У цей важкий час, сповнений невизначеності та стресів, дітям необхідно повідомляти надійну інформацію і допомагати орієнтуватися у величезному потоці суперечливих відомостей та фідей. Ми намагаємося захистити своїх дітей від страшної інформації про події за вікном, але чи правильно це? Діти дуже швидко підхоплюють настрої дорослих та інтерпретуючи повторюють те, що бачать. Також діти ставлять безліч запитань.
Розмовляти про те, що відбувається в країні, з дітьми потрібно обов'язково. Вони живуть не у вакуумі. Вони чують розмови дорослих, інших дітей, новини по ТБ і радіо. Завжди, коли з'являється інформаційний вакуум, він заповнюється домислами. А поза інформаційним полем опинитися не має змоги.
Діти у віці6-7років дуже багато чого здатні розуміти. Важливі для батьків події в країні—це вагомий привід поговорити з ними про моральність, чесність, благородство. Ми рідко з дітьми про це говоримо.
Ще важливо чесно говорити з дітьми про свої погляди. Така розмова важливіша, ніж неупереджена оцінка. Чим більше ми розкриваємося перед дитиною, тим ближче ми одне до одного, налаштовуємося на одну хвилю.
Зараз потрібно розуміти, що емоції, які викликає нинішня ситуація у людей,—це безсилля, почуття незахищеності. Звідси виникає злість і лють. Батьки, які переживають це, можуть транслювати такі почуття на дітей. У першу чергу мами і татусі повинні працювати над собою, щоб від їхнього негативу не страждали діти.
Для дитини в будь-якій ситуації найважливішим є почуття захищеності. Батьки мусять подвійно намагатися передати ці відчуття дітям.
Не варто розмовляти на цю тему, якщо дитина не виявляє до неї інтерес. Також потрібно, щоб її розумовий розвиток був на достатньому рівні для розуміння того, що їй розповідають.
Ще хочеться відзначити, що часто ситуація порушує звичне життя дитини, навіть не порушуючи його. Що мається на увазі? Навіть у разі дотримання розкладу дня і всіх звичних ритуалів є напруження. Це напруження дорослих. Діти відчувають наше занепокоєння, відчувають, що розмови стали емоційнішими, ніж зазвичай.
Саме тому потрібно говорити. Адже ніщо так не лякає людину, як невизначеність. Діти з цим погано можуть упоратися.
Рано чи пізно, але розповідати дітям про війну доводиться всім батькам. Перше правило для батьків: розмова про війну з дитиною—це чесна і щира, адже діти вам довіряють.
Починаючи розмову про війну, спробуйте запитати у своєї дитини, як вона вважає, що таке війна. Дитина може поставити запитання: «Хто і чому нападає, а інші захищаються?».Тут добре почитати казку і на прикладі казкових героїв розповісти про війну.
Найцінніше, що можуть зробити батьки,—це донести до свідомості дитини, що мир краще за будь-яку війну. Відчувайте свою дитину: коли вона запитує вас про війну, революцію, її не завжди цікавить інформація. Найчастіше за цими запитаннями стоїть прохання: «Мамо, допоможи мені впоратися зі страхом, з тривогою, підтримай і захисти мене». Тому ваше основне завдання—дати дитині це відчуття безпеки і стабільності.
Звісно, краще би вам ніколи не довелося розповідати дитині про війну. Мирного неба вам!
Ознайомлення з рідним містом - один із засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.
Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.
Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:
· Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.
· Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного міста, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).
· Залучення дітей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.
· Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.
Батькам про цінність сюжетної гри
Сюжетно-рольова гра — природна потреба дитини. Саме в ній малюк опановує норми суспільного життя, пізнає навколишній світ, вчиться діяти активно та самостійно, проводити час змістовно і весело. У грі розвиваються емоційна й вольова сфери особистості, формуються її почуття, моральні принципи. На жаль, батьки часто не розуміють усіх переваг ігор, змушуючи дітей займатися чимось "корисним”, передчасно саджаючи їх за парти. Мудрий педагог завжди шукає спосіб застерегти дорослих від такого хибного ставлення до сюжетної гри. Автору цієї статті вдалося зробити це доступно, невимушено та ефективно.
ГРА - ШКОЛА ЖИТТЯ
Провідна діяльність у дошкільному віці — ігрова. Саме в грі діти набувають пізнавального, чуттєвого, емоційного досвіду, вчаться діяти за правилами, творчо мислити й швидко реагувати на зміну умов. Слушно говорять, що гра — це школа думки, почуттів і волі. В ігровій діяльності не лише проявляються, а й формуються й розвиваються психічні процеси: мислення, мовлення, увага, уява, пам’ять, воля; базові риси особистості: самостійність, товариськість, щирість, дружелюбність, доброта тощо.
Найхарактернішим видом ігрової діяльності дошкільнят є сюжетно-рольова гра, у якій вони моделюють і відтворюють своє бачення світу дорослих. Крім того, в таких іграх діти отримують можливість застосовувати набуті знання, вміння й навички на практиці, в ситуаціях, наближених до реального життя. Так, у грі "Магазин” діти вправляються у лічбі, пізнають номінали грошей. У грі "Зоопарк” — закріплюють знання про диких тварин, правила поведінки в громадських місцях. У кожній сюжетно-рольовій грі діти вчаться спілкуватися, будувати стосунки зі своїми однолітками. Без такого досвіду дітям буде складно пристосуватися до шкільного життя, почуватися впевнено у товаристві однокласників.
СЮЖЕТНО - РОЛЬОВА ГРА
Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається у розіграних подіях та ролях.
Такі ігри пов’язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків. Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації.
Деякі сюжети цікаві як молодшим, так і старшим дошкільникам (наприклад, ігри на побутові теми). Спершу виникають ігри з побутовими сюжетами, потім — ігри на теми праці, і нарешті — ігри суспільної тематики.
Протягом дошкільного дитинства ігри стають тривалішими. Якщо молодші дошкільнята розігрують один сюжет протягом 10-15 хв., то діти середньої групи — 40-50 хв., а старші дошкільнята — кілька годин і навіть днів, збагачуючи гру новим змістом завдяки поглибленню й розширенню знань, розвитку мислення, уяви.
РЕЖИСЕРСЬКІ ІГРИ:
МАЛА ПЛОЩА - ВЕЛИКІ МОЖЛИВОСТІ
Режисерські ігри — ігри дитини з іграшками та їх замінниками за створеним нею сюжетом. У цих іграх малюк переходить від ігрових дій з іграшкою до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. Режисерські ігри дітей можуть бути індивідуальними і спільними.
До індивідуальних, як правило, вдаються діти молодшого дошкільного віку. Найчастіше вони розігрують прості явища зі свого життя, поступово насичуючи гру відображенням взаємин з дорослими. Збагачення соціального досвіду дитини розширює коло явищ, яке вона відображає в грі. Носіями ролей є іграшки, а дитина організовує ігрові ситуації, регулює взаємини персонажів, мотивує їхні дії. Для цієї діяльності вона ставить себе намісце кожного персонажа, розвиваючи вміння дивитися на подію з різних точок зору.
Спільні режисерські ігри поширені серед дітей середнього і старшого дошкільного віку. В них кожен учасник гри діє за одного-двох персонажів. Такі ігри передбачають активну мовленнєву діяльність малюка, який виконуючи ігрові дії, описує їхню послідовність, оцінює їх. Основою спільних режисерських ігор є досвід, але не безпосередній, особистий, який переважає у режисерських іграх дітей молодшого віку, а опосередкований. Ідеться про те, що старші діти поєднують в одній грі свої враження і знання, отримані з різних джерел (казок, віршів, мультфільмів, реального життя, спілкування з рідними). Сюжети цих ігор більш складні й різноманітні. У них зростає кількість дійових осіб, які вступають у значно складніші взаємини, персонажі з чітко окресленими ролями.
Ігрові групи дітей 5-річного віку складаються максимум з 6 осіб. Отже, одночасно у колективі може виникнути потреба в обігруванні 2-5 різних сюжетів, а для цього потрібна чимала територія. В груповій кімнаті можуть комфортно розміститися лише дві групи гравців. У такому випадку на допомогу приходять режисерські ігри. Вони, як і сюжетно- рольові, передбачають кілька етапів: розподіл ролей, створення ігрового простору, складання та розгортання сюжету гри. Але події відбуваються на невеликій площі, яку дитина може осягнути поглядом, використовуються маленькі іграшки та атрибути. Грати у такі ігри може одна дитина або невелика група дітей. Все обладнання для режисерської гри зручно зберігати у невеликій коробці. Один тематичний набір дозволяє розгортати безліч різних сюжетів.
Прихід до дитячого садка – перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Все починається з родини!!!
Надзвичайно важлива роль у плеканні громадянина-патріота належить родині. Коли батьки та авторитетні для дітей дорослі проявляють щирі патріотичні почуття, це сприяє усвідомленню дошкільнятами своєї національної приналежності, формуванню їхніх моральних переконань.
Формувати патріотичні почуття та уявлення про національну приналежність краще на основі доступних дітям фактів, безпосередніх спостережень за подіями суспільного життя, організованої дорослими практичної діяльності, посильної для дошкільнят. Корисними стануть дитячі книжки, мультиплікаційні фільми, телепередачі, в яких ідеться про історію й сьогодення країни, щоденне життя дітей і дорослих.
Дуже цінною для становлення світогляду дитини є традиція дослідження власного родоводу, створення родинного дерева. Почати можна з розглядання сімейних фотоальбомів, реліквій, речей, що перейшли у спадок. Про історію та життя родини розкажуть старі книжки, вітальні листівки, дитячі іграшки, новорічні прикраси. У кожній родині зберігаються різні речі на згадку про близьких. У когось це срібна ложечка “на перший зуб”, вишитий рушник на згадку про майстриню-бабусю або старовинний український посуд, яким користуються й дотепер. Ці реліквії, сповнені енергії добра, любові, теплоти, допомагають сучасному поколінню встановити духовний зв’язок з предками, дізнатися, що вони зробили для сім’ї, села або міста, в якому жили, в яких визначних подіях брали участь. Таким чином малята пізнають історію не тільки своєї родини, а й міста або села, країни. Знайомство з життям прародичів іноді проливає для тат і мам світло на особливості характеру власної дитини, яка, на перший погляд, не схожа ні на кого з близьких рідних.
Розповіді батьків про своє минуле, нинішнє життя, бесіди про ймовірне майбутнє самої дитини, родичів, близьких і знайомих людей — багатюще джерело знань для малюка. Вони сприяють засвоєнню дошкільником культурологічних цінностей, формуванню автобіографічної пам’яті.
Ознайомленню дітей з історією та культурою рідного міста, країни надзвичайно сприяють екскурсії до музеїв: історичних, археологічних, краєзнавчих, природничих, літературних, меморіальних, мистецьких, етнографічних,
За допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій можна знайти й роздрукувати фрагмент мапи, на якому будуть позначені рідна домівка, дитячий садочок, будинок бабусі та дідуся. Дошкільняті буде цікаво нанести на таку мапу маршрути подорожей, місця, де побувала родина, зазначити, з якої нагоди це відбулося. Малюк може позначити на мапі різні шляхи від дому до дитячого садка, будинків рідних і друзів, улюблених місць прогулянок — міського скверу, парку тощо. Привабить дитину й можливість самостійно (або за допомогою дорослого, старших брата чи сестри) створити мапу з різними маршрутами. Запропонуйте маляті намалювати вулицю на папері (тканині, шпалерах або іншій основі) фломастером (фарбами, олівцями, маркерами), розмістити на такій “мапі” фотографії або малюнки будинків, дитячих майданчиків, природних об'єктів та інших цікавинок, що трапляються по дорозі.
Залучення дошкільників до приготування народних святкових, обрядових страв допоможе ознайомити їх з деякими особливостями української кухні, національними традиціями гостинності. Участь у випіканні “жайворонків”, пасок, фарбуванні яєць стане цікавою і радісною подією для малят. Цікавим для дорослих і дітей може бути приготування страв інших народів, представники яких проживають на теренах України.
Формуванню уявлень про суспільне життя та важливість громадянських обов’язків сприятиме спільна участь батьків і дітей у загальноміських, районних толоках з прибирання та озеленення дворів, скверів, парків, праця на сільських присадибних ділянках, виготовлення і вивішуваня годівничок для птахів, шпаківень та ін.
Усвідомленню дитиною важливості її праці, особистого внеску у волонтерський рух сприятиме участь родини у різних доброчинних акціях, таких як збирання іграшок або одягу для дітей-сиріт, допомога самотнім літнім людям, виготовлення сувенірів, оберегів для воїнів української армії, малювання вітальних листівок з нагоди Дня Незалежності України, Дня захисника України (Дня українського козацтва), свят новорічно-різдвяного циклу тощо.
Оскільки почуття національної приналежності й патріотизм у дитини зароджуються, формуються і розвиваються в сім’ї, вкрай важливо надавати малятам можливість брати участь у громадському житті, набуваючи таким чином необхідного соціального досвіду. Отже, власним прикладом і залученням дітей до активної соціально значущої діяльності батьки сприятимуть вихованню патріотично налаштованих і національно свідомих громадян України.
Привчайте дитину дбайливо ставитися до речей, іграшок, книжок. Поясніть, що в кожну річ вкладено працю багатьох людей. Сходіть з дитиною в бібліотеку і подивіться, як там зберігають книги. Цей ігровий прийом «як у бібліотеці» допоможе привчити дитину до дбайливого ставлення до книги.
Дошкільники дуже рано починають проявляти інтерес до історії країни, краю. Якщо в місті є пам'ятники, організуйте до них екскурсії і розкажіть все, що ви знаєте, про те, як вшановують пам'ять загиблих. По нашій країні і по всьому світу можна здійснювати захоплюючі подорожі по глобусу, картах і фотографіях.
Запропонувати дитинi збудувати будинок. Коли будинок побудований, пограйте з дитиною в «новосілля», допоможіть розмістити ляльок, зайчиків, ведмедиків. Подивіться, чи міцно побудований будинок, чи красивий, чи зручний для житла.
Виховуйте у дитини шанобливо-дбайливе ставлення до хліба. Поспостерігайте за тим, як привозять і розвантажують хліб. Розкажіть, як вирощують хліб, скільки праці в нього вкладено вмести з дитиною посушите залишки хліба, зробіть сухарики.
Роскажіть дитині про свою роботу: що ви робите, яку користь приносить ваша праця людям, Батьківщині. Розкажіть, що вам подобається в вашій праці.
Повертаючись з дитиною з дитячого саду, запропонуйте пограти в гру «Хто більше помiтить цікавого?». Гра вчить спостережливості, допомагає формувати уявлення про навколишнє. Запропонуйте дитині намалювати, що найбільше сподобалося.
Любовь до Батьківщини - це і любов до природи рідного краю. Спілкування з природою робить людину більш чуйним, чуйним. Взимку на лижах, влітку на велосипеді або пішки, корисно відправитися з дитиною в ліс, щоб помилуватися його красою, дзюрчанням струмка, співом птахів. Виховуючи любов до рідного краю, важливо привчати дитину берегти природу, охороняти її.
АБЕТКА ВИХОВАННЯ
налізувати. Вчити сприймати світ критично, задавати питання, спів ставляти факти, шукати логічні зв’язки, перевіряти, думати самостійно.
Балувати. Безумовна любов, хвилинки пустощів, щирі емоції, сюрпризи, похвала-це теплі спогади та заряд любові, які дитина пронесе через все життя.
Вірити людям. З метою формування позитивного світосприйняття, суспільства корисні приклади із життя, настанови, поради, уміння побачити хороше в людині – запорука успішної взаємодії з дорослими.
Гуляти. Педіатри говорять: «Скільки годин ви з дитиною перебували на повітрі, таку оцінку можете поставити собі за день». Зверніться за допомогою до бабусь, дідусів, нехай ці зустрічі перетворяться в добру традицію вашої родини.
Гратися. Іграшка – це головний супутник дитинства, який поруч з дитиною завжди. Але важливим є формування правильних навичок гратися з іграшками, маніпулювати предметами, обстежувати; вчити самостійно гратися та з дорослими.
Дружити. Не дивуйтеся, але уміти дружити це не навичка з народження, а процес що вимагає великої роботи, адже цінувати інших, уміти ділитися, берегти відношення з близькими, допомагати в біді є важливою складовою моральної компетентності дитини.
Експериментувати. Досліджувати світ, проводити досліди з водою, піском, кольорами, конструювати, знаходити нове в природі -це перші відкриття маленьких дослідників, що забезпечують пізнавальний інтерес, мотиви навчатися.
Їздити. Цікаві подорожі є неоціненним досвідом для дитини, незабутніми яскравими враженнями сімейного життя та допоможуть більше пізнати світ.
Жити. В прямому сенсі цього слова. Учити цінити кожну хвилину життя, берегти себе та рідних, насолоджуватися оточуючим світом.
Знайомитися. Уміти знаходити нових друзів, легко і невимушено поводитися в колективі є основою соціалізації дитини, розвитку культури та навичок етикету.
Кататися. Всім добре відомо, що спорт-це здоров'я. Велосипед, скейт, самокат формують розвивають не лише фізичні якості, але й слугують чинником формування стилю життя, хобі, сприяють підвищенню самооцінки.
Ладити. Знаходити спільну мову з іншими, вислухати, миритися, знаходити компроміс є важливою складовою міжособистісного спілкування, що впливає на авторитет дитини в колективі.
Майструвати. Всім відомо, що праця є засобом виховання характеру, формуванню трудових умінь, розвитку наочно-дійового мислення та розуміння користі від праці.
Няньчити. Це і допомога дорослим у вихованні менших братиків чи сестрички, допомога по догляду за птахами, домашніми улюбленцями, що формує цінності турботи та переживання за інших.
Обіймати. Обійми є сильним емоційним засобом виховання дитини, своєрідним діалогом спілкування, що дає впевненість у любові та увазі.
Підтримувати. Бути разом з дитиною в перших починаннях, перемогах і невдачах; бути мудрим порадником та другом по життю.
Радіти. Щиро радіти за дитину, не боятися висловлювати почуття, ділитися позитивними емоціями - ще один чудовий шанс зустрітися з дитинством та прожити ті незабутні враження разом.
Сумувати. Навчання різних варіантів правильного переживання (відсутності людини, певних речей, настрою) допоможе дитині формувати цінність, бережливість, адекватний вияв своїх емоцій.
Святкувати. Уміння перетворити свято на справжнє дійство, виховано поводитися з гостями, вигадувати ігри, конкурси, робити подарунки- допоможе Вашій дитині зберегти традиції сімї та виховає етикет.
Творити. Креативний підхід до життя допоможе проявити своє «Я», забезпечить прояв своєї неповторності, життєдайності.
Учити. Учити всього, що вмієте самі. Передавати знання, навички, секрети приготування, досвід з терпінням та любов'ю.
Фантазувати. Дитяча фантазія розвивається за допомогою і казок, і розгляду картин, читання літератури; вийдіть на галявину та спробуйте уявити що зображають собою хмарки.
Цінувати. Уміти дякувати, проявити увагу, показати своє відношення буде хорошою навичкою у спілкуванні з людьми.
Читати. «Казка вчить, як на світі жить» - так говорить народна мудрість. Дружити з книгою, берегти її, відкривати нові знання допоможуть дитині швидше пізнати навколишній світ та бути мудрим по життю.
Шукати. Не зупинятися на досягнутому, прагнути більше знати, знаходити альтернативи, допоможе сформувати активний спосіб життя та забезпечить пізнавальну потребу.
Щиросердя. Вчити дитину розуміти інших, зичити людям добра, допомагати, бачити хороше в людях та бути відвертим в емоціях.
Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи.
Виховуючи у малят любов до природи, рідної землі, навчають їх оберігати і примножувати навколишню красу, ми формуємо зачатки екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. Виховані в любові юні громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові.
Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо наймолодших, - одне з найважливіших.
Мета та завдання екологічної освіти, і виховання в дитячих закладах, які можна сформулювати таким чином:
формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв’язки і залежності;
виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;
формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв’язки у природі;
розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії із середовищем;
знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і тварин до змін у природі;
знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи;
вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.
Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища спостерігається у віці до п’яти років, а тому цей період найбільш сприятливий для розвитку почуттів.
Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною, рослиною, явищем природи. Дорослий повинен правильно назвати об’єкт і дати оцінку – зміст її залежить від віку дітей. Так, трирічній дитині досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: “Це сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний”.
Чотирирічній уже доступна ширша естетична оцінка: "Сніг сліпучо-білий, навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями спонукати робити це самому. “Чим подобається тобі сніг? З чим його можна порівняти?”
У старшому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від перебування в ньому.
Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого – схвалення, зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути форму сніжинок чи простежити за їх рухом.
Завдання дорослого – навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До “поганих” і “негарних” діти найчастіше відносять представників класу комах, земноводних. деякі трав’янолисті рослини. Тому з боку дорослого потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення шкіри до навколишнього середовища.
Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева.
Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму.
Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.
Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому виховання у малят бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї.
Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з малюком на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі.
Навіть 5-6 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, некопаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду.
У маленьких “чомучок” кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання.
Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комах.
Поняття патріотизму у всіх викликає досить змішані почуття і емоції. Для одних - це дуже важливо, для інших - нічого особливого, треті - поняття не мають, про що йде мова. Але все ж для багатьох постає обов'язковим бути самому патріотом, і так само виховати своїх дітей.
Почуття патріотизму є в душі у кожної людини, але необхідно його просто пробудити, зуміти достукатися і поставити правильні життєві пріоритети. Саме цим і повинні займатися батьки, які хочуть виховати патріота в сім'ї.
Але з чого почати? Існує кілька рекомендацій, які допоможуть знайти відповідь на питання як виховати патріота в сім'ї.
Ми живемо в найкращій країні
Якщо ви щиро бажаєте виростити дитину патріотом, не кажіть при ній погано про ту країну, де ви живете. Адже Батьківщину, як і батьків, не вибирають. І повірте,як би вам не здавалося, що десь краще, це не зовсім правда. У кожній країні є свої проблеми, свої труднощі і з екрана телевізора нам їх ніхто не показує. Всі хочуть , щоб про них думали тільки добре .Тому не допускайте при дитині вираження великого невдоволення про вашу Батьківщину, говоріть більше позитивного. Але в той же час не сильно прикрашайте ситуацію, вчіть дитину бути ще й реалістом .
Обов'язково подорожуйте
Не потрібно відразу їхати за кордон, і в рідній країні є маса місць, від яких просто дух захоплює. Та й напевно ви ще не встигли скрізь побувати.Показуйте дитині на наочності всю красу і захоплюючу історію рідного краю.Пам'ятайте, що скоро ваша дитина стане зовсім дорослою, і зможе самостійно робити свої, вже дорослі висновки, і мати власну думку. І якщо з дитинства закласти маленьке зернятко патріотизму, воно потім зможе прорости.
Культурний розвиток дитини
Нехай вам абсолютно комфортно на улюбленому дивані, і не хочеться нічого окрім як чашечки чаю і подивитися телевізор - вставайте і йдіть з дитиною в музей, на виставку, в ляльковий театр, на дитячий концерт . Культурний розвиток дитини з ранніх років є невід'ємною частиною зародження почуття патріотизму. Якщо ви разом відвідували такі заходи з раннього дитинства, то є велика гарантія того, що і далі, вже в більш старшому віці у дитини буде інтерес продовжувати такі відвідування . Пам'ятайте, що зараз головним прикладом для наслідування є ви, так що не робіть так, що б потім було прикро за втрачену можливість.
Більше позитиву
Діти дуже чутливі до емоційного стану їх батьків. Якщо вам погано, то дитині теж буде не по собі. Тому, як би в житті не траплялося, намагайтеся налаштовувати себе на позитивну хвилю. Знаходьте позитив у будь-яких діях. Так ви не лише уникнете песимістичного настрою дитини, але так же навчите її легше справлятися з проблемами, не опускати руки ні за якої ситуації, і так само завжди знаходити чому радіти. Виховати патріота неможливо в атмосфері вічної проблеми, поганого настрою і відсутності віри в майбутнє.
Підтримуйте свою дитину
При бажанні виховати патріота в сім'ї, головне підтримка . І мова йде про всебічну підтримку . Прагнення до патріотизму повинно бути не тільки у вас, але і у вашого близького оточення. Живучи в такій атмосфері, дитина в майбутньому буде намагатися відтворити її вже в своїй сім'ї. Так само підтримуйте свого малюка в його поглядах , захопленнях, інтересах . Хваліть за успіхи і правильно зроблені висновки з скоєних вчинків чи проступків. Пояснюйте дитині, чому ви поступаєте по відношенню до нього або іншої людини саме так, а не інакше, і просіть, що б він аргументував свої вчинки так само.Навіть якщо ви не бачите перспективи, все одно намагайтеся проявити свою віру в дитину. І раптом у нього дійсно все вийде. Такі відносини зроблять ваше спілкування більш близьким, дозволять заробити авторитет перед дитиною, а так само більше контролювати його дії.
Роль матері та батька у вихованні дитини
Давайте поміркуємо про те, які ролі грають чоловік і жінка у своєму житті.
- Чи завжди комфортно ми почуваємо себе в цих ролях?
- Яким ми виховуємо хлопчика, а якою — дівчинку?
- Як ми повинні себе поводити, щоб виховати гарну людину?
Ці питання є дуже важливими. Кожна людина в своєму житті грає багато ролей. У різні моменти ми — пасажири втранспорті, учні, студенти, співробітники, керівники чи підлеглі, покупці. Але, крім того, ми завжди залишаємося жінкою чи чоловіком.
- Чи помічали ви, що ми, як чоловік та як жінка, зовсім по-різному виконуємо свої ролі?
Зовсім по-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, приймаємо рішення, поводимося в складних ситуаціях.
- А коли ми стаємо жінкою чи чоловіком?
- Як ми про це дізнаємося?
- Як виховується чоловік і жінка? Хто їх виховує?
- Як формуються жіночі та чоловічі риси та особливості?
- Чому є жінки, схожі на чоловіків, і чоловіки, які нагадують нам жінок? Чи нормально це?
Чоловіки тажінки, безумовно, різні. Але також вони, безумовно, рівні. Вони рівні в праві бути такими, якими вони є. Вони рівні в праві мати те, що вони хочуть. Вони рівні в праві мріяти і здійснювати СВОЇ мрії. Кого ви чекали, коли мала народитися ваша дитина? Хлопчика чи дівчинку? По даним одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика.
- Чи запитували ви себе, чому?
У одній молодій сім'ї всі 9 місяців чекали на хлопчика. Батько, звертаючись до дитинки, називав її тільки "він". Мріяв, як він буде виховувати сина, але народилася донька. Батько був у розпачі. Він останнім прийшов до пологового будинку. Хоча дружину дуже кохав. Він казав: "Я не знаю, що тепер робити! З сином я знав, що робити, а що робити з донькою, ніяк не зрозумію".Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина. Крім того, існує думка, що чоловікам легше. Тоді чому майже всі чекають хлопчика, радіють, коли він народжується, а потім батько любить більше дівчинку? А з хлопчиком не знає, що робити. Не може знайти спільну мову. Давайте спробуємо в цьому розібратися. Не дивуйтеся, що в нас зараз більше запитань, ніж відповідей. Ми обов'язково знайдемо їх. Чи це буде привід замислитися. Візьмемо ідеальну ситуацію. У сім'ї є і мама, і тато. Вони люблять один одного. Вони чекають на свого первістка. І от дитина народжується. Нехай це буде хлопчик.
- Які обов'язки бере на себе мати, а які батько?
- Яку роль вони виконують?
- Чи є специфічна батьківська роль?
Мати доглядає за дитиною, проводить з нею майже весь час, пестить її, цілує. Назвемо цю роль мами - "любляча турботлива мама". Це все може робити і батько. Є чоловіки, яким дуже подобається доглядати за дитиною. І вони це роблять із задоволенням.
- Яка ж тоді роль суто чоловіча? Може, це роль "захисника"?
У наш час ми розуміємо цю роль дещо інакше. Нашим чоловікам не потрібно нас захищати кожного дня. І, здається, що ми, жінки, і самі впораємося. Виявляється, що - ні, не дуже. Коли ми, жінки, беремо на себе не властиву для себе роль, ми не можемо якісно виконати ні ту, ні іншу. В нас немає часу і сил любити, тому що ми ще й захищаємо. Мабуть, захист нам потрібен завжди. Не завжди від ворогів. Але завжди - як впевненість (чоловіча впевненість), як сила (чоловіча захищаюча сила), як опора (опора на сильне впевнене та розуміюче чоловіче плече), як підтримка. Якщо ми віддамо чоловікам чоловіче, тоді нам не треба буде брати на себе непід'ємне. Тоді чоловікам завжди буде місце в нашому домі. Тому, що в них буде діло, яке вони вміють, люблять і будуть робити. Наш дім стане захищеним. Зрозумійте правильно. Ми не проти того, щоб чоловік брав на себе частину домашньої роботи. Більш того, ми вважаємо, що немає жіночої і чоловічої роботи в домі. Є тільки домовленість - хто, що робить. І в кожній сім'ї це по-своєму. Кожного з нас не так просто переконати зробити щось додатково. Особливо, коли раніше нас переконували в тому, що наша допомога не потрібна.«Ну що ж ти робиш! Ти його пораниш (упустиш, стукнеш і т. п.)!» — слова, які часто можна почути в адресу новоспечених тат. І батько відсторонюється від догляду за малюком. Але це півбіди. Малюк, недоотримуючи грубуватої чоловічої уваги, виявляється нездатен зробити один з перших висновків у своєму житті — що існує дві половини цього світу: жіноча та чоловіча, материнська і батьківська. Якщо тато годує дитину, купає, доглядає за ним, вколисує його, не варто робити це в точності, як мама. Нехай у нього буде свій підхід. Отже, якщо ми, жінки, вирішили переконати свого чоловіка чи сина в тому, що ми потребуємо його захисту та допомоги, потрібно йому про це сказати. При цьому пам'ятайте: важливо, не тільки, що сказати, а ще й, важливо - як сказати. Спробуйте не докоряти свого чоловіка тим, що він чогось не робить, не підтримує вас. Замість цього, хваліть його за те, що він робить. Скажіть йому, наприклад, так: "Я (чи ми) так люблю тебе. Я так рада, що ти в мене є. Я почуваю себе такою захищеною поряд з тобою." Якщо у вас поки немає почуття захищеності, не докоряйте його. Знайдіть те, що дає чи могло б дати вам почуття захищеності у ваших відносинах і скажіть своєму чоловікові про це. Можна сказати так: "Коли ти поряд, я почуваю себе дуже захищеною." Можливо тоді ваш чоловік частіше буде вдома, ніж тоді коли ви кажете йому: "Тебе ніколи немає вдома. Ти нас не любиш." Спробуйте, і ви через деякий час побачите, як зміняться ваші стосунки. Вам не потрібно буде докоряти чоловіка, що він не може заробити гроші, розповідати, як він повинен це робити. Він і сам спроможний зробити це. Скажіть йому: "Я вірю в тебе!" Замість постійного незадоволення поведінкою чоловіка, у вас з'явиться час для створення доброзичливих стосунків у вашій родині. Адже жінки, дуже люблять створювати стосунки. Спрямуйте свою творчу енергію на це. У вас обов'язково вийде. Зверніть увагу, що для цього знадобляться суто жіночі особливості: любов, турботливість, лагідність, терпіння. Саме - терпіння, а не терплячись. Терпіння не в тому розумінні, щоб терпіти те, що не подобається. А терпіння дочекатися результатів. Почалося щось нове. І для того, щоб щось змінилося, потрібен час. Повернемося до дитини.
- А як ми поводимо себе, коли справа стосується дитини?
Часто буває так, що коли дитина з'являється на світ, мама бере на себе майже всю роботу по догляду за дитиною. Помічниця в неї − бабуся, а ніяк не батько. Та й серед чоловіків поширена думка, що чоловікові не місце біля немовляти. Вони кажуть: "Він ще дуже маленький. Нехай ним мама займається. А от, коли він виросте, тоді я і стану його виховувати."Таким чином, з самого початку, за батьками закріплюються певні ролі: мама - вихователь дитини, а батько - сторонній спостерігач.
Шановні мами!
Не відштовхуйте тата зараз, коли ваша дитина тільки народилася. Їй дуже потрібен батько. Це саме той час, коли він відкритий для того, щоб брати на себе нові обов'язки. Якщо ви будете відштовхувати його, боячись, що він зробить щось не так, ви можете зіткнутися з двома небезпеками. Ви можете відбити в чоловіка бажання бути татом. А крім того, ви ризикуєте втратити зв'язок з чоловіком.
Шановні татусі!
Знайте, що ви дуже потрібні зараз своїй дружині та дитині! Вони потребують вашої підтримки і допомоги. У цей час вашій дружині страшно і важко. Зрозумійте, що вона дійсно може зациклитися на дитині. Але це не означає, що ви для неї стали менш потрібним та важливим. Ви також важливі і вона любить вас. Не звинувачуйте її в тому, що вона захоплена дитиною. Можливо буде краще, якщо ви просто об’єднаєтеся і будете доглядати за маленьким разом.