Вайпер

За роки Вай дійсно змінилася. Можливо, якби її доля не повела по такому шляху, вона була б не такою вимогливою до свого зовнішнього вигляду. Проте зараз це її робота, її візитівка і те, чому вона досі жива. Гострі та тонкі риси обличчя в поєднанні з блідою шкірою, через які вона більше схожа на статую митців. Проте пухкі, червонуваті губи та смарагдові очі вдихнули в цей лик життя. Але якраз око у жінки лише одне, інше завжди прикрите різними пов’язками. Здавалося б, для неї це лише плюс — більше можливих аксесуарів. Але окрім цього її обличчя виділяється і завдяки слідам залишеним після відрізання луски. Вони тягнуться від скул до вух, наче спеціально зроблене шрамування чи опік.

Довге хвилясте волосся кольору воронового крила повторює пишні та плавні вигини тіла. Вайпер любила своє тіло й гарно доглядала за ним: пишні груди, що звабливо опускаються й піднімаються при диханні, помітний маленький животик і не всім жінкам притаманні вушка на стегнах. Навіть шрами її більше не хвилювали, вони страшними малюнками розповзалися по її тілу, наче руки, що схопилися за ніжну шкіру. Вона, як і багато її клієнтів, вважає це тіло витвором мистецтва, хоча і якогось навіженого. Нага в людській подобі досить висока, як і ельфи, до яких вона себе зараховує серед людей. Довгі вуха її раси в цьому дуже допомогли. Її зріст — 177 см, вага — 76 кг, і вона не вважає це своїм недоліком.

Голос Вайпер завжди звучить так, ніби вона намагається приспати чи заспокоїти. Низький, але приємний, навіть високі нотки в ньому звучать ненастирливо. Зазвичай Вай говорить спокійно, трохи розтягуючи деякі звуки, але не надто повільно. Манера зваби завжди з нею, іноді чути акценти на шиплячі звуки, частоково із-за її природи, частково із-за відрізаного кінчика.

Від наги пахне цитрусовими, дощем і десь на віддаленому рівні — запахом, що нагадує квіти: солодкуватий, але такий самий отруйний, як і сама натура жінки.

В істинній формі, на жаль, жінка зазнала не дуже хороших змін теж які є одними зі слабких її місць. Її зріст разом із довжиною хвоста — 254 см, вага — 135 кг. Луска Вай чорна, але переливається різними кольорами, особливо на сонці. Шрами, залишені після відрізання луски, були видимі і тут. Тому на стегнах замість луски тепер дуже ніжна шкіра, яку вона прикриває сталевими прикрасами, коли вибирається в істинній формі. Подібні лисі плями проглядаються й нижче стегон, на боках.

Окрім цього, її язик теж був обрізаний, тож видно зміну кінчика язика. Клики вона не стала спилювати повністю — лише прибрала гостроту, щоб вони не були надто довгими, але не настільки, щоб повністю прибрати захисний шар, вважаючи це своєю маленькою особливістю.

Навички

Спів; танці; вміння грати на лірі; майстерність в сексуальних справах; зваба; читання; письмо; арифметика; плавати; критичне мислення; знання рослин, вміння створювати отрути і протиотрути до них (зацікавилася ще до вбивства господарки борделю, але посилено вивчати почала після); вміння доглядати за зміями.

Фізичні навички:

Кинджал — 3 рівень

Магічні навички:

Расова магія гіпнозу

Ремесло:

Менестрель — 3 рівен

Зіллєваріння — 2 рівень

Характер

Її можна назвати дещо нестандартним представником своєї раси, так як Вайпер не скільки ненавидить людей, скільки себе стару, і хоча вона вже змирилася із наслідками своїх виборів і дій, все ще іноді жалкує про втечу із дому. Насильно утримуючи гнів в собі, щоб не вгризтися в горлянки тих хто її злить, вона зриває свою злість на нещасних тваринках, вибираючись із борделю, чи на тих, кого збирається віддати Дуату. 

Росла в родинному колі лише до 8 років, і пережила не найкращі роки після, її памʼять про дитинство іноді помилкова сумбурна, і сцени із зрізанням луски чи зґвалтування часто перекривають намагання згадати щось, тому багато чого із биту наг вона не знала і не памʼятає, можливо саме це наблизило її до людського життя, хоча і спотвореного. Вай все ж таки чужа і серед людей, що часто стають її жертвами, проте зараз вона також може вважатися ворогом власного народу, хоча Вай все ж таки поклоняється їх богу і намагається берегти в собі хоча б цю частинку власної культури. Навіть до втечі вона була занадто мʼяка і слабка серед свого народу, її батьки не були стандартними представниками наг і це повпливало на її характер. Жінка часто суперечить сама собі метається між своєю природою і тим що має зараз. Вона не ненавидить людей, але вона також памʼятає, що вони з нею зробили. Проте і памʼятає доброту Нурін, кому не було із цього жодної вигоди, це дещо вплинуло на її погляди. Тепер вона лише розділяла всіх на подобається і ні суто, а також корисних і ні. Ні, жінка не ділить світ на чорне та біле, просто не хоче думати про своє відношення до інших, руйнувати і так хиткий стан. Але Вайпер дуже ревностна, своє вона нікому не віддасть і ніколи не відпустить, як не відпустила подругу, що знає її секрет. Нурін була закохана в якогось звичайнісінького хлопця, але Вайпер це не влаштовувало, адже ельфійка планувала майбутнє із ним, тому просто підставила хлопця, вона переконала Нурін, що той лише грався її серцем..вона робила це кожного разу, вбивала, труїла, пускала брудні плітки. Нурін була лише її, маленька віддушина серед мерзенних створінь. КОжного разу бідолашна приходила плакатися, і кожного разу Вайпер втішала її в своїх обіймах приховуючи в м'яких світлих локонах переможну посмішку.

Слабкості

Має фантомні болі після пережитого, а також неприємні відчуття в зоні жіночих органів( не тільки лобка), тому вона курить(проте це саме психологічна травма, що дає прояв на фізичному рівні, тож скоріше за все сам склад того що вона курить насправді не впливає на ці болі, але вона все ж таки надає перевагу розслаблюючим травам), це трішки розслабляє її, тому Вай не часто можна почабити злою.

Відсутність правого ока.

Окрім болей має постійні кошмари від спогадів. 

Зважаючи на її расу, так і не навчилася їздити верхи, але і самі коні не дуже полюбляють Вайпер, вони її наче побоюються. 

Також расова відмінність — чутливість до температур, холод не для Вайпер.

Не всі, але більшість тварин бояться Вайпер відчуваючи її природу.

Має слабкість у вигляді незахищених лускою зон на хвості (в істинній подобі), але вона намагається захищати їх за допомогою зроблених на замовлення прикрас-обладунків, які використовує якщо відправляється на полювання в зміїній формі.

Трохи помітні зміни язика і дещо незвичне звучання слів, хоча вона і намагається це приховувати манерою говорити, але із шиплячими виникають проблеми.

Біографія

Солодкий запах диму і парфуму заповнював кімнату. У кріслі на терасі, залитій місячним сяйвом, сиділа жінка, одягнена в чорне. Вона споглядала хвилі в морі й погладжувала голову змії, що спала у неї на руці. Вона, як завжди, курила щось зі своєї золотої трубки.

— Ссхоже, насувається шторм, і я вже відчуваю його наслідки… Хочете, я вам дещо розповім? Це всього лишше історія одного нещасного створіння — слабкого як тілом, так і духом, ганебної представниці своєї раси. — Брюнетка буквально виплюнула останні слова, а в смарагдових очах, що виділялися на чорно-білому тлі її образу, блиснула зневага до істоти з оповідання.

Вона легко змінила позу, закинувши одну ногу на іншу. Це було швидко, але плавно, немов змія, що обвивала чиюсь шию. У її рухах була грація й якась небезпека — адже така її природа.

— Що ж. Як ви вже, напевне, здогадалися, ця історія буде про мене, — вона знову видихнула солодкий дим, створюючи дивакуваті фігури, — але навіть не здумайте її комусь переповідати. Це погано закінчиться для нас обох.

Як зараз пам’ятаю сварку з батьками, перші кроки по сипучому піску. Він був настільки незвично сухим і теплим… Я, напевне, простояла добрячих декілька хвилин, гріючи ноги в його швидких і упливаючих обіймах. Але мене вже тягнуло далі, далі на сушу, куди до цього мені був закритий шлях. Я навіть ще ніколи не приносила нікого в жертву богові — батьки мене занадто оберігали, адже я далася їм насилу.

Мою сім’ю не можна було назвати звичайними представниками свого виду. Навіть вони були слабші за більшість наг, не прагнули до величі, не бажали більшого від життя — вони просто слвдували за іншими, не прагнули більшого. І цю жахливу рису я теж успадкувала. Проте, на відміну від них, я також прагнула свободи. Їхня «любов» душила не гірше за сильний хвіст, стиснений навколо шиї. Саме тому, ведена гнівом і образою, я спливала все далі від такої рідної оселі.

Це було найгіршим моїм вибором у ті роки, і я розхльобувала наслідки по повній, давилася словами, які так хотілося сказати рідним, марила поверненням додому, молила Дуата, та він мене не чув. Я була сам на сам із наслідками власної дурості — дурне дитя.

Саме тоді, от саме тоді, коли я вперше ступила на землю, тими територіями проходили каравани з унікальними товарами, рабами з усіх куточків континенту. І от саме тоді я повинна була, як кам’яна фігура, просто дивитися, а не ховатися. Слабкі дитячі руки і ноги не могли нічим допомогти, а кусатися було марно, залізо я б все одно не прокусила, скільки не брикалася, все одно схопивши за ноги і за руки, та напяливши на голову мішок, мене все більше віддаляли від дому.

Скільки ж помилок проти здорового глузду я зробила в той день. Можливо, я зійшла з розуму, а можливо, мене вела доля наміченим шляхом, і супротив їй був просто неможливим. Я ще й ходила на двох, як каліка, наче замість ніг мала дві тоненькі колоди. На моє щастя, штани, які я зняла із рибалки, що вийшов в плавання в дуже зручний для мене час, приховували чорну луску, що розросталася по ногах, як і його вонюча сорочка, що стало із самим рибалкою уточнювати не має потреби. Стариган зовсім дурний, раз заплив так далеко, і ще дурніший, що дозволив собі сон в цих водах, та ще й на ніч.

Я не знаю, як довго ми їхали до місця призначення, але по дорозі наші старенькі, риплячі карети наповнювалися все більше. Нас привезли на якісь склади, там же швидко розподіляли, кого і куди відішлють, і кому. Мені, чи то пощастило, чи ні, але вирішили, що я можу бути корисною саме в борделі, напевне колір луски зливався із таким же чорним волоссям, але смарагдові очі вони точно побачили, це вже могло привернути увагу хазяйки борделю. Перші роки в світі людей були найгіршими в моєму житті.

Я не плакала — якась вроджена гордість і впертість просто не давали сльозам виходу, утримуючи їх каменем на серці. У першу ніч у борделі я була налякана, розуміючи свою природу і наслідки, якщо хтось дізнається про це. Проте мій страх здійснився. Ельфійка, що була зі мною в одній кімнаті борделю, побачила мій язик і луску при сяйві масляної лампи. Вона не повірила в свої здогадки, але прийняла цей факт. Ми були в одних умовах — обидві рабині, яких скоро віддадуть на розтерзання клієнтам, готовим платити більше за цнотливих дівчаток. Я хотіла захистити свою таємницю і вже нападаючи почула: «Я можу допомогти». Можливо якби був шанс втекти, я б не погодилася на це безумство, на відмову від свого «я».

Нас запихали в якусь кімнату підвалу, як я потім дізналася, там обслуговувалися специфічні клієнти. Тому нам пощастило, нас із Нурін помістили разом. Там були ліжко і навіть бадья з водою, даючи натяк помитися і не прованювати постіль. Навіть якісь сорочки більше схожі на мішки, але чисті. Як тільки нас запустили, анрешті зняли мішки із голов і залишили, сказавши, що сьогодні хазяйка не зможе нас оглянути, але наступного дня точно вирішить, що робити.

У ту ніч, стримуючи писк і крик, я заливалася сльозами і кровʼю, зрізаючи частинки свого тіла і своєї природи. Моя блискуча, переливчаста, як темрява, луска падала на підлогу з клаптями шкіри. До них приєднався і шматочок язика. Я не витримала цього. Біль і образа настільки роздерли і зморили мене, що після кількох непритомностей я все ж таки провалилася в сон до самого ранку. Моя нова подруга, яку я змушуючи молила допомогти відрізати шматок за шматком плоті, виявилася непоганою цілителькою. Напевне, саме вона вихопила мене тієї ночі з лап смерті, не залишивши на тілі жодного шраму після подібних катувань. Ще поки я була при тямі, кожна відрізана лусочка супроводжувалася історією життя тої, хто тримав скло від масляної лампи зрізаючі шматочок за шматочком моєї плоті. Вона була старшою за мене, у неї навіть був чоловік, який її і продав сюди. Як виявилося, життя Нурін теж склалося не кращим чином, але ще задовго до цієї ситуації, а це вже були лише наслідки. Вона насправді була хорошим цілителем, навіть дуже, але батьки загинули, і виявляється навіть не своєю смерттю, хоча їй намагалися внушати інше. Тітка, що прогнила захоплена ревнощами і заздрістю. Та кого не обрали була змушена взяти їх дитя. Ні. Вона вирішила відігратися на доньці тої, кого вважала зрадницею, вона віддала дівчинку в найгірші руки які змогла знайти, і не прогадала. Над дівчиною знущалися, барон не хотів мати її як дружину, але відповідати на багато питань зівак і прислуги йому не хотілось, та і репутація важлива, тому заключив шлюб без всілякої вигоди для ельфійки. Проте для нього дівчина виявилася просто жахливою і не цікавою іграшкою. Тому наче насміхаючись над нею, знатний пронира  користуючись звєязками якось вийшов на інформацію про давно незаконний караван работорговців. І наче насміхаючись над невдалою дружино наказав продати її в бордель.

Я ще довго намагалася навчитися говорити з новою формою язика, тому спочатку мене навіть вважали відсталою, бракованою. Хоча для задоволення потреб слова й не були потрібні, тож у якомусь сенсі це навіть вважали плюсом. А от саму луску завернуту у ту саму вонючу сорочку рибалки Нурін спалювала в каміні, що горів тоді зігріваючи нас, і саме завдяки вогню в ньому вона дезинфікувала скло. Луски не догоріли повністю, але поплавилися так, що важко було розібрати чорні комки, тмоу на ранок я перемішала їх із попилом зробивши видимість, що це вуглі і спалений одяг.

Шрами, що тепер спотворювали скули і тіло стали моїм вічним нагадуванням про ту ніч, про те, що вороття назад для мене вже не було. Та схоже власницю борделю не сильно лякали мої шрами, трохи скривившись, вона сказала, що і на атке буде попит.. І він був.

Клієнти, робота… Я памʼятаю свій перший раз так яскраво, що він іноді являється мені у снах кошмаром. Можливо, саме в той день я зненавиділа себе ще більше. Запах алкоголю, стійкий кислий запах поту і брудного тіла… Мій перший клієнт явно не любив митися перед забавами. Він не зважав, що заплатив за цнотливу повію, а можливо, це ще більше підбурювало його на жорстокість. Я відчувала, як моє тіло розривали. Він усе сильніше намагався своїми великими, жирними руками розвести ноги, що вже й так були розведені максимально. А можливо, намагався їх відірвати, ловлячи від цього задоволення. Звʼязані руки над головою, сльози з очей, кров… Моя кров і, здається, розірвані органи. Можливо, я могла й не вижити в той день, якби не моя подруга, якій із клієнтом пощастило трохи більше. Але відчуття розривів залишалося навіть після зцілення. Фантомні відчуття крові та болю лишаються зі мною по цей день.

Жінка зробила глибоку затяжку і повільно почала видихати дим. Вона споглядала за ним у роздумах, а потім обличчя прикрасила сумна посмішка. Вона прикрила очі.

— Цей прекрасний порошочок рятує мою буденність. Він має діяти не лише на тіло, а й на розум, але чи то через мою природу, чи то щось інше — він, навпаки, дозволяє мені залишатися при розумі. Тільки так я можу жити без болю, що переслідує мене ночами, коли немає можливості курити.

Перші роки були найважчими. Вони вбивали не тільки супротив і волю до життя, але й надію на зміни. Нам не дозволяли перепочити навіть після такого. Свіже, молоде мʼясо завжди продається краще. Проте впертість не давала і шансу здатися. Я почала обдумувати план, зближуватися з іншими повіями і клієнтами. Саме в той час я почала найбільше використовувати свої вроджені навички. Я зробила свою природу силою, а не слабкістю. Іноді гіпноз дозволяв розслабитися, не виконуючи роботу, хоча клієнт вважав, що все минуло як треба. А я тим часом дізнавалася все більше про світ, у якому тепер жила: про інтриги, секрети… Я почала розуміти, якою сильною зброєю можуть бути солодкі слова, ніжні пісні і звабливі рухи.

Роки йшли, влада хитрої змії над розумами повій і клієнтів розповсюджувалася. Я здобувала все більше корисних звʼязків, навчилася використовувати своє тіло як зброю, як інструмент. Я і моя подруга-ельфійка Нурін готували план. У цьому мені допомагали сильніші, впливовіші люди. Вони направляли мій погляд у потрібному напрямку, а я — їхні думки. Ми використовували одне одного і розуміли це, та поки подібна співпраця була вигідна обом сторонам, усі залишалися задоволеними.

Коли прийшов час помсти, я була готова. Всі ми були готові, навіть більше. Я бачила запал у давно згаслих очах рабів. Ми були рабами, але скоро станемо господарями свого життя, господарями сердець тих, хто зайде в наші двері. Мій невидимий зміїний хвіст уже обплітав цей бордель і всіх, хто в ньому знаходився.

— У той фатальний для кількох осіб вечір пролилася кров, полетіли голови, декілька на ешафоті, а одну я знесла власноруч. Рука піднялася, і носиком трубки вона торкнулася повʼязки на оці. — Це мій трофей, моя розплата за нове життя, і я віддала її добровільно.

Колишня господарка борделю пручалася, але в той вечір навіть у моїх слабких руках від злості, років приниження і ґвалтувань зʼявилася сила, якої я до цього не знала. Я тримала кинджал біля її шиї, хотіла, щоб ця стара карга бачила наближення смерті, вдавлювала лезо в її горло повільно, занадто повільно. Вона ж пручалася, шукала своїми огидними, закільцьованими пальцями щось, що могло стати зброєю. Знайшла — виделку, яка потім стирчала в моєму оці. Але я не зважала, як моя власна кров змішувалася з її, що так і бризкала з шиї. Я крутила лезо, насолоджувалася і молилася Дуату так завзято, як ніколи до цього. Це була моя перша жертва йому, хоч і не за правилами, але я сподівалася, що він прийме й таку брудну кров.

Коли нарешті хрип і булькання припинилися, вся лють кудись зникла. Задоволена посмішка, криваві потьоки, що заляпали обличчя, волосся і тіло, стікали краплями на підлогу. Я навіть чула, як вони падали. Чи то було так насправді, чи здалося — не знаю. Я вийшла до зали, де на мене дивилися із завмиранням. Вони чекали цього моменту не менше за мене. Мій меценат, що зі своїми воїнами теж стояв за дверима кімнати, не заважав насолоджуватися помстою — вони просто чекали результату. Чоловік, побачивши мій вигляд, посміхнувся, і його голос ехом розійшовся по борделю:

— Сьогодні влада цього саду змінилася!

Я не памʼятаю облич, голосів, криків. Це все звучало так далеко від мене і водночас так близько фізично. Я вже будувала нові плани і була готова їх втілювати. Памʼятаю лише, як Нурін підбігла, панікуючи, до мене. Вона плакала й хотіла зцілити моє око, про виделку в якому я вже й забула. Адже та біль не зрівняється із тою, що я пережила в дитинстві, коли зі шматками плоті різала на частинки свою душу, розривала її власними руками.

Я лише вийняла виделку й вирішила залишити цю травму як плату за свою дурість, як плату за нове життя. Ейфорія заповнювала тіло разом із болем, заміщаючи втрачену кров.

Після цього послідували роки змін і їх було дійсно багато. 

Проститутки більше не були дівчатками лише для сексуальних утіх, тому в перші роки за кошти і зв’язки мецената винаймалися вчителі. Жінок навчали не лише танцювати, співати та грати на музичних інструментах, а й читати, писати, рахувати. Адже багато хто із них ніколи не займався подібним. І здавалось би навіщо. Так, можливо для звичайних жінок які продали тіло це було б зайвим, але для більш вибагливих чоловіків, особливо які не мали дружин чи обділені жіночою увагою, подібне місце стало цілющим зіллям. Коли добра частина працівниць достатньо опанувала навички, потреби у вчителях не була, вони самі займалися навчанням інших працівниць.

Сама Вай теж навчалася, вона розуміла, що для неї подібне було навіть більш необхідно, аніж іншим дівчатам. Їй не можна було опиратися лише на свої понівечене шрамами обличчя і тіло. Тому вона напевне була самою старанною ученицею, хоча іншого від нової господарки борделю і не очікували. 

Також вона нарешті могла вільніше вивчати алхімію, тепер не було контролю від господарки борделю, тепер вона і сама могла контролювати свій час. Проте все ще не можна було сподіватися на допомогу чи вчителів, тому залишалися книжки, багато книжок про трави, зілля, отруйних тварин і компоненти.

Мета персонажа

Вайпер не знає чого хоче і до чого прагнути, вона намагається зберегти життя в своїй крихкій реальності. Вона хапається за своє життя яке виборола у долі з таким відчаєм. Проте потрібно рухатися далі, потрібно шукати ціль, щоб хапатися вже за неї і жити без страху втратити те що є, але поки Вай це не підвласно.

Інвентар

Кімната в стінах маєтку «Сади Едему», в спальні є таємний прохід до іншої кімнати — лабораторії отрут. 

Кімната простора і вміщує в собі ліжко, стіл, шафи із книгами та папером для написання листів. Також під стінкою в дальньому від вікон кутку стоїть тераріум із ґрунтом і лісовою підстилкою в якому проводить свій час промениста змія Ссієра ( 2 роки, 120 см, інформацію про вагу не знайшла на жаль, тому нехай буде 4 кг). Відокремлений ширмою куток із ванною, там же є прохід в гардеробну, що являє собою маленьку кімнатку в якій висять плаття та костюми Вайпер, також там в сундуках зберігаються прикраси і взуття.

Там де ванна  є і таємний прохід в кімнату із отрутами прихований за гобеленом що висить на стіні( із зображенням не притаманним борделю, штормовим морем). Громіздкі двері схожі на стіну ручкою для яких слугує один із візерунків в стіні.

В кімнаті отрут немає вікон, але є вентиляційні отвори і пічка димар з якої теж виходить на дах. Так як подібний простір не дуже сприятливий для книг, вони заховані за склом в шафах ближче до виходу. Самі ж отрути теж зберігаються в шафках зі склом, щоб не зацепити їх, розфасовані по типу та небезпечності, навпроти підпираючи стіни стоять за таким самим принципом шафи із протиотрутами. В кінці кімнати сама пічка і потрібні чани та шафа із пляшками, пробками для них і стіл щоб підпиписувати етикетки на пляшечки. Там же потрібний папір, клей і чорнила з пером. Ну і найголовніше записник із рецептами написанними рівним, округлим почерком. Вайпер записувала як вдалі експеременти, так і не вдалі. Робила маленькі замітки з іншого боку записника про цікаві властивості інгредієнтів чи впливу на них. Записник представляє собою доволі велику книжку (20 см/10 см) в шкіряній палітурці з видавленим малюнком черепа та квітів.  Також там же лежать 2 пари рукавичок, одні легкі, коли просто потрібно захистити шкіру і висока точність рухів, а інші із більш  щільної шкіри, щоб працювати із дуже отруйними рослинами, а також фартушок.

Зілля в шафі: 1 слабке зілля зцілення; 2 пляшечки 150 мл  "Етеріал"; магічний універсальний барвник пляшечка 150 мл; клей Айрай пляшечка 150 мл; 2 плашечки 150 мл зілля тверезості; отрута із дурману 100 мл (в іншій шафі є протиотрута також 100 мл); отрута із лавру 100 мл (в іншій шафі є протиотрута також 100 мл).

Посередині кімнати довгий стіл на якому стоять дистиляційні апарати; декілька камʼяних ступок з товкачами; Також ближче до входу знаходяться 2 шафки із травами та матеріалами(які вже закінчилисяб там залишилося лише декілька (3) бедрених кісток), важкі матеріали знаходяться в сундуках на полу, якісь сипучі трави в маленьких мішечках із льону, порошочки зберігаються в баночках із дерева та скла і підписані. Для зберігання в холоді є невеличкий схрон в полу, але це буквально десь 1 м на 1 м, в якому стоять баночки і маленькі скриньки, він знаходиться у кутку біля виходу подалі від пічки, та відкривається за залізне кільце яке зазвичай у лежачому стані.

Трави: шершен 120 гр; аксоль 100 гр; рожевий мухомор 130 гр; дурноплющ 100 гр; соларін 120 гр; сонячний дзвіночок найпопулярніша трава в арсеналі Вайпер, так як саме його зазвичай вона і курить 300 гр; блекота чорна 50 гр; беладонна 100 гр; гірський лавр 70 гр; дурман 50 гр.

В гардеробі  є речі які Вайпер носить лише для роботи, але і є які відповідають просто її смаку. Зазвичай вай носить плаття, але має і костюми. 

Одяг:  

Повністю закрите, темне плаття, із візуально вільними рукавами, що насправді мають під собою рукава, що щільно прилягають до шкіри. Спідниця-карандаш на стегнах, але починає розходитися вільним водоспадом трішки вище колін. 

Схожий є комбінезон кремового кольору, але трішки відкриває низ грудей. 

Червона сукня із відкритими плечима, але має чорне мереживо, що кріпиться на шиї золотою прикрасою, спідниця вільна, але не пишна, матеріал плаття велюр, окрім мережива.

Просто легка смарагдова сукня в ельфійській стилістиці, на лямках-прикрасах. Матеріал схожий на шовк, але легший. Також легкі, тоненькі цепочки прикрашають сукню під грудьми і по животу спускаються до стегон там завершуючи свій шлях закріпленими на такому ж тоненькому пояску. 

Одні облягаючі штани із легкої шкіри і ремінцем; одні вільні довгі штани із теплої тканини на завʼязках; утпелення для других штанів у вигляді лосинів. 

Сорочка із воланами шовкова. Сорочка чорна із щільного плетіння льону.

Тепла накидка із кролячим хутром всередині, і щільною чорною тканиною зовні, має капюшон. Шовкова накидка сапфірового кольору із капюшоном і брошкою у вигляді змійки.

Костюм і плаття із артів:

Спіднє: 

Два корсети ( світлий і темний) під одяг. Один корсет із шкіри під груди який можна одягати поверх одягу.

Теплі панчохи 3 пари(довгі до середини стегна, середні до коліна; і короткі трішки вище щіколоток).

Довгі мережевні панчохи 2 пари білих і 2 чорних, до них ремінець із кріпленнями для самих панчох.

Взуття зазвичай у Вайпер на підборах для ефектності, але для дороги чи прогулянок має низькі і високі(до коліна) на шнуровках, із не дуже товстою підошвою. 

А також капці, щоб ніжки не мерзли.

Інше взуття:

Прикраси: 

Рукавички: 

В шафці біля ліжка також є завжди зібрана похідна сумка через плече; в ній є:  лоскутки тканини для перевʼязування рани(5 шт в завернуті в рулон); баночка слабкого цілительного зілля; кинджал ( 38 см;  350 г; саме лезо із сталі та золотим прикрашанням клинку; ручка із дуба; піхви теж із металу і дубу); кошель зі шкіри і ремінцем (4 золота 50 срібних);  артефакт-кільце(«Теплове поле», мале ядро управління) носить на пальці або залишає біля змії коли це потрібно; огниво.