Сафіра

7. 

•  Два набори одягу ( сукні, корсети) один з них знаходиться у сумочці

Сумочка для речей ( у ній знаходяться)

• 40 золотих, 55 срібник монет

•Черевички

• Окарина

• Плащ чорного кольру.

• Нитки для шиття 

• Гральні карти

• Сухі ягоди та трави.

• Окуляри для читання 

8. 

 Що можна сказати про Сафі? Вітер не лише навколо неї, а й в її душі. Фея завжди була хвава та весела, одим словом душа компанії, тонкий і веселий голосок, що радісно співає, жартівлива поведінка, здається, що якщо вона десь почує музику то відразу полетить у танець.. Але під час навчання вона завжди уважна не пропускаючи жодну дрібницю.

Такою вона була раніше?  А що ж зараз? На диво у феї все ж зберігся її веселий та запальний характер, але тепер вона набагато тихіша та не впевненіша, а в моментах, коли вона занадто емоційно щось розповідає, може злякано зупинитись і опустити погляд. Часто літає у хмарах та трохи ляклива. Іноді її колишнє ”я” намагається звільнитись і повернутись на місце, але Сафі боїться цього.

Але що напевне не змінилось в ній, так це впертість, якщо Сафі проти чогось, то навіть буревій не змінить її думки.

9. 

 Клаустрофобія

 Через втрачену частинку крила, коли летить дуже швидко може втратити рівновагу.

10. Біо

Щастя? Приємно? Чому це все закінчило? 

Своє дитинство Сафія згадує із теплом на душі, тільки шкода, що вона не знає чи зможе знову жити так, як колись.

Із ранніх років Сафі жила разом зі своєю родиною та общиною на берегах Місячної річки бавлячись серед гілок дерев фея дізнавалась про навколишній світ. Завдяки тому, що їх помешкання було заховане добре, феї уже багато років жили у спокої. Барвисті спогади часто виникають у її голові: вишивання із мамою та тітками, веселі пісні під окарину та танці , а разом із батьком пускали листя у танець вітру, навчаючись слухати вітерець і керувати ним. 

—Вітер теж любить танювати— завжди навчав її батько, —Зрозумій його мелодію і танцюй в унісон з ним...

 Хоча вона і не дуже це любила, але матетір і тітки  навчили її шити, хоча покищо не дуже вправно, але Сафі тепер могла і сама дати раду своїм речам. Кои батьки подарували їй окарину, фея відразу почала вчитись грати на ній, часто гуляючи із іншими дітьми вона вчила нові пісні та мелодії, навчалась танцювати під веселу і жваву музику і тепер кожного вечора вона була частиною того дійства яким захоплювалась в дитинстві.

    Та... у кожного злету буває своє падіння, але чому вона не пам'ятає свого падіння? 

  Скільки часу пройшло? Де зараз інші? Як  батьки? Чи все в порядку із общиною?...Невідомо, останній спогад, що наче ніж, лишився у серці, це спалені будиночки общини, плач, крики… хтось знайшов їх.

    —Та ну цих ідіотів до біса! Якщо ця фея дохла я їм цю комаху у їхні ж пащеки засуну і змушу вернути гроші!— це перше... що почула Сафіра.

 Повільно отямившись її оченята все ж змогли прис осуватись до яскравого світла, у голові все гуділо, серце розривав біль та страх.

Що сталось?  Я жива? Де рідні?

  —Ти диви! Очухалась комашня, дивись на мене, коли  Я  розмовляю! — знову почувся цей крикливий, самовдоволений голос.

  Блакитні оченята мляво піднялися вгору і завмерли, крильця повільно опустились в низ, а страх новою хвилею накрив її душу... клітка... вона в клітці.

Чому? Як? Як це взагалі сталось? Що з нею буде? 

  "Чоловік....людина.... із прикрасами.... напевне багач... чому я тут?.... він мене купив? .... алхімік?.... Та ні.... можливо" — думки в маленкій голові бігли швидко, наче листя на вітрі, що намагалось перегнати одне одного, у вухах гуділо, а дивний чоловік майже не переставав говорити.

  Що він хоче? Коли ж він затихне?

  —..... і якщо хочеш жити — нареші почула вона крізь свої думки — тобі краще бути слухняною лялечкою. 

  Сафіра застигла, а по тілу пробіг холод.... як?.... чому? У середині навертались сльози, але Сафі намагалась триматись. 

 Що робити? Лишитись іграшкою в клітці? Іграшкою?.... Чому змилилась?  Треба тікати….  Тікати.

З дня у день Сафі тихо сиділа в клітці, наче лялька, не видаючи жодного звуку, вона слухала боячись зробити те, що може тільки погіршити ситуацію. Через кілька днів... чи тижнів деякі фрагменти цієї історії ставали на свої місця, але дещо лишалось невідомою загадкою. 

  Її упіймали мисливці на фей і напевне продали цьому..... Жаку, як вона зрозуміла він був сином якогось людського багача.... за чи малу суму, наплівши про її гарненькі крильця. Весь час він тримав її  у клітці, наче ляльку у коробці. Він часто приходив у кімнату п’яним і довго про щось говорив чи то з нею, чи то сам із собою поки не засинав за столом.

Це повторялось….. знову і знову

У черговий раз він знову забув про неї і вона уже другий день сиділа у клітці, тому вмираючи від нудьги фея почала тихо наспівувати собі під ніс. 

  Мелодію вітер тихо ганяє

 Ти її можеш почуть

Взмахни ти у раз своїм білим крилом 

І з вітром разом……

—Так ти все ж умієш говорить… ти ба який голосок— раптом прогримів, на жаль знайомий, п’яний голос…. Жак.

Крильця Сафі нажахано опустились, вона принишкла у кутку клітки, не знаючи., що буде далі.

—Знову мовчиш? Говори! Я тебе прекрасно чув!

Продовжував він злитись трохи трясучи клітку, через що Сафі кидало із боку в бік, наче якусь шматяну ляльку, але вона мовчала. Страх полонив її тіло… лише її голос був зараз вільним… вона не хотіла втратити його.

Але гнів чоловіка лише посилювався він невдоволено жбурнув клітку назад на стіл та діставши фею почав трясти її.

—Ти теж думаєш, що я дурний і нічого не бачу?!— розлючено гримів чоловік, його дихання, яке просочилось алкоголем, гарячим струменем падало на Сафі — Ти моя річ! Тому виконуй те, що я сказав, або з тобою станеться те, що із іншими. 

Чоловік уже хотів жбурнути маленьке тільце феї на землю, цим самим  позбавивши її життя, але враз він почув тоненький голосок.  Жак підняв брову та глянув на фею, яка крізь сльози наспівувала спокійну мелодію.

—Ох— промовив Жак, а на його обличчі розповзлась потворна гримаса задоволення— от бачиш, просто треба було заспівати і твій господар не був би злим….я ж завжди добрий до тебе…. Тому не смій нехтувати моєю добротою, наступного разу я не буду таким добрим. 

Після цієї історії, наступного дня Сафі помітила, що втратила частину крильця, після вечірнього жаху вона і не помітила цієї втрати, але напевне Жак зачепив її крильце.

Невже він забрав мій голос? Тепер я повністю його заручниця? Тепер він може запросто зламати мене у будь який момент…чи він мене вже зламав?

Тепер кожного вечора раз у раз Сафіра робила одне…. Співала… Наче музична шкатулка вона починала знову і знов співати, коли того забажає Жак. Часто співаючи чере силу її голосок став зовсім тихим.

Одного вечора Жак як і в черговий раз приліз у кімнату та знову змусив її співати. Але сьогодні він здавався якимось не уважним та задуманим, але Сафі було все одно, головне щоб він швидше залишить її в спокої. Але сьогодні він навіть не слухав її і поклав назад у клітку. 

”Що це з ним? Наче у воду опущений... але.. тьфу на нього не планую я через нбого хвилюватись”

Сафі опустила погляд й із кишені суконьки дістала окарину, єдине що лишилось у неї, вона пустила легенький вітерець і бавилась окариною змушуючи її звисати у повітрі і тихо свистіти, її  ”власник” точно повернеться не скоро, тому можна і розважитись.  Трохи перестаравшись із вітерцем окарина вилетіла із клітки і залишилась на столі, де була і клітка.

”Чорт… чорт… чорт… її потрібно дістати…”

Сафі знову використала свою магію щоб повернути окарину, але вітерець зачепив і ще дещо… дверцята клітки, які зі скрипом відчинились, раніше він завжди закривав клітку на ключ і забирав із собою, а через постійний нагляд по за кліткою Сафі не могла найти щось щоб самій потім звільнитись із клітки, але сьогодні все змінилось. Сарфірові оченята шоковано і розгублено завмерли.

—Що.. він забув про клітку?— здивовано зойкнула Сафіра, але відразу прикрила губи долонями, злякавшись власного голосу.

Вона розгублено оглянула клітку та повільно вийшла із неї.

”Невже зможу?”— невпевнено промовила вона та вийшла із клітки, хутчіш піднявши окарину вона в паніці оглядувала все навколо, шукаючи щось підозріле, або можливість для втечі. Вікна були зачинені, тому втеча черех них була неможливою, звісно вона могла б своєю магією жбурнути якись предмет у вікно і розбити його, але вона не бажала привертати лишньої уваги. Враз її погляд впав на світло, що долинало з під дверей, щілина не дуже велика, але для Сафі була цілком достатньою. Вона спробувала взлетіти, але крильця ї майже не слухались, трохи оговтавшись Сафі все ж підлетіла до дверей та пролізла через шпаринку. Тепер вона була у коридорі цього помешкання, усе виглядало доволі багато, але Сафі було не до цього, треба було шукати шлях втечі. 

  —Фея?! Повертайся сюди —раптом прогримів голос Жака. 

Саф навіть не озиралась, вона ніяк не могла опустити цей шанс…. Ні не сьогодні…. Сьогодні вона залишиться живою…. Вільною. 

Хоча було складо, але Сафі змогла все ж взлетіли і помітивши відчинене вікно в коридорі відразу чкурнула туди. Вона не дивилась назад, тільки вперед навіть не бажаючи згадувати це все… тепер вона була вільна….. Тепер вона мала декілька цілей… як вижити, знайти безпечне місце, та спробувати знайти рідних, це наче викарбувалось в її голові цього дня.

  Тепер Сафі повільно поверталась до життя, тепер вона знову могла відчувати вітер, повільно приходячи до тями, після цього всього, вона досліджувала світ шукаючи потрібні речі для життя, хоча і красти вона не хотіла, переборюючи свій страх вона проводила маленькі виступи в тавернах, отримуючи малі, але все ж хоч якісь грошенята.

   Доповнення до біо (просто не знала як правильно в біо тикнуть тому тримайте так, вважайте це як факти з її життя)

•  Усі свої навичка Сафіра отримала саме живучи в общині

•  Аеромантією вона займалась із 5 років, а її навчаннія обірвалось у віці 20 років

•  У цьому ув’язнені вона провела рік  

•  Через крило їй прийшлось навчитись літати  ”по новому”, тепер вона може літати, як раніше, але не настільки швидко.

11. Мета персонажа. Кожен герой мусить мати мету, так?

•  Знайти рідних

•  Дізнатись, що сталось того вечора і що до цього призвело

•  Повернути колишнє  ”я”