У Пекіні дуже смачна смажена качка, шабу-шабу, мʼясо по-пекінськи, смажена локшина по-пекінськи і багато іншого.

Аланія (тур. Alanya) — місто в Туреччині за 120 км на південь від Анталії, великий морський порт та курорт. Аланія складається з 10 районів: Оба, Махмутлар, Каргіджак, Авсаллар, Джікджіллі, Демірташ, Конакли, Кестель, Тосмур, Аланія-Центр.

Завдяки теплому Середземному морю, дуже великій кількості сонячного світла, а також Таврським горам, які захищають від північних холодних вітрів, Аланія — одне з найспекотніших міст Туреччини. 

Біологічні пам’ятки Окінави.

Якщо зайшла мова про флору та фауну Окінави, то тут доречно сказати кілька слів про Окінавський клімат.

Окінавський архіпелаг розташований у Тихому океані, у субтропічному, помірно-вологому кліматі. Улітку вдень тут +41... 34ºС, взимку 23ºС. Протягом року середня відносна вологість повітря — 75%.

Такі кліматичні умови сприяють стрімкому росту рослинності, зокрема пальм. Нормальним явищем для Окінави є невеликі “джунглі” посеред міста.

Найлісистіша частина Окінави — північ. Навіть гори вкриті зеленими тропічними лісами. Це створило сприятливі умови для рідкісних видів диких місцевих тварин. З них 188 видів занесені до Червоної книги, і про деяких їх представників я зараз розкажу.

Перший вид, про який я розкажу — це птаха, окінавський пастушок.

Окінавський пастушок погано літає або (що значно частіше попереднього) не літає зовсім. Поширений на півночі Окінавського архіпелагу, є реліктовим видом і перебуває під загрозою зникнення.

Цей птах вміє швидко бігати, на ніч залазить (а не залітає) на дерева. Зазвичай пастушок блукає в лісовій підстилці, але інколи відвідує водойми, аби на кілька хвилин зануритися у воду і освіжитися. Харчується пастушок равликами, ящірками і великими комахами, зокрема сараною.

Птахи цього виду моногамні, тобто залишаються разом на все життя. Гніздо будують на землі, бо, як я вже казав, майже не літають.

Наступний вид — окінавська отруйна змія хабу. Хабу — отруйна змія, яка зустрічається тільки на архіпелазі Окінава і кількох сусідніх островах. Якщо після укусу хабу вчасно не прийняти сироватку, людина помирає в кращому випадку через 30 хвилин.

На Окінаві працює спеціальна служба професіоналів, які виловлюють хабу. У випадку, якщо людина побачила хабу, треба негайно зателефонувати на гарячу лінію служби. За повідомлення про таку “знахідку” служба виплачує до $100.

Одного разу я також зустрів хабу, ідучи з супермаркету. Вона відпочивала на тротуарі. Шкіра мала зелено-сірий відтінок, довжина — приблизно 1,4 м. Знайомі окінавці казали, що нам “пощастило” побачити такий екземпляр, бо навіть деякі тамтешні жителі за все своє життя не бачили хабу, тим паче таку велику.

Хоч ми одразу повідомили про це по телефону, що було далі з тією змією, я не знаю. Після цього я бачив тільки мертву хабу приблизно тієї ж довжини, як попередня, обабіч дороги. 

Деякі ловці-аматори хабу приватно виловлюють зміїв і виготовляють на продаж спиртну настоянку з хабу — у ємність з горілкою занурюють мертву хабу з відкритою пащекою (вбивають хабу, живцем заморожуючи), аби невелика кількість отрути витекла, зміцнюючи напій.

Японський лазячий заєць — це ще один незвичайний вид окінавської фауни. Проживає заєць на о. Амамі-ошіма, а також у невеликій кількості на лісистому півночі Окінави. Японський лазячий заєць — рідкісний вид, тому перебуває під загальною охороною.

Протягом довгого часу про лазячого зайця нічого не було відомо. Проте, у 1980-1990 роках на нього звернули увагу і, занепокоївшись зменшенням його популяції, насамперед, зупинили нещадну вирубку лісу. Далі почалися тривалі дослідження, деяких зайців переселили до парку Янбару (північ о. Окінави).

Японський лазячий заєць веде нічний образ життя, а тому вивчення його поведінки значно ускладнилося. Доповнило цей факт і те, що цей вид став рідкісним, а самі зайці — обережними і полохливими.

Проте дещо нам відомо. Як і всі інші зайці, їхній окінавський побратим живе в норах. Має темно-коричневе забарвлення, гострі кігті на сильних лапах. 

Восени самиця зайця риє окрему нору, пристосовану для народження дитинчати, народжує дитинча і закриває вхід у нору, заліплюючи її землею. Потім один раз на два дні вона приходить ночами і відкриває закриту нору. Дитинча вибігає з нори, ніби воно чекало матір, і починає пити материнське молоко. Це відбувається упродовж 2 хвилин. Після цього самиця знову протягом десь 20 хвилин ретельно закладає вхід у “дитячу” нору і повертається у свою нору. Подібні дії вона повторює протягом 40 днів і потім повертається до себе в нору разом із зайченям, що підросло.

Наразі японського лазячого зайця можна побачити не тільки на о. Амамі-ошіма, а й у Національному парку Янбару.

У національному парку Янбару, створеному 2016 року, збереглися одні з останніх представників ендемічних видів флори і фауни, характерних тільки для цієї місцевості. Це територія субтропічного лісу, у якому 1945 року відбувалися американо-японські воєнні дії.

Тут проживають більше 4000 видів, з них — 188 видів, занесених до Червоної книги Окінави (найвідоміші з них — окінавських дятел, соловейко чорногорлий, потайна жаба, пацюк рюккюський).

До речі, окінавський дятел перебуває під загрозою повного вимирання через негативний вплив американських низькопольотних конвертопланів “Osprey”.

Окрім вищезгаданих представників дивовижної фауни Окінави, тут проживає чимало інших не менш цікавих тварин, про яких я цього разу розповісти не можу.

На о. Окінава велика популяція геконів — безбарвних прудких ящірок завдовжки від трьох до десяти сантиметрів. Ці ящірки цілими ватагами живуть у під’їздах будинків, а в хащах — і поготів. Гекони є корисними ящірками, бо полюють на шкідників та набридливих комах (наприклад, комарів). 

Ще один цікавий вид окінавської фауни, про який я розкажу — гусениця гемероплан триптолем.

Взагалі це тропічна гусениця, що живе в джунглях. Яким чином вона опинилася на тротуарі, де я її знайшов — невідомо.

Гемероплан є звичайною безневинною гусеницею, щоправда, доволі велика і вгодована (на перший погляд так мені здалося). Цікавими є її поведінка та забарвлення, а саме — Гемероплан вдався до мімікрії. Мімікрія — це, простими словами — маскування, камуфляж. Мімікрія поділяється на пасивну та активну. Пасивна мімікрія — це маскування під своє оточення, або під якийсь неживий предмет — камінь, гілочку, листочок. Активна мімікрія — це маскування під небезпечну (найчастіше отруйну) тварину. Її суть — здаватися більшим і грізнішим, ніж є насправді. Саме до такого типу мімікрії вдається гемероплан триптолем, прикидаючись змією.

Як він це робить? На задній частині тулуба в гусениці присутні дві характерні плями, схожі на очі змії. Відчуваючи небезпеку, гемероплан роздуває задню частину тулуба, перетворюючи її на трикутну “голову змії”, піднімає її над поверхнею (землі, гілки, і т. д.) і починає рухатися вперед “головою”, коливаючись. Ворог (наприклад, птах) думає, що це змія, і відступає.

1. Окінавська соба

Перелік автентичних страв Рюкю варто починати з окінавської соби. Але щоб зрозуміти, що таке окінавська соба, треба зрозуміти, що таке “соба” взагалі.

Соба — гречана локшина, подібна до японської страви “удон” та китайського “рамену”. Але, на відміну від них, не є рисовою або пшеничною локшиною.

Окінавську собу їдять зі свининою та японським імбиром (японський імбир червоного кольору), іноді — з гòєю (гоя — японський гіркий огірок, один з традиційних овочів Окінави). 

3. Солодка картопля, або батат, та інші солодощі

Солодка картопля — це батат, який вирощують на Окінаві. Виглядає як звичайна картопля, але дещо витягнута та фіолетового кольору. М’якуш більш соковитий та жовтіший, аніж в його європейського побратима.

Вищезгаданий коренеплід запікають у власній шкірці, а потім їдять, викидаючи шкірку. Солодка картопля є окінавськими традиційними солодощами.

Ще один приклад окінавських солодощів — це сата андагі.

Сата андагі — це солодкі смажені у фритюрі булочки з тіста, схожі на пончики. Вони також популярні на Гаваях, іноді відомі там просто як андагі. Сата андагі готується шляхом змішування борошна, цукру та яєць. Інгредієнти змішуються в кульку і обсмажуються у фритюрі. Окінавською мовою “саатаа” означає “цукор”, “андаа” — олія, “ааґі” — смаження.

Як і більшість кондитерських виробів з островів Рюкю, технології їх виготовлення походять від поєднання китайських і японських методів. Зазвичай їх готують так, щоб зовнішня сторона була хрусткою та підрум’яненою, а всередині – пухкою і схожою на бісквіт. 

Що ж до цукерок, то окінавці замінили їх натуральним тростинним цукром. Тростинний цукор є однією з візитних карток Окінави. Зазвичай це невелика тверда пластина коричневого кольору. Пластину ламають на маленькі шматочки і споживають.

5. Гуава і морський виноград

Морський виноград — це водорість, яка набула широкого вжитку не тільки на окінавському архіпелазі, а й у всьому світі. Його називають “морською ікрою”.

Виглядає він як мікроскопічні виноградні грона, зазвичай зеленого кольору (хоча трапляються коричневі й жовті). Кульки, наче ікра, лопає в роті. Морський виноград солонуватий на смак.

Популярним окінавським тропічним фруктом є гуава.

Гуавове (гуаявове) дерево належить до сімейства Миртових і може виростати від 3-4 м до 10-20 м заввишки. Фрукт гуави має круглу або грушевидну форму, а також сильний аромат. Сильний аромат свіжості дуже приємний, тому шкірку гуави використовують як натуральний ароматизатор. На о. Окінава гуава є садовим деревом.

1. Сіси

Проходячи повз окінавські двори, важко не помітити схожі між собою керамічні, глиняні, цегляні і навіть кам’яні статуетки на воротях або на даху.

Це сіси (яп. シサ, shisa) — окінавський оберіг. За окінавськими віруваннями, це собака-лев (щось середнє між собакою і левом), що має силу і може оберігати родину від лиха і нечистої сили. Майже в кожної окінавської сім’ї є свій унікальний сіса з індивідуальними деталями. Розміри сіс варіюються від п’яти сантиметрів до декількох метрів. Унікальними є і їхні пози, і стилі зображення: від грізно-реалістичних до смішних і кумедних.

Проте найчастіше трапляються ось такі сіси, як на фото (звичайні сіси). Зазвичай розміщують їх на воротях.

Як проходить танець на фестивалі Еіса?

Зазвичай танцюють 20-30 молодих хлопців і дівчат у характерних традиційних костюмах, хоча все частіше в танці беруть участь до кількох сотень чоловік. 

Чоловіки виконують енергійний танець, одночасно відбиваючи ритм на барабанах різних розмірів, які тримають у руках.

Жінки виконують повільний старовинний танець під музичний акомпанемент національного окінавського музичного інструмента саншін (у перекладі з японської 三線, Sanshin — “три струни”).

Традиційний костюм танцівниці Еіса — яскраве жовте вбрання з червоно-зеленим орнаментом квітки гібіскуса (гібіскус — один з символів Окінави) і червоний тюрбан, схожий на сомбреро.

Саншін — незвичайний інструмент. Корпус саншіна обтягують шкірою отруйної окінавської змії хабу, про яку я розповів раніше. 

Мистецтво

Після Другої світової війни окінавці почали переробляти американську склотару, виробляючи зі вторинної сировини посуд та інший побут. Але тимчасове заняття виявилося захоплюючим і перетворилося на місцевий традиційний вид мистецтва.

Окінавці неабияк призвичаїлися, з’явилися майстри-склодуви.

Наразі незвичайний барвистий посуд можна придбати в місцевих крамницях. Але оскільки виробництво є кустарним, то кожний стакан є своєрідним. Цей посуд є дуже цінним сувеніром, бо рюккюські умільці навчилися майстерно пускати веселкові барви у вигадливі скляні завитки, наче оживляючи їх.

Зараз існує “Okinawa Glass Village”, де можна відвідати майстра-склодува, самому спробувати виготовити посуд і забрати з собою. 

Більш детально про Окіанаву можна дізнатися на сайті Комахи Матвія, учня 8-А класу. 

Я Агата Апостолова, живу в Шанхаї вже 4 роки і можу сказати, що це одне з найзручніших місць, куди я переїжджала.

Шанхай - вихор традицій та хмарочосів, де вогники міста грають із небесами. На бульварі Нанкін стилі зустрічаються в дивовижній торговій суміші. Старе місто - вузькі вулички, традиції та історія. Шанхай - барвисте втілення стилів та культур.

У Шанхаї можна орендувати байк, у метро можна взяти парасольку на оренду, у кожному закладі можна орендувати батареї для зарядки, замовити їжу або речі за дуже дешево, і приїде все це до 5 днів, один великий мінус, що я тут помітила те, що тут немає природи, так, дерева і рослини скрізь, але - немає лісів, є парки і навіть там більше статуй, ніж природи.

Безпритульних тварин немає, тільки коти, та й їх годують продавці з магазинів.

У Шанхаї чисто, безпечно, немає злодіїв. Через клімат тут немає снігу, але ще тут дуже спекотно влітку, максимальна температура минулого літа була 46 градусів Цельсія.

Дощі зазвичай наприкінці зими, а сезон дощів наприкінці літа.

Шанхай – місто, де сучасність та традиції танцюють у дивовижному ритмі. У цьому китайському мегаполісі є безліч дивовижних фактів: Магніт для хмарочосів: Шанхай є будинком для хмарочоса "Шанхай Тауер", який був побудований лише за 14 місяців. Зелені оази Місто славиться своїми парками, у тому числі "Ююань Гарденс", який є класичним прикладом китайського садового мистецтва. Традиційні ринки: у старому місті можна знайти традиційні ринки, де продаються антикварні вироби, ручні роботи та традиційний китайський одяг.

Магія нічного Шанхая: Набережна Хуанпу перетворюється після заходу сонця, стаючи місцем, де сучасні хмарочоси виблискують, відбиваючись у річці. Гастрономічна подорож: Шанхай славиться своєю кухнею, включаючи вишукані страви із супів "хунтун" та "сяолунбао". Ці факти занурюють в атмосферу Шанхаю, де сучасність є сусідами з багатою культурною спадщиною. 

Теплими вечорами тут на вулицях і в парках танцюють люди похилого віку, це звичайні китайські танці, що замінюють розминку.

Бейру́т (араб. بيروت‎, фінік. 𐤁𐤀𐤓𐤕, вірм. Պէյրութ/Բեյրութ Beyrut, івр. ביירות‎ Beirut, арам. בירות‎ Birot, дав.-гр. Βηρυτός) — столиця і найбільше місто Лівану, у давнину — незалежне місто-держава. Розташоване на березі Затоки Святого Георгія.

Бейрут є найважливішим фінансовим і банківським центром всього Близького Сходу. Крім того, у Бейруті базуються багато міжнародних організацій.

Ще на горах кедрові ліси, які ростуть тільки в особливому кліматі.  У кедра плод  - шишка, з якої випадають кедрові горішки, коли вона розклеюється через деякий час. Ці кедрові горішки цінуються у всьому світі.

Ліван славиться своєю національною кухнею, яка є дуже різноманітною, у приготуванні страв використовують дуже багато азійських спецій. Замість звичайного хліба завжди використовують лаваш, не можна побачити жодної родини, яка не споживає національну страву лабні з запашною оливковою олією разом з салатом табуле. Ця країна дуже славиться своїми оливками, деякі оливкові дерева ростуть більше ніж сто років.