Амаріє Рейніель

6.1. Фізичні навички

— Стрільба з лука. (2)

— Одноручний меч. (1)

6.2. Магічні навички

— Піромантія. (5)

— Зв’язок.

6.3 Ремесло

— Лікарська справа. (2)

— Мисливство. (1)

7.  Інвентар 

Гаманець(2 золоті, 10 срібних та 30 мідних монет); Два комплекти одягу, легкий(біла льняна сорочка, штани з поясом, приталена чорна безрукавка, звичайні чоботи), та утеплений(безрукавка з хутра, кожух, чоботи з хутром, рукавички), спідня білизна та чорний плащ з капюшоном, котрий повинен захистити від дощу чи пилу; Чорний шкіряний обладунок; Багацько срібних кілець(4), декілька сережок з білого золота(3), що мають зображення оленя; Сталевий одноручний меч з піхвами(85см лезо, 14см руків’я, вага близько 1,5кг.); Короткий, іменний ельфійський лук, подарований сестрою на повноліття(130 см); Сагайдак; 30 стріл зі сталевим наконечником; Карта Таваїну; Пергамент, перо та чорнила; Невеликий кухонний набір(ложка, металева кружка, миска, маленький залізний кухонний ніж з деревʼяною ручкою, лезо близько 8-9см, вага 200-250гр, ступка і товкач); Мішечок з лікарськими травами(Медуніка(100гр), лаванда(100гр), календула(100гр), ехінацея(100гр), проскурняк(100гр), арніка(100гр); Слабке зілля зцілення(1), Слабке зілля мани(2); Маленька аптечка(Марля, бинти, вата, пляшка спирту(250мл); Малий мішок з їжею для дороги(В’ялене м’ясо(500гр), сухофрукти(150гр), сухарі з хліба(400гр), яблука(500гр); Бурдюк з водою(2л); Предмети гігієни(Бритва, великий шматок мила, маленька склянка вичавленого соку квітів, що слугує парфумом); Сідло, упряж для коня, дві сідельні сумки;

Має вірного, самолюбного як сам Амаріє коня, на ім'я Лірф. Витривалий, але жахливо розпещений кінь. Лірфу 8-9 років, 160 сантиметрів в холці та близько 400-450 кілограм ваги. Має красивий, білий окрас зі срібним відблиском.

8.  Характер персонажа:

Характер Амаріє має складний, але нічого дивного, якщо згадати, що хлопець ельф. Впертий, трішки егоїстичний та нескінченно гордий своїм ельфійським походженням. Насправді веселий, можливо навіть трошки легковажний юнак з самого дитинства, повз якого не проходило жодне родинне чи загальноельфійське свято. Йому завжди подобалось привертати до себе увагу інших, подобалось і тоді, коли це була не завжди приємна увага. Хто з людей(чи ельфів тощо.) не дуркував, проживаючи свої найкращі підліткові чи дитячі роки? Амаріє, можливо, пощастило трохи більше інших, бо своїми витівками він ніколи не займався один. У нього була сестра-близнючка Фаваріс, яка повністю розділяла схильність брата до витівок та різних розваг. Крім цього, ельф є власником досить запального характеру. Не терпить до себе та своїх рідних неповаги, інколи переоцінюючи свої сили та завдяки цьому потерпає через наслідки слів, що у пориві гніву та роздратування вилітають з його рота. Зазвичай Амаріє досить чемний та вихований ельф, проте коли гнів застилає очі, як то кажуть, ховайся в жито, бо вуха зав’януть. Як і, певно, майже всі ельфи, дуже ніжно ставиться до природи й кожного лісового жителя, виховуючись у тотальній любові до всього, що його оточує. Проте є дещо, що викликає відразу майже до нудоти та змушує панічно шукати найближче озеро чи річку, щоб пірнути у воду. Багно, багнюка, грязь та всі інші синоніми, що можна підібрати до мокрого ґрунту, який залишає жахливі коричневі плями на білому одягу, який так полюбляє Амаріє. Це не носить характер: “Краще вбийте мене, ніж я піду прибирати у свинарні”, проте все одно досить неприємно. Юнак завжди отримував досить багато уваги зі сторони дівчат(і не тільки), а батьки з сестрою жартували про те, що як тільки Рейніелю повниться 100 років, їх вже будуть очікувати онуки. Однак, справжня посмішка і радість вже досить давно не торкалися обличчя ельфа, а про романтичні пригоди він тим паче навіть не замислювався. Зараз він був засмучений, роздратований та до біса впевнений в тому, що зупинятися не можна. За останні роки, він набув достатньо досвіду, щоб впевнено сказати, що у цьому світі або вб’єш ти, або тебе. Амаріє звик дивитися на інші раси декілька зверхньо, а лише зустрічаючи іншого ельфа/ельфійку, міг відчувати себе наче вдома та поділитися тим, що його турбує. Проте це не є тою зверхністю, з якою дивляться на інших, наприклад, дроу. Це більше схоже на недовіру та непевність у тому, чи можна довіряти іншим. Вистачить одного-двох вечорів у компанії ельфа, щоб розгледіти насправді приємну та надійну персону в Амаріє, юнака, який кожен день проживає у своєму страху більше ніколи не побачити сестру та рідних, не повернутися до дому з гарними новинами. 

9.  Слабкості персонажа. У кожного вони є, так?

— Не знайти свою сестру Фаваріс та забути як вона виглядає. За декілька років, Амаріє почав забувати її голос.

— Через запальний характер, Амаріє досить легко вивести із рівноваги, хоч до бійки, скоріше за все, і не дійде.

— Опіки на руках більш чутливі до температур, інколи нагадують про себе нестерпним свербінням. 

— Не надто сильний фізично. 

— Відчуття багнюки на своєму тілі та одягу. Немає нічого страшнішого, ніж вгрузнути в якусь калюжу з багном по самі щиколотки та не мати можливості відмитися від бруду. 

10.  Біографія:

Дитинство Амаріє можна назвати щасливим, безбідним, це подавало великі надії. Ельф виріс у досить заможній, люблячій родині у самому серці Ліренії Наї, у Лоріанделі, де з самого їх з Фаваріс дня народження, вони не потребували нічого. Батьки були вправними магами, що почали навчати своїх дітей магії з того часу, як дітлахи зацікавились цим. Також, вони навчили близнят усьому, що зараз знає ельф і насправді перебуваючи так далеко від рідного дому, Рейніель подумки кожен раз дякує за це. Можливо, вдосконалення своїх навичок вже в академії, в “Новому Алантеї”, куди так мріяли потрапити Амаріє і Фаваріс, було надзвичайно складним, проте кожного ранку що Амаріє, що його сестра, просто підривалися з ліжка, очікуючи нового дня навчання. Юнак з самого дитинства проявляв цікавість до піромантії, у той час, як Фаваріс була більше зацікавлена у гідромантії. Так і вийшло. Окрім піромантії, Амаріє з великою цікавістю навчався у своєї матері-лікарки лікарської справи, допомагаючи у створюванні настоянок, деяких відварів та навіть підглядав за простими хірургічними втручаннями, проте так і не довів цю справу до кінця. Батько, у той час, навчив сина мисливству, але опанувати щось більше, ніж примітивні навички, Амаріє так і не вдалося. На виживання вистачить та і добре. Кожен день був світлим, все життя сім’ї було втіленням того ідеалу, до якого мало хто може хоча б доторкнутися. Як вже відомо, до того наївному ельфу, ідеалу не існує. Кожного вечора, коли навчання підходило до кінця, брат та сестра ходили до лісу, щоб допомогти та назбирати для матері нових рослин, з яких потім жінка зробить нові лікарські засоби. 

«Цього дня ліс був ще прекраснішим, ніж зазвичай. Сонце повільно сідало, а золотаво-помаранчеве світло пробивалося крізь густі крони високих, могутніх дерев. Деякі дерева стояли тут ще до тих часів, як Алантей затонув, залишивши після себе руїни колись могутньої держави, лише нагадуючи про втрачену велич. Амаріє підняв голову до неба, намагаючись розгледіти співаючих на деревах пташок, а вже через декілька секунд відчув чи то камінь, чи то колоду у своїх ніг, втрачаючи рівновагу і завалюючись кудись у високу траву під заливистий, високий сміх Фаваріс. Що ж, то була не колода, а звичайнісінька підніжка. 

— Амаріє, ти як завжди не дивишся під ноги! Так і лоба розбити можна. — Зі сміхом починає глузувати ельфійка, таки протягуючи братові “руку допомоги”. Ельф, що вже декілька секунд лежав у траві, невдоволено гмикає, здуває зі свого обличчя сріблясті пасма волосся і таки бере Фаваріс за руку, піднімаючись з чужої допомоги.

— Та хто б казав, Фав! От якби ти не втручалася у мою долю, то я б і не впав. Тобі ото наче робити нічого, так? А ну іди сюди! Все одно дожену, ти наче не знаєш! — Потерпаючи від “дуже страшних” погроз брата, ельфійка всміхається і починає бігти кудись вперед по стежці. Її зав’язане у слабку косу біле волосся тут час розпускається, набуваючи неймовірного золотого відтінку під сонячним світлом. Ельф завжди дуже піклувався про свою сестру, бо та була чи не найвродливішою ельфійкою, яку йому тільки доводилось бачити, хоча та і самотужки могла себе захистити, якщо доведеться. 

— А от і не доженеш! Не доженеш кажу тобі, тільки спробуй! — Віддаляючись від Амаріє кричить Фаваріс, або Фав, як завжди ласкаво називав її брат, сходячи зі стежки та ховаючись за деревами. Дівчина закриває рота рукою, заховавшись за широким стовбуром дерева і тихо сміється, у якийсь момент лише з цікавости виглядаючи з-за дерева у пошуку брата. Амаріє встиг догнати сестру, проте не помічав її присутності за деревом, заглядаючи за кожен стовбур на своєму шляху. Дівчина втомлено зітхнула, шукаючи шляхи відходу та впершись руками у дерево, наче відштовхується і біжить у бік галявини, що виднілася за деревами.

— Гей, я тебе бачу! А ну іди сюди, зараз побачимо, хто з нас тут не дивиться під ноги! — Ельф, що тільки що бачив свою сестру, яка вибігла на галявину, біг серед дерев надто довго. Галявина з кожним кроком, наче тільки віддалялась від Амаріє, але хлопець не міг зупинитися. Він біг і біг, продираючись руками через колючі кущі, яких раніше тут не було. Це все було занадто. Цього не повинно бути. Амаріє відчував, що втрачає сили і починає відчувати задишку, але не міг дозволити собі зупинитися, відчуваючи тривогу та страх за Фаваріс. Що за чортівня тут відбувається? Куди зникла ельфійка, яка ще 10 хвилин тому була не далі, ніж у 20 метрах від Амаріє? Він вже вирішив, що з’їхав з глузду, що все це йому наснилося і такого не могло відбуватися насправді. Сувора правда швидко повернула Рейніеля до реальності. Юнак відчуває різкий біль у правій нозі і падає обличчям у траву, але моментально підіймається на руках, кидаючи погляд під ноги. Колода. В цей момент, десь у стороні галявини пролунав несамовитий, відчайдушний крик Фаваріс і ельф водночас майже підскочив, підіймаючи голову. Він впав прямо на тій галявині, куди побігла дівчина. Тільки що він був у невідомому для себе місці, з роздертими в кров руками, а зараз на ньому не було ні подряпини. 

— Фаваріс!! — Той вечір був останнім, коли хлопець бачив свою сестру. Останнє, що він розгледів через запаморочення від грубого падіння, була його сестра, яку тримав за волосся якийсь чоловік у чорному плащі, який стояв до нього спиною. Вже за декілька секунд, вони розчинилися у чорному димі під крик ельфа, що побачив, як викрали його сестру. Викрали прямо у нього під носом, а Амаріє не зміг допомогти, не зміг захистити чи не найріднішу для нього людину. Все ж, вони були близнюками. Вони були більше, ніж просто сестрою і братом, вони були наче одним цілим з першої хвилини народження і до цього фатального дня. Амаріє і Фаваріс завжди відчували, коли комусь з них було погано майже на фізичному рівні і завжди, чого б їм це не коштувало, захищали один одного до останнього. Бо вони сім’я. У ельфа відібрали його сім’ю. Близнюки мали спільну мрію ще з такого далекого дитинства. Стати найкращими магами, вступити до лав армії Ліренії Наї, докласти зусиль задля того, щоб внести свої імена до історії. Кришталева Варта – ось що було їх спільною метою. Амаріє Рейніель був рішуче налаштований повернути Фаваріс додому.»

Пройшло вже майже два роки з того дня, як Амаріє в останнє бачив свою сестру. Майже два роки з того дню, як ельф вирішив особисто почати пошуки Фаваріс після того, як звернення у відповідні структури нічим не допомогли. Не сподіваючись на чиюсь допомогу, юнак покинув навчання в академії та покинув рідний дім, щоб знайти Фав та повернути її додому. Ельф не сумнівався в тому, що вона була жива, або, можливо, просто не хотів навіть думати про те, що його люба сестра вже мертва і він нічим не зможе їй зарадити. З моменту викрадення сестри, Амаріє дійсно змінився і, можливо, не в найкращу сторону, проте за два роки подорожей це більше не був зелений та наївний хлопець. 

11.  Мета персонажа: 

Знайти свою сестру та повернутися додому.