Прип’ять почали будувати в лютому 1970 року, коли одночасно закладали фундаменти майбутньої ЧАЕС. Для працівників станції та їхніх сімей місто й призначалося.

Перші будинки, ще без центрального опалення, здали в 1972 році. Тоді ж у Прип’ять перебрався і директор станції Віктор Брюханов, який беззмінно керував нею аж до аварії.

За планом, місто розраховувалося на 78 тис. жителів, адже до працюючих чотирьох енергоблоків ЧАЕС на момент катастрофи завершені були ще два. Люди подейкували, що їх буде взагалі 12.

Вибух

Евакуація в Прип’яті почалася тільки 27 квітня після полудня, а ще напередодні влада перекрила зовнішній телефонний зв’язок із містом. З нього і навколишніх сіл тоді вивезли приблизно 45 тис. жителів.

Тетяна Росецька

живе в Хмельницькому, вчителька початкових класів; на момент аварії - учениця 9-го класу

"У день евакуації, 27 квітня, мені виповнилося 16 років. А напередодні, коли вже гасили пожежу на станції, ми ще пішли на уроки. День народження довелося відзначати в дорозі, і це був перший раз, коли батько, який працював на станції зв’язківцем, не подарував мені квіти. А потім нас висадили в якомусь селі Поліського району. Потрібно було проситися до місцевих переночувати — спочатку ж усім сказали, що до міста ми зможемо повернутися вже за три дні.

А я і зараз поїхала б жити в Прип’ять — настільки там було цікаво. Якось у місті навіть відбувався з'їзд РЕВ [очевидно, конференція Ради економічної взаємодопомоги соціалістичних країн у 1984 році]. Дітям тоді запам’яталися бочки з безкоштовним квасом, які з’явилися на центральній алеї. І всі сміялися з якоїсь жінки: вона з молочним бідончиком просила налити їй дармового квасу — безрезультатно.

Постійно в місті виростали нові будинки, відкривалися магазини. Правда, якось нас повели на екскурсію — подивитися на споруджуваний п’ятий блок ЧАЕС, і хтось із працівників станції зронив: «Може, ви й не побачите, як його запустять». А йшлося про те, що міська влада всіляко переконувала батьків відправляти дітей з міста після закінчення школи. Вважалося, що таким чином у місті буде менше бійок — адже на будівництво постійно прибувало багато молодих хлопців, і у них виникали конфлікти з місцевими. Але працюючий блок ми не побачили зовсім через іншу причину…"

Анатолій Бесєдін

пенсіонер, живе в Броварах Київської області; на момент аварії - 28 років, заступник з експлуатації начальника АТП

"Прип’ять була містом інтелектуалів. Це відчувалося просто на вулиці — у такті, у спілкуванні між містянами. Я потрапив туди в 1981-му після Київського автодорожнього інституту і весь цей час на роботу щодня їздив з Чорнобиля (тоді — райцентр), звідки сам родом. Перший час мене призначили комсоргом АТП [автотранспортного підприємства]. Там було повно молоді, але членів комсомолу не набиралося і десятка: щомісяця внески по карбованцю і двадцять [копійок] не хотілося платити, а потім — ці збори… Завдання було — заманити людей в організацію. Зараз згадую це з жартом, але тоді у мене були «каральні» повноваження: помічали за водіями порушення (а їх траплялося повно — дорожні знаки та розмітка не скрізь ще були) і тягли в комсомол, щоб були відповідальнішими.

Звісно, місто приваблювало перспективою гарного на ті часи житла, до того ж розподілялося воно відкрито. Списки просування в черзі на квартиру регулярно вивішували в міськвиконкомі. Я, наприклад, спочатку був 400-м, а щороку по 60 сімей вселялися в нові будинки. Мій вже добудовувався, і в кінці червня [1986 року] ми повинні були отримати квартиру. Якби не аварія…"

Географія

Для будівництва селища для працівників Чорнобильської АЕС розглядалися кілька майданчиків, переважно Чорнобильський район, місцевості на північ і південь від села Копачі, район на захід від залізничної станції Янів. Зрештою для будівництва було обрано ділянку за 3,5 км на північний захід від атомної електростанції на правому березі річки Прип'ять, притоки Дніпра, після чого нове місто отримало її назву.

Прип'ять на сході межувала з селом Семиходи, річкою Прип'ять і лісовим масивом, на півдні — залізницею Овруч — Чернігів та селом Янів. На заході міста кордони обмежувалося автомобільною дорогою Чорнобиль — Полісся, на півночі — територією, покритою дрібноліссям.

Це низинна, переважно лісиста і болотиста місцевість, відома як Полісся. Висота більшої частини території, на якій побудовано місто, становить 110—115 метрів[1], за винятком південно-східної частини, де висота становить 118—120 метрів. Місцевість рівнинна з невеликим нахилом у бік річки та її приток.

Будівництво

Генеральний план населеного пункту почав розроблятися у 1968—1970 роках інститутом «Уралтеплоелектропроєкт», однак з початку 1970-х проєктування здійснювалося архітектурно-планувальним відділом НДІ «Гідропроєкт».

Датою заснування Прип'яті є 4 лютого 1970 року. Її будівництво почалося одночасно з будівництвом Чорнобильської АЕС, розташованої за 2 км від міста. Проєктом передбачалося, що населення становитиме 75-78 тисяч осіб.

14 квітня 1972 року новозбудованому населеному пункту Чорнобильського району присвоєне найменування (взято на облік адміністративно-територіального поділу) — селище Прип'ять.

24 квітня 1972 року селищу надано статус смт, а 20 жовтня 1980 року віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.

Чорнобильська катастрофа та евакуація

Рішення про евакуацію населення було прийнято лише за понад добу після аварії на ЧАЕС, вранці 27 квітня 1986 року. На той момент рівень радіації в місті за повідомленням УКДБ УРСР становив 4 14 мкР/сек.

Duration: 2 години та 34 хвилини.

2:3

О 13:10 по радіо було оголошено про збір всіх жителів біля своїх під'їздів протягом години:

Увага! Увага! Шановні товариші! Міська рада народних депутатів повідомляє, що у зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип'яті складається несприятлива радіаційна обстановка. Партійними і радянськими органами, військовими частинами вживаються необхідні заходи. Однак, з метою забезпечення повної безпеки людей, і в першу чергу, дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста на евакуаційні пункти в Київській області. Для цього до кожного житлового будинку сьогодні, 27 квітня, починаючи з 14:00 години, будуть подані автобуси у супроводі працівників міліції та представників міськвиконкому. Рекомендується з собою взяти документи, вкрай необхідні речі, а також, на перший випадок, продукти харчування. Керівниками підприємств та установ визначено коло працівників, які залишаються на місці для забезпечення нормального функціонування міста. Всі житлові будинки на період евакуації будуть охоронятися працівниками міліції. Товариші! Тимчасово залишаючи своє житло, не забудьте, будь ласка, закрити вікна, вимкнути електричні та газові прилади, перекрити водопровідні крани. Просимо дотримуватися спокою, організованості і порядку при проведенні тимчасової евакуації!

У Прип'ять прибуло понад 1200 автобусів[6] з інших міст України. На залізничну станцію Янів було подано два дизельних потяги на 1500 місць. Евакуація була оголошена жителям як тимчасовий захід, із собою дозволяли брати тільки речі першої необхідності.

Населення міста, що станом на 1986 рік становило понад 45 тис. осіб, було евакуйоване в Поліський і Іванківський райони [7] та власне до Києва, до 1 тис. осіб виїхало в Чернігівську та інші області. У місті залишилося більше 5 тис. осіб для проведення невідкладних робіт...

Page updated

Google Sites

Report abuse