Біологія 11 - А клас
Біологія 11 - А клас
12 лютого 2024р.
Тема: Представлення проекту "Дослідження особливостей структури місцевих екосистем (природних чи штучних)"
8 лютого 2024р.
Тема: Вчення Вернадського В.І. про біосферу та ноосферу . Його значення для уникнення глобальної екологічної кризи.
Опрацюйте матеріали підручника пар. 33, сайту, відеоматеріали.
Вернадський Володимир Іванович (12.03.1863-06.01.1945) - український природознавець, основоположник геохімії та біохімії. Народився в Петербурзі. Був головним ініціатором створення АН України в 1919р. і першим її президентом.
Далекий предок Вернадського боровся в полках Б. Хмельницького за українську козацьку державу, прадід був запорізьким козаком. Дід Василь – військовий лікар, одружився з дворянкою Катериною Короленко. Батько був професором політекономії, мати походила з давнього козацького роду…
Закінчив університет одружився з Наталією Старицькою. Приїжджав до Полтави. Його зачарували українські краєвиди, краса весняного степу, пісенні «ясні зорі і тихі води». Він купив на березі Псла 12 десятин землі з дубовим лісом і спорудив будинок .де в час першої світової війни написав важливу статтю «Українське питання і російська громадськість», яка була викладом поглядів на історичну долю України.
Вернадський працював плідно, створив цілісну філософію світобудови, яка обіймає природничі і суспільні процеси. Вчення Вернадського про біосферу має історичний характер, він доказав, що оболонка – біосфера, яка сформувалася з виникненням і поширенням життя на землі і була змінена, перероблена і заселена живими організмами, які були названі живою речовиною. Біосфера в своєму розвитку піднімається на вищий рівень, новий якісний стан.
2.ПП: Хто вперше запропонував термін біосфера і з яких речовин вона складається? ( робота в групах ).
Вперше цей термін вжив австрійський геолог Е. Зюсс у 1875 р., але поширився він після видання в 1926 р. праці нашого видатного вченого В. Вернадського «Біосфера». Він був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому зовсім різні, на перший погляд, процеси у трьох зовнішніх сферах землі — літосфері, гідросфері й атмосфері — тісно пов’язані між собою.Відповідно до його визначення середовище, що оточує сучасну людину, можна умовно розділити на природну — біосферу і штучну — ноосферу, тобто знову створену (або перетворену) людиною (господарське освоєння території, підприємства, населені пункти ).
Біосфера, на думку вченого, складається із семи взаємопов’язаних речовин: живої, біогенної (продукти діяльності живих організмів: природний газ, нафта, кам’яне і буре вугілля, торф), кісної (хімічні продукти, що утворюються у ході геологічних процесів без участі живих організмів), біокісної (грунт на суходолі, мул на дні водойм, що утворюються за участі живих організмів), радіоактивної, космічної, розсіяних атомів. Скрізь в її межах зустрічаються або сама жива речовина, або сліди її біохімічної діяльності. Атмосфера, вода, нафта, вугілля, вапняки, глини та їх похідні створені живою речовиною планети. Існуючі верхні шари земної кори в інші геологічні епохи були перероблені живими організмами. Найпростішою структурою сучасної активної частини біосфери є біогеоценоз.
У 1934 році В. І. Вернадський дав визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини». Вернадський довів, що живі організми відіграють дуже важливу роль у геологічних процесах, які формують обличчя Землі. Хімічний склад сучасних атмосфери та гідросфери з умовлений життєдіяльністю організмів.
На думку вченого, неминучий єдино правильний підхід до біосфери як до цілісної глобальної екологічної системи, яка володіє певною структурою та стійкістю, властивими їй особливостями формування та розвитку. Таке поняття біосфери особливо важливе тепер, коли техногенний вплив людини на природу досягнув небувалих масштабів та може викликати планетарні зміни в середовищі існування людини.
У межах біосфери практично кожний елемент проходить через ланцюг живих організмів, включається в систему біогеохімічних перетворень. Так, весь кисень планети — продукт фотосинтезу — поновлюється через кожні 2000 років, а всі вуглекислоти — через 300 років. Однак жива речовина відрізняється від неживої надзвичайно високою активністю, зокрема, дуже швидким кругообігом речовин. Вся жива речовина біосфери оновлюється в середньому за вісім років. Біомаса Світового океану відновлюється за 33 дні, його фітомаса — щодня, фітомаса суші — приблизно за 14 років через більшу тривалість життя наземних рослин.
Слід врахувати, що життєдіяльність тварин, рослин і мікроорганізмів супроводжується безперервним обміном речовин між організмами та середовищем, внаслідок чого всі хімічні елементи земної кори, атмосфери й гідросфери багаторазово входили до складу тих чи інших організмів. Підраховано, що вся вода планети проходить цикл розщеплення в рослинних клітинах і відновлення в рослинних і тваринних організмах, тобто оновлюється біосферою приблизно за 2 млн років.
Вернадському належить відкриття такого основного закону біосфери: «Кількість живої речовини є планетною константою з часів архейської ери, тобто за весь геологічний час».
Сучасна біосфера є результатом довгого історичного розвитку всього органічного світу в Вернадський особливо виділяє перетворювальний вплив на Землю однієї з форм життя — людини — через її розумну діяльність і передбачає швидке зростання глибини і масштабів цього впливу. В результаті техногенної діяльності людини біосфера Землі докорінно перетворюється та стає, за визначенням Вернадського, ноосферою — «сферою розуму», вона охопить все більшу частину Землі — від глибоких її надр до найвищих шарів атмосфери.
ПП: Що таке ноосфера, чи є вона складовою біосфери?
Термін «ноосфера» (з грецьк. — сфера розуму) запровадив видатний французький філософ і природознавець П’єр Тейяр де Шарден, а запропонував його друг, французький математик Едуард Леруа, тобто концепцію ноосфери вони розробляли разом. Наповнив цей новий термін змістом і розвинув Вернадський.
Зміст його концепції такий: впливати на природу, змінювати біосферу слід особливо раціонально, думаючи не про сьогоднішні вигоди, а про майбутні наслідки. Обов’язковою умовою діяльності людини, за Вернадським, як і раніше, має залишатися сприятливий стан біосфери, адже людина, як і інші живі істоти Землі, пристосована лише до тих природних умов, до тих сполучень природних агентів, у яких вона виникла й живе. В іншому середовищі, якісно відмінному від цього, люди жити не можуть. Біосфера, що сформувалася еволюційно як складова частина космічної організації матерії і з якою нерозривно пов’язана людина, має бути збережена на благо людей. Саме в цьому полягає сенс ноосфери — не стихійне руйнівне втручання в природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей.
1944 року вийшла праця В. І. Вернадського «Декілька слів про ноосферу», у якій він у концентрованому вигляді виклав своє бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив майбуття людства як космічного феномену. Стверджується, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості й гармонії.
В. І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. Він визначив кілька загальних умов, які необхідні для створення ноосфери:
людство має стати єдиним в економічному та інформаційному відношеннях;
ноосфера — явище всепланетне, тому людство повинне прийти до цілковитої рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри й інших відмінностей;
ноосфера не може бути створена до припинення війн між народами.
Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.
Дом завд: Опрацювати матеріали підручника пар. 33.
5 лютого 2024р.
Тема: Біогеохімічні цикли як необхідна умова існування біосфери.
Опрацюйте матеріали підручника пар. 32 (2-га частина), сайту, відеоматеріали.
Як відомо, продуценти засвоюють енергію Сонця й залучають її в біогеохімічні цикли через процес фотосинтезу, який здійснюється переважно організмами, що мають хлорофіл. Процеси фотосинтезу тривають уже понад 1,5 млрд років і, здавалось, хімічні елементи, що беруть участь у цих процесах, повинні були б уже давно вичерпатись. Однак цього, як ви знаєте, не відбувається. Насправді всі потрібні для підтримання життя речовини не вичерпуються завдяки здійсненню постійного колообігу.
У природі існує два типи колообігу елементів: великий (геологічний) і малий (біологічний). Великий колообіг полягає в тому, що гірські породи руйнуються й вивітрюються в результаті ерозії, а утворені продукти за допомогою води й вітру зносяться у Світовий океан. Унаслідок цього утворюються морські нашарування, що згодом повертаються на суходіл, і процес починається знову. Малий колообіг, який є частиною великого, відбувається на рівні екосистем.
БІОГЕОХІМІЧНИЙ ЦИКЛ (біогеоцикли) - це перетворення і переміщення хімічного елемента, що відбуваються за сумісної дії біотичних та абіотичних компонентів біосфери. Поняття «біогеохімічних циклів» увів у науку В. І. Вернадський у 1910 р. Рушійними силами цих циклів є потік енергії Сонця і частково енергія геологічних процесів, що відбуваються на планеті.
Колообіг речовин - це обмін речовинами між абіотичною та біотичною частинами екосистеми. У біосфері постійно триває колообіг води , Карбону, Оксигену, Нітрогену й інших хімічних елементів, що входять до складу організмів.
Дом завд: Опрацювати матеріали підручника пар. 32 (2-га частина),сайту.
1 лютого 2024р.
Тема: Біосфера як глобальна екосистема, її структура та межі.
Опрацюйте матеріали підручника пар. 32 (1-ша частина), сайту, відеоматеріали.
Біосфера - це глобальна екологічна система, межі якої визначені життєдіяльністю організмів.
Біосфера охоплює частину атмосфери до висоти озонового шару (20-22 км), частину літосфери (2-3 км нижче від поверхні) та всю гідросферу. Атмосфера - це газувата оболонка, що оточує нашу планету. Суміш газів, що становить атмосферу, називають повітрям. Поширення організмів в атмосфері обмежене озоновим шаром. Максимальна висота, на якій виявлено спори бактерій і грибів, сягає 22 км. Гідросфера - водна оболонка планети, сукупність океанів, морів, вод континентів, льодовикових покривів. Вода є основою існування життя на Землі, у гідросфері організми живуть на будь-яких глибинах. Літосфера - верхня тверда оболонка Землі, що зверху межує з гідросферою та атмосферою, які частково проникають у неї. Углиб літосфери організми можуть проникати на незначні глибини. Ґрунт - верхній шар літосфери, що є місцем перебування більшості організмів суходолу. Найбільшу товщину біосфера має на тропічних широтах - 22 км, найменшу - на полярних - 12 км.
Основна функція біосфери
ПОТІК ЕНЕРГІЇ У БІОСФЕРІ - надходження енергії Сонця до поверхні Землі, засвоєння її у процесі фотосинтезу рослинами, трансформація й перерозподіл у ланцюгах живлення й геологічних оболонках і розсіювання у світовому просторі.
Ці два процеси підпорядковуються двом фундаментальним природним законам - першому та другому законам термодинаміки.
Перший закон термодинаміки: енергія не може бути ні народжена, ні знищена, вона може бути лише трансформована з однієї форми в іншу. Кількість енергії при цьому не змінюється.
Другий закон термодинаміки: будь-яка робота супроводжується трансформацією високоякісної енергії у тепло, що розсіюється в довкіллі й втрачається в просторі.
Сукупно всі організми утворюють біомасу, або, за висловом Володимира Вернадського, живу речовину планети. За масою вона становить близько 0,001 % маси земної кори. Проте роль організмів у процесах, що відбуваються на планеті, є величезною. Жива речовина виконує хімічні функції: газову, концентраційну, окисно-відновну, біохімічну, деструкційну, середовищеутворювальну.
Закономірності функціонування біосфери Вернадський описав у трьох законах:
перший закон Вернадського, або закон біогенної міграції хімічних елементів: міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється або за безпосередньої участі живої речовини, або ж у середовищі, особливості якого зумовлені живою речовиною.
другий закон В. І. Вернадського, або закон константності: кількість живої речовини за певний час є сталою величиною.( збільшення кількості живої речовини в одній частині біосфери супроводжується її зменшенням в іншій)
третій закон В. І. Вернадського, закон єдності живої речовини: усе живе має спільну фізичну, хімічну основу, тобто основою живих систем є однакові хімічні, біохімічні, фізичні процеси, що зумовлені загальними законами хімії, фізики, і діють вони незалежно від стану системи - живої або неживої.
Дом завд: Опрацювати матеріали підручника пар. 32 (1-ша частина),сайту.
29 січня 2024р.
Тема: Агроценози, їхня структура та особливості функціонування. Шляхи підвищення продуктивності агроценозів.
Опрацюйте матеріали підручника пар. 31, сайту, відеоматеріали.
АГРОЕКОСИСТЕМИ (агроценози) - це штучні екосистеми, створені людиною для отримання сільськогосподарської продукції( поля, штучні пасовища, городи, сади, виноградники, ягідники, квітники, лісопаркові смуги).
За оцінками науковців усі агроценози займають близько 10 % поверхні суші і дають людству 90% харчової енергії.
Структура агроценозу. Агроценозам притаманні ті самі ознаки, що й природним екосистемам. До їх складу входять певні види рослин або тварин, що визначають вид агроценозу, вони мають певний тип взаємодії між організмами, що їх утворюють. Такі штучні екосистеми містять ті самі складники, що й природні: продуценти, наприклад, жито й бур'яни, консументи, поміж яких комахи, гризуни, а також редуценти - гриби та бактерії (рис. 150). Людина є обов'язковою ланкою харчового ланцюга в будь-якому агроценозі. Вона створює цей агроценоз, забезпечує його високу продуктивність, а потім збирає та використовує врожай.
Агроекологія - розділ екології, що вивчає взаємини організмів з чинниками довкілля у процесі сільськогосподарського виробництва. Найважливіше завдання цього розділу - розроблення методів, які забезпечили б високу продуктивність угідь та отримання екологічно чистої продукції з найменшими затратами енергії.
Основними екологічними проблемами сучасного землеробства (самостійна робота з матеріалом підручника)
спустелювання земель - деградація земель у посушливих ділянках земної поверхні, що відбувається під дією природних (зміни клімату, водний дефіцит) або антропічних (надмірне випасання, вирубування лісів, будівництво доріг тощо) чинників;
ерозія ґрунту - процес руйнування й знищення ґрунтового покриву під дією води (водяна ерозія), вітру (вітрова ерозія), перевипасу, тобто надмірного випасання (пасовищна ерозія), зрошення (іригаційна ерозія), промислової діяльності (техногенна ерозія);
засолення ґрунту - накопичення в його верхніх шарах солі, що виникає під дією ґрунтових і поверхневих вод, надмірного поливу, надмірного зрошення;
підтоплення та заболочування - збільшення вмісту води в ґрунті внаслідок зміни гідрологічного режиму території;
забруднення ґрунтів - надходження й накопичення в ґрунті сполук важких металів, пестицидів, радіонуклідів, що позначаються на родючості ґрунтів й здоров'ї людини;
виснаження ґрунту - збіднення ґрунтів на вміст гумусу (дегуміфікація), Кальцію (декальцінація) та інших елементів живлення рослин;
забур'яненість угідь - поширення аборигенних (щириця звичайна, осот польовий рожевий), інвазійних (галінсога дрібноквіткова, амброзія полинолиста), стійких до гербіцидів (лобода біла, березка польова) видів бур'янів, що знижує врожайність і якість продукції, є причинами отруєння тварин і захворювань людей, поширення паразитів рослин.
Основою сучасного землеробства мають стати закони екології та екологічно обґрунтовані заходи:
фітомеліорація, сівозміна, застосування сидератів (зелених добрив).
Сьогодні в світі впроваджують кілька напрямів альтернативного землеробства: органічне землеробство, біодинамічне землеробство, біоінтенсивне міні-землеробство, малозатратне стале землеробство, екологічне землеробство, пермакультура. Все більше застосовують контурне землеробство (формування полів відповідно до контурів певного типу ґрунтів), адаптивне рослинництво (управління ростом і розвитком культурних рослин на основі інформації про стан рослин у кожний даний момент), органічне землеробство (з повною відмовою від мінеральних добрив, отрутохімікатів). Застосування закритих або краплинних зрошувальних систем.
Дом завд: Опрацювати матеріали підручника пар. 31, виконати тести. Тести відкриті до 1 лютого.
Повідомте учням
Код доступу 7031150
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
25 січня 2024р.
Тема: Екологічні сукцесії як процеси саморозвитку екосистем. Закономірності сукцесій.
Опрацюйте матеріали підручника пар. 30, сайту, відеоматеріали.
ЕКОЛОГІЧНІ СУКЦЕСІЇ (від лат. succesio - наступність) - спрямовані послідовні зміни угруповань організмів на певній ділянці середовища, що призводять до відновлення або перетворення екосистем відповідно до природних умов. Послідовність екосистем, що змінюють одна одну в процесі сукцесії, називається сукцесійною серією, а окрема екосистема - стадією сукцесії.
Найзагальнішими етапами екологічних сукцесій є такі.
Етап первинного заселення. Процес сукцесії починається із заселення лишайниками, нижчими грибами (первинні сукцесії) і рослинами (вторинні сукцесії). Згодом на цих ділянках формуються або відновлюються зооценози та мікробіоценози.
Етап формування піонерних угруповань (угруповання організмів, які існують на початку сукцесій). Вони, як правило, нестійкі, із незначним видовим різноманіттям, нескладними ланцюгами живлення, слабкою мінералізацією решток тощо.
Етап формування проміжних угруповань, які також є нестійкими, але в них збільшується видове різноманіття, розгалужуються трофічні мережі тощо.
Етап формування зрілих (клімаксних) екосистем з високим ступенем стійкості, найбільшим біорізноманіттям, максимальною кількістю біомаси, збалансованістю процесів продукції й мінералізації.
Отже, постійні зміни середовища життя ведуть до сукцесій, кінцевою метою яких є досягнення стабільного стану.
Які причини й типи сукцесій?
Причинами сукцесій можуть бути: зміни клімату, природні катаклізми (вулкани, землетруси, повені), діяльність людини. Важливе значення в сучасній екології надається біотичним чинниками: види організмів сукцесійного угруповання здатні змінювати умови існування інших видів. У більшості випадків рушійними чинниками змін і розвитку нестійких екосистем є незбалансованість кругообігу речовин і зменшення видового біорізноманіття.
Сукцесії бувають повільними (тривають упродовж тисячоліть і десятків тисяч років), середніми (упродовж століть) і швидкими (упродовж десятиліть). Залежно від причини виникнення сукцесії поділяють на два типи: 1) ендогенні (автогенні) - відбуваються з внутрішніх причин (наприклад, утворення нових видів); 2) екзогенні (алогенні) - виникають під дією зовнішніх чинників (наприклад, засолення, підтоплення, вселення чужорідних видів). Сукцесії можуть бути: природними (наприклад, виникають внаслідок підняття або опускання суходолу) й антропогенними (наприклад, внаслідок вирубування лісу, розорювання степу).
За особливостями формування сукцесії поділяють на первинні та вторинні. Первинні сукцесії - це поява і розвиток угруповань у місцях, де їх раніше не було (наприклад, розвиток екосистем на скельних породах, зсувах, відмілинах річок, вулканічних островах). Вторинні сукцесії - це відновлення природних угруповань після певних порушень (наприклад, відновлення лісів після пожеж або вирубування, степів - після розорювання).
Отже, екологічні сукцесії є механізмами появи, розвитку, самоорганізації та самовідновлення екосистем.
Які закономірності сукцесій?
Знаючи динаміку змін основних параметрів екосистем, можна визначати їх стійкість до дії зовнішніх чинників, виявляти негативні тенденції у розвитку, визначати можливе антропогенне навантаження на екосистеми тощо.
Які ж основні закономірності сукцесій?
У 1884 р. французький хімік і фізик А. ле Шательє (1850-1936) сформулював закономірність (принцип Ле Шательє), згідно з якою будь-який зовнішній вплив, що виводить систему зі стану рівноваги, викликає в цій системі процеси, що намагаються послабити зовнішній вплив і повернути систему до початкового рівноважного стану.
Можливість переходу нестійкої екосистеми до сукцесійного стану визначається законом одного відсотка: зміна енергетики природної системи в межах 1 %, як правило, не виводить екосистему з рівноважного стану, і навпаки. Зміна потоку енергії у біогеоценозі більш ніж на 1 % як у бік його зменшення, так і в бік збільшення виводить екосистему з клімаксу й переводить її в сукцесійний стан. При цьому через велику кількість чинників, що взаємодіють, здебільшого не можна передбачене, якого характеру набуде сукцесія - прогресуючого або регресуючого.
Згідно з правилом максимуму потоку енергії сукцесія відбувається в напрямі фундаментального зміщення потоку енергії в бік зростання її кількості з метою підтримки системи. Сукцесії ведуть до зростання біорізноманіття, але лише до клімаксної стадії.
Отже, у зв'язку з тим, що екосистеми є динамічними, прогнозування їх стану й визначення закономірностей розвитку є важливим завданням екології.
Дом завд: Опрацювати матеріали підручника пар. 30, сайту, відеоматеріали.
22 січня 2024р.
Тема: Властивості та характеристика екосистем. Типи зв'язків між популяціями в екосистемі.
Опрацюйте матеріали підручника пар. 28, 29, сайту, відеоматеріали.
Екосистема — це природна або штучна система, що складається з угруповань живих організмів і середовища їхнього існування. Це сукупність видів рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, що співіснують, взаємодіють між собою і з навколишнім середовищем проживання таким чином, що співтовариство може зберігатися і функціонувати протягом тривалого періоду часу.
Для природної екосистеми характерні три ознаки:
1) екосистема обов'язково являє собою сукупність живих і неживих компонентів;
2) у межах екосистеми здійснюється повний цикл, починаючи зі створення органічної речовини і закінчуючи її розкладанням на неорганічні складові;
3) екосистема зберігає стійкість протягом тривалого часу, що забезпечується певною структурою біотичних і абіотичних компонентів.
За походженням екосистеми поділяють на природні і штучні. До природних екосистем належать ті комплекси, у яких колообіг речовин здійснюється без утручання людини. Наприклад, ліс, степ, луг пустеля.
Екосистеми природного походження класифікують на наземні, прісноводні та морські. Штучні (антропогенні) екосистеми створені людиною і здатні існувати лише за її підтримки (город, клумби, сільськогосподарське поле). Найпростішим прикладом штучної екосистеми є акваріум. Попри штучну комбінацію риб, молюсків і рослин, людина регулює харчування, освітлення, аерацію, очищення води.
Найбільшою екосистемою на Землі є біосфера — сукупність усіх живих організмів та їхніх місць проживання. Типи зв’язків між популяціями різних видів в екосистемах
— Трофічні: один вид харчується іншим. В екосистемі спостерігається так званий харчовий ланцюг. Наприклад, коник їсть траву, комахоїдний птах з’їдає коника, а хижий птах, у свою чергу, може з’їсти його. Відповідно в екосистемах виділяють продуцентів (рослини), консументів І порядку (рослиноїдні тварини), консументів ІІ, ІІІ і т. д. порядків (хижаки).
Органічними рештками живляться детритофаги та редуценти.
Детритофагами прийнято називати тварин (багатоклітинних та одноклітинних), які живляться органікою, що розкладається. Наприклад, дощові черви, грифи, личинки комах.
Редуценти — це мікроорганізми (бактерії та гриби), які власне розкладають рештки. Розрізняють нейтралізм, протокооперацію, мутуалізм, комменсалізм, хижацтво, паразитизм, конкуренцію, аменсалізм. Нейтралізм — співіснування двох видів на одній території, немає для них ані позитивних, ані негативних наслідків. Наприклад, білки і лосі не впливають одне на одного.
— Міжвидові взаємодії
Розрізняють нейтралізм, протокооперацію, мутуалізм, комменсалізм, хижацтво, паразитизм, конкуренцію, аменсалізм.
Нейтралізм — співіснування двох видів на одній території, немає для них ані позитивних, ані негативних наслідків. Наприклад, білки і лосі не впливають одне на одного.
співіснування двох видів на одній території, немає для них ані позитивних, ані негативних наслідків. Наприклад, білки і лосі не впливають одне на одного.
Протокооперація — взаємовигідне, але не обов'язкове співіснування організмів, користь з якого отримують усі учасники. Наприклад, раки-самітники і актинії. На раковині рака може оселятися кораловий поліп актинія, який має жалкі клітини, що виділяють отруту. Актинія захищає рака від хижих риб, а рак-самітник, переміщується та сприяє поширенню актиній і збільшенню їхнього кормового простору.
Мутуалізм (облігатний симбіоз) — взаємовигідне співіснування, без якого види вже не можуть існувати взагалі. Наприклад, травоїдні копитні тварини (корова) і целюлозорозкладальні бактерії.
Коменсалізм — взаємини, за яких один з партнерів отримує користь від співіснування, а другому до присутності першого байдуже.
Розрізняють дві форми коменсалізму:
1. Квартиранство. Наприклад, взаємини деяких актиній і тропічних рибок. Тропічні рибки ховаються від нападу хижаків серед щупалець актиній, що мають жалкі клітини.
2. Нахлібництво. Прикладом слугують взаємини великих хижаків і падальщиків.
Хижацтво — взаємини, за яких один з учасників (хижак) вбиває іншого (жертва) і використовує його в якості їжі. Наприклад, вовки і зайці. Стан популяції хижака тісно пов'язаний зі станом популяції жертв. Це так звана модель хижак-жертва, про яку ми говорили на попередньому уроці.
Паразитизм — тип взаємозв’язків, коли паразит не вбиває свого господаря, а тривалий час використовує його як середовище проживання і джерело їжі. До паразитів належать: віруси, патогенні бактерії, гриби, найпростіші, паразитичні черв'яки та ін. Конкуренція — це коли організми змагаються один з одним за одні й ті ж ресурси зовнішнього середовища за їх нестачі. Організми можуть конкурувати за харчові ресурси, статевого партнера, притулок, світло тощо.
Конкуренція може бути як внутрішньовидовою, так і міжвидовою.
Аменсалізм — один організм впливає на інший і пригнічує його життєдіяльність, а сам не відчуває жодних негативних впливів з боку постраждалого. Окремим випадком аменсалізму є алелопатія (антибіоз) — вплив одного організму на інший, за якого у зовнішнє середовище виділяються продукти життєдіяльності одного організму, отруюючи його і роблячи непридатним для життя іншого. Яскравий приклад алелопатії – мікроскопічні гриби, що виділяють пеніцилін, відомий антибіотик, пригнічують життєдіяльність бактерій. Із часом у певному середовищі існування відбувається закономірна зміна популяцій різних видів. Цей процес називається екологічною сукцесією.
Сукцесії в екосистемах можуть бути довгостроковими і змінюватись протягом багатьох років. Причиною таких сукцесії є кліматичні зміни, наприклад, глобальне потепління. Іноді сукцесії спричинені катастрофами: пожежами, ураганами, виверженням вулканів. Діяльність людини теж спричиняє зміни в екосистемах: вирубка лісів, забруднення водойм, полювання.
Розрізняють первинну та вторинну сукцесію.
Первинна сукцесія є відправною точкою, адже виникає на неживих ділянках (пустошах). Прикладами первинної сукцесії є: заселення спільнотами скель; заселення окремих територій в пустелі.
Вторинна або відновна сукцесія відбувається на раніше заселеній ділянці. Приклади вторинної сукцесії: заселення лісу після пожежі; заростання покинутого поля; заселення ділянки після сходу лавини, що знищила на ґрунті все живе.
— Етап первинного заселення: процес сукцесій починається з заселення лишайників, грибів (первинна сукцесія) чи рослинами (вторинна сукцесія);
— Етап піонерних угруповань: заселення видами, які існують на початку формування біоценозів. Етап характеризується нескладними ланцюгами живлення, слабкою мінералізацією решток;
— Етап проміжних угрупувань: заселення видами організмів, взаємозв’язки між якими є слабкими, але це підвищує видове різноманіття;
— Етап клімаксних екосистем. Клімакс - це заключна стадія розвитку біоценозу, на якій він перебуває у рівноважному стані з навколишнім середовищем доволі тривалий час. Отже, схема розвитку екосистеми: Первинне заселення — піонерні угруповання — проміжні угрупування — клімаксна екосистема.
Склад і структура екосистем, їх стійкість і властивість змінюватися залежать від складних і різноманітних взаємозв'язків між популяціями різних видів.
Виокремлюють такі основні типи зв'язків між популяціями різних видів у екосистемах:
прямі зв'язки — безпосередньо пов'язують дві популяції (наприклад, хижак і здобич, паразит і хазяїн);
непрямі зв'язки — популяція одного виду впливає на популяцію іншого опосередковано, через популяції третього (наприклад, хижаки, поїдаючи здобич, впливають на популяції рослин);
трофічні зв'язки — це зв'язки живлення (наприклад, хижак — здобич);
топічні зв'язки — це просторові зв'язки (наприклад, орхідеї на стовбурах дерев);
фабричні зв'язки — це зв'язки, пов'язані з наданням середовища чи притулку (наприклад, дятел робить дупла в стовбурі дерев, зелені водорості живуть у шерсті лінивців):
форичні зв'язки — це зв'язки, пов'язані з перенесенням особинами одних видів особин іншого виду (наприклад, перенесення насіння й плодів рослин, яким властива зоохорія);
антибіотичні взаємозв'язки (хижацтво, конкуренція, виїдання) — кожна із взаємодіючих популяцій різних видів відчуває негативний вплив іншої;
нейтральні взаємозв'язки — існування на спільній території популяцій різних видів не спричиняє для кожної із них жодних наслідків (наприклад, хижаки різних видів);
симбіотичні взаємозв'язки (мутуалізм, коменсалізм, паразитизм) — усі форми співіснування організмів різних видів (наприклад, бульбочкові бактерії і бобові рослини).
Дом завд: Опрацювати матеріали підручника пар. 28, 29, сайту, відеоматеріали.