Даріо 

Інвентар

Прао(каное з парусом) “Ластівка”

Прао - це високовітрильний човен, який, незважаючи відсутність палуби та свою компактну конструкцію (6 метрів довжиною і 1,8 метрів шириною), здатен здійснювати подорожі на великі відстані - до 300-400 льє (близько 1200-1600 кілометрів). 

Ці човни рухаються швидко, їх також називають "літаючими праосами". 

В човні: 

- Споряджена рибальська вудка; Рибальські ящики з відповідним інвентарем(2 штуки, приблизно 50 x 30 x 30 см); Кошики для риби; Весла; 

- Дерев'яний сигнальний свисток; запасні вітрила; інструменти для ремонту човна; матеріали для ремонту човна(дерев'яні дошки, смола, канати, сірка, цвяхи тощо. Загалом 50 кілограмів); 

- Деревний гнучнкий коврик, теплий коц; Подушка; Діжка з питною водою; Невеликий набір побутових речей(кресало, посуд, чаї, воскові ліхтарі, гребінець, швейна нитка і голки, бинти, компас, вирізана для письма кістка риби, чорнило на основі чорнильного горішка, кілька помнутих листів паперу); Ящик з одягом(два комплекта одягу за сезоном(штани, сорочки, жилети, шкарпетки) нижньої білизни та взуття); Шабля(сталь, лезо 70 сантиметрів, 800 грамів);  

- Клей Айрай; Універсальний розчинник; 

Одяг: 

- Синя сорочка з міцного льону; Вовняні штани; Шкіряні черевики; Білий легкий кожух; Шкіряний пояс; Дрібне намисто з морського каміння та перл(модуль 1 рівня “Тисячолапка” + “Малий ланцюг-маназберігач”); Світло-сіра бандана з сукна; 

На поясі: 

- Мішечок з 10 золотими 50 срібними монетами; 

- Зілля Тверезості; 

- Поясна сумка з лози; 

- Бурдюк з водою(500 грамів); 

Поясна сумка з лози: 

- Баг нах(сталеві загнуті леза довжиною від 5 до 7 сантиметрів, 120 грамів);  

- Ніж(залізо, лезо 15 сантиметрів, 100 грамів); 

- Мішечок з сушеними снеками(водорослі та риба 200 грам); 

- Носовичок;
- Зволожувальна мазь;

Характер

Рішучий та енергічний, ясний і прозорий, позбавлений майже всяких окрас. Не має гарних манер, але сам по собі є совісним і приязним; відданим, здатним на найщирішу дружбу. Не є наївним, емпат. Вважає що сміливість і дурість ходять поруч. Їх відрізняє тільки результат. Готовий ризикувати і діяти хоробро, не зважаючи на можливі помилки чи невдачі. Легковажний, не примхливий. Цінує у інших порядність та критичність думок, життєрадісність, творчість. Живе короткотривалими цілями, не цікавиться складними темами, як от політика. Обожнює працювати руками. Має почуття боргу і честі допомогти нужденним, захистити слабших. Не переварює претензійність, хижість, нігілізм. Не здатен на ниці вчинки, але у міру своєї зухвалості схильний до провокацій та компульсивної різкості. 

Слабкості персонажа:
- Сиренська залежність від води;
- Слабкість до безглуздих авантюр;
- Страх висоти;

Біографія

Даріо народився в віддаленому поселенні Тилія, що знаходиться на бровці западини Тилінері; від назви западини і виникла назва поселення. Тут особливо широкі і холодні донні течії, що простягаються каналами та ярами від кількох десятків до сотні кілометрів, також густі ліси з коралових рифів і водоростей; шлях повз ці води є складним та непередбачуваним, тож поселення, що базувались на краю западини, називали поселеннями самітників. Тилія ледве налічувала десяток сімей мешканців, з відсталим, порівняно з переважною більшістю інших сиренських общин, побутом. Місцевий спосіб життя потребує суворого порядку і злагоди — кожен мешканець є найближчим другом, від котрого залежить життя інших. Дітей зрощували згідно потреби, кожному ремесленнику, лікарю чи жрецю потрібен був послідовник що якісно продовжить справу, кожній сім'ї — свій гідний шматок харчу. А як хтось паразитував чи порушував загальноприйнятий порядок моралі — такого з ганьбою лишали всіх статків, майна, та й взагалі можливості проживати у общині. 

 Даріо з родини ремеслеників; мати плела канати, мережива з волокон морських тварин, виготовляла корзини, посуд, меблі з плетених водоростей, очерету, лози тощо. Батько помер коли Ріо було шість, і тоді матір вийшла заміж удруге за сусіда. Ріо має шістьох братів і сестер від двох чоловіків матері, а також ще кількох нерідних із сім'ї тітки, котра загинула ще до його народження. Змалечку був невсидючим, рухливим, у кожній бочці затичка; переповненим цікавістю до всього загадкового і нестримного потягу до дрібних крадіжок. При цьому він не вважав себе злодієм, пояснюючи, що просто "взяв подивитися" якусь річ. Його сумки і кишені були забиті найрізноманітнішим сміттям та цікавими брязкальцями. Коли Ріо ставало нудно, він починав розповідати всім охочим і неохочим про свої мандрівки та подорожі, які нерідко заходили за межу фантастики. Ріс відкритим до світу та інших сирен хлопчиком, обожнював веселі свята і мріяв про долю мандрівника. У тому віці єдиною можливістю подивитись що ж там, за межею поселення, були вилазки за різними донними: молюсками, ракоподібними, червами, морськими огірками тощо. Одного разу, років в дванадцять, він з братами відплив від старших й натрапив на уламки древнього, грандіозного королівського барку. Корабель здався Ріо величезним палацом, потужним, позолота на носі переливалась наче саме сонце, промені якого так рідко досягали його домівки, вирізані скульптури на перилах і сходах вражали майстерністю і дивними фантастичними образами. Хлопчик був захоплений тим які ж люди круті! Корабель став для Ріо не просто таємним лігвом, як для братів чи друзів, а справжнім музеєм; місцем, де він міг доторкнутись до чогось таємничого і могутнього. “Ну ж бо! Поливли вгору! Боягузи! Там таких тисячі!” — щоразу закликав він, піднімаючи догори знайдений іржавий меч. Якщо хтось погоджувався і вони відправлялись у небезпечну мандрівку, юних авантюристів заносило потужними агресивними течіями абикуди в ліси чи акулячі води. Щоразу це були справжні захоплюючі пригоди, котрі, як здавалось Ріо, випробовують його сміливість. Йому подобалось боротись з небезпекою, тому він продовжував вивчати околиці навіть попри травми і заборони. Малював мапу й показував односельчанам, намагаючись розширити і їхній світ, та подібні захоплення дорослі не схвалювали — зачиняли дома й карали важкою роботою. У чотирнадцять років, під час одної вилазки вглиб западини він з друзями та братами натрапив на кількох наг. Змії вишукували щось, були озброєними і агресивно налаштованими. Зав'язався нерівний бій, у якому загинув нерідний брат і кращий друг Ріо, у той час як іншим вдалось втекти. Це була героїчна смерть, думав Ріо, адже тільки завдяки ній іншим вдалось врятуватись; якби брат не пожертвував собою, будучи найдорослішим і найсильнішим поміж інших, загинули б всі. Водночас парубок відчував провину за те, що був ініціатором тієї “експедиції”. Всі у Тилії знали що саме він підбивав дітей лізти у неприємності, а втрата одного з найперспективніших юнаків, що ось-ось мав одружитись і стати вагомою ланкою у суспільстві, сильно пригнічувала усе поселення. До того ж виникла німа небезпека від наг, котрі дізнались про ймовірне місце знаходження сирен. Наступні два роки Ріо лише за необхідності випливав з Тилії, щиро намагаючись загладити провину перед усіма, й позбутись тієї репутації шибеника, яка раніше його не хвилювала зовсім. Зі своєї ініціативи брався за брудну роботу, працював на пасовищі та навчався полюванню. Пропри те що трапилось, у сім'ї були чудові відносини, завжди теплі та міцні.  

Настало потепління, через що міграція риб стала особливо інтенсивною. Полювання не приносило жодних результатів, виникла серйозна небезпека голоду. Община вирішила направити по кілька жителів у сусідні поселення, дізнатись як там справи з полюванням. Шістнадцятирічний Ріо разом з сусідським мисливцем направились у далеку подорож вздовж краю западини. Поселення, яке їм вдалось знайти було вдвоє більшим за Тилію, й вдвоє розвинутішим. Там юнак вперше стикнувся з магією, алхімією, на власні очі побачив артефакти і приголомшливі шумні гуляння; після тижня, проведеного там, Ріо не схотів так швидко повертатись додому. Залишився приблудившись до дослідницького дому Дейрей Ліа, де влаштувався робочим на побігеньках і негласним учнем картографа. У той час він часто крав і ночував де попадеться, заробив славу малолітнього завсідника гулянок та п'янок. Авантюристи з Дейрей Ліа час від часу випливали нагору, Ріо знав це слідкуючи за постійними розширеннями досліджених ділянок суходолу, які з'являлись на картах. Потрапити у команду експедиції він зміг лишень через рік. Мрія здійснилась! Він побачив ясне сонце, безкрайню дугу небосхилу; торкнувся землі і вдихнув грудьми вітер — солоний подих моря. Це були безлюдні тропічні острови, днями він наїдався солодких фруктів, ночами задивлявся на зорі так, як усе своє життя до того на тьмяне світло сонця серед мутних вод. А що там? Ще вище?  

Ріо оселився на острові, у шалаші складу Дейрей Ліа; рідко повертався на дно, але й далеко від берегу не відпливав, відповідаючи за склад. Час від часу він помічав туман вдавлені, що з'являвся щомісяця у один і той самий час й рухався вздовж горизонту за одним і тим самим маршрутом. Підпиливши до нього одного дня, виявилось що це була людська шхуна, яка несла за собою величезну сиву хмару. Рішення було прийнято блискавично і безапеляційно — парубок забрався на борт сітками й сховався у бочці з водою. Помітили крисюка лише через два дня, коли почали пити з цієї самої бочки та гидитись аж занадто сильним присмаком морської води. У той день Ріо  виліз з бочки та ступив на палубу корабля “Золота Мрія” наче пуцьвірінок вилупляється з яйця, лускатий та бентежно радісний привітався заявляючи про себе. Й був тоді жорстоко висміяний за відсутність штанів, підстрижений на оберіг капітану, побитий за зіпсовану воду й кинутий навколішки вимивати палубу — відробляти. Так Ріо став матросом і почав свій шлях мореходця пліч-о-пліч з людьми, гномами та нірійцями. Перший час був білою вороною, не розуміючи манер, звичок і цінностей команди, втім старанністю та до наївності щирим норовом за кілька місяців став таким собі сиротою-приблудою; він вчився, виконував роботу і дуже дякував за настанови. Насолоджувався новим світом. Почав навчатись природній магії у лоцмана — у морі погода наймиліший друг і найлютіший ворог. Лише у дев'ятнадцять років, освоївшись у команді як серед своїх, побувавши у десятках різних портів, він почав розуміти суть своєї діяльності. Попри те, що “Золота Мрія” перевозила здебільшого дозволені товари, члени команди не цурались торгувати контрабандою і навідуватись до злочинних портів. Все частіше Ріо суперечив старшим і капітану, проявляв відверту зневагу і вв'язувався у бійки. Після кількох серйозніших інцидентів покинув команду у порті поселення Кейфорт, що північніше Роузфорта. Воно нагадувало рідні місця спокійним темпом життя, й потоваришувавши з кількома однолітками-людьми Тео прижився. Оселився у майстерні місцевої верфі, працюючи за дах над головою і харч. Під час останніх років роботи на “Золотій Мрії” категорично переосмислив свій світогляд: відмовився від крадіжок і гулянок, дещицю пригасив запал до мандрів, котрі виснажували, й не виправдали підліткових очікувань. За наступні три роки життя у поселенні роботи не змінив, змайстрував собі прао “Ластівка” і підзаробляє у вільний час ще й риболовством.

Ціль: Жити своє краще життя. Закінчити початий проект шняви, підзаробити і покращити “Ластівку”, як потепліє то навідатись додому тощо.