Амариліс

7.  – 2 однакових сталевих меча. Кожен довжиною по 5 см. Вага – декілька грамів. Руків’я оздоблені шкірою. 

- 6 однакових маленьких метальних сталевих кинджалів, довжиною 2 см, вагою 1 грам, з яких 2 ховає у чоботах, ще 2 у внутрішніх кишенях під курткою, а інші лежать у сумці.

- Кинджал Омела (сталь, 2 см, 1 грам)

- Пояс та шкіряні піхви до мечів.

- Повсякденний одяг Амі – це куртка, штани, пояс, рукавички та легкі чоботи зі шкіри кажана;

- Декілька чистих сорочок, шкарпеток та комплектів нижньої білизни;

- Теплий темний плащ з капюшоном та шарф;

- Сумка з кажанячої шкіри;

- Мішечок, у якому 49 золотих, 50 срібних лісових жетонів

- Кресало;

- Огарок свічки;

- 2 рулончика бинтів;

- Фляжка зі спиртом;

- Фляжка з транквилізатором;

(вміст обох фляжок по людським міркам – декілька крапель)

- Гребінець 

- Записник з особистими нотатками + знаряддя для письма;

- Сіра дика гуска на ім’я Шельма. Птаха важить близько 6 кг та їй 5 років. Амі не відчуває особливої прив’язаності до цього створіння, але пташка значно спрощує її пересування. З її допомогою вона може пересуватися по землі, воді та в небі. Крім того, прижавшись до її теплого боку, або сховавшись під крило, можна дуже затишно та тепло провести ніч. Інколи, у періоди, коли вони не подорожують, Шельма несе яйця. Характер у пташки такий собі. Ще будучи гусенятком, Шельма любила підкрастися та ущипнути ззаду, за що, власне, і була нагороджена цим ім’ям. З часом, Амі довелося відучити пташку так робити по відношенню до хазяйки, яка її годує, але з незнайомцями гуска завжди рада згадати старі пустощі та продемонструвати вредний характер.

Спорядження Шельми включає у себе шкіряну збрую, сідло та дві великі зручні сумки, які ховаються під крилами. В них Амі поклала наступні речі:

- 2  теплі ковдри

- Саморобна подушка, зроблена з пуху Шельми та старих сорочок.

- Мішечок з отрутою для пацюків, загальна вага близько 30 г.

- Металевий казанок, кухонний ніж, виделка, ложка, пара мисок.

- 5 чистих хусточок (людського розміру)

- Набір для шиття та рукоділля.

- Продукти (декілька шматків сухого м’яса, сухарі, сушені смородинові ягоди)

- Мішечок з сушеною м’ятою.  

- Моток мотузки (довжина – 1.5 м)

- 2 рибальських гачка.

8.  З того моменту, як Анд почав розвиватися у її організмі, Амі стала менш емоційною та почала відчувати труднощі у спілкуванні з іншими людьми та нелюдами. У розмові з чужинцями її фрази найчастіше чіткі, лаконічні, беземоційні. Занадто недовірлива, як до інших рас так і до фей. З презирством відноситься до ельфів та людей. Крім того обережна, хитра, часом, навіть, меркантильна. Заради власної безпеки здатна вдаватися до відвертої брехні з чужинцями.

У розмові з друзями Амі більш щира та м’якіша. Говорить мало, але вміє вислухати та іноді пожартувати в тему. Деколи схильна до сарказму. Має ряд власних принципів, якими і керується попри проблеми з емпатією. Здатна на найщирішу та найвідданішу дружбу. У команді здатна піти на певні особисті поступки задля досягнення спільної мети.

9.  Головна слабкість Амі – її тендітна фейська форма. У силу своїх навичок, фея, абсолютно безпорадна, коли виникає необхідність атакувати ворога на великій дистанції. З близька, Амі може лише атакувати ворога клинками та метальними кинджалами на середній дистанції, що малоефективно проти людей та інших крупних істот. Арахнофобія.

Ще перед тим, як стати антимагом, Амі мала слабкість до акоголю, їй важко було втриматися та зупинитися. З розвитком Анд, ці потяги стали слабкими, але фея і досі не проти хильнути зайвого.

10.  Амариліс народилася у фейській общині «Кришталева квітка», яка кочувала на півдні від Форталісу по узбережжю моря. Тож, дитинство маленької феї сповнено спогадів про теплі, піщані пляжі, прекрасне блакитне море, вигадливі мушлі та гладенькі, виточені морем, камінці.

Родина Амі була величенька, в неї було цілих п’ятеро сестер і усі вони були названі на честь якоїсь квітки – Мелісса, Ліллія, Амброзія, Віолетта та Камілла. Їх родинною справою було пошиття елементів одягу, а також декоративна вишивка, та виготовлення мережив. Ці вироби, найтоншої роботи, виготовлені крихітними працьовитими ручками цінувалися деякими людськими купцями, які пізніше перепродавали їх столичним швачкам для прикрашання вигадливих нарядів призначених світським дамам. Тож, звісно, усі дівчатка з малечку вчилися шити і кожна полюбляла свою справу. Віолетта та Камілла, як найменші, займалися шиттям, Ліллія та Амброзія – виготовляли мереживо, а Меліссі та Амариліс, найстаршим дівчатам у родині, діставалися завдання по вишивці. Гамми кольорів, тонкі матеріали, нові мотиви та візерунки були ніби окремим світом для дівчат у якому вони почували себе затишно та щасливо. Амі, окрім вишивки, полюбляла і шити. За можливості, вона вимінювала у купців свої вишивки на клаптики тканини та шила сукні для себе та сестер.

Так і проходило її життя – тихо та безбідно. Та життя фей було сповнене небезпеками, які Амі часто недооцінювала. Живучи під надійним захистом общини та батьків, фея зростала щирою, довірливою та наївною. Та навіть якби вона і уявляла небезпеку від людей, фей та інших величезних творінь цього світу, чи врятувало б її це від зради іншої феї?

Так, одного дня, Амариліс зустріла фея з північної общини на ім’я Краксус. Немолодий вже фей представив себе купцем і запропонував дівчині цілу купу кольорових клаптиків тканини на продаж. Та й за яку ціну – копійки! Захоплена фея полетіла додому, за сестрами, щоб ті також могли оглянути товар та обрати що їм до вподоби.

Повернувшись з сестрами, Амі спокусилася на запрошення Краксуса завітати до його крамниці, що стало фатальною помилкою. Дві людські жінки швидко і спритно накрили фей тканиною і сховали до темного мішку. Наступні години пройшли моторошно, у темряві та у марних закликах про допомогу. Нарешті, все скінчилося, мішок відкрили і дівчата опинилися у сирій холодній кімнаті. Перед ними був чоловік у розкішному темному одязі, на його плечі сидів Краксус, а в руках чоловік тримав кришталеву банку в якій вже сиділи Віолетта та Камілла. Перелякані дівчатка щось кричали, та їх крики були нерозчуті за товщею кришталю. Після цього почалася розмова, за якою дівчата зрозуміли, що з цього дня стають заручницями Краксуса та Пана-в-темному. Тепер, вони мали у всьому слухатися фея, виконувати його накази, старанно вчитися, тренуватися за його вказівками і готуватися до Великої місії. Що за місія – вони дізнаються пізніше, але від неї, можливо, залежить подальша доля Селестору, тож за успішне виконання, феї безперечно отримають свободу. За неслух чи спробу втечі, покарання мали отримати Віолетта з Каміллою, тож вибору у них не було.

З того дня почалися їх тренування та навчання у Краксуса. Старий фей не жалів дівчат, змушував їх тренувати та гартувати їх тіла, тренуватися зі зброєю, вчити магію, а також іншим дивним речам. Наприклад, як бути тихою та непомітною, де краще всього сховатися, як зорієнтуватися у незнайомому місці і тому подібні речі. Магії він вчив їх зовсім потроху. Лише самим базовим речам, які могли знадобитися у самому крайньому випадку. Фей ніби навмисне пильнував, щоб дівчата не дізнавалися занадто багато і ні в якому разі значно не збільшували власні ресурси мани. Тренування з кожним днем ставали вже важче та жорстокіше і одна з фей – Амброзія, в решті решт захворіла. Краксус виходив з себе від люті – ця фея ні на що не годилася, лише марніла з кожним днем. Одного дня, Амброзія просто зникла. На питання де вона – Краксус грубо відповів, що відправив її додому, оскільки з неї не було жодної користі. Підозра та жах з’явилися у серцях його учениць, проте в жодної не вистачило сміливості продовжувати розпитувати вчителя.

Через деякий час, Пан-в-чорному приніс феям дивний подарунок і наказав про нього піклуватися. У коробці з дерева сиділи три моторошні створіння. Кожен з цих огидних монстрів був більший за них, був вкритий жовтим пухом, та мав величезний чорний дзьоб, яким намагався вщипнути найближчу фею. Це були гусенята, які за дивною забаганкою Пана та суровим наказом Краксуса мали стати компаньйонами фей. Приручення та виховання пухнастих монстрів проходило вкрай важко, з істериками та криками розпачу. Феї цілком виправдано боялися молодих гусаків, які ставали все більшими та небезпечними. В решті решт, навіть Краксус зрозумів, що ця справа буде приречена, якщо терміново щось не зробити. Так, фей запросив до них чарівника. Друїдська магія дещо заспокоїла гусенят, та згодом допомогла дівчатам почати виховання своїх нових підлеглих. З цього переломного моменту усе пішло наче по маслу. Тренування, нарешті, почали приносити результати. Дівчата тепер спритно володіли клинками, метали кинджали, швидко бігали, вміли лазити по стінам, долати перешкоди, безшумно літати та швидко ховатись. Гусенята, які за півроку перетворилися на дорослих гусаків, стали їх вірними супутниками. Тепер, сидячи на їх спинах дівчата могли літати над маєтком, у якому вони жили весь цей час, а також, посадивши гусаків на воду, могли плавати, наче на човнах.

Тепер, навіть Краксус був задоволений результатом. Дівчата були майже готові до таємничої Місії. Але перед цим, Краксус вирішив випробувати своїх підлеглих. Він відправив їх до Форталісу, не просто кудись, а до королівського палацу і наказав знайти у начальника варти один важливий документ. Вони мали скопіювати інформацію, яка містилася в ньому та доставити її Краксусу. Це завдання стало непростим випробуванням для новоспечених шпигунок, та вони впоралися.

Без всяких сумнівів, тепер вони були готові до Місії.

Холодним осіннім днем, три феї, верхи на сірих гусаках вирушили у далеку дорогу. Тепер вони летіли так далеко, як не могли уявити у своїх самих сміливих мріях –  через море, до Імперії Оскира, у заборонений для усіх рас, крім людської, край. Використовуючи природний інстинкт гусаків мігрувати у теплі краї та пересікати море для цього, дівчата вирушили у дорогу. Їм майже нічого не потрібно було робити, птахи ніби самі знали дорогу і впевнено летіли на захід. Все що їм було потрібно робити – це міцно триматися і намагатися не замерзнути. Наступні тижні пройшли у шалених складностях, які вони досі не знавали.

В решті решт, коли за хмарами показалися далекі обриси Гавані Імператорської Благодаті, це нагадувало сон. Велетенське, технологічне місто, чужий незнайомий монстр, повний таких самих чужих людей з іншим баченням та почуттям світу, переконаннями та релігією, ідеями та прагненнями. І тепер їх метою були розкриття таємниць цього міста, пошук прихованої інформації, спостереження за ключовими особами. За вказівкою Краксуса, дівчата знайшли у місті селесторського зв’язного та отримали від нього деяку інформацію та інструкції. Так, наступні півтора роки феї провели у Гавані – пекельної ями, повної небезпек та страшних людей. Вже через місяць, Ліллія була вбита інквізицією, яка швидко викрила шпигунок і почала вже прицільне полювання за ними. Амариліс та Мелісса були змушені тікати за межі міста і починати наново свою діяльність. Попри всі складності, сестри пообіцяли одна одній, що з усім впораються, повернуться додому, звільнять молодших сестер та возз’єднаються з рідною общиною. Так і продовжилися їх нескінченні перегони зі смертю, у якому остання, наче хитра та спритна кішка, увесь час порушувала правила, хитрила та намагалася упіймати у свої кігтисті лапи. І піймала… Меліссу.

Розрублене навпіл тендітне тільце крихітної дівчини здригнулося в останнє та на очах Амариліс впало у траву. Вся необхідна інформація була вже в неї, сестер не повернути, час було забиратися звідси. Який сенс ризикувати далі? Навіщо продовжувати, якщо вона не зможе повернутися, передати здобуту інформацію та врятувати молодших сестер?

Амі вирушила назад, до Селестору. Зворотня дорога виявилася ще важчою для неї. Горе душило, тепер вона лишилася одна. Лише думки про Віолетту та Каміллу утримували фею від того, щоб у мить жаху та відчаю кинутися вниз, до крижаного моря, ввіряючи свою душу усім богам цього безжального світу.

Рідні берега радо прийняли фею до своїх обійм. Фея літала над рідними піщаними пляжами і сльози котилися по її щокам. «Скоро», - думала вона, «Вже скоро все скінчиться».

Повернення до маєтку стало черговою темною сторінкою у її біографії. Краксус був мертвим, тож вона зустріла Пана-в-чорному. Наче айсберг він мовчки слухав доповідь феї, лише час від часу задаючи уточнюючі питання.  Після цього лише встав і пішов, сказавши, що фея вільна і може йти на всі чотири.

- А мої сестри? – питання зависло у повітрі. Пауза.

- Дурненька, ми давно позбавилися їх. – відповів Пан-у-чорному.

Світ впав у прірву, що ж тепер? Все було даремно! Лишалася лише помста! Але чи допоможе це вгамувати те, що творилося у серці. Використовуючи свої шпигунські навички, фея дізналася майже все про Пана-в чорному. Його ім’я, звички, рідних, що любив, з ким спав та що їв. А головне, що він був на королівській службі і збирав інформацію по запитам самого короля! 

Через деякий час, Форталіс потрясла звістка про смерть одного з поважних королівських чиновників. Маленька фея здійснила свою велику помсту, та полегшення не відчула. Амариліс відчула дивну божевільну насолоду від вбивства Пана-в-чорному, і тепер бажала продовжити свою помсту. Відчува.чи певний азарт від першого успіху на шляху помсти, вона обрала крупнішу мету - самого Арбогаста. Хто як не король та його підлеглі винні у тому, що сталося? Усім серцем вона побажала йому смерті. Завдання не просте, але в неї є багато часу. Настане дені і вона обов'язково позбавить життя цього монстра. 

Біль та розпач душили її, і в одну з найтяжчих хвилин прийшло рішення – антимагія. В Оскирі вона бачила багато антимагів, чула про дивовижну енергію Анд, яка після наполегливих тренувань може позбавити мани та почуттів. 

Нова мета додала феї сил. Використовуючи свої шпигунські навички, фея таємно пробиралася до бібліотеки та позичала там необхідні матеріали. Тепер, вивчення антимагії здавалося спасінням, панацеєю. Анд у її тілі розвивався, сильнішав, а біль з часом, слабшав, тупішав. Амі відчувала, що починає сприймати навколишній світ дещо інакше, наче усі фарби разом згасали для неї. Вона відчувала байдужість до всього, майже не проявляла емоцій до навколишніх.

Плинув час, після стількох років, фея, нарешті вирішила повернутися додому, на рідне узбережжя. Та й тут її чекало розчарування. Скільки вона не кружляла над рідними місцинами, так і не змогла знайти свою общину. Схоже, за невідомих їй причин, община вирішила змінити місце проживання та кочовий маршрут. Амі більше не відчувала горя чи розпачу. Анд дав їй сил подавити у собі ці почуття. Ну що ж, у такому разі вона пошукає їх в іншому місці. Так, на це піде більше часу. Але вона їх знайде. Обов’язково.

11.  Вбити короля Арбогаста та знайти рідну общину.