Що таке "булінг" та чому про нього треба знати всім батькам?

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном "булінг", пояснюють в Біляївському районному центру соціальних служб для сім'ї, молоді та дітей, – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу?

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.

• Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.

• Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.

• Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.

• Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.

• Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

• Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

• Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

• Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу?

Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

• Атмосфера в класі (групі). Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя (вихователя), в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах.

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором'язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група.

44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам?

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

• Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

• Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

• Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити вчителям (вихователям)?

Завдання вчителів (вихователів) - відслідковувати ситуацію в класі (групі). Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.

Перед початком уроків (занять) попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей в дошкільному закладі назвати, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель (вихователь) проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі (групі) жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:

• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".

• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

• Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

• Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

• Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

• Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

• Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Пам’ятка

« 6 ПОРАД БАТЬКАМ, ЩОБ ЇХНЯ ДИТИНА НЕ СТАЛА

ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ»

1. Пам’ятайте: дитина не може впоратися з булінгом самостійно! Діти зазвичай не розповідають про насилля батькам, тому важливо навчитися розпізнавати ознаки булінгу.

2. Щодня розмовляти з дитиною про її справи в садочку. Це кілька хвилин на день про те, як дитина проводить час у садочку, що відбувається під час прогулянки на майданчику тощо. За розмовою спостерігати за настроєм дитини.

3. Розвивати здорову звичку боротьби з хуліганством і нетерпимість до залякувань. Ваші діти повинні знати, що це ненормально залякувати чи стояти осторонь, коли ображають іншого. Навчити дитину просити про допомогу дорослих і не боятися розповідати про знущання. Пояснити, що вам (батькам) можна довіряти і ви допоможете у будь-якій ситуації.

4. Навчити дитину правильно користуватися Інтернетом, соціальними мережами. Пояснити, що таке кібербезпека і як протистояти кіберзалякуванню. Установити ліміт часу роботи в мережі.

5. Бути прикладом доброти і лідерства для своєї дитини. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню. Важливо вчити дитину робити добро і проявляти співчуття. Це запорука хороших стосунків з однолітками.

6. Якщо ваша дитина вже стала жертвою булінгу, за жодних умов не можна ігнорувати чи замовчувати виявлені факти жорстокої поведінки над дитиною. Рекомендовано повідомити в усній чи письмовій формі про насилля адміністрацію навчального закладу.

Довідка: булінг (англ. bully – залякувати, цькувати, задирати) – прояв агресії з подальшим залякуванням особистості, цькування та погрози, моральне приниження.

Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів (вихователів)

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить до непоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, вихованні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, у садочку, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю, вихователю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Конфлікт чи булінг?

Розглянемо конфлікти, які виникають між дітьми в дошкільному дитинстві.

Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, цілей, позицій, ролей. Зараз конфлікти розглядають як складне соціальне явище і неминучий супутник соціальних відносин.

У молодших дітей предметом конфлікту найчастіше є іграшки, у дітей середнього віку – ролі, а в старшому віці – правила гри. Дитячі конфлікти можуть виникати з приводу ресурсів, дисципліни, труднощів у спілкуванні, цінностей та потреб.

Будучи власниками за своєю природою, діти важко розлучаються з улюбленою іграшкою або річчю. Замах на іграшку, яку дитина вважає своєю, є замахом на її безпеку, на її особистий простір.

У спілкуванні дітей часто виникають ситуації, які вимагають узгодженості дій і прояву доброзичливого ставлення, вміння відмовитися від особистих бажань заради досягнення спільних цілей. Але в таких ситуаціях діти не завжди знаходять потрібні засоби поведінки, і це часто призводить до конфлікту, в якому на одному боці перебувають бажання і права одних дітей, а на іншому боці – бажання і права інших.

Конфліктна ситуація між дітьми часто супроводжується відсутністю співпереживання іншому і взаємних поступок. Це пов’язано насамперед з тим, що дошкільник ще не усвідомлює власного внутрішнього світу, своїх переживань, намірів, інтересів, тому йому важко уявити, що відчуває інша дитина. Дитина бачить лише зовнішню поведінку іншої: штовхає, кричить, заважає, відбирає іграшки, – але вона не розуміє, що кожен одноліток – це особистість зі своїм внутрішнім світом, інтересами і бажаннями.

Необхідно пам’ятати, що спілкування дошкільнят має низку істотних особливостей, що суттєво відрізняють його від спілкування дорослих.

Вікові особливості дошкільнят у сфері взаємовідносин, які можуть стати джерелом конфлікту:

1. Велика різноманітність і широкий діапазон комунікативних дій (нав’язування своєї волі, вимоги, накази, обман, суперечка).

2. Надмірно яскрава емоційна насиченість спілкування. Нестандартність і нерегламентованість дій (несподівані дії та рухи: химерні пози, кривляння, передражнювання, придумування нових слів, небилиць і дражнилок).

4. Переважання ініціативних дій (для дитини важливіше її власний вислів або дія – неузгодженість породжує конфлікт).

Для 5-6-літніх дітей дуже важлива думка однолітків про них: прийняття, оцінка, схвалення, захоплення. Діти відчувають потребу отримати цікаву роль і проявити себе, по-різному поводяться в ситуації успіху та невдачі. У стані успіху їх найчастіше переповнює почуття радості, а в ситуації невдачі вони засмучуються, відчувають заздрість і досаду. Всі ці аспекти взаємин дітей можуть спровокувати між ними конфлікт.

Труднощі дошкільнят у взаєминах з однолітками частіше за все виникають на ґрунті вже наявного актуального неблагополуччя в розвитку дитини. У зв’язку з цим у групі яскраво виділяються діти популярні і непопулярні. Популярні діти – це спритні, умілі, тямущі, охайні. До непопулярних відносять неохайних, тихих, плаксивих, капосних, агресивних, тривожних, слабких, які погано володіють ігровими діями та мовленням. До числа таких дітей зазвичай потрапляють діти з конфліктних сімей з гостро несприятливою емоційною атмосферою, діти з сімей з гіпо- або

гіперопікою, дисгармонійними типами виховання. В однолітків викликають роздратування ті діти, з якими важко домовитися, які порушують правила, не вміють гратися, повільні, некмітливі, невмілі.

Непопулярні діти важко переживають свою невключеність у спільні ігри однолітків, що, у свою чергу, вкрай негативно позначається на формуванні в них самооцінки і почуття самоповаги загалом.

При аналізі конфліктів важливо враховувати характерологічні та індивідуально-особистісні особливості дитини. Це може допомогти вихователю в розумінні можливих прихованих причин конфліктної ситуації між дітьми: типу особистості, несхожості характерів, конфліктогенності тощо.

Існують такі типи особистості (з точки зору конфліктності):

ƒ. Демонстративний конфліктний тип: у нього різко виражена демонстративна акцентуація, хоче бути постійно в центрі уваги, прагне добре виглядати в очах інших, ставлення до дорослих і дітей визначається взаємною оцінкою, дуже залежний від оцінки дорослих і дітей зі свого оточення, добре почувається в поверхневих конфліктах, які виникають з дрібних причин, у сутичках заперечує факт того, що є їхнім ініціатором та джерелом.

ƒ. Некерований тип: імпульсивний, погано контрольований, з важкопередбачуваною

поведінкою, часто поводиться зухвало, агресивно, ігнорує загальновизнані норми поведінки, має завищену неадекватну самооцінку, вимагає підтвердження своєї значущості, в конфліктах і власних невдачах винними вважає інших (зовнішнє середовище); погано соціалізована, конфліктна особистість, не вміє планувати свою діяльність; такі діти погано піддаються виховному впливу.

ƒ. Цілеспрямований конфліктний тип: використовує конфлікт як засіб досягнення власних цілей, у конфлікті виступає активною стороною; схильний до маніпуляцій та ігор, дуже раціонально поводиться в конфліктній ситуації, прораховує варіанти за типом: «якщо я зроблю так, то ...», знає слабкі і сильні сторони суперника, в суперечці намагається довести власну правоту, наполегливий у досягненні цілі, пригнічує слабших дітей.

У дитячому колективі міжособистісні конфлікти можуть мати форму суперництва (прагнення до панування) і спорів (розбіжностей з приводу знаходження найкращого варіанта вирішення спільних проблем).

Дитячі конфлікти можуть виступати як відкрите протиборство (суперечка, сварка тощо) або приховане (дія нишком, демонстрація вдаваної байдужості тощо), що залежить від їхнього вікового розвитку. Так само дитячий конфлікт може бути стихійним, тобто виникає спонтанно, і навмисним, заздалегідь спланованим або просто спровокованим.

Дитячі міжособистісні конфлікти виявляються або неминучими, певною мірою закономірними, або вимушеними, хоча й необхідними; або нічим не виправданими, позбавленими всякої доцільності.

Кожен конфлікт має свою тривалість, свою протяжність у часі. Між дошкільниками конфлікти можуть тривати кілька днів, а можуть завершитися за кілька хвилин. Але завжди їх перебіг підпорядкований певній логіці.

У ході взаємодії учасників виділяються такі етапи:

1. Зав’язка, або конфліктна ситуація (наростання).

2. Етап відкритого протиборства, власне інцидент (реалізація).

3. Результат, який веде до завершення конфлікту або його переходу на інший рівень (згасання), подальша взаємодія.

Слід зазначити, що успішне блокування конфлікту (переведення його з комунікативної взаємодії у предметно-діяльнісну площину) можливе лише на його першій стадії. Якщо конфлікт розгорівся і загасити його відразу не вдалося, то вихователю слід вирішити конфлікт, провівши його аналіз із з’ясуванням обставин і застосуванням виховних дій після того, як відбулася розрядка напруги, і обидві сторони «виплеснули» свої емоції.

Вирішення конфлікту – це:

ƒ. елімінація або мінімізація проблем, яка здійснюється через пошук компромісу, досягнення згоди;

ƒ. повне або часткове усунення причин, що породили конфлікт, або зміна цілей учасників конфлікту;

ƒ. досягнення згоди між учасниками щодо спірного питання.

У конфліктних ситуаціях вихователю відводиться роль спостерігача-посередника.

Тому його головна мета – цілеспрямований вплив для усунення (мінімізації) причин, що породили конфлікт; корекція поведінки учасників конфлікту; забезпечення нормального обміну переважно вербальними діями учасників конфлікту, щоб вони слухали і чули один одного за допомогою того, хто між ними; опанування учасниками конфлікту соціально прийнятних норм поведінки і спілкування.

При цьому дитина має бути рівноправним учасником процесу, а не просто підкорюватися вимогам дорослого або сильнішого партнера. Тому головне завдання дорослих – допомогти дітям побачити в кожному людину, що має свої бажання і переживання, разом знайти вихід зі складної ситуації, пропонуючи їм варіанти вирішення конфлікту. Не слід применшувати здібності дітей у цьому

відношенні, тому що вже в ранньому віці цілком можливе спільне прийняття рішення.

Для вихователя в конфлікті важливий не сам предмет і матеріал конфлікту, а формальна сторона взаємодії, тобто його організованість. Діяльність вихователя повинна бути спрямована на переорієнтацію дій сторін для створення атмосфери позитивної уваги, котра, у свою чергу, є умовою можливої угоди сторін конфлікту як передумови його вирішення. Професійна компетентність вихователя полягає в тому, щоб ретельно розрізняти матеріал суперечності, втягнутої в конфлікт, і

форму його утримання, яка у свідомості учасників конфлікту цілком може трансформуватися в самостійний предмет конфлікту.

Стаючи посередником у вирішенні дитячих конфліктів, вихователь повинен враховувати характерні особливості таких конфліктів:

ƒ. вихователь несе професійну відповідальність за конструктивне вирішення ситуації

конфлікту;

ƒ. дорослі та діти мають різний соціальний статус, чим і визначається їхня поведінка в конфлікті і при його вирішенні;

ƒ. різниця у віці й життєвому досвіді розмежовує позиції дорослого і дитини, породжує різний ступінь відповідальності за вирішення конфлікту;

ƒ. різне розуміння подій та їхніх причин учасниками: конфлікт очима вихователів і дітей бачиться по-різному;

ƒ. присутність інших дітей при конфлікті перетворює їх зі свідків на учасників, а конфлікт набуває виховного сенсу;

ƒ. професійна позиція вихователя – взяти на себе ініціативу розв’язання конфлікту і на перше місце поставити інтереси дитини;

ƒ. дитячим конфліктам легше запобігти, ніж їх успішно розв’язати.

Усі дослідники ігор дошкільнят відзначають ту обставину, що в ігровій взаємодії дитина якимось стихійним чином намацує спосіб вирішення суперечності, і саме можливість вирішити конфлікт через гру змушує її знову і знову до неї звертатися. Гра набуває значення штучної конструкції суперечностей реального життя, є культурно представленою, зафіксованою і включає засоби вирішення конфліктів.

Гра має переваги у вирішенні конфлікту за рахунок її концентрації в часі та просторі. Однак слід зазначити, що не кожна гра, розглянута як місце, механізм і конструкція для вирішення конфліктів, вичерпно виконує конструктивну функцію. Існує певний набір ігор, у які грають майже всі діти в тій чи іншій варіації.

Передбачається, що сюжети гри дитина вибирає залежно від тієї суперечності, яка вимагає вирішення і може бути вирішена в певних умовах. Щодо визначення ігрових уподобань та правил, є підстави припускати зміст не тільки певних конфліктів, але й той ресурс вирішення, дефіцит якого знімається в конкретних іграх.

Практика проведення ігор та тренінгів показує, що ядром напружених взаємин, які вимагають пошуку спеціальних засобів розуміння та об’єднання у вирішенні проблеми, є соціально сконструйований конфлікт, у якому стикаються різні позиції у спробах перетворення об’єкта зміни.

Особливістю таких ігор є насамперед те, що вони призначені для створення ресурсів розвитку мислення і діяльності. Це спеціальні ігрові конструкції, які застосовуються для навчання та вирішення проблем, що можуть сприяти становленню конфліктної компетентності в дошкільному віці.

Основними методами, прийомами і формами навчання дітей конструктивних засобів вирішення конфліктних ситуацій є:

ƒ. сюжетно-рольові ігри (з наявністю проблемної ситуації);

ƒ. імітаційні ігри (імітують у «чистому вигляді» певний «людський» процес);

ƒ. інтерактивні ігри (ігри на взаємодію);

ƒ. соціально-поведінкові тренінги (спрямовані на опанування моделі конструктивної поведінки розв’язання конфліктної ситуації); обігрування конфліктних ситуацій і моделювання виходу з них;

ƒ. психогімнастика;

ƒ. читання та обговорення художніх творів;

ƒ. перегляд і аналіз фрагментів мультиплікаційних фільмів з подальшим моделюванням нових версій;

ƒ. дискусії.

Головна мета проведення занять, у яких діти стикаються з проблемними

ситуаціями, – це:

ƒ. забезпечити дитині можливість зорового сприйняття непривабливості норм поведінки негативних персонажів літературних творів, казок, мультфільмів;

ƒ. стимулювати її до застосування ціннісних етичних норм взаємовідносин;

ƒ. навчити використовувати прийнятні в суспільстві способи вирішення конфліктів;

ƒ. виявити миролюбне прагнення до взаємодії з суперником;

ƒ. брати до уваги почуття іншої людини в конфліктній ситуації;

ƒ. брати відповідальність за свої почуття на самих себе.

У ході ігор діти мають можливість отримати нові враження, набувають соціального досвіду і спілкуються одне з одним зовсім не так, як у звичайному дитячому житті. Завдання вихователя – збагатити це спілкування душевною теплотою, чуйністю й повагою, запропонувати дітям після проведення ігор проаналізувати та обговорити отриманий ними досвід, і тут важливо підкреслити цінність висновків, зроблених самими дітьми.

Спочатку вихователь сам пропонує дітям ігри і активно бере в них участь. З часом діти самі охоче висловлюють бажання пограти у найбільш вподобані ними ігри (наприклад, у гру, в якій можна навчитися залагоджувати суперечки).

Сьогодні вміння спілкуватися, зберігаючи добрі стосунки з іншими людьми, стає все більш важливим. На жаль, багато дітей ні в родині, ні в дитячому садку так і не набувають цього соціального

досвіду, але вихователі можуть навчити дітей розв’язувати конфлікти, слухати і розуміти інших, поважати чужу думку, і не в останню чергу – дотримуватись соціальних норм і правил.

Важливим аспектом роботи з інтерактивними іграми є організація часу. Дітям необхідний час для прояснення своєї особистої ситуації і знаходження способу подолання труднощів. Вихователь повинен надати дітям такий час. Можливість висловитися і послухати інших цілюща вже сама по собі. У багатьох первісних народів є звичай організовувати так звані «кола бесід», тобто місця, де

кожен член племені може викласти своє ставлення до будь-якої події чи проблеми, а решта уважно слухають і намагаються зрозуміти мовця. Однак не кожна дитина-дошкільник вміє і готова розповісти про свою проблему. У цьому випадку можна організувати бесіду у відповідно обладнаному місці з приблизними назвами: «Сонячне коло», «Куточок довіри», «Острівець бажань», «Острівець

почуттів», «Таємна кімната», «Стіл переговорів», «Куточок тиші» і т. п.

Вихователь в ігровій взаємодії з дітьми може допомогти їм усвідомити їхні цінності та встановити пріоритети, стати терпимими, гнучкими та уважними, відчувати менше страхів, стресів і почувати себе менш самотніми. Він може навчити їх простих життєвих мудростей:

ƒ. взаємовідносини людей – велика цінність, і важливо вміти підтримувати їх, щоб вони не зіпсувалися; не чекай від інших, що вони прочитають твої думки, говори їм про те, що ти хочеш, відчуваєш, думаєш;

ƒ. не ображай інших людей і не давай їм «втратити обличчя»;

ƒ. не нападай на інших, коли тобі погано.

Підтриманню інтересу до таких занять сприяє участь літературних і казкових героїв. Наприклад, у гості можуть прийти «чарівники» – добрий і злий, в якого вселилися «чудовиська» під назвою «гнів», «образа» і «злість». «Чарівники» приносять чарівні речі, за допомогою яких несподівано з’являються різноманітні предмети. Діти намагаються допомогти своїм гостям у різних проблемах.

Ігри допомагають вирішувати багато дитячих проблем. Навчившись співпереживати людям, дитина може позбутися настороженості, підозрілості, які створюють багато неприємностей і самій дитині, і тому, хто поруч з нею, і, як наслідок, навчитися брати на себе відповідальність за вчинені нею дії, а не перекладати провину на інших.