У класичній механіці Ньютона були сформульовані не тільки якісні закономірності механічного руху, а й класична механіка встановлює універсальний спосіб опису руху матеріальних точок, з яких, як здавалося Ньютону, можна побудувати різноманітні матеріальні об'єкти і, таким чином, дати теоретичне пояснення будь-яких механічних явищ, що зустрічаються в природі.
В основу класичної механіки покладено такі постулати:
Межі застосування законів ньютонівської механіки:
«Відтоді як за теорію відносності взялися математики, – зізнавався А. Ейнштейн, – я її вже й сам не розумію».
І не дивно, що навколо теорії відносності ось уже 100 років не вщухають запеклі суперечки тих, хто її «не розуміє».
А що послугувало причиною створення цього, на перший погляд, суто теоретичного розділу фізики? Виявляється, спочатку, майже як завжди у фізиці, був експеримент.
У 1905 році в німецькому науковому журналі «Аннален дер фізик» з’явилася невелика стаття обсягом 30 друкованих сторінок двадцятишестирічного Альберта Ейнштейна «До електродинаміки рухомих тіл», у якій майже повністю було викладено спеціальну теорію відносності, яка зробила невдовзі молодого експерта патентного бюро знаменитим.
Спеціальна теорія відносності з’явилася не на порожньому місці, вона ґрунтується на дослідженнях рухомих тіл, а саме руху світла, який, починаючи із середини XIX століття досліджувало багато фізиків.
Релятивістська механіка – це механіка тіл, які рухаються зі швидкостями, близькими до швидкості світла, ʋ ≈ c. З такими швидкостями можуть рухатися частинки мікросвіту.
Основою релятивістської механіки є постулати спеціальної та загальної теорій відносності.
Принцип відносності Галілея. Основою уявлень класичної фізики про простір і час було тлумачення їх як самостійних сутностей, які існують відокремлено одне від одного. Тобто час плине сам по собі, незалежно від особливостей простору, у якому відбуваються фізичні явища і процеси.
Простір є «вмістилищем» усього, що існує довкола нас і за своїми властивостями він однорідний (у будь-якій його точці властивості однакові) та ізотропний (однаковий в усіх напрямках). Інтервал часу, протягом якого відбувається певна подія, є однаковим для будь-якого спостерігача. Як наслідок, дві події, одночасні для одного спостерігача, неминуче будуть одночасними і для будь-якого іншого.
Класичні уявлення про простір і час давали змогу знайти зручну систему відліку, відносно якої простіше було описати явища, що відбуваються в безмежному однорідному просторі й рівномірному плині часу. На підставі такого розуміння простору і часу Галілео Галілей сформулював принцип відносності, згодом покладений Ісааком Ньютоном в основу класичної механіки.
Принцип відносності Галілея: жодними дослідами, що проводяться всередині інерціальної системи відліку, неможливо встановити, перебуває ця система в спокої чи рухається рівномірно і прямолінійно.
Принцип відносності Галілея можна сформулювати і так: у будь-яких інерціальних системах відліку усі механічні явища відбуваються однаково за одних і тих самих початкових умов.
Спеціальна теорія відносності (СТВ) розглядає взаємозв’язок фізичних процесів тільки в інерціальних СВ, тобто в СВ, які рухаються одна відносно одної рівномірно прямолінійно.
Перший постулат СТВ: В інерціальних СВ всі закони природи однакові.
Це означає, що всі інерціальні СВ еквівалентні (рівноправні). У разі наявності двох інерціальних СВ немає сенсу з’ясовувати, яка з них рухається відносно спостерігача, а яка перебуває в спокої. Жодні досліди в будь-якій галузі фізики (електрика й магнетизм, молекулярна фізика, ядерна фізика, механіка тощо) не дозволяють виділити абсолютну (переважну) інерціальну СВ.
Другий постулат СТВ: Швидкість поширення світла у вакуумі однакова в усіх інерціальних СВ.
Це означає, що швидкість поширення світла у вакуумі інваріантна – вона не залежить від швидкості руху джерела або приймача світла. Незмінність швидкості поширення світла – фундаментальна властивість природи. Відповідно до цього постулату швидкість поширення світла – максимально можлива швидкість поширення будь-якої взаємодії. Матеріальні об’єкти не можуть мати швидкість більшу, ніж швидкість світла.
Після швидкості поширення світла другим найважливішим поняттям СТВ є поняття події.
Подія – будь-яке явище, що відбувається в певній точці простору в певний момент часу.
Подія для матеріальної точки вважається заданою, якщо задано координати (xyz) місця, де подія відбувається, і час t, коли ця подія відбувається. З геометричної точки зору, задати подію означає задати точку в чотиривимірному просторі «координати - час».
У класичній механіці І. Ньютона час однаковий у будь-якій інерціальній СВ, тобто такі поняття, як «зараз», «раніше», «пізніше», «одночасно», не залежать від вибору СВ. У релятивістській механіці час залежить від вибору СВ. Події, що відбулися в одній СВ одночасно, в іншій СВ можуть бути розділені часовим проміжком, тобто одночасність двох подій відносна.
Відносність одночасності: дві просторово розділені події, одночасні в одній ІСВ, можуть не бути одночасними в іншій ІСВ. При переході з однієї ІСВ в іншу може змінюватися послідовність подій у часі, проте послідовність причинно зв’язаних подій залишається незмінною в усіх системах відліку: наслідок настає завжди після причини.
Відносність одночасності подій: а – для спостерігача всередині корабля світло досягає носа і корми корабля одночасно; б – для спостерігача поза кораблем світло досягає носа корабля пізніше, ніж корми.
Швидкість світла у вакуумі є максимально можливою швидкістю передачі взаємодій: с=299792458м/с с=3∙108 м/с
Відносність відстаней – довжина рухомого предмета скорочується в напрямі руху:
l ‹ l0 l0 – довжина нерухомого предмета, – швидкість руху предмета в даній СВ. Розміри предмета у напрямі, перпендикулярному до напряму руху, не змінюються.
Довжина l стрижня в СВ K, відносно якої стрижень рухається, є меншою від «власної» довжини l0 стрижня – довжини стрижня в СВ K′, відносно якої стрижень перебуває у спокої
Відносність проміжків часу – хід рухомого годинника сповільнюється.
Вимірювання часу світловим годинником: а – вимірювання власного часу τ0 події спостерігачем, який рухається разом із годинником; б – вимірювання часу τ спостерігачем, відносно якого рухається годинник, – для цього спостерігача світло проходить більшу відстань, а отже, і за більший інтервал часу
де m0 – маса нерухомого тіла; m – маса того самого тіла, яке рухається зі швидкістю ʋ
Залежність імпульсу тіла від швидкості зображено на графіку. Для швидкостей руху, малих порівняно з с, графік релятивістського імпульсу збігається з прямою p = mʋ, яка відображає залежність імпульсу від швидкості в класичній механіці.
Ще один дуже важливий результат СТВ – залежність енергії E тіла від швидкості його руху. З точки зору СТВ, якщо тіло масою m рухається зі швидкістю ʋ відносно якоїсь СВ, то енергія E тіла в цій СВ становить:
Ця формула пройшла перевірку в експериментах із прискорення ядер, протонів, електронів. Із неї випливає кілька важливих наслідків.
1. Будь-яке тіло (будь-яка частинка), що має масу, несе із собою запас енергії. Дійсно, навіть якщо швидкість руху тіла (частинки) зменшується до нуля (ʋ=0), то згідно з попередньою формулою тіло все одно має енергію:
2. Зміна енергії тіла прямо пропорційна зміні його маси:
Передача нерухомому тілу енергії завжди супроводжується збільшенням його маси, і навпаки: виділення тілом енергії супроводжується зменшенням його маси. Наприклад, якщо тіло нагрівають, його маса збільшується, а коли охолоджують, його маса зменшується.
Повною мірою формулу зв’язку енергії і маси оцінили в 1940-х рр.,коли створювали атомну бомбу. Річ у тім, що ядра Урану-235 діляться в процесі зіткнень із повільними нейтронами, унаслідок чого виділяється величезна кількість енергії. Розрахунки показали, що маса ядра Урану до його розпаду більша, ніж загальна маса частинок, які утворюються після розпаду. Оцей дефект мас (∆m)і виділяється у вигляді енергії.
3. У випадках, коли тіло (частинка) рухається зі швидкістю, яка набагато менша, ніж швидкість світла (ʋ<<c), формулу енергії можна записати так:
Де енергія спокої і кінетична енергія (додаткова енергія, яка виникає внаслідок руху тіла (частинки).
«Что такое теория относительности?» — короткометражный научно-популярный фильм, снятый режиссёром Семёном Райтбуртом на Втором творческом объединении киностудии «Моснаучфильм» в 1964 году.