Народні казки відомі з дàвніх-давен. Їх складали й передавали «з вуст в устà» наші предки, тому в народних казкàх немає автора. Це спільне надбàння народу. Найдавніші — казки про тварин. За словами та вчинками їхніх героїв можна розпізнати людські якості, а також зрозуміти, як потрібно повîдитися в житті. Тому й говорить прислів’я — «Казки маленькі, а розуму в них багато».
ПРИМОВКА ДО КАЗКИ
В кожній казці є урок,
мов у квіточці медок.
І дівчатка, і хлоп’ята,
як веселі бджоленята,
погадаймо — політаймо,
в казці меду пошукаймо.
ВОВК ТА СОБАКА
Українська народна казка.
Зустрілись вовк та собака. Собака питає:
— Чим ти, брате, живеш?
— Коли голодую, — відповідає вовк, — а коли що натраплю, м’яса десь дістану.
Собака:
— Так ти м’ясо їси? А худий який!..
— А чого ти такий гладкий? Як ти сам живеш?
— Я в хазяїна двір стережу, то хазяїн мене добре годує.
Може, й ти погодишся піти господу стерегти, він і тебе
годуватиме.
Вовк погодився, пішов. Ідуть та розмовляють. Вовк
глянув на собаку та питає:
— А чого в тебе шерсть на шиї потерта?
А собака каже:
— Мені хазяїн ланцюг надіває на день, а на ніч скидàє.
Злякався вовк:
— Прощавай, собако! Краще я голодувàтиму, ніж ланцюг
на шиї носитиму!
Чи знаєш ти, як утворилося слово спасибі?
Колись давно люди дякували словами «Спаси Бог». Із часом ці слова об’єдналися, трохи змінилися і стали звичайним — «Спасибі».
Поміркуй, як утворилися такі ввічливі слова: добридень,здрастуйте, на добраніч.
Словом добридень бажають ... .
Словом здрастуйте зичать ... .
На добраніч кажуть тоді, коли бажають ... .