Очікувано, багато рандоннерів не наважилися на таку пригоду і на старт туру виїхало троє авантюристів. Андрій стартував з Київа, а Євген (я) та Олександр - з Харкова.

На жаль, Андрій змушений був зійти на другому етапі через травму. Харків'ян вистачило на дещо більшу дистанцію.

Прогноз погоди на перший день був двояким. Вітер обіцяли боковий та попутно-боковий з Північного-Сходу. Температуру від 5 до 15 градусів. Проте на маршруті очікувалося діві смуги з дощем - біля Краснограду та Дніпра. Стартувати вирішили о 4 ранку, щоб спробувати менше мокнути. План майже вдався.

Стратегічне завдання на сьогодні було економно та спокійно доїхати до темряви у Софіівку.

Майже після старту почався відчутний дощ і вже на 10 км довелося завернути на заправку та вдягти протидощове екіпірування. Бахіли з кульків та ізострічки рулять! Десь за 30 хвилин потому дощ скінчився і кілометрів 50 на світанку ми їхали без опадів у приємній весняній прохолоді. Вітер не заважав. Дорога по Харківщині - чудова. Настрій був бойовий. Проте попереду згущалися хмари...

Ну і пішов дощик. Доволі не слабкий такий. Хоча було не холодно і особливого дискомфорту він не викликав - не цукрові ми. Але все гладко не буває. Десь на 100му км перед постом поліції біля Краснограду в мене стрельнула спиця на задньому колесі. Лопнула в місці кріплення біля ободу. Запасної не було. Розтиснувши заднього тормоза можна було їхати далі, але критично важливо стало знайти спосіб виправити проблему у Дніпрі. Далі дороги обіцяли колесам нові випробування.

На заправці за Красноградом навернув хотдог та запросив допомоги знайомих з Дніпра у пошуку веломайстерні. Завдання ускладнювалось тим, що це був понеділок після Великодня - святковий день і багато установ відпочивали. Євген та Іван підкинули декілька варіантів веломагазинів і з невеличким оптимізмом я продовжив рух на південь до Дніпра.

Перед Дніпровською областю зателефонував Андрій та засмутив новиною про свою травму, що змусила його зійти з дистанції.

У Дніпровській області стан траси погіршився. Було видно, що ямковим ремонтом тут не займалися і вся права смуга хайвею була в ямах. Через це їхати було навіть комфортніше, бо весь рідкий рух автотранспорту відбувався в лівій смузі за десяток метрів від райдерів. А край дороги був прийнятний для ровера.

За розв'язкою на Новомосковськ стан дороги чудово відображено на знаку. Хоча такого безладу там близько 2 км і далі все не так сумно майже до Дніпра.

Трохи притопив, щоб мати час на ремонт. За 20 км від Дніпра знов полило але не зупинявся та швиденько рушив далі. До міста під'їхав вже по сухому.

На в'їзді в місто зупинився та почав обдзвонювати контакти вело магазинів. Лише Дніпробайк працював та обіцяв допомогти.

Довелося трохи відхилитися від треку та пожертвувати обідом. На підйомчику до вулиці Богдана Хмельницького ледь на закипів.

Хлопці мене порадували тим, що прямих спиць на колеса Mavic в них нема. Але можуть заколхозити зі звичайних. І таки чудово заколхозили! Так що колесо витримало ще 1300 км по дорогам різної якості.

Поки над колесом чаклували, я встиг пройтися до АТБ та трохи накупити їжі. Не найкраща альтернатива повноцінному обіду, но маємо те що маємо.

Величезна подяка хлопцям DNIPRO.BIKE за те що реально допомогли вийти з неприємного становища. Ціна питання - до години часу, 80 грн та дві запасні спиці у додачу.

Зателефонував Олександру і виявилося, що я його трохи випередив на виїзді з Дніпра. Вирішив зачекати на заправці та рушати далі разом.

По дорозі на Кривий Ріг зустріли старого знайомого бичка, що нікуди не втік з минулого серпня коли ми там їхали LRM 1200+.

Нарешті на 220му км почалися нові для мене дороги. Траса на Кривий Ріг спочатку була доволі комфортна але траплялися дуже розбиті відрізки. На деяких з них робили ямковій ремонт. Вітер послабшав та став повністю попутним. Ми спокійно котилися ровнячком до фінішу.

За Малософіївкою попадалися відрізки нового асфальту. Траса там ідеальна. Вітер остаточно вщух, трафік кудись зник, хмари розігнало та сонце повільно рухалось до обрію. Краса!

Приїхали до Софіївки як раз на вечірній зорі. Не відразу знайшли єдиний у місті готель, що розташувався на другому поверсі старої будівлі з офісами. Номер виявився доволі коштовним проте дуже комфортним.

Сама Софіївка доволі симпатичне містечко з дуже мальовничим стендом "Я люблю Софіївку", який має різнокольорове підсвічення.

З харчуванням вийшов облом. У єдиному кафе поруч відбувалися якісь стрьомні місцеві святкування. Тому довелось затаритися у магазині типу АТБ та перекусити в номері.

Позаду 322 км за 16 годин з Move Ratio 0,76. Настрій чудовий. Сил витрачено рівно стільки скільки треба, щоб не втомитися. Технічні проблеми вдало вирішено і попереду новий день з 100% нових для мене доріг, що не може не надихати. По плану стартуємо о 5 годині ранку. На відпочинок майже 9 годин.

Будильник розбудив якось рано. Відчувалося що трохи сну ще не завадить, але такої розкоші в нас не було. Попереду 210 км до наступної точки відпочинку. А старт 400ки о 0.01 наступного дня. Прогноз погоди обіцяв нам сонячну теплу погоду без опадів та відчутний зустрічний вітерець на другу половину дистанції.

Стратегічна задача на сьогодні - поматрасити і намагатися не витрачати зайвих сил з огляду на невеликий перепочинок перед 400ю.

Стартували близько 4.50 та за пару км на виїзді з Софіївки зупинилися на супчик на WOG. Супчик там фіговий, але організм вимагав тепленького. Вранці ще й було доволі свіжо так що довелося вдягти рукавички з пальцями.

Дорога до Кривого Рогу виявилася відмінною. Багато нового асфальту, приємний рельєф з помірною кількістю спусків та підйомів.

Перша зупинка на в'їзді у Кривий Ріг, фотосесія, друга наліпка потрапила на своє місце та прокол у Олександра. Традиційно маленький шматочок корду знайшов як напакостити через протипрокольні шари покришки.

Дороги у Кривому Розі терпимі хоч поперечні канавки на всю ширину дороги не дуже приємні. По місту ми проїхали не багато та повернули на південь в бік Апостолово. Праворуч видно було промзону там густий смог над нею. Екологія тут не дуже.

Далі обіцяли Рубе. Тому вдягнув під рукавички еластичні пов'язки на зап'ястя, які далі стали в нагоді. Хоча сама дорога саме така як я полюбляю - є простір для маневрів і швидкість на велосипеді не на багато менше ніж у авто поруч. До Апостолово всі дорожні негаразди чудово об'їзжалися навіть без стрибків. А я все чекав на обіцяного пушного звірятка у вигляді бетонки десь за Апостолово. І дочекався. Це був треш!

Врятувала грутнтовка поруч, бо стики на тій бетонці були вкрай неприємні, а стрибати через них я задовбався ще на першій їх сотні. Щойно вирулив на грунтовку як майже під коліса вистрибнув заєць та пострибав майже як я по бетонці за хвилини перед цим. 5 км грунтовки були відмінні. Але трафік там був добрячий. Пилюки наковтався не мало за автівками.

Ось і Мар'янське за яким начебто дорога має бути кращою. Біля першого магазину влаштовую відпочинок і мене наздоганяє Олександр. Весь такий аж сяє після відрізку Рубе. Починає припікати і знімаю довгий рукав і вперше цього сезона вдягаю літню джерсі. З сумом подивився на мої незагорілі руки. До міцного велообгару залишалось небагато. Бо вітерець та сонце роблять свою справу швидко та майже непомітно. В цьому селі ми нарешті знайшли де б повноцінно поїсти - перше, друге та компот. Далі дорога прямувала на Південний-Захід точнісінько проти вітру вздовж Дніпра. Привіт, 100 з гаком км мордодую!

Кілька км до Херсонської області дороги не було. Лише ями до пів метра глибиною та залишки асфальту. Рухався значно швидше автівок. Херсонська екологічно чиста область зустріла добрячим тягуном та трохи кращим асфальтом. Почалися холмики. Я їх про себе називав тренуванням перед Молдовою. Легесеньким таким тренуванням, як виявилося потім.

Краєвиди почали радувати око. Від Кривого Рогу до річки Дніпро дорога повністю йшла коридором між посадками і милуватися там було ні чим. Хоча зараз би від таких кущів вздовж дороги я б не відмовився. Бо вітерець трохи заважав.

Знайшов нульовий кілометр. Це вже третій такий знак, який я знаю у Херсонській області.

Поруч завалявся апетитний кавунчик. Навкруги різнокольорові поля, дорога прийнятна для комфортного руху на велосипеді, але вітерець та доволі круті підйомчики починають відбирати більше сил ніж сподівався.

В загалі то дорога від Марьянського до Каховки мені сподобалася. Дуже мальовнича. З веселим рельєфом та асфальтом де відмінні ділянки раптово переходили в повну розруху. Особливо тоскливо було внизу на містках та дамбах.

В Дудчанах зробив привал, з'їв морозиво та дочекався Олександра. Йому було важкувато дертися на апхіли зі своїм баулом.

Була в мене ідея навідатися до Каменської Січі за 7 км в сторону від маршруту. Проте змушений був відмовитися від цього через надмірну витрату сил на зустрічний вітер. Так і докрутив до Берислава.

Там відбувається доволі масштабне будівництво сонячної електростанції. Також у містечку мальовничий парк з різними монументами.

Ну а від Берислава до Каховки зовсім небагато. За 15 км за дамбою Каховської ГЕС знаходиться місто Нова Каховка і очікуваний відпочинок.

Готель у Новый Каховці розчарував. Ліжко було дуже незручне та нормально поспати я так і не зміг. Тож відновлення перед наступним етапом виявилось неефективним. Прогноз погоди обіцяв нам випробування у вигляді сильного Південно-Західного вітру та можливість злив ближче до Одеси. Стратегічним завдання за таких умов стало просто доїхати в ліміт часу 27 годин.

Стартували приблизно за планом порядка 0.15. Попереду рівні як стіл 100 км до Скадовська. Проте проти вітру, який навіть вночі був відчутний.

Приблизно рік тому я вже тут катав в рамках бревету на 300 км від клубу Moguls Audax. Тоді мене вразив плоскач з набором 300 м на 300 км і теж був нічний старт. Але зараз було відчутно прохолодніше. Спочатку вдягнувся в літню джерсі та з голими колінами. Але за містом вже за 15 км змушений був трохи вдягтися, бо температура впала до +6. Дорога Скадовська у нормальному стані проте зовсім без інфраструктури. Перша заправка чи магазин від Нової Каховки находиться у Скадовську.

Пару разів зупинявся, вимикав все світло і милувався розкішним зоряним небом! Це один з моїх улюблених моментів ночного педалювання за містом - такого зоряного неба в місті ніколи не побачиш. До Скадовська докрутив доволі бодро та на березі моря був ще затемно.

І тут дало про себе знати якісне "відновлення" та відсутність нормального сну. Мне почало рубити. Знайшов зачинене літнє кафе на пляжі, проліз до нього всередину з велом, закутався у спасковдру та провалився у сон десь на пів години.

Такий перепочинок відмінно подіяв і з'явилися сили нормально крутити далі . Як раз і Олександр підтягнувся.

Пара фото на пляжі та поїхав на заправку випити кофе та трохи перекусити. Далі майже до Херсона маршрут повертав по вітру і все той же плоскач обіцяли невеликий перепочинок. Так і сталося. Дорога була не погана, мальовнича і вітер місцями суттєво допомагав.

Я крутив трохи швидше Олександра але й зупинявся частіше зробити пару фоток. Тож загальна середня в нас виходила майже однакова. У Олександра з'явилася слушна ідея відправити з Херсона Новою Поштою значну частину свого багажу. Логічне рішення. В мене було не так багато баласту і я вирішив його везти до Одеси самостійно.

В тих краях можно знайти дуже патріотичні краєвиди та вказівники.

Перед Голою Пристанню степові пейзажи змінилися сосновим лісом та пісочними дюнами. Як раз тут глибше за соснами і знаходиться відома пустеля Олешківські піски. Но нам туди не треба. Нам треба до Одеси. У Голій Пристані маршрут повертав майже на схід і попутно боковий вітер став повністю попутним. Навкруги все квітне та пахне. Чудова пора року! Чим далі на Південь тим більше зелені та квіток навкруги.

Дорога тут виявилася зі свіженьким асфальтом що дозволило спокійно тримати швидкість під 40 кмг. Плоскач та попутний вітерець в цьому відмінно допомагали. Але настрій був не дуже. Бо вже за 15 км маршрут повертав майже на 180 градусів і ця попутна халява оберталась нам на випробування зустрічним вітром. Планував повноцінний сніданок у Олешках але там кафе відчинялися лише о 10 і чекати сенсу не було. Наступна зупинка була зроблена вже на правому березі Дніпра. Він там широкий!

Трохи хотдогів та обговорення з Олександром його ідеї з Новою Поштою. Виявилося не просто взяти з собою лише необхідне і якось його везти далі без спеціальної сумки. Але Олександр придумав вихід зі становища за допомогою футляра від чохла та кулька з АТБ.

Херсон зустрів нас першими підйомчиками протягом майже 200 км за сьогодні. Залишив Олександра біля Нової Пошти та не швидко поїхів через місто проти вітру. В ногах почала відчуватися втома.

Херсон особливого враження не справив. Звичайне акуратне місто з задовільними дорогами та, як мені здалося, надмірною кількістю світлофорів. Коли вирулив на трасу до Миколаїва, то вітер став боковим і ще посилився. Від того щоб не здуло з дороги трохи рятував невеликий заборчик на розподільній смузі. Але з таким вітрюганом їхати було важкувато.

Гармін показував 25 градусів тепла, але жара зовсім не відчувалася через сильний вітер. Дорога Херсонщиною була якісна але з наближенням до Миколаївської області погіршувалася. Пропорційно стану дороги збільшувався трафік. Неприємні ділянки почалися від Посад-Покровського та далі перейшли у повну ганьбу у Миколаївській області - величезні ями, вузька дорога та великий трафік. І до цього ще й шквальний боковий вітер.

Моментами відчував себе маленьким невагомим листочком, що планує у повітряних потоках. Попутні фури давали суттєвий імпульс вперед, закриваючи від вітру на мить. Кілька разів коли їхало кілька фур подряд вдавалося ловити повітряний поток і суттєво прискорюватися. Але великі ями перетворювали такі прискорення на ризиковану справу. Кілька разів доводилося перестрибувати ями за відсутності можливості їх об'їхати зліва через трафік. Одного разу довелося виконати навіть цирковий номер з подвійним стрибком. Попереду була довга яма з маленьким шматком асфальту в середині і швидкість за 30. Зліва поток авто, а справа погане узбіччя. Я просто стрибнув раз і миттєво ще раз просто перелетівши ту яму відштовхнувшись від бугорка в її середині без жодних наслідків. Ставало весело. Аж тут поворот на Миколаїв. Проїхавши під містком я просто став. Вкручуючи на повну швидкість ледь сягала 15 км на годину проти такого вітру.

Просувався далі зі швидкістю черепахи. Вітер підіймав багато пилу та піска, літали всякі гілки та мусор. Бррр. Не дуже привітна зустріч від міста Миколаїв.

Ближче до центра місця зупинився в Челентано та наївся від пуза. Перше, друге, компот + кава та десерт - життя налагоджується. Далі вже і вітер начебто не такий потужний. Може в місті так і було, але на трасі об'єктивно він не поменшав.

Сам Миколаїв мені сподобався трохи більше за Херсон. Особливо приємний там Флотський бульвар.

Коли спускався по мосту через Буг побачив прямо по курсу неприємні хмари, які стрімко рухалися трохи під кутом вбік від напрямку маршруту. Дорога за Миколаївом перші кілька кілометрів дуже погана. Але далі раптово покриття приходить в норму і більше не заважає майже до Одеси.

Вітрюган продовжує здувати з дороги та суттєво тормозити рух вперед. В такому урагані мені ще ніколи не доводилося кататися. Попереду стрімко чорніло небо над обрієм. Вирішив їхати вперед доки не побачу мокрий зустрічний транспорт. Прикинув по мапі автобусні зупинки яких попереду виявилось декілька на відстані порядка 3-5 км одна від одної. Тож план був перечекати зливу на одній із них.

План вдався. Щойно почали падати перші краплі я сховався на зупинці та отримав змогу трохи перепочити та екіпіруватися відповідно до опадів. Лило знатно. Але на щастя не довго.

Змайстрував собі бахіли, вдягнув штани і щойно вщухло зверху продовжив свою мандрівку.

Відразу після дощу вітер трохи зменшився але став чітко зустрічним. Почалися холмики. До фінішу ще порядка 100 км. Сил не так вже і багато лишається після боротьби з вітром. Сонце потроху катиться до обрію. На деяких ділянках вздовж дороги буди цілі пташині поселення ворон чи якихось схожих пташок. Вечеріло і вони виглядали доволі мрачнувато.

Вечірню зорю зустрів у селищі Красне. Ось такая живописна зоря вийшла.

Вранці самопочуття після сну трохи перевершило мої сподівання. Не все так погано, як казалося вночі і шанси нормально проїхати наступний етап точно є. Але етап буде непростий через декілька факторів. По-перше відстань у 600 км, по-друге холмистий рельєф та загальний набір висоти близько 6км, по-третє позаду вже понад 900 км розминки і це точно вплине на власні ресурси протягом бревету. Саме через набір висоти вирішив максимально полегшити власний баласт і відправити все не дуже потрібне до Чернівців Новою Поштою. Також вранці вдалося зробити невеличке ТО велосипеду.

Та просушити речі.

600ку також збиралося проїхати ще кілька райдерів. Дмитро та Ігор з Києва та Олексій з Олександром з Харкова. Хлопці приїхали до Одеси залізницею. Кияни стартували о сьомій ранку та ми з ними розминулися. А Харків'яни вирішили не чекати вечора та стартувати о південь. Ми з Олександром виїхали їх провести та вирішити питання з Новою Поштою та магазином.

На старті хлопці виглядали трохи втомленими після виснажливої мандрівки у плацкартному вагоні проте настрій був оптимістичний. Ми прокатилися з ними кілька кілометрів до Великого Дальника та побажали удачі на маршруті. Вітерець був неприємно зустрічно-боковий.

Нова Почта наважила мій пакунок у 3,5 кг. Непогане таке полегшення. Закупилися в АТБ та повернулися до готелю їсти та спати.

Дуже стала нам в нагоді сауна. Попарились годину ввечері перед сном і це чудово допомогло розігнати крепатуру та сприяло гарному відновленню. Спалось відмінно і головне без будильників. М'язи більш менш прийшли в норму, сідниці відпочили, опіки на руках трохи полегшали після постійного використання Пантенолу.

Попереду найважче поки що випробування у вигляді непростого маршруту 600ки. Тим більше хлопці з Молдови передавали повідомлення, що вітерець, підйомчики та дороги місцями їх добряче потрепали і вони мають намір при нагоді добряче наваляти автору маршрута. Сподіваюсь вони поїдуть до дому раніше ніж я фінішую та мені не перепаде на горіхи.

11.55 і ми на старті. Вперед на зустріч невідомому! Прогноз погоди обіцяє попутно-боковий вітер та невеликі опади місцями по маршруту.

Головне завдання на цей раз просто доїхати. Непогано б вкластися при цьому в ліміт у 40 годин на 600 км.

45 км до Молдови пролетіли швидко. Дорога не погана, вітер помірний боковий та попутно-боковий, сил ще вдосталь. Красиві краєвиди Дністровського лиману та привітні прикордонники з обох сторін додавали позитиву. Перехід кордону у МПП Паланка зайняв 5 хвилин і ось мі вже катимо іншою державою. Асфальт трохи погіршився і мова написів на вказівниках змінилася. Узбіччя стали трохи акуратнішими ніж в Україні.

По Молдові майже біля кожного населенного пункту є невибаглива проте симпатична стела з назвою та роком заснування поселення.

Хлопці повідомили що десь на 100му кілометрі їм трапилася гідна кафешка де вони добре перкусили. Там і плануємо свою першу зупинку. Після довгого тягуна дорога повернула на Північ та стала на диво пласкою.

Вказівники вздовж доріг містили інформацію про відстань до різних вінокурень. По різні боки від дороги безкрайні поля, виноградники та сади.

Раз по раз трапляються акуратні місця відпочинку з криницями питної води.

Попадається різна живність.

Припікає. Проте вітер майже попутний і рухаємося до Штефан-Води в гарному темпі. Там і зупиняюся на обід.

У Молдові в ходу валюта Лей. Курс приблизно 1,6 гривень за 1 лей. Майже скрізь вдавалося розрахуватися карткою. Але в Кишиневі все ж зняв у банкоматі про всяк випадок 300 леїв та 50 з копійками з них привіз до дому.

Ось такий обід плюс млинець з сиром та чай коштували 175 леїв. Поки чекав на замовлення під'їхав Олександр у бадьорому настрої.

Після обіду з новими силами покрутив далі до столиці. Рельєф ставав більш холмистим і перед Каушенами був крутючий даунхіл де за пару км я спустився більш ніж на 200 метрів по вертикалі. На тому спуску спіймав свій перший прокол. Відчув його вже в самому низу. Розібрав колесо та причини проколу чи дирку на камері не побачив. Списав на зміїний укус, змінив камеру та рушив далі.

За Каушенами відразу ж почався довгий тягун на якому набралось ті самі майже 200 метрів по вертикалі. Десь тут наздогнав Олександра який проїхав мимо мене поки я виправляв проблему з колесом. Дорога тут дуже мальовнича та з непоганим асфальтом.

Знову довгий спуск та підйом перед Новими Аненами.

А там дуже схожий на той що перед Каушенами довгий даунхіл. Внизу мені здалося що я недокачав камеру. Зупинився та достав насос. На диво влізло в камеру чимало повітря. Чомусь почав глючити датчик каденсу і показував дивний нуль. Потім само собою це вилікувалося.

За Аненами повернули на трасу до Кишинева яка виявилася не дуже приємною - постійні хвилі асфальту. На тих хвилях відчув якісь негаразди з ровером. Знову прокол! Доковиляв до заправки де ми разом з Олександром швидко мене відремонтували. Вдалося знайти маленький шматок автомобільного корду що стирчав всередину шини та проколов мені вже другу камеру. Замінили, заклеїли та рушили далі.

Вечоріло. Десь прямо по маршруту щось поливало. У нас було сухо. В Кишинев заїхали вже по темному.

Традиційна наліпка на знак початку населенного пункту та вперед до Макдональдсу.

Місто справило приємне враження - все акуратно, трафік помірний, дороги гарні, достатнє освітлення. Але ж холмики скрізь і всі авто на бляхах.

Тут вперше побачили в Модові велосипедистів. Одного навіть зі шоломом!

Клубний прапор чудово вписався біля молдовського собрата під триумфальною аркою.

Проїхали центральним проспектом повз понтову резиденцію місцевого президента.

Через дорогу від цієї халупки розташувалась будівля парламенту з виразною клумбою перед головним входом.

Далі зняли трохи кешу в банкоматі та заїхали на Макдрайв. Такого дивного Макдональдсу мені ще не траплялося. За нами зібралась черга з 10 авто, готували дууууже повільно ще й не пустили на літній майданчик з велосипедами! Але ми підкріпилися, скористалися вайфаєм, перепочили та рушили далі в ніч. Попереду розпочиналися справжні холми. Обігнули місто по окружній та полізли вверх до заповідника Кодри.

При складанні маршрута на цей відрізок планувалося потрапити вранці, бо старт планувався о 20.00. Місця там начебто мальовничі, але в живу це побачити не вдалося через темряву. Тут була найвища точка маршруту. Близько 350 м над рівнем моря. Як раз перед поворотом на Каприяну. Там в темряві зробив невеличку зупинку у такій ось бесідці.

Спуск до Капріяни якийсь нереальный. Як до прірви падаешь. Градієнт до -17% та пара крутих поворотів. Втрата висоти порядка 150 метрів на 1-2 кілометрах. Дуже жаль, що це все в темряві. Відразу за спуском підйом-стінка з градієнтом до 12%. Краса! А як видерешся на гору то відразу там ще один карколомний спуск до Пенешешті. Він трохи пологіший проте довший. Щей через село де є освітлення. Вдалося добре розігнатися так що ледь не проскочив потрібний поворот. Далі звернув на трасу Е58 на Захід в напрямку Каларашу. Стан дороги значно погіршився. Траплялися ділянки з ремонтами та новим асфальтом. Перед Каларашем зупинився на заправці на кофе та маленький перекус. Трохи бризнуло зверху. Звернув з траси в напрямку ще одного крутого підйому в бік Фрумоаси. Близько 5 км з градієнтами до 13% місцями. Було не холодно. Чого не скажешь про спуск за яким традиційно відразу ж ще один підйом зі схожим профілем-стінкою. Далі очевидний крутий спуск до Цибирики і близько 1 км дороги М14.

Цю дорогу намагалися уникнути при складанні маршруту недаремно - дуже неприємна бетонка. Ну й оминули її в дуже раціональний спосіб - по грейдеру до Будея.

Грейдер був не дуже. Темно, після дощу. Його по мапі було близько 7 км ще й з суттєвим підйомом наприкінці. Десь на другому кілометрі цього хайвею зловив прокол зміїний укус. Довелось відлізти з багнюки у траву на узбіччі та розпочати ремонт. Раптом підкотило авто без фар та вилізлі якісь дядьки за фонариками. Як виявилося пізніше - охоронці місцевих полів які думали, що я тут в них збираюсь вкрасти надкоштовні рослини. Но якось порозумілися, хоча з російською в них було не дуже.

Взагалі то мовний барьер зовсім не відчувався. Не скажу, що багато встиг поспілкуватися з місцевими, але я всіх розумів і мене також. Хоча біло видно як деяким людям доводилося трохи напружуватися, щоб вести діалог російською.

Після проколу поїхав обережніше грейдером бо залишалася лише одна запаска. Світало.

Після довгого підйому грейдер нарешті скінчився і почався посередній асфальт.

Ще кілька більш менш невеликих підйомів на одному з яких я і зустрів світанок.

Позаду близько 45% дистанції та 18 годин минуло. Майже за графіком. І задалось би найважча ділянка позаду. Більше таких крутих високих холмів не передбачалося окрім Сороки.

Ноги відчували себе непогано, сідниці трохи натерло але терпимо. Час поснідати. За Ратушем починається гарна траса з заправками і сподіваюся там є нормальна тепла їжа. До поворота на Сороку приблизно на половині всієї дистанції приїхав близько 7ї ранку. Тобто вже минуло 19 годин від старту. На жаль сподівання нормально похарчуватися на заправці не виправдалися. Зміг лише випити кофе та з'їсти круасан. Трохи перепочив та продовжив мандрівку на Північ. До Сороки близько 90 км. З'явилися ознаки того що я заголодав. Батончики та горіхи не допомагали. Зупинився на ось такій веселій автобусній зупинці, що відгороджена від проїзної частини чималим ровом.

Поруч було кафе що завсно ж не працювало. Трохи подрімав закинувши ноги догори. Попустило і рушив далі.

Краєвиди були чудові.

Не згоден що коли людина хоче їсти, то вона погано думає. Думає вона чудово але лише про одне! Доїхав аж до Гвоздово, що в 30 км від Сорок і так і не знайшов жодного кафе чи заправки з хотдогами. Там вкотре купив круасан та сумно поглотив його з кофе. Аж тут мені посміхнулася вдача. Розговорився з працівником заправки та він мені сдав місце столової з комплексними обідами. До неї довелося трохи повернутися назад і в бік від траси але це було дуже вірне рішення. Нарешті я поїв як треба! Супчик, величезна порція макарон з котлетами та компот просто повернули мене до нормального стану. Ніштяк! Як поїхав далі спеціально повернув на заправку та ще раз подякував тому вусатому, що мені підказав де шукати харчі.

Майже відразу наздогнав Олександра який примудрився пробитися. Трохи допоміг йому, намагався вмовити повернутися до столової, бо виглядав він не дуже свіжим. Вмовити не вдалося та я поїхав далі до Сорок.

Трохи піднявся попутно-боковий вітер та крутилося непогано.

Ось і розв'язка біля Сорок але трек вимагає спуститися в місто на огляд цікавинок та вилізти обратно нагору. Спуск був просто вжух. Як виявилося потім не вистачило 1 секунди до ЦГ, яке напередодні відібрав Олексій.

На жаль хлопців дуже виснажив вітер і вони вирішили зійти у Сороках. Тут є паром через Дністер до України. І тим часом вони вже були на дорозі додому.

Набережна в Сороках доволі симпатична. На іншому березі ріки вже Україна. Ось такий прикордонний стовп тут і аналогічний український на іншому березі.

Проїхав біля місцевого колоритного замку та поліз на циганську гору.

Циганська гора - то є район Сорок де мешкають роми. Як і подобає таким районам там скрізь дешеві понти та срач. Величезні дома, а навкруги гори мусору і роздовбані дороги. На виїзді з міста заправився водою, з'їв морозиво щоб охолонути після підйому та вирушив на Захід. Попереду очікувалося порядка 80 км до повороту на Північ з профілем висот типу "кардіограма" - весь час то вверх то вниз.

Дорога була доволі красива та з непоганим , хоча й доволі бугристим асфальтом. Ну і як обіцяли - безкінечні спуски та підйоми. Припікало.

Трафік тут мінімальний. Населених пунктів не багато. Запланував зупинку на перекус у райцентрі Дрокія примерно на 450м кілометрі маршруту. Холми почали набридати. Рухався в такому темпі - вверх порядка 15 кмг, вниз - 35. Так і доповз до Дрокії.

Там зупинився в піццерії та замовив солянку з піцою. Зловив вайфай і дізнався, що на дистанції я залишився сам. У Олександра репнула рама на задньому пері і він змушений зійти у Сороках. Ех!

Піцу я всю на зміг поглотити і решту її забрав з собою. Перепочинок пішов на користь та відчув прилив сил. Вітер почав посилюватися і дув в ліве вухо чітко на Північ. Чудово. За 10 км я повертаю на 90 градусів і він буде мені допомагати. Сповнений оптимізму я продовжив свій рух вверх-вниз та трохи вперед по незліченним молдовським холмам.

Не довго музика звучала, не довго Жека танцював. Попереду намалювалася ось така халепа. До поворота близько 5 км. Намагаюсь крутити швидше, щоб сховатися від негоди під мостом на розв'язці. Піднявся шквальний боковий вітер і почав накрапувати дощик. Коли він перетворився на зливу довелось ховатися під дерево. Ось таке кіно.

Температура миттєво впала з 27 до 10 градусів. Дуло так, що довелося обійняти дерево та велосипед щоб він та я не улетіли. Все це шоу відбувалося протягом 10 хвилин. З трудом зміг трохи вдягтися за таких умов та знов змайстрував бахіли. Як трохи вщухло швиденько стрибнув на коня та покрутив далі. Через кілька підйомів довгоочікуваний поворот і сухий асфальт! Якихось 10 хвилин і я б розминувся з негодою та ще б по вітру пролетів не мало. От так от вийшло боком надмірне витрачання часу при поїданні піци.

Далі дорога була мокра та кілька разів пускався невеликий дощ. Вітер послабшав але все ще допомагав мені. Дорога знов пішла з неприємними хвилями асфальту але холмів суттєво поменшало. Трафік логічно збільшився, бо це основна траса на північ Молдови.

Настрій після пригоди з негодою трохи піднявся. До того ж з'явився додатковий стимул йти до кінця і добити цей непростий маршрут. Було б ганьбою його створити та здатися не здолавши. Часу було в притик і на довгі відпочинки можливостей не залишалося.

Проскочив райцентр Едінет. На заправці доїв мокру піцу з заначки купив коли та ред булу на всяк випадок і рушив далі. Вечоріло.

Дорога була мокра і вітер остаточно вщух. Скоро вже й Бричани, поворот на Захід та фінішна пряма в 80 км. З них трохи менше 60 вже Україною.

З'явилося відчуття, що фініш вже близько і настрій пішов вгору. До того ж ще й холми майже скінчилися. Невеличкий кофе-брейк перед Бричанами і далі до кордону.

Тут видно було сліди негоди. Все в калюжах, поламаних гілках та повалених деревах. Добре, що розминувся з дощиком в цьому місці. Дорога була більш менш прийнятною аж ось трапилось село Глина. Дорога там теж - повна глина. Асфальт весь в ямах, тріщинах та калюжах - мрак.

Дорога в калюжах починає втомлювати очі що веде до бажання спати. Зупинився та накатив ред булл. Допомогло проте не на довго. І тут у Ліпчанах до мене приєднався місцевий попутник. Молодий хлопець катався на ровері селом і поїхав поруч зі мною розпитуючи хто я і що тут забув. Так за бесідою він провів мене аж до МПП близько 15 км. Подарував йому на пам'ять клубну наліпку і подякував за дуже вчасну компанію в дорозі.

Кордон перетнув швидко та без зайвих питань. Далі дорога шла селами і була доволі неприємна - рівний асфальт та раптові глибокі ямки в яких можна було б і залишитися.

Крутив, боровся зі сном та намагався не ловити гаву. Тут стали попадатися часовенки з свічками які виглядали доволі моторошно у темряві. В якомусь із сіл відчув сморід якоїсь пожежі. Виявилося я проїжджав повз кладовище на якому капотіли сотні свічок. Виглядало це дуже зловісно. Я трохи відволікся на цю картину і на повному ходу влетів в яму. На щастя обійшлося без наслідків. Ще й прокинувся на деякий час. На одометрі вже наближалася цифра 600. До ліміту залишалося близько години.

Але в сон тягнуло вже по повній. Вчасно підвернувся цілодобовий кіоск з кавою. Подвійна порція найміцнішої кави трохи мене розтормошила. Відмітку 600 км перетнув ще не було і 3 ночі. Формально залік на бреветі в мене вже є. Але ж до готелю ще мінімум 20 км. Тож довелося зібратися і рухатися вперед.

Чим ближче до Чернівців там більші калюжі і тим помітніші наслідки негоди. Добряче тут пронеслося. Дорога місцями була незадовільна. Ближче до Чернівців стало краще. Ось і довгоочікуваний фініш!