Єфремов Сергій Олександрович (справжнє прізв. Охріменко; 6 жовтень 1876, с. Пальчик — 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук (з 1919), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Біографія

Народився в с. Пальчик Звенигородського повіту на Київщині (тепер Катеринопільський район Черкаської області) у родині священика. У 1891—1896 навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира.

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації. Наприкiнцi 1904 разом iз Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську Радикальну Партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналась iз Українською Демократичною Партією, отримавши назву Українська Демократично-Радикальна Партія. У 1905 очолив Селянський Союз. У 1908 став одним iз засновників і активним діячем Товариства Українських Поступовців. Співпрацював iз багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская Старина», «Літературно-науковий вістник», «Рада», «Нова Рада», «Україна», «Украинская Жизнь» та іншими. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. У 1895—1918 — один iз керівників видавництва «Вік».

За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російською владою. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не обіймав.

Зi встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище й переховуватися. Восени 1919 на прохання Української Академії Наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю Єфремов проводив велику наукову й науково-організаційну роботу. Будучи віце-президентом (1922-28) і головою Управи (1924-28) УАН, очолював низку наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші.

Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму Єфремов, на думку деяких дослідників (Н. Павлушкова, В. Плющ, В. Шмельов та ін.), в 1920—1928 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство Української Державності і Спілку Визволення України (СВУ), які послідовно відстоювали ідею української державності. У липні 1929 Єфремова було заарештовано й звинувачено в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.

Помер 10 березня 1939 року в одному з таборів ГУЛАГу.