Вогнеслава

1. Ім'я: Вогнеслава

2. Раса: нірійка

3. Вік: 27

4. Віросповідання: культ Богині Ніранен

гриваста вовчиця, хутро якої має гарячі барви. Тіло її загалом помаранчеве, її кінцівки чорні та довгі, а грива на голові, потилиці та задній частині шиї й аж до самого хвоста має темне забарвлення. Груди, живіт, кінчик хвоста та морди білий, очі темні й пронизливі. Має великі вуха та тонку морду. Струнка та гнучка.

Зростом 165 см, вагою у 43 кілограми, хутро м'яке та довге.

6. 6. Навички

6.1. Фізичні навички: володіння пращею (2), кинджал (1), булава (2), письмо, читання, базова математика, плавання, кулінарія, добре бачить у темряві, гарно чує, хороший нюх, може визначати трави, ягоди та гриби (корисні чи отруєні), вирощувати городину, робити варення та консервувати городину та фруктовину, сушити трави та гриби, дуже простий ремонт меблів чи чогось іншого в домі (присобачити назад ніжку табурета або пофарбувати щось, наприклад), ловити рибу, зашити дірку в одязі.

6.2. Магічні навички: немає.

6. Ремесло: крадії (3), фермерство (1), лікарська справа (1).

7. Інвентар: льняний рюкзак з купою кишень, льняний мішечок на пояс, в якому лежать круглі камінці, кожен вагою у двісті грамів, десять штук.

Пляшка чистої питної води 500 мл

Мило

Дві шкіряних пращи (55 см та 120 см);

Один сталевий баселард загальною довжиною 36 см, лезом 26 см та дерев'яним держаком 10 см, вагою в 300 г;

5 золотих монет;

Три льняних довгих сорочки;

Дві спідниці;

Один кожух;

Два пояси (шкіряний та тканинний)

На шиї носить дерев'яний медальйон з пилком стагнерії;

Одна булава загальною довжиною 90 см, бойовою частиною 15 см, дубову, рукояттю в 75 см, вага 1,5 кг;

Сокира для рубання дерев, руків'я дерев'яна 70 см, лезо сталеве см, вага 1,5 кг;

Мотузка п'ять метрів;

Інструмент для садівництва:

Лопата, сапа, вили, коса, граблі, лійка для поливу (по одній штуці)

Будиночок в лісі біля Роузфорда:

Сосновий будиночок з невеличким огородом, там зазвичай росте: картопля, морква, цибуля, помідор, гарбуз, кущики малини та порічки.

Біля дому росте маленька вишня.

Будиночок є маленькою хатинкою з високим ґанком. Дах у хатинки простої форми, накриває собою також стіни будинку, сам ґанок та дрова, що складені ліворуч.

Всередині хати велика біла пічка, яскраві килими на підлозі та деяких стінах, вони білі та розмальовані орнаментами, що нагадують стагнерію.

Є кухня, з глечаним та дерев'яним посудом на одну особу.

Ліжко розташоване біля пічки, а біля ліжка шафа з одягом та іншими речами.

В будиночку є простий маленький підвал, де зберігаються продукти, яким потрібен холод чи темрява:

Три банки варення з порічки, дві банки варення з малини, три банки варення з вишні, дві банки консервованого помідору, одна банка консервованої моркви, гриби.

Має точку на місцевому ринку в Роузфорді, де продає різні трави та гриби:

Трави (вдома зберігається в трьох мішках по десять кілограмів та фасується перед продажем):

Зорецвіт, соларін, сонячний дзвіночок, тіньолист, головатень звичайний, заманиха висока, кора верби, гвоздика, цикорій, кульбаба, розмарин, звіробій, аїр звичайний, кропива, мати-й-мачуха, кріп, хвощ польовий.

Гриби: (зберігаються у скляних контейнерах)

Аксоль, слизовий ковзун

8. Характер персонажа: на перший погляд, Вогнеслава відлюдниця, що живе коштом продажу трав, хтось її знає як крадійку, що колись перейшла комусь дорогу, а хтось зовсім й не підозрює про злодійства нірійки. Та її близькі друзі знають її як турботливу та зацікавлену вовчицю.

Попри злодійське життя, у неї є така собі прихована людяність: вона не вкраде у бідного чи старого, не скривдить слабшого за неї.

У неї хороші стосунки з тими, хто не знає про її крадіжки.

У неї є проблема з проявом своїх почуттів.

Вона не цурається брехні чи хитрощів, їй не шкода тих, кого вона не знає.

З часом, вона помічає, що стає схожою на батьків. У неї є проблема з агресією і вона ненавидить це в собі.

Вона боїться лишитися самою, боїться стати злою, боїться жити як її батьки.

9. Слабкості персонажа: важка алергія на цитрусові при вживанні (набряки, кашель, нежить, погіршення слуху), біль у суглобах на погоду, не має великої фізичної сили, знає тільки додавання, віднімання, множення та ділення. Їй потрібно рахувати на пальцях або рисочками десь, щоб порахувати, пише з помилками, але зрозуміло. У пориві азарту та почуттів вся її людяність, якою вона зазвичай керується, зникає. Не вміє казати «ні», на неї легко натиснути якщо їй нагадуватиме це маму.

10. Біографія: Вогнеслава народилася на острові Ніра в мирній скромній сім'ї торговців рибою та фермерів. Вона та ще троє дітей залишилися єдиними дітьми в сім'ї, переживши своїх інших братів та сестер, які помирали через хвороби або нещасні випадки. Вони навчалися в школі при храмі, хоча часто мали пропускати її через справи вдома.

Темний вечір впав на вовче селище десь під великим містом й вони прокинулися, щоб провести ніч для себе й вполювати гроші у цій старій таверні, де свічки та ліхтарі не згасають усю ніч. Десь у кутку гуде компанія чоловіків, яка вже випила достатньо й тепер вони розкладають карти на важкий дерев'яний стіл.

Рудий вовк робив це повільно, насолоджуючись інтригою та очікуванням перед грою. Вони зиркали одне на одного, наче намагаючись прочитати думки, слухали як дзвенять монети у нервових лапах.

Навпроти рудого-сірий. Дивиться на всіх так, наче вони багно під його лапами. Він вже не раз перемагав й він знає, що переможе ще.

Дем'ян заборгував занадто багато. В його сім'ї немає стільки грошей. Він надіявся відігратися, у його грудях вирував хаос, серце шалено билося, а в душі пристрасть до карт сильніша ніж до його дружини.

Він програв знову й гуркнув по столу кулаком, що навіть монети у мішечках задзвеніли.

— Ти довбаний покидьок! Ти граєш нечесно! — Він скалив зуби на сірого вовка навпроти нього.

— Навчись програвати, дурню! — Він ткнув пальцем у свій записник. — Подивися, скільки ти мені винен! Я так просто тепер не відчеплюся від тебе.

Вони вийшли розібратися з цим по чоловічому на вулиці. Сіре й руде хутро летіло в різні сторони, а нормальні нірійці починали йти повз швидше, коли чули гарчання. Їх роздійняв власник таверни, якому це не вперше.

— У тебе немає грошей? У мене є ідея. — Важко дихаючи, видмухував з себе слова сірий вовк, хутро якого пофарбувалося в червоний де інде, але нічого серйозного. — Мені потрібна дружина, а у тебе є молода донька. — Він повернувся до рудого, щоб перевірити, як він відреагує. Схоже, він був занадто втомленим, або удар по голові був зайвим.

— Мугу...

— Я пробачу тобі борг, якщо віддаси за мене заміж свою доньку, як там її... Світослава?

— Вогнеслава! — Рудий гаркнув підтискаючи вуха.

— Так-так... Я пробачу тобі борг та ще й зроблю тобі життя легшим! Бо дівчатам так багато потрібно, еге ж? — Зіллєвар скалив зуби в посмішці. — Я навіть приданого не візьму. — Він всіма силами намагався вибити з Дем'яна згоду й вибив.

Батько Вогнеслави мав деякі проблеми з алкоголем та азартними іграми. У тавернах та корчмах містечка він вигравав та програвав гроші або інші матеріальні цінності, але частіше програвав.

Дем'ян зі своєю дружиною чомусь часто сварився. Мирослава, дізнавшись про те, що її чотирнадцятирічна донька була обіцяна тому самому зіллєвару, який, на її думку, підлив якогось зілля до них в огород, бо торік земля зовсім не дала, розбила глечик о голову свого коханого того дня.

***

Вона завжди була такою радикальною стосовно покарань. Дем'яну не вистачало сили побити її не з щирого кохання, а з п'яну або просто тому, що він був не такий жорстокий, а більше дурнуватий.

При мамі не варто було робити помилок або говорити зайвого. Діти просто боялися її, хоча водночас вона робила та віддавала все для них. Вона навідріз відмовилася вести доньку до храму в той день.

Зіллєвар лютував, чекаючи у храмі.

— Де їх, бляха, носить?! — Вилаявся зіллєвар.

— Не лайся у храмі! — Гаркнув священник.

— Нам треба було піти до них додому одразу. Може Дем'ян взагалі з бодуна забув? — Будував здогадки брат зіллєвара. Це всі, хто прийшов на репетицію.

Двоє старших братів Вогнеслави-Ярема та Авенір мали хороші стосунки з сестрою, але зневажали матір та ненавиділи батька. Разом вони ділили смаколики, по братські сварилися, жбурляли в одне одного дохлою рибою, поки ніхто не бачив. Вони захищали свою молодшу сестричку й могли б захищати й надалі, якби з часом вони не починали заздрити.

Вони відчули, що холодна мати, який хоч би нагримати, була тепліше з молодшою донькою, проводила з нею більше часу, а тепер й сама захищає від наслідків дій дурного батька.

Парочка сірих вовків прийшли до них додому без запрошення, грізно постукали у двері. Дем'ян не вийшов. Натомість з-за дверей почувся злий скрипучий жіночий голос.

— Нікого немає вдома!

— Тобі краще вивести до нас Дем'яна, якщо ви з чимось не згодні. А якщо згодні-виводьте Вогнеславу! — Гукав зіллєвар. Кілька секунд тиші, а потім швидкий стукіт по дерев'яній підлозі, двері зі скрипом відчинилися й перед сірими братами постала руда висока постать, у неї на плечі-рушник, а очі ось-ось щось спалять.

Слово за словом, вони майже почали бійку. Зіллєвар зі своїм братом хотіли були увірватися в хату Дем'яна, але нагляд місцевої варти їх зупинив. Вони мовчки вирішили розібратися з цим пізніше.

— Пробачте нам за таке нахабство. — Вдавав з себе побожного брат зіллєвара. — Нам краще піти геть. Та ми ще прийдемо. — З цими роздратованими словами вони розвернулися та пішли геть собі.

В ці напружені дні, Вогнеслава проводила багато часу з братами у їхній майстерні. Авенір був ковалем, а Ярема вправним воїном, що навчав молодшу сестру своїй справі. Він просто хотів, щоб вона могла захистити себе, просто показував їй, як бити булавою опудало, а вона повторювала; показував їй способи, вправи, вони разом тренувалися.

Це була така собі терапія, щоб відволіктися від сварок батьків, труднощів у школі й цього зіллєвара. Вона про все знала й навіть бачила його в очі, але ніколи не розмовляла. Він її лякав, але вона не змогла б відмовити йому.

***

Сонце ще навіть не встало, а тверезий батько вже всіх підняв й наказав збирати необхідні речі. Він збирав якісь папери, залишки грошей, в'ялене м'ясо та консервацію, а лист з погрозою, який не наважився нікому показати зім'яв та поклав до себе у кишеню штанів.

Мати бігала від скриньки до скриньки, збираючи речі, тремтячими від злості лапами хапала все, що вважала за потрібне. Кричала, гарчала, лаялася, але насправді сама боялася того, що задумав дурень, з яким вона останні двадцять років ділить побут.

Вогнеслава не наважувалася сказати ні слова. Просто робила те, що їй сказали робити. Вона зібрала для себе зовсім мало. Востаннє глянула на свій особистий куточок та стіл, повний паперів з домашнім завданням, малюнками, підручниками й іншим.

Батько закинув сумки до повозки, де вони возили рибу, запряг старого віслюка й вони поїхали світ за очі, а точніше до Грінвіллу, до узбережжя, щоб ловити рибу там.

Кілька місяців вони знову жили в спокої, на берегу моря, під перевернутим великим човном, що утворив невеличку хатинку. Весь цей час мати збиралася по мідній монетці, ховала накопичення у мішку під піском, щоб Дем'ян, не дай боги, не знайшов.

***

Осіння тьма впала на узбережжя Спекотного Моря, тепер було зовсім важко розгледіти горизонт, навіть місяцю чи зірок не було видно. Над морем збиралися темні важкі хмари, наповнені холодним дощем.

Вітер дмухав вздовж берега, він пронизав через кістки, а хвилі починали битися о землю.

Кінь плюхав копитами по калюжах повз місто до берега, а на ньому лисиця у темному вбранні, що натягнула капюшон на самого лоба, аби дощ не турбував її. За нею-невеличка карета. Місяць вона подорожувала по острову, щоб мирно й тихо знайти якусь доньку якого Дем'яна, що замовив зіллєвар. Багато інформації надав Ярема: хто такі, ким працюють, що роблять, де можуть мешкати, куди поїхали, як впізнати й багато чого іншого. Той сірий вовк попросив, щоб без насилля, хоча б в сторону Вогнеслави та її матері. Здається, він не так тепер хотів Вогнеславу, як Дем'яна-насолити йому якомога більше, дістати навіть з іншого куточка острова.

Лапою лисиця постукала в імпровізовані двері імпровізованої хатинки з під човна. Двері відчинилися зі скрипом й з темного приміщення показалася невеличка світло-руда постать.

— Хто тут? — Вона обережно спитала, дивлячись на лиса.

— Доброго вечора. Моє ім'я Актовіан. Чи тут живе Дем'ян з його сім'єю? — Він питав абсолютно спокійно, ніжним голосом та навіть усміхався.

Вогнеслава широко розплющила очі, вдивляючись в лисячу морду. Вона кивнула головою, не думаючи про те, що це може бути небезпечно.

***

Кілька днів у морі під сонцем та місяцем, сни на підлозі, твердий хліб та пара ковтків води у якости приймання їжі, єдиного на день — так пройшла подорож до Форталісу, столиці королівства Селестор. Вони встали на землю, коліна трусилися з незвички після водних хвиль. Повсюди люди. Вони ніколи не бачили людей. У Мирослави з собою лишень два десятки срібних монет, дві запасних сорочки, коштовні прикраси, які можна продати й п'ятнадцятирічна донька.

Вогнеслава поважала вибір мами залишити горе-батька десь там, за багато кілометрів звідси. Тієї дощової ночі бійки не було. Це була спокійна розмова, але тепер Дем'ян був зовсім не проти віддати доньку старому зіллєвару. На ранок Мирослава відкопала з піску мішечок з грошима, схопила Вогнеславу й попливла світ за очі.

Їй би було все одно. Справа навіть не у зіпсованому саду або самому зіллєварі. З дитинства мати виховувала Вогнеславу тихою та покірною, справжньою господинею, щоб готувала, прала, вирощувала, прибирала та доглядала. Пізніше, Мирослава зрозуміла, що це була помилка. Вона зрозуміла, що не хоче, щоб її донька жила так само як живе її мати.

На перший час їх прихистив місцевий храм. Мати влаштувалася на роботу в дешеву корчму покоївкою, вони знайшли багато нових та корисних знайомств. Вогнеслава навіть змогла навчатися з сестрою храму-людською жінкою поважного віку, на ім'я Белла, яка стала другою матір'ю для Вогнеслави. Вона була ніжною, доброю, готовою вислухати та допомогти, ніколи не сварилася-повна протилежність рідній мамі дівчинки. Іноді, вона забувала, як багато мама робить для неї. Вона навчилася у Белли лікарській справі, допомагаючи їй лікувати гостей храму.

***

Не дивлячись на те, скільки часу провела Вогнеслава у храмі богині, під наглядом сестер та з навчанням про добро й любов, з часом вона все більше впізнавала своїх батьків в собі: нечесність від батька та черствість від матері. Їй не було шкода бідних та тих, що при смерті, вона заздрила багатим та щасливим. Їй завжди чогось бракувало, навіть не дивлячись на те, що у неї все є.

У віці дев'ятнадцяти років вона покинула Форталіс, храм Ніранен та свою матір, вирішивши, що більше не хоче бути з нею. Вона звинувачувала її в усіх невдачах.

Вона провела у подорожах, без роботи чи товаришів, іноді змушена битися чи красти, обманювати та тікати. Й так і продовжувалося життя Вогнеслави: вона спала просто неба, насолоджуючись м'якістю землі, їла те, що змогла знайти, вкрасти або купити на крадені гроші, пила дощову воду, молилася не в храмі, а під мостами. І так продовжувалося аж поки вона не знайшла закинутий лісний будиночок під Роузфордом. Спочатку планувала лишитися там усього на кілька ночей, але з часом прикипіла до будиночка. Виявила, що там хороший ґрунт, а в лісі повно корисних трав, все надіялася на тимчасове життя там, але потроху закинутий будиночок став перетворюватися на теплу хатинку. Це дійсно принесло Вогнеславі мир. Складати цеглинка за цеглинкою наново пічку, збирати трави, продати їх й отримати свої перші чесно зароблені гроші.

А на ці гроші наповнити вовною та хутром тканину й зробити щось м'яке та тепле. Вперше за багато часу, вона відчула себе не своєму місці й досі лишається в тому будиночку.

Хоча вона й хоче стати кращою, крадіжки та побрехеньки, заздрість й гнів досі є частиною її побуту.

11. Мета персонажа: Вогнеслава мріє знайти мир у собі, осісти, жити спокійно, покинути злодійство та навчитися любити.