Робота з батьками

СИНДРОМ НАВ'ЯЗЛИВИХ РУХІВ У ДІТЕЙ 

Якщо дитина на якомусь етапі починає постійно повторювати один і той же рух або серію рухів, це, природно, може стурбувати батьків. Наприклад, малюк безконтрольно гризе нігті, виконує дивні рухи головою або руками, постійно накручує волосся на палець або навіть висмикує їх. Дійсно, така поведінка повинна звернути на себе увагу, оскільки може свідчити про ознаку синдрому нав'язливих рухів у дітей. Даний синдром може бути поширеним серед дітей. Повторення однотипних монотонних рухів досить часто зустрічається у дітей молодшого шкільного та дошкільного віку. Батькам слід розуміти, що синдром нав'язливих рухів у дітей не є якимось окремим захворюванням. Це комплекс порушень і розладів на емоційному і психологічному рівні. З іншого боку, сидром не є психічним захворюванням, тому при його діагностуванні у дитини не варто впадати в паніку. Особливість синдрому в тому, що рухи, що виконуються дитиною, не мають видимої мотивації і їх дуже складно взяти під контроль. З одного боку, синдром нав'язливих рухів у дітей відомий в медицині, класифікується, як обсесивно-компульсивний розлад і включений в класифікацію дитячих хвороб, але з іншого боку, він залишається мало вивченим. На сьогодні про справжні причини його появи та механізми розвитку фахівці більшою мірою припускають, ніж стверджують. Наявність синдрому у дитини не робить його хворим. Він також не стає небезпечним для інших дітей. Мабуть, єдине кому він може завдавати шкоди, це тільки самому собі. Справа в тому, що прояви синдрому можуть носити різну форму - наприклад, дитина починає себе кусати за руку, кусати за пучки пальчиків, сильно смикати волосся, буквально вириваючи їх. Найчастіше дитина починає повторювати серії подібних рухів в моменти сильного хвилювання. Вона може відчувати в цей момент страх, роздратування або образи. Цей емоційний сплеск вона намагається компенсувати цими монотонними рухами, немов заспокоюючи себе. Але пусковим механізмом для проявів синдрому не завжди можуть бути психологічні та неврологічні чинники. І тут ми повертаємося до того, що синдром нав'язливих рухів у дітей до кінця не вивчений і не завжди вдається визначити, що стає тим самим каталізатором, що запускає його. Діагностування у дитини даного синдрому ні в якому разі не слід сприймати, як вирок. Звернення до фахівця допоможе впоратися з ним. Більш того, в більшості випадків не потрібне лікування в класичному розумінні цього процесу 

Причини синдрому нав'язливих рухів 

Фахівці виділяють основною причиною синдрому нав'язливих рухів у дітей пережите емоційне потрясіння або стрес. Коли дитина в силу свого віку ще не здатна впоратися з почуттями і не може їх висловити, вона знаходить для них вихід на найпростішому фізичному рівні. Емоційне потрясіння в підсумку виливається в низку нав'язливих однотипних дій. Можна говорити про тимчасовий характер таких проявів. Після того як дитина заспокоюється, приходить в стан емоційної рівноваги, необхідність в непотрібних мимовільних рухах і діях відпадає сама собою. 

Основні психологічні причини синдрому нав'язливих рухів у дітей: 

➢ різка зміна умов або місця, в яких проживала дитина - це може бути пов'язано з переїздом, коли дитина випадає зі звичного зони комфорту; 

➢ важка психологічна обстановка в сім'ї - скандали між батьками, розлучення, прояви фізичного насильства між дорослими в присутності дитини); 

➢ помилки, яких припускаються дорослими при вихованні дитини психологічне придушення, надмірна суворість, фізичні покарання та ін .; 

➢ потрапляння дитини в конфліктні ситуації з ровесниками; 

➢ поширені фізичні фактори, які можуть стати причиною розвитку синдрому або послужити додатковим каталізатором в несприятливих зовнішніх умовах; 

➢ спадкові фактори - наявність в роду родичів з психічними розладами, різного роду неврологічними порушеннями і захворюваннями, а також зловживають такими шкідливими звичками, як вживання алкоголю, наркотиків, психотропних засобів; 

➢ наявність супутніх неврологічних діагнозів - наприклад, синдрому гіперактивності;

 ➢ черепно-мозкова травма;

➢ вроджені патології ЦНС і головного мозку; 

➢ вроджені психічні захворювання - шизофренія, аутизм і ін. Нерідко у малюка з синдромом нав'язливих рухів присутній комплекс причин, що поєднує і психологічні, і фізичні фактори. Це робить роботу фахівця дуже непростою. Дуже важливо визначити первинну справжню причину розвитку синдрому, щоб надати дитині ефективну допомогу. Кожен випадок індивідуальний. Психолог допомагає вирішити психоемоційну проблему малюка, і в подальшому, потрапляючи в аналогічні ситуації, він зможе справлятися з ними самостійно. В інших же випадках може знадобитися і медикаментозне лікування синдрому нав'язливих рухів у дітей.