Робота з батьками

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ГРАТИ 

Обираючи ігрову діяльність для дитини з ООП, маємо визначити: 

• що подобається дитині. Для цього спостерігаємо, чим вона займається наодинці, та пропонуємо різні ігри (активні, творчі, сенсорні, дидактичні тощо); 

• які навички вона має і який досвід до цього мала: чи здатна спілкуватися вербально, наскільки в неї розвинені моторика та координація, чи може концентрувати увагу та як довго, чи не було в неї неприємного досвіду, через який вона може відмовлятися грати, наприклад, у лікарню чи школу тощо;

 • вікові особливості;

 • потребу та можливість у спілкуванні з однолітками. 

Коли ви пропонуєте дитині з ООП гру, важливо пам’ятати:

 ✓ гра починається з мотивації і триває, доки в дитини зберігається зацікавленість. Грати з примусу дитина не буде; 

✓ не всі ігри, які ви любили в дитинстві, сподобаються і вашій дитині; 

✓ ігрових навичок треба навчати. Діти з ООП не завжди можуть навчатися ігор самостійно з природного середовища та оточення;

 ✓ якщо нецікаво вам, то й дитина, найвірогідніше, не зацікавиться грою; 

✓ навчальний компонент знижує зацікавленість у грі. 

Щоб навчити дитину грати, ми самі маємо навчатися це робити. Для цього: o обираємо кілька варіантів ігор, які можуть сподобатися дитині; плануємо час, який ми повністю можемо присвятити грі з дитиною. o Важливо, аби це відбувалося щоденно, можливо, короткими інтервалами, але частіше; o корисно залучити інших членів родини; o даємо дитині можливість обирати, чим займатися сьогодні; o граємо в ігри, які обрала дитина, але постійно пропонуємо розширити модель гри чи спробувати щось інше. 

ЯК ДІЯТИ В ОСОБЛИВИХ ВИПАДКАХ 

Якщо ви пропонуєте дитині комп’ютерні ігри, надавайте перевагу комп’ютеру з клавіатурою й мишкою, аніж гаджетам із сенсорним екраном. Це розвиватиме координацію (курсор мишки одночасно з відслідковуванням того, що відбувається на екрані). Натомість ігри на гаджетах, навіть сюжетно складні, у плані рухів лишаються примітивними. Якщо дитина не хоче грати взагалі, можна спробувати використовувати заохочення під час та після гри. Проте варто одразу продумати план, як ви пізніше будете відходити від заохочення: наприклад, спочатку ви давали цукерку, а потім можете малювати диплом переможцю тощо. Якщо дитина постійно грається в одну гру, можна, використовуючи аналогічний набір іграшок, грати в неї паралельно з дитиною. Варто поступово вносити зміни в сценарій цієї гри: наприклад, виставити машинки рядочком, але для того, щоби вони потім стартували в гонці. Головне – робити зміни у своєму комплекті іграшок, бо інакше можемо отримати супротив дитини. Й обов’язково заохочувати її, коли вона погоджується на найменші зміни у своїй грі. Коли дитина не хоче грати з однолітками, спочатку варто навчити її грати з дорослими. Бо дорослі, як правило, здатні підлаштовуватися під темп та особливості гри дитини, тоді як інші діти цього робити не будуть. Так само спочатку треба навчити дитину грати в ту гру, якою цікавляться інші діти такого ж віку, перш ніж відправляти її грати з ними. Можемо бути присутніми в грі з однолітками, але поступово знижуємо свою присутність та залученість. Якщо дитина з ООП грає у війну, не треба забороняти. Ми всі нині в єдиному інформаційному полі, тому краще інформувати дитину про те, що таке війна, залежно від її здатності сприймати таку інформацію. Але в цьому випадку дорослому варто слідкувати за грою, якщо в неї залучені й інші діти, щоби уникнути цькування. Також обов’язково треба пояснити, що ворог – це той, хто намагається нашкодити, а «хороший» – який захищає свій дім та близьких (бо, як правило, у дитячих іграх «ворогами» призначають слабших, і це може виявитися дитина з ООП). Можливо, варто змістити акцент від використання зброї на кіберзахист, волонтерство чи допомогу тим, хто цього потребують. Якщо дитина гіперактивна, починати потрібно з ігор із простими правилами, ускладнюючи поступово. В активні ігри варто додавати вправи на концентрацію уваги (переказати правила, намалювати «класики», шукати предмети). Після настільних ігор варто видати дитині приз чи інше заохочення. Корисними будуть ігри на чергування руху та завмирання (хованки, «заморожування», імітація рухів тварин). Якщо дитина не грається самостійно, треба навчити її цього. Для цього варто зрозуміти, у які ігри вона може гратися самостійно й навчити її в них грати, додати час на ігри в розкладі занять. Також потрібно поступово зменшувати присутність дорослого в грі (граємо, потім просто сидимо поруч, але не втручаємось, далі – «я відійду на хвилинку, а ти поки продовжуй»). Залишати у вільному доступі ігри та предмети для самостійних ігор та заохочувати її цікавість до них. Пропонувати нові різновиди ігрової діяльності, у тому числі і творчі завдання.