з церкви страви. Далі приступають до решти страв.
Зі Світлим Воскресінням закінчується Великий піст, тому святковий стіл повинен бути багатим, з великою різноманітністю страв. Головними атрибутами великоднього столу є яйця-крашанки, паски і сирні паски.
Яйце – символ життя і чудесного воскресіння. В іконопису воскреслий Ісус був оточений сяйвом, схожим за формою на яйце. Крашанкам приписують цілющі властивості.
До речі, останні кілька років в Україні зміцнюється традиція наряджати Великоднє дерево.Цього року її підтримали чотири міста України.
Святкова паска – символ присутності Бога у житті всіх людей. Її солодкість, здоба і краса – співчуття, милосердя і турбота Творця про кожного.
Сирна паска – прообраз Царства Небесного. Її форма у вигляді гори символізує новий, небесний Єрусалим. А поєднання молока та меду – солодкість райського життя, радість і блаженство святих.
Світлого вам Великодня!
Книга – одне з найбільших чудес, створеною людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє. Історія книги тісно пов'язана з політичними і економічними подіями, історією ідей, історією релігії і життя людей.
Читати онлайн
Міжнародний день пам'яток і визначних місць започаткований в липні 1983 р. Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (International Council on Monuments and Sites; ІCOMOS), створеної при ЮНЕСКО. Відзначається з 18 квітня 1984 р.
Діяльність цієї організації присвячена збереженню і охороні культурно-історичних місць в усьому світі. ІCOMOS була заснована в 1965 р. після прийняття Венеціанської хартії 1964 р. Рада оцінює об’єкти, які пропонуються країнами до Списку всесвітньої спадщини ООН.
Завдання цього свята – ще раз нагадати світовому суспільству про різноманіття культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь.
В Україні цей день називається «День пам’яток історії та культури» і встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 р. № 1062/99, його також відзначають щорічно 18 квітня.
У липні 2000 р. набув чинності Закон «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні стосунки у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в громадському житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Згідно з Законом об’єкти культурної спадщини, що перебувають на території України, охороняються державою.
15 січня 2016 р. Україна приєдналась до Статуту Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей» (ICCROM).
Щодо проведення культурно-мистецьких заходів до Міжнародного дня пам’яток і визначних місць, можна переглянути на офіційній сторінці Міністерства культури України:
http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245473438&cat_id=244913751
Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць є дорадчим органом ЮНЕСКО та разом із Міністерством культури України та Національною комісією ЮНЕСКО вирішує, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Всесвітньої Спадщини.
На сьогодні у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО від України перебуває 7 об`єктів, а саме:
Київ: Собор святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра (з 1990 р.);
Ансамбль історичного центру Львова (з 1998 р.);
Геодезична дуга Струве (з 2005 р.);
Букові праліси Карпат та стародавні букові праліси Німеччини (з 2007 р., 2011 р.);
Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (з 2011 р.);
Дерев'яні церкви карпатського регіону Польщі і України (з 2013 р.);
Стародавнє місто Херсонес Таврійський (з 2013 р.).
Крім того, станом на сьогодні у переліку об’єктів-кандидатів (Tentative List) на включення до Списку всесвітньої спадщини знаходяться 16 українських об’єктів (у дужках зазначено рік внесення до попереднього списку):
а) об’єкти культурної спадщини:
«Торгівельні осередки та укріплення на шляхах генуезької комерції. Від Середземного до Чорного моря» (з 2010 р.);
«Київ: Cобор Святої Софії з монастирськими спорудами, Кирилівська та Андріївська церкви, Києво-Печерська лавра» (розширення об’єкта «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська лавра») (з 2009 р.);
Історичний центр міста-порта Одеса (з 2009 р.);
Астрономічні обсерваторії України (з 2008 р.);
Миколаївська астрономічна обсерваторія (з 2007 р.);
комплекс об’єктів VI–XVI ст. Судакської фортеці (з 2007 р.);
археологічний комплекс «Кам’яна могила» (з 2006 р.);
Бахчисарайський ханський палац (з 2003 р.);
історичне середовище столиці кримських ханів у місті Бахчисараї (з 2012 р.);
історичний центр м. Чернігів (з 1989 р.);
культурний ландшафт та каньйон м. Кам’янець-Подільський (з 1989 р.);
культурний ландшафт «печерних міст» Кримської готії (з 2012 р.).
б) об’єкт природної спадщини:
біосферний заповідник «Асканія-Нова» (з 1985 р.);
в) змішані об’єкти культурної, природної, індустріальної спадщини:
дендрологічний парк «Софіївка» (з 2000 р.);
Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (з 1989 р.);
Держпром (з 2017 р.).
Незабаром вся світова громадськість згадає події, які відбувалися в 1945 році і буде відзначати 11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН з 1991 року 11 квітня у світі відзначається День визволення в’язнів фашистських концтаборів. Цю дату було встановлено в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів найбільшого концентраційного табору – Бухенвальд. Саме 11 квітня 1945 року останній в’язень вийшов із його воріт із сумно відомим написом “Jedem das Seine” – “Кожному своє”. Після цього хвиля звільнень досягла інших концтаборів – Дахау, Освенціма, Майданека тощо. Метою Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів є збереження історичної пам'яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах, гетто та місцях примусового утримування.
Представлені світлини є свідченнями жахливого геноциду у концентраційних таборах на території України, Німеччини, Польщі, розповідають про страшні злочини нацистів проти людства. На них зафіксовано “табори смерті” та постаті в’язнів під час визволення і повернення додому.
Широке поширення концентраційні табори отримали у фашистській Німеччині. У них містилися, як правило, антифашисти, передусім комуністи, соціал-демократи, профспілкові діячі, а також особи, які переслідувалися за расовими, релігійними, соціальними та іншими мотивами.
Перший концтабір у Німеччині був створений поблизу Дахау в березні 1933 року. До початку Другої світової війни в тюрмах і концтаборах Німеччини перебувало 300 тис. німецьких, австрійських і чеських антифашистів. У наступні роки гітлерівська Німеччина на території окупованих нею європейських країн створила гігантську мережу концентраційних таборів, перетворених на місця організованого систематичного вбивства мільйонів людей.
Централізована система фашистських концтаборів призначалася для фізичного знищення цілих народів, в першу чергу слов’янських; тотального винищення євреїв, циган; нещадної експлуатації в’язнів в якості робочої сили. Концентраційні табори оснащувалися душогубками, газовими камерами та іншими засобами масового винищення людей, крематоріями. Були створені табори смерті, де ліквідація в’язнів йшла безперервним і прискореним темпом, де ув’язнені жили не більше трьох – шести місяців: там розповсюджувався наказ про «умертвіння роботою».
Концтабір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 року. За 8 років близько 239 тис. осіб були в’язнями Бухенвальда. Спочатку це були німецькі політв’язні, пізніше, в роки Другої світової війни, представники багатьох інших національностей. Багато ув’язнених загинуло вже в період будівництва табору, яке велося без використання механізмів. Ув’язнених експлуатували також власники великих промислових фірм, чиї підприємства були розташовані в районі Бухенвальда (Сіменс, Юнкерс та ін.). Близько 10 тис. ув’язнених було страчено в Бухенвальді, в тому числі майже 8,5 тис. радянських військовополонених. Всього ж в Бухенвальді замучено 56 тис. ув’язнених 18 національностей. Особливо багато ув’язнених загинуло у філії Бухенвальда Дора, де в підземних приміщеннях виготовлялися ракетні установки «Фау». Табір був розташований поблизу міста Нордхаузен в Німеччині.
11 квітня 1945 року в’язні Бухенвальда, дізнавшись про підхід союзних військ, успішно здійснили збройне повстання, обеззброїли і захопили в полон більше 800 есесівців і солдатів охорони, взяли в свої руки керівництво табором. Тільки через дві доби американські війська, які знаходилися поблизу, дісталися табору. Здійснивши повстання, в’язні Бухенвальда врятувалися від знищення, так як гітлерівська влада напередодні віддали наказ про фізичне винищення усіх ув’язнених.
Крім Бухенвальда і Дора існували й інші концтабори: Освенцім, Майданек, Маутхаузен, Штутгоф, Заксенхаузен, Треблінка. З 18 млн громадян країн Європи, що пройшли через табори різного призначення, в тому числі і концентраційні табори, було знищено понад 11 млн чоловік. Система концтаборів у Німеччині була ліквідована разом з розгромом гітлеризму, засуджена вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі.
Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів у всьому світі відзначається пам’ятними заходами, зустрічами колишніх в’язнів фашизму, поминанням загиблих, поклонінням їх пам’яті, покладанням квітів до могил та місць поховання жертв фашизму
Концтабори — це місця укладання великих мас людей, поміщених туди за політичними, соціальними, расовими, релігійними та іншими ознаками. Широке розповсюдження вони отримали в роки Другої світової війни і були розташовані, як у самій фашистській Німеччині, так і на окупованих нею територіях.
22 березня 1933 року в Дахау почав діяти перший концентраційний табір у нацистській Німеччині, а в наступні роки фашисти створили величезну мережу цих таборів, перетворених у місця організованого систематичного вбивства мільйонів людей. Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів, гетто та в'язниць. За визнанням самих есесівців, в'язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку. За роки Другої світової війни через табори смерті пройшли понад 20 мільйонів осіб з 30 країн світу, з них 5 мільйонів — громадяни Радянського Союзу. Приблизно 12 мільйонів чоловік так і не дожили до звільнення, серед них — близько 2 мільйонів дітей.
11 квітня 1945 року в'язні Бухенвальда (Buchenwald) підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців і вийшли на свободу. Здається, так давно це було. Але тільки не для тих, хто пройшов крізь жахіття фашистських катівень. Біографії цих людей — це справжні уроки мужності для молодого покоління.
На Нюрнберзькому процесі 1946 році міжнародний трибунал визнав, що ув'язнення в неволі мирних громадян іноземних держав, так само як і використання в примусовому порядку їх праці в інтересах Німеччини, є не тільки військовим злочином. Воно було кваліфіковано як злочин проти людства.
І сьогодні, 11 квітня, у багатьох країнах проходять різноманітні пам'ятні заходи, зустрічі колишніх в'язнів, поминання загиблих, поклоніння їх пам'яті, покладання квітів до могил та місць поховання жертв фашизму. Адже тільки зберігаючи пам'ять про ті страшні події і віддаючи шану загиблим і тим, хто вижив у тому пеклі людям, можна сподіватися на те, що подібне більше ніколи не повториться в людській історії.