Дубенський замок - могутній та неприступний

Дубенський замок – визначна історико-архітектурна пам’ятка України. Історики вважають, що до Х ст. тут була фортеця племені волинян, а протягом Х-ХІІІ ст. – дитинець літописного міста Дубен, попередника сучасного Дубна.

У 1241 р. місто спалили монголо-татарські орди. Упродовж майже 150 наступних років історичні хроніки не згадували про нього. У ХІV ст. Волинь входить до складу Великого князівства Литовського, і в 1386 р. Великий князь Литовський Ягайло підтверджує своєю грамотою належність Дубна місцевому князеві Федорові Острозькому, який і спорудив тут дерев’яно-земляне укріплення. Фактично з усіх боків воно було оточене водою річки Ікви. Із сушею замок з’єднував лише вузький прохід, перегороджений високим земляним валом, перед яким було викопано рів. Одначе недостатня міцність дерев’яних стін Дубенської твердині й часті пожежі змусили власників міста розпочати будівництво нової системи укріплень, осередком якої мав стати кам’яний замок. Уважають, що нову фортецю було споруджено Костянтином Острозьким в 1492 р., а у її західній частині князь звів надбрамну башту – Луцьку браму – з наскрізним проїздом. Це була триярусна споруда з товстими – до 2 метрів – стінами. За нею було насипано високий земляний вал і викопано глибокий рів, через який у замок можна було потрапити звідним мостом. У ХVІ ст. Дубенський замок набув слави найнеприступнішої фортеці на Волині. Принаймні в 1577 р. татари двічі намагалися здолати його стіни, але їм це так і не вдалося.

Князь Костянтин Острозький у Дубенському замку зберігав трофеї, здобуті у численних битвах з ворогами держави. Це були коштовні прикраси, зброя, захисне озброєння та предмети побуту. Після перемоги над військом московського царя під Оршею 1514 року у замку з’явились гармата з кентавром, гармата з московським гербом, срібна з позолотою царська булава та інші цінні речі. Князь Костянтин любив демонструвати перед іменитими гостями свої скарби. Для цього стіни кількох мурованих замкових кімнат оббивали коштовними килимами та розвішували на них колекційну зброю. Зберігалися скарби у спеціальних скринях у підземеллі замку.

У підземеллях замку, окрім озброєння та скарбів, на випадок облоги зберігалися й запаси їжі. Це були тисячі шматків сала, сотні бочок з рибою, оселедцями, в’яленим м’ясом та медом, барильця з повидлом, пшениця, різноманітні крупи. Продукти у спеціально обладнаних коморах не псувалися роками. У замкових казематах під час ворожих нападів переховувалися не лише мешканці замку, а й місцеві жителі. Підземними ходами можна було дістатися у різні частини міста. Вони були такими просторими, що туди можна було заїхати каретою і розвернутися.

Під час нападу татар Дубенський замок був повністю закутий в олово й броню і мав величезні запаси харчів.

У «Реєстрі скарбів замку князів Острозьких», складеному у 1616 році подається перелік усіх речей, що зберігалися в сховищах. Це кінська збруя, захисне озброєння, виготовлене винятково з благородних металів та оздоблене дорогоцінним камінням, срібні та золоті столові предмети. В замку зберігалися й чималі запаси тканин, хутра і, звичайно, коштовності: діадеми, персні з діамантами та рубінами, золоті та срібні ланцюжки. Всього багатств налічувалося 49 скринь. І що важливо, у «Реєстрі» харчі прирівнюються до скарбів, оскільки під час облоги вони були найціннішими.

На початку ХVІІ ст. останній з великого роду князів Острозьких – князь Януш Острозький перебудував замок у стилі пізнього ренесансу. Було споруджено також нові оборонні укріплення. За первинним задумом будівельників, замок повинен був мати трикутний план із трьома кутовими бастіонами, проте через низку причин удалося побудувати лише північний і південний бастіони, сполучені 160-метровою куртиною. У її середній частині було облаштовано головний в’їзд, а перед фасадами бастіонів і куртиною, що їх з’єднувала, викопано широкий рів. Під замком проклали широкі кам’яні підземні ходи, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі. Попри свою неприступність, Дубенська твердиня не встояла перед козацьким загоном М. Кривоноса, який улітку 1648 р. її захопив. Не змогли узяти Дубно 1660 року також полки російського боярина Шереметєва.

Дубенський замок уцілів і під час Північної війни 1700-1721 років. В 1707 р. Петро І прибув до міста і був здивований потужністю тутешніх фортифікацій.

За часів наступного князя – Януша Сангушка – замок мав занедбаний вигляд, що позначилося і на скарбах, що відійшли йому у спадок. Він скасував Острозьку ординацію, розподіливши всі маєтності між кількома десятками польських сімей.

У 1753 р. князь Януш Сангушко подарував Дубно князеві Станіславові Любомирському. На ту пору оборонне значення замку вже було втрачено.

Порятунок замку почався у 1755 році, але через процес щодо визначення власника міста Дубно, роботи призупинили і вже продовжили в останні два десятиліття XVIII ст. Окремі будівлі, меншої значимості, розібрали, а інші – перебудували.

Палац зліва від брами, який колись служив помешканням князів Острозьких, здавався новим власникам мало комфортабельним. Тому, князі Любомирські побудували новий палац у північно-східній частині замкового двору.

Після низки перебудов Дубенський замок майже повністю втратив свій грізний вигляд. До нашого часу збереглися ліпні герби Острозьких і Любомирських у вестибюлі першого поверху палацу і витончений барельєфний фриз, що прикрашає великий зал, у якому колись улаштовували велелюдні застілля.

Місто Дубно разом з Замком і околицями було продане княгині Барятинській, яка наприкінці XIX ст. продала його державній скарбниці. З того часу замок належав різним військовим відомствам – військам царської армії, австро-угорським військам, польським, німецьким, радянським.

До початку ХХ ст. Дубенський замок так ніхто жодного разу не здобув. І лише у роки Першої світової війни замок був сильно пошкоджений унаслідок артилерійського обстрілу. За радянських часів влада також не переймалася відновленням історичної пам’ятки. На території замку розташовувалася військова частина.

На теперішній час Дубенський замок є оборонним архітектурним комплексом, що складається з палаців Любомирських і Острозьких, флігеля, двох бастіонів (північного і південного) з маленькими дозорними баштами зверху, казематами французького інженера Вобана і підземними ходами, що ведуть до міста.

У 1993 році замок увійшов до складу Дубенського державного історико-культурного заповідника. А у 2003 році було відновлено його середньовічну східну оборонну стіну, що простягнулася від палацу Острозьких до палацу Любомирських. Таким чином, замок дедалі більше набуває своїх колишніх рис.

На території Дубенського замку відкриті музеї, функціонують постійнодіючі та тимчасові виставки. У 2011 році Дубенський замок був серед номінантів загальнонаціональної акції «7 чудес України».

Дубенський замок входить до культурного шляху Ради Європи Via Regia.

(за матеріалами видань: Визначні пам'ятки Західної України = The Famous Sights of Western Ukraine / Г. Б. Мунін, Х. Й. Роглєв, О. О. Гаца ; пер. на англ. Д.В. Кушніра. – Київ, 2008; Невідома Україна : унікальні місця та споруди / укл. С. Вербич. – Київ, 2020. – С. 43-45).

Книги про Дубенський замок

The castle’s history

The first wooden and earthen fortification of the ancient settlement was erected as the 14^th century, during Fedir Ostrozki’s rule. Later in 1492, a mighty castle was erected here.

The fortress has a rich battle history. In 1577, the Tatars twice laid siege to Dubno: the first time, in March, after holding the castle for seven days, they retreated and burned the suburb and 200 surrounding villages on their way; and the second time, in the fall, while the castle was absorbed in preparations for the wedding of Prince Constantine Ostrozki’s niece, Beata Dolska. In 1648, the castle of Dubno castle was surrounded by regiments of Maxim Kryvonis, but the Cossack army was not able to capture it. The regiments of Russian boyar Sheremetyev were also not able to capture the castle, when their attempt of 1600 failed. In 1707, Peter І arrived in the town and was impressed with the strength of the fortifications of this plase. Dubenskiy castle was never captured until the beginning of the 20^th century. Only during World War І, Austro-Hungarian troops partially destroyed the castle with heavy artillery.

Presently, the castle of Dubno is a architectural defense complex, consisting of the palaces of Liubomirski and Ostrozki, an outbuilding, two bastions (north and south) with small patrol towers above. It also has casemates built by the French engineer Vauban, and underground passages leading to the town. The main entrance to the castle is a mighty gate in Renaissance style, the only detail that remained untouched since the 16^th century.

The halls of the castle are currently used for different exhibitions, with a unique exhibition of ancient icons.

(Визначні пам'ятки Західної України = The Famous Sights of Western Ukraine / Г. Б. Мунін, Х. Й. Роглєв, О. О. Гаца ; пер. на англ. Д.В. Кушніра. – Київ, 2008. – С. 97, 99).

Про Дубенський замок писали...

Юзеф Любомирський «Історія однієї руїни»

Старожитній Дубенський замок, який кілька століть становив неприступну фортецю волинську, стояв над самою річкою Іквою. Збудований з червоної цегли не отиньковий, мав від двору один поверх, від річки – ще п’ять, прочимо вздовж цілого замку, починаючи з дворища, тягнувся глибокий мурований рів з вікнами, які освітлювали коридор обширних триповерхових підземель. На другій стороні дитинця стояла велика двоповерхова офіцина, в якій знаходились «управління багатствами» і безцінні архіви Острозьких, Сангушків, Любомирських. До замку в’їзд був через міст, високу і довгу браму, яка була подібна на склепінчастий коридор. Довкола замку тягнулись насипані земляні вали, при яких в певних відступах вивищувались муровані оборонні вежі.

(«Там, де Ікви срібні хвилі пливуть...» : матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої українсько-польським взаєминам на Дубенщині / Дубенська міськ. рада; Ген. консульство Респ. Польщі у м. Луцьку; Держ. істор.-культур. заповідн. м. Дубна; Тов. польської культури Дубенщини; «Євро-Вена-Смига». – Дубно, 2005. – С. 19-20).

Роман Афтаназі «Історія резиденцій на колишніх землях Речі Посполитої», 5-й т. (Волинське воєводство). В праці автор спирається на зібрані до 1939 року особисті матеріали, тобто подає описи давніх палаців перед Другою світовою війною.

Всі володарі Дубна мешкали в уцілілому до нашого часу Земку. Який був його первинний вигляд, збудованого ще нібито князем Василем Острозьким, званим «Красним», у ХV ст., ― не відомо. Замок, який зберігся частково до ХХ ст. і відіграв таку важливу роль, був фундацією князя Костянтина Острозького з 1489-1506 рр. справою того князя, який виклопотав для Дубна привілей Магдебурзького права, були, зрештою, потужні фортифікації. Вони, власне, і допомагали Замкові затримувати під своїми мурами нападників.

У 1577 р. Замок відбив двічі напади татар, у 1648 р. витримав облогу Максима Кривоноса, а в 1660 р. – московських військ.

Через те, що місто лежить на рівнині, своєю захищеністю Замок завдячує розміщенню над широко розмитою річкою Іквою, яка становила недоступність з зовнішнього боку. З боку поблизького міста Замок захищав широкий і глибокий, згідно переказів – полоненими татарами викопаний, рів, також заповнений водою, над яким зведено підйомний міст. Всі замкові будівлі були оточені високим муром з цегли і каменю, з двома ще потужнішими, висунутими вперед, бастіонами, увінчаними округлими вежами. Одна з них носить назву «Беатинки».

До Замку вів тільки один вхід – з боку міста, через склепінчасту браму, оздоблену порталом. Над трикутним фронтоном брами виднівся пізніший щит з зображенням гербів власників Дубна. Вгорі – герб Острозьких, представлений Юрієм-змієборцем, далі – Погоня Литовська князів Сангушків і герб Любомирських. З фортифікаціями з’єднано по осі три будинки: біля брами і мосту – палац Острозьких і дві офіцини. Первісний вигляд тих будинків невідомий ні з описів, ні з архівів.

Під дворищем фортеці знаходились склепінчасті приміщення, які колись служили гарнізонові. Склепінчастим коридором можна було колись перейти з замкового двору за оборонний рів.

У ІІ пол. ХVІІІ ст., тобто за часів Станіслава і Михайла Любомирських, Дубенський замок, занедбаний за життя і після смерті князя Януша Сангушка, піддався фундаментальним перебудовам. Його порятунок почався в 1755 р., про що свідчить рапорт Цецерського, маршалка двору Яна Клеменса Браницького. Ті роботи, щоправда, на деякий час були припинені через процес, який стосувався визнання власника Дубна. Продовжено роботи в останні два десятиліття ХVІІІ ст. Окремі споруди меншої значимості були розібрані, а інші – перебудовані.

…З внутрішнього боку Замок не здавався вражаючим. Це була видовжена будівля, 17-тиосьова, двокондигнаційна, покрита гладеньким дахом, чотириспадовим. Західна, фронтальна, сторона і тильна, східна, дуже суворі, зміцнені підпорами ХVІІ ст. Віконні отвори не мали жодних обрамлень, а головні вхідні двері були позбавлені хоч би порталу. Попередньо тут була тільки невелика кам’яна тераса.

Приміщення нижнього поверху значно вищі від другого. Це виразно вказувало, які з них мали парадне значення. Обширний вестибуль з парадними сходами, декорований гербами Острозьких і Любомирських, ділив апартаменти на дві частини. Зліва розташувались великі салони, справа – галерея довжиною близько 50 метрів, висотою біля 7 метрів, яка служила великою їдальнею. Там висіли портрети князів Любомирських, починаючи від їхнього легендарного предка Аттили, також портрети інших власників Замку з родинами. Всі парадні і житлові покої, розміщені на першому поверсі, мали стюкові декорації (ліплення». Широкий фриз в одній залі прикрашено танцюючими німфами, вакханками і сатирами, обвитими виноградними лозами.

Найкрасивішою кімнатою палацу була бальна зала, висотою в два поверхи, яка найбільше нагадувала риси стилю Мерліні. Довкола неї оббігав круг з 11 коринфських колон – овалом, які підпирали галерею, розташовану на крокштинах. В тій залі розміщувалась також естрада для оркестру. На двох коротших стінах залу (одна навпроти іншої) містилися ніші з конховим склепінням, рикритим касетонами, призначені для статуй. Квадратні площини над глибокими віконними отворами заповнювали ліпні гірляндові вінці. Нижня частина стіни навпроти вікон була поділена горизонтальним профільованим карнизом і була гладенька.

Не багато залишилось переказів того часу про облаштування палацу і зібраних у ньому творів мистецтва. Правдобоподібно, воно змінювалось у якійсь мірі разом з власниками Дубна. Через те, що вони володіли також іншими резиденціями, окрема рухомість могла бути перенесена разом із зміною місця перебування володаря. Колекціонером творів мистецтва був князь Доменік Острозький, який збирав, в основному, полотна релігійної тематики. Частина тієї колекції походила з дарів Героніма Язловецького, подільського воєводи, частина – із зібрання бранденбурзького курфюрства, а ще інша частина – від інших магнатів. Всі вони пізніше увійшли до колекції князя Владислава-Домініка Заславського. У 1616 р. серед них знаходились, між іншим, «образи, куплені в Любліні і Кракові, образи московські – від Богдана» … Близько 1641 р. в Дубні перебував чернець ордену бернардинів, маляр Франтішек Лекшицький, який виконав ряд полотен релігійної тематики, зв’язаних, в основному, з муками Христа, для монастиря бернардинців, але може бути, що і для Замку… Є також сліди того, що князь Владислав-Домінік зібрав у своїй дубенській резиденції трохи графіки й інших гравюр. Під кінець його життя дубенська галерея складалася з-понад 200 образів різного розміру і різних шкіл – як релігійної, так і світської тематики. Про її вартість важко скласти певну думку, оскільки інвентар не подає прізвищ авторів, лише – тематику полотен. Колекції Дубенського замку пережили бурхливі часи козацьких воєн і вціліли, ймовірно, до початку ХІХ ст. згадки багатьох осіб, які відвідали Дубно згодом, розповідають, в основному, про дуже багатий на той час архів Острозьких і всіх наступних власників та їхніх родичів. В Замку мали бути збережені цінні папери околичної шляхти, яка побоювалась за свою долю і у випадку нападу чи воєнної завірюхи (як у місці найбільш безпечному).

У середині ХІХ ст. більшість палацових апартаментів була позбавлена меблів, а обиття – вицвіло. Князь Юзеф Любомирський признається, що перед виїздом з Дубна, до якого не мав наміру більше повертатися, вивіз таємно до Відня деякі найкращі меблі, срібний столовий сервіс, а також трохи коштовностей, і там ті предмети продав. Всі інші родинні пам’ятки (рештки облаштування покоїв, портрети, галерею ікон, бібліотеку, архів і т.п.) після упадку Дубна продано разом з Замком княгині Єлизаветі Барятинській, чи іншим рефлектантам або членам родини останнього власника. Лише частину тих предметів вдалося забрати матері князя Юзефа Любомирського до її маєтку в Дермані. Наприкінці ХІХ ст., тобто після смерті княжної Ядвіги Любомирської, князь Юзеф продав, однак, і Дермань росіянові Воронцову-Дошкову. Дерманське помістя розграбовано під час Першої світової війни.

Після переходу Дубенського замку до державної скарбниці в палаці Любомирських розташували військову канцелярію, а в бальній залі – православну полкову церкву. Склепінчасті приміщення біля зовнішніх мурів Замку, які оточували майже ціле подвір’я, як і бастіони, а також сам Замок, поволі руйнувались, позбавлені дахів й накриті відносно тимчасово.

В роки Першої світової війни Замок сильно зруйнували. Вціліли тільки мури без даху і верхніх суфітів, із залишками колон і рештками давніх прикрас (декору).

Після війни польська влада оголосила конкурс на відбудову цілого комплексу фортеці. З 1932 до 1939 рр. наближено до первісного вигляду обидві головні будівлі резиденції. Надбрамному корпусові намагалися повернути його давній ренесансовий характер. Не вистачало, однак, часу на доведення до цілковитого порядку оборонних мурів і бастіонів, що розсипалися. Відбудований комплекс був пристосований для староства.

Оскільки Дубенський замок був будівлею ще середньовічною, він не мав спочатку в найближчому оточенні парку – елементу, характерного для пізніших поміщицьких садиб, позбавлених уже оборонних рис. Тільки в 1792 р. за проектом Діонісія Міклера на березі річки, на острові, насипаному штучно на давніх болотах надіквянських, Любомирські заклали ландшафтний (пейзажний) сад. Той парк, який називали Панталією, розрісся з часом у тінистий гай. Після продажу дубенських маєтностей він був включений до поблизьких погорілецьких маєтків.

(Магдебурзькому праву у місті Дубні - 500 років : матеріали Міжнар. наук.- теорет. конф. / гол. ред. П. Смолін. – Дубно : Волинська обласна друкарня, 2007. – С. 75-78).

Проф. Олександер Цинкаловський про Дубенський замок

…Дубно дуже багато терпіло від татарських нападів, котрі повторялися щокілька літ, але були такі роки, як 1577, коли татари аж два рази нападали на місто Дубно і замок. Перший раз весною цього року довідавшись, що в Дубенському замку проживає донька Костянтина Острозького Катерина, за яку можна було б отримати великий викуп, татари обложили Дубно, однак зустрівши сильний опір, змушені були відступити і в пімсту за невдалий напад, відходячи, спалили на Волині багато сіл і міст. Другий раз татари підійшли до Дубна під час приготовлень там до шлюбу Беати Дольської з кн. Соломерецьким, але і тим разом напад не вдався. Наречена – кн. Дольського виявила під час того нападу велику відвагу, а військо і запрошені сюди весільні гості вдарили на татарські загони і відігнали їх від Дубна.

Під час визвольних воєн гетьмана Богдана Хмельницького загін татарського ватажка Буняка Шелудивого, не відважився атакувати замку, а напавши на місто, побив його оборонців і страшенно сплюндрував його. У тому ж році відділи полковника Кривоноса, отримавши підтримку від луцького православного єпископа Пузина зброєю і грішми також старалися здобути Дубенський замок, однак безуспішно.

В 1660 р. гетьман Юрій Хмельниченко обложив тут литовського гетьмана Станіслава Потоцького, але рівнож безуспішно. Безуспішність усіх цих облог Дубенського замку свідчила про його велику оборонну придатність…

(Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся : краєзнавчий словник ― від найдавніших часів до 1914 року). Т. 1 / О. Цинкаловський. – Вінніпег : Волинь, 1984. – С. 373-374).

Ерна Шевчук «Гальшка - княжна Острозька»

В мурах стародавнього Дубенського замку продовжують жити багаточисельні віковічні сторінки історії, старовинні стіни вірно зберігають кожен подих тих, хто мешкав тут і які іноді через віки повертаються сюди легким подихом вітру, нашіптуючи новим поколінням невмирущі бувальщини про минулу славу, про історії людського кохання, ще і ще раз повертають до нерозгаданих, однак разом з тим таких хвилюючих, таємниць.

І одна з них - легенда «чорної княжни» - Гальшки Острозької, останні роки земного життя якої проходили саме тут.

В 1573 році після смерті чоловіка Лукаша Гарки привезли її до Дубна - розбиту, спустошену, зневірену.

В місто в'їхали через підвісний міст Луцької брами, до самого ж Замку потрапили через ще один підйомний міст, який на ніч міцно зачиняв вхід. Покої їй виділили в кутовій вежі Замку, який знісся над водяною стрімниною річки Ікви. Фасад Замку виходив на обривистий берег річки, так що зі сторони здавалось, ніби виростав з самої води. За повноводними срібними хвилями розкинулись безкраї болота, які заросли очеретом, лепехою, невеличкими чагарниками.

Неподалік було село Панталія, де були розміщені княжі служби. Сам Замок був обнесений високим кам'яним муром зі сторожовими вежами, своїми обрисами нагадував птаха з розкритими крилами у повітрі....

(Шевчук Е. Гальшка ― княжна Острозька / Е. Шевчук // «Там, де Ікви срібні хвилі пливуть...» : мат. Міжнар. наук.-теорет. конференції, присв. українсько-польським взаєминам на Дубенщині / Дубенська міськ. рада; Ген. консульство Респ. Польщі у м. Луцьку; Держ. істор.-культур. заповідн. м. Дубна; Тов. польської культури Дубенщини; «Євро-Вена-Смига». – Дубно, 2005. – С. 22-25).

Пропонуємо відвідати віртуальну екскурсію Дубенським замком

Інформаційно-бібліографічний відділ