Еллі

5. Зовнішність – висока, 172 см, від природи струнка, навіть скоріше худорлява, важить десь 55-58 кг, має світлу шкіру, світлі блакитні очі та руде довге волосся, що від природи зовсім трохи в’ється. Перше, на що звертаєш увагу при знайомстві - тепла посмішка та плавні, навіть граційні рухи. Еллі жіночна та усміхнена, частіш за все в чудовому гуморі. Має приємний голос – такий розслаблююче низький, але не занадто. Не користується косметикою, має зручне взуття та простого крою сукню, що сидить на ній так добре, що одразу здається на порядок дорожчою. Волосся доглянуте і в основному лиш трохи призібране ззаду, в практичних цілях іноді заплітає в косу. З прикрас має прості сережки-перлинки та декілька гарних заколок для волосся у вигляді квіток. Любить і користується парфумами з квітковим свіжим ароматом.

  В подорожах носить легку шкіряну броню, яка органічно поєднується з тою ж сукнею простого крою. Має капюшон з вовчого хутра. Волосся часто заплетене в легку косу та перев'язане шовковою стрічкою.

6. Навички

6.1. Фізичні навички

  Обожнює читати, вміє чудово писати, має гарний почерк, дуже добре розбирається в культурі та звичаях ельфів. Близько знайома з культурою та звичаями Норсгарду, є членом клану Гугнір. Обожнює готувати, а особливо – пекти усіляке, від пиріжків до запашного хліба. Саме та людина, що може приготувати шедевр з будь-чого, в будь-яких умовах і в будь-якому настрої. Розбирається в приправах, алкоголі, може зварити чудовий чай або суп з власноруч зібраних трав. Готує смачнюще варення і завжди має декілька баночок на продаж.

  Може зашити дірку в шкарпетці та пришити назад відірваний гудзик, за роки отаких зашивань шов може зробити міцненький, і навіть рівненький, але на цьому її рукодільні таланти закінчуються.

  Не має визначної сили чи спритності, але гарно танцює та співає, має гнучке тіло та відноситься до тих самих людей, що ніколи в житті не були «слоном в посудній лавці» - здається, в неї просто неможливо врізатись, і вона якоюсь магією оминає усі кутки та стіни. Вміє красиво співати, має хороший слух, знає багато різних пісень і декілька баллад. Записує і вчить нові.

  Добре тримається в сідлі. Чудово орієнтується по картам і на місцевості. Хороший слідопит. Може відрізнити найбільш поширені для готування гриби, ягоди та трави серед інших, добре знає їх харчові властивості. Вміє плавати. Вміє ловити рибу і розставляти пастки для тварин. Дуже добре вміє чекати.

  Ввічлива і вихована, має гарну освіту, та не дуже тим всим відсвічує – доволі проста і приємна у спілкуванні, і з власного життєвого досвіду знає, що хороша освіта – далеко не головна ознака хорошої людини. Чудовий співрозмовник – вміє і слухати, і підтримати, добре розбирається в людях і вміє співпереживати.

  Знає, як накрити стіл, яка виделка для риби, а яка для десерту. Може відрізнити хорошу покоївку від такої собі.

  Рівень володіння довгим луком 3. Також уміло управляється з коротким, може стріляти сидячи в сідлі. Стріляє швидко, в ціль, доволі витривала лучниця (може стріляти довгий період часу, також вміє утримати тятиву луку натягнутою довго без шкоди для влучності). Має чудовий зір. Талановита мисливиця, в полюванні входить в своєрідний азарт. Вміє орієнтуватись по зіркам (базово).

6.2. Магічні навички

Піромантія 5 рівень, Майстер

Портал (Інша магія)

6.3  Ремесло

Мисливство 3

7. Інвентар

 18 золотих, 50 срібних монет.

  Ніж маленький (робочий), ніж великий кухонний (побільше) та муссат для їх заточки завжди з собою.  

  Той, що менший, має лезо довжиною 10 см, товщиною 5мм, дамаська сталь. Має упор під палець та руків’я з обробленної кістки. Той, що більший, кухонний, - має лезо близько 28 см, шириною в найтовшому місці 6 см, товщиною 3,5 мм, що потім звужується до гострого кінчика, з якісного сплаву сталі. Аби не ржавів, змащує олією і шкурить за потреби наждачкою.  

  Набір посуду туриста (маленька металева кастрюлька з кришкою, кружка, виделка, ложка), якісний чавунний казанок обємом 5л, який можна повісити над вогнем. Середнього розміру сковорідка з чавуну, діаметру близько 20 см. Жорстка маленька металева щітка для чищення посуду. Невелика пляшка (0,3 л) з рослинною олією для готування, маленький набір спецій, дерев’яна ступка, записник та перо. Бинти та концентрована мазь, що загоює рани та опіки. Голка та нитка.

  Рекурсивний довгий лук виконаний з композитного дерева, має пружну та міцну тятиву. Якщо знаходиться в місті та поруч з домом, то частіше за все буває без нього. Довжина плечей 160 см, має в колчані важкі (30-35 гр) та легкі стріли (15-20 гр). Носить з собою мішечок з металевими наконечниками для стріл різної форми, в которому є близько десятка срібних наконечників.

  Має короткий рекурсивний лук, від того ж майстра та з тих же матеріалів, що і довгий, але іншої форми і з довжиною плеч 120 см. Використовує коротші стріли, також важкі та легкі, від того ж майстра.

  В походах носить шкіряний обладунок, що зроблений на замовлення. Складається з різних шкіряних майстерно зроблених елементів,можна вдягати під сукню, можна як самостійний обладунок. Між шматками товстої шкіри є тонкі металеві пластини.

  Є наручі; частини, що вдягаються на передпліччя; наплчіники; нагрудник з можливістю зняти верхню частину з воротом, щоб непомітно вдягти під сукню з декольте; шкіряний пояс з надійними кріпленнями для всього необхідного в дорозі; зручні шкіряні штани; високі міцні м’які чоботи. Часто вдягає до них капюшон з хутра вовка. Носить за спиною колчан зі стрілами. Вдягає спеціальну рукавичку для лучниківаби зменшити навантаження на руки.

  В далеких подорожах має спальний мішок, палатку на одного, мотузку з гаком на кінці, актуальну карту місцевості. Майже завжди бере з собою коня для перевезення вантажів. Кінь тренований, знає дорогу додому, не підходить до чужинців, темно-сірого кольору, звуть Пиріжок.

  Власниця маленької хатки, частина якої відведена під магазин-пекарню. Заробляє на життя продажем випічки та приготуванням страв на свята (пироги, торти, смажене м’ясо та свіжі салати). Також сама збирає спеції, які сушить і продає.

  Має артефакт «Пташиний розмовник» : надає змогу розуміти, що кажуть птахи у радіусі 5 метрів. Працює 5 хвилин після активації.
Масштабування: модуль можна масштабувати відразу до третього рівня: працює 10 хвилин після активації та додатково надає змогу птахам розуміти носія артефакта. Використовує 9 МО на третьому рівні.

8. Характер персонажа

  Якщо запитати її сусідів чи клієнтів, то ті з посмішкою скажуть, що Еллі – неймовірна. Усміхнена, приємна, уважна, враховує побажання, і хліб у неї завжди надзвичайно смачний, наче вона душу в нього вкладає, а як пройти повз після обіду, ще й почуєш, як вона наспівує щось. Що ніхто не чув, щоб вона кричала чи сварилась, що трав’яні чаї у неї ну дуже смачні, і навіть інші пекарі в місті не обливають її брудом. Що вона часто сама відносить готові замовлення, і що в її пекарні на вікнах завжди стоять свіжі польові квіти, які вона часто купує у дітей на ринку.

  Спокійна, навіть у чомусь стримана, розумна, розважлива. Може швидко приймати рішення у стресових ситуаціях, свідомо несе відповідальність за свої вчинки. Вважає, що слова часто мають більшу силу за будь-яку магію та зброю, тож не кидає слів на вітер, не розносить плітки, завжди уважно слухає і не перебиває. Взагалі скоріше промовчить, ніж щось скаже, і дуже відповідально береже секрети. Практична, не гидлива, не боїться крові як такої, доволі філософськи відноситься до категорій життя і смерті.

  Впевнена в собі – не занадто, а дуже так по здоровому, знає собі ціну і відстоює свою думку. Не боїться пробувати щось нове, від страви до поведінки та світосприйняття. Вміє мріяти, і вважає, що саме мрії є джерелом цілей, стратегій, тактик та планів. Обожнює читати.

  Чудово почувається наодинці з собою, завжди знайде чим зайнятись. В компанії рідко буває центром уваги, в основному любить слухати та сміятись з чужих жартів. В бою ж, навпаки, полюбляє бути в компанії з кимось, краще із ближнього бою, в такому випадку чудово прикриє спину і нанесе максимальну шкоду супротивнику.

  Розважлива і спокійна Еллі змінюється, коли справа стосується двух її пристрастей – вогню та полювання. Вона насолоджується ними, розчиняється, проявляє харизму та аж магнетичну енергію.

  Не любить ельфів і усе, що з ними пов’язане. Вважає їх зазнайками та лицемірами, які всіх окрім себе терплять і вважають «нижчими» за себе. Звісно, вимушену компанію довговухих витерпить, і навіть не влаштовуватиме сцен або скандалів, та довіряти все одно не буде – що ж поробиш, на життєвий досвід так просто очі не закриєш. Так-так, кожна отара не без поганої вівці, та то особисте.

  В свої 25 рочків Еллі глибоко і всерйоз розчарувалась в романтичних стосунках. На підкати відповідає жартами, фліртує також жартома, не проти сексу як такого, але чітко проговорює, що це не від великого кохання, а чисто для здоров’я. Впевнена, що піклуватись, підтримувати, розділяти радості та горя можна і з друзями.

  Покладається в першу чергу на себе. Не буде брехати, бо «так буде краще». Не зрадить і не продасться за гроші.

9. Слабкості персонажа. У кожного вони є, так?

Еллі дуже важко вивести з себе, на межі з неможливим, та оті пару разів, коли таки вдалось – ті нещасні щастям вижили. Вогонь пробуджує доволі запальну натуру дівчини, і допомагає вивільними напругу гарним яскравим пожарищем, файерболами та фейерверками.

Не вірить у освідчення в коханні. Взагалі сказати їй про свої почуття – найкращий спосіб зруйнувати з нею довірчі та дружні відносини.

Якщо нап’ється, то стає дуже сумна, ниє, лізе обніматись і в принципі доволі швидко засинає. На жаль, усе це пам’ятає на наступний ранок і вибачається. Взагалі насправді їй досі болить своє нещасливе кохання, скоріше дуже прикро від того, що така розумна вона вляпалась так по дурному в такого негідника як він. Не так розбите серце, як оце «і як то я не побачила, то ж було очевидно, ну».

Рукопашний бій, як і взагалі ближній – величезна слабкість. Зробить усе можливе або уникнути, втікти, збільшити дистанцію магією, але якщо вже схоплять за білі рученьки – то викрутитись не вийде.

Не та людина, що чудово ладнає з дітьми. Ставиться до них як до дорослих і щиро не розуміє, чого вони плачуть, не хочуть їсти і хочуть обніматись.

Уникає усіх можливих зборів вельмож, аби хтось не впізнав у ній дочку барона. Глибоко в душі трохи сумує за батьківським домом.

Психічно здорова і не має фобій, але як будь-яка людина, має певні страхи. Боїться, що якщо знову зустріне отого зеленоокого ідіота, відчує, що досі кохає його. Боїться випадкової дурної смерті – типу подавитись рибною кісткою, підсковзнутись і впасти з обриву, тощо.Не любить ниряти, хоча вміє, під водою почувається максимально дискомфортно.

10. Біографія (Не менше 500 слів)

  Третя дочка (та п’ята дитина) барона Іоана Тардійського, батько якого отримав титул від короля за службу в армії, разом з титулом – маєток та угіддя до нього у Златополі. Багато хто казав, що Елліана вдалася саме у нього – спокійна, розумна, вперта та амбіційна, та і володіє тим самим полум’яним даром. Має двох старших братів, двух старших сестер, та і молодших багатенько – двоє хлопців і троє дівчат. Батько обжнював дітей та дружину, в домі було достатньо служок, аби тримати його в чистоті, навіть залишались кошти на освіту, сукні, смачну їжу та шумні свята з гостями. Тож жити у великому будинку навіть з такою гамірною сім’єю було доволі добре. Звісно, тут є і свої недоліки – батьки фізично не могли приділити вдосталь уваги усім дітям, батько в основному займався старшими братами як своїм наступникам, мати ж частіш за все виховувала малечу, тож середні діти в основному росли доволі самостійними.

  Вже змалечку Елліана тяжіла до книжок, адже там тобі не лише сукні, бали та розмови про майбутніх чоловіків, а зовсім інший світ – повний велетнів, рідкісних тварин, пейзажів, від яких перехоплює подих... Особливо їй подобались історії про білосніжного оленя, і дівчинка захоплювалась його мудрістю та добротою. Вона була впевнена, що народ, який слідує таким віруванням, - надзвичайний, і мріяла вживу познайомитись з ельфами.

  Саме в цей період зароджується її бажання навчитись стріляти з лука. Вона тренується спочатку потайки, а після довгих умовлянь батька – вже відкрито. Вона щоденно практикує спів, підбирає одяг, що за кроєм та матеріалами схожий на картинки з книги, вплітає квіти в волосся, вчиться у інших леді граційним і жіночним рухам. Вона вперта, і тому в результаті виходить у неї доволі добре.

  Також тренується використовувати магію вогню, з учителями, книжками та вправами, і від того отримує справжнє задоволення – адже це вдається їй набагато легше, ніж етикет чи туга тятива луку. Вона тренується з запалом та задоволенням, і особливо обожнює робити з вогню щось красиве – фейерверки іскор, світні кулі-ліхтарики, запалювати усі свічки в кімнаті помахом руки, розводити багаття святкові багаття... Вона росла, вчилась, мріяла, і хоч не була тою з сестер і братів, про кого постійно говорили батьки за вечерею, Елліана була задоволена своїм життям.

   Можливо, саме її палке бажання повернуло її долю так, аби вона таки зустріла ельфів. Їхній загін зупинився на ночівлю у маєтку барона за наказом короля – ті як раз мали зустрітись для переговорів. І серед них був той, хто вмить забрав серце юної Елліани собі. Зеленоокий, стрункий, з білим, як місяць, волоссям, гостровухий усміхнений красень також звернув увагу на дівчину – тоненьку та ніжну, з польовими квітами у рудому водоспаді волосся. Він усміхнувся – і їй здалось, що її всю осяяло полудневим сонцем так, що вона вся запалала. За вечерею вони сиділи навпроти, потім він запросив її на танець, а після він самим лиш кивком запросив її зустрітись назовні.

  Вони говорили, здавалось, про все на світі, і гостроверхий півмісяць став свідком їх палкого освідчення в коханні, а потім - поцілунку. Його руки ковзнули нижче, під сукню, поцілунки стали глибшими, вологішими, і Елліана десь на межі ейфорії подумала, що їй невимовно пощастило – її перше кохання буде її «тим самим», щасливим, вони обов’язково одружаться... У них будуть чудові діти.

  Їх не помітили, і зранку ельфи відправились далі. Елліана аж світилась уся і чекала від них новин. Та чекати довелось довго. Від нього не було жодної звістки - ні листа, ні подарунку, ні згадки... Після року пустих очікувань вони зустрілися знову – в цей раз випадково, просто в місті, на вулиці, вона несла додому нові книжки і впустила їх долу, як тільки його побачила. А він лиш побачив її - посміхнувся, отою своєю посмішкою, від якої забуваєш про все на світі, допоміг зібрати книги, взяв її руки в свої... Вона казала, що чекала, і сльози стояли в її блакитних очах. Він казав, що в нього було багато роботи, і що там, де вони були, смертельно небезпечно відправляти листи, а вона, дурненька, вірила. Він відвів убік очі і серйозно сказав, що багато думав про неї, та вони не зможуть одружитись – адже його серце не витримає бачити, як вона постаріє і помре, а він залишиться таким же... І сказав, що краще їм більше не бачитись.

  Їй забракло слів, і так само забракло сліз. Вона лиш кивнула, притискаючи до грудей книги так, наче хотіла втиснути їх одразу під ребра. Він пішов – його покликали інші ельфи, а вона так залишилась стояти, дивлячись, як він іде, зовсім не озираючись. Її розбите серце боліло – і краяло уламками її душу. Та вона була сильна. Вона повернулась додому і почала шукати спосіб продовжити своє життя. І знайшла.

  Звісно, не одразу. Спочатку довелось вмовити батька про подорож до столиці, а потім у вільний час вибратись на ринок та витратити майже всі кишенькові гроші на розпитування хоч про щось, що може їй допомогти... Звісно, наткнулась і на шарлатанів, і почула, що вже скоро матиме трьох чудових діток і дорогу в казенний дім, та таки їй пощастило знайти того, хто згодився пошукати для неї інформацію. І саме він сказав, що деякі норсградці живуть набагато довше людського віку...

  Батьки були глибоко проти її рішення відправитись в Норсгард (звісно, справжню причину своєї подорожі вона не казала, вигадала щось про вивчення магії вогню у офнірців). І тому вона, як доросла, глибоко закохана, вперта дівчина... Втекла. З мішком золота, з усіма своїми коштовними прикрасами, з луком та картою, залишивши коротку записку, що сама влаштує своє життя.

  Чи то у її великого сімейства і без її коників було багато проблем, а чи то вони і справді прийняли її позицію – невідомо, але нікого, хто бажав би супроводити її назад до маєтку, вона так ніколи і не зустріла.

 
  Зі столиці вона сіла на корабель до Півночі, і через декілька днів дороги вже ступила на північну землю. Добратись до Норсгарду виявилось не так вже і складно – коли маєш гроші, то проблеми перетворюються у витрати. Складно стало на Острові Вільних – по прибуттю вона дійсно відчула себе чужою, зрозуміла, що швидко знайти потрібну інформацію не зможе, а значить, їй... катастрофічно не вистачало грошей. Її відчай неможливо було уявити – адже вона пройшла увесь цей шлях, аби в самому кінці отак жорстоко і по дурному залишитися ні з чим! Та мрії про коханого та думки про їх спільне щасливе майбутнє таки взяли гору. Вона витерла сльози і вирішила заробити грошей. Виявилось, що її здібність до вогняної магії в холодних землях вкупі з впевненою стрільбою з луку таки потрібна для таких-сяких підробітків.

  Її перші завдання – ризикові та малооплачувані, в яких вона вперше стикнулась з проблемами та викликами життя найманця. Було усіляке – хтось з компанії намагався вкрасти її лук, одноосібно заволодіти здобутим, хтось втікав, хворів, потрапляв у пастки, бувало і таке, що комусь нещастило втратити життя. Іноді вперед штовхали лише впертість та лють, лише на дещицю перемагаючи втому та відчай. Доводилось показувати характер та відстоювати своє, засинати голодною, а іноді взагалі не спати. Перше завдання вони так і не виконали - втратили половину загону і змогли повернулись назад, виснажені і ні з чим.

  Та по ходу справи вона почула, що її шанси на хороший заробіток і на мізерну можливість подовжити своє життя суттєво зростуть, якщо вона вступить в клан. І вона обрала клан вітру. Вона любила полювання, і не дуже хотіла використовувати магію вогню для страждань, убивств, якогось такого фанатизму... А полювати на здобич, аби було що їсти на вечерю і щоб було як шити теплий хутряний одяг, звучало доволі чесно. Вона впевнено почувалась зі своїм луком і вірила, що Зефір побачить її чесні наміри та дозволить пройти ініціацію. На чужині їй мало було до кого звернутись, і, напевно, це також зіграло роль у тому, що вона шукала божественного прихистку... Нехай інші учасники кидали на юну іноземку доволі зневажливі погляди, вона викладалась на повну. Подумки молилась під час полювання, і коли принесла вказану здобич до жерця, майже не втримала сліз, почувши, що їй вдалось, - швидко витерла їх з очей і гордо розправила спину. Так, з кланом стало легше.

  І вже наступна пригода завершилась успіхом, в чому Еллі зіграла вирішальну роль - і опісля її вже покликали в більш серйозний похід. І знову, і знову, і знову... Так пройшов рік. Звісно, худенька-тоненька Еллі натерпілась зневажливих поглядів та ремарок від плечистих норсгардійців, і багато хто не сприймав дівчину всерйоз та відкрито сумнівався у її навичках, та все це тривало зовсім недовго. Вона не давала себе в образу, завжди була надійним партнером у бійці, швидко приймала рішення, прикривала спини, полювала дичину на вечерю і завжди піклувалась, аби в печері під час ночівлі було тепло. І, напевно, саме у цих виснажливих походах Еллі полюбила готувати – коли від вогню довкола розноситься затишний запах їжі, з’являлось відчуття дому. Нічні жахи відступали, руйнівний вогонь перетворювався у життєдайне світло, що несло надію та захист – і не лише для неї. Такі різні - мовчазні і говіркі, сильні та спритні, усміхнені та насуплені, - усі з задоволенням ділили гарячий суп, розслаблялись, ставали трохи не такими черствими. І нехай вони розішлись кожний своєю дорогою після того, як отримали винагороду, Еллі з того часу пам’ятала кожного, з ким довелось битися пліч о пліч, і вже з упевненістю йшла в нову пригоду - завжди в компанії, ніколи не сама.

  І – уявляєте – ніхто, ніхто не розказував їй про оте чортове довголіття! Вона зустрічала лиш зневажливі погляди у відповідь та короткі пхикання. Лише один раз, під час святкування успішного походу один з її напарник бовкнув зайвого про руни, і одразу ж заткнувся. Наступного дня вона пішла до рунного майстра і поклала на стійку повний рюкзак золота. Той насупився, відсунув його назад, і сказав, щоб забиралась звідси. Чужинці, що хочуть за золото купити право розпоряджатись рунною магією, - дурні і явно недостойні благородного ритуалу. Рунічних знаків достойні лише норсгардійці, і їй ніколи, ніколи, ніколи не отримати право та честь носити руни. І що якщо вона по дурості вирішить розбовтати про це за за межами Півночі, їй краще одразу писати заповіт.

  Вона вмовляла, плакала, погрожувала, ставала навколішки, обіцяла зробити що завгодно, аби лиш отримати право на носіння руни. Клялась мовчати. Маг викинув її геть майже зашкірку, грюкнув дверима, а Еллі – розбита, виснажена, повна відчаю та безсилля, хіба що і змогла, як дійти додому і провалитись в сон. Тривожний, сповнений кошмарів, такий, що наче і крізь сон бідненька плакала. Іще день пройшов в ліжку під ковдрою – не хотілось ні їсти, ні пити. Виснажене тіло надвечір знову провалилось в сон без сновидінь, і на ранок глибоко спустошена дівчина вирішила, що...

  Вона знайде інший спосіб. В неї є більше ніж достатньо грошей для цього. Пройшов всього лиш рік. У неї ще вдосталь часу. Ніхто не казав, що буде легко. Та вона вперта. Коли ж це вона відступала перед невдачею? Ні, то не вона, їй... Їй було боляче, і тому вона була не схожа на себе, але тепер... Тепер вона візьме себе в руки. І повернеться в столицю. І шукатиме інформацію про інші способи продовжити своє життя і зберегти красу. Так. В неї є час. Вона не пропаде. В той день її покликали на полювання – і вона пішла. Подумки дякувала Зефіру за те, що вказував дорогу, за те, що допоміг їй підступитись на крок ближче до свого щастя, і нехай не вийшло – то ж зовсім її вина, і вона пробуватиме іще. Вона віддячила йому щедро впольованою дичиною і відчула, як стає легше.

  Корабель до столиці був той самий, але він зустрічав вже зовсім іншу Еллі. Шкіряний доспіх, вовче хутро, пір’я в рудому волосі, походний рюкзак з усім необхідним, пронизливий погляд блакитних очей і зовсім інша, сильна та впевнена постава.

  І знову доля вирішила сколихнути усе її життя незапланованою зустріччю.

  В шумній, повнолюдній столичній таверні усім наливали за рахунок закладу – адже не кожен вечір хтось святкує заручини! Зеленоокий красень-ельф з волоссям кольору місяця сміявся і жартував, танцював посеред зали і приймав поздоровлення, а вона... Дивилась і не могла відвести погляду. Він не впізнав її – дівчина з луком за спиною та у вовчому капюшоні не дивилась на нього захопленими очима, а в її волоссі не було квітів. Вона дивилась на нього мовчки, і ковток за ковтком пила те кляте місцеве вино, таке кисле і дешеве, що обпалювало горло та язик, а вона того і не чула. Хтось поруч казав, що шлюб між ельфом та людиною довго не протримається. Хтось пхикав у відповідь і шепотів, що оцього екземпляра знає, і що він бабій яких нема та і язик у нього без кісток. Що кожен раз як бере кімнату, то нових дівок водить, а ті, дурні, ведуться... І кажуть же, що ельфи – то уособлення чистоти там, «сплошна інтілігенція», і що куди нам простим людиськам до отих майже бессмертних, а оно ач яке, хіба чим краще за наших невігласів?..

  Він посміхався отак сонячно – як до неї – дівчатам, що розносили кухлі з пивом. Він заглядав в очі отак зверху вниз, лисячим поглядом зелених очей і тримав за руки – як її – місцевих повій, а ті відводили погляд – точнісінько як вона. Вона читала по його губам компліменти – такі ж, слово в слово, - як він казав їй, і бачила, як його руки спускаються нижче дозволених етикетом місць. Вона згадує, як тоді, у них вдома, він кидав такі ж погляди на служниць за вечерею – тоді вона, дурна, не звертала увагу, думала лиш про те, аби сердце не вистрибнуло з грудей. Як тоді він підморгував дівчині, що зранку вкладала йому припаси в дорогу. Що коли він розбив їй серце, то один з інших ельфів сказав щось «знову ти за своє, не лізь до дочки барона хоча б»...

  Вона дивилась на нього, і, здавалось, лиш дешеве вино зігрівало холодну пустку всередині. Подумати тільки - самі лиш думки про цього вилупка змушували її із останніх сил боротись за своє життя. Штовхали вперед навіть коли хотілось просто згорнутись клубком і заснути до кращих часів. Для нього вона кинула свою сім’ю і підкорила Північ, і це все для того, кому... кому з самого початку було на це начхати. Еллі збиралась знайти його, показати, що може прожити так само довго як він, взяти за руки і, дивлячись своїми блакитними в його зелені, освідчуватись у вічному коханні і вмовляти його бути разом, а потім – відгуляти весілля, таке гучне і гарне, щоб усім було на заздрість, і людям, і ельфам! Наївна, боже, яка наївна, сліпа дурепа!.. Вона дивилась на нього і губила себе. І розгублено усвідомлювала, що не знає, що робитиме тепер – їй більше нема для кого шукати спосіб жити довше.

  Можливо, мудрий Зефір уберіг її від великої помилки. Вона знову подумки дякувала північному богу.

  Їй наче і хотілось зробити йому так само боляче, та він увесь викликав таку огиду, що не хотілось ні дивитись на нього, ні торкатись. Не хотілось бруднити рук у його паскудній крові. Не хотілось слухати його гидотних засолоджених слів. Ельфи, якими вона так щиро захоплювалась, виявились блискучою фальшифкою.

  Вона піднялась в свою кімнату. Так іронічно  - крізь привідкриті двері в сусідню кімнату видно знайомий зелений плащ на ліжку. Вона і сама не помітила, як він загорівся. Як дощенту згоріла ельфійська дорожня сумка, як лопнула тятива його лука, як на підлогу зі згорівшого мішечка впала обручка і покотилась по нерівній дощатій підлозі. Той тихий дзенькіт чогось здався їй таким голосним, що її внутрішня крига аж тріснула, випускаючи назовню сльози. Їй знову забракло їх там, внизу, а тепер вони текли і Еллі не знала, як їх зупинити. Закрила двері, аби дим довше не спускався униз. Витерла сльози рукою. Зупинила вогонь. Зайшла в свою кімнату і, як була одягнена, лягла у ліжко. Сон не йшов. Вона чула, як він, її «казковий принц», матюкався – голосно і дуже по простому, і як переймався власник таверни пропаленим ліжком, і як сміявся тонкий жіночий голос з жартівливими коментарями, що могла б розділити з ним б ліжко, звісно, але ж у того і ліжка нема! І все це здавалось їй якимось таким абсурдним, смішним, недоречним...

  Коли вона прокинулась, їх вже не було. Місто зустріло її вранішньою метушнею та дошкою об’яв, на якій під симпатичним малюнком затишної хатинки було червоними крупними літерами виведено «ПРОДАЮ». На тихій околиці столиці, недалеко від річки та лісу, із затишним фруктовим садком, з криницею та маленьким погребом, але остаточно сердце Еллі підкорила велика, добротно складена піч. В домі пахло пирогами та яблуневим варенням, і раптом дівчина зрозуміла, що не хоче звідси іти. Вона купила його у той же день, і тоді ж, увечері, розвела вогонь та спекла хліб. На запах зайшло декілька сусідів, і, скуштувавши, попросили спекти на завтра іще.

  Отак, крок за кроком, «Пекарня Еллі» швидко набрала популярності. Готування дозволяло їй відкволіктись і стало її майже фанатичним захопленням.  І, як виявилось, вести осілий спосіб життя не менш складно, ніж ходити у ризикові походи – тут тобі і з сусідами треба гарні відносини підтримувати, і з конкурентами якось спілкуватись і не ворогувати, і шукати надійних, якісних постачальників, і робити запаси на зиму... Перший рік став для неї справжнім випробуванням, багато проблем та викликів часто валились на голову усі разом, і Еллі не знала, з чого почати, але її впертість та любов до готування таки дали їй наснаги налаштувати рутину і навіть отримати зі своєї маленької справи хороший прибуток.

  Та особливо їй подобались полювання. Вона полювала сама, в основному взимку, роздумуючи, чого ж вона хоче від свого життя. Її пригоди в Норсгарді часто снились їй, і залишатись на одному місці ставало з кожним днем усе тяжче. Тому вона вирішила відправитись у подорож.

11. Мета персонажа. Кожен герой мусить мати мету, так?

  Побачити оті гарні водоспади, про які читала у книгах. Стати сильнішим магом. Нарешті виплеснути увесь той прихований біль від так по дурному розбитого серця у хорошій бійці. Або у навчанні. Вона може спробувати нові страви та навчитись їх готувати. Світ такий великий, було б нерозумно залишатись на одному місці.