механіка динамічної моделі радикалізації

Вони відомі як ключова сила звільнення Маріуполя та низки інших населених пунктів на Сході України в ході україно-російської війни.^[1] 40 членів палати Громад США підписали звернення для зарахування їх до списку іноземних терористичних організацій через «підтримку неонациських поглядів та рекрутинг американських громадян».^[2] Зрештою саме цей рух проводить акції з посадки дерев та захисту прав тварин, але й мав неодноразові сутички з українськими силовими структурами.^[3]

Азовський рух є одним з найбільших в Україні право-радикальних формувань, що складається з низки організацій та зростає від початку заснування. Фактичним його початком можемо вважати кілька сотень правих активістів Східної України. Сьогодні ж це рух, котрий налічує за різними оцінками від 10 до 30 тис. осіб.^[4]

Рух неодноразово фіксується у численних акціях, і часто позиціонується дослідниками як право-радикальний. Для нас питання стоїть не у визначенні ідеології чи причин його успіху, не фіксування «рівня радикалізації». Насамперед ми досліджували питання динаміки: як рух мобілізує та радикалізує людський ресурс. Іншими словами - як відбувається радикалізація в азовському русі?

Що таке радикалізація?

«Радикалізація» досить дискредитоване поняття. Перш за все тому, що не існує чіткого розмежування між екстремізмом та будь-якими іншими проявами політичного насилля.^[1] Під поняттями «радикалів», «радикалізації» часто потрапляють надзвичайно різні соціальні групи. Алімі Бозі та Деметріу наголошують, що це призводить до ототожнення радикалів з екстремістами, тоді як опцій радикалізаційного процесу є куди більше.^[2] В цій публікації ми будемо тлумачити радикалізацію як динамічний суспільний процес переходу від конвенційної (легальної) політики незгоди, до легітимації та подальшого застосування насилля задля політичних цілей (неконвенційної політики незгоди). Таке визначення надано вище згаданими авторами,^[3] але й також співзвучне з моделями та теоріями радикалізації Вікторовича^[4], Москаленко,^[5] МакКоулі,^[6] Моггадама,^[7] Сейджемена,^[8] Горгана^[9] тощо.^[10][11][12]

Другим важливим базисом є теорія мобілізації ресурсів (так звана Resourse Mobillization theory), що є однією з головним спектрів вивчення суспільно-політичних рухів.^[13] Зокрема ми будемо базуватись на розумінні теорії мобілізації Зальда та МакКарті,^[14] що передбачає розуміння політичного актора (в нашому випадку – азовського руху) як політичного підприємця. Згідно з концепцією, актор веде себе раціонально, а його дії сфокусовані на максималізації зростання власного капіталу – людського ресурсу.^[15] Збільшення прихильників та учасників руху є ключовою метою. Головна ціль актора – перманентне зростання руху, що позиціонується як зростання влади та потужності «підприємця».^[16]

Логічною є потреба пояснення поєднання мобілізації та радикалізації в контексті кейсу. Ми не хочемо казати, що ці процеси є холістичними чи антагоністичними. Але якщо ми поглянемо на дослідження радикалізації протягом 21 ст., то можемо помітити, що радикалізація часто вивчається як процес переходу учасника від нейтрального до прихильника або ж активного учасника руху.^[17][18][19] [A1] [A2] Таким чином, ми будемо позиціонувати його як одним з компонентів процесу мобілізації.

Для розуміння перебігу процесу однозначно потрібне спрощення – моделювання. Одразу ж виникає проблема теоретичного її підгрунття. Для цього нам варто чітко виставити принципи вивчення цього процесу. Ми споглядаємо радикалізацію як динамічну серію подібних за своїми наслідками алгоритмів (механізмів).^[20] Це зазвичай складні та умовні трансформації елементів суспільно-політичного руху.^[21] Таким чином, ми хочемо уникнути лінійного розуміння каузальних елементів процесу, застосовуючи парадигму політики протистояннь Чарльза Тіллі.^[22] Головним для вивчення процесу буде визначення та фіксація перебігу механізмів радикалізації. [A3]

Механізм (або ж соціальний механізм) - це делімітований клас подій, котрий змінює зв’язки між вказаним наборами елементів дій в ідентичний чи дуже подібний спосіб у різних варіаційних ситуаціях^[23] та у певних полях взаємодії політичних акторів;^[24]

Часові рамки дослідження

Часто дослідники починають шукати початкову точку процесу для розуміння стартових умов. Цей очевидний крок заводить нас у пастку – як визначити коли рух почав діяти, і з якої точки починається радикалізація? По суті, це не є можливим з практичної точки зору.

До прикладу азовський рух вийшов з так званого «Чорного Корпусу»,^[1] котрий у своїй основі мав учасників організації «Патріот України»,^[2] що у свою чергу мала відношення до Соціал-Національної Асамблеї,^[3] котра спочатку була молодіжним крилом ВО «СВОБОДА».^[4] Сам же азовський рух вважає своє народження початком бойових дію підрозділу на Сході України у 2014-ому році. Звідси, ми бачимо безперевний потік зміни формувань, предтечі котрих можна позиціонувати аж в першій половині 90-их. Визначення «точки відліку» є абсолютно релятивним.

І зрештою – звідки ж починати? У цій роботі ми будемо відштовхуватись від позицій самого політичного актора, а саме березня-травня 2014-го року. Як вже було зазначено, базуючись на моделі Алімі Бозі та Деметріу, основним аргументом для нас є вивчення не зовнішніх умов, а елементів, що діють перманентно на груповому рівні.^[5] Беручи за точку відліку позиції всередині самого руху, ми ділимо час перебігу на епізоди процесу - безперервних потоків протистоянь, що включають колективні вимоги соціальної групи, що переносяться на інтереси інших сторін.^[6] Це також випливає з вище згаданих теоретичних засад, а також дозволяє чітко визначити 2014ий рік початком від моменту першої колективної вимоги азовської групи. І саме у колективному дискурсі та позиціонуванні мезо-рівня подій, через який і буде визначатись класифікація дій механізмів.

Механізми моделі

Найбільш поширеним способом вивчення радикалізації є підрахунок використання насилля рухом, або ж його членами. Зростання кількості насильницьких акцій є найкращим показником зростання легітимації застосування неконвенційних політик незгоди. Але показник практично не дозволяє зрозуміти відносну вагу впливів таких факторів. Іншою проблемою такого показника - чисельне зростання руху може надати кількісне збільшення насильницьких акцій, проте не дає жодного аргументу, який підтверджував цілісне зростання рівня легітимації насилля у групі. До прикладу, можливе географічне розширення акцій руху спричинить зростання показників лише в абсолютній площині. Але відносний ж буде на тому самому рівні.

Традиційним підходом є дослідження ідеології руху. З однієї сторони, його перевага полягає у чіткому визначенні які меж, що є легітимними для руху. З іншої сторони, ми маємо розрив між номінальними та реальними рамками легітимації. Ідеологія змінна в динаміці, тому її номінальна фіксація часто є наслідком процесів у групі, що дозволяє робити дуже частковий і ретроспективний аналіз. Також ми стаємо заручниками фіксації змін ідеології формально, що не є зручним кількарічних рамок вивчення динаміки.

Отож, для розуміння вирішити одразу кілька проблем:

- Показник не має незалежним, або автономним від рівня чисельності або кількості насильницьких акцій руху ;

- Показник має демонструвати перманенту динаміку зміни радикалізації руху;

Наше головне рішення – типологізація подій відносного кожного кластера, що відповідатиме певному механізму. Опис подій є ключовим, оскільки публічна акція є показником цілісної динаміки, при довільних зовнішніх факторах (акції суспільно-політичної організації відбуваються при будь яких економічних чи соціальних національних та глобальних аспектах), але й також не вдаючись у глибинне вивчення аспектів участі індивіді чи окремих груп індивідів всередині руху. Таким чином, ми відділимо механізми, що мобілізують до руху від самої радикалізації, а також зможемо фіксувати перманенті зміни у будь якому часовому відрізку. Це по суті ретрансльована концепція моделі Алімі Бозі та Деметріу, що складається з 5 механізмів (арен взаємодій),^[1] котрі базуються на спостереженнях і універсалізації алгоритмів застосування насилля у 88 досліджених кейсах рухів. Модель фокусуватиметьяс на суспільних рухах, а не їхніх учасниках чи структурних умовах. Така монічна призма звертає увагу на безпосередню діяльність, реакцію та зміну в групі. Автори називають це мезо-рівнем дослідження, що лежить між вивченням макро-факторів (економічні, масові соціальні, кліматичні чинники, тощо) та факторами індивідуальними, котрі не мають однозначного впливу на всю мережу азовського руху.

Під розгляд підпадає внутрішнє позиціонування події. Такий погляд дозволить показати інтерпретацію дій самим рухом. Так як для нас є SMO є монічним то його власна ретрансляція подій і буде найкраще вказувати мезо-рівневу роль акції. Наприклад, якщо акція протесту під парламентом призвела до сутичок з поліцією – це є акція вимоги до влади, чи більше стосується протистояння з силовими структурами? Однозначно, що обидва фактори є складовими акції. Але саме інтерпретація руху дозволить зрозуміти роль для домінантної частини групи. Ми ставимо за умову, що внутрішнє тлумачення події буде визначатись членами руху як ключове. Звісно, це працює лише в умовах високої гомогенізації та монічності ієрархії групи. Але згідно з теорією мобілізації ресурсів, вони є тим раціональним інструментом залучення, котру застосовує рух, як політичний підприємець. Якщо подія позиціонується як протест проти державних інститутів, то саме таким його хоче бачити актор, і саме таку позицію він буде вважати бажаною. Додамо, що ми говоримо саме про позицію трансльовану для самої групи та її потенційних прихильників, але не для всього суспільства.

Виходячи з релятивної моделі динаміки, ми маємо 5 «універсальних механізмів» радикалізації:

В основі збору інформації лежить позиція самих авторів, що дані механізми є універсальними, тобто такими, що проявляються у будь якому кейсі радикалізації.^[1] Ми ж додаємо ще 3 механізми, котрі виводимо з консолідації та оптимізації концепцій 18 інших моделей та теорій радикалізації.^[2][3][4] Ми не претендуємо на універсальний статус, але спробуємо зафіксувати їхню наявність через велику частку дослідженого матеріалу попередніх науковців:

Кожен механізм – кластер, за котрими ми сегрегували акції руху. Події котрі не можливо віднести до жодного з них, або такі, що надзвичайно дотичні до збільшення когнітивного сприйняття насилля. Їх ми будемо додавати до 9-го кластеру ненасильницьких акцій, котрі не мають прямого відношення до радикалізації, або ж стосуються механізмів, котрі не зазначені в моделі.

Класифікація подій

В основі класифікації подій відносно механізмів моделі лежить збір інформації з медіа у контексті позиціонування подій самим рухом. Інтерпретація подій самим рухом взяти заради вирішення проблеми активізації в одній акції одразу кількох арен взаємодій. Також це дозволить висвітлити події відносно цілей, котрі переслідує сам рух, а отже, з точки зору теорії мобілізації ресурсів, продемонструвати ті мобілізаційні чинники, котрих прагне сам рух, як раціональний політичний актор.

Класифікація відносно механізмів подібно до методології Алімі Бозі та Деметріу, в основі якого лежить фіксація ключового нарративу події, з корекцією на інтерпретацію самим політичним актором акції.^[1] Тобто віднесення до того чи іншого механізму відбувається через вивчення перебігу події та її висвітлення, у нашому випадку, азовським рухом. Другим доповненням є калькуляція подій, що дозволяє не просто фіксувати наявність механізмів, але й демонструє відносну вагу кожного з них. Таким чином, ми маємо змогу краще розуміти перебіг процесу, що є ключовою ідеєю цієї роботи.

Азовський рух. «Short review»

Азовський рух – умовна самоназва формальних і напівформальних структур, що мають відношення до теперішнього полку НГУ «Азов», Наразі, це є самоназва мережі суспільно-політичних організацій, що формувались впродовж останніх 5-ти років. Серед основних: Політична партія “Національний Корпус”, полку Національної Гвардії “Азов” (включно з більшістю ветеранів полку), та парамілітарного формування “Національних дружин”. Серед другорядних - молодіжне відділення руху «Юнацький Корпус», а також інженерна група «Арей», соціальний проект «Козацький Дім» а також кілька освітніх проектів для військовослужбовців. Ключову роль грає політична партія «Національний Корпус», котра найактивніше висвітлює партійну діяльність та акції інших структур руху.

Ми пропонуємо фіксувати динаміку у наступних епізодах: (1) заснування батальйону МВС «АЗОВ»; (2) створення Цивільного корпусу «АЗОВ»; (3) представлення політичної партії «Національний Корпус»; (4) Представлення Національних Дружин після параду в Києві 2018го року;

Епізоди є умовними, оскільки діяльність багатьох структурних елементів руху є паралельною. В той же момент, кожному із зазначених проміжків властива певна специфіка, що наочно демонструє суттєві зміни у способах мобілізації механізмами. Дані були зібрані через найбільш популярні медійні ресурси в Україні, станом на 2018ий рік (Українська Правда,^[1] Обозреватель^[2]) згідно з рейтингом інформаційного ресурсу Simmilar Web,^[3] головне медіа азовського руху «Національний Кореспондент» а також офіційну центральну сторінку партії «Національного Корпусу», «Національних Дружин» та їхні ключові телеграм канали. В цілому було зафіксовано 1535 подій, серед котрих 1042 акції, що активізують механізми, та відносяться до відповідних арен взаємодій, та 493 акції що не мають відношення до 8 кластерів моделі, або ж мобілізаційними акціями, що не стимулюють радикалізацію.

Також варто зазначити що у часові динаміці відсутні дані за період із січня по вересень 2015го року, та з січня по травень 2018го року.

Епізод І. Формування батальйону «АЗОВ»

Перший період формування припадає на події Революції Гідності та весну 2014го року, коли «Чорний Корпус», з початком антитерористочної операції, став основою добровольчого батальйону МВС «АЗОВ». В цей період ми можемо говорити лише про початок формування азовського руху. Перш за все, ми не можемо однозначно віднести дії військового підрозділу країни до суспільно-політичної діяльності, але можемо вказати кілька акцій, котрі повністю підпадають під поняття політики незгоди. Йде мова про акції ветеранів та волонтерів щодо ведення воєнного стану та нівеляція будь яких зв язків з Російською Федерацією. З іншої сторони, ми маємо розуміти, що низький показник акцій політики незгоди пов язаний із початковою стадією формування руху, Також є зафіксовані події, котрі попри чітке відокремлення азовців не можуть вважатись лише акціями цього руху. Артикуляція щодо запитів до влади також пов язана з активними воєнними діями та фокусуванні діяльності на протистоянні проросійським силам на Сході України.

Епізод ІІ. Цивільний Корпус «Азов»

Про повноцінний та сформований азовський рух ми можемо говорити від моменту формування волонтерської групи «Цивільний Корпус «АЗОВ», котра дуже швидко стала проводити власні акції, котрі напряму не стосуються забезпечення війська. Йде мова про створення дитячих таборів-вишколів, відбудови населених пунктів, створення просвітницьких проектів. Саме в цей момент ми можемо констатувати автономну громадську активність. З'являється поняття азовського руху, як відмінного і цілісного у контексті націоналістичного руху правого спектру. Ми бачимо суттєву зміну фокусу акцій. Вже зазначені вишколи та просвітницькі проекти активізували механізм поступової радикалізації, тоді як вшановування жертв війни (зокрема йде мова про вшанування вбитих військових полку) також суттєво збільшило частку механізму ціни людяності. В цей період фіксується механізм перекупки, чого не було у попередній період.

Епізод ІІІ. Політична партія «Національний Корпус»

Створення політичної партії у 2017 році стало остаточним показником прагнень руху до політичної влади як окремого актора. На той момент, очільник руху Андрій Білецький вже був народним депутатом від мажоритарного округу Оболонського району столиці країни. Формування окремої партії, а не інтегрування у вже наявні структури націоналістичного руху яскраво демонструє остаточну цілісність азовців. Ми спостерігаємо суттєве збільшення проведених акцій, котрі публічно висвітлюються азовським рухом, активну розробку партійних осередків, «поїздки в поля» задля все більшої мобілізації до лав руху. Ми спостерігаємо зростання кількості проведених мітингів (upward spiral of political opportunities), акцій громадської діяльності (competition for power), але й також збереження рівня сутичок з поліцією. Активними є й інші механізми, зокрема поляризація все більше стосується протидії акціям пов язаним з СРСР, комунізмом та умовними лівими організаціями, тоді як депривація активізується через глорифікацію подій та діячів української історії з акцентом на бойовій славі України (яскравий приклад – відкриття пам ятника Святославу Хороброму^[1] та проект «Земля і Кров»).^[2] Цікавим також є факт, що азовський рух починає активно діяти у сферах традиційно не приматаних націоналістичному рухові. Зокрема йде мова про акції екологічного спрямування (захист прав тварин,^[3] боротьба з браконьєрством,^[4] та висадження дерев). Практично все літо 2017го року азовський рух публікував і активно брав участь у організації заходів щодо висадження та поливу більше 2100 дубів на острові Хортиця.^[5][6]

Епізод IV. Національні Дружини

Створення національних формально стосується 2016го року, але саме у 2017 році відбувся їхній марш у Києві, що став справжнім медійним вибухом. Завдяки цьому, «дружинники» закріплюють статус третього найбільшим підрозділом руху. Попри певну формальну відокремленість організації, спільність політичних акцій НК та НД надзвичайно висока. Подібно до риторики з полком НГУ, під час акцій НД представлені НК та військові. В силу специфіки діяльності дружинників, ми спостерігаємо найбільшу кількість акцій у протистоянні з поліцією, а також зростання локальних акцій із захисту екології (вважається механізмом поляризації, так як по суті конкурує з ворожими «лівими» екологіськими рухами). Зростає частка висвітлювання протидії нелегальному бізнесу та забудови, що активізує або механізм змагання за владу, або ж перекупки (якщо під час «рейдів» виникають конфлікти з поліцією).

Більшість цих акцій цього періоду як і раніше не сфокусовані на всеукраїнський медійний дискурс, а направлені у медіа самого азовського руху, що дає підстави вважати такі акції потрібними для гомогенізації самої групи.

Summary

Демонстрація перебігу радикалізації азовського руху вказує на наявність практично всіх механізмів радикалізації, що підтверджує концепцію універсальності 5 механізмів Алімі Бозі та Деметріу, попри фіксацію лише одного випадку активізації механізму дисоціації. Ми бачимо значну і вагому частку доданих механізмів, що є вагомими у процесі, що дозволяє говорити про можливу їхню наявність нарівні з 5 універсальними механізмами радикалізації авторів.

У кожному з епізодів радикалізації є змінна вектору мобілізації людського ресурсу, але в цілому азовський рух використовує практично всі змодельовані механізми, що разом зі зростанням руху впродовж всього досліджуваного періоду дозволяє говорити про можливу кореляцію між мульти-ареновим застосуванням механізмів та успішним зростанням руху.

В цілому, процес радикалізації азовського руху представлений різними алгоритмами, серед котрих особливо варто виділити механізм змагання за владу (понад 21,9% від всіх акцій руху), та спіралі політичних можливостей (16,5% від всіх акцій руху). Попри меншу частку, ми бачимо тенденцію до зростання кількості акцій протистояння з поліцією та іншими силовими структурами (99 зафіксованих акцій, з яких 43 тільки за 10 місяців 2018-го року), а також все більшу активність конкуренції з іншими подібними та контрадикторними суспільно-політичними рухами та іншими політичними акторами, що супроводжується все більшим зростанням кількості висвітлюваних азовським рухом акцій. Радикалізація відбувається не за притаманним поглядом фіксації неконвенційних політик незгоди, але й за рахунок інших тактик, у інших суспільних сферах. Насильницькі події є лише одним з факторів, що починає зростати лише в 2018ому році. Моделювання процесу даного кейсу чітко вказує, що основний фокус азовців – конкуренція з суміжними рухами та органами державної влади. Протистояння з конкурентними антагоністичними рухами а також протидія силовим структурам – не є ключовими чинниками мобілізації та радикалізації руху. Як мінімум, фокус діяльності актора набагато більш багатовекторний.

Це дозволяє говорити про:

· можливість пошуку каузальностей між тактикою мобілізації та раціонального застосування радикалізації як її елементу;

· потребу детальнішого вивчення подій, як через поглиблення їхнього розбору (зокрема – віднесення акцій одразу до кількох механізмів);

· акумуляцію концепцій та теорій радикалізації задля класифікації для можливості детальнішого вивчення тих акцій, котрі наразі не відносяться до вже знайдених механізмів радикалізації;