Тема Україна – моя Батьківщина
МІСТА УКРАЇНИ
Мета: ознайомити дітей з Батьківщиною, з деякими містами України; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, національну свідомість школярів; розвивати пізнавальні інтереси; виховувати повагу до державних символів, любов до рідного краю, його історичного минулого і сучасного.
Золоті ворота – символ Києва, видатний пам’ятник епохи становлення слав’янської держави – Київської Русі, були головним в’їздом до Києва. Вони були побудовані при князі Ярославі Мудрому у 1164 році. Спочатку вони називалися Південними та були частиною оборони укріплень міста. Зі сторони поля перед воротами був ров шириною 15 метрів і глибиною – 8 метрів.
Пам’ятник основоположникам міста
Київляни вже не представляють свого міста без пам’ятника – лад’ї з князями Києм, Щеком, Хоривом та сестрою Либіддю, розташованому на березі Дніпра біля міста Потона. Композиція викована з кованої міді. У підніжжя постаменту розташовано басейн.
Софіївський Собор – був побудований у ХІ столітті. Розташований в центрі міста. Навколо нього розташовані монастирські будови.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому.
Софіївський Собор
Софіївський Собор – був побудований у ХІ столітті. Розташований в центрі міста. Навколо нього розташовані монастирські будови.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому.
Пам’ятник є самим видатним у місті. Він – символ Києва. Побудовано на честь гетьмана, який увійшов в історію як видатний полководець.
МЕТА: ознайомити дітей із фруктовими та овочевими рослинами, історією їх вирощування, значенням; допомогти набути знань і навичок, необхідних для майбутньої трудової діяльності; розвивати інтерес до читання книг, перегляду телепередач про фрукти і овочі; виховувати працелюбність в юних садівників та городників, юних кулінарів.
- Сьогодні ми здійснимо подорож на звичайнісінький город і відомий усім нам сад. А що там можна побачити, друзі?
- Так, овочі та фрукти. Сьогоднішню виховну годину ми проведемо під назвою «Школа здорового харчування». А здорове харчування, це споживання великої кількості овочів та фруктів, тому що вони мають велику кількість вітамінів , які корисні для нашого здоров’я. Ознайомимося з фруктовими та овочевими рослинами, історією їх вирощування, їх значенням ми з вами зможемо, якщо будемо активними учасниками сьогоднішньої виховної години.
Про овочі й фрукти ми дізнаємося у школі на уроках та позакласних заходах, під час роботи на пришкільних ділянках . А вдома усі ми – помічники своїх батьків на городах і в садах.
Немає єдиного пояснення, як овочі отримали свої назви. Деякі були названі за зовнішній вигляд, інші за назвою місця зростання, треті тому, що були на щось схожі і так далі. Ось декілька прикладів їх походження та цікавих фактів про них.
Сьогодні важко повірити в те, що в свій час цей овоч мав репутацію отруйного. Древні греки, наприклад, вважали, що хто скуштує його, ризикує втратити розум. А нині він — бажаний гість на нашому столі. Це -баклажан.
Її батьківщина — країни Атлантичного узбережжя і Середземноморського узбережжя Європи і Азії. Археологічні розкопки свідчать, що людина почала використовувати цю рослину з часів кам’яного і бронзового віків. Капуста походить від латинського слова, що має значення «голова». Здавна вона цінилася не тільки як харчова, а ще й як лікарська рослина. Давньогрецький математик Піфагор твердив, що вона підтримує бадьорість і веселий настрій. Він дуже цінував цей овоч та його лікувальні властивості та займався його вирощуванням. Вона використовується в харчовій промисловості, а також у косметиці. Це - капуста.
Є багато видів капусти: червонокачанна, білокачанна, цвітна … Цвітну капусту Марк Твен називав капустою, яка закінчила коледж. Броколі американці називають «капустою з університетською освітою».
Тема: Державні символи України.
Мета :поглибити знання учнів про Україну; формувати ціннісне ставлення до держави, родини, громадянина; почуття належності до своєї країни, її історії та традицій; розвивати громадянські цінності: патріотизм, людяність, толерантність; розвивати логічне мислення, вміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти, робити висновки, відстоювати власну позицію; виховувати любов до рідного краю, дбайливе ставлення до скарбів Батьківщини, розуміння людини – як найвищого творіння.
Легенда про символи
З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя. Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб. Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам'ятали його і назвали Прапором. А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Герб. Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну.
Герб України
Герб - розпізнавальний знак держави. В Україні це золотий тризуб на блакитному тлі. Історія нашого Державного Герба сягає сивої давнини. Спочатку герби карбувалися на княжих грамотах, монетах.Учені- історики вважають, що колись тризуб був знаком родових старійшин чи племінних вождів. А згодом його зображення стали використовувати як тавро. Він був родовим знаком Рюриковичів. Згодом карбувався і на срібних монетах Великого князя Київського Володимира Великого. Існує близько сорока версій пояснення тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, води й землі), а можливо відображено триєдність життя: батько - мати - дитя, які символізують собою силу, мудрість,любов.
Найперші спогади про тризуб як символ держави ми знаходимо на території України. Вони датувалися першими століттями нашої ери в Боспорському царстві й використовувалися як родові знаки боспорських царів. У VI-VIII століттях цей знак знаходимо на Полтавщині та Київщині. За княжих часів тризуб почав набувати сучасної форми. Так, на деяких давніх та середньовічних храмах збереглися знаки у вигляді тризуба. А в XV-XVI століттях тризуб зустрічається в Україні як складовий елемент геральдичних знаків окремих знатних династій та родів.
У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (Київської) держави від трьох братів ,що «сіли» на трьох київських горах. Зверхники полян-русів , київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб. Після 1652 року гетьмани та козацтво України, хоч і під "наглядом" Російської імперії, але все ж таки самостійно розвивали свою національну культуру і продовжували традиції використання нашої національної символіки. Тризуб був визначальною ознакою на корогвах козацьких полків. Протягом століть тризуб був поширеним знаком по всіх князівствах Київської Русі, за тривалий час він зазнав певних змін, але все-таки зберіг свою первісну основу в зображенні. На сьогоднішній день відомо аж понад 200 різновидів тризуба. Дослідники походження цього знака висловлюють багато думок щодо його суті. Існують припущення, що тризуб символізує єдність Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого. Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак, - для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний).
Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.
Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVIIст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так у Карпатах, під Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба.
Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського мистецтва, гербознавці. На ній пропонувалися такі символи майбутнього герба України: архангел Михаїл, козак із самопалом , золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупинитися на символі тризуба. 30 серпня 1991 року, після проголошення Акту про незалежність України, був прийнятий Національний Державний герб - золотий тризуб на блакитному тлі.
Сучасний герб України символізує спорідненість поколінь, мир і творчу працю. У наш час тризуб став і символом відродження Батьківщини та її традицій, продовженням славних сторінок нашої історії. Тризуб як Малий герб суверенної України був остаточно затверджений Верховною Радою 19 лютого 1992 року.
Прапор України.
А тепер давайте з'ясуємо, яку роль відігравав прапор у різні часи?
Прапор, як засіб сигналізації, відомий з античних часів. Найчастіше це був шматок тканини, прив'язаний до списа чи держала і вказував місце збору воїнів. Наші пращури обожнювали прапори, освячували їх і вірили, що вони у воєнний час найсвятіші від усіх ідолів.
Прапор Руської землі мав червоне поле із зображенням на ньому золотого тризуба або двозуба. А полотнище Галицько-Волинського князівства виготовлялося з тканини блакитного кольору і мало за герб зображення золотого лева. Великого розквіту українська символіка набула за часів козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі був червоний з архангелом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом, оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі - жовтий хрест, лиштва - блакитна, а по ній - жовті зірки. На іншому - блакитна лиштва і зірки на хресті - білі. Деякі прапори мали поєднання жовтого і блакитного кольорів. Використовувався в прапорах і зелений колір.
Продовженням розвитку історії прапора України стало XVIII століття. На знаменах Київського, Чернігівського та Лубенського полків на синьому або блакитному тлі проступали золоті та червоні хрести й інші знаки.
А вже з XIX століття жовто-блакитний прапор наполегливо заявляє про себе. Так, 1848 року мешканці Львова підняли на міській ратуші український національний прапор. І Австрійська влада була змушена прийняти цей виклик нашого народу. Вона дозволила українцям використовувати жовто-блакитну символіку.
22 березня 1918 року Законом про Державний прапор Української Народної Республіки було остаточно затверджено форму і кольори нашого прапора. Ініціатором прийняття цього важливого Закону був Михайло Сергійович Гру шевський. Після перевороту гетьмана Павла Скоропадського жовто-блакитний прапор було замінено на синьо-жовтий. Саме таким і дійшов він до наших днів.
Потім були довгі десятиліття боротьби нашого народу за те, щоб український стяг зайняв належне йому місце - замайорів над Києвом, над усією Україною. У наш час вперше синьо-жовту стрічку, прикріплену до одягу, використали львів'яни під час мітингу 12 березня 1989 року. А загалом маленькі блакитно-жовті прапорці затріпотіли в руках учасників "жовтого ланцюга" 22 січня 1990 року. Взявшись за руки в містах, селах та вздовж великих трас, наші земляки символічно об'єднали Західну і Східну Україну, продемонструвавши таким чином свою єдність як народу.
Перший національний прапор для Києва пошила львів'янка Наталя Кареліна-Лучко. Він був піднятий на щоглі біля будинку Київської міської ради 24 липня 1990 року. Синьо-жовтий прапор для будинку Верховної Ради України урочисто підняли 4 вересня 1991 року.
Жовтий колір - це колір пшеничного поля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі. Жовтий колір - це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб. Синій колір - це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один блакитний колір - колір цариці води. Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави. Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаганнях, коли на п'єдестал пошани підіймаються українські спортсмени. Гордо розвівається синьо-жовте знамено, промовляючи всьому світу: "Є у світі Україна!"
Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатськи формування - червоно-білого, а військово-народні - червоно-чорного. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася і до сьогоднішнього дня на Східній Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) у одному народі.
Можна наводити чимало прикладів популярності біло-червоно-чорної барви на Україні, але жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта.
Коли ж нація почала оживати, - відродилась і символіка. Національна барва з`являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах - ризах , фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.
Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі.
Жовто-блакитна барва була усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву, що до правомірності цього акту.
Гімн України
- А що означає слово "гімн"?
Слово гімн - грецького походження (дослівний переклад -похвальна пісня) - урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.
Гімн - це по своїй суті урочистий музичний твір. Літературною основою гімну є твір, сповнений символікою та високим пафосом. Відбудь-якої іншої пісні гімн відзначається урочистою мелодією розміреного (частіше маршового характеру). Поняття "гімн" протягом віків змінювалося. У Стародавній Греції гімнами називали пісні, присвячені визначним подіям, героям та богам. У часи середньовіччя були поширені духовні гімни, а в періоди визвольної боротьби гімни виконували роль бойових, закличних пісень. Слова національного Гімну "Ще не вмерла Україна" написав у 60-х роках XIX ст. відомий український поет Павло Чубинський, а музику - композитор Михайло Вербицький. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі.
Походження гімну України також досить цікаве. Слова урочистої пісні "Ще не вмерла України ..." написав у 60-х роках XIX століття Павло Чубинський - український поет, фольклорист і етнограф. Вперше текст твору був надрукований 1963 року. Він швидко розійшовся у рукописах і надрукованих текстах. Спочатку його навіть приписували перу Тараса Григоровича Шевченка. На музику вірш майбутнього гімну поклав композитор Михайло Вербицький. На жаль, доля гімну України також була нелегкою. За виконання цього твору наші співітчизники переслідувалися Рядянською владою, потрапляли до в'язниць. І лише 29 січня 1991 року в місці Бориспіль його виконанням було урочисто вшановано пам'ять Павла Чубинського. А 16 січня 1992 року Верховна Рада Укараїни затвердила гімн як Державний Гімн України, трохи замінивши слова "Ще не вмерла України і слава, і воля" на "Ще не вмерла України ні слава, ні воля".
Державний Гімн України звучить і при церемонії підняття Державного Прапора на щоглу. Під час звучання Гімну України слід пам'ятати, що присутні мають встати й віддати належне головній пісні держави: цивільні - покласти праву руку на серце, військові - віддати честь. Усі мають стояти лицем до Прапора України.
Гість у дім-радість з ним
Мета. Формувати в учнів соціальну, культурну компетентність.
- Діти, ви прослухали всім відому пісню українського автора «Ласкаво просимо». Які слова найчастіше звучали в ній? (ласкаво просимо)
- А коли ми їх вживаємо? (коли запрошуємо в гості)
- А ви любите ходити в гості? А приймати гостей? Чому люди люблять ходити один до одного в гості? (приємно, коли хтось, побачивши тебе, зрадіє, тепло усміхнеться, коли є з ким поговорити, обмінятися новинами, поділитися радістю, разом провести час).
- Діти, наш український народ дуже гостинний, або, як ще говорять «хлібосільний».
А щоб гостина була приємною для господарів і гостей, потрібно знати і дотримуватись певних правил, які народ виробив упродовж віків. Ми з вами знайомились з цими правилами, готуючись до сьогоднішнього заняття, а тепер настав час їх пригадати.
- Які ви знаєте правила для господарів?
(- Треба все зробити для того, щоб гостеві було не гірше, ніж удома.
- Допомогти гостеві зняти одяг.
- Запросити його в кімнату.
- Запропонувати зручне місце.
- Поки не сіли за стіл пригощатися, розважити гостя (показати іграшки, книжки, увімкнути музику).
Стежками рідної України
На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить «проти сонця, головою до Чумацького Возу (сузір’я Великої ведмедиці), ногами до синього моря ”, як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною душею й особливим характером.
- Що для кожного з вас означає слово Україна?
- Що означає бути українцем?
Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
… Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Молодці! Рідний край – це дійсно наша велика Батьківщина – Україна, це місто, де ми народилися і живемо, це край, де жарко родючий степ зустрічається з прохолодою чорноморських хвиль, терпкі запахи чебрецю й полину змішуються із солоним рибним вітром морських просторів. Вікно в середземноморський історичний простір, колиска європейської цивілізації. Житниця України. Край суднобудівників і хліборобів. Усе це – Миколаївщина.
- А зараз ми з вами станемо туристами . Я пропоную вам дізнатися більше про Миколаївський край. Ми з вами будемо подорожувати цікавими та відомими на весь світ стежинами нашої Чергіговщіни . І допоможе мені в цьому відеофільм
- Будьте уважні , щоб запам’ятали , до яких саме куточків ми завітаємо .
ВИЧАЇ ТА ТРАДИЦІЇ В УКРАЇНІ
Мета:
- розкрити багатство і красу українських звичаїв та традицій;
- розвивати в учнів уміння бачити та шанувати красу, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до свого народу та його історичного минулого;
- виховувати любов до національної культури.
Дорогі діти та шановні гості ласкаво просимо на наші світлини. Сьогодні ми будемо говорити про звичаї та традиції українського народу.
Україна – це земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Це наша мати – Батьківщина.
Дорогі діти! Всі ми з вами добре знаємо, що традиції і звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й і в його історичному минулому.
В усіх народів світу існує повір'я, що той хто забув звичаї батьків, карається людьми і богом. І він блукає по світу, як блудний син, ніде не може знайти собі притулку.
Та ніщо так не чарує дитячі душі і не залишається в глибинах пам'яті, а потім згадується протягом усього життя, як безпосередня участь у традиційних народних святах та обрядах.
Нема, либонь, жодної людини, яка б із великим задоволенням не згадувала б ті перші дитячі враження:
— від колядування;
— від Великодніх писанок, пасок, та освячення верби у Вербну неділю;
— від Купальських вінків, жіночих хусток;
— від пісенного українського весілля;
— від вишитих жіночих та чоловічих сорочок;
— від вишитих рушників .
Відродженням культурної пам’яті народу є український рушник.
Із 16 -17 ст. На теренах України – у Києві, Чернігові, Корці, Львові створюються цехи, у яких виготовляють вишивки.
Із 19 ст. Вишивка стає ремеслом. І донині чимало мешканців України займаються вишиванням. Цей вид мистецтва глибоко пов’язаний із народними традиціями, побутом, релігією. Вишивкою займаються переважно дівчата і жінки. Аж до другої половини 19 ст. Кожна дівчина повинна була вміти ткати, вибілювати й вишивати рушники, скатерті, одяг.
Основною функцією вишивки є оздоблення одягу й тканин. Також це мистецтво мало ритуальне значення – використовувалися символи-обереги.
Кожний регіон України має свої особливості виконання вишиваних творів, їх композиційної побудови, використання технік та кольорової гами.
На Волині основним кольором був червоний, який доповнювався чорним, синім або зеленим.
На Київщині основним кольором також був червоний, доповнювався чорним та жовтим.
На Буковині при виготовленні вишивки використовували білий, червоний, чорний, жовтий та синій кольори ниток.
На Полтавщині вишивали охристо-золотими, блакитними, темно-синіми, зеленуватими кольорами.
Львівські майстрині використовували червоний, синій, білий, зелений, жовтий кольори.
Взагалом, Україна знає близюко ста способів вишивання.
Мета заходу: поглибити уявлення про картини природи в цю пору;
привчати через художнє слово бачити образ;
поповнити і розширити знання учнів про державні та
народні свята осінніх місяців;
виховувати повагу до народних традицій, любов до рідної мови.
За народними переказами. Осінь – старша донька Сонця. Вона останньою залишила батьківський дім і стала на Землі четвертою порою року. Посилаючи Осінь на Землю, Сонце сказало їй:
- Забирай все моє багатство. Віддаю тобі все своє золото. Будь щедрою і люди полюблять тебе.
І осінь, як бачите виконує наказ Сонця, і кожного року дарує нам щедрі дарунки полів і садів, чарує своїм осіннім золотом.
Гра «Закінчи прислівя».
Посієш густо - ... (не буде пусто).
Вересень пахне яблуками, а жовтень ...(капустою).
Не встиг у жовтні роздивитися, як сонце зійшло, а ... (воно уже на заході).
Жовтень як не з дощем, так ...(із снігом).
З дитинства знай свої права й обов’язки
Мета заходу: Ознайомити дітей з їхніми правами. Дати зрозуміти учням, що права пов’язані з обов’язками. Формувати уміння дотримуватися правових свобод та обов’язків дитини. Вчити розв’язувати внутрішньосімейні та класні конфлікти. Виховувати любов до батьків, повагу до старших та однолітків, патріотичні почуття, людяність, працьовитість. Прищеплювати бажання стати гідним та корисним своїй Вітчизні.
Мине не одне тисячоліття, поки людство зрозуміє цю істину, поки людство нарешті прийме закони, які оберігатимуть дитину — найбільше наше багатство.
Адже у різні епохи не однаково дивилися на виховання i догляд за дітьми. Лише у XVII – XVIII ст. на дітей починають звертати увагу — шиють дитячий одяг, створюють дитячі іграшки, пишуть дитячі книги, дитячі пісні та музику.
-А хіба раніше діти не мали одягу та іграшок? – спитаєте ви.
-Так, не мали. Дитина носила довгу сорочку, а коли виростала – одяг, як у дорослих.
У середньовічній Німеччині слово «дитина» було синонімом «дурень». Не було законів, які б оберігали їхнє життя.
Аж у 1924 р. у м. Женеві було прийнято Декларацію прав дитини. У 1989 р. всі прогресивні країни світу, в тому числі i Україна, підпи сали Конвенцію прав дитини.
Закон України «Про охорону дитинства». Цей Закон не суперечить Основному Закону - Конституції України (демонструю)
У кожній державі є один найголовніший закон – Конституція. Ось чому кожен народ хоче мати хорошу Конституцію. Бо від неї залежить щастя й доля нашого народу i кожної людини.
Словникова робота
Декларація – документ, у якому викладено важливі правила, обов’язки для всіх людей.
Конвенція – угода, міжнародний договір з певних питань. У даному випадку з питань прав дитини.
Закон – документ, нормативний акт, прийнятий вищим представницьким органом державної влади, загальнообов’язковий.
Конституція – в перекладі з латинської мови означає «устрій, будова». Це закон про устрій, про будову держави, про головні права та обов’язки громадян.
Ознайомлення з правами дитини
Право на життя та особисті
Право на любов і піклування.
Право на освіт
Рівність у своїх справах.
Право на вільне висловлення думки та доступ до інформації.
Жодна дитина не повинна бути скривджена і зневажена
Особлива турбота дітям-інвалідам. (демонструю)
Жодна дитина не повинна бути жертвою насильства чи війни.
Шануй людей – і тебе шануватимуть
Мета: розкрити змiст поняття «вихованість»; вчити культури спiлкування в рiзних життєвих ситуацiях; аналiзувати свої вчинки, давати самооцiнку; виховувати бажання розвивати свої достоїнства i позбутись недолiкiв.
— Одна дiвчинка, якiй зробили зауваження, що вона дуже голосно смiється, ображено сказала: «Моя поведiнка — це моя особиста справа». Ну, що ж, це правильно. Але тiльки в одному випадку: коли людина, як Робiнзон, живе на безлюдному островi. Ми ж з вами — не робiнзони. Ми живемо серед людей, тому нашi слова, жести, вчинки не байдужi тим, хто нас оточує. Поведiнка людини — це не тiльки її особиста справа, тому що ми живемо серед людей.
Є в iталiйського письменника Джаннi Родарi казка про мандрiвника Джованнiно, який пiд час мандрiв потрапив у країну Солом’яних людей. Вони спалахували не тiльки вiд вогню, а навiть від гарячого слова. Жителi країни Воскових людей були м’якими, піддатливими, з усiм погоджувались. А склянi люди вiдрiзнялися такою крихкiстю, що могли загинути вiд будь-якого необережного слова.
Не потрiбно мандрувати, щоб зустрiти таких людей.
У кожного з нас є знайомi, якi можуть спалахнути, запалитися вiд одного слова. Є товаришi, якi в усьому погоджуються з вами, або, навпаки, завжди готовi сперечатися з людьми, якi ображаються через дрiбницю, є самовдоволеними i хвалькуватими. Серед ваших друзiв, мабуть, є спокiйнi та врiвноваженi, нетерплячi і нестриманi.
Дiти пiдкреслюють слова, якi є назвами достоїнств.
Жорстокiсть, балакучiсть, стриманiсть, чуйнiсть, заздрість, смiливiсть, грубiсть, добродушнiсть, улесливiсть, справедливiсть, безтактність, тактовнiсть, щирiсть, зрозумiлiсть, милосердя.
— Використовуючи перелiк якостей людини, спробуйте скласти характеристику самих себе.
(Цей своєрiдний тест дозволяє виявити в дiтей прiоритети в системі життєвих цiнностей.)
Тема: Здорові діти – здорова нація
Мета: розширити поняття про те, що від здоров’я дітей залежить здоров’я нації, а значить благополуччя і добробут України, її майбутнє; розвивати бажання вести активний спосіб життя, берегти і зміцнювати здоров’я; виховувати хороші звички, які допоможуть зміцнити здоров’я, прищеплювати інтерес до занять фізкультурою і спортом.
Правда, здоров’я – всьому голова. Коли людина здорова, то вона дужа, весела, красива, сильна, витривала, смілива, тому що вона себе прекрасно почуває і може наполегливо працювати, навчатись, може робити те, що їй до душі, займатись улюбленою справою. А коли щось болить, то сили немає, радості також, бо всі думки про одне – позбутись болю. Отже, бажаю всім доброго здоров’я! Будете здорові – будете щасливі й радісні. Тож і сьогодні, в День знань, говоритимемо про здоров’я, адже «Здорові діти – здорова нація».
- А як же берегти своє здоров’я?
Берегти своє здоров’я – це означає вести здоровий і активний спосіб життя: робити зарядку, ходити в походи, займатись посильною фізичною працею, відвідувати спортивні секції, любити і дотримуватися чистоти. А ще виробляти в собі хороші звички і уникати та позбавлятися поганих, шкідливих.
Треба добре знати і завжди дотримуватись правил поведінки, які ви всі вивчали на уроках з основ здоров’я, щоб уникнути неприємностей і нещасних випадків. Ми любимо життя за те, що можемо насолоджуватися красою природи, радіти зустрічам із друзями, щодня дізнаватися про щось нове у світі, який нас оточує. Ваше життя тільки-но починається, і воно сповнене надіями та планами.
Що потрібно для того, щоб ці плани здійснилися?
Ігрова вправа «Так чи НІ».
Збереженню здоров’я сприяють ...
1) байдужість; 2) взаєморозуміння у сім’ї;
3) добра праця; 4) активний відпочинок;
5) ранкова зарядка; 6) ледачість;
7) паління; 8) чистота тіла;
9) раціональне харчування; 10) шкідливі звички;
11) неврівноваженість; 12) тривалий перегляд телевізору.