Мірай  Вейрен

6. Навички

6.1. Фізичні навички

Навчена  грамоті (читати, писати, рахувати), етикету, самообороні, готувати, мінімальні знання надання першої допомоги, маніпуляція, маскування, шпигунство, акробатиці, уміє торгуватись, орієнтування картами та місцевості, хороша пам’ять, гарно співати, виготовляти свічки

6.2. Магічні навички

Магія Погоди – учень 

Спіритизм

6.3 Ремесло

Крадій – 1 рівень

Мисливець – 2 рівень 

Володіння зброєю 

Кинжал — 1

Короткий лук — 1

Рукопашний бій – 1 рівень

7.  Інвентар 

Одяг: 2 сорочки голубого кольору, 2 пари штанів чорного кольору, чорний корсет, спідня білизна, чорний плащ, пара черевиків 

Прикраси: підвіска із синім сапфіром

Сумка для речей 

Фляга для води ( об’ємом 2 літри)

Гаманець в якому 43 золотих, 30 срібних монет

Мапа Таваїну 

Компас

Моток ниток та голка

Тарілка із чашкою

Металева Виделка та складний ніж ( металевий та має довжину 18 см у відкритому стані, 8см лезо і 10 см ручка ножа)2

Казанок ( об’ємом 1 літри)

Записник і знаряддя для письма

Свічки для медитації

Мішечок сушеної меліси

Віск та барвники для виготовлення свічок, а також маленька металева форма куди вона заливає віск

Маленька аптечка складена у невеличкий мішечок: бинт 3 упаковки, маленька пляшечка спирту (300 мл) , лікувальні трави (лимонник 90 гр, гвоздика 100гр, кропива 200гр, материнка 210 гр)

Гребінь та стрічка для волосся 

Зброя: 2 стилети ( довжина 292мм, ширина 22 мм, матеріал сталь 64г)  короткий лук (довжина 132 см), сагайдак в якому знаходиться 35 стріл (довжина стріл 30 см)

Тварини:  малий грифон на ім'я Дейт

Маленький зеленоокий хитрюга має маленький рожевий дзьобик, а його пушок робить його швидше схожим на милий клубочок, ніж на гордого хижака яким він стане в майбутньому

8.  Характер персонажа (Не менше 100 слів)

Хоча і дівчина здаватиметься на перший погляд тихою і спокійною, але із перших секунд вона вивчає співрозмовника до найменших дрібниць. Звикнувши до самотнього життя та невеликого кола спілкування, до нових знайомих ставиться насторожено та недовірливо. Терпіти не може коли їй заважають або задають купу питань. Доволі вперта та обережна. Коли їй щось не подобається, може відповісти на все незадоволеним дитячим фирканням.

Її доволі легко вивести із себе, але в деякі моменти замість того щоб зірватися і накричати, може затихнути і ігнорувати співрозмовця. 

Коли ситуація доходить до розмов з привидами, Мірай часто, наче ігнорує навколишній світ, наче всього навколо не існує, та і навіщо слухати тих набридливих ідіотів, тут справи цікавіші. 

Приглушуючи свої проблеми черговою пляшкою алкоголю, дівчина стає часто більш балакучою... і більше має бажання лізти у бійки.

9.  Слабкості персонажа. У кожного вони є, так?

  Страх крові.

Клаустрофобія

Часткова втрата нюху

Часті болі в кистях рук (результат травми під час колишніх тренувань)

10.  Біографія 

Ліара Вейрен – про цю жінку ви часто могли чути на вулицях Роузфорду. Співачка, що часто виступала у міських театрах, і яка мріяла стати відомою на весь Селестор, але, як кажуть люди вирішила забути про свої бажання та залишитись із своєю донькою, яка з’явилась від невзаємного кохання… але чи насправді це так?

Ліара знала, що шлях до слави вона зможе здобути не лише гарненьким личком і милим голосом, тому використовувала усі шляхи для досягнення власної мети.

Ох, як же вона мріяла опинитись на сцені Форталісу, у прекрасній сукні, уся  увага глядачів і знаті лише на ній, а ті, хто вважали її нікчемою вона б спеціально посадила б на перші ряди, щоб у них повідпадали щелепи, а очі вилізли на лоб від заздрості. Ця картина що раз у раз вибудовувалась у її голові змушувала жінку радіті й далі давало їй наснаги щоб добитись власних амбіцій. Тому зустрівши чоловіка, який пообіцяв їй виступи на сцені Форталісу вона була згодна на все, а провести ніч із чоловіком для цього жінка вважала не великою ціною…. Але після цієї ночі усе пішло крахом. 

Ліара уже не могла дочекатись, коли потрапить до Форталісу разом із своїм коханцем, який обіцяв для неї лише все найкраще, але невдовзі вона дізналась одну річ, яка зруйнувала ці мрії… вона була вагітна, і було зрозуміло хто був батьком цієї дитини. Ліара вирішла деякий час мовчати про вагітність, щоб у новоспеченого татуся не було шансу відвернутись від цього, а в неї був ще один спосіб керувати ним.

Але щось пішло не по плану….

Усі не пішло по бісовому плану!

Коли  Ліара вирішила розповісти йому про вагітність і посмикати його за нові ниточки, її коханець утік при першій можливості, щоб його родина не дізналась, що знатний чоловік займався із якоюсь пошарпаною співачкою з Роузфорду. Ліара не бажала лишати його без покарання тому вирішивши не переривати вагітність, а  стала шукати цього утікача, щоб тикнути цією дитиною в пику його дружині і зажраній сімейці. Але з часом Ліара зрозуміла, що все було неправдою… усе! Цей козел і справді був із знаті, адже його прикраси, які явно були справжні міг дозволити собі не кожен, але все інше… він збрехав їй про своє ім’я, збрехав про свої зв’язки, тому будь-які спроби Ліари знайти його вели жінку у глухий кут. І саме найгірше скоро вона повинна була народити дитину від цього бісового брехуна!

І ось, коли тепле сонячне проміння грало за вікном, Ліара народила ту хто зруйнував її  майбутнє – Мірай.

Жінка не відчувала жодної любові до своєї дитини, тому віддала її виховання на своїх служниць. Ліара мала певні статки тому живучи в долові гарному будинку могла дозволити собі трьох служниць.

Мірай виявилась просто жахливою дитиною, на думку Ліари… найжахливішою у світі! Постійно плакала і кричала, очікувала від неї уваги, заважаючи Ліарі займатись собою щоб знову повернутись на сцену, а коли це створіння навчилось говорити то взагалі здалась божевільною!

Ще з перших секунд появи на цей світ Мірай відчула, що та до кого вона так намагалась простягти свої маленькі рученята, навіть не відчувала до неї будь-якої любові. 

Виростаючи в опіці служниць Мірай весь час намагалась хоча б хвильку провести із своєї матір’ю, але та навіть не бажала бачити її. Та її матір повність зайнялась собою, через Мірай вона втратила свою колишню красу і бажала її повернути, адже не личить такій талановитій жінці виглядати так некрасиво.

Іноді маленька Мірай бачила дивних людей, що літали, то вони були у будинку, то літали на вулицях, а деякі вистрибували з дзеркал чи картин і лякали її. Історії маленької Мірай служниці вважали дитячою фантазією, а власна матір взагалі вважала її божевільною тому мала ще одну  причину не комунікувати із донькою. 

Ставши трохи старшою Мірай вирішила і собі ігнорувати власну матір, яка уже знову повернулась до виступів.

За наказом Ліари служниці майже не випускали дівчинку на вулицю і не лишали без нагляду. 

Весь вільний час Мірай був повний книг, навчанню та освоєнням етикету.

- Я роблю це не для тебе – одного разу сказала Ліара своїй донці і випусила у неї клубок диму із чергової цигарки – ти і твій батько брехун зруйнували мої мрії, тому навіть не думай прогулювати будь-яке заняття… ти зараз навчаєшся за мої гроші лише для того, щоб коли виростеш змогла відплатити мені все… для іншого ти мені не потрібна. 

Мірай не бажала слухати свою матір і бути частиною її ідей. Дівчина не бажала сидіти на уроках, слухати служниць тому постійно тікала ховаючись у маленькому садку біля їхнього дому.

Дізнавшись про непослух своєї доньки,  Ліара була зла настільки, що вирішила показати цьому створіню що станеться якщо не слухати її. Тому зловивши Мірай на цілу ніч вона закрила її у скрині на горищі.

- Ти і так зіпсувала моє життя – з огидою мовила Ліара дивлячись на скриню звідки долинав плач – Ти зганьбила мене своєю появою. Хочеш і далі мучати свою бідолашну матір? 

На обличчі Ліари з’явилась самовдоволена посмішка. 

- О ні.. ні ні…Ти станеш тим ким я хочу, ти не посмієш більше не слухати мене… не посмієш ганьбити власну матір. 

Із цими словами вона пішла залишивши злякану Мірай сидіти у скрині до ранку.

Коли все ж сонячне проміння осяяло все навколо,  служниці випустили заплакану дитину із скрині але не давши їй навіть на хвильку перепочити знову відправили на уроки.

Тепер Мірай боялася перечити матері і намагалась навчатись, адже тепер за будь-який непослух її карали то побиттям то замкненням у скрині на цілу ніч.

А найгірше, що було у цій ситуації це та, що ці дивні постаті з’являлись частіше, наче бажали добити її, вони кричали, ходити туди сюди або щось шепотіли, а коли вона розповідала про них їй казали не фантазувати… навіть служниці, які раніше хоч трохи лояльно ставились до неї тепер дивились на неї із підозрою. Коли Мірай виводили на прогулянки містом, дівчина краєм ока бачила як живуть інші, а в її голову приходили заздрість та розуміння того, що щось у її житті не так, але вона не наважувалась і боялась хоч якось перечити матері.

Розуміючи, що від інших у цьому домі Мірай не отримає жодної підтримки, щоб зрозуміти, що за дивні постаті літають наколо. Дівчина вирішила дізнатись все сама. Єдиним місцем де вона сподівалась щось знайти була невелика домашня бібліотека, але звісно ця спроба не увінчалась успіхом, усі книги з бібліотаки матері були якимись занудними романами та підручниками з історії.

“Можливо зі мною справді щось не так? – думала маленька Мірай – А якщо мама права і я справді божевільна? Я… я буду ігнорувати їх…. Я повинна! Не хочу знову бути покараною через це…”

Навчання Мірай усім наукам і правилам тривало до п’ятнадцятиріччя дівчини. Книги, уроки гри на фортепіано, співи, вивчення манер це все кружняло навколо дівчини по колу. Коли Ліара вирішила, що це непорозуміння точно не зіпсує її репутації вирішила брати доньку із собою.

На різних зустрічах серед свого невеликого кола шанувальників Ліара розповідала, як колись, коли вона була ще наївною молодою дівою  один чоловік пообіцяв її кохати і навіть вів діло уже до весілля, але безсердечно залишив її з дитиною, а вона хоч і виглядала ніжною і тендітною змогла лишитись сильною і змогла виростити розумничку доньку. 

“Якби їй платили б за брехню вона вже напевне могла б весь Селестор придбати” – думала Мірай вислуховуючи чергові байки своєї матері у які вірили її “шанувальники”. Але дівчина не наважувалась перечити казкам матері і тихо стояла поруч, киваючи, коли це було потрібно. 

Після одного із виступів Мірай, якій уже було вісімнадцять, тихо й неохоче шкандибала за своєю матір’ю, яка просто купалась у промінні уваги від інших чоловіків. Невдовзі до них двох підійшов долові чепурний чоловік який вручив Ліарі великий букет троянд.

Жінка відразу продемонструвала свою "щиру" натреновану посмішку і взяла букет.

- Ви як завжди прекрасно виступили пані Ліара – провуркував чоловік поправляючи посивілі вуса.

- Ох, дякую вам пане, я завжди стараюсь для своїх шанувальників – з посмішкою мовила Ліара.

“Так стараєшся що далі Роузсофрду про тебе ніхто не чув” – подумки продовжила Мірай стоячи поруч, але все ж не казала в голос це, та не переривала цю нудну розмову, що для дівчини звучала уже як завчений вірш.

- Ваш спів прекрасний, але думаю скоро ваша донька замінить вас на цій сцені – промовив чоловік і глянув на дівчину.

Мірай нервово опустила очі, але відчувала як матір уже сверлила її розлюченим поглядом, який був готовий роздерти її на дрібні шматочки, коли вони будуть в дома.

- Не думаю, що колись зможу превершити талант своєї матері – тихо промовила Мірай щоб хоч якось врятувати своє становище.

Ліара сверлила дівчину принизливим поглядом, а чоловік, не помічаючи цього розплився у посмішці.

- Ох не кажіть так юна леді – з посмішкою мовив вусань і продовжив – скоро ваша матір уже відспіває своє і думаю ви були б її гідної заміною.

Мірай хотіла просто зникнути звідси, вона відчувала як кожне нове слово, що вилітало із вуст чоловіка копало для неї ще більшу могилу, а розлючене скрипіння зубів її матері лише підтверджувало цей факт.

“Замовкніть, замовкніть… благаю мовчіть… чому ж ви лепечете як у хмару?!” – думала Мірай не піднімаючи погляд. 

Ліара не хотіла більше слухати цього неподобста у власну сторону, тому підійшла до Мірай і взяла її за руку та люб’язно посміхнулась вусаню, але Мірай знала, що станеться далі… тепер її точно очікує чергова ніч на тому клятому горищі.

- Якщо не проти, ми уже поспішимо  додому – мовила Ліара з посмішкою до вусаня – я втомилась після сьогоднішнього виступу та хотіла б відпочити.

- Ох не переймайтесь пані Ліара, я займу лише хвилинку вашого часу, і думаю вам сподобається моя пропозиція….

- Нарешті я дочекалась цього дня! Хто ж знав, що у нього син красень, та ще і такий заможний! – радісно вигукнула Ліара, коли вони повертались додому в кареті.

Мірай опустила погляд, а в голові все переверталось догори дригом.

“Як вона могла так просто погодитись на це одруження?! Ні… ні  ні, я не хочу цього… не хочу”

- Не дарма я мучилась з тобою, нарешті мої старання окупляться!

Мірай  зовсім не раділа цьому, але не маючи вибору лише тихо слухала свою матір. 

Не бажаючи остаточно стати лялькою у грі матері дівчина вирішила повільно діяти. Продумавши шлях втечі вона розуміла, що їй потрібна ще одна річ – гроші. Тому коли її матері не було дома, а служниці десь порались у будинку чи на вулиці,  дівчина іноді прокрадалась у кімнату Ліари крадучи звідти кілька мідних монет.

“Зникнення кількох монет вона точно не помітить”

Будучи в кімнаті своєї матері вона часто замислювалась.

“У неї ж є гроші… вона б могла спокійно поїхати кудись де про неї б точно почулиб… але ні вона стирчить тут витрачаючи зароблені гроші на різні суконьки і прикраси… і сидить тут як дурна дитина, якій всі винні, і яка чекає того самого принца який зробить усе за неї…. І вона сподівається, що я це зроблю?..О ні ні ні…не буду я більше її лялькою… я сама вирішу як творити свою долю.”

Та не все сталось як сподівалась Ліара, через кілька місяців їй прийшов лист у якому говорилось, що домовленість відміняється і весілля між дітьми не відбудеться. 

Мірай сиділа у своїй кімнаті, практикуючись у каліграфії, коли в кімнату влетіла розлючена матір. Не встигла дівчина навіть відреагувати, як отримала ляпас після якого матір почала виливати на неї всі біти.

- Знову ти все зіпсувала! Знову через тебе одні проблеми! 

- З..зачекай, що ти маєш на увазі? – питала розгублена Мірай  - я ж нічого не зробила…

- Отож! Ти нічого не зробила! І вони скасували весілля! 

Мірай дивилась на матір із здивуванням та певним полегшенням.

“Невже… значить я можу спокійно втекти з цього пожевілля”

Не встигла дівчина і слово мовити як отримала ще один ляпас через який вона втратила рівновагу і впала на підлогу. Мірай спробувала підвестись, але Ліара знову змусила дівчину лежати та вчепилась  руками в шию дівчини.

- Ти  псуєш усі мої плани! УСЕ! Як тільки ти з’явилась на цей світ ти зганьбила Мене своєю появою! Усе що пов’язане з тобою це лише біди для мене!

На крики Ліари збіглись служниці, побачивши як  їх пані намагається задушити власну доньку швидко підбігли й з певними зусиллями все ж змогли відтягти свою пані від дівчини та вивели її з кімнати. Служниці навіть не глянули на Мірай, а лише поспішили заспокоювати Ліару.

Перевівши подих і трішки заспокоївши себе від шоку, Мірай вирішила тікати і негайно,поки ця божевільно знову не вирішила щось з нею зробити.

Зібравши все саме необхідне, дівчина відчинила вікно, але на мить застигла, а погляд повернувся до маленької шкатулки на столі, та все ж дівчина знову глянула на вулицю.

Через кілька хвилин дівчина бігла вулицями Роузфорду, думки швидко крутились в голові і вона розуміла одне – потрібно зникнути із міста і зробити це якнайшвидше. На щастя ще не була пізня ніч тому знайшовши якихось торговців, які прямували до Форталісу, дівчина випросила всяти її з собою. Торговці погодились на компанію дівчини коли вона дала їм кілька золотих.

Колеса повільно крутились, а коні тягли повозки вперед прямуючи до Форталісу, сидячи в одній із них Мірай тихо сиділа поринувши у свої думки. Їй і досі не вірилось, що вона зробила це… але як вона буде далі? Вона ж ніколи не була так далеко від дому, як вона буде сама? А якщо матір була права, і вона нічого не варта і не справиться самотужки? Ні, ні ні, уже занадто пізно повертатись назад, вона тут  і якщо вона змогла втекти з того божевілля то зможе справитись із цим!

Форталіс….  Мірай не уявляла, що це місце буде настільки живим і голосним. Пробираючись вулицями звідки тут і там доносився незвичний для неї жвавий звук міста дівчина все ж змогла знайти таверну де вирішила зняти кімнату на кілька днів. Але що ж робити далі? Гроші не вічні, і за підрахунками Мірай їх вистачило б не більше на місяць, а жити далі на щось треба було. 

Мірай відстригла своє довге волосся.... тепер для нових знайомих вона була Лейла.... звичайна дівчина без родини,  що просто вирішила сама жити у місті.

Дні мінялись на місяці, хвилювання Мірай на щастя не справдились і її ніхто не шукав. Перебуваючи досі у Форталісі дівчина змогла все ж знайти роботу і тепер підробляла у невеликій пекарні. Робота не давала великий заробіток, але все одно дівчині їх вистачало і це все ж було краще ніж нічого. Про дивні галюцінації дівчина навіть не хотіла дізнаватись чи розповідати комусь.

Назбиравши трохи грошей вона змогла здійснити свою маленьку мрію – вивчити магію. Вирішила вона вивчати саме погодну магію тому придбала собі кілька книг і стала вчитись за ними, коли був час. Але згодом проблема з грошима знову нагадала про себе і дівчина була змушена продати ті книги, що були у неї.

Одного вечора, коли Мірай поверталась додому, чергова “галюцинація” раптом виринула перед дівчиною, холодний погляд, що сверлив її,  пробігся по худому тілу мурашками. Дівчина спробувала проігнорувати його і рушити далі, але через кілька хвилин  відчула різкий удар у голову і вмить в очах все потемніло….

- І як вона вам? – почувся чоловічий голос, коли Мірай почала повільно приходити до тями.

Глянувши навколо, вона зрозуміла, що знаходиться у якійсь кімнаті з кількома чоловіками.

- Думаю вона буде гарною оплатою.

— Ви не плануєте взяти її як частину борделю? 

— Хм... ідея звісно приваблива, але розібратись із дякими боргами мені зараз важливіше ніж отримати нову іграшку для заробітку. 

Раптовий гуркіт у двері змусив усіх замовкнути і в раз у кімнату зайшов ельф. Неочікуваний гість глянув на дівчину своїми голубими очима, що визирали з-за розтріпаного білого волосся, але прекрасний вигляд незнайомця швидше змушував дівчину тремтіти ще більше. 

Нічого не кажучи незнацомець пройшов уперед ігноруючи чоловіків і вставився у дівчину крижаним поглядом.

— Вона? — коротко і байдуже мовив ельф.

— Т-так..... але якщо вам не подобається можемо підібрати для вас іншу д-

— Магією володієш? — промовив ельф до дівчини, ігноруючи всіх інших.

— Т-трохи погодну магію знаю.....— злякано прошепотіла дівчина, у цій ситуації їй було страшно відмовити.

Тим часом ельф щось мугикнув і схопивши її за руку потягнув за собою. Боячись, що спроба вибратись принесе лише проблеми дівчина вирішила не пручатись.

"Втечу коли з'явиться шанс...." 

Але шансу не з'явилось, і через деякий час він привіз дівчину до якогось будинку у лісі. Думки в голові крутились у найгірших сценаріях....

А тим часом ельф спокійно зайшов у будинок, тягнучи дівчину за собою. Роздивившись трохи химерний вигояд приміщення, дівчина помітила кількох чоловіків.

— Ей! Де Ройфер? — раптом окрикнув ельф.

Через кілька секунд перед ними стояв с

чоловік, який тихо дивився на ельфа.

— У тебе є два місяці.... зроби із цього щось потрібне — беземоційно мовив ельф та штовхнув дівчину до чоловіка.  

Через кілька днів перебування у дивному місці та невдалій спробі втекти, яка закінчилась побиттям і новими синцями, дівчина дізналась де вона взагалі була... Виявилось, що цей ельф, так званий Крига,  був місцевим головою наркоторговців... і тепер вона була частиною його банди... та все ж ця шайка добре замаскувалась та називала себе "звичайною компанією мисливців", і щоб не викликати підозри часто полювали, і як "привітні" продавці розпродували свій товар.

Ройфер здавалось навіть не планував злазити з дівчини, адже з першого дня почались серйозні тренування, і швидко зрозумівши, що потрібно крутитись хоч якось щоб вижити дівчина то тренувалась то вибиралась на полювання із ними.

Із новими "товаришами" дівчина не мала жодної зацікавленості спілкуватись, і коли ті розважались черговою порцією наркотиків,  дівчина вибрала дещо інше, випивку, і після цього часто вечорами могла перехидити кілька бокалів.

Тренування...полювання.... синці і шрами по тілу все це продовжувалось і далі.... навіль коли дівчина пошкодила кисті рук нічого не зупинялось, тому стримуючи біль вона ішла далі.

Через деякий час її стали брати із собою на закупівлю товару та навіть його продаж. Спостерігаючи за ельфом, так званим "Кригою", дівчина жахалась, що той хто колись втратив все вирішив знову нагадати про себе, але під іншим світлом.

Хоча було складно, але дівчина вбільшості намагалась ігнорувати усе та просто робити все щоб вижити. На щастя чи на біду вона змогла все ж отримати якийсь статус,  і все ж тиск від інших став набагато меншим. 

Через кілька місяців їх відправили на чергову місію, усе йшло як і зазвичай. Дівчина тихо ішла позаду усіх як раптом знову відчула на собі знайомий погляд, і знову помітила знайому галюцинацію.

— Ей ти йдеш? — раптом гаркнув до неї хтось із банди — час спливає.

— Т-так в порядку— мовила дівчина трішки оговтавшись — ідіть далі, я перевірю чи нема хвоста. 

На щастя їй повірили і пішли далі, лишивши дівчину позаду, а тим часом вона швидко зникла серед вулиць і важко дихаючи.

"Це точно щось не добре значило..... невже йі галюцинації мені допомагають? Чи це я вже сама себе накручую?" 

   До своїх дівчина і не збиралась повертатись. 

Наступного дня блукаючи містом Мірай почула слухи, що в ночі солдати упіймали банду наркоторговців, яких вони намагались уміймати уже кілька років, і також про те, що деякі із них змогли втекти.... після цього дівчина зрозуміла, що потрібно втікати з міста і якнайшвидше.

Наступний рік дівчина провевела, подорожуючи Селестором, але з часом все затихло і здавалось вся історія з наркоторговцями так само швидко зникла як і виникла.

Дівчина продовжувала свою подорож і просто пленталась туди сюди від міста до  міста, але одна річ не давала їй спокою.... галюцинаці знову і знову з'являлись, та зараз вона дивилась на них з якоюсь цікавісю і підозрою.

Час ішов далі і щоб заробити на життя дівчина бралась за різну роботу, усе ж полювання, виявилось не такою уже і даремною і іноді навіть приносила непогані гроші.

Після чергового завдання дівчина зайшла у свою кімнату, що знімала в таверні, і на мить застигла розглядаючи себе. Волосся знову стало довгим як і колись, за справами вона і не мала часу підстригти його, фігура стала набагато тоншою і незграбнішою, але факт того, що обличчям вона не вдалась у свою стару її радував. Розглядаючи себе раз у раз у відображенні, вона замислилась.... зараз вона виглядала як колишня версія себе... можливо  їй не потрібно знову і знову змінювати себе? З довгим волоссям та й із теперішнім виглядом її колишні "знайомі" малоймовірно впізнали б її.... хоча що сталось із всіми вона і не знала, хоча по провді навіть не цікавилась.

Коли Мірай нарешті вирішила хоч щось дізнатись про свої галюцинації це виявилось не так і складно, ця простота і заспокоювала і злила її.

Усе дитинство їй не розповідали усе і будучи в малому колі людей змусили думати, що саме із нею щось не так, але їй лише варто було вийти у люди і змусити саму себе хоч щось дізнатись, як все відразу випливло на свої місця. Але от проблеми із цим не завершувались… зрозумівши, кого потрібно шукати Мірай змогла відшукати одного “спіритолога”, але він виявився лише шахраєм ,який умів вішати лапшу на вуха і за свої “навчання” все ж встиг вшитись витрусивши із дівчини добряче грошей.

Під час чергової поїздки дівчина домовились із якоюсь старою жінкою поїхати разом. Стара розмовляла із своїм внуком, а тим часом Мірай дивилась на дорогу, але разом із тим прислухалась до розмови тих двох.

"Про шо ті двоє там лепечуть?.... І навіщо тій старій стільки свічок?..."

Все ж трохи втрутившись у розмову і розговорившись із старою, виявилось, що та також спіритолог, і не помітивши нічого підозрілого Мірай зрозуміла, що жінка не брехала.

Місяць проживши із старенькою,  дівчина дізналась що з нею було насправді і це приводило її іноді в шок. Як виявилось старенька підробляла тим, що допомагала своїм клієнтам зв'язатись із духами померлих. Коли місяць закінчився дівчина уже знала  про свої "галюцинації" і те, що вона була зовсім не божевільною... хіба дивною і те що її можуть вважати шарлатанкою, але тепер завівшись записником і терпінням дівчина хоча б трохи намагалась дослідити усе, що відбувалось навколо неї... те чого колись вона так боялась тепер виявилось частиною її, яку дівчина хотіла дізнатись більше.

Скидаючись далі куточками Таваїну дівчина зрозуміла, що було б чудово зажити десь спокійним життям, де ніхто б її не дратував би і все було б просто ідеально. 

Дівчина довго вагалася, та все  ж якось поїхала у Роузфорд, на ту стару каргу їй було байдуже, але у місті  обіцяли непоганий заробіток. Коли робота була закінчена дівчина вирішила побродити містом і проходячи повз чергову крамницю на вітрині вона помітила знайому прикрасу – підвіска із сапфіром. Зайшовши в середину і розпитавши продавця про прикрасу, дівчина дізналась, що ця прикраса і справді належала її матері, але все ж та відьма продала усі своє майно кілька років тому і відправилась жити із новим “коханими”. Колись Мірай розповідали, що цю прикрасу подарив матері її батько. Дівчина трохи подумала і все ж вирішила купити цю підвіску і забрати собі, з однієї сторони їй було зовсім байдуже, а з іншої маленька дитина в її душі досі мріяла знайти батька…

Одного разу допомагаючи фермерам, дівчина отримала від них невелику нагороду.

— Яйце? — піднявши брову мовила Мірай дивлячись на свою "нагороду" 

— Це не просто яйце — мовив чоловік потираючи цей "скарб" — а яйце грифона, думаю це хороша нагорода для такої панянки як ви....беріть і точно не пошкодуєте.

Мірай зреагувала дуже скептично, та все ж взяла свою наророду. Коли грифончик вилупився, то часто дратував Мірай, через що та часто думала про те щоб продати його... та все ж ця маленька компанія виявилась не такою і поганою... хоч і створювала проблем. Але все ж прозвавши малого Дейтом дівчина продовжила свою подорож.

11.  Мета персонажа. Кожен герой мусить мати мету, так?

Дізнатись більше про спіритологів 

Жити спокійно