"Найсклалніший час для життя той, який припадає на злам епох. Порушуються встановлені норми, правила. Змінюються суспільні відносини, загострюються соціальні проблеми. I найбільше від цього страждає молодь. Не маючи ще засвоєних моральних принципів, вона найбільше підпадає під негативний вплив вулиці
Очевидно, що своєчасним було прийняття рішення Деснянською районною радою і міським відділом освіти про розбудову української народної гімназії на базі загальноосвітньої середньої школи № 31, де навчання велося російською мовою. І це було не випадково. Середня школа № 31 була на той час однією з найкращих у Чернігові. Вона успішно працювала за кабінетною системою.
У 1982-1983 навчальному році найкращими за підсумками конкурсу були визнані кабінети таких авторитетних творчих учителів: Хоменко С.Є. (нагороджена за сумлінну працю медаллю Н.Крупської) - кабінет біології; Шемет Б.А.- кабінет фізики; Чмеленко В.І., кабінет математики; Карпенко В.М.— кабінет музики; Мигаль П.В. - зразковий кабінет праці, у якому працювала постійно діюча виставка вишивки, де були представлені зразки різних технік, вишиті українські сорочки, блузи, фартухи тощо.
У 1985-1986 навчальному році після проведення фронтальної перевірки роботи школи, завідуючий Деснянським райвно Швидкий А.Л. виконав приємну місію: вручив педколективу перехідний прапор працівників профспілки за високі показники y навчанні 1 вихованні, школі було надане звання «Зразкова» «Носіть це звання з гідністю. Колектив школи працює творчо, 3 натхненням на високому рівні ведеться як правова, так і виховна робота. Колектив дружній, гарний, перспективний. Успіхів вам!» (Ремарчук К.Ф. "Учителю! Перед ім'ям твоїм..."
Дійсно, у колективі творчо працювали я досвічені педагоги, так і молоді спеціалісти, які прийшли з відкриттям школи № 31. Це Овчаренко В.С., Дубовик І.М., Дєдух Н.В., Бугрей І.Г., Йовенко Л.М., Михайленко К.В., Анненкова Л.В., Рядок І.В та ін
Ще одна цікава подія сталася у той час у країні, однак була мало ким помічена. У 1988-1989 навчальному році Міністерство освіти і науки України та педагогічне товариство оголосило конкурс для учнів і вчителів, який полягав у тому, що треба було написати своє бачення щодо того, якою повинна бути «Школа радості»
Члени шкільної ради, учні виявили бажання брати участь у цьому конкурсі .
«Школа радості»! Чи можлива вона у такий складний час?! Економічна криза, соціальні негаразди, занепад інтелектуальних цінностей. А учні відповіли: «Уважаємо, що можливо».
Від старшокласників надійшло чимало особистих бачень «Школи радості». Найцікавішою була робота Ірини Драве.
Робота була відправлена в Київ на всеукраїнський конкурс. Вона виявилася кращою серед інших Ми були запрошені до круглого столу, де учні розповіли про таку школу, почули багато цікавої і цінної інформації. Актив школи це зацікавило, було чимало розмов, дискусій. Тому. коли отримали наказ про створення народної української гімназії на базі школи №31, то з одного боку-це було як грім серед ясного неба, а з іншого- повіяло якоюсь новизною, надією на краще на освітянській ниві.
З позиції сьогодення вважаємо, що педколективу школи дуже пощастило, адже директором у той час була Рябоконь Антоніна Петрівна — учитель фізики, молода, енергійна красива жінка, людина творча, талановита, Відмінник народної освіти. Антоніна Петрівна сама загорілася ідеєю створити нову школу, народну українську гімназію. Але з чого починати? Як це робити? Вона дала завдання вчителям попрацювати в обласному архіві і вивчити досвід Чернігівської класичної гімназії.
Звичайно, класична гімназія залишила про себе добру славу. Про це свідчать спогади та прізвища її славетних вихованців. Але сучасна гімназія не тотожна старій. Нові гімназії в Україні на той час лише створювалися Рябоконь А.П. відрядила Гусь О.М. і Ремарчук К.Ф. вивчити досвід 153-ї середньої школи ім.. О.С. Пушкіна м. Києва, яка вже рік працювала як гімназія
Дирекція школи № 153 люб'язно показала гімназію, познайомила з документацією. Звичайно, дещо ми запозичили в них, але зрозуміли, що перш за все повинні мати своє бачення гімназії, треба все продумати і творчо опрацювати.
Закипіла робота. Антоніна Петрівна дуже часто збирала в себе в кабінеті вчительський актив, вносила свої пропозиції, уважно прислуховувалась до думок і порад колег. Уже тоді вона вела мову про школу з естетичним спрямуванням, у якій велика роль буде належати музичній кафедрі, якою буде керувати талановитий спеціаліст Карпенко В.М. І це було не випадково, бо на той час створювалися школи за покликом талановитих: школа Гудзика, школа Амоношвілі
Перш за все в типографії були надруковані листівки про відкриття в Чернігові гімназії і умови набору до неї учнів на новий 1991-1992 навчальний рік. Листівки були розклеєні у всьому місті.
У приміщенні школи проводився ремонт. У вестибюлі з'явилися стенди «Кодекс честі гімназиста», «Клятва гімназиста», «Для вас, батьки», «Положення про гімназію». Майже у кожному класі- портрет Т.Г.Шевченка.
Це були складні часи для країни, а для дирекції школи і вчителів і складні, і відповідальні. Адже змінювався зміст програм, з’явилися нові предмети, з програми вилучалася російська мова та література, а всі предмети повинні були викладатися українською мовою.
Колективу пощастило, що українську мову та літературу на той час викладав такий знавець рідної мови як Бондаренко Поліна Павлівна. Вона була для всіх «мовним академіком». Ми всі звертались до неї в разі непорозумінь із мовних питань, та й не тільки ми, а й учителі-мовники з інших шкіл. Адже словників української мови майже не було, із введенням нового предмету, народознавства, особливо необхідні були тлумачні. Словники. Завдяки Поліні Павлівні обласний відділ народної освіти допоміг нам видати свій тлумачний словничок. Це була наша невеличка перемога.
Байдужих педагогічному колективі не було, усі разом із дирекцією переживали і хвилювалися за майбутнє гімназії.