7 травня 1775 року було підписано договір (Константинопольський трактат), згідно з ним Османська імперія передавала Буковину (Сучавська та Чернівецька земля, включно з Довгопільським околом) «на вічні часи» до складу Габсбурзької монархії. Спеціальним цісарським (імператорським) патентом Чернівецький генералат був реорганізований в адміністративну одиницю австрійської монархії - Дистрикт Буковина. Одним з перших важливих заходів на шляху інкорпорації Буковини до Австрійської монархії стало приведення до присяги на вірність імператорському дому Габсбургів населення краю. Це відбулося 12 жовтня 1777 року складали присягу всі стани краю: дворяни – кожен особисто, монастирі – кожен через своїх двох уповноважених, священики кожного цинуту через свого протоієрея і двох представників, кожна сільська громада була представлена своїм старостою і двома уповноваженими мешканцями села. Складання присяги вірності тронові фактично означало набуття населенням австрійського підданства. Управління Дистриктом здійснював голова військової адміністрації, який підпорядковувався створеному в 1774 році генеральному військовому командуванню Галичини та Лодомерії у Львові. Головами війскової адміністрації в певні періоди були уже вищезазначений генерал Габріель фон Спелені (1774-1778) та генерал Карл фон Енценберг (1778-1786). В адміністративному центрі Дистрикту за розпорядженням військової адміністрації Буковини в 1775 році було утворено Чернівецьку міську управу. Цісар Йосиф ІІ був яскравим представником освіченого абсолютизму, саме на його правління припав час активних реформ початих ще при його матері Марії-Терезії основними рефомами які торкнулися також західноукраїнських володінь Габсбурзької імперії, Буковини зокрема, були:

• Аграрна реформа (селяни були звільнені від особистої залежності, було визначено розмір паншини до 30 днів на рік)

• Релігійна реформа (13 жовтня 1781 року цісар видав указ про віротерпимість католицька, протестантська та греко-католицька церкви були зрівняні в правах, був припинений тиск на іудеїв, вони отримали певні вільності)

• Освітня реформа (Запровадження початкові і середні школи. Було створено греко-католицькі семінарії в Ужгороді та Львові. Відновленно в 1784 році діяльность Львівського університету. Для русинів при ньому було створено «Руський інститут» де на філософському і богословському факультетах навчалися русини.) 

На Буковині військова адміністрація намагалась звільнити край з його запущеності. Для піднесення занепалого сільського господарства та розвитоку ремісництва, промисловості і гірничої справи у край були привезені фермери, ремістники та гірники. Таким чином на Буковині поселилось багато німецьких колоністів які також внесли вклад у розвиток краю. Був покладений початок розбудові інфраструктури. Особлива увага приділялась будівництву доріг і мостів, а також поштових станцій між Снятином, Чернівцями і Бистрицею. З метою піднесення народної освіти вже першим керівником краю був заснований шкільний фонд, доходи якого повинні були направлятися на будівництво і обладнання шкіл. Так вже у 1785 році у всіх містах краю були народні школи. У Чернівцях і в Сучаві були вже дві німецькі народні школи вищого ступеня. Цісар Йосиф ІІ двічі відвідував Буковину у 1783 та 1786 роках для контролю реформ, висловлення зауважень та пропозицій.

У серпні 1786 року Цісар перебуваючи у Львові прийняв рішення про зміну подальшого управління краєм, постановивши об'єднати Буковину з Королівством Галичини та Лодомерїї, до якої вона долучалась в якості Буковинського округу. Останнім головоювійськової адміністрації Буковини був генерал Карл фон Енценберг, який водночас став і першим керівникомБуковинського округу. Органом управління округу була Буковинська окружна управа яка безпосередньо підпорядковувалась спеціально створеній Галицькій губернській управі у справах Буковини у Львові. Керував управоюокружний староста, якого разом з комісарами призначав особисто Цісар, а решту чиновників окружний староста самостійно. Підпорядкованою Буковинській окружній управі, продовжувала діяти Чернівецька міська управа, яку уже пізніше 2 вересня 1832 року реорганізували в Чернівецький міський магістратна чолі з бургомістром. З 1786 року розпочали організовувати щорічні Петрівські ярмарки, що надало нового імпульсу для розвитку як Чернівців так і округу в цілому. 29 вересня 1790 року уже новий Цісар Леопольд ІІ який зійшов на престол після смерті свого единокровного брата Цісаря Йосифа ІІ, своїм свідоцтвом надав Буковинському округу деяку самостійність, але повного виокремлення Буковини в окерму одиницю не відбулося і Буковиною і надалі керували зі Львова. У 1803 році в окружному центрі було вже 13 ремісничих цехів. На початок XIX століття Чернівці стають все більш схожі на місто. Завдяки заохочувальній політиці, яка проводилася місцевою владою, розпочався «будівельний бум», так наприклад в 1808 році на Буковині відкрилася перша Чернівецька вища гімназія. В 1804 році цісарем Францом II (зійшовший на престол після смерті батька Леопольда ІІ в 1792 р.) була створена Австрійська імперія у відповідь на проголошення Наполеона Бонапарта в тому ж році Імператором французів, Франц ІІ розумів що з високою вірогідністю дальнійше протистояння з Наполеоном приведе до повного краху Священної Римської імперії імператорами якої починаючи з Фрідріха ІІІ традиційно були Габсбурги, 

В 1848 під впливом революційних подій у Франції, Европою прокотилися низка революцій, ці події не оминули і Австрійської імперії, в багатонаціональних окраїнах якої почались виступи. Найбільш небезпечні події почались в Італії, де спалахнула перша італійська війна за незалежність, та в Угорщині, де у березні був створений перший угорський уряд, під час революційних подій 1848—1849 рр. населення Буковини також брало участь у низці селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту.  Революційні події 1848 року змусили цісаря Фердинанда податися до Інсбрука а уже 2 грудня 1848 року Фердинанд зрікається престолу, на престол охопленої революцією Австрійської імперії сходить його 18-літній племінник Франц-Йосиф І. Йому вдалось в короткі терміни опанувати ситуацію в країні і реформувати її, якою він правитиме майже сім десятиліть. Революційні потрясіння 1848 року підштовнули цісаря Франца Йосифа I до адміністративно-територіального реформування імперії статус багатьох регіонів було вирішено підвищити до рівня коронних земель. Подібні зміни торкнулися і Буковини. У 1848 в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху, який особливо посилився після утворення у 1869 товариства «Руська Бесіда» у Чернівцях. 4 березня 1849 року конституцією Австрійської імперії Буковинський округ, виведений зі складу Королівства Галичини і Лодомерії, був оголошений коронною землею зі статусом герцогства. Цісарським патентом від 29 вересня 1850 року Буковині було даровано власну конституцію яка передбачала самостійність герцогства у вирішенні всіх питань, що не були у віданні центральних органів влади, серед яких — встановлення місцевих податків і зборів, формування і функціонування органів місцевого самоврядування, церковних та шкільних справ. Представницьким органом герцогства конституція визначала парламент з 25 чоловік: митрополит, семеро з числа найбільших платників податків (яких переобирали що три роки), а решта 17 (п'ятеро від міських, дванадцять — від сільських громад) — обраними на шість років прямими виборами з числа чоловіків, що досягли 30-річного віку, платять податки, останні принаймні 5 років постійно проживають на Буковині і не обтяжені у минулому кримінальними покараннями за злочини проти власності і суспільної моралі. Однак військова перемога австрійських військ під проводом Йозефа Радецького у австро-італійській війні 1848-1849 р.р і придушення угорської революції у 1849 році дало центральній владі упевненість у собі, і як результат цісар змін своє бачення на державний устрій, Конституція від 4 березня 1849 року була відмінена, відбулася реставрація старого порядку управління, водночас були скасовані всі крайові конституції і представницькі установи. Але поразка у австро-італо-французькій війні 1859 року змусила цісаря шукати суспільної підтримки в політично нестабільній імперії. 26 лютого 1861 році Франц Йосиф I поновив (з деякими змінами і обмеженнями) право регіонів на формування власних представницьких (ландтагу) і виконавчих (ландесаусшусу) органів влади. Вони були збережені і при трансформації країни у 1867 році в дуалістичну монархію Австрії та Угорщини. За виборчим законом 1907 року Буковина отримала право делегувати 14 депутатів до рейхсрату Цислейтанії ( землі, що безпосередньо підконтрольні австрійській імперській а не угорській королівській короні.) 13 жовнтя 1864 року першим бургомістром стає Якоб фон Петрович , завдяки його реформаторській діяльності відбулося створення міськоï пожежноï команди , покращення та розширення вуличної мережі міста , на період його управління припала побудова Чернівецького залізничного вокзалу 1865-1866 років i вiдкриття 1 вересня 1866 року залізничного сполучення Львів Чернівці Чернівці поступово закріплює за собою статус важливого промислового і трогівельного центра . Через два роки в 1866 році приємником Якоба фон петровича стає Антон Кохановський. Кахановський настільки активно працював, аби підняти рівень Чернівців, що через два роки його знову обрали мером — і так було чотири рази поспіль, так він очолював місто 26 років. За керівництва Кохановського у Чернівцях запустили трамвай. Його маршрут пролягав через середмістя від Прута до центрального парку. Також у 1895 році розпочалася розбудова водогінної та водозбірної системи, а ще каналізації, як наслідок, значно поліпшився санітарний стан будинків і вулиць. Тоді у Європі вже з’явилося світло, тож воно мало бути і в Чернівцях. Тому магістрат одночасно працював над введенням електричного освітлення. На вулиці В. Альта (нині Лесі Українки) збудували першу електростанцію. А вже на початку 1896 року на вулицях Чернівців з’явилося світло, а відтак — у сесійній залі у ратуші. Антона Кохановського депутати в ній зустріли аплодисментами, коли там з’явилося освітлення. Як із гордістю писала тодішня преса: 

«Тепер справді зроблено великий крок наперед розвитку міста, бо електричне освітлення стане одним кроком більше для змагань Чернівців стати великим містом».   

 Паралельно у Чернівцях відкривали гімназії: німецько-українську на вулиці Д. Загули (нині №5), гімназію для православних дівчат (нині це гімназія №4); медзаклад на вулиці Щербанюка, лікарню для душевнохворих. У цей же час у місті будували розкішні готелі, звели нові будівлі та добудували верхні поверхи на будинках, які розташовані  на Центральній площі, на вулицях Ольги Кобилянської, Франка та прилеглих у центрі міста. У цей час зводили такі розкішні споруди, які й досі є окрасою Чернівців. За роки праці Кохановського і його сприяння також звели поштамт (на вулиці Поштовій),  будівлю Буковинського ощадного банку (тепер художній музей), 18 років будували унікальну споруду Резиденції митрополитів Буковини і Далмації та Вірменську католицьку церкву східного обряду Святих апостолів Петра і Павла за проєктами чеського архітектора Йозефа Главки. Кохановський ініціював зведення Буковинського ландтагу (теперішнього палацу дітей та юнацтва) на вулиці Шептицького для засідань буковинського крайового сейму. Також Кохановський лобіював проект заснування Чернівецького університету, брав активну участь,у побудові єзуїтський костел Найсвятішого Серця Ісуса, і долучився до його будівництва дуже конкретними коштами з власного гаманця. Він був настільки пошанований, що Папа Римський передав вітання і благословення всій родині Кохановського на три покоління вперед. На початку ХХ століття Кохановський запросив із Відня до Чернівців двох найкращих архітекторів, які будували у Європі театри, Фельнера і Гельмера. Вони погодили проєкт та кошти і менше, ніж за рік збудували чернівецький театр. Дев’ять місяців витратили на упорядкування внутрішніх інтер’єрів, будівлю звели швидше, ніж облаштовували всередині. Кохановський подарував місту годинник на ратуші, інакший, ніж той що вже був на вежі. Годинник він замовив у Празі. В 1905 році 88-річного Кохановського погіршився стан здоров'я, він попросив звільнити його з посади бургомістра Чернівців, так закінчився період головування Кохановського у Чернівцях, який остаточно закінчив процес переходу Чернівців з рівня провінційного містечка східної околиці імперії до рівня європейських міст. Особиста прихільність цісаря Франца-Йосифа І також у цьому свою роль. За активного сприяння цісаря було відкрито цілу низку навчальних закладів та медичних установ на Буковині. Зокрема, 4 жовтня 1875 року указом Франца Йосифа I на основі теологічного інституту, що існував із 1827 року, засновано Чернівецький університет із німецькою мовою викладання, та з окремими кафедрами української (руської) і румунськоїфілологій. Першим ректором університету став відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук. 23 січня 1873 року вийшов цісарський патент, відповідно до якого було утворено незалежну Буковинську митрополію, а митрополиту Євгенію Гакману було надано титул архієпископа Чернівецького і митрополита Буковини й Далмації. З 1880-х років у єпархії була своя друкарня, розташована в резиденції митрополита. У Чернівцях видавали багато православної релігійно-духовної й богословської літератури: двомовний єпархіальний журнал «Candela» («Світильник»), збірники церковних проповідей, церковні календарі, книги й брошури повчального характеру для мирян. 

Франц Йосиф Габсбург, який народився 18 серпня 1830 року у віденському палаці Шенбрунн, був праправнуком цісаревої Марії Терези, правнуком цісаря Леопольда ІІ, внуком Франца ІІ, якщо вважати того за імператора Священної Римської імперії (або Франца І, як він став іменуватись, прийнявши після 1805 року титул цісаря Австрійського.
Його батько Франц Карл Йосиф був молодшим братом цісаря Франца І, а мати Софія Фрідеріка Доротея Вільгеміна – донькою Максиміліана І, короля Баварії. Мав трьох братів і сестричку Марію Анну, яка померла в дитинстві.Спочатку молодий цісар викликав надії, потім потроху почав трохи набридати. Врешті-решт з “татунька” перетворився на “дідка”. Урядове вшанування його особи з боку вірних підданих химерно перепліталося зі саркастичною сатирою ворогів імперії, незадоволенням вічно покривджених аутсайдерів монархії та зі суто людським співчуттям до численних нещасть, які звалювались на цісарську родину.

Сам цісар називав себе в анкетах переписів населення Австро-Угорщини “першим державним урядником”. Уже в шестирічному віці, після смерті свого діда Франца І, Франц Йосиф став кандидатом на трон. Хоча він не вчився у школах і університетах, був підданий інтенсивному процесові засвоєння знань (спочатку 20, потім 50 годин на тиждень) під наглядом матері. Окрім німецької мови, володів французькою й італійською, трохи гірше – чеською й угорською, а також польською. Запізнав секрети танцю, фехтування та кінної їзди, хоча своїм фахом і захопленням вважав ремесло палітурника. Державними справами цісар займався регулярно і педантично. Кожного вівторка та п’ятниці цісар влаштовував авдієнції своїм підданим між 10-ю та 12-ю годинами. Бувало, що за один день він приймав понад сто осіб, особисто вислуховував прохання та скарги своїх підданих, яких допустили до цісарського двору.

В цей період Чернівці досягли небувалого піднесення. Тоді місто перетворилося на культурний і просвітницький центр регіону. У Чернівцях відкрили університет, створили велику громадську бібліотеку. Завдяки активній діяльності національних громад з’явилися перші періодичні видання. Такожу той час побудували залізницю Чернівці-Львів, ввели в дію електричний трамвай, водогін і каналізацію, було спорудження кафедрального собору, міського театру, шкіл, серед яких чотири народних школи з українською мовою навчання. Ставлення чернівчан до цісаря Франца-Йосифа І прекрасно іллюструють його візити до Чернівців, так наприклад 15 вересня 1880 року відбувся третій візит цісаря до Чернівців, Це була неординарна подія в житті міста приїзд цісаря детально розписано журналістами в місцевій та столичній пресі, за якими визначний історик Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль в своїй знаковій праці «Історія Чернівців» ретельно передав події тих трьох днів: 

«У 1880 році цісар утретє прибув до східної провінції своєї імперії. Його величність приїхав до кордону краю опівдні 15- го вересня. За стародавнім звичаєм найстаріший житель краю вітав Його хлібом і сіллю. У населених пунктах, повз які проїздив потяг цісаря, запанувала безмежна радість. На чернівецькому вокзалі його Величність зустріли бурхливими вітальними вигуками. Тут монарх відповів на промову крайового старости такими словами: «Мені є дуже приємно, що через такий довгий час Мені знову видалася нагода відвідати моє вподобане герцогство Буковину». Проїзд від вокзалу до міста перетворився на величний тріумфальний хід, що досяг свого апогею у привітанні монарха поважним числом юних почесних пань, які вишикувалися біля тріумфальної арки, спорудженої неподалік католицької церкви між помешканням полковника і будинком фінансової дирекції. 15-го і 16-го вересня Його величність перебував у Чернівцях і оглянув місто, що бурхливо розвивалося. З дивовижною витривалістю Його Величність відвідував усі церкви, школи, університет і резиденцію, шпиталі та промислові підприємства. Він радісно визнав відрадні успіхи і всюди виявляв своє жваве зацікавлення. Цісар з надзвичайною доброзичливістю приймав численні клопотання, які він у найлюб’язніший спосіб дозволяв передавати собі особисто навіть на вулиці. З такою привабливо-дружелюбною зацікавленістю Він приймав влаштовані почесті, оглядав народне свято у Народному саду, відвідував стрільбище та святкову виставу в театрі. Цісар інспектував також чернівецький батальйон крайової оборони, перебравши на себе його командування, і похвалив його за успіхи. О 17-й годині монарх від'їхав на Радівці, звідки повернувся ще того ж дня. Всюди Його супроводжувала неосяжна бурхлива радість. Всіх захопила та зачарувала милостива ласка і щирість Його Величності.» Рано-вранці 18-го Його Величність від’їхав з міста, яке, як і в час присутності цісаря, було яскраво і святково освітлене. Багатотисячний людський натовп заполонив вулиці, з сумом у серцях прощаючись з батьком краю. Його Величність сказав на вокзалі зворушливі слова прощання, а бургомістрові з визнанням висловив таке: «Я Вам дякую, місто зробило для Мене надто багато». Потім Він висловив надію на подальший розвиток міста і запевнив, що він зі свого боку охоче цьому сприятиме. Коли потяг уже рушив і знову залунали вигуки «Слава»», Його Величність появився у вікні і дружньо та зі щирою усмішкою слав вітання на всі боки. Надзвичайне враження справила на всіх сцена прощання на кордоні краю. Коли монарх дуже щирими словами подякував за гарний прийом, настала глибока тиша, але за кілька секунд залунали все нові й нові вітальні вигуки, що потрясали прохолодне вранішнє повітря, вітальні вигуки, у яких виявлялися почуття вірності народу до дорогого монарха. Його величність цісар знову звернувся до присутніх і сказав: «Я беру з собою спогади про перебування на Буковині як найприємніші у моєму житті. Сподіваюся, що незабаром знову прибуду на Буковину. Ще раз дякую всім. Прощавайте!» Коли Його величність цісар люб’язно попрощався, він знову піднявся в салон вагону, і потяг повільно рушив під радісні слова слави з боку величезного натовпу народу. За якусь мить народ уже не бачив свого дорогого монарха». 

28 червня 1914 року коли на території Боснії та Герцеговини було вбито наслідника австро-угорського престолу Франца-Фердинанда та його дружину Софію Хотек. Це стало приводом для початку першої світової війни, ця війна кардинально змінила геополітичну карту Європи. Перша світова війна також торкнулась нашого Буковинського краю, так зокрема Буковина була тричі окупована російськими військами. З початком війни австро-угорська влада запровадила політику боротьби проти всіх хто хоча б підозрювався в антидержавній діяльності чи співпраці з ворогом. В приклад можна привести розпорядження головнокомандування австро-угорської армії на Буковині від 13 вересня 1914 року:

"У війні з ворогом, яка останнім часом ведеться в краю трапляються нові випадки безсумнівної зради щодо наших військових підрозділів, звертаємо увагу населення на це з зауваженням що військовим командирам сурово наказано негайно знищити на місці всіх винних або лише запідозрених у зраді чи антидержавній діяльності."

Так на цей наказ відреагував громадський та педагогічний діяч, письменник Ілларій Карлубицький:

"Цей згубний наказ, котрий започаткував страти на буковинській землі був і залишиться безкарним на вічні часи. Той хто вписав в нього слова «або лише запідозрених» не мав совісті, а той, хто під словом «військові командири» розумів звичайних жандармів свідомо перевищував свої права. «Командир» є занадто розтягнутим поняттям. І якщо хтось мав сміливість вживати таких драстичних заходів, як це передбачає цитоване розпорядження, він повинен був достатньо точно визначити слово «командир». Якщо б так сталося, то не було б можливим, щоб звичайні вахмістри присвоïли собі право негайно вирішувати питання про життя і смерть своїх співгромадян."

21 листопада 1916 року, завершив свій життєвий шлях цісар Франц Йосиф І з династії Габсбургів. Ставши у 18-річному віці на чолі імперії, він пробув на троні 68 років. До 70-ї річниці свого правління цісар Франц Йосиф І не дожив. Наступником Франца Йосифа І став внук Карла Людвіга, син молодшого брата ерцгерцога Франца Фердинанда – Отто Франца Карл Франц Йосиф, який врешті-решт став новим цісарем під іменем Карла І. Карл І став останнім цісарем, Карл також відвідував Чернівці в 1917 році де його досить радісно зустрічало населення, за своє коротке правління (1916-1918) він намагався перетворити Австро-Угорщину на повноціну федерацію, 16 жовтня 1918 року цісар Карл І оприлюднив маніфест, яким проголошував, що “Австрія по волі своїх народів має стати зв’язковою державою, в якій кожде плем’я на области, яку заселює, творить свій власний державний організм... До народів, на яких самовизначенню буде основана нова держава, звертаю мій заклик, щоби вони співділали в сім великім ділі через Національні Ради, які утворені з послів кожної нації до Державної Ради, які мають заступати інтереси народів у відношенню до себе та до Мого уряду” але було вже запізно після поразки в першій світовій війні у 1918 році Австро-Угорщина припинила своє існування, на уламках імперії утворилися національні держави. Останій крайовий президент Герцогства Буковини Йозеф фон Ецдорф був змушений підписати акт про передачу влади Омеляну Поповичу і Аурелу Ончулу, що представляли Українську і Румунську національні ради, відповідно. Але вони, як прихильники поділу Буковини за етнічною ознакою з подальшим приєднанням Північної і Південної частин до України і Румунії, відповідно, зазнали поразки, і після окупації краю румунськими військами самопроголошений Генеральний конгрес Буковини 28 листопада прийняв резолюцію про приєднання Буковини до Королівства Румунія.