Робота з батьками

ДТРИМКА ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ВІЙНИ Страх, тривога, відчай, апатія, втрата сенсу – саме з такими почуттями багато людей прокидаються у своїх домівках та підвалах, в тимчасових притулках по всьому світу. Часто у стресовому стані, під час сильної втоми, людям важко приймати підтримку: вони просто не можуть остаточно усвідомити свій стан та потреби. У сучасних умовах людина поводить себе так, як вона оцінює навколишню дійсність. Почуття страху – це похідна невідомості: коли ми чогось не знаємо або не можемо хоча б частково передбачити. Незнання і невизначеність нас лякають більше, ніж іноді реальна загроза нашому життю і здоров’ю. Саме інстинкт самозахисту оберігає людей від ризикованих експериментів. У цей час у батьків та дітей можуть бути різкі перепади настрою: то вони плачуть, то вони сміються. Вони переживають стан тривоги та страху, провини та відчаю. Часто діти можуть регресувати у своїй поведінці. Ті діти, які вже почали ходити, можуть почати повзати, змінюється протікання психічних процесів. У батьків регресивна поведінка може проявлятись у надмірному збудженні, метушні. У них також може з’явитись підвищена роздратованість по відношенню до дітей: вони можуть підвищувати голос чи битися. Або ж можливий інший варіант – загальмованість фізичної і психічної реакції, апатія. Таким чином, у такій ситуації важко абсолютно всім людям взагалі, та людям з особливими потребами зокрема. З огляду на це, визначимо певні правила поводження з дітьми, які мають особливі освітні потреби в екстремальній ситуації. 

1. Частіше хваліть дитину або давайте якусь, хоч маленьку нагороду, коли в неї щось добре виходить.

 2. Коли дитина намагається щось зробити, але в неї не виходить, краще обійти це мовчанням або просто сказати, що вийде іншим разом. 

3. Більше розмовляйте з дитиною. Коментуйте все, що ви робите просто і дохідливо. Хоча, навіть, може здаватися, що дитина не розуміє або не реагує.

 4. Допомагаючи дитині освоювати нові навички, направляйте її рухи своїми руками. 

5. Спонукайте дитину до руху, намагаючись дістати те, що вона хоче. 

Основні поради щодо надання психологічної підтримки: 

1. Найкраща підтримка це та, якої людина потребує саме зараз. Тому спочатку потрібно просто запитати: як ти? Як я можу тебе зараз підтримати? 

2. Потрібно бути готовим до відмови у різкій формі. Реагуємо спокійно та даємо дитині видихнути. 

3. Роздратування може бути маркером того, що особа вже не може контролювати емоції, що її переповнюють. Можна поділитися своїм досвідом вивільнення негативних емоцій та запропонувати спробувати. 

4. На високому рівні стресу ми можемо забувати про їжу. Тому можна просто запитати, коли людина востаннє їла чи пила, коли спала. 

5. У деяких ситуаціях надавати підтримку без потреби не варто. Можемо просто заважати. Іноді найкраща підтримка – це ваша власна безпека та здоров’я. 

6. Добрі слова, слова любові, подяка, приємні спільні спогади – це також може підтримати у скрутну хвилину. 

7. Замість картинок вибухів із новин краще візуалізувати собі, як буде після того, як усе закінчиться.

 8. Не хвилюватись про те, на що не можна вплинути. 

9. Робити все, на що можна вплинути: мити голову, ходити в душ, пити чай і багато води, намагатися їсти, навіть якщо не хочеться, потроху робити щось зі звичного життя.

10. Також, по можливості, забезпечити собі безпеку: в укритті чи в квартирі створити максимально можливий затишок. 11. Якщо хочеться плакати – треба плакати, якщо хочеться кричати – треба кричати, якщо хочеться рухатися – може допомогти спорт. Так тіло вихлюпне накопичене напруження і вам вдасться поспати. 

2. Дитяча психіка – найвразливіша. Діти добре відчувають будь-які зміни у поведінці своїх батьків, навіть якщо ті вдають, що нічого не відбувається. 

13. Пояснити дитині про те, що зараз триває війна, що тривожна сирена, вибухи та постріли – це знак йти до укриття? 

14. У жодному разі не приховувати правди, бути відвертими, не вигадувати свої варіанти подій, а головне – запевнити їх у тому, що зробите все, щоб їх захистити. Говорити і слухати. А головне чути те, що дитина розповідає про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. 

15. Дозволити виражати емоції. Варто не приховувати від дитини свої справжні почуття. 

16. Планувати майбутнє. Не боятися разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому. 

17. Обійматися. Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре. 

18. Дивитися разом улюблені фільми, мультфільми. Бажано обирати життєствердні сюжети, які здатні подарувати відчуття надії. 

19. Читати вголос. Це заняття дає відчуття захищеності та спокою. Краще читайте книжку з цікавим, а головне «мирним» сюжетом. 

20. Хвалити за досягнення дитини. Для дитини життєво важливо, щоб її хвалили за найменшу дрібничку. Так ви вселяєте дитині віру у свої сили та демонструєте свою підтримку.

 21. Заохочувати спілкуватися з однолітками. Через стрес дитина може стати закритою і не бажати спілкуватися з однолітками. Та це шкідливо для її психіки і розвитку. 

22. Долучати дитину до допомоги іншим, щоб вона відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки. Таким чином, надаючи підтримку дітям з особливими освітніми потребами слід намагатися проявляти позитивний настрій на спілкування, бажати бути поруч, надати допомогу, робити тільки те, що необхідне у даній ситуації.

 Пам’ятайте, що найважливіший механізм для пристосування до стресової ситуації є повсякденні справи та заняття. Ви маєте забезпечити дітям стабільність у теперішній реальності, відволікти і розважити цікавими фактами, захопливими розповідями.