Робота з батьками

АУТИЗМ

«ТИ ДУМАЄШ МЕНІ ВЕСЕЛО?»

Ти думаєш мені справді весело?

З точки зору дитини…

Ти думаєш, що мені весело, коли я кричу, падаю на підлогу або безперервно вдаряюсь своєю головою?

Ти думаєш, що я насолоджуюсь тим, коли у мене мелтдаун перед іншими учнями класу, які витріщаються на мене?

Ти думаєш мені весело, коли я не можу спокійно сидіти та бігаю чи намотую кола по кімнаті, розхитуюсь та ігнорую твою допомогу?

Ти думаєш мені подобається, коли я витріщаюсь в порожнечу скляними очима або повертаюсь до тебе спиною, тому що у мене наступає шатдаун і мене все напружує?

Ти думаєш мені весело, коли я знову і знову вдаряю себе кулаками по обличчю щоб звільнитися від фрустрації?

Ти гадаєш мені подобається, що я б’ю, штовхаю та кусаю тебе, тоді, як я люблю тебе?

Коли я чую, як люди обговорюють мою поведінку, я запитую себе: що змушує їх думати, що мені подобається створювати хаос, стрес, тривожність як для себе, так і для інших? Ти думаєш, що я робив би це, якби мав інші способи владнати свої проблеми? Коли я знову і знову намагаюсь привернути до себе увагу, ти кажеш, що це «пошук уваги» (так нібито я в захваті від цього), а після ти застосовуєш до мене метод «гасіння»! Чи думаєш ти коли-небудь «ЧОМУ» я намагаюсь привернути увагу перш за все? Чому я «погано поводжусь» щоб отримати цю увагу? Не ігноруй мене, спробуй послухати та зрозуміти «чому мені потрібна твоя увага» і чому я так вчиняю. Так, привернення уваги може бути вірною відповіддю, але запитай себе (1) чому мені потрібно так БАГАТО уваги та (2) чому я використовую саме таку поведінку, щоб отримати її. Просто, будь ласка, «не ігноруй» мене. Це нічому мене не вчить, а робить лише одиноким, непотрібним та ізольованим. І вже точно це не вчить мене іншим шляхам привернення уваги.

Коли я так себе поводжу через надмірно висунуті до мене вимоги, ти змушуєш мене підкорятися, а я себе веду таким чином щоб просто втекти! Ти гадаєш, що моя поведінка - це спосіб маніпуляції аби уникнути виконання речей, які мені не подобаються! Чи запитуєш ти себе «Чому мені треба тікати чи уникати?», «Через які саме вимоги я так поводжуся?». В той час, як більшість дітей спокійно підкорились би, чому я так категорично проти? Ти не думаєш, що якби у мене були належні інструменти та я б почувався б впевнено, можливо я б теж «хотів» би це зробити? Коли мій мозок перевантажений, як можу я думати та справлятися з поточною ситуацією?

Коли у мене стається перевантаження через події, наповнені звуками, поглядами та запахами, як це може допомогти мені, якщо ти змушуєш мене залишатися в цій ситуації знову і знову? Якщо мій мозок перестимульований як я можу «впоратися» з цим? Як я можу вчитися в такі моменти, коли мій мозок відмовляється працювати? Як наполягання на навчанні та перебуванні у стимулюючій ситуації допоможе мені «впоратися» з цим?

Мені просто цікаво: чому ти собі не ставиш ці запитання. Ти називаєш мене маніпулятором, лінивим, невихованим та опозиційним, ніби то я спеціально та навмисно обираю такий спосіб поведінки, нібито я знаю як треба себе поводити. На ваших зібраннях, ви сидите та обговорюєте як я повинен себе поводити краще, як мені не бути таким розпещеним, як мені навчитися поважати інших та виконувати всі ваші запити; так, нібито мені «весело» та я свідомо обираю такий шлях дії. Ти не дивишся на речі, які слід змінити, але намагаєшся лише змінити мене! Ти свариш, наказуєш, караєш та стримуєш мене, нібито я дійсно хочу так діяти. Невже так складно здогадатися, що якби я знав як правильно та відчував би себе впевнено, мені б не було так «весело» спілкуватися, отримувати увагу та винагороду як і іншим дітям. Подивись на моє обличчя! Подивись на мої дії! Подивись на мої емоції! Як можна думати, що мені від цього «ве-се-ло»?!

Дозволь мені дещо сказати: якби я почувався добре, якби я був би впевнений у тому, що роблю, якби я відчував би себе в безпеці та прийнятим тобою, я б не робив би так.. Зрозумій, або вимоги поточного моменту занадто нестерпні для мене, а також спосіб твоєї підтримки чи НЕпідтримки мене добивають, або я не відчуваю себе просто в безпеці. Я не хочу тебе бісити! Мені не подобається робити тебе злою/злим та отримувати тонну розчарування. Мені не подобається, коли всі на мене дивляться, сварять та насміхаються з мене. Чому ти вважаєш, що часові рамки, відібрання моїх улюблених речей або стримування допоможуть мені почуватися в безпеці, бути прийнятим та компетентним в твоїй присутності?

Будь ласка, якщо ти бачиш, що я борюсь з труднощами, враховуй те, що я відчуваю тривогу, незахищеність та я справді «неадекватний» в такий момент. Чим сильніше супротив, тим більше я відчуваю невпевненість та неповноцінність! Спробуй запитати себе (1) чи можеш ти змінити очікування та запити відносно моїх можливостей? (2) чи можеш ти надати мені більшу допомогу щоб підтримати мене? та (3) допоможи мені оволодіти іншими навичками щоб відповідати твоїм очікуванням. І ще, важливо, під час розгару мелтдауна подумай «Як я можу допомогти йому почуватися в безпеці?», а не «Як я можу стримувати його?». І коли це скінчиться подумай як ти можеш змінити умови, щоб наступного разу у мене не виникало бажання вмикати поведінку в стилі «бий або біжи».

Як і всі діти, я маю відчувати реальні кордони та усвідомлювати наслідки щоб успішно навчатися; тому прошу, піди мені назустріч та підтримай там, де я зі всім справлюсь; будь для мене ментором і ніколи не думай, що мені «весело» або що я «насолоджуюсь» такою поведінкою.

Я буду вдячний, якщо ти почуєш мене. Прислухайся до мене частіше!»

Уривок з книги Білла Насона «Autism discussion page on Anxiety, Behavior, School and Parenting Strategies» (розділ про «проблемну» поведінку)

Переклад - Надія Есманова

від автора:

Мені було дуже важко читати кожне слово, тому що я теж вимагаю, зриваюсь, інколи зовсім нетолерантна та ледь стримуюсь. Але нам іноді потрібен цей холодний душ.

Ми маємо знати, що аутичним людям набагато, щоденно, постійно складніше ніж нам. І тим не менше ми можемо бути щасливими разом, розуміючи, підтримуючи та знаючи що вони відчувають.