Кімерійці та скіфи

Чому потрібно вивчати історію стародавніх народів?

Народ наш існує і нині

Я запитую в себе, шукаю в книжках,

Хто я? Звідки? Звичайно, живу в Україні…

Та коли розпочався мій рід, загубившись в віках?

Де моє найпрадавніше диво-коріння?

Може ще в Королевому пращур мій камінь тесав,

тисяч сто років тому сидів, біля вогнища грівся…

Чи в Мезині на бивнях послання мені вирізав,

Після того як мамонта м’яса гарненько наївся…

Я не знаю, можливо, далеко шукаю той слід…

Пра-праматір моя може десь у Халеп’ї , в Трипіллі?

Чи в кургані в степу спочиває мій пра-пра-прадід,

В полинах, в ковилі, в мураві, в євшан-зіллі…

Хто я? Звідки? Нарід свій шукаю в книжках!

Крізь рядочки в минуле вглядаюсь на кожній сторінці…

І чомусь мені віриться, що не загубиться він у віках,

Як колись загубилися там кіммерійці.

Кажуть, скіфи ми… Дикі, уперті… Можливо, і так!

Звідки ж в нас ота стійкість, терплячість і сила?

Душать, топчуть, плюндрують, схиляють… Відтак

Все одно не стоїть мій нарід на колінах!

Бо коріння в нас є! Дуже глибоко в час простяглось…

До сих пір хоронилось воно у минувщині сивій…

Та тримає нас міцно… Щоб нам в сьогоденні жилось,

На прадавній землі, де народ наш існує і нині…