Маліка Філін

6. 

Вміє читати, писати, рахувати. Непогано знає дороги та місцевості Селестору. Навички виживання ( орієнтування на місцевості з картою та без, розпалювання вогнищ, базові навички приготування їжі). Вміє їздити верхи. Доглядати та лагодити власне спорядження. Може зашити свій одяг. Вміє грати у деякі прості азартні ігри. Вміє надавати першу допомогу.

6.1. Володіння мечем – 3 рівень

Стрільба з арбалета – 3 рівень

Рукопашний бій – 1 рівень

6.2. Відсутні

6.3 Лікарська справа -1 рівень. Маліка знає рівно те, що було необхідно для виживання та допомоги товаришам у дорозі. Має знання для лікування простих хвороб (на кшталт простуди) та для надання першої допомоги при пораненні – може наложити джгут, пов’язку, зашити, вправити кістку і тд.

7. 

- Меч-бастард у шкіряних піхвах. Матеріал клинка - сталь, руків’я оздоблене шкірою.  Вага – 1,4 кг. Довжина – 125 см.

- Легкий арбалет. Матеріал – дерево + сталь. Вага – 5 кг. Довжина – 80 см.

- Кинджал. Матеріал клинка - сталь, руків’я оздоблене шкірою.  Вага – 0,2 кг. Довжина – 25 см.

- Шкіряний ремінь зі сталевим поясним гаком для натягування арбалету.

- 30 болтів у шкіряному підсумку.

- Ворона кобила на ім’я Квасолька з сідлом та спорядженням.

- 4 кг вівса у мішку.

- Моток міцної мотузки довжиною 15 м з крюком-кішкою на кінці

Усе своє добро зберігає у шкіряній сумці, яку носить при собі чи прикріпляє до сідла:

- Гаманець з 5 ЗМ і 50 СМ

- Сухий пайок на три дні.

- Казанок вмістом 1л

- Ложка та миска для їжі

- Кресало

- 2 рулончика бинтів

- Фляга з водою (2 л)

- Записник з особистими нотатками + знаряддя для письма

- Мішечок сушеної м’яти (100 гр)

- Свічка

- Моток ниток і голка

- Пляшечка спирту (300 мл)

- Мапа Таваїну

- Компас

Одяг та броня:

- Два комплекти простого одягу (штани, сорочка, теплі носки, нижня білизна)

- Пара зручних шкіряних чобіт.

- Пара шкіряних рукавичок.

- Шкіряна броня зі сталевими вставками

- Теплий хутряний плащ

- Обручка

8.  Маліка ніколи не була душею компанії, завжди відчувала труднощі у спілкуванні з іншими людьми та нелюдами. У розмові з чужинцями її фрази найчастіше чіткі та лаконічні. Максимум користі та мінімум балаканини. Недовірлива, обережна, хитра, часом, навіть, меркантильна. Може вдатися до шантажу, погроз або до залякувань за потреби.

У розмові з друзями Маліка справляє враження приємного співрозмовника. Говорить мало, але вміє вислухати та іноді пожартувати в тему. Деколи схильна до сарказму.

Незважаючи на свою нелюдимість, здатна на найщирішу та найвідданішу дружбу. У команді здатна виявити жертовність і піде на багато поступок задля досягнення спільної мети.

Малика далеко не дурепа, але й ерудованою її не назвеш. Її знання базуються на особистому досвіді чи тому, що їй доводилося почути від інших.

Прив'язана до рідного краю, до будинку. Маліка має зовсім небагато знайомих та родичів і ще менше тих, до кого вона справді прив'язана. Дбає про батьків.

9.  Погано розуміє людей, не завжди впевнена, як краще поставитися до тих чи інших речей. Небезпідставно, погано ставиться до дроу.

Відсутність лівої кисті, що накладає свої незручності на кшталт фантомних відчуттів. Протез хоч і відмінної якості, але ніяк не міг зрівнятися зі справжньою кінцівкою.

Довге перебування у воді псує механізми протеза.

10. Маліка Філін народилася у Форталісі в родині спадкових вояк. Її батьки служили у королівському війську, де, багато років тому, і познайомилися. Життя воїнів, як правило, досить коротке, тому вони вирішили не затягувати із весіллям. І через рік на світ з'явилася їх донечка. Перша і єдина. Новонароджена від перших днів була такою маленькою і сльозливою, що ім'я саме собою прив'язалося – Маліка.

Хоч дівчинка і не була сиротою, насолодитися щасливим дитинством у теплому родинному колі їй не вдалося. Батьки постійно перебували на службі, зникали, навіть, на роки. Дівчинка лишалася під опікою бабусі і дідуся, які ледве могли впоратися з нестримним характером підростаючої войовниці. Маліка швидко росла, ставала вище і міцніше, але її ніяк не можна було назвати красунею. У віці 8 років вона була на голову вище і ширше за ровесників. Завжди похмуре смугле обличчя обрамлювала грива неслухняного чорного волосся, схожа на жорстку гриву маленького поні. Зелені очі, трохи випинаюча верхня губа, вкритий веснянками ніс... Дівчинка швидко стала новою мішенню міських хуліганів. "Кудлате порося" - так вони її прозвали, іноді підкріплюючи образливе слово кидками грудок грязюки або іншого сміття. Кожного разу Маліка губилася, зіткнувшись з жорстокістю дітей. Долоні стискалися в кулаки, спина наповнювалася свинцем, а очі – сльозами. Хто знає, до чого це привело б, якби не одна зустріч.

Шаркаючи ногами після чергової порції принижень, Маліка пленталась додому. Раптом тверда рука у грубій шкіряній рукавичці схопила її за плече. Сталева кольчуга виникла перед її очима, у ніс ударив різкий запах поту.

-Не дозволяй їм це робити! – жінка з пов'язкою на оці підняла голову дівчинки за підборіддя, - Ти вища і сильніша за них усіх! Виродки не хочуть дружити з тобою, то змусь їх боятися тебе!

Останні слова жінка буквально рявкнула дівчині в обличчя. За мить, незнайомка зникла в натовпі вулички, але її слова лишилися.

Наступний, хто наважувався кинути образливе слово, отримував кулаком у живіт. Або в обличчя. Без розмов. І без шансів якось захистити себе. У припадку люті, Маліка валила забіяку на землю і, притискаючи своєю вагою, починала бити по всьому, що попадалося під кулак. Незабаром колишні кривдники перетворилися на збитих жертв. У Маліки раптово з'явилися нові знайомі – у минулому такі ж вигнанці, як і вона, а тепер безхребетні прихильники, що потягнулися за сильним кулаком. Вже у 14 років, Маліка зібрала навколо себе невеличку банду голодранців. Вони володарювали на декількох вулицях, час від часу прижимаючи своїх необачних жертв у темних кутках та відбираючи монети, гарненькі прикраси чи навіть кошики з апетитною їжою… Однозначно, наша героїня впевнено прокладала собі криву доріжку до тої долі, яка рано чи пізно має спіткати вуличну шпану. Та Всевишні, мабуть, вирішили знову зіграти з її долею і одним кидком гральних кісток змінити все.

Юнак 16-17 років мовчки стояв біля стіни і притискав до грудей меч. Вже не новий, самий простий меч. У хлопця було світле волосся, сірі очі. Широкоплечий, високий, навіть трошки мускулистий. Ось тільки його обличчя... Таке безтурботне, просте, як у сільського дурника. Бовдур. 

-Гарний меч... - Маліка криво посміхнулась, - Дай подивлюсь, а?

Підлесники за її спиною гидко захихикали, оточуючи юнака.

-А якщо відмовлюся, що тоді? – він з викликом подивився на дівчину, що наближалася.

- Тоді пошкодуєш... - хрипло прошепотіла вона і простягнула руку за мечем, - Схоплю тебе за хребта і витрухну з власної шкіри...

Меч у піхвах болісно вдарив Маліку по руці, а наступний удар у груди змусив відступити і зашипіти від болі. Її "свита" зімкнула ряди, хтось намагався звалити світловолосого на землю пинком, проте меч зі свистом лишив піхви і розсік повітря. Дітлахи, наче горобці, кинулися геть на безпечну відстань, а Маліка з ричанням витягла власну зброю – довгий клинок, який колись був довгим кухонним ножом. Це була груба саморобна зброя, та їй, зазвичай, вистачало і цього.

Її потворний клинок зіткнувся з рівним лезом меча. Наче потворний горбун вступив у танець з красунею. Хлопець миттєво перемінився.  Той, кого вона спочатку прийняла за бовдура, тепер рухався швидко і спритно, парируючи важкі удари. Маліка використовувала деякі прості прийоми, якими її навчали батьки під час коротких візитів. Її суперник зосереджено обгризав нижню губу. Бій був випробуванням для них обох, але розв'язка була швидкою. Світловолосий зміг вибити клинок з рук дівчини, а потім різко вдарив її нижче спини, поваливши на землю. Переможена рухнула в пил, потираючи свій зад.

-Так хто кого схопив за хребет? – хлопець, беззлобно посміхаючись, підняв з землі її клинок, - Ти чудово билася...

Маліка трошки зніяковіла. Вперше їй завдали таку руйнівну поразку на очах в усіх. Що далі? Покарає її? Вона стрибнула на ноги, відкидаючи довгу гриву волосся за спину.

-Ого... А ти гарна... - хлопець запнувся, зніяковів та змінив тему, - Ці прийоми, які ти використовувала... Звідки ти їх знаєш?

-Батьки навчили... А тобі то що? – Маліка все ще не могла зрозуміти його. Поводить себе так, ніби нічого не трапилося, наче вони приятелі.

-Я – Свен. – хлопець ткнув себе пальцем у груди, - Заходь якось до закинутої кузні. Я там тренуюсь, може, і тобі захочеться зі мною?

Свен простяг їй клинок рукояткою вперед, і Маліка повільно його взяла. Хлопець махнув на прощання рукою і пішов своєю дорогою, насвистуючи веселий мотивчик.

Зважившись, Маліка все ж завітала до кузні через пару днів. Свен посміхнувся їй, наче старій приятельці, і запросив зайти. Всередині він облаштував маленьку базу, схожу на ті, що люблять створювати підлітки у всяких таємних місцях. Дві скриньки, на яких можна сидіти, схованка з сухарями, пара пляшок яблучного сидру, декілька дерев'яних тренувальних мечів. Виявилося, що Свен мріяв стати воїном. Його батько був ковалем і не міг навчити володіти мечем, а от дядько був справжнім найманцем і потроху навчав Свена як битися, коли гостював у них. Справа просувалася дуже повільно, йому не вистачало практики.

Свен сподобався Маліці. Тпер вони бачилися щоденно – багато тренувалися та просто проводили час разом. Його доброзичливість приваблювала. Відвага і твердість, у потрібний момент, викликали повагу. А натхнення, з яким він розповідав про свої мрії, передавалося і їй. Свен розповів їй про своїх улюблених героїв, про місця, куди хотів би податися у майбутньому, про те, яким хотів би стати. 

- Подумай лише, світ так великий! Я хочу побачити його весь. Хочу дізнатися обидві його сторони - і хорошу, і погану, - говорив він.

Знайомство із Свеном змінило Маліку. Спілкування з ним зробило її м'якшою, змусило кинути брудні та лихі справи. Пройшли роки... Тепер вона поділяла мрії Свена. Він цілком правий. І вона теж стане боротися задля слави, стане героїнею, про яку складатимуть пісні. Розкриє таємниці цього світу.

Маліка Філін стала дорослою. Висока дівчина з міцною статурою і коротко підстриженими волоссям. Похмура і мовчазна. І вона досі була нерозлийвода зі Свеном. Він став справжнім велетнем. Зростом понад два метри, гора м'язів. Світле волосся трошки нижче плечей і добродушні сірі очі. Їх чекала велика подія - дядько Свена погодився взяти їх обох у свій наступний похід. Батьки подарували Маліці її перший бойовий меч. А батько Свена, коваль, виготовив для неї простенькі обладунки. Так почалися їх спільні пригоди. І вони проходили досить успішно. Маліка і Свен стали непоганими найманцями, здобули нових знайомих, гроші, навіть набули певну репутацію. А через два роки вони одружилися… Тепер вони об'єднали всі зусилля для створення їх власного затишного дома. Свен несподівано заявив, що хотів би облишити їхні небезпечні походи, осісти і завести дітей. На превеликий подив Маліки він вирішив, що міг би навіть освоїти мирне ремесло, щоб лишатися біля сім’ї. Войовниці важко було зрозуміти це. А як щодо їх спільних мрії? Жаги слави і пригод?

-Почекай, коханий, давай добудуємо наш будинок і відкладемо трохи грошей, - казала вона кожен раз.

Свен не суперечив, і час спливав. І з кожним роком вони ставали все сильнішими... І ось, нарешті, настав час "останнього похода". Маліка та Свен домовилися після цього замовлення облишити небезпечну роботу та оселитися на затишній фермі, неподалік від столиці. Завдання було нескладним і стосувалося давньої втраченої реліквії, яку їм доручив повернути один багатій. У супроводі дроу-провідника їм потрібно було спуститися у старовинний могильник, прихований у глибоких печерах.

Для двох досвідчених найманців це зовсім нескладне завдання, особливо при належній підготовці. Теплим осіннім днем вони спустилися під землю. Останній промінь теплого сонця зник за вічним мороком печери, яка більше нагадувала лігво чудовиська. Чим глибше вони спускалися, тим більше див розкривало їм це похмуре страшне місце. Дивовижні гриби, що світилися на кам'яних стінах, неймовірно красиві жилки якогось магічного мінералу, що освітлювали їм дорогу, а одного разу вони навіть натрапили на невеличке селище якихось дивних сліпих істот, які збирали печерні грибочки. Підземний світ жив своїм життям, підкоряючись своїм, невідомим для нас, таємничим законам.

Кілька разів вони натрапляли на хижаків. Одного разу Маліка вбила дивну тварину, що схожа на сороконіжку розміром з собаку. Звір намагався витягнути шматок в’яленої кролятини, але  заплатив за це своїм життям і тепер з писком звивався біля ніг войовниці. Свен оглянув істоту і повідомив, що це всього лише дитинча і їм варто бути обережніше. Дроу-провідник помітно зблід від страху.

З першої миті цей тип не сподобався Маліці. Занадто він був боязкий та малодушний. І, наскільки їй було відомо, був вигнаний з рідних печер за якийсь злочин. Лише солідний гонорар змусив його спуститися в печеру. За допомогою своїх магічних навичок та артефактів дроу визначав найбезпечніший і найкоротший маршрут до цілі і проводив своїх супутників. Маліка і Свен були залежні від цього шахрая, адже без нього легко можна було б легко загубитися в цьому нескінченному підземному лабіринті. Однак якесь лихе передчуття обгортало їх серця липкими щупальцями, щось в цьому типі їм зовсім не подобалося...

Після 19 годин подорожі, Маліка, Свен та їхній супутник спустилися на дно великої ущелини. Нога Філін опустилася на щось м'яке і липке. Підсвітивши магічною ліхтарем, вона побачила купку круглих слизьких предметів розміром з горщик для супа. Трошки далі вона побачила таку ж саму купку і ще одну ліворуч. Свен підняв свій магічний світильник вище і змусив його розгорітися на максимальну потужність. Магічне світло освітило сотні таких самих купок.

-О, боги, це ж яйця якихось істот... - злякано шепотів дроу.

Свен підніс палець до губ і прошепотів:

-Ми дуже тихо прокрадемося на інший бік... Старайтеся нічого не торкатися.

Подорожні безшумно пробиралися між слизькими купками, намагаючись їх не торкатися. Приблизно в центрі ущелини вони натрапили на купу скелетів. Важко було зрозуміти, до якої раси належали ці істоти при житті - занадто погано вони збереглися. На них не було ані шматка м'яса, кістки були буквально обгризеними. Маліка підняла з землі якийсь предмет, що виявився ельфійським кинджалом із клеймом у вигляді місяця, і показала Свену. Не кажучи ні слова, той кивнув. Обоє знали цю історію... Близько тридцяти років тому група ельфів з братства Сивого Місяця вже намагалася здійснити похід до древніх могильників, проте жоден з них не повернувся на поверхню.

Однак кількість решток свідчила про те, що свій кінець знайшли тут не лише група ельфів. Маліка бачила у світлі магічного ліхтарика не менше тридцяти-сорока черепів, і хтозна, скільки ще кісток ховається в цій нескінченній темряві...

Гучний хрускіт порізав тишу – дроу витяг з-під купи кісток сяючу корону, вкриту діамантами та аметистами. Засліплений блиском каменів, їхній провідник наступив на давню кістку, і та з тріском луснула, а його права нога миттєво провалилася в кістки аж по стегно.

Від різкого звуку Свен скривився, дроу затріпотів від страху, а в темряві заревло розлючене Щось. Маліка миттєво дістала свій меч і стрибнула назустріч небезпеці, щоб прикрити друзів. Свен же кинувся на допомогу дроу і схопив його за комір, намагаючись витягти з пастки, у яку той так необачно втрапив.

Наступні події трапилися за лічені секунди. З темряви виринула голова чудовиська, схожого на те дитинча, що Філін вбила раніше, тільки в рази більше. Звірюга клацнула своїми жувальцями і спробувала схопити войовницю за талію. Маліка ухилилася і контратакувала мечем, націлюючи його туди, де повинні були бути очі чудовиська. Так, потвора була сліпа, але, безперечно, мала відмінний слух. Меч розрубав твердий хітин і залишав проріз у ньому. Тварина завищала від болю, клацнула жувальцями у повітрі і раптово піднявшись на задні ноги, обрушила передні на войовницю. Противник Маліки раптово виріс на два метри, і войовниця була вимушена перейти в оборону, намагаючись блокувати мечем націлені в її обличчя жувальці. Гострий кіготь майже розколов броню на її лівому плечі і ввійшов у плоть. Не в змозі утримувати вагу потвори, Маліка перехопила клинок меча лівою рукою, тим самим віддаляючи жувальці від обличчя на кілька дюймів. Кіготь в плечі проколов її тіло майже наскрізь, і ліва рука зісковзнулася прямо в рот чудовиська... Світ осяяло червоним, Маліка не чула свого крику... Або вона взагалі не кричала? Біль накрила її лише за мить після того як їй відкусили ліву кисть. Але якщо вона не кричала, то хто це був? Потвора?

Велетенська сороконіжка вирвала кіготь із плеча войовниці і звивалася від болю. Вона вмирала. З прорізу в хітині, на місці сліпого ока, стирчав меч Свена, загнаний по самий ефес. 

Бліду скривавлену Маліку витягли з-під тіла потвори, і воїн поспішив накласти джгут на її скалічену руку. Все пливло перед її очима, вона бачила лише стурбованого Свена, здалеку долітали його слова.

-Йдемо до краю ущелини, швидко! Я вас прикрию! Притримай її голову!

У горло Маліки потекло гірке зілля. Цілющий напій безжалісно обпікав нутрощі, але в той же час додавав сил. Після цього вона повільно піднялася на ноги. Пораненому плечу стало трошки легше, але, на жаль, нова рука не відросла. Здалеку лунав вереск вже кількох монстрів. Дроу вже був на краю ущелини і чаклував, тож дівчина повільно рушила до нього. Свен, тримаючи у руках меч, задкував. Здалеку з’явилося ще чотири сороконіжки. Клацаючи жувальцями, вони вусиками ледь дотикалися до лежачих на землі яєць і бігли до непроханих гостей.

-Встигнемо... - процідив Свен крізь зуби.

В цей момент дроу, за допомогою своєї магії, забрався на вершину ущелини і оглянувся. Його обличчя скривилося від жаху.

-Пробачте... - мовив він, - Вам потрібно лишитися, щоб хоча б хтось зміг вибратися... Поки вас їдять...

- Ні! Повернися, боягузе!

Маліка вперлася спиною у каміння, а Свен кинув швидкий погляд на вершину ущелини, звідки щойно виглядав їх провідник.

-Ну все, гаплик... - дівчина сумно посміхнулася.

-Швидше, ставай мені на плечі, там є лаз. Швидко! Витягнеш мене!

На висоті приблизно трьох метрів над ними була невеликий лаз... Ну, скоріше, щілинка. Спочатку Маліці здалося, що туди влізе ледь її голова. Свен підняв її, і дівчина швидко залізла всередину. У наступний момент пролунав новий рев, і у отворі лазу, крізь який вона пролізла, з’явилися жувальця, ледь не схопивши її за ногу.

-Свен, тримайся! – закричала Маліка і якнайсильніше вдарила мечем по жувальцях. Потвора завищала, але не здалася. Довелося вдарити ще двічі, перш ніж вона відступила від отвору.

Вдалині дівчина побачила іншу потвору, з її пащеки стирчали ноги та червоні шматки нутрощів. З чавкаючим хрустом вона розплющила людський таз у своїй щелепі та повністю проковтнула залишки Свена.

Маліка не стала більше наносити нових ударів, вона поповзла вглиб щілини, по вузькій кам'яній кишці, впиваючись у твердий камінь. Ревіння позаду залишався трошки тихішим, але Маліка продовжувала пробиратися вперед, намагаючись не думати про те, що вона бачила раніше, так само, як і про вагу каміння, що стискало її тіло. Яка різниця, що буде далі? Головне - втекти якомога далі. Найстрашніше вже сталося... Ні, я не буду думати про це зараз. Ехх, боги, скоро вже смерть?

Філін проповзла ще кілька метрів. Лаз не закінчувався і навіть трошки розширився. На її обличчя капнула волога звідкись зверху. Фиркнувши, вона поповзла трошки швидше. Тепер вона навіть могла трошки піднятися, але на ліктях і дивитися вперед. Войовниця повзла вперед ще близько чверті години, коли її магічний ліхтарик, помигавши, згас. Схоже, вичерпався заряд... Ну що ж, тепер вона була в абсолютній темряві у вузькій кам'яній печері, яка вела не відомо куди. Залишалося лише повзти вперед... Невідомо скільки... Хвилини? Години? А може, й дні?

Коли сили майже вичерпалися, їй здалося, що вдалині вона бачить мутну плямку світла. Маліка ще активніше запрацювала ліктями. Темрява, здавалося, пече їй шкіру, і тепер вибратися звідти здавалося життєвою необхідністю.

Права рука Філін торкнулася каменю. За ним пробивався світло. Зовсім трошки, але джерело не було видно. Так близько, але за кам’яною брилою. Войовниця вперлася в камінь плечима – той не піддався. Проявляючи дива спритності, Маліка вивернулася в вузькому проході і тепер вперлася спиною в камінь, а ногами – в стелю.

-І... Раз! – скомандувала собі вона і відштовхнулася ногами. Нічого. Ще через чотири спроби камінь трошки здвинувся. Войовниця відчайдушно тиснула спиною. Повільно і важко камінь зрушився вперед, відкриваючи вузьку щілину. Маліка зі стогоном та кряхтінням вибралася і потрапила в достатньо простору печеру, порослу блакитними грибами, що тьмяно сяяли у темряві. Трошки далі хлюпотіли води підземної річки. Дівчина впала на коліна і змочила обличчя водою. Після цього вона заплющила очі і відкинула геть наростаючий жах. Не зараз. Вона все обміркує потім. А зараз увімкни голову. Ця річка кудись тече, чи не так? І повітря тут свіжіше. Можливо, рухаючись вгору по річці, вона зможе вибратися.

Перед тим як знову вирушити у дорогу, Маліка дозволила собі трошки відпочити. Вона, як могла, перев'язала поранення і випила ще лікувального зілля. Їй було зле, але з зіллям вона могла протриматися якийсь час. Після цього вона знову вирушила у дорогу. Цього разу вдача їй посміхнулася. За кілька годин подорожі, по пояс, а іноді, навіть, по шию у воді, вона вийшла на поверхню. Спочатку їй здалося, що вдалині світить нова печера з грибами, але підійшовши ближче, вона виявила, що світло було іншим, наче б то, живим... А через мить вона побачила відображення зірок у воді... І місяць... Боги, який він прекрасний!

Минуло чотири роки. Чотири роки у темряві, ніби вона так і не вибралася з тих бісових печер. Мати повезла її на відпочинок до своїх родичів. Здавалося, зміна обстановки та такий доброзичливий прийом повинні були повернути доньку до життя. Побачивши, що це не допомагає, мати вирішила підштовхнути Маліку до шляху помсти. Це вже було краще. Але все одно недостатньо для пробудження. Помста не поверне Свена. І того брудного дроу з того часу ніхто не бачив. Ймовірно, він так і подох у тих печерах, навіть зрада не змогла врятувати його жалюгідне життя. Роки йшли, потрібно було якось приводити себе до тями. Батько отримав поранення і лишив службу, а разом із ним і мати. Життя з ними, останнім часом, почало душити Філарі. Так, час знову повертатися до тренувань і знову братися за меч. Вона вже вирішила. І Свен знову повернув її до життя.

Давно, ще коли вони були підлітками, він сказав їй:

''Подумай лише, світ такий великий! Я хочу побачити його весь. Хочу дізнатися обидві його сторони - і хорошу, і погану.''

І вона це зробить. Помста, звісно ж, гарна справа. Вбивати і принижувати дроу тепер їй здавалося особливо солодкою насолодою. Наче відпочинок, бальзам на серці... У такі моменти вона майже перетворюється на ту колишню сувору Маліку, яка мститься забіякам та притискає слабаків у тісних вуличках. Лише одна річ на світі тепер стримувала її – тепла посмішка Свена, яку вона більше ніколи не побачить, досі жила в її серці. Іскра, яка ще була здатна розпалити колишній вогонь. Йому б точно не сподобалося, що вона повісила носа. Світ такий великий, пора вже пізнати його.

11.  Прагнення пізнання світу шляхом отримання нових вражень, знань. Нові перемоги, нові мандрівки, нові знайомі. Пошук свого місця у житті.