Лікарські рослини

З історії використання лікарських рослин

Первісні люди, освоюючи місця проживання, досліджували й місцеву флору, знаходячи для себе рослини, які мали як цілющі, так і смертоносні властивості. Так і з’явились перші ліки.

Перш за все люди боролись з відчуттям болі… Для знеболювання та підвищення життєдіяльності населення Східної Азії використовувало чай, Африки — каву та горіхи коли, Центральної Америки — листя мате, індіанці Амазонки — гуарану. Згодом у всіх цих рослин було знайдено об’єднуючу речовину — алкалоїд кофеїн. Так завдяки природній спостережливості, перевіреній роками та тисячоліттями народній мудрості починаються витоки предмету фітотерапії.

Вже перші народи, які жили задовго до нашої ери, — шумери, ассирійці, вавилоняни — мали великі пізнання в використанні лікарських рослин, про що стверджують клинописні тексти. Але найбільш широкі викладки з цього питання в регіонах Ближнього Сходу знаходимо в греків.

Гіппократ (460 — 377 р. до н. е.) написав твір “Corpus Hyppokratium”, де описав більше ніж 230 лікарських рослин, що використовувалися в лікуванні в ті часи.

В давньому Римі спеціалістом в цій сфері був К. Гален (131 - 201 р. до н. е.), який започаткував екстрактові препарати, які сьогодні відомі як галенові.

Також з давнини йде інформація про використання рослин в Південно-Східній Азії, особливо в Китаї. Китайська медицина вважається найбільш давньою: ще за 3000 р. до н. е. в Китаї використовували 230 лікарських і отруйних рослин. З появою письма цей досвід був занесений в “Книгу про Трави” (“Бень-цао”).

Індійська медицина теж має свою оригінальну філософію та асортимент ліків, які базуються на травах. “Аюр-веда” дає відомості про більш як 700 трав, використовуваних у лікуванні, про що яскраво було описано доктором Сушрута (шосте століття до н. е.).

На базі індійської виникла й тібетська медицина, книга “Жуд-ші” (“Сутність цілющого”), яка викладена на базі “Аюр-веди”.

Досить великий слід в цей предмет внесли арабські вчені-медики. Найбільшу популярність має син таджикського народу Абу Алі-Ібн Сіна із Бухари, який жив в 980 — 1037 роках. Його книга “Канон лікувальної справи” стала надовго популярною книгою як арабів, так і європейців. Два томи книги (2-й і 5-й) повністю присвячені лікарським рослинам, яким автор приділяв найбільшу увагу в методах оздоровлення.

У IV столітті з’явився найбільш відомий з латинських зільників, складений Апулеєм, і був настільки популярний, що коли винайшли книгодрукування, то першим серед медичних книжок був надрукований саме він.

В ті часи в Європі рівень медичних знань був низький. Оригінальні європейські зільники з’явилися пізніше - в XV і XVI століттях, до того ж приводили в них відомості значною мірою запозичені з грецьких і латинських джерел. Та все ж підхід знаменитого вченого Парацельса (1493 — 1541рр.) дав початок вивченню хімічного складу лікарських рослин. Так було покладено новий напрямок у фітотерапії — аналіз хімічного складу рослин та пошук “діючих” агентів цих речовин.

Що стосується наших земель, то Трипільська Культура має глибокі корені свого розвитку. Культура, яка являла себе як землеробна, використовувала рослини і як основу харчування, так і виготовлення з них одягу; також лікування травами, оліями з квітів та виготовленням сури (сьогоднішній йогурт). Сура виготовлялася з молока і трав. В молоко клали цілющі трави та ставили на сонці скислюватись. Цей процес називався сурожінням. Напій був дуже корисним і допомагав при багатьох хворобах.

З привнесенням на територію України християнства було певною мірою притиснуте народне знахарство та використання народних методів лікування, але… Тактичний хід старців давньої Русі зміг певною мірою в Православії замаскувати родинну Трипільську Культуру і зберегти Звичаї народу, заодно і в церкву пронести використання рослинних олій як унікальний діючий зцілюючий фактор.

Особливо цінною енциклопедією медичних знань 10 ст. є науковий трактат «Мазі» київської князівни Євпраксії Мстиславівни (1108 – 1172 року). Євпраксія онука Володимира Мономаха, була високоосвіченою для свого часу жінкою. Вона вивчала народну медицину, сама лікувала хворих, за що одержала поетичне ім’я «Добродія». Трактат Євпраксії далекий від марновірства і забобонів, якими були переповнена література в ті часи, описував лікування окремих недуг.

Щодо давньої Росії, то дієво це питання було поставлено Російською Академією наук, створеною у 1724 р. Але й тут була слабкість: весь час використовували виключно імпортовані лікарські рослини. І вже тільки при соціалістичній владі було взято курс на дослідження своїх вітчизняних лікарських рослин.

За козацької доби в Україні, народ опиняється в екстремальних умовах: оточені з трьох сторін ворогами (північ, південь, схід). Постає найголовніша проблема збереження етносу та виживання все це спонукає до пошуку надійних засобів для лікування свіжих та гнійних ран, опіків, боротьби з дизентерією. Особливого значення набувають у той час такі цілющі рослини: листки подорожника, трава споришу звичайного, алтея лікарська, кора та дубові гали, калган, суниця лісова, малина, шипшина, бузина чорна, плоди вишень тощо. Особливу увагу приділяли рослинам які містять дубильні речовини, фітонциди, органічні смоли, антибіотики, гіркоти: м’ята, деревій, материнка, пижмо, золототисячник звичайний, звіробій, хлібна цвіль. При вживанні м’ясної їжі козаки обов’язково приправляли страви: кропивою дводомною, пижмом звичайним, материнкою, чебрецем, бобівником, хріном тертим. Там, де збиралося багато люду завжди прокурювали леткими оліями материнки, чебрецю, ялівця, полину гіркого, бруньок тополі створюючи аналог сучасного кондиціонеру. Козацька доба вельми сприяла вивченню застосування лікарських рослин і використання народної медицини.

Перші промислові заготівлі лікарських рослин в Україні розпочалися у 17 ст. З 17 ст. все більше уваги приділяють вивченню та опису лікарських рослин у школах фармакології. Спеціальної уваги заслуговують українські учені які займалися вивченням фармакогнозії: Петро Погорецький, Федір Граль, Григорій Соболевский.

Одним із засновників української наукової фітотерапії є лікар – Ю. Липа (праці «Ліки під ногами», «Фітотерапія». Він був першим з дослідників лікарських рослин України.

Сучасна фармакологія продовжує досліджувати лікарські рослини. за різними даними від 30 до 45% сучасних ліків виготовляється з рослин. А при серцево-судинних, шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах печінки та нирок рослинна сировина є основним компонентом готових лікарських форм (80-90%). На жаль, економічні закони фармацевтичного ринку протекціонують збільшення кількості препаратів, в яких недобросовістні виробники лише декларують рослинний компонент, а насправді використовують їх синтетичні замінники.