Шановні організатори та партнери музичного фестивалю Into The Open Music Festival,

Ми, культурні діячі, медійники, журналісти, науковці та активісти, звертаємось до вас у зв’язку із запланованим на 10 травня показом опери Russia:Today у KühlhausBerlin. 

Підтримуючи прагнення відкривати простір для рефлексії про сучасність через мистецтво, ми хочемо висловити нашу категоричну незгоду з планами показу проєкту Russia: Today та вимагаємо його скасування, оскільки цей твір ретранслює російські пропагандистські наративи. В час інформаційної війни та наростаючої збройної агресії Росії проти України; в умовах, коли російська пропаганда вже офіційно визнана однією з ключових загроз національній безпеці Німеччини, показ цього проєкту становить серйозну загрозу для демократичних цінностей і безпеки європейського суспільства.

Сильне занепокоєння викликає не лише співзвучність опери Russia: Today із назвою пропагандистського телеканалу RT (Russia Today), який офіційно заборонено в Німеччині як джерело російської дезінформації, а й те що твір відтворює ключові кремлівські наративи: про "несправедливе ставлення до російської культури", про "історичну єдність України, Росії та Білорусі", та про "велич і щедрість російського народу в минулому". Замість того, щоб засудити гібридну війну, яку веде Росія, автори зводять усе до тези про "взаємні упереджені політичні образи Росії та Заходу", фактично ставлячи під сумнів масштаб російської агресії та відповідальність за її наслідки.

Ми провели детальний аналіз опису проєкту Russia: Today, промо-матеріалів, та лібретто і зробили висновок, що автори: Євґєній Бірман (композитор), Сєрґєй Морозов (режисер), Алєксандра Карєліна (візуальний ряд) та Скотт Діл (лібретист) створюють емоційний аудіовізуальний наратив, який виправдовує Росію через образ "стражденної нації", зберігаючи імперську ідею її особливої духовної місії та уникаючи визнання відповідальності за воєнну агресію, колоніалізм і злочини проти людяності. У цьому наративі росіяни представлені не як співучасники агресії та колоніальної політики, а як безневинні жертви історичних обставин. Проєкт ігнорує історичні факти масових злочинів, здійснених Росією, та викривлює контекст нинішньої війни, що особливо небезпечно в умовах збройної агресії та інформаційної війни, яку веде Росія.

Автори проєкту Russia: Today називають свій проєкт «документальною оперою», однак уже в цьому формулюванні є викривлення. Термін «документальний» передбачає достовірність, фактологічність та прив’язку до політичного та історичного контексту. Проєкт Russia: Today вперше був представлений у 2019 році, в естонському місті Нарва — коли Російська Федерація вже здійснила анексію АР Крим, а також встановила окупаційний контроль над частинами території Донецької та Луганської областей України, де всупереч нормам міжнародного права організувала псевдореферендуми; збила цивільний авіалайнер малайзійських авіаліній рейсу МН17; а також розгорнула системну кампанію політичних репресій, отруєнь і вбивств опозиційних діячів як на своїй території, так і за її межами. Ці дії вже стали частиною міжнародних злочинів, визнаних численними правозахисними організаціями та міжнародними судами. Документальне висвітлення не може обмежуватися лише суб’єктивними інтерв’ю на кшталт «якою була Росія», «що є Росія сьогодні» і «якою вона стане», прикриваючись відеорядом з мальовничих пейзажів, облич та елементів побуту. Автори повністю уникають політичного контексту, що суперечить правилам документального жанру.

Особливо у контексті совєцької окупації, депортацій і русифікації, зображення країн Балтії як фону для російського самопошуку є приниженням історії цих країн та риторичним відтворенням колоніальних наративів. Після підписання пакту Молотова-Ріббентропа в 1939 році та подальшої совєцької окупації Литви, Латвії та Естонії в 1940 році, у період з 1941 по 1953 роки за різними оцінками було депортовано понад 130 000 осіб з Литви, понад 57 000 з Латвії та понад 35 000 з Естонії, що стало національними трагедіями цих країн. Основні хвилі депортацій почалися в червні 1941 року, коли відбулася перша велика депортація внаслідок совєцької анексії. Пізніше, після повторної окупації країн Балтії в 1944–1945 роках, відбулися нові депортації: операція "Весна" в травні 1948 року, переважно в Литві, та операція "Прибой" у березні 1949 року, яка охопила всі три балтійські країни.

Російська імперія, а пізніше і СРСР, активно намагалися придушити та витіснити місцеві культури, нав'язуючи російську мову як обов'язкову в усіх сферах життя — від освіти до державної діяльності та масових медіа. Тому включення в оперу так званих «русскоговорящих людей», які осмислюють свою російську ідентичність на територіях суверенних держав — Латвії, Естонії та Фінляндії — виглядає особливо проблематично. Це стає ще більш актуальним, якщо врахувати контекст відносин Росії з країнами Балтії, який повністю ігнорується у творі. Упорядники опери відтворюють імперську оптику, перетворюючи ці країни (за словами самих авторів) на «периферію» або «прикордоння» Росії, а не на повноцінних суб'єктів зі своїми національними ідентичностями, які в рамках цього проєкту взагалі не розглядаються.

Ми визнаємо відкритість художніх творів до інтерпретацій, але водночас здатні читати й аналізувати їх професійно — з урахуванням контекстів, художніх прийомів та форм. Апеляція до формату панахиди, обряду східного християнства, як музичної форми в опері створює враження благочестивого образу «росіянина-жертви», тоді як релігійний контекст панахиди передбачає, що під час цієї служби віряни просять прощення гріхів та дарування вічного миру покійному. Використання форми цього обряду у творі без згадки про реальних жертв, зокрема українців, сирійців, картвельців, ічкерців та інших представників корінних народів убитих армією РФ, викривлює саму суть ритуалу: страждання росіян подаються без ясного розрізнення, чи були вони катами, чи жертвами. Така постановка не лише нівелює відповідальність, а й знецінює значення релігійного обряду, зводячи його до інструменту символічного самоочищення росіян. 

У творі ми бачимо низку метафоричних образів — «сплячий ведмідь», «добрая мать», «ображений хлопчик», «тухлі помідори», «переламаний труп», «страна терпил», «жертви». Це розчиняє політичну відповідальність у тумані психологізації та алегорій. Росія тут — не агресор, а травмована істота, яку треба зрозуміти, простити, пожаліти або хоча б пережити. Війна, репресії та імперська політика — зникають у цьому символічному пейзажі, де «медведь просто спить на земній кулі», «добрая мать жертвует всем», а «хлопчик вибухає від образи». Через цю драматизацію глядачеві дедалі важче уявити того росіянина, який підписує контракт з армією РФ, запускає ракету в дитячу онкологічну лікарню, житловий будинок чи катує військовополонених; або уявити тих росіян, які мовчки спостерігають це, прикриваючись відстороненою рефлексією про «втрату батьківщини». Це не просто метафора — це інструмент виправдання, що подає насильство як природну реакцію на біль, а не як свідоме рішення політичної машини.

Концепція «русского мира» давно і активно просувається Кремлем через медіа, освіту та культуру, щоб підірвати самобутність інших національних ідентичностей та завадити визнанню національних трагедій під виглядом культурної присутності «русскоязичного населения». Ця тактика також знайома українцям, молдованам, румунам, картвельцям та багатьом корінним народам, коли через втручання у внутрішню політику, Росія створює штучну ситуацію, де «русскоязичное население притесняют» і його потрібно «захищати» під приводом утисків свободи слова.

Свобода слова — це фундаментальна цінність, яку ми глибоко поважаємо як основу демократичного суспільства. Проте свобода слова не означає право ігнорувати або замовчувати факти злочинів проти людяності. У супровідних текстах, інтервʼю та промо-матеріалах проєкту Russia: Today ми не знаходимо прямого та чіткого засудження авторами проєкту дії російського уряду та армії. Це не прояв свободи слова — це замовчування. Наприклад, Сергєй Морозов та Євгеній Бірман у своїх інтервʼю називають війну Росії в Україні «ізвесними собитіямі» та «всем этім что происходит», а лібретист Скот Діл, в той час, коли тисячі росіян чинять збройний терор мирного населення України, масові вбивства, депортації, викрадення дітей, зґвалтування, тортури, примусову русифікацію та низку екологічних катастроф, пропонує подивитися на росіян як на «dramatic proxy for all of us». Це фундаментально суперечить самій суті свободи слова, яка не терпить байдужості до систематичного насильства та несправедливості.

З огляду на це, ми вимагаємо скасувати показ опери Russia: Today 10 травня в Берліні: адже без прямого засудження дій російського уряду та армії авторами проєкту Russia: Today, без критичної рамки, історичного та політичного контексту цей твір є інструментом російської пропаганди, що нормалізує та виправдовує дії уряду та армії Російської Федерації.

Ідея, що «культура внє політікі» – належить російському диктатору Путіну, і ми закликаємо німецьких та міжнародних культурних діячів не слідувати цій ідеології. Культура не має стояти осторонь чи бути нейтральною у час, коли відбуваються масові злочини, порушуються базові права людини, а мистецтво стає інструментом виправдання імперської політики росіян.

Ми запрошуємо представників берлінської культурної спільноти долучитися до відкритого й конструктивного публічного діалогу на тему відповідальності культурних діячів у часи гібридної війни Росії в Європі та світі.