Георгій Рі'Паллнок

6. Навички

6.1. володіння зброєю:

Довгий меч — 3 рівні

6.2.

Читати/писати 

Вміло б'ється мечем. Добре їздить на коні. 

Непогані похідні навички: 

- Вміє в орієнтування. 

- Багаття розпалювати. 

- Харчі готувати — особливо смажити, в'ялити, солити, сушити м'ясо та рибу з травами

- Знає як доглядати за конем

- Знає базові трави, ягоди та гриби, які можна зжерти

- Вміє ставити палатку

- Знає манери поведінки звичайних тварин і птахів

- може з примітивним списом зловити рибу

- вміє білувати тварин

- має примітивним навички з ремонту одягу - вміє лагодити дрібниці. 

Вміє танцювати етнічні народні танці. Плаває. Може скарабкатись по скелях і деревах. Може задвинути іноді красномовну промову.

6.3. магічні навички:

Магія сцілення 3 рівні

6.4. ремесло:

Мисливство 1 рівень

Лікарська справа 1 рівень

Менестрель 1 рівень

7. Інвентар...

Поясний ремінь:

Довгий меч в піхвах на поясному ремні — довжина клинка — 1 метр 10 сантиметрів. Вага 2 кіла. Сталь.

Мисливський ніж в піхвах — довжина 16 сантиметрів. Вага 300 грам. Сталь.

Круглий щит з етнічним малюнком (на спині висить) — 2 кілограма. Дерево

Кольчуга — 10 кіло. Залізо.

Похідний одяг, який на ньому:

Накидка з шкіри вовка — 1 кіло

Підкольчужний теплий гамбезон — 1 кіло

Сорочка (льон)— 200 грам

Спіднє (льон) — 57 грам

Штани з оленячої шкіри — 1 кіло

Кавалерійські чобітки з низьким підбором з обробленої шкіри вола — 1 кг.

Коли холодно, то чобітки він огортує спеціальними чохлами, які виготовлені із заячих шкурок

Шкіряні рукавиці з свинячої шкіри 

Речовий мішок:

Лютня — 1кг

В'ялене м'ясо, нарізане порціями і приправлене м'ятою сховане в пергамент — 1 кг

Кресало і кремінь — 300 гр.

Мотузка — 1 кг.

Набір для шиття — 300 гр.

Маленький залізний котелок — 1 кг.

Базований набір для гігієни (рушник мило запасна білизна) — 0.5 кг.

Запасний дорожній одяг - етнічний в'язаний шерстяний светр, сорочка, штани, вкриті заплатками (льон)— 0.5 кг.

Знизу речового мішка закріплений ременями спальник, набитий шерстю вівці— 2 кг.

Сумка через плече (виготовлене із заячих шкурок)

Три простих олівця

Люлька

Мале зілля сцілення

Бурдюк з водою на 2 літри, виготовлений з шлунку оленя

Пару бинтів та лікарських народних засобів

Мішечок з півкіло табаку

Лікарські народні засоби:

— ягоди шиповника (знеболювальне) 300 грам

— гриби рейші (природній антибіотик з протизапальною антибактеріальною дією) - 300 грам

— мох (дезінфікуюча дія допомагає захиститись від інфекцій, коли використовується з пов'язкою) - 300 грам

— вуглинки, які допомагають при отруєннях

— сушені трави полину, чебрецю, ромашки для імунітету по 100 грам кожного

— сушене коріння кульбаби як тонізуючий засіб - 200 грам

— сушена м'ята, як приправа до м'яса (яке Георг обожнює) - 200 грам

Кошель з 25 золотими та 50 срібними монетами. 

Окремо виділю підкованого коня, з кличкою Сніжок 

Світло-сірий кінь з звичайним похідним сідлом та сідельними сумками. Важить 450 кг. Зріст 1 метр 60 см. Вік 5 років

В сідельних сумках:

Запасна вуздечка

Мотузка в 5 метрів довжиною

Набір для чистки коня та його копит (щітки, тряпки, спеціальні ножички)

Запасні підкови

Конячі лакомства (морква, сушені яблука по одному кілограму кожне)

На крупі закріплена згорнута палатка з кілочками та речовий мішок Георга. 

8. Характер персонажа, який я, як автор люблю проживати, а не писати про це

Георгій — чолов'яга, у якого є проблеми з пам'ятю. Але нема проблем з фантазією. Після одного нещасного випадку пов'язаного з магічною аномалією він собі намудрував, що подорожує світами та має купу історій, в яких "всі збіги з реальними особистостями випадкові". Суть нещасного випадку він теж не пам'ятає. Тож він любить ділитись своїми "вигадками", які почерпнув в першу чергу з магічної аномалії, колись прочитаних книжок і від історій інших пригодників, які були в селищі, в якому він прожив останні кілька місяців. І цими вигадками він замінив забуту історію свого життя. Відкрита душа. Хоче дружити. І до "своїх" він дуже лояльний. Фантазер-вигадник. Мрійник. Боєць. 

9.Слабкості персонажа

Страх втрати близьких йому істот. За "своїх" він може віддати життє своє.

Проблеми з пам'ятю. Він пам'ятає лише події останніх кількох місяців. Все решта — це калейдоскоп випадкових фантазій та історій. 

Курить. І через це уже не так легко переносить довгі походи, як це робив раніше. 

Слабкість до звіролюдок—кішкожінок (вони його по особливому чарують) хоча і інші раси йому симпатизують.

Через аномальні спогади у нього з'явився панічний страх формальностей та бюрократії.

10. Біографія персонажа (відкоректованоооо х4)

Має доооооовгу та вигадану історію свого життя, основою якого (як він вважає) є прокляття — він вірить, що може перенестись з одного світу в інший. І буде знаходитись там доти, доки не виконає свою роль і не закінчить в цьому світі свою історію. Через що цих історій в нього трохи та накопилось.

(В подробиці вдаватись автор цього персонажища не буде. Уже)

А ось реальна історія. Він, або його "аватар" (як він потім буде говорити) виріс в одному з селищ далеко на півночі. Він був уродженим норсгардцем. Батько, шанований мисливець, загинув на полюванні до його народження, він пожертвував собою, щоб врятувати іншого мисливця, брата коваля. Мати, шановна знахарка, сестра шамана, померла при пологах і заповідала, щоб дитину назвали Георгієм.  Шаман взяв маленького Георгія в свою сім'ю і виховував того, як рідного, в знак пам'яті всім тим добрим вчинкам, які жертовно зробили його батькі. Змалку він був непосидючим дитям, у якого проблем з фантазією не було. Цікавився всім. З особливою цікавістю слухав історії прибулих мандрівників. Змалечку загорівся менестрельським ремеслом і допік одного мандрівника, який працював на шахтах, щоб він його навчив. В клані то схвалили і Георг почав навчатись. Привласнивши комісовану лютню собі. Взамін бідного менестреля, (котрий потрапив на шахти за те, що під час самозахисту вбив парочку вовків) за це навчання Георг підкормлював менестреля м'ясом. 

Трошки підрісши. Георг почав цікавитись лікарською справою, і допік шамана, свого опікуна, щоб він навчив його медицині та магії лікування. Тей навчив його, зверху докинувши ще знання про трави та гриби.

Потім непосидючість Георгія змусила його вивчати мисливську справу. Підлітком він бігав в ліс з мисливцями та тихо спостерігав, як вони полюють. Ловив кожне їх слово. І повторював за ними. Вчив його тей мисливець, якого врятував рідний батько Георга. Вчився білувати тварин та надовго засиджуватись в мисливських засідках. Це трохи та виховало в ньому терпіння. Та і взагалі він любив лазити по лісах та полях.

Потім він записався в місцеву варту. Йому дали кольчугу і в перервах між службою вчили битвам на мечах та їзді на коні. Після декількох років служби він якось їхав на повозці (супроводжував фермерів). І тут ХОБА. Блискавка на небі. Коні злякались і різко подались вперед. Георг, який в цей час був у швидкому становищі теж злякався і впав з повозки на землю, вдарився лобиком об дерево, а далі як би фермери не намагались притримати конів, вони скакали вперед і вперед, залишивши бідного Георга позаду, для якого все було як в тумані.

***

Він з подивом помітив, що він опинився в хвойному лісі серед засніжених сосен та ялинок. Він не пам'ятав, як він сюди потрапив і що з ним сталось до цього моменту. Захеканий, спітнілий, він озирнувся і побачив свої ж сліди на білосніжній ковдрі лісу. Таке відчуття, неначе саме до цього моменту він себе не контролював, а за нього жив хтось інший. Вирівняв дихання. Заспокоївся. Знявши речового мішка, він з подивом почув, як щось глухо дзенькнуло. Лютня. "Що ж... Питання відкладу на потім", — з цими думками він зняв накидку з шкіри вовка і кольчугу. Озирнувся ще раз. Він від когось втікав? А чи втік? Чи варто приготуватись до бою? Він озирнувся ще раз. Затамував подих. Прислухався до інстинктів. Це не вперше для нього.

Прислуховуватися до своєї інтуїції. "Очі бояться, а руки роблять" — чийсь наставницький чоловічий голос прозвучав в голові, неначе з спогаду. Георг вийняв меч і завмер. "Якщо прилетить, значить прилетить" — чергова фраза з калейдоскопу спогадів. Сціпив зуби. Розфокусував зір, щоб розширити коло уваги. Цей трюк він робив далеко не вперше. Так з вищою вірогідністю помітиш дрібні рухи на великій місцевості. В голові стукають судини, які качають кров. Поступово темп стукоту зменшується. "Дихай повільно, але глибоко. Так, неначе повітря вдихаєш в живіт". Георг дослухався до своєї інтуїції. І відновив дихання. Функції організму, які недавно неначе від чогось панічно тікали, вирівнялись. Психіка переналаштувалась з режиму "Тікай" в режим "Завмри і будь готовим до бійки". Простоявши так з п'ять хвилин, чоловік більш менш заспокоївся. Підозрілих звуків він не чув. Хоча це вже було підозрілим. Але не зважаючи на гнітючу атмосферу спокій вкрив холодною ковдрою його душу. Різко видихнувши, він дістав мотузку. Інтуїтивно зробивши з неї спеціальне пристосування для того, щоб вскарабкатись по стовбуру сосни. Без поспіху, методично, він на дерево і піднявся, дивуючись своїм же навичкам. Коли він був на вершині, то зробив страховочний трюк обв'язавши один кінець імпровізованого мотузкового пристосування до свого ременя. А інший кінець навколо стовбура з гілками. Руки тремтять, але роблять. В цьому "гнізді" він просидів приблизно півгодини. Впродовж цього часу в першу чергу він без проблем по руху сонця і зіркам, які почали з'являтись на вечірньому безхмарному небі розібрався, де знаходиться північ.

Вдивляючись в горизонт, він помітив ледь видимі полоски диму. Там же, по його інтуїтивним розрахункам і знаходилась річка. Він прикинув приблизний маршрут. Розібрався з азимутом і вирішив, орієнтуючись по моху рухатись по азимуту. Обережно спустився, під кінець стрибнув ледь не відвихнувши ногу. Перевдягнувся з мокрого в сухий одяг. Закусив м'ясом і запив водою з бурдюка. Одягнув кольчугу і погнав до ймовірного населеного пункту. 

***

На одній із зупинок посеред ночі, він зупинився, не знімаючи кольчугу. Щось не давало йому спокою. Озирнувся і завмер. Дуже паскудне відчуття. Огидне і слизьке. Небезпека. Георг прислухався. Периферійним зором помітив жовтий блиск злобних цяток. І ще пара. І ще пара. Почув до болю знайоме завивання. 

— Вовки...

Вирівняв дихання. Задушив паніку. Інтуїтивно він розумів, що вони, коли дуже голодні і розлючені, люблять спочатку довести здобич до безсилля. І лише потім напасти зі спини. Він прям чув, як у них падає слина з пащ (настільки вони були голодні і розлючені невдалим полюванням на оленя, який втік прям у них з під носа) Меч блиснув в пітьмі. Азартне і дуже роздратоване ричання наближалось. Георг дістав все м'ясо, яке мав і на шляху до найближчого дерева, яке він міг помітити, він розкидав його, щоб зосередити декількох вовків з одного боку та відволікти увагу. Біля дерева він завмер. В темряві орієнтуватись було не легко, тому він орієнтувався на слух. Взявши меча обома руками, він схилився, вдаючи безсиле та кволе створіння. Почув чавкіт. Дехто клюнув на м'ясце. А дехто ні. Тіло Георга було, на диво розслаблене. Лише коли гавкіт став небезпечно близько інтуїція крикнула "БИЙ", він різко з  розвороту розсік простір позаду себе. Раптове скавчання пролунало лісом. Георг знову розслабився. Економив сили. Почув швидкий хрускіт снігу за спиною і збоку. Пірует вбік і два відточених удари прорізали пітьму.

Заточене лезо меча відчуло м'який спротив плоті. В снігу було складно працювати ногами, але фізична підготовка чоловіка для цього була більш ніж задовільною. Прилив адреналіну та норадреналіну зняв з чоловіка втому. Але він контролював цей стан, розтягуючи його як можна довше. Скавкіт з роздратованим ричанням різанули слух, було чутно як хтось поспішив віддалятись, відчувши, що здобич їм не по зубам. Георг видихнув і розслабив тіло, економлячи сили. Він відчув запах крові, який ввів його в кураж, але він не дозволяв цьому почуттю взяти гору. Недалеко прозвучало завивання зраненого звіра. Хижаки, відчувши неладне, почали більш обережно діяти. Хрускіт снігу кружляв навколо Георга, іноді заплутуючи його...

— грррр пішли нахєр звідси —, роздратовано з натиском викрикнув він

***

Перев'язана рвана рана на правій нозі помітно загальмувала Георга. Праве око залилось кров'ю з рани на чолі. Дихати важко. Порвані кільця кольчуги стукали по закривавленим передпліччям в такт кульгавої ходьби. Воля та звіряча впертість змушували його йти вперед крізь біль, піт, кров, пітьму. орієнтуючись по зірці, яка виглядувала з-за крон дерев

— Не  говори  смиренно  прощавай, — скрізь зуби цідив він рядки, і вже сил не було на те, щоб дивуватись звідки він їх знає, — Літам  слід  сяяти  на  схилі  днів,

Лютуй,  ярися,  тільки  не  згасай.

***

Острови вільного Норсгарду. По одному з селищ клану Гунгнір почали ходити чутки про про чоловіка в крові, який доповз до селища з лісу навкарачки. Спочатку думали, що це хтось з своїх. Зрештою після того, як його обличчя відмили від крові так і виявилось. Місцевий лікар-вартовий-менестрель і просто дурник. 

Отже Георгія пригріли та відхаяли. Очухавшись, Георг почав допомагати селищу. З свого щоденника він черпав спогади. І в щоденник він заносив почерпнуті з 6 спогади. Впорядковував їх. І завдяки цьому він згадав, як сцілювати хвороби та рани, чим він час від часу і займався, допомагав по господарству, ходив слідопитом в ліс з гуртом мисливців по здобич та по дрова. Але забув як стріляти з лука. Грав в місцевому шинку пісні по вечорам. Його нові дивакуваті пісні та мелодії веселили людей. Іноді приходив на звуки бійки та розборював коли словами а коли кулаками конфліктні ситуації. Бо сам він випивав не багато. Згодом почали ходити чутки, що Георг несповна розуму, бо розповідає іноді такі історії, в які дуже важко повірити. Допік місцевого коваля, брата мисливця, якого врятував батько Георга, щоб тей викував медальйон і набалдашник на кінець рукоятки меча. Але не зважаючи на те, що Георг допомагав всім чим міг, через його дивну поведінку йому вручили коня і м'яко натякнули, щоб він змінив обстановку та трохи розвіявся в подорожах. А там де кінь — там і відкрилась можливість подорожувати на довгі дистанції. Отже отак і починається історія Георга у Велорії

11. Мета персонажа

Жити з сенсом. Битись за хорошу справу. Пізнавати нове. Допомагати друзям.