Блумі

Характер персонажа: Блумі був створений зовсім нещодавно, тож не пізнав тягот життя. Він добрий, довірливий і сповнений дитячого подиву перед усім, що бачить. Його цікавість не знає меж — він хоче торкатися кожної рослини, слухати кожен звук і розуміти кожну істоту.

Його наївність проявляється в безмежній вірі в добро. Він не розуміє, чому хтось може чинити зле, і навіть у найтемніших сутностях намагається знайти світло. Якщо хтось зірве квітку, він засмутиться, але одразу ж пробачить, думаючи, що це сталося не зі зла.

Але інколи проскакують і проблиски глибокої мудрості — тієї, що існує в кожному енті. Іноді, серед своїх щебетливих запитань та відповідей, він зненацька скаже щось таке, що примусить навіть старших задуматися. Це можуть бути слова про зв’язок усього живого, про силу ніжності або про невидимі ниті буття, що пронизують світ.

Слабкості персонажа: вразливий до вогню; його легко обманути, занадто довірливий; тендітніший і слабший за деревних ентів

Біографія: 

Старий фей Сільвен відчував, як його життя добігає до кінця – сили з кожним днем повільно танули, наче осінній туман під першими променями сонця. Він прожив довге життя, бачив, як розквітають і в’януть ліси, як народжуються й зникають зірки. Вже кілька разів Сільвен подовжував своє життя магією, і ось – настав момент, коли він занадто втомився від світу. Найбільше його тішила думка про онука — маленького Евіана, чия допитливість і чисте серце нагадували йому власну юність.

Сільвен знав, що світ не завжди буде добрим до його онука. Саме тому він вирішив створити для нього друга, вірного помічника, що стане йому опорою у важкі часи. Фей довго збирав силу природи, сплітаючи її з шепотом вітру, ніжністю квітів і мудрістю землі. І коли настав час, він схилився над м’яким ґрунтом і розкрив долоні.

На його руці лежало маленьке золоте зернятко — диво, в яке він вклав усе, що мав.

— Одного дня, Евіане, — тихо прошепотів Сільвен, — це зернятко проросте, і ти отримаєш друга, який ніколи не залишить тебе. Він знатиме твій голос, розумітиме твоє серце, і разом ви подолаєте будь-які випробування.

Він сховав зернятко між корінням диких квітів, плануючи завтра показати його онукові. Але завтра ніколи не настало.

Ельфи прийшли вночі.

Вони прийшли не для торгівлі чи союзів, не для пісень чи історій. Вони прийшли з мечами і магією, мовчазні, безжальні, холодні, наче крижаний вітрер. Феї гинули, мов осіннє листя під ударами вогню. Вони кричали, летіли вгору, намагалися врятуватися самі й своїх дітей — але ніч була сліпа до їхніх благань.

Сільвен упав серед трави, що ще зберігала тепло його рук. Його очі згасали, та навіть у той момент він думав не про смерть. Він думав про Евіана, про зернятко, яке так і залишилося в землі, про друга, якого онук більше ніколи не отримає. Лише те, що зараз вони далеко й не падуть від рук ельфів, втішало старого фея.

Коли світанок нарешті освітив понівечений ліс, вітер лагідно погойдував траву, що росла там, де лежало маленьке зернятко. Час ішов, а пам’ять про Сільвена й усіх, хто жив тут колись, розчинялася в мовчазних спогадах землі.

І лише зернятко чекало. Чекало, коли хтось знайде його й дасть йому шанс здійснити призначення, яке йому дав люблячий дід. І дійсно, через кілька десятиліть його знайшли – але так і не розгадали секрету, що таїв у собі артефакт.

Пройшли століття – і ось, настала мить, коли зернятко виконає своє призначення, хоч і не для Евіана.

Це сталося на краю лісової галявини, де м'яка трава чередувалася з квітковими візерунками, а повітря було сповнене весняного спокою. Тут, серед незабудок, що ніжно погойдувалися під подихом вітру, фея Амі схилилася над землею. У її долонях лежало маленьке золоте зернятко — артефакт, сповнений стародавньою магією народу фей. Вона обережно закопала його між корінням квітів і прошепотіла кілька слів, які вивільнили магію із артефакта.

Минуло кілька миттєвостей — і ледь відчутний трепіт пробіг крізь землю. Корінці незабудок затремтіли, переплітаючись один з одним, і з-поміж них засяяло ніжне світло. Тонкі стебельця почали витягуватися, сплітаючись у нову форму, ніби сама природа ткала істоту з власного єства.

Ось з-під ґрунту визирнули крихітні пальчики, мов паростки, що пробиваються до сонця. Слідом з’явилася невеличка фігурка, складена з витончених стеблів і корінців, а на її «голові» розпустилися блакитні квіти. Два блакитних, як краплі роси, ока повільно розплющилися, і в них відобразився світ — яскравий, незвіданий, повний таємниць.

Ент не знав, скільки часу минуло з моменту його народження — лише мить чи вже ціла вічність? Але він знав, навіщо він прийшов і хто створив його. Амі. Її ім’я закарбувалося в його серці. Фея дала йому життя, і це наповнювало його ніжною вдячністю.

Він глянув на Амі, що спостерігала за ним, і відчув бажання допомагати їй у всьому. Вона подарувала йому цей світ, а він хотів зробити щось у відповідь, стати для неї корисним, вирости сильним і принести їй радість. Його маленькі пальці міцно зчепилися докупи, ніби він уже давав собі обіцянку. Він ще не знав як, але неодмінно знайде спосіб віддячити тій, хто дала йому життя.

Мета персонажа: захищати Амариліс