Зорі - самосвітні, тобто з власними джерелами енергії, газові кулі. Звичайні зорі мають енергію від перетворення водню в гелій у процесі термоядерної реакції, що відбувається в ядрах таких зір. У білих карликів і нейтронних зір джерело енергії інше - не термоядерні реакції.

Зорі ― «фабрики з виробництва» хімічних елементів. Переважна їх частина з відомої періодичної таблиці Менделєєва (до заліза включно) виникла в зорях внаслідок термоядерних реакцій, а вище від заліза ― під час спалахів Наднових. Синтез хімічних елементів відбувається у зорях впродовж усього їхнього життя поступово: від гелію на початку, до заліза наприкінці.

Тривалість «життя» Сонця становить 10 млрд років. Нинішній його вік — близько 5 млрд років, тобто Сонце прожило половину терміну свого існування. Ще принаймні один мільярд років Сонце перебуватиме в такому стабільному стані, як в наш час.

Народжене в люті колосального тиску і надвисоких температур гігантської газопилової хмари, відомій як туманність, Сонце править нашою космічною громадою більше 4 млрд. років. Вчені зараховують наше світило до молодих зірок третього покоління, що утворилися з останків зірок попередніх генерацій. Життєвий цикл Сонця дорівнює приблизно 10 млрд. років. Тобто на даний момент воно пройшло половину еволюційного шляху, відпущеного йому природою. Маса Сонця недостатня для того щоб Сонце закінчило своє життя в колосальному термоядерному вибуху, перетворившись в наднову. Після проходження стадії червоного гіганта в результаті лютих термічних пульсацій зовнішні шари Сонця вивернуться навиворіт і будуть зірвані затухаючим ядерним синтезом, утворивши так звану планетарну туманність.

Кожну секунду на Сонці згорає 700 млрд. тонн водню. Не дивлячись на таку величезну швидкість втрат, енергії Сонця вистачить ще на 5 млрд. років такого життя (приблизно стільки ж років Сонцю від народження). Закінчить своє життя Сонце білим карликом, заздалегідь збільшившись в розмірах і відштовхнувши від себе всі планети. На цих планетах випарується вся вода і зникне атмосфера.

Наше світило представляє собою багатошарову неймовірно гарячу плазмо-газову кулю. Його внутрішній об’єм можна розділити на кілька зон з різним складом, властивостями, поведінкою і характеристиками речовини.

Крім того, існують ще області, звані короною і протуберанцем. А вся зона, розташована вище поверхні світила носить ім’я фотосфери. Щільність, температура і тиск усередині цього гігантського термоядерного реактора зменшуються в міру віддалення від ядра.

Для цього нашій цивілізації знадобився найбільший геній – Альберт Ейнштейн. Його грандіозна теорія, виражена формулою E = mc2 довела, що зірки можуть добувати енергію всередині атомних частинок. Ім’я цій силі, яка мільярди років живить зірки – термоядерний синтез. Це дивно, але маленька субатомна частинка живить гігантські небесні світила мільйони і навіть мільярди років. Завдяки Ейнштейну наша цивілізація дізналася, як вивільнити цю колосальну енергію, приховану в ядрі атома…

Тепер вчені намагаються змоделювати зірку, подібну Сонцю, щоб здобути міць термоядерного синтезу в лабораторії. У науковому комплексі в лісах поблизу Оксфорда побудована найпотужніша на планеті установка даного цільового призначення – Токамак (тороїдальна установка для магнітного утримання плазми), яку британські вчені майже щодня перетворюють на зірку на Землі. У цій величезній магнітній «пляшці» атоми водню зіштовхуються при температурі в 160 млн. градусів.

При такій температурі атоми рухаються настільки швидко, що долають природну силу відштовхування. Атоми які летять зі швидкістю понад 1000 км/с врізаються один в одного і зливаються, утворюючи новий хімічний елемент – гелій – і виділяючи колосальний обсяг чистої енергії. Токамак може підтримувати синтез лише тисячні долі секунди, але всередині Сонця такий процес відбувається безперервно протягом мільярдів років. Причини прості – розміри і тиск.

На Сонці речовина дуже іонізована, тобто атоми втратили свої зовнішні електрони й разом з ними стали вільними частинками іонізованого газу — плазми.

Середня густина сонячної речовини 1400 кг/м³. Це значення сумірне з густиною води і в тисячу раз більше від густини повітря біля поверхні Землі. Однак, у зовнішніх шарах Сонця густина в мільйони разів менша, а в центрі — у 100 раз більша, ніж середня густина. Точні обчислення, які враховують зростання густини й температури до центра, показують, що в центрі Сонця густина газу становить близько 1,5·10⁵ кг/м³, тиск — близько 2·10¹⁸ Па, а температура — близько 15000 000 К. При такій температурі ядра атомів водню (протони) мають дуже великі швидкості (сотні кілометрів за секунду) і можуть стикатися одне з одним, незважаючи на дію електростатичної сили відштовхування. Деякі зіткнення завершуються ядерними реакціями, в результаті яких з водню утворюється гелій і виділяється велика кількість тепла. Ці реакції є джерелом енергії Сонця на сучасному етапі його еволюції. Внаслідок цього кількість гелію в центральній частині світила поступово збільшується, а водню — зменшується.

Сонячні плями — темні утворення на Сонці, температура яких знижена приблизно на 1500 К у порівнянні з навколишніми ділянками фотосфери. Спостерігаються на диску Сонця (за допомогою оптичних приладів, а в разі великих плям — і неозброєним оком у вигляді темних плям. Сонячні плями є областями виходу у фотосферу сильних (до декількох тисяч гаусів) магнітних полів. Потемніння фотосфери в плямах обумовлено придушенням магнітним полем конвективних рухів речовини і, як наслідок, зниженням потоку перенесення теплової енергії в цих областях.

Кількість плям на Сонці (і пов'язане з ним число Вольфа) — один з головних показників сонячної магнітної активності.

На більш холодних зірках (класу K і холодніше) спостерігаються плями набагато більшої площі, ніж на Сонці.

Число Вольфа («міжнародне число сонячних плям», «відносне число сонячних плям», «Цюріхські число») - числовий показник сонячної активності, пов'язаний з кількістю сонячних плям. Названо на честь швейцарського астронома Рудольфа Вольфа. Є одним з найпоширеніших показників сонячної активності. Популярно в різного роду метеорологічних прогнозах.

Анімація: Дуже велика область сонячної плями 2192 обертається через сонячний диск, звернений до Землі, як це видно в обсерваторії сонячної динаміки.

Фотони, які є джерелом тепла і світла, викликають руйнівне і смертоносне явище, яке прийнято називати сонячним вітром. Вчені ж вважають за краще використовувати інше визначення – корональний викид маси (КВМ), що представляє собою колосальний фронт радіоактивних іонізованих заряджених частинок, що спрямовуються в космічну безодню і спопеляючих все на своєму шляху.

Коли фотони добираються до поверхневих шарів Сонця, вони змушують обертатися зовнішні шари зірки, в результаті чого утворюються найпотужніші магнітні протистояння і ударні хвилі. Розігнавшись до неймовірних швидкостей гази також генерують сильні магнітні поля, які при обертанні Сонця стикаються і вириваються з поверхні. В космічний простір вивергаються магнітні петлі величезного розміру. Деякі з цих утворень настільки великі, що Земля змогла б пройти крізь них з величезним запасом.

Від них відривається і мчить на величезній швидкості згусток високорадіоактивної іонізованої плазми. Це і є сонячний вітер або КВМ. Він може пошкодити космічні апарати і навіть загрожувати життю астронавтів. Такий вбивчий фронт іноді досягає Землі за 16 годин. Для порівняння: на найшвидшому космічному кораблі політ до Сонця зайняв би роки, а сонячному вітру на цей шлях потрібні всього лише лічені години. Це дуже швидко.

Корональні викиди маси дарують не тільки феєричне Північне Сяйво, вони можуть завдати непоправної шкоди всій інфраструктурі нашої цивілізації, вивівши з ладу лінії електропередач, знищивши супутники зв’язку і спаливши інтегральні плати комп’ютерних систем управління… Тому спеціальні служби ретельно стежать за активністю Сонця. Траплялися випадки коли результатом рекордного КВМ були пошкоджені земні електромережі в США так Канаді.

На наше щастя, Сонце досить спокійна і «врівноважена» зірка, але незважаючи на цей факт, воно нерідко підносить нам неприємні сюрпризи. Для поверхні світила характерні часті спалахи, супроводжувані викидами високотемпературної плазми і газу. Така сонячна активність може мати негативні наслідки для нашого зелено-блакитного оазису. Тим більше, що такий процес носить раптовий і непередбачуваний характер. Він може тривати від кількох годин до кількох діб. Те, що багато людей звикли називати магнітними бурями, і є негативний вплив сонячної активності на людину.

Останній раз пік буйства нашого світила, виражений в прибутті на Землю гігантського потоку КВМ, який спостерігався в 1859 році, коли з усіх технічних засобів міг постраждати лише телеграф. Зараз в епоху нашої повної залежності від високих технологій ми набагато вразливіші перед сонячним вітром такої потужності. Іншими словами, сьогодні вплив сонячної активності на землю, яка обплутана високотехнологічними засобами комунікацій і створюваними ними електромагнітними полями, багаторазово посилився.

• Сонце містить у собі 99,87 % маси усієї Сонячної системи.
• Середня густина Сонця становить всього 1,4 г/см³, тобто дорівнює густині води Мертвого моря.
• Кожну секунду Сонце випромінює в 100 000 разів більше енергії, ніж людство виробило за всю свою історію.
• Питома (на одиницю маси) енерговитрата Сонця — всього 2×10^-4 Вт/кг, тобто приблизно така ж, як у купи гнилого листя.
• 8 квітня 1947 року на поверхні південної півкулі Сонця було зафіксовано найбільше скупчення сонячних плям за весь час спостережень. Його довжина становила 300 000 км, а ширина — 145 000 км. Воно було приблизно в 36 разів більше за площу поверхні Землі і його можна було легко розгледіти неозброєним оком під час заходу Сонця.
• Кількість сонячних плям та інтенсивність випромінювання Сонця корелюють між собою. Цікаво те, що сонячна стала зазвичай на кілька десятих відсотка вища, коли кількість сонячних плям найбільша.