Тадеус

6.2. Магічні навички

6.3 Ремесло

Менестрель – 3

Швея – 3 (бонус гільдії знань, магістр)

7.  Інвентар

Лялька Аміль – виготовлена з берези, 142 см, 20 кг. Має вигляд молодої дівчини років 16 з чорним "волоссям" з металевих ниток. Виразні чорні брови, що розчиняються ближче до скронь, тонкий прямий носик, злегка надуті губки з рожевою фарбою. Крислатий зелений капелюх, що тримається стрічкою за підборіддя, з вишитими тонкими чорними узорами сіті квіток. Зйомний комір, що від ключиць до грудей має овальну півсферу з хвилястих стрічок. Сукня зеленого кольору. Має рухомість в "суглобах", середина деталей вирізана для облегшення ляльки. Частина рота між куточками губ може опускатися на 2 см.

Лялька Морель – виготовлена з горіха, 163 см, 40 кг. Має обличчя статної жінки, горбатий ніс, зжаті губи, гострий погляд застигли на її обличчі. Каре волосся, сплетене в тугу косу з металевих ниток мідного сплаву. Одяг строгий, як і вона, схожий на чоловічий в бордових тонах з білою сорочкою. Рухомі суглоби, в деталях порожнини, рот нерухомий.

Набір 5 малих нерухомих ляльок без імен з бальними сукнями.

Віз для перевезення речей чи відпочинку, 3×1.8 м. Зазвичай в ньому є перина, подушка і ковдра. Бурдюк, мішечок з милом, флакон з парфумом. Металевий ножик (суто кухонний), ложка, казанок, дерев'яні пласкі і глибокі миски, дощечка з вирізаними ромбічними узорами. Шкатулка з нитками, голками, ножицями, загостреною пласкою кристалічною скляшкою у кігтеподібній формі, крейда білого, чорного кольорів. Мішечки з сіллю (200 гр), молотим перцем (50 гр), сушеним часником (80 грам).

Кобза з наплічним ременем. 5 струн на заміну.

Кофтина напівпрозора, шапочка з пером, шкіряні чоботи, сандалі, костюми синіх і червоних кольорів, жилетка з лінійними узорами, 2 сорочки, тілесна білизна.

Набір роботи з деревом – ножовка, рубанок, долота, стамески, сверда, штихелі, молоток. Розподілена по пласких шкіряних сумках.

Кінь Мамай білий в чорних плямах – 7 років, 160 см висота, маса 520 кг.

48 зм , 50 срібних монет 

8.  Характер персонажа (Не менше 100 слів)

Веселий чоловік, творча натура. Любить любе мистецтво, незалежно від частки його в ремеслі чи автора. Охочий до навчання, вивчення і розділення історій чи думок. Не може сидіти без діла, має вічну потребу або спілкуватися з кимось, або хоча б займатися якимось ділом. Має велику потребу у виражені і прийнятті кохання, тому в житті має недовготривалі романи. В його серці можуть поміститися почуття для декількох жінок одночасно, було і для одного чоловіка, але врешті постійно і більшу частину там займає його перша любов. Притримується принципів різноманітності, вільних думок та рішень. По цій причині він не ставиться дуже вороже до заборонених магічних практик, однак боїться тих проявів і використань, які приводять до появи крові, каліцтв, вбивств та іншої жорстокості. В цьому ставлення схоже до мечів та іншої зброї – цікаві інструменти, страшні наскільки. 

9.  Слабкості персонажа.

Панічно боїться крові, кісток і павуків. Слабкість до бридких запахів аж до ригання, вічна потреба перебивати запахи міст своїми парфумами.

10.  Біографія (Не менше 500 слів)

Родився Тадеус в сім'ї бродячих менестрелів королівства Селестор, тож змалку йому прив'язували любов до музики і артистицизму. Він часто дивився, як мати й батько дають виступи по містах і містечках, та й сам вчився або стеріг коней. Як навчився чогось, то став виступати потроху на розігрів перед батьками. Бувало, що зустрічалися групи менестрелів і давали то разом, то один за одним виступи.

Так йшло до його 16 років. Тоді в одному місті закохався він у Аміль, гарну й розумну дівчину. Зрозумів він всі сенси пісень про кохання, які раніше він співав, та й думав, що недостатньо їх, щоб описати його почуття. Почав він сам щось писати та намагатися дивувати дівчину. А вона все усміхалася, хвалила якось поверхнево та просила ще і більше. Лестила їй увага молодого митця, його старання підносили її персону серед інших міських дівчат, однак не могла вона відповісти тим же, бо то для неї черговий прихильник, хоч і більше здібний од інших. Став вже час рушати далі, він пообіцяв ще заїхати і спробувати знову та й поїхав з сім'єю. Рік вони їздили по містам і сілам та врешті повернулися назад. Їх приїзду передували тривожні новини, мовляв у цьому чи трохи іншому районі була якась зараза, що покосила багатьох перед тим, як знатні лікарі та маги встигли вирішити ситуацію. Він тоді вірив, що Аміль точно не зачепило, що вона жива й здорова, чекає його ще кращих пісень. Однак серед списку померлих числилась і сім'я його коханої. Не вірив він тому, не вірив і надгробку з її іменем. Він метався по місту, розпитував всіх про неї і лиш отримував невтішну правду і деколи деталі її останніх днів. Врешті не залишилося жодного в місті, кого він не спитав. Не стало жодного, хто сказав би, що вона жива. Навіть після того він не вірив, та діватися не було куди. Вона мертва, його кохана мертва. Він прийняв той факт і перестало йому хтітися творити, співати, їсти, щось робити та жити загалом. Батьки пройшли з ним через це і через півроку він якось оклигав від горя, але не до кінця. Пішли на його уста сумні пісні, з ним горювали й слухачі, а хтось просив вже змилуватися над ними і заспівати чогось веселіше. Тоді стало в нього менше слухачів, бо важке було для них страждання молодого менестреля.

До повноліття він вже й трохи вспокоївся і з горем, вирішив йти далі. Заодно батьки дали йому піти вже в самостійну дорогу. Став він частіше бувати по містах. Без батьківського супроводу він дізнався багато нових речей про місто, багато з яких йому сподобалися, а багато ставали огидними. Особливо сморід міста, що нагадував йому про сморід мертвих чи хвороби. Багато йому стало неприємних запахів повсюди, нудило його від них. Вище суспільство теж час від часу йому тхнуло, хоч і не так часто. З тих пір він став користуватися парфумами, щоб хоч якось перебивати ті запахи.

Заразом він знайомився з впливовими людьми і зрозумів, що з ними треба й поважну розмову мати, а того він трохи не мав, бо не читав, що вони, не міг поговорити про гроші та прибутки, бо далекий трохи був од математики. Того він вступив у Академію Елементів, а заразом і в гільдію знань, а паралельно грав пісні і вистави на площах міста Маговці, щоб оплатити собі навчання. Спочатку він пішов на природничі науки, бо історію і філософію він якось розумів і сам, наскільки цікаво йому то дали блукання і спілкування з різним народом. В процесі він знайомився з великою кількістю учнів в тому числі з різних направлень, різних рас. З кимось намагався крутити романи, десь виходило, десь йому давали зауваження за його романтичні зазіхання. Два роки на природничих науках пройшли весело і пізнавально, але навчання по направленню далі вже захоплювало щось таке, що його серце вже не розуміло, тому він попросив перевести його на ремісничий напрям. І так почалося його знайомство з різними ремеслами. Спілкувався з учнями направо, наліво та раптом дізнався про одного чоловіка, що навчився робити рухомих ляльок. Він навідався до них, подивився, поцікавився і захопився його досягненнями. Декілька реалістичних ляльок на виставці, а одна така красива, що знову розпалила в йому відчуття і спогади першого кохання. Він захотів втілити образ в життя через цю техніку, тому напросився до нього в учні і працював довго з ним, паралельно ще вивчаючи фарбування і швейну справу. Так він провчився ще чотири роки, закінчивши Академію Елементів і вийшовши назад в світ в 24 роки.

Останньою лялькою, яку він зробив у академії, була Морель – копія жіночки, з якою у нього була інтрижка поза академією і яка цінила його язик зі всіма його навичками. Її він забрав собі напам'ять.

Нині його путь пішла до Спекотного моря. Деякі учениці сирени розповіли йому де, можна зустріти їх родичів і як не злякати. Дотримавшись їх, він почав розмову з однією про її родичів по виду, про університет, про життя і вивчення наук, як тим дівчатам там живеться. Такі розмови були кожного вечора, потроху до нього виходило більше сирен, щоб послухати цікавих історій. Потім заводилася ним пісня, хтось підспівував, хто не дуже, але їх голос здавався йому чистою магією. Тому він домовився з ними про такий обмін: він їм розповідає історій, пісень, яких зібрав по світу, а ті вчать його їх чарівного вокалу. Так пройшло декілька місяців. Потроху всі цікаві історії і пісні в його арсеналі закінчувалися. Навчання сирен таки допомогло йому краще оволодіти голосом, але до їх вродженого таланту йому ще було куди рости. Однак сирени почали нудитись і сказали, що хочуть нових історій і таких цікавих, як на початку, тому нехай він вертається потім знову з новими розвагами. Хоч основна кількість як заявила, так і перестала виходити до нього, декілька ще контактували з ним рідше, але все ж притримувалися ідей родичок, тому він таки попрощався з усіма і рушив далі.

Цього разу дорога рушила його до ельфійських земель, але сама пригода до них була не менш цікавою. По дорозі він виготовляв ляльок, на одну уходив місяць в дорожніх умовах. В путі він познайомився з феєю, яка мала магію телекінезу і хотіла теж співати. З нею він дійшов до цікавої справи: фея допомогала рухати ляльку магією та співала заодно. І хоч спів був не найсильнішою її стороною, але глядачі все ще були вражені через рухому ляльку. Може вони думали, що то така магія її оживила чи технологія небачена, але цього факту вистачало для успіху. Виступи йшли добре, фея подорожувала з ним на північ, аж поки не дізналася, до кого Тадеус їде. Після цього співпраця швидко закінчилася і в нього залишилося декілька додатково виготовлених ляльок, яких він згодом продав аристократам чи іншим поціновувачам, лишивши собі на пам'ять лише Морель. Так він доїхав до ельфів. На підставі належності до культури, вони його пустили до себе. Про те в основному й розмовляли, але часто проходили суперечки з приводу, чиє мистецтво краще. Тадеус наголошував, що багато чув він гарного і повсюди, тож найкраще у всіх, а ельфи твердили, що їх культура вища од всіх. У них він сильно не навчився, лиш на вухо вичіплював прийоми зі струнними інструментами, а в основному сперечався. Йому те обридло та поїхав він назад до Селестору.

В дорозі він зупинився у друїда, бо кінь захворів і потребував лікування, а сам Тадеус у лікуванні гадки не мав, тим паче у тваринному лікуванні. Він на початку намагався розважити друїда, але тому щебетання пташок милішим було від його співу й гри. Втямивши, що з природою він не ладен тягатися, Тадеус вирішив віддячити хоча б допомогою в готуванні. У вільний час він вирішив зайнятися виготовленням своєї останньої на дану мить ляльки – Аміль. Зібравши все, що мав у візку з ресурсів, попросивши у друїда дерева якогось, він зайнявся виготовленням її. В спокійній сидячій обстановці працювалося набагато краще, тому зміг зробити свою найкращу роботу, але все ще далеку від ідеалу, якого прагнув. Однак цього було достатньо, щоб сильніше розпалити свою тліючу любов до померлої дівчини, дати їй розгортатися в собі знов, як полум'я. Він хотів ляльку покращити, зробити такою ж ідеальною, як малювала фантазія. А ще він хотів, щоб дівчина повернулася, щоб його лялька стала їй новим тілом, що ніколи не вмре. Він знав, що це щось з розряду забороненої магії, але він хотів того досягти, тож закріпив то як мету свого життя.

Невдовзі кінь одужав і настав час прощатися з друїдом та рушати в міста й села Селестору. Однак так він був захоплений своєю лялькою, що забув у того фарби з пензлями та металеві нитки. Як в дорозі став їх шукати, то помітив і зникнення частини грошей. Як почав рахувати видатки, то зрозумів, що десь гроші залишилися в ельфів і аж після цього він згадав, як під час суперечок він під впливом емоцій тратив більше грошей, ніж треба було. Тож так він і поїхав до Златополя.

11.  Мета персонажа. Кожен герой мусить мати мету, так?

Подарувати ляльці Аміль душу і краще тіло