Україна відзначила 80-річчя Василя Симоненка. Виступ театральної студії. Керівник – Гилюн С.М. Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі.

INTERMARIUM.COM.UA Неймовірно романтичні листи Василя Симоненка до дружини

Сделано с помощью

УЗНАТЬ БОЛЬШЕ

Біографія

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину...

Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни...

Протягом 1942 - 1952 pp. майбутнiй поет навчався в школi: 4 класи у Бiïвцях (1942 – 1946 рр.), решта - у сусiднiх селах Єнькiвцях (1946 – 1947 рр.) i Тарандинцях (1947 – 1952 рр.). Дорога до школи була для нього мукою... - через багато років у новелі "Дума про діда" Симоненко не забуде згадати свою першу дорогу: "...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець дороги!.." У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.).

Одержавши 1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини" (1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія.

Напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською "відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Проте просвітницька діяльність не задовольняла Василя. Від природи людина діла, він прагнув роботи з конкретними, зримими результатами. Такими результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрації сталінщини на рідній землі. Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними.

1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ та планував вступати до аспiрантури Iнституту лiтератури АН УРСР.

Літо 1962 р.: на залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилася продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред'явив редакційне посвідчення, побачивши перед собою відомого поета, правоохоронці раптом ніби показилися - вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції і жорстоко побили. У зв'язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.

Скорботною епітафією звучать слова, записані Симоненком до свого щоденника 3 вересня 1963 року:

"Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. "Літературна Україна" каструє мою статтю, "Україна" знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у "Зміні", зарізані в "Жовтні", потім надійшли гарбузи з "Дніпра" й "Вітчизни"...

14 грудня 1963 р. поет помер у черкаськiй лiкарнi (за офiцiйною версiєю, вiд раку), похований у Черкасах.

Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих: "Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в краïну Навпаки", "Казка про Дурила".

Протягом п'ятнадцяти рокiв забороняли видання творiв Василя Симоненка: пiдготовлене видавництвом "Молодь" "Вибране" поета "розсипали й по-живому шматували". З неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося "пробивати" у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові "Земне тяжіння" (1964 р.), збірку новел "Вино з троянд" (1965 р.), "Поезії" (1966 р.), "Избранная лирика" (1968 р.), "Лебеді материнства" (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.).

Василевi Симоненковi посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Т. Шевченка у 1995 р. 

Вірш Василя Симоненка про кохання

Є  в  коханні  і  будні,  і  свята,

Є  у  ньому  і  радість,  і  жаль,

Бо  не  можна  життя  заховати

За  рожевих  ілюзій  вуаль.

І  з  тобою  було  б  нам  гірко,

Обіймав  би  нас  часто  сум,

І,  бувало  б,  темніла  зірка

У  тумані  тривожних  дум.

Але  певен,  що  жодного  разу

У  вагання  і  сумнівів  час

Дріб'язкові  хмарки  образи

Не  закрили  б  сонце  від  нас.

Бо  тебе  і  мене  б  судила

Не  образа,  не  гнів  —  любов.

В  душі  щедро  вона  б  світила,

Оновляла  їх  знов  і  знов.

У  мою  б  увірвалася  мову,

Щоб  сказати  в  тривожну  мить:

—  Ненаглядна,  злюща,  чудова,

Я    без  тебе  не  можу  жить!..

IV. "Пригадаю усе до слова..."

Пригадаю  усе  до  слова,

До  зідхання  згадаю  все,

І  мене  -  в  недосяжне  -  знову

Хвиля  спогадів  понесе.

То  наївні,  а  то  суворі

Сколихнуть  вони  спокій  мій,

А  за  ними  в  холодне  море

Рушить  човен  моїх  надій.

Ой,  ті  плавання  невеселі

(Як  від    правди  себе  втаю?)  -

Розіб'ється  човен  об  скелі,

Об  гранітну  байдужість  твою.

V. "Не жартуй наді мною, будь ласка..."

Не  жартуй  наді  мною,  будь  ласка,

І,  говорячи,  не  мовчи.

Нащо  правді  словесна  маска?

Ти  мовчанням  мені  кричи.

І  без  слів  я  усе  розумію,

Що  сказати  маєш  мені,

Та  в  мовчанні  живе  й  надія

Не  почути  жорстоке  "ні"!

VI. "Ображайся на мене, як хочеш..."

Ображайся  на  мене,  як  хочеш,

Зневажай,  ненавидь  мене  -

Все  одно  я  люблю  твої  очі

І  волосся  твоє  сумне.

Хай  досада  чи  гнів  жевріє,

Хай  до  сліз  я  тебе  озлю  -

Ти  для  мене  не  тільки  мрія,

Я  живою  себе  люблю.

Для  кохання  в  нас  часу  мало,

Для  мовчання  -  у  нас  віки.

Все  віддав  би,  що  жить  осталось,

За  гарячий  дотик  руки.

Влийся  сонцем  у  щиру  мову,

У  думок  моїх  течію  -

Я  люблю  твої  губи,  і  брови,

І  поставу,  і  вроду  твою.

Ображайся  на  мене,  як  хочеш,

І  презирством  убий  мене  -

Все  одно  я  люблю  твої  очі

І  волосся  твоє  сумне.

VIII. "Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре..."

Здрастуй,  сонце,  і  здрастуй,  вітре!

Здрастуй,  свіжосте  нив!

Я  воскрес,  щоб  із  вами  жити

Під  шаленством  весняних  злив.

Хай  заляжеться  тиша  навколо,

Й  знову  стану,  як  ви,  німим,

Але  в  серці  моїм  ніколи

Не  замовкне  весняний  грім.

І. "Довго спали вітри у ярах на припоні..."

Скажи, что делать мне с тобой:

Недостижимой и единственной,

Как вечер дымно-голубой?

А. Блок

Довго  спали  вітри  у  ярах  на  припоні,

Довго  тиша  гнітюча  полями  повзла,

І  стояли  дерева  німі  на  усонні,

Знемагала  в  пилюці  вечірня  імла.

І  на  трави  не  бризнули  роси,  мов  перли,

Як  рум'янець  густий  раннє  небо  залив.

І  здавалось  -  життя  задрімало,  завмерло,

Заблукало  в  безмежжі  неміряних  нив.

І  здавалось  -  нема  ні  початку,  ні  краю

Цій  нудоті  німій  і  нудній  німоті...

Найстрашніше,  мабуть,  тільки  тиша  карає,

Коли  поруч  з  тобою  повзе  по  житті.

Кирпатий барометр/   Симоненко Василь Андрійович

I. Замість вечірньої молитви

Ти лежиш іще впоперек ліжка —

Ну до чого мале й чудне!

А до тебе незримі віжки

Прив’язали цупко мене.

Кажуть, носа ти вкрав у баби,

Губи й ноги забрав мої,

Взяв у матері синю звабу

І в очах своїх затаїв.

Спи, грабіжнику мій кирпатий.

Сумнів диханням розіграй,

Я тобі стану в голови слати

Найніжніші подушки мрій.

Розішлю свої думи в дозори,

Щоб у сизому міражі

Не ступило свавільне горе

На кордони твоєї душі.

Бо не змок ще убивчий порох

Од потоків дитячих сліз —

Через трупи надій бадьорих

Твій одвічний і підлий ворог

До усмішки твоєї ліз.

Над народами, над віками

Встало горе, мов чорний гном.

Торохтять бойовів тамтами

Над прозорим дитячим сном.

Відгодована злість, і хитрість,

І закута в броню брехня

Атакують добро і щирість

Серед ночі й білого дня.

Гуркотять бойові колісниці,

Свищуть ратища і шаблі...

І тривозі моїй не спиться,

Йде вона босоніж по землі.

І встає проти кривди й злоби

***

Мій обсмалений сонцем гнів,

Щоби спав ти спокійно, щоби

Ти сміявся і жебонів.

І ладнає совість гармати

Проти підлості і обмов,

І виводить зневіру на страту

Безпощадна моя любов.

Наливайся земними силами,

Вдосталь радощів зачерпни —

Над тобою тріпочуть крилами

Тихі-тихі спокійні сни...

МОНАРХИ

Диктатори,  королі,  імператори,

Мліють  в  димі  хвальби,

Роззявляли  пащі,  мов  кратери,

І  гукали:

-  Ми  -  символ  доби.

-  Хто  не  з  нами,  той  проти  Бога.

-  Хто  не  з  нами,  той  проти  всіх.  -

І  сипались  лаври  убогі

До  куцих  кривавих  ніг.

Нікчемна,  продажна  челядь,

Банда  кривляк  для  втіх,

Щоб  мати  що  повечерять,

Годувала  холуйством  їх.

Ідоли  обслинені,  обціловані

Ішли  величаві  в  своїй  ході.

А  поруч  вставали  некоровані

Корифеї  і  справжні  вожді.

Вставали  Коперники  і  Джорджоне,

Шевченко  підводи  могутнє  чоло,

І  біля  вічного  їхнього  трону

Лакузи  жодного  не  було.

Бо  щире,  високе  небо

Не  підмалюєш  квачем,

Бо  величі  справжній  не  треба

Спиратись  на  плечі  нікчем.

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

як влучно й милозвучно говорив наш земляк ще тоді те, що актуально й зараз

UAIN.PRESS День народження Василя Симоненка: найкращі вірші поета

Об этом сайте COMA.IN.UA 10 найніжніших віршів Василя Симоненка про любов та кохання

https://www.facebook.com/plus.success/videos/3201464963269783/

#Месія #Симоненко #живийголосавтора #Поезія #Україна #творчість_діти#Система+Успіх

Живий голос В. Симоненка - великого поета та громадянина, лунає з середини минулого століття, із задушеної радянською владою України, немов говорить про нашу сучасність.

Слухайте, читайте, думайте, робіть висновки ! Пророчі слова В. Симоненка досі лишаються актуальними для нашої багатостраждальної країни. Готуємось знову до чергових виборів ? Після нещодавніх виборів Україну все ще лихоманить. А між тим країна пограбована, а всупереч гучним обіцянкам, ніхто досі не притягнений до відповідальності. І знову тріскотня та обіцянкі політиків.

“ На Свято Зелене з густих заплав прийшов чоловік і надію посіяв… ”

Це рядки з вірша В.Симонека “Балада про зайшлого чоловіка ” / у виконанні автора/ - Альбом з наших архівів /творчість дітей Клубу "+ Успіх", розділи - "Літературні читання",”Живий голос автора"/. На жаль народ України не бажає усвідомити, що доки він перестане принижуватись та чекати чергового “Месію”, гідного життя в країні не буде.

Альбом - ілюстрація реалізованої філософії Системи "+ Успіх" .

Слухайте, читайте, думайте, робіть висновки !

http://heroes.profi-forex.org/.../simonenko-vasilij...

 HEROES.PROFI-FOREX.ORG Симоненко Василь Андрійович - поет-шестидесятник Симоненко Василь Андрійович український поет, журналіст-дисидент, помер у віці 28 років в Черкасах після побиття співробітниками міліції

Всеосвіта › Перейти на сторінку документа

https://galnet.fm/igrysti-istoriyi-kohannya-vasyl-ta.../

GALNET.FM Ігристі історії кохання: Василь та Люся Симоненки | Galnet До Дня закоханих Радіо FM Галичина та Galnet створили проєкт «Ігристі істо  

http://heroes.profi-forex.org/.../simonenko-vasilij...

 HEROES.PROFI-FOREX.ORG Симоненко Василь Андрійович - поет-шестидесятник Симоненко Василь Андрійович український поет, журналіст-дисидент, помер у віці 28 років в Черкасах після побиття співробітниками міліції

COMA.IN.UA  10 найніжніших віршів Василя Симоненка про любов та кохання

Ти знаєш, що ти – людина… Живий голос Василя Симоненка