Сестра Шаїса

Володіння зброєю: 

- Кинджали 2 рівень; 

- Метальна зброя 1 рівень; 

Магічні навички: 

- Передбачення;  

- Гідромантія 2 рівень; 

- Магія Світла 1 рівень; 

Ремесло: 

- Артефакторіка 2 рівень; (Водний батіг, Мале благословення Світла, Зупинка кровотечі, Рибний розмовник, Малий ланцюг-маназберігач)

- Алхімія 1 рівень;

Інвентар: 

 - кресало;

- сталевий кинджал (20 см довжина клинка, 70 г);

- дуже підозрілий горішок;

- візитка «Бібліотека Толла Біґсбі. Фіренція, вул. Святкова, 11.»;

- зв'язка ключів від Храму Ніранен 

Одяг:  

- Старий зношений чоловічий одяг(штани і сорочка);

- Теплі, набиті хутром оленя башмаки з крокодилячої шкіри; 

- Золоте кільце (модуль "лагідне світло" + малий маназберігач "сердолік"); 

- Кільце з коштовним каменем;

- мішечок шершену 200 г

- Кошель з 54 золотими та 14 срібними монетами; 

Характер: 

Замкнута особистість. Про таких зазвичай говорять, що вони живуть у своєму світі. Вдумлива. Небалакуча і обережна у відношенні і до чужих і до знайомих. Не схильна без зовнішнього чинника піддавати свої переконання і рішення сумнівам, тож її можна назвати самовпевненою. Наміцно прив'язана до релігійних ідеалів, у прийнятті будь яких рішень першочергово звертається до них. Нею рухають принципи. Переконана що чітко розрізняє добро і зло, не піддаючись спокусі зступити з єдиного вірного шляху. По своїй натурі доброзичлива і не мстива. Не здатна на невиправдану жорстокість, та здатна на ниці, бридкі вчинки в ім'я Кріґсільфу, які не вважає злом. Вона цілеспрямована і звикла продумумати всі свої дії наперед, переконана що навіть найпростіший задум може не здійснитись за відсутністю добре виваженого плану. Стратег, адже чудово знає можливу ціну невдачі. Схильна до обману, хитрощів, махінацій. Зовсім не азартна, непідкупна. По-підлітковому категорична. Знаючи свою мету вона не зійде з шляху і не спокуситься чимось інакшим. Не знаходить цінності ні в людському теплі, ні в грошах. В ній кишить глибокий, руйнуючий, постійний страх смерті від гріховної хвороби і перед тим, хто говорить з хвилями. Цей страх проявляється фоновою тривогою і нав'язливими думками, а зникає лише за вживанням наркотичних сумішей. Звикла терпіти і приймати те, що може їй не подобатись, робити боляче морально або фізично. 

Слабкості: 

- Фізична слабкість; 

- Наркотична залежність; 

- Не адаптованість до життя у суспільстві; 

- Постійні жахіття; 

- Недовіра до дійсності і періодична деперсоналізація;

Біографія:

— ...де з великого вікна розжареним бурштином мерехтіло камінне світло. По той бік скла, тіні грали на стінах опочивальні, устелених шпалерами та гобеленами; вони розповідали історії про добре минуле, про славних предків та їх неминучий кінець. Двоє з тіней майже зливалися в обіймах. Силует високого чоловіка охопив талію леді-дружини, що притулилася до нього, великими долонями. Щойно третя тінь, стара, згорблена і скрючена, повідомляла гарну звістку — я ростиму сильною і здоровою. Та я заплакала як уламки китових кісток, кинуті в камінне полум'я, вкрилися сітками тріщин, наситилися жаром, набрякли й луснули. І тоді тінь провидиці в мить охопило безумство; білки її очей подивилися на мене, тонкі кінцівки затряслися, а зморщені губи повторювали всього одне: “Тримайся подалі від хвиль”. 

Батько сказав, що її дитячі спогади навіяні облудами наспівів узбережного вітру. А там де буйний хвиль шелест, що чує вона, там лагідний шепіт, йому лише відкритий. Шепіт із невимовних істин, що тягне слід за покровенною силою. Прислуховуючись до якого... 

— ...берег, від краю до краю заповнений сніжно-білим піском і мармуровою галькою, вони іскрилися, наче зірки, під високим блідим сонцем. Північний бриз розносив виючий вітер і ревучий приплив, дроблячись об прибережні скелі, він обростав перловою піною і, кружляючи, відходив назад у нескінченне сиве море. А серед високих мокрих каменів  у солоній воді, наперекір швидким хвилям гарцював і кружляв амфібія. Він був витончений, високий і гарний, як сонце, що йде над морем. Його агатове волосся мокрою гривою спадало мускулистими блідими плечами, а довгий хвіст, покритий різнобарвними лусочками, сплітався з небесним світлом, іскрячись дивним переблиском, ніби був витканий з дорогоцінного каміння. Сміючись амфібія грав на черепашці, як на флейті і дивовижною музикою підзивав до себе чайок. На мить погляд його подібних до чорних перлів очей торкнувся мене застиглої в німому захваті. Він усміхнувся і простягнув долоню, запрошуючи мене ступити у своє світле, безтурботне царство музики та сміху... 

Батько сказав, що Море врятувало її... 

— Я не вміла ходити, як раптом, мирний бриз обернувся бурею. Грізний вітер розкидав приливні хвилі, розлякав чайок, що кричали, здув сніжно-білий пісок і мармурову гальку. Він забрав мене і я захлебнулась солоною водою... 

Батько сказав, що вона з'явилась на світ хворою, сліпою і недоношеною, вся покрита чорним пологовим слизом і плетінням водоростей. Вона пахла згнилою водою і зовсім не плакала. Батько сказав, що Море врятувало її для служіння... 

Доля. 

Вона народилась у дворянській сім'ї Джат жарким червнем 1019 року. Богами їй було уготовано життя відповідне, життя з череди людських радощів: розвиток сімейної справи, сміх дітей, запах квітів під час весняних прогулянок та тепло родинного вогнища в холодні зимові вечори. Долі противились найкращі і найвідчайдушніші, ті, хто здатен роздивитись виблиск начасного за завісою густого туману минулого. Саме вони, жреці світлого монастиря Кріґсільфу забрали дитину собі. Коли зима посріблила гострі дахи, прочан монастиря прийшов до родинного особняка вперше. Ведений обов'язком він мав привезти дитину у послідовники, бо ж тільки дитина є чистою перед Богинею і Морем. Він вибрав її. Проник на службу до хазяїна Барнела Джат, і у довіру до Леони Джат. Довгих шість місяців старанно виконував обов'язки гувернера та за нагоди безслідно зник з дівчинкою. І доля Шаїси стала синонімічною його імені. Батько — ельф, вибраний за конклавом Високих проповідник.

Віра.

Світлий Монастир Кріґсільфу схований на західному побрежжі Селестору під навісними скелями. Високі вони обступають його, ніби відділяючи від решти світу. Де топким приберегом, що заболочується восени теренами, покривається різнотрав'ям та лататтю літом і замерзає крижаною гладдю зимою, не живуть ні люди, ні ельфи, ні дроу. Це дике місце ворожих підземних печер, покрите непрохідним лісом. Шаїса опинилась там у віці п'яти років. Служителі піддавалися обрядам та аскезам, вчились розуміти високі таємниці Кріґсільфу. У відображені її бездонних очей вони вивчали мову хвиль і голос бурь, намагаючись підвладністю з'єднати свої душі з безмежною силою океанічного ефіру. 

Вперше, посеред сирого, тоді ще нестерпно чужого смороду вологих стін, дівчинка почула догму. Тоді прозвучав її нерішучий дитячий голосок, що повторював за Батьком у першій присязі: “Все пов'язане та циклічно. Вода завжди перемагає, оскільки земля розмивається водою, вогонь можна погасити навіть паром, а повітря стає хмарами і потім дощем, завершуючи вічний цикл. Не намагатимусь бути тим, ким не є; перевершу інших у тому, чим я є, і нестиму цю перевагу у світ. Буду розсудливою. Як дощі стікають в океан у земних вигинах, а не горами — так і істини Кріґсільфу поширюються своїми природними маршрутами, а не силою. Таємницями життя насолоджуватимуся — але розумітиму, що відповіді не в цьому світі, а у силі. Що цикли життя є дзеркальними циклам долі; буду готова заплатити ціну — або отримати нагороду за дії у моєму минулому чи у моєму майбутньому. Не служитиму нікому — лише істині Кріґсільфу. Боятимусь завжди того, хто говорить з хвилями. Бо справжню силу отримаю лише через служіння йому. Я страждатиму в його ім'я. Дотримуватимусь істинних принципів, незважаючи на біль чи небезпеку. Не матиму ганьби смерті у служінні.” 

Свобода — це здатність зміцнити волю, що стала твоєю. Навіть якщо це воля іншого. Ти зміцнюєш річку, що тече своєю силою, ти вже не чиниш супротиву, ти вже не кажеш “ні”. Лише той уміє коритися, хто вміє володарювати.

До становлення на істинний шлях Шаїса була непосидючою. Навчання грамоті і належній поведінці давалось вкрай важко, але її не вчили силою. Її поведінку виправляли тижневими ізоляціями від братів і сестер, а на служіннях заварювали дурманячі галюциногенні трави шершена. При регулярному вживанні вони викликають надсильну залежність і спричиняють пагубний вплив на свідомість. У ефекті вживаючий втрачає здатність до самоусвідомлення і самоіндефікації як такої. Виникає відчуття деперсоналізації і повної дезорієнтації, а у вживаючих регулярно і довго з часом типово віднімає мову й здатність до активної моторики. Одні служителі у віці були німими саме по цій причині, а інші за відсутністю язика. Бо той хто говорить не здатен чути шепіт Моря. Батько наставляв її до витримування інтенсивних медитацій, в результаті яких її свідомість набула здатності поступово занурюватись в бездонні води невловимого океану. Тоді бачити себе дівчинка могла лишень у відображені погляду Богині, а чути лишень з уст того, хто говорить з хвилями. Вона не знала що таке дружба і любов, вона росла в обіймах сестринства, на колінах братства. 

До неї часто приходило Море у снах — облуди злого вітра. Сни забарвлені темним, і в них зав'ялись істоти, про яких вона ніколи не чула і не читала в бібліотечному бестіарії.

— ... монастирним двором гасали хуртовини, холод прорибав мене. Велика рибоподібна істота хлюпаючи присосувалась своїми чотирма довгими щупальцями до стін. Вони тягнулись далеко, полонили собою весь простір молитовного залу. Її хвіст, наче у вугра, гарцював так голосно, що стіни почали вкриватися глибокими тріщинами. Її шість очей дивились в мене, і я розуміла, що вона мене бачить. Її мова звучала клекотінням з чотирьох слизових залоз, і жовтковий слиз стікав рожевим черевом, бруднив плетений хутром килим-доріжку. Коли її слиз розлився я все ще не розуміла її мови. Слиз потрапив на мою шкіру, і шкіра перетворилась на напівпрозору мембрану. Алими шнурами я бачила свою кров і кістки. Я почала задихатись... 

Вигадка і спогади ставали одним цілим. А одного дня вони стали дійсністю, коли у дванадцять років, на посвяті у служницю жреця вона пройшла ритуал прийняття. Вона пила затхлий слиз істоти яку бачила у снах, і променистим мереживом магічні водяні струмки з'єднували її душу с самим Морем. 

— ...я плавала на глибинах і чула шепіт: “Не вір брехливим обіцянкам хвиль!”. Я не вміла дихати... 

Тоді вона зрозуміла що її спогади — це лише відбиток майбутнього. Що в реальності немає дійсності, де обман минулого чи майбутнього, там немає начасного. Дівчинка майже не говорила, і в тих бесідах з Батьком, котрі наступали після магічних тренувань, вона не впізнавала свій голос. Він почав звучати тоді, коли той, хто говорить з хвилями, узрів в ній візіонерку. Багато чого змінилось, що облуди вітра були названі даром. Її шлях назвався інакшим від шляху сестринства. В тринадцять років її позбавили обов'язку бути служницею жреця. Шаїса посіла місце близ ніг того, хто говорить з хвилями, і говорила з воїнами, мисливцями Моря — наставляла на бій, попереджала про побачені небезпеки. Її вологі долоньки просякували світлом, тихий голос — останнє що чули чоловіки покидаючи монастир. 

Сила. 

— ...ляменти ехом піднімались до склепіння дахів. Їх читав той, хто говоре з хвилями, кожним словом наповнюючи моє серце сіллю: 

Її душа, мов рибчина, від ловців таємних, 

Втекла, сіті порвавши, до країв підземних.... 

Магія це сила дарована Богинею. Мистецтво безкінечних можливостей, закритих свідомості людській. Та морські істоти, що є єдиним цілим з водою, здатні увібрати у себе дар тією мірою, якою не здатні люди. Сповідували служителі мету досягти тієї сили, що відкрита амфібіям і рибоподібним. Вони збирали відомості які деінде називались би криптозоологією, та в стінах монастиря існування найдивовижніших магічних істот не викликало сумнівів. Рейдами маги відправлялись у місця, де могли знаходитися таємні артефакти, трактати чи володарі надлюдських магічних здібностей. Шукаючи джерела одинокі паломники відправлялись у безкінечні подорожі світом, та не знаходячи бажаного, зазвичай вертались з дитиною що мала продовжити їхній шлях. Шаїса з першого дня в монастирі чула своє призначення, та щоб доказати свою спроможність до подорожі повинна була пройти ритуал Кхейліс. 

Він заключався у обрядовому з'їдені личинки Єреса, дістати яку можна лиш з тіла дорослої і небезпечної особини. Істоти живуть в підземних печерах, глибоко під монастирем, і володіють унікальними магічними здібностями до регенерації кінцівок і внутрішніх органів. Вони розмножуються личинками, що виглядають як голови-плазуни з двома відростками-присосками. У випадку, якщо молодий жрець не міг подолати ворога, личинка, надівшись на його голову, зрощувалась з його тілом і поглинала свідомість, викликаючи поступову мутацію у повноцінного Єреса. Цей процес у разі невдачі зазвичай вбивав і паразита, і жертву, але жрецям знайомі випадки коли за невдалою мутацією свідомість людини залишалась у тілі гидкого підземного монстра.

Саме такого зустріла Шаїса, коли у чотирнадцять років вперше наважилась спуститись у заборонені тунельні шляхи підземелля, він меншав у вологому кармані озера. Служителі кормили його як представника предків, бо ж у тілі тварюки він жив понад двісті років, достатньо щоб підтримувати життя, та недостатньо щоб він набув сил покинути свою обитель. Візіонерка дурістю позбавила слабкого, беззахисного Єреса, а разом з ним і древнього служителя життя. 

— ...синьоокий парубок, тіло обтягнуте прозорим вбранням з мережива водоростей, йшов вниз. Зябка холодна ряса, яка покривала його непропорційне тіло, заціплювалась за камінці і спадала на мене. Гострі стіни тунелів стискались переламуючи бездонну мене-тінь за його спиною на крихти... 

Покарання за сподіяне розділило життя Шаїси на до, з поважливим ставленням як приближеної до того, хто говорить з хвилями, візонерки та після, з відвертим засудженням. Вона вперше зазнала очищень біллю і не покидала карман підземного озера вісім місяців, харчувалась тельбухами — кормом вбитого нею Єреса-служитля. В ході одного з багаточислених обрядів спокутування була заклеймована своєю першою водною облямівкою.  

Батько говорив що вона народилась хворою, і Море, врятувавши, позбавило її проявів гріховної хвороби, але не зцілило. Що хвороба щодня знищує її тіло найогиднішим способом, і якщо Шаїса не виконає своє призначення до тієї пори, поки він і Богиня вірять у неї, то загине не у священному служінні, а у жахливих єретичних муках від рук того, хто говоре с хвилями. Вона боялась. Після періоду спокутування усвідомила наскільки ця віра хитка. Вона почала діяти негайно — тренування, вивчення карт Селестору і суміжних держав, бестіарію, антефакторики, перспектив різних шкіл магії, інформації про найсильніших відомих історії магів, осередків магії тощо. Священство мало здобути силу, яка б дозволила йому знецінити владу єретиків, Шаїса мала порятунком і заслугою принести цю силу до них. А коли вона виснажувалась, до неї приходили дивні видіння іншого, геть чужого життя. 

—...я знайшла його на березі, він щось розповідав моїм дівчатам, і їхній дзвінкий сміх було чути так голосно. Я підійшла до них тихо, ледь торкаючись землі. Чому мої служниці спілкуються з чоловіком без мене? — запитала я. Я хотіла надати своєму голосу суворості, але відчувала, як він рветься, мов тоненька нитка по полотні. Вибач, володарко, сказав він своєю зухвалою посмішкою, ми не хотіли тебе засмутити, але я можу повторити свою оповідь знову, спеціально для тебе. Одна з дівчат щось хотіла додати, я покарала її гнівним поглядом. Жестом наказала всім їм покинути нас... 

Життя у якому Море мовчало, у якому більше не було хвиль. Чи може смертна полонити Богиню? Чи може вона думати, що розставляє свої сіті так вміло, що в них опиняться безсмертні? Тоді Шаїса тонула у видіннях що спокушали своєю гріховністю. 

—...він став розповідати історії про битви, хитрощі, сміливість та грубість. Едіта, ці історії не для дівчат, казав він. У них забагато жаху, у них забагато чорного. Тоді це історії для жінок, відповіла я, і він подарував мені перстень. Свій власний перстень, золоте кільце осяєне світлом. 

Від палкої спеки рятували холодні стіни. Тим літом берег став місцем прихистку для трійки потерпілих кораблекрушіння торговців, і вони ледве живі дістались до Монастиря. Служителі прийняли їх як гостей, піклувались. Юній Шаїсі було шістнадцять, теплий вітерець з моря зітхав через відкрите вікно, і приховуючись від місячного світла вона прокралась до їхньої опочивальні. І там вона побачила молодого матроса, він бентежно, змучений пораненнями, спав, а зашрамована ремеслом рука спадала з покривал — на безіменному пальці поліроване золоте кільце. Чужаки не змогли б безпечно покинути стіни монастиря. Вони мусили б примкнути до служіння як слуги, або ж очиститись. Тоді Шаїса вперше свідомо і цілеспрямовано порушила правила, переступила межу дозволеного, стягнувши з його пальця прикрасу. Ноги несли геть а серце горобчиком виривалось з грудей. Кільце стало першою, та не останньої її таємницею.

Рік потому їй вдалось пройти ритуал Кхейліс. Батько як належить відправився проводжати до безпечного місця, де як і належить загинув від клинка в її руці. Шаїса віддала його тіло Морю, після берегом дісталась до пригороду міста Орлятко. 

Мета: 

- Вижити; 

- Здобути силу;