Сай

7.  Інвентар 

• Завелика сорочка з потертої льняної тканини (з чоловічого плеча, приховує дівочі форми)

• Стара піратська куртка Хольдара,  колись чорна, тепер вигоріла до сірого.

• темні льняні штани (теж завеликі, вкривають ноги майже по п’ят, але тримаються паском і заправлені в чоботи)

• чоловіча нижня білизна 

• шкіряна безрукавка (потерта, носить поверх сорочки)

• оливкова трикутна бандана

• бандаж для грудей (широка, туго перемотана тканина, щоб приховувати жіночі форми)

• шкіряні наплічні ремінці (з петелькою для кинджала)

• високі ношені шкіряні черевики зі шнурівкою

• вирізана з кістки летюча рибка нанизана на шнурок, який носить на зап’ястку (подарунок тата)

• Невеликий батьків компас (середньовічний, з голкою)

• Фляга з потертою шкіряною обмоткою, наповнена прісною водою

• Клаптик мила

• Голка з ниткою 

• Кошель з 1 золотим

• Бронзовий священний символ Ліорина, носить як кулон на залізному ланцюжку

• Окуляри з темним склом із димчастого кварцу

• Пара мідних шпильок

• Зволожуюча мазь для шкіри 2 баночки

• Шкіряні рукавиці

• Набір для пістоля: шкіряна порохівниця, латунна порохова поличка, сталевий шомпол, латунна щітка для ствола, невелика олійниця з наконечником, пара запасних кремінців у мішечку, гніт (смужки просушеного льону, просочені жиром)

• 1 зарядний картридж (вже з порохом і кулею всередині, захищений просмоленим папером, швидка зарядка, розмір - як палець дорослого чоловіка.)

В каюті: 

• набір для догляду за зброєю: точильний камінь (розміром з долоню, обмотаний тканиною для зберігання), шкіряна ганчірка, шліфувальний камінь.

• мотузка (10 м, середньої товщини)

• Гіттерн з темного дерева у м’якому тканинному чохлі

• Тканинна торбинка з дрібними мушлями та відібраними риб’ячими кістками. 

• Гребінь

• Дрібна дерев’яна миска

• Вугільний олівець і записник, де вона практикується у письмі 

• Кухонний ніж (сталь, лезо вигнуте, широке біля п’яти, звужується до гострого кінчика, довжина - 20 см, з руків’ям - 33 см, вага близько 350 г), руків’я обгорнуте вощеним шнуром, носить на наплічному ремінці. 

Зброя: 

• 2 метальні ножі (залізні, клинок - 12 см, з руків’ям - 18 см, вага - близько 160 г),  носить за халявами чоботів або за поясом, використовує їх для вирізання з кісток. 

• Кремінний пістоль Хольдара (однозарядний, калібр: .54 (13,7 мм) свинцева куля, заряджається вручну порохом, кулею й ґнотом, важкий дерев’яний приклад, довжина 37см, вага: 1,3 кг) 

8.  Характер персонажа (Не менше 100 слів)

Сейва не укладає угоди із совістю, вона її ігнорує. Їй не треба довго переконувати себе, щоб убити чи вкрасти, якщо це потрібно для успіху чи виживання. Вона не любить вбивати першою, але не зробить нічого, щоб урятувати незнайомця, якщо це не в її інтересах. 

Вважає, що добро - це розкіш сильних або дурість наївних. Утім, вона може проявити доброту, якщо це ніяк її не обтяжить. 

Сейва більш за все тягнеться до сильних. Вона завжди зверне увагу на того, хто сильніший, і спробує стати для нього корисною і зручною. Це її спосіб виживання. Часто тримається капітана чи спостерігає за ним, щоб спіймати момент якщо йому раптом щось знадобиться.

Вона не любить бути у програші. Вона йде за зграєю, бо піти проти - значить лишитись самою, а значить, майже напевне, померти. Сейві завжди потрібен хтось, за чию спину можна сховатись. Коли залишається сама чи в оточенні слабших - схильна до авантюрних, ризикованих ідей і вчинків. 

Вона спостережлива, навчена виявляти поверхневі потреби клієнтів і використовує це, щоб бути корисною. 

Вона спілкується з усіма в команді, знає їх імена і те, що вони про себе розповідають. Уважна до чужих смаків і звичок, відносин між членами команди і чуток. 

Сей вміє подобатись, вміє слухати інших, вміє розважати, але не говорити про себе. Коли хтось намагається її розпитати - зазвичай віджартовується, вигадує очевидні нісенітниці або спішить зайняти себе справами. Хіба що коли нап’ється, може вдатись до морських байок про часи мандрів із батьком. 

Завжди на підхваті, без проблем виконує доручення тих, кого вважає сильніше за себе, дотримуючись  пріоритетів, звісно. 

Вона не схильна до істерик, коли нервується - намагається жартувати, починає забагато говорити, але не впадає в паніку.

Любить співати, але притримується нижчих нот, щоб звучати більш по-хлопчачому. На самоті чи коли готує, собі під ніс часто щось мугикає чи насвистує. З ніжністю ставиться до тварин, прив'язана до Тюка. 

Єдина світла річ, у яку Сейва ще вірить - зустріч із Таєром. Вона не може придушити у собі почуття до нього і цю надію.

Сей сподівається, що коли вони знову зустрінуться він буде достатньо сильним, щоб взяти її з собою. А вона зможе бути достатньо корисною, щоб він знову не залишив її.

9.  Слабкості персонажа. У кожного вони є, так?

Залежна від води. Її шкіра на поверхні сушиться і тріскається до крові під сонячним світлом, якщо її не зволожувати, а очі з часом майже втрачають зір.

Боїться бути викритою і втратити і так хитке полооження на кораблі. Боїться знову бути схопленою. Панікує, якщо виявляється ув’язненою, тому скоріше ризикне життям, ніж дасть себе спіймати.

10.  Біографія (Не менше 500 слів)

Сейва народилась у підводному місті сирен, серед коралових рифів Спекотного моря. Її батько був мрійником і мандрівником. Він мав невеличкий корабель і постійно зникав у подорожах, відкриваючи нові острови.

Та коли народилася донька, чоловік вирішив осісти вдома. П’ять щасливих років сімейного життя,хай і трохи приправлені смутком за мандрами. Аж поки дружина не померла від тяжкої хвороби. Це стало важким ударом для них обох, ніщо батько не любив так, як свою дружину і мореплавання. Тепер, коли матері Сейви не стало, у поселенні його ніщо не тримало. Чоловік зібрав свою стару команду, взяв із собою маленьку Сейву й знову вирушив у плавання.

Корабель став їй другим домом. Дівчинка вчилася всьому, що знала команда: як в’язати вузли, керувати вітрилами, читати карту, слухати море. А ще, як тримати меч та бити гарпуном. Моряки стали їй новою родиною, і вона росла серед них, поки одного дня на них не напали пірати.

Команда не змогла протистояти. І коли стало зрозуміло, що все втрачено, батько встиг скинути доньку за борт, наказавши тікати. Вона ще бачила, як пірат убив його, перш ніж хвиля накрила її з головою. Вже в польоті вона почала перетворюватись у свою справжню форму. Пірати побачили це і зрозумівши, що вона сирена - кинули гарпуни. Дівчина, досі перебуваючи в шоці від смерті тата і будучи пораненою - не змогла вчасно втекти. 

Її витягли на палубу, зрізали волосся для продажу, а саму продали в бордель у Вільній гавані. 

Їй було вже 15, тож дівчину одразу почали навчати для обслуговування клієнтів. У перші дні лише змушували співати, розважати відвідувачів балачками та розносити їжу. Згодом навчили грати на гіттерні, а тоді прийшов і час відпрацьовувати свою ціну. 

У борделі Сейва познайомилася з хлопцем на ім’я Таєр. Він працював тут кухарем, був старшим на кілька років, казав, що його продали сюди батьки, щоб розплатитись з боргами. Він був хитрим, уважним і вже мав досвід. Він навчив її красти в клієнтів, коли приносиш рознос з їжею.  Здебільшого дрібнички - каблучки, брошки, пару монет -  але не більше, щоб не помітили, щоб можна було скинути на “просто загубив”. Він навчив Сей як викрутитися зі складної ситуації, як відкрити простий замок шпилькою. Коли її якось зачинили в шафі за непослух - ці навички врятували.

Він також був тим, хто повернув Сейву до життя після смерті батька. Він говорив з нею, слухав її, заспокоював після важких ночей. Вони були підтримкою один одному і, незважаючи на бруд, у якому жили, між ними зароджувались чисті і світлі почуття. Вони разом мріяли про море, про корабель, про свободу. Таєр пообіцяв витягти її.

І витягнув. Знайшов снодійне, яке викрав із сумки однієї клієнтки. Сейва підлила його до вина свого чергового  відвідувача, аби виковзнути з кімнати непомітно. А потім Таєр влаштував пожежу. Почалась паніка. Частина охорони побігла рятувати майно, частина - евакуйовувала клієнтів. І саме тоді вони втекли. Не знали, чи не згорів клієнт, якому дали снодійне, не знали, чи постраждав хтось інший. Але важливо було лише одне - вони були вільні.

Повертатись додому Сейва не збиралась. Її світ закінчився в момент, коли батька вбили, більше її ніхто не чекав. Тепер Таєр був її єдиною опорою. Вони виживали разом, часом ночували просто неба. Таєр працював вантажником, Сейва рибачила. Якось вона хотіла продати волосся, щоб заробити, але Таєр відмовив,  не хотів підтримувати полювання на сирен.

Разом вони мріяли потрапити на корабель. І нарешті шанс з’явився. На торговий корабель шукали юнг. Таєра легко прийняли, але Сейву навіть не вислухали. Що такому дівчиську робити на кораблі? Але хлопець все одно пішов. Хай навіть його погляд і голос при прощанні були сповнені почуття провини, хай скільки разів він повторив вибачення. Але все ж пішов.

Сейва знову лишилась сама. І це не було легко. Продаж риби не приносив достатньо грошей, море кликало її до себе кожної ночі, господар лаявся за затримку плати за проживання, а через пів року і зовсім вигнав. 

У юнги Сейву так і не брали, а коли корабель Таєра повертався і вона запалала надією, що все налагодиться - її як обухом огріло новиною, що хлопця не було на борту. “Випав за борт” - так їй сказали, та хоч вона й бачила, що матроси щось не договорюють  - перед нею просто відмовлялись пояснюватись чи розповідати будь-які подробиці. Врешті, хто вона йому? Навіть не дружина. 

Більше у Сей нічого не залишилось. "Лишилась сама" - так вона думала, коли Таєр відплив. Але насправді це відчуття накрило її зараз. У неї нічого не лишилось. Нічого, крім моря. І дівчина вирішила, що хоча б його у неї доля не відніме.

Вона не вважала себе здібним бійцем і знала що не витримає напад піратів, якщо піде на торгове судно. Але що як вона опинитися на іншій стороні? На кораблі, повному озброєних головорізів, які б’ють першими? Там вона точно буде в безпеці. На стороні сильніших, вона зможе вільно плавати морем, відкривати нові острови, нові диковинки. 

Вона прийняла рішення. Тепер треба було подбати, щоб її взяли на корабель. На це пішло кілька місяців. Вона пірнала у воду, шукала мушлі Хірісой, жемчуг, затонулі кораблі, аби назбирати трохи грошей. Тоді ще й зрізала волосся і купила на усі виручені гроші шаблю і дешевий чоловічий одяг. Обмотала груди тканиною, щоб  походити на хлопця. Вона вміла користуватись морськими вузлами, знала основи мореплавства, вміла готувати і тепер, в очах інших, не була дівчиськом - цього було достатньо, щоб взяти її на корабель.

Поки продавала знахідки з моря, бігаючи від одного продавця до іншого, Сей врешті вийшла на старого, що вів справи з контрабандистами. Вони купували без питань і за непогану ціну, а пізніше погодились взяти її на корабель. На те було кілька причин: Сай - як тепер представлялась дівчина - знав моряцьку справу, був вже не чужою людиною, вмів готувати.. І на диво чарівною співав. Було б лукавством сказати, що цей голос був останнім, через що його прийняли. 

Вона проплавала з ними близько півроку. Але контрабандисти не були дослідниками, не відкривали нові острови. Вони мали доволі сталі маршрути, що лише іноді ледь змінювались, аби обійти морські патрулі. Її думку підтримав колишній пірат Хольдар і запропонував віджати корабель у капітана. Залишилось лише підбити решту команди на бунт. 

Утім, інших однодумців не знайшлося, усіх цілком влаштовував дохід і спокійне рутинне життя. Сая і Хольдара здали і капітан розпорядився викинути їх близ дикого острова. Їм залишили пістоль і дві кулі, у кращих традиціях піратів, якими вони так рвались стати. 

Життя на острові не було легким. Хольдар спершу бачив у ній лише тягар. Проте він дав їй шанс. “Світ не для слабких. Хочеш жити - принось користь”. Вона вчилась виживати на острові, спостерігаючи за чоловіком, виконуючи його доручення і настанови. Він навчив її плести сіті, робити вудку з підручних матеріалів, розпалювати вогонь навіть сирим деревом, а вона значно швидше за нього лазила по деревах і діставала фрукти. Навряд можна було назвати їх друзями, але вони спрацювались. Одного дня Хольдар навіть врятував їй життя від змії, отримавши укус замість дівчини. Після укусу його нога так і не загоїлась повністю. 

Вивчаючи острів вони знайшли печеру, у якій залишись кістки чи то незадачливих шукачів скарбів, чи то таких же бідолаг, як вони самі. Але тепер вони мали пару кинджалів і шаблю. Іржавих, потертих часом, але ще більш-менш придатних.

Вони пробули на острові не більше місяця, коли їхній пістоль вкрали. Маленька дратуюча мавпа! Підкидала його наче якусь іграшку, гляди і вистрілить!

Хольдар лютував, кидав у нього камінням і палицями, але марно. Капуцин тримався за гілку, розмахуючи пістолем, ніби це була його нова здобич, і кричав своєю мовою щось явно пронизливе.

Сей підійшла до справи інакше. Вона спостерігала за капуцином, помічаючи, які фрукти він найбільше збирає. Наступного ранку, поки Хольдар плів сітки, вона знайшла найбільший стиглий манго й поклала його на відкритій галявині, відійшовши так, щоб бути у полі зору мавпи. Капуцин спостерігав здалеку. Він підповзав гілками, раз у раз зупиняючись. Але спокуса виявилась сильнішою. Він зістрибнув, підхопив манго і втік назад на дерево. Так тривало кілька днів. На п’ятий день він спустився настільки близько, що сів на нижню гілку над її головою, тримаючи пістоль обома лапками. Сей протягнула йому ще один манго. Капуцин нахилився, взяв його й випустив із лапок пістоль. Випадково чи навмисно, але зброя впала поруч із ногою дівчини.

Відтоді він поступово звик до цих двох гостей острову. Його приваблював запах їжі біля багаття, тепло і цікавість до людей. Хольдар вважав його зайвим, але Сейва дозволяла капуцину сидіти на колоді поруч із нею, коли чистила рибу чи готувала.

Одного дня нарешті сталось те,  чого вони обидва чекали. На горизонті з’явився корабель. Вони швидко розпалили багаття аби привабити того димом. Коли до острова причалив піратський корабель, виявилось, що вони згодні взяти лише одного. Хольдар мав усі шанси зайти на палубу - сильний, досвідчений, але Сейва не збиралась знову лишатись сама. Вона нізащо б не вижила на острові наодинці. Дівчина розповіла піратам про його травмовану ногу, запевнивши, що від чоловіка не буде користі у бійці чи важкій роботі. Додала, що сама вона вправна кухарка, витривала і навіть б’ється краще за половину їхніх хлопців. Хольдар не міг допустити, щоб цей щур лишив його позаду і переконав піратів. Він наставив пістоль на Сая, звівши курок. 

— Я ж учив тебе. Світ несправедливий, Сай. Або ти, або тебе. — наче комусь потрібні були його виправдання. Цю істину Сейва усвідомила вже давно.

Він натиснув на курок, посипались іскри, але постріл не пролунав. Осічка. Шанс. Сей кинулась на нього, іржаве лезо пройшло крізь його груди. Кров на її руках була гаряча, як той вогонь, що палав у її очах.

— Добре, малявка.. — прохрипів Хольдар, випустивши пістоль із рук — Твоя взяла..

Сейва забрала пістоль і піднялась на корабель, знаючи, що  це місце вона виборола власними руками.

Лише тоді вона дізналась, що назва корабля була така сама, як у того, що напав на них із батьком. Але команда здавалась не знайомою, хоч Сейва напевне пам’ятала лише капітана. Теперішній капітан чи то виграв цей корабель, чи то просто вкрав.

Перший час на борту став для неї справжнім випробуванням. Їй ще не було 19, коли вона вчилась балансувати на щоглах під штормовим вітром, битися у перших абордажах. Та у спокійні дні Сей драяла палубу, бігала за дрібними дорученнями і, звісно, готувала. На кораблі її спершу не сприймали як повноцінного члена команди, але швидко полюбили її стряпню і її пісні. Та після посвяти на першому абордажі, з хлопцем вперше поділились пляшкою рому і покликали на загальну вечірню попойку на честь успішного пограбування. 

Тюк став її вірним супутником. Маленький капуцин стрибав по канатах, як по гілках, а вночі спав на її грудях, зігріваючи. Сейва вчила його простим трюкам - подавати ножі, приносити дрібні речі з каюти і навіть трохи танцювати. 

Іноді в штиль вони разом сиділи високо на щоглах. Тюк крутив у лапках намисто, що йому полюбилось. Достатньо дешеве, щоб Сей могла  виклянчити його у рахунок своєї долі з загальної здобичі. Сама ж вона поряд жувала жорсткий сухар і міркувала про все те, що ще чекає в майбутньому. 

У цій подорожі Сейва відчула себе.. Знову на своєму місці. Як тоді, із батьком. Ці люди любили море, любили пригоди, нехай їх головним орієнтиром і були гроші. А окрім всього - вони залишались переможцями. Життя на піратському кораблі разюче відрізнялось від контрабандистів. Сей зрозуміла це вже під час першого штурму. 

Вони  брали все і не лишали нічого. Їх ненавиділи, але боялись. І це відчуття переваги трохи п’янило і змушувало повертатись на корабель після кожного заходу в порт. 

11.  Мета персонажа. Кожен герой мусить мати мету, так?

Поквитатись з піратом, що вбив її батька. Зустрітись з Таєром. Відкрити нові острови і навчитись справжній картографії.