Консультація для батьків:

«Адаптація дітей раннього віку до умов дошкільного закладу»

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

ВИОКРЕМЛЮЮТЬ ТАКІ СТУПЕНІ АДАПТАЦІЇ:

Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

ЩОБ ПРОЦЕС АДАПТАЦІЇ НЕ ЗАТЯГУВАВСЯ, НЕОБХІДНО:

Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

Наблизити домашній режим до садкового;

Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та в дитсадку.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРАВИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ РІДНИХ У ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ:

Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

Не залишати дитину на цілий день у групі;

Гуляти на майданчику після відвідування садка;

Давати із собою улюблені іграшки;

Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

Зустрічати дитину з посмішкою;

Розповідати якомога більше позитивного про садок;

Підтримувати самостійність дитини вдома.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ДО ДИТЯЧОГО САДКА БЕЗ СЛІЗ

Налаштовуйте дитину на те, що в дошкільному закладі на неї чекає багато цікавого: знайомство з новими друзями, яскраві книжки, гарні іграшки, багато веселих розваг тощо.

Зберігайте спокій, не виявляйте перед дитиною свого занепокоєння, адже ваше хвилювання передається їй. Тоді дитина плакатиме, нервуватиме та відмовлятиметься йти до дитячого садка.

Дозвольте дитині взяти із собою в дошкільний заклад улюблену іграшку або якийсь інший безпечний предмет із дому, аби в дитячому садку вона відчувала домашній затишок.

Щоразу вигадуйте новий цікавий спосіб прощання з дитиною на порозі дошкільного закладу. Наприклад , ласкаві обійми, повітряний поцілунок, «секретне слово», тощо. Так, дитина буде зацікавлена виконанням цього ритуалу і легко відпускатиме вас.

Наклейте в особистій шафі дитини в дошкільному закладі фото вашої родини. Це заспокоюватиме дитину у хвилини занепокоєння.

Завжди будьте уважні до дитини, коли забираєте її з дитячого садка. Зокрема розпитуйте, чим вона займалася протягом дня, хваліть її малюнки чи інші творчі вироби, щиро дякуйте за подарунок, який дитина виготовила власноруч тощо.

Усіляко демонструйте свою любов і турботу. Наприклад, скажіть, що протягом дня думали про неї, планували спільні заняття на вечір, приготували для неї щось смачне тощо.

Обмежте відвідування гостей та масових заходів у період адаптації дитини до умов дошкільного закладу, не перевантажуйте її вдома розвивальними заняттями.

Говоріть про дошкільний заклад у піднесеному настрої, ніколи не лякайте ним дитину, і головне – будьте терплячими

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ: ЯК СЛІД СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ

Не карайте дитину й не гнівайтеся на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами на порозі дошкільного закладу або ще вдома при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що дитина має право на таку реакцію. Водночас суворе нагадування дитині про те, що вона «обіцяла не плакати», теж зовсім не ефективне. Позаяк дитина цього віку ще не вміє тримати слово. Тож ліпше ще раз нагадайте їй, що ви невдовзі обов’язково прийдете й заберете її додому.

Не лякайте дитину дошкільним закладом, використовуючи фрази на кшталт: «Ось будеш погано поводитися, знову до дитячого садка підеш!». Місце, яким лякають, ніколи не стане для дитини ні улюбленим, ні безпечним.

Не відгукуйтеся негативно про вихователів і дошкільний заклад загалом у присутності дитини. Це може навести на думку, що дитячий садок – це нехороше місце, у якому працюють погані люди. У такому разі тривожність дитини не зникне взагалі.

Не обманюйте дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо насправді їй доведеться перебувати в дошкільному закладі півдня чи навіть повний день. Нехай ліпше дитина знає, що мама прийде нескоро, аніж марно чекатиме її цілий день. Адже в такому випадку вона може втратити довіру до найближчої людини.

                Виховання самостійності   у дошкільників

      Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли вона починає ходити до школи. Проте починати виховувати цю якість потрібно набагато раніше – і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.                                                                                         

 Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини. Зазвичай, самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки » тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або до дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності.

 Прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих». Фахівці визначають самостійність таким чином: вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах; вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого; вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності; вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат); вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності; вміння переносити відомі способи дій в нові умови.

 Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.

Етапи становлення

Ранній вік.

Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій.

 Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини. Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки.

Рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчився, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.

2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це.

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!».

Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до самостійних дій.

Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д.

 Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу, - дайте відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці, але зате у неї будуть формуватися навички не  тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче попрати свій носовичок? Дозвольте зробити це Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати , адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби.

 Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому здається простим і нескладним.

 Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.

Дошкільний вік

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

 2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо.

 3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності)

 4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих.

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше , гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.

5 кроків до покращення свого психічного здоров'я:

1. Спілкуйтеся з іншими людьми

Добрі відносини з оточенням важливі для вашого психічного здоров’я, адже вони допомагають розвинути почуття приналежності до групи, дають можливість поділитися позитивним досвідом з іншими та відчути емоційну підтримку. Спілкуйтеся з друзями, сім’єю, колегами, однодумцями. Обмінюйтеся думками, підтримуйте одне одного –– усе це допомагає відчувати себе в тонусі та зберігати життєві сили.

2. Будьте фізично активними

Регулярна фізична активність пов’язана з нижчим рівнем депресії і тривожності у всіх вікових групах, підвищенням самооцінки та гарним настроєм. Це не обов’язково має бути інтенсивне тренування –– можна просто прогулятися на свіжому повітрі в колі друзів чи сім’ї. Під час прогулянки знижується рівень гормону стресу (кортизолу), і внаслідок цього ми відчуваємо піднесення та отримуємо більше задоволення від життя. Прогулянку можна робити за півтори-дві години до сну, щоби покращити його якість та почуватися більш розслаблено.

3. Продовжуйте вчитися

Дослідження показують, що освоєння нових навичок поліпшує психічний стан завдяки підвищенню впевненості в собі через розвиток цілеспрямованості. Навіть якщо ви відчуваєте, що у вас недостатньо часу або немає потреби вивчати щось нове, є багато різних способів додати нові знання у своє життя. Наприклад, ви можете спробувати: готувати щось нове та корисне, удосконалити свої вміння (поліпшити навички презентації, фотографії, полагодити зламаний велосипед) або спробувати нові види діяльності (вести блог, займатися новим видом спорту, вчитися малювати).

4. Допомагайте іншим

Науковці виявили, що доброта й щедрість можуть допомогти поліпшити ваш психічний стан завдяки створенню позитивних емоцій та відчуття важливості. Невеликі добрі справи для інших людей або волонтерство сприяють підвищенню рівня нейромедіаторів, як-от серотонін, дофамін та ендорфін. Також, коли ми робимо добрі справи, у нас збільшуються самооцінка, рівень емпатії та співчуття, покращується настрій. Це знижує артеріальний тиск і рівень кортизолу.

5. Уважно ставтеся до своїх думок, емоцій та поведінки

Усвідомлення допомагає краще розуміти власні думки та емоції, тривогу чи переживання, поліпшити ставлення до життя й підхід до розв’язання проблем. Намагайтеся дослухатися до свого тіла, бажань та процесів свого внутрішнього світу, адже це підвищує здатність планувати діяльність, позитивно ставитися до себе і, як наслідок, — мати високий рівень емпатії та самоприйняття.